2.7.1. Українська республіка в часи Центральної Ради : Державне управління - В.Я. Малиновський : Книги по праву, правоведение

2.7.1. Українська республіка в часи Центральної Ради

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 
РЕКЛАМА
<

Перша світова війна значно загострила політичні, соціально-економічні суперечності в Росії, радикалізувала народні маси. Все це та ще й військові невдачі на фронті прискорили вибух революції у лютому 1917 року. Соціально-політичні обставини докорінно змінилися, самодержавний режим був знищений, влада в російській державі перейшла до Тимчасового уряду.

Питання державного самовизначення України з перших днів Лютневої революції привело до виникнення у березні 1917 р. загальноукраїнського громадсько-політичного центру         Української

Центральної Ради. До неї ввійшли представники всіх українських партій, а провідну роль у ній відігравали помірковані ліберали з Товариства українських прогресистів та соціал-демократи. Президентом Центральної Ради було обрано Михайла Грушевського добре відомого та авторитетного діяча, котрий повернувся із заслання. В умовах загальнонаціонального піднесення і безпорадності Тимчасового уряду 23 червня Центральна Рада видала Перший Універсал, в якому проголосила закладення основ автономного ладу в Україні та необхідність вироблення владних законів. Незабаром був утворений Генеральний Секретаріат -перший уряд автономної України на чолі з Володимиром Винниченком. Генеральний Секретаріат складався з восьми міністрів: генеральним писарем став П.Христюк, секретарем військових справ С.Петлюра, міжнаціональних справ С.Єфремов, фінансових справ Х.Барановський, земельних справ Б.Мартос, судових справ В.Садовський, харчових справ М.Стасюк, освітніх справ І.Стешенко. Крім безпартійного Барановського, всі секретарі належали до соціалістичної орієнтації.

16 липня Центральна Рада проголосила Другий Універсал, який сповістив, що питання автономії України мають у подальшому вирішити Всеросійські установчі збори. Тимчасовий уряд погоджувався визнати найвищим органом виконавчої влади України Генеральний Секретаріат, влада якого поширювалася на п'ять із дев'яти губерній краю - Київську, Полтавську, Волинську, Подільську та Чернігівську. Уряд мав, як

 

передбачалося, з одного боку звітувати перед Центральною Радою, а з другого затверджуватися Тимчасовим урядом. Таким чином, йдеться поки лише про досить примарну автономію, але аж ніяк про державний суверенітет.

Проте навіть таке несміливе просування до самостійності було "підкоректоване" відхиленням Тимчасовим урядом документу "Основи найвищого управління Україною" та виданням Петроградом "Тимчасової інструкції Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні" від 17 серпня 1917 року. Вже сама назва підкреслює, а подальші статті стверджують, що Генеральний Секретаріат є органом Тимчасового уряду, а не Центральної Ради - вищого органу народного представництва в Україні. Остання фактично перетворювалася на якийсь дорадчий орган при Генеральному Секретаріатові, позбавлений законодавчих прав.

Як видно, російський уряд на чолі з О.Керенським не мав на думці дійсну автономію України, а, швидше, звичне царське генерал-губернаторство, адже параграфи Інструкції майже скасовували автономію. Проте незважаючи на такий дискримінаційний характер цього документа, Центральна Рада все ж ухвалює, за словами Винниченка, "першу дійсну і дієву Конституцію України".

Досягши угоди з Тимчасовим урядом Центральна Рада могла тепер братися за управління країною. Однак дуже швидко виявилося, що українському уряду гостро бракує волі, уміння управляти державою. Замість швидкого вирішення нагальних проблем, таких як відновлення правопорядку, забезпечення міст продуктами, організація роботи залізниць, ефективного розв'язання земельного питання, київські урядовці гаяли час у безкінечних суперечках про межі своєї влади.

Захоплені власною революційною риторикою, молоді та недосвідчені українські політики намагалися відмежуватися від старого ладу. Особливо промовистим у цьому відношенні було їх ставлення до військових та чиновників. Ідеологи Центральної Ради, відкинувши готовність прекрасно дисциплінованих і споряджених військових формувань заприсягти на вірність Центральній Раді, доводили, що революція усувала необхідність регулярної армії. Аналогічним було їхнє ставлення до державних службовців, які були для них уособленням старої гнобительської буржуазної держави, а голова уряду Винниченко назвав їх "найгіршими і найшкідливішими людьми". Проте вже незабаром стало зрозумілим, що управляти країною без армії та чиновників неможливо. По Україні ширилась анархія й безладдя.

Більшовицьке збройне повстання в Петрограді змінило еволюційний хід реформ на кардинально революційний, призвело до швидкого розмежування сил в Україні. Більшовики зосередилися, в основному, в східних промислових районах (Донбас, Харків). Жовтневий переворот привів до влади більшовицьку партію на чолі з Володимиром Леніним, яка

 

ставила собі за мету перебудову соціально-економічного життя країни на комуністичних засадах. Утвердження радянської влади в Україні почалося відразу після перевороту в Петрограді. У великих містах Донбасу та на короткий час ще майже в десяти містах України більшовики взяли владу без збройної боротьби. В інших регіонах країни соціальна база більшовиків була слабкою, авторитет незначним.

Позбавлена всяких зобов'язань та рятуючи край від анархії, 22 листопада Центральна Рада проголосила Третій Універсал, яким оголошувалося створення Української Народної Республіки (УНР) як автономної державної одиниці, але в складі Російської республіки, яка має стати федерацією вільних і рівних народів.

Юрисдикція УНР поширювалася на дев'ять українських губерній: Київську, Подільську, Волинську, Чернігівську, Полтавську, Харківську, Катеринославську, Херсонську, Таврійську (без Криму), а долю Курщини, Холмщини, Вороніжчини й інших територій з українською більшістю мала вирішити організована воля самого народу.

