Глава 1.5. Принципи державного управління : Державне управління - В.Я. Малиновський : Книги по праву, правоведение

Глава 1.5. Принципи державного управління

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 
РЕКЛАМА
<

Поняття принципу державного управління

Державне управління це не тільки сума адміністративно-управлінських знань, а й процес їх створення. "Продукування" управлінських знань здійснюється у певному суспільному середовищі, в сформованому науковому кліматі, що впливає на цілі дослідження державного управління, його практичну спрямованість. Особлива роль відводиться принципам організації наукового управлінського знання. Вони покликані акумулювати нові тенденції в розвитку державного управління, враховувати стан сучасного наукового пізнання, що підвищує його суспільне значення.

Принцип (від латинського "ргіпсіріим" - основа) - важлива категорія науки державного управління, будучи однією з її основ. Принципи як поняття теорії відображають сутність і реальність процесів державного управління, підпорядковуючись певним законам. Принципи - це специфічне поняття, змістом якого є не стільки сама закономірність, відносини, взаємозв'язок, скільки наше знання про них. Принцип є результатом наукового пізнання, при цьому слід враховувати, що не всі закономірності, відносини і взаємозв'язки державного управління сьогодні досліджені та сформульовані у вигляді принципів. Практична дія принципів не залежить від них самих, а повністю визначається відношенням до них людей. Лише знати принципи недостатньо, необхідно ще хотіти і могти застосовувати їх в управлінській діяльності.

На практиці принципами управління керуються у відповідності з соціально-економічними умовами, що склалися в суспільстві. Принципи управління обґрунтовують, роз'яснюють зв'язки як між об'єктом і суб'єктом управління, так і в середині кожного з них. Вони відображають властивості, притаманні управлінській системі в цілому, а також окремим її елементам, явищам, процесам. Принципи відображають зміст і взаємозв'язки основних елементів системи управління.

Принципи державного управління динамічні за змістом і формою. Вони формуються людьми у зв'язку з конкретними політичними, соціально-економічними і культурними умовами, відображаючи ступінь творчого використання закономірностей державного управління. Безпосередньо на практиці принципи управління набувають характеру норми, правила, якими керуються в управлінській діяльності. Гнучкість і динамізм принципів державного управління проявляється і в тому, що у кожній конкретній сфері діяльності формуються свої конкретні принципи виконання         адміністративно-політичних,         соціально-економічних,

виробничо-господарських функцій.

В умовах завершення формування сучасної моделі органів виконавчої влади і, відповідно, структури державного управління проблема

 

Наукове осмислення і теоретичне обгрунтування принципів державного управління виходить з аналізу суті самого явища. У літературі називається різноманітна кількість принципів (Г.Емерсон дев'ять, А.Файоль -чотирнадцять, Ф.У.Тейлор - десять, Д.Карнегі - двадцять дев'ять, М.Вебер - п'ять і т.д.). Але це зовсім не означає, що всі вони чи деякі з них застосовуються в управлінні і впливають на нього. Нова система організації виконавчої влади і нова схема державного управління грунтуються на порівняно нових (відносно колишніх радянських) принципах. Однак при цьому не слід відкидати й кращі надбання управлінської науки радянського періоду, бо зрозуміло, що такі політико-правові принципи державного управління як колегіальність і єдиноначальність, науковість, економічність та ефективність, плановість, добір і розстановка кадрів мають надзвичайне значення і успішно функціонують у новій моделі. А організаційні принципи - галузевий і територіальний - то вони спільно з новими складають єдину систему принципів державного управління України.

При визначенні і обгрунтуванні нової системи принципів слід також пам'ятати про кращий досвід передових країн, зокрема американський та європейський, адже власне модель, система і принципи державного управління в умовах функціонування демократичної держави, з соціально-орієнтованою ринковою економікою сформувались саме там. А тому не враховувати думки та ідеї, сформульовані у працях Отто Майєра, Анрі Файоля, Леонарда Байта, Фредеріка Тейлора, Дуайта Валдо, Честера Бернарда, Герберта Саймона та багатьох інших, просто неможливо.

Прийняття Конституції України, яка закріпила головні вимоги щодо організації системи органів виконавчої влади і здійснення державного управління, проголошення будівництва демократичної, соціальної, правової держави є визначальними моментами у встановленні принципів державного управління. Обгрунтування принципів нового державного управління в Україні, їх систематизація і розробка конкретних механізмів є науковою проблемою, що потребує подальших досліджень.

