§2. Типологія форм державного правління : Державне право зарубіжних країн -Бостан - Тимченко : Книги по праву, правоведение

§2. Типологія форм державного правління

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 
РЕКЛАМА
<

Сучасна класифікація форм державного правління спи­рається на підготовлений попередніми поколіннями дослідників відповідний базис. Найбільшою різноманітністю відрізняються класифікаційні схеми зарубіжних державоз-навців, котрі в своїй більшості спираються на формально-юри­дичні або політико-практичні критерії. Для постсоціалістич-ної, у тому числі і сучасної вітчизняної юридичної науки ха­рактерний багаторівневий підхід до класифікації форм дер­жавного правління. За деякими виключеннями ані теоретики, ані конституціоналісти не виходять за межі загальноприйнятої класифікаційної схеми форм державного правління. Роз­поділяючи держави за формами правління, вони зокрема відзначають, що "традиційно в науці розрізняють дві форми правління - монархію і республіку". Монархії бувають необ­межені (абсолютні) та обмежені або ж конституційні (ду­алістичні та парламентарні ), а республіки - класичні: прези­дентські та парламентарні , гібридні (змішані) та деякі особ­ливі (соціалістичні, директоріальні, монократичні, мілітарні тощо), що знайшло своє практичне втілення в одній або в не­великій групі держав.

Засади цієї класифікації, котра певним чином були "мо­дернізована" вітчизняними державознавцями радянських часів, закладені ще на рубежі минулого століття. Постає пи­тання: чи відповідає ця класифікаційна схема політико-право-вим реаліям і науковим потребам початку XXI століття? В принципі так, оскільки базові елементи цієї конструкції досі збереглися. Але ж у певних деталях, на нашу думку, є можли­вості для її вдосконалення.

Це, насамперед має стосуватись типології форм державно­го правління - класифікаційної операції вищого рівня, яка за найбільш суттєвими ознаками дозволяє створити "збірний" зразок (образ), тип досліджуваного явища. Чи є вищезгадані "основні форми" типами форми державного правління? З од­ного боку ніби-то так, оскільки вони займають верхню сходин­ку на цій класифікаційній схемі і є вихідними для виділення спадних видів форм державного правління. З іншого - ні, оскільки поділ на монархію і республіку, по суті, здійснюється за формальними критеріями. За наявною в юридичній науці традицією основні види (типи) форм правління тих чи інших держав визначаються порядком заміщення поста (посади) гла­ви держави - якщо глава держави обраний народом, то це рес­публіка, якщо він заміщує свій пост шляхом наслідування — монархія. Однак у сучасних умовах цей критерій втратив свою колишню сутнісну значимість і набув формальної ознаки. Для типологізації форм державного правління потрібен ґрунтов­ний аналіз сутнісних ознак форми державного правління, зміст якої обумовлений державою (типом держави і типом її форми.—С.Б.) відповідної історичної епохи.

Історія державно-організованого суспільства свідчить, що однією з найдавніших форм організації державної влади є мо­нархія (від гр. моно - один, єдино і архія - влада, правління '). На питання чи є монархія типом форми державного правління ми відповідаємо ствердно, оскільки, незважаючи на деякі ви­дові розходження ЇЇ в рабовласницькому та феодальному суспільствах, у країнах Західної та Східної цивілізацій, згадані типові риси (ознаки) у сукупності створюють характерну саме для держави станово-кастового суспільства (рабовласницько­го і феодального суспільств)2 типову модель форми правління, її зміст знайшов безпосереднє відображення у самому терміні монархія (моноправління) і характеризувався стійкістю, стабільністю, довготривалістю, оскільки обумовлювався сутністю держави станово-кастового суспільства, його моно-кратичною формою 3.

Громадянське суспільство, що прийшло на зміну станово-кастовому, обумовило появу нового типу держави, його загаль­ної полікратичної форми та протилежного монархії типу форми державного правління4. Структура і характер цієї структурно-інституціональної системи влади мала під собою соціально-еко­номічні, політичні й ідеологічні підстави, обумовлені спе­цифікою нового безстанового (громадянського), суспільства.

