§1. Поняття політико-територіального устрою держави і класифікація його форм
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101
102 103 104 105 106 107 108 109
У конституційному праві є поняття державної території і державних кордонів, що визначають її параметри. Межі території держави в тих чи інших формулюваннях визначаються в конституціях. Однак ці конституційні норми нерідко відображають тільки принциповий підхід до цього питання з позицій міжнародного права: говориться про сушу, внутрішні води, повітряний простір тощо.
Територія держави завжди певним чином організована, розділена на частини адміністративного чи політичного значення, в яких проживає населення з метою управління ними. Відповідні розділи конституцій іноді так і називаються: "Про організацію держави". У даному випадку мова йде не про систему державних органів, а про територіальну організацію держави.
Узагальнюючим для такої організації у вітчизняній літературі довгий час використовують термін "форма державного устрою". Однак через багатозначність слова "устрій" цей термін зазнає критики, тому що "державний устрій" іноді розуміється в дуже широкому значенні - як устрій держави в цілому, включаючи деякі соціально-економічні і політичні моменти, систему органів держави і т.д.
У деяких нових виданнях поняття "державний устрій" замінено на такі поняття, як "форма територіально-політичного, політико-територіального чи державно-територіального устрою держави", що на нашу думку, варто вважати синонімами.
Політико-територіальний устрій держави - це розподіл країни на певні територіальні частини, в межах якої (країни) існує система взаємовідносин між державою в цілому (центральною владою) та її складовими частинами (населення та публічної влади тієї чи іншої території).
Традиційно розрізняються дві основні форми територіально-політичного устрою держави: унітарна і федеративна держава. Конфедерація є союзом держав, в основному це міжнародно-правове об'єднання, але в ньому є деякі конституційно-правові елементи, і тому про конфедерації теж іноді згадується в конституційному праві.
Відігравши значну роль у становленні державності у США, Швейцарії інших країнах, конфедерація, як певна історична та перехідна форма державно-територіального устрою майже пішла з історичної сцени. Але події останніх років: "конфедералізація" Європейського Союзу (зараз ведуться підготовчі роботи щодо прийняття Конституції ЄС), Югославії, союз Бєларусі та Росії свідчать про "повернення" цієї державної форми та певну її перспективність.
Формою територіально-політичної організації державності (в межах унітарної або ж федеративної держав) є також автономія, особливо політична автономія, тим більше якщо вона створена на основі самовизначення етнічних груп, національних меншин. В останні десятиліття в деяких країнах (Іспанія, Італія й ін.) склалася так звана регіоналістська держава, яка об'єднує різноманітні елементи унітаризму, федералізму, автономії і що є, власне кажучи, перехідним від унітаризму до федералізму.