Г.Атаманчук наголошує, що процес виявлення і обгрунтування принципів державного управління повинен відповідати таким вимогам:

а)   відображати   не   будь-які,   а   лише   найбільш   суттєві,   головні, об'єктивно-необхідні      закономірності,      відносини      і      взаємозв'язки державного управління;

б)     характеризувати    лише    сталі    закономірності,    відносини    і взаємозв'язки в державному управлінні;

в)     охоплювати    переважно    такі    закономірності,    відносини    і взаємозв'язки,   які   притаманні   державному   управлінню   як   цілісному соціальному явищу, тобто мають загальний, а не частковий характер;

 

г) відображати специфіку державного управління, його відмінність від інших видів управління.45

Як бачимо, поняття "принцип державного управління" покликаний спочатку в науковій, а згодом і в правовій формі відображати закономірності, що об'єктивно існують в державному управлінні та мають особливе значення для його організації і здійснення.

Принципи державного управління - це фундаментальні істини, закономірності, керівні правила, основні положення, норми поведінки, виражені у вигляді певного наукового положення, закріпленого переважно у правовій формі, якого повинні дотримуватися органи державного управління та державні службовці у своїй діяльності.

Вони визначають вимоги до системи, структури, організації і процесу управління, напрямки й межі прийняття рішень; вони можуть належати до різних систем управління. Характеризуючи той чи інший принцип слід враховувати його взаємозв'язок з іншими принципами, залежність від них. Принципи взаємодіють між собою в межах цілісної системи, врівноважуючи чи посилюючи один одного, що дає змогу достатньою мірою розкрити свою природу, індивідуальність і регулюючі можливості. При цьому кожен принцип має структурно відведене йому місце, що дає підстави зробити висновок - повноцінне розкриття змісту і потенціалу будь-якого принципу державного управління можливе лише в рамках і з врахуванням його системних залежностей.

Систематизація принципів

Поряд з існуванням у науковій літературі великої кількості різноманітних принципів є також багато прикладів різної їх класифікації. Наприклад, автори курсу лекцій "Загальна теорія управління" пропонують таку систематизацію принципів:

загальні - принципи системності, об'єктивності, саморегулювання, зворотного зв'язку, оптимальності, інформаційної достатності, демократизму, гласності, змагальності, стимулювання;

часткові - принципи, що застосовуються у різних підсистемах чи суспільних сферах (економічній, соціально-політичній, духовній), і принципи, що застосовуються при аналізі різних суспільних явищ, оганізацій, інститутів;

організаційно-технологічні - єдиноначалля, поєднання державного, регіонального і місцевого управління, конкретності, розподілу праці, склярний принцип, принцип ієрархії, єдності розпорядництва, єдиноначалля, делегування повноважень, діапазону повноважень.46

Г.Атаманчук запропонував таку систематизацію принципів державного управління: 1) суспільно-політичні; 2) функціонально-

4 Атаманчук Г В Теория государственного управления Курс лекций - М.: Юрид. лит., 1997. - С. 188. 46 Лив   Ойтяятрппия vnnaBnf-HHa -M    1994 - С   166-187

 

структурні; 3) організаційно-структурні; 4) принципи державно-управлінської діяльності.47

Ще один підхід, схожий до попереднього, запропонували Н.Нижник і О.Машков: 1) суспільно-політичні принципи; 2) структурні принципи; 3) принципи державно-управлінської діяльності.48

Як видно, існує багато різних підходів до систематизації принципів державного управління, що свідчить про великі труднощі у виділенні систематизаційних засад. Оскільки принципи відображають закономірності, відносини і взаємозв'язки, що мають об'єктивну суть, визначену їх місцем і роллю в системі державного управління, то можна визначити, що характер кожного принципу і їх систематизація повинні мати визначені і доволі вагомі підстави.

Державне управління будучи, як уже зазначалося, системою, яка здійснює зв'язок держави і суспільства, влади і народу, з одного боку, відтворює у собі риси, цивілізаційні та національні особливості відповідного суспільства, іншими словами, суспільно-політичну природу держави, а з іншого - визначає всі інші елементи державного управління (мету, функції, структури тощо). Ось чому державне управління являє собою систему, в якій всі елементи узгоджені, скоординовані, субординовані між собою за допомогою певних закономірностей, відносин і процесів, які, у свою чергу, визначаються типом і рівнем розвитку конкретного суспільства і держави.