Поява такої форми державного правління, де формування і функціонування складових її органів засновано на тих чи інших демократичних засадах, мало під собою насамперед соціально-економічні основи: ринкову економіку, засновану на приватній власності, нову соціальну структуру суспільства, наявність чисельного "середнього класу" тощо. Але на відміну від монархії, котра виникла ірраціонально, на базі практично­го досвіду, поява протилежної їй форми державного правління в громадянському суспільстві була підготовлена попередньою суспільно-політичною думкою. Вона, виходячи з принципу формальної рівності людей (неприпустимого для колишнього суспільства), підготувала суспільну свідомість до раціональ­ного сприйняття державної влади, представником якої може стати будь-який громадянин, створила різні моделі її декон-центрації, засновані на принципі поділу влади і їх балансу че­рез систему стримувань та противаг. Саме визнання та прак­тичне втілення цього принципу у державне життя здійснили кардинальний переворот в структурно-інституціональній сис­темі вищих органів державної влади, результатом якого став перехід від правління одного (мпнпт) органу до правління взаємопов'язаних між собою багатьох (сплй) вищих державних органів.

Як зазначалося, цю "основну" форму державного правління зазвичай називають республікою. Але широко відо­мий термін "республіка" для позначення форми правління є, на нашу думку, не зовсім вдалим, оскільки його етимо­логічний зміст не розкриває сутності досліджуваного явища. Останнє, як відомо, являє собою систему влади, владних інститутів, що має знайти відображення у його назві. Термін "монархія" для цього цілком підходить, оскільки його етимо­логічний зміст - єдиновладдя, єдиноправління - безпосеред­ньо дає уявлення про джерело і суб'єкт правління у державі. Термін же "республіка" (від лат. res - справа і publica -публічна, суспільна), який дослівно означає "справа публічна (суспільна)", прямого уявлення про форму державного правління не Дає. Постає питання: чому термін "республіка" зайняв місце у цьому понятійному ряду? Певною відповіддю на це може бути формальна аргументація абсолютної більшості сучасних державознавців, котрі поділ на монархію і республіку пояснюють "традицією", що склалася у державоз­навстві.

Така традиція дійсно міцно закріпилася в державоз­навстві. Своїми коренями вона сягає у давнину. Термін "рес­публіка" вперше у понятійний обіг був уведений відомим дав­ньоримським мислителем Цицероном, який, сформулювавши положення "res publica est res populi" (загальна справа є спра­ву народу), сприяв входженню терміну "республіка" до суспільно-політичного лексикону та сприяв його наступному поширенню. З висоти сьогодення видно, що Цицерон під рес­публікою розумів "державу" з відповідним соціальним змістом, а не один з видів (типів) форми державного правління. На користь цього, зокрема, свідчить те, що термін "республіка" він використовував як синонім терміну "держа­ва". Одна з його праць - "Про державу" латинською мовою так і називається "De re publica"1. Як додатковий аргумент також можна навести факт відсутності терміну "республіка" серед тих, що використані Цицероном для позначення форм держа­ви: монархія, аристократія і демократія.

Родоначальником двочленного поділу "основних форм правління" на монархію та республіку вважається відомий італійський мислитель Н.Макіавеллі. "З того часу, як Макіавеллі протиставив республіку пануванню князя, - писав Г.Єллінек на рубежі ХІХ-ХХ ст. - грецький тричленний поділ на монархію, аристократію і демократію (політію) та їх пере­кручені форми хоча й не витісняються протиставленням мо­нархії та республіки, але все ж таки пізніше й інші автори під впливом Макіавеллі кладуть двочленний поділ в основу вчен­ня про форми держави"1. "Всі держави, які володіли або во­лодіють владою над людьми, - зокрема писав Н.Макіавеллі, -були або республіками або державами, керованими єдино­владно"2. Н.Макіавеллі ці поняття справді використовує дуже часто, але більш детальний аналіз його праць "Державець" і, особливо, "Роздуми про першу декаду Тита Лівія" свідчить про те, що італійський мислитель, як і його попередник Цице­рон, під республікою і монархією теж розумів не форму держа­ви, а саму державу із відповідним соціальним змістом. У пер­шому випадку це держава, яка спирається на соціальну рівність, в іншому - на соціальну нерівність3.

У такому ж сенсі, тобто як синонім держави, республіку розумів і Ж.Боден. Тільки після нього суспільно-політична думка починає використовувати термін республіка і для по­значення форми правління. Це, однак, було обумовлено не стільки державницькою теорією, скільки практикою державо­творення того часу в деяких країнах. Не випадково першу спробу сприйняття терміну республіка як форми правління здійснено голландським мислителем та юристом Г.Гроцієм, за "плечима" якого був досвід побудови в Нідерландах "Рес­публіки Об'єднаних провінцій" у 80-х pp. XVI ст. Англійська буржуазна революція сер. XVII ст. з її невдалою спробою вста­новлення республіки теж привернула увагу до неї мислителів (наприклад, Ш.Монтеск'є, Ж.Ж.Руссо та ін.), але своєрідну крапку над "і" у цьому питанні поставила американська кон­ституція 1787 p., котра юридично закріпила за створеною но­вою державою - США - так звану   республіканську форму

правління.