Третій Універсал став насправді першим самостійним державно-правовим документом України у новітній історії, для якого характерна конституційна спрямованість. Він відзначався демократичними засадами, прагненням розв'язати національне питання. Водночас у ньому не йдеться про відокремлення від Російської республіки, а навпаки стверджується потреба у збереженні єдності, прагнення стати "федерацією рівних і вільних народів". Сама Центральна Рада хоча й проголошує себе вищим органом державної влади в Україні, все ж таки вважається тимчасовим органом - до скликання Установчих Зборів України.

Отже, державність України у той період виникла не як безпосередній наслідок широкого національного руху, а як природна реакція на розпад централізованої влади Російської імперії, як засіб запобігти внутрішньому занепаду. У цьому суть і драматизм того історичного моменту, що багато в чому визначило подальший перебіг подій та їх трагічних фінал.

Сподіваючись, що Центральна рада стане стабілізуючим чинником в анархії, що поширювалась, владу українського уряду визнали і неукраїнські партії, більшість рад і навіть більшовики (хоча для останніх це був вимушений і тимчасовий крок). На той час Центральна Рада ще користувалася підтримкою значної частини населення, що довели результати виборів до Всеросійських Установчих зборів, на яких українські партії одержали понад 70 відсотків голосів, тоді як більшовики лише десять. Ще відчутнішою була поразка останніх на Всеукраїнському з'їзді Рад, який вони самі скликали в грудні 1917 р. Оскільки більшість делегатів представляли українське село, то більшовицьким представникам довелося покинути з'їзд та виїхати до Харкова. Там вони кваліфікували Центральну Раду як "ворога народу" і проголосили створення Радянської Української Республіки як федеративної частини Російської радянської республіки.

 

Одночасно на Україну з Росії почався наступ більшовицьких військ. Подальший перебіг подій, зокрема загроза окупації та необхідність самостійницького статусу на мирних переговорах у Бресті, зумовили прийняття радикальнішого у незалежницькому спрямуванні документу.

З перспективи часу можна сказати, що Центральна Рада своєю впертою політикою федерації з Москвою втратила дорогоцінних вісім місяців та велике піднесення народу творити свою власну державу. З цих причин Третій Універсал не справив на людей більшого враження, як два попередні, хоч з політичного боку він давав багато більше. Нарешті він проголошував націоналізацію землі, що лише поглибило анархію та невдоволення селян, землевласників та духовенства. Генеральний Секретаріат був перетворений на Раду Міністрів.

Напередодні вирішальних боїв за Київ у січні 1918 року Центральна Рада ухвалила свій Четвертий Універсал, яким проголошувалося, що УНР "стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу..." Джерелом влади за IV Універсалом є народ України (принцип народного суверенітету), вищим виконавчим органом - Рада Народних Міністрів. До виборів Українських Установчих зборів найвищим представницьким органом залишається Українська Центральна Рада. Також передбачалося переобрання волосних, повітових та міських дум, а до того часу уряд мав співробітничати з органами місцевого самоврядування, "вибраних із місцевої людності". Замість постійної армії передбачалося створення народної міліції. Важливим моментом цього документу є прагнення авторів якнайшвидшого прийняття Конституції УНР.

Ухвалення Четвертого Універсалу ознаменувало собою відновлення державності України. Були прийняті державні символи, закон про українське громадянство та про адміністративний поділ краю на землі, яких мало бути тридцять, схвалений закон про грошову систему, за яким вводилася національна валюта - гривня, була проведена календарна реформа, впроваджувався західноєвропейський час.

До важливих державотворчих і правових документів Центральної Ради слід віднести й схвалений 28 квітня 1918 року проект Конституції УНР, який, однак, не набрав правової чинності, залишившись лише історико-правовим документом доби Української держави 1917-1918 років. Його поява стала закономірним підсумком розвитку політичного процесу в Україні, започаткованого в березні 1917 р. Конституція юридичне оформила відродження державності України і створила політико-правові основи становлення демократичного суспільства. Загалом це, безперечно, прогресивний документ і не лише свого часу.

Четвертий Універсал і Конституція УНР були останніми державно-правовими актами Центральної Ради. Підсумовуючи, можна зазначити, що протягом року Центральна Рада виступала основним політичним

 

чинником в Україні, досягши значних успіхів, але й зазнавши трагічних помилок. До найважливіших причин поразок можна віднести відсутність двох основних опор державності - боєздатної армії та апарату державного управління. Не маючи останнього, Центральна Рада не могла утримувати зв'язки з губерніями та сільською місцевістю, де зосереджувалося найбільше її прихильників. Не меншої шкоди завдала й відсутність згоди щодо спрямування державного будівництва, яка з усією драматичністю виявилась у гострій ворожнечі двох провідних міністрів уряду Винниченка і Петлюри Якщо останній вважав, що слід приділяти основну увагу утвердженню державних інститутів, то перший наполягав на проведенні радикальних соціальних перетворень з метою виправдання сподівань мас.

Однак, на наш погляд, головну причину поразки Центральної Ради слід шукати у нерозвиненості українського національного руху. Центральна Рада змушена була розпочинати будівництво держави ще до завершення процесу формування нації. Більш як двохсотлітнє панування царського режиму в Україні відклало тяжкий відбиток на ментальності народу, а особливо - його верхівці, яка втратила державницький дух. Тому, коли прийшов час творити власну державу, відчувався гострий брак компетентних фахівців для організації державного життя в Україні. Наявні ж політики були молодими й недосвідченими, а для деяких з них партійні інтереси подекуди переважали державні. Це дало підстави згодом Винниченку зауважити: "Воістину, ми за тих часів були богами, які бралися з нічого творити цілий новий світ".


<