Тому першою підставою систематизації принципів державного управління є виокремлення тих загальних закономірностей, відносин і процесів, які притаманні всій системі державного управління, забезпечують міцність залежностей держави і суспільства. Такі універсальні закономірності можна означити поняттям загальносистемні принципи державного управління.

Друга підстава систематизації пов'язана з аналізом і науковою характеристикою закономірностей, відносин і взаємозв'язків, що складають групи елементів державного управління (цілі, функції, структура, процес). Якщо суть державного управління відображається у загальносистемних принципах, які впливають на всі складові цієї системи, то, відповідно, у кожній групі елементів повинні діяти якісь свої специфічні закономірності, відносини і взаємозв'язки, їх можна розглядати як структурні принципи, що впорядковують структуру групи елементів, і поділити на такі види: структурно-цільові; структурно-функціональні; структурно-організаційні; структурно-процесуальні.

47 Див. Атаманчук Г В Сущность советского государственного управления. - М., 1980. - С. 172-173.

48 Див.. Нижник Н., Машков О Системний підхід в організації державного управління: Навч посібник / За заг ред Н.Р.Нижник. - К/ Вид-во УАДУ. 1998. - С. 56-58

 

У різноманітних підсистемах державного управління (територіальних, функціональних, галузевих тощо) і, особливо, в різних аспектах спеціалізованої управлінської діяльності існують свої специфічні закономірності, відносини і взаємозв'язки організації тих чи інших управлінських елементів, що складають третю підставу систематизації принципів державного управління. Сюди можна віднести принципи формування організаційних структур, принципи керування установою, принципи прийняття управлінських рішень, принципи контрольної діяльності, принципи використання методів державного управління, принципи виконавчої влади, принципи державної служби, принципи управління людськими ресурсами, принципи діяльності органу виконавчої влади, принципи діяльності Кабінету Міністрів України, принципи діяльності місцевих державних адміністрацій тощо. Ці принципи стануть предметом розгляду наступних розділів книги. Тому зараз лише зауважимо, що спеціалізовані принципи не повинні суперечити загальносистемним і структурним принципам, а навпаки, сприяти зміцненню єдності державного управління.

Види принципів

У науковій літературі існує велика кількість підходів до групування принципів державного управління. Так, наприклад, Н.Нижник визначає такі групи принципів:

1.  Суспільно-політичні, що відображають та розкривають соціальну природу державного управління, його детермінованість і обумовленість суспільством.   Систему   цих   принципів   характеризують   демократизм, законність, об'єктивність, гласність.

2.     Культури    управління,    що    синтезовані    через    дослідження функціональної та організаційної структур державного  управління, до яких відносяться: функціональність; диференціація та фіксування функцій шляхом   видання   правових   норм;   сумісність   функцій;   концентрація функцій;  необхідність  (стосовно  управлінських  об'єктів); комбінування функцій;    відповідність    функцій    потребам    і   запитам    управлінських об'єктів.49

Г.Атаманчук виділяє принципи об'єктивності, демократизму, правової упорядкованості, законності, федералізму, поділу влади, публічності.5°

Як видно, виділення і характеристика принципів державного управління вимагають глибоких і цілеспрямованих досліджень. Тому запропоновані тут принципи базуються на об'єктивних закономірностях державного управління та отримали практичне застосування як в

Реформування державного управління в Україні: проблеми І перспективи / Наук, кер  В.В.Цветков. -С.162-163.

Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций -С. 193-197.

 

національній, так і зарубіжній управлінській діяльності. Отже, серед загальносистемних принципів можна виділити такі: законність, демократизм, публічність, єдиноначалля і колегіальність, централізація і децентралізація, плановість, науковість, ефективність.