Таким чином, юридичне закріплення і практичне втілення

ідей про республіку в СІЛА сприяли відходу від початкового етимологічного змісту самого терміну і остаточному закріпленню у вченні про форми держави двочленного поділу на монархію і республіку. Під впливом такого переконливого досвіду в науці про державу відбулося змішання елементів різних понятійних рядів, яке чітко видно, якщо на це явище подивитись через призму понятійно-категоріального апарату сучасного державознавства, особливо вітчизняної загальної теорії держави і права.

Спираючись на такі ключові поняття останньої як сутність держави та форма держави, можна дійти висновку, що, використовуючи положення "публічна справа є справа на­роду", Цицерон, як утім і Н.Маккіавелі, Ж.Боден та ін., мали на увазі не форму держави, а соціальну сутність останньої. Са­ме у цьому ж сенсі, на нашу думку, має бути використаний у державознавстві термін "республіка", який би слугував для ха­рактеристики якісно нової, народної держави. Тобто під рес­публікою, повертаючись до початкового змісту цього терміну, слід розуміти створену народом (populi) державу, соціальне призначення та мета функціонування якої є забезпечення його загальних інтересів (публічної справи - res publico), а не окре­мих верств населення. Оскільки забезпечення загальних інте­ресів народу можливо за умов рівності усіх його суб'єктів (гро­мадян), то республіка - це держава, сутність якої обумовлена певним періодом розвитку державно-організованого суспільства, а саме його "громадянським" станом. Іншими сло­вами республіка - це тип держави епохи громадянського суспільства. Всі ж держави колишньої, станово-кастової епохи за своєю сутністю і відповідно типом - "нереспубліки" (аге-spublica), оскільки були засновані на соціальній нерівності суб'єктів державного спілкування. З точки зору формальної логіки нонсенсом виглядає позначення, наприклад, античних держав як республік, оскільки вони були "загальною справою" тільки частини народу, в той час як інша його частина, як пра­вило, набагато чисельніша, знаходилась у рабстві. Станова рабовласницька або феодальна держава за своєю сутністю у принципі не може бути республікою.

Неузгодженість понять "монархія" і "республіка" прояв­ляється і на сучасному етапі. Так звані "парламентарні мо­нархії", котрі, якщо узяти за основу традиційний критерій -порядок заміщення поста глави держави, з одного боку на 1/3 є "монархіями", оскільки державу очолює спадкоємний, не відповідальний ні перед ким глава держави, а з іншого - на 2/3 республіками", оскільки органи законодавчої і урядової вла­ди формуються безпосередньо (парламент) або опосередкова­но (уряд) громадянами. Питання виникає також щодо наяв­ності "феодальних" монархічних форм за походженням в роз­винутих країнах Європи, Північної Америки, Азії та Австралії, які вже віджили, і конституюванні множини "прогресивних" республіканських форм у відсталих державах Африки.

На сучасному етапі такі суперечності все більше стають очевидними і свідчать про наявність певної кризи у питаннях про класифікацію форм державного правління. Тому цілком закономірними є спроби деяких вчених знайти нові підходи щодо поділу держав за їх формами правління. У цьому плані заслуговує на увагу точка зору Е.Григониса, котрий стверд­жує, що "всі форми правління можна поділити на єдиновладні та засновані на поділі влад, причому як тими, так і іншими мо­жуть бути і монархія, і республіка"1. На перший погляд, автор ніби-то дає зрозуміле пояснення з приводу того, що являють собою "африканські республіки", котрі за цим критерієм є "єдиновладними республіками". Але "єдиновладна рес­публіка," як і "монархія, заснована на поділі влад", це "нон-сенсні", за своїм змістом словосполучення, такі, що взаємо ви^ ключають один одне, оскільки у принципі монархія має бути тільки єдиновладною, а республіка - тільки такою, що засно­вана на поділі влад. У даному випадку ми маємо справу зі своєрідною "підгонкою" нового змісту під традиційні, непо­рушні поняття, що однак, чіткості цьому питанню не додає.

Щоб вийти з цієї ситуації, на нашу думку, необхідно знай­ти терміну "республіка" відповідне місце у понятійному ряду: держава - тип держави - тип форми держави - тип форм дер­жавного правління та переглянути критерії типологізації і класифікації форм державного правління.