Законність - цей конституційний принцип розглядається сьогодні як основоположний принцип державного управління, який визначає рівень демократичності суспільства. Це означає, що закони, які реалізуються в процесі державного управління, повинні відповідати праву з точки зору загальної та рівної для всіх свободи і справедливості та оберігати громадян від проявів будь-якого свавілля (як фізичних, юридичних осіб, так і держави). Закони та інші нормативно-правові акти повинні прийматися на основі та у відповідності з положеннями Конституції, відповідати їй і не суперечити в процесі практичного здійснення функцій державного управління. Згідно з змістом цього принципу громадяни повинні мати гарантоване право, відповідно з яким ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом. Такі засади передбачають гарантування державою втілення в життя відомого загальноправового принципу "дозволено те, що не заборонено законом" для громадян та загальноправового принципу "можна лише те, що дозволено законом" для органів державної влади. Тобто, право повинне домінувати над владою, зокрема над діяльністю органів державного управління, унеможливлювати свавілля з боку останніх, створювати умови для широкого контролю з боку суб'єктів громадянського суспільства за діяльністю держави в цілому, в тому числі за здійсненням функцій державного управління.

Разом з тим необхідною умовою реалізації принципу верховенства права і закону є повага до права і закону з боку населення, формування у них правосвідомості, адекватної сучасному розвитку правової держави. Реалізація принципу верховенства права і закону є суттєвою передумовою здійснення державного управління на засадах загальнолюдських цінностей, пріоритеті права і національного законодавства, зміцнення правосвідомості та правопорядку.

Демократизм -- утвердження цього принципу стало результатом багатовікової боротьби народів за визнання їх носіями суверенітету і єдиного джерела влади, а відповідно, за гарантування прав і свободи громадян. Принцип демократизму встановлює народовладдя в державному управлінні, адже демократичний характер влади і держави зобов'язує сформувати і відповідну їй демократичну систему управління, яка б базувалася на демократичних засадах її здійснення в інтересах усіх, або переважної більшості громадян, можливості їх максимального залучення до обговорення проектів управлінських рішень, відкритості інформації, гласності обговорення і прийняття рішень, рівного доступу громадян до державної служби. Принцип демократизму передбачає використання для цього таких загальнодемократичних засад та ідей, як

 

поділ влади, верховенство права та закону, функціонування багатопартійної системи, забезпечення діяльності опозиції, панування загальнонародних інтересів над класовими, загальнолюдських - над національними, публічних - над приватними, утвердження гласності та плюралізму думок тощо.

Публічність - цей принцип демократичної правової держави забезпечує зв'язок державного управління із суспільством, громадянами. Він подібний до принципу, який часто згадується в літературі - принципу гласності і врахування громадської думки. Але публічність за охопленням явищ є поняттям значно ширшим від останнього, яке включає: доступність державного управління для громадян через право вибору відповідних органів і участі в їхній діяльності; прозорість функціонування органів виконавчої влади; громадський контроль за діяльністю органів державного управління; інші види контролю за дотриманням конституційне закріплених інтересів суспільства, прав і свобод громадян.

Єдиноначалля і колегіальність - у сучасних умовах реформування всіх сторін життя українського суспільства великої ваги набуває єдиноначалля і персональна відповідальність за прийняття тих чи інших рішень, за виконання службових завдань, за використання (чи невикористання) 'службових повноважень. Однак підвищення ролі фахових знань і фахівців покладає на відповідних посадових осіб необхідність проведення ґрунтовної підготовки проектів управлінських актів, наукових консультацій і експертиз, нарешті, всебічного обговорення цих проектів на засіданнях колегій, рад чи нарад при відповідних органах виконавчої влади.

Централізація і децентралізація - державне управління повинне бути побудованим на засадах розумного співвідношення концентрації влади і децентралізації, оскільки порушення цього балансу в будь-який бік призводить до негативних наслідків. Переважання централізації породжує безініціативність нижчих ланок системи органів виконавчої влади. Надмірна децентралізація веде до відсутності єдності у формуванні та здійсненні державної політики, єдиних вимог, нормативів і оцінок в її результатах, а отже, створює умови для волюнтаризму і суб'єктивізму для порушення єдності державного управління, його дезорганізації та некерованості.

Плановість полягає у плануванні організації та здійснення державного управління, у створенні планів соціально-економічного розвитку окремих населених пунктів, територій, регіонів, галузей народного господарства, проектуванні та реалізації програм вирішення тих чи інших питань.

Науковість - дотримання цього принципу означає, що вся система Державного управління формується у відповідності з вимогами науки управління. Для того, щоб державне управління отримало наукове

 

підґрунтя, необхідно дотримуватися двох основних умов: постійне вивчення законів, принципів, методів та інших складових управлінської науки; систематичне удосконалення практики управління на основі останніх досягнень науки, вивчення і узагальнення передового досвіду.