Зазначений вище понятійний ряд для відповідної історич­ної епохи виглядає наступним чином:

держава епохи станово-кастового суспільства за типом
- нереспубліка (arespublica), за типом форми держави - моно-
кратія, за типом форми державного правління - монархія;

держава епохи громадянського суспільства за типом -
республіка, за типом форми держави - полікратія, а за типом
форми    правління    пропонуємо    назвати    цю    державу
поліархією.

Термін поліархія, що походить від сполучення грецьких слів полі - багато і архія - правління, влада, вперше в науко­вий обіг був уведений на початку 50-х pp. XX ст. американсь­ким політологом Р.Далем. Вважаючи незаслуженим те, що він вийшов з уживання, наступну свою наукову діяльність Р.Даль пов'язав з розробкою його змісту. Віддаючи належне амери­канському політологу за "реанімацію" терміну "поліархія", ми однак повинні констатувати, що він використовується ним у самому широкому сенсі1, по суті, для позначення саме типу держави громадянського суспільства. На нашу думку, його відхід від смислового змісту терміну поліархія як "управління державою чи містом багатьма на противагу монархії", що

Водночас деякими сучасними авторами термін поліархія трактується дуже вузько, наприклад як "множина форма правління різних осіб, роди містилось в оксфордському словнику 1909 р. і самому Р.Далю послужило відправною точкою для його наукових розробок, не має достатніх підстав. Більш слушною у цьому випадку вва­жаємо думку авторів зазначеного вище довідникового видан­ня, які під поліархією розуміють форму організації влади про­тилежну монархії.

Введення терміну "поліархія" і в науковий обіг вітчизня­ного державознавства, у тому числі і конституційно-правової науки, сприяло б, на нашу думку, досягненню певного балансу між термінами "монархія" і "республіка.

Використання "поліархії" замість "республіки" при типо­логії форм державного правління", по-перше, усунуло б існую­чий мовно-термінологічний "грецько-латинський" дисбаланс у цьому питанні, беручи за основу одну мову - грецьку, котра є загальновизнаним термінологічним джерелом державознав­ства, на відміну від латинської, яка вважається мовою права (правознавства).

По-друге, усувається існуючий дисбаланс між етимо­логічним змістом цих понять. Монархія - влада, яка є похідною від одного суб'єкту, а правління є результатом дії теж одного державного органу - монарха; поліархія - влада, яка похідна від багатьох суб'єктів (народу), а правління є ре­зультатом колективних дій теж багатьох (більше одного) дер­жавних органів.

По-третє, обидва ці терміни за природою відображених в них явищ є юридичними (нейтральними), оскільки безпосе­редньо пов'язані з державною владою. При старому поділі мо­нархія - за змістом політико-правовий термін, республіка ж -соціальний.

І нарешті, використання термінологічної пари: монархія -поліархія внесе у науку загальної теорії держави і права певний порядок у понятійний ряд: держава - тип держави - тип форми держави - тип форм державного правління, де термін "республіка", виходячи зі свого етимологічного змісту, у цій понятійно-категоріальній ієрархії має зайняти більш високу, ніж раніше, сходинку.

Відносно критеріїв класифікації, нагальною є потреба у створенні комплексного класифікатора форм державного правління як певної сукупності ієрархічно розміщених кри­теріїв, котрі залежно від свого змісту, будуть використані для визначення типів, видів та підвидів форм державного правління. До складу такого класифікатора доцільно включи­ти такі класифікаційні критерії.

Принцип поділу влади, відсутність або наявність якого
вирішальним чином впливає на спосіб організації, механізм
реалізації державної влади, а відповідно і на здійснення
правління в державі.

Режим взаємодії вищих органів законодавчої і виконав­
чої    влади     (режим    злиття,    режим    поділу,    режим
співробітництва) та ступінь впливу інститутів глави держави
і законодавчої влади через засоби формування та контролю на
урядову владу.

Спосіб (порядок) формування вищих органів виконавчої
та законодавчої влади.

Як видно, критерій, що вказує на способи формування державних органів (особливо інституту глави держави), кот­рий завжди вважався головним, ми помістили на останньому місці. І це не випадково, оскільки у сучасних умовах він набув формального характеру. Як підтвердження цьому можна вка­зати на однаковий правовий статус глав держав з т.зв. парла­ментарною формою правління, коли одні з них наслідують цю посаду ("