Ефективність. Виходячи із загального розуміння ефективності праці, під ефективністю державного управління слід розуміти результат досягнення поставленої мети за максимально можливої економії суспільної праці.51 Суть принципу полягає у виборі найбільш ефективного в конкретних умовах управлінського рішення на основі всесгороннього аналізу і вивчення інформації, розгляду багатьох варіантів рішень з метою досягнення певної мети за найменших витрат. Головним критерієм ефективності сучасного державного управління є якнайповніша відповідність управлінської діяльності інтересам суспільства, забезпечення прав і свобод громадян, їх практичної реалізації, здійснення поставлених політичних та соціальних цілей та завдань.

Тепер розглянемо велику групу структурних принципів.

Структурно-цільові принципи державного управління, пов'язані з цілями державного управління, включають у себе такі принципи:

1) узгодження цілей державного управління за головними напрямками між собою, уникнення їх суперечностей;

2) взаємодоповнення цілей, коли одна ціль сприяє іншій та посилює її;

3)     підпорядкованість     часткових,    локальних    цілей     загальним (стратегічним);

4)  послідовность у реалізації цілей, коли результати втілення в життя одних цілей перетворюються в джерело інших цілей;

5) розподіл цілей відповідно до функцій державного управління, що перетворює   цілі   державного   управління   в   функціональну   структуру державного управління.

До структурно-функціонального виду принципів державного управління, пов'язаних із організацією функціональної структури державного управління, можна віднести такі:

1)   диференціації та  фіксування  функцій   у   формі   правових   норм шляхом    закріплення    управлінських    функцій    у   компетенції   органів виконавчої влади;

2)  сумісності, що передбачає сумісність однорідних управлінських функцій у межах компетенції одного органу, а також сумісності функцій даного  органу  з   функціями  інших  органів  у   межах  підсистеми   або організаційної структури державного управління в цілому;

3)  концентрації,  тобто надання певному органу таких функцій та відповідних    ресурсів,    які    б    забезпечили    здійснення    цим    органом організаційно-регулюючих дій відносно об'єктів управління;

51 Реформування державного управління в Україні: проблеми І перспективи / Наук  кер  В В.Цветков  -r Ііл

 

4)    комбінування,    спрямований    на    виключення    дублювання    і паралелізму управлінських функцій, що виходять із різних управлінських суб'єктів організації;

5)   відповідності  управлінських дій  реальним   потребам   і  запитам об'єктів управління.

Серед структурно-організаційних принципів, що відносяться до побудови організаційної структури державного управління, виділяють такі:

1)   єдність   системи   державної   влади,   яка   забезпечує   цілісність, узгодженість і дієвість державного управління;

2)  територіально-галузевий, що обумовлює залежність організаційних структур від території, галузі народного госполарства, сфери суспільної життєдіяльності;

3)  різноманітність організаційних зв'язків, що пронизують систему державного        управління       вертикальними       та       горизонтальними організаційними взаємодіями;

4) лінійно-функціональний розкриває об'єм і зміст підпорядкованості і управлінської взаємодії в організаційній структурі державного управління.

І, нарешті, до четвертого структурно-процесуального виду принципів, що здійснюють організацію управлінської діяльності, відносяться такі принципи:

1)  відповідності елементів управлінської діяльності (методів, форм і стадій) органів державного уравління їх функціям і організації;

2) конкретизації управлінської діяльності і особистої відповідальності за її результати;

3) стимулювання раціональної і ефективної управлінської діяльності. Такі основні принципи державного управління. За їх посередництвом

втілюються об'єктивні закономірності управління. Вказані принципи виражають вимоги до всіх елементів механізму державного управління, а тому їх комплексне дотримання гарантує упорядкування тієї чи іншої соціально-економічної системи, її цілеспрямоване ефективне функціонування і розвиток. Чим більше оганізація і функціонування компонентів суб'єкта державного управління відповідають вимогам системи принципів, тим соціальне ефективнішими будуть управлінські результати.

Контрольні запитання

1 .Що і як вивчає державне управління? 2.Визначіть мету і суть державного управління. 3.Охарактеризуйте роль держави в існуванні суспільства. 4.Що являє собою поняття "державна влада"?

5. Назвіть найхарактерніші особливості поняття "державне управління".

 

6.Чому державне управління є соціальним явищем?

7.Як співвідносяться між собою суб'єкт і об'єкт управління?

8.Які основні риси державного управління?

9.Які ознаки державного управління ви знаєте?

10.Назвіть особливості і різницю підходів у визначенні предмета державного управління.

11 .У чому суть взаємодії державного управління з іншими науками?

12.Охарактеризуйте групи найважливіших методів управлінської науки.

13.У чому різниця між теорією управління та мистецтвом управління?

14.Назвіть категорії державного управління.

15.Розкрийте зміст поняття "принцип державного управління".

16.Що таке підстави систематизації принципів державного управління?

17.Назвіть загальносистемні принципи державного управління.

18.Які є види структурних принципів?

Теми рефератів

1.Державне управління як необхідна умова функціонування суспільного життя.

2.Соціальне управління як організуюча функція суспільства.

З.Роль управлінської науки у проведенні демократичних перетворень в Україні.

4.Значення "спільного інтересу" в утворенні держави.

З.Уряд і соціальні потреби суспільства.

6.Суть і відмінності американського та європейського підходів до визначення предмета державного управління.

Т.Місце інших наукових дисциплін в управлінській науці.

8.Теорія управління і мистецтво управління - складові управлінської науки.

9.Завдання державного управління як науки і навчальної дисципліни у демократичному розвитку сучасної України.

10.Роль принципів державного управління в діяльності органів виконавчої влади України.

Рекомендована література

1 .Англійсько-український словник термінів і понять з державного управління / Уклад,- Глен Райт, пер.В.Івашко.- К.: Основи, 1996. - 127 с.

2.Аппарат государственного управления: Интересы и деятельность/ Отв. ред. В.Ф.Сиренко. - К.: Наукова думка, 1993.- 165 с.

З.Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. - М.: Юрид. лит., 1997. - 400 с.

 

4.Бакуменко В. Державне управління і державно-управлінські рішення: вступ до досліджень // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - № 4. - 1999. - С. 68-79.

5.Гладун 3. Поняття та зміст державного управління: Адміністративно-правовий аналіз / Актуальні проблеми формування органів місцевого самоврядування в Україні. - Ужгород, 1997. - С. 20-37.

б.Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування: Монографія / За заг. ред. проф. О.Ю.Оболенського. - Хмельницький: Поділля, 1999.-570с.

7.Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. проф. В.Б.Авер'янова. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 432 с.

8.Князев В., Бакуменко В. Від становлення до розвитку (про наукову діяльність Академії на сучасному етапі) // Вісник УАДУ. - 1998. - № 2. - С. 10-15.

9.Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій. - К.: Вентурі, 1996.-208с.

10.Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 736 с.

11.Луговий В., Князев В. Державне управління як галузь професійної діяльності, академічної підготовки, наукових досліджень // Вісник УАДУ. -1997.-№3-4.-С. 9-12.

12.Мартанус Р.В. Социальное управление: Кадры и кадровая политика.- М.: Из-во МГУ, 1986. - 142 с.

13. Менеджмент у державному секторі: матеріали до курсу лекцій. -Ужгород: УДУ, 1997. - 130 с.

14.Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. - К.: НАНУ, Ин-т госуд. и права, 1995. - 208 с.

15.Нижник П., Машков О. Системний підхід в організації державного управління: Навч. посібник / За заг. ред. Н.Р.Нижник. - К.: Вид-во УАДУ, 1998.- 160с.

16.Основи менеджменту для державних службовців / Розр. С.Слава.-Ужгород.: Афенс, 1996. - С.2-19.

17.Основы управления / Под ред. В.П.Радукина.-М.: Высш. шк., 1986. -271с.

18.Основы управления производством / Под ред. Н.А.Сероштана.-Харків: Вища шк., 1987. - 256 с.

19.Основы управления социалистическим производством / Под ред. Г.Л.Таукача.- К.:Вища шк., 1989. - 302 с.

20.Райт Г. Державне управління. - К.: Основи, 1994. - 191 с.

21.Реформування державного управління в Україні: проблеми перспективи / Наук. кер. В.В.Цветков. - К.: Оріяни, 1998. - 364 с.

22.Ру Д., Сульє Д. Управління.- К.: Основи, 1995. - 442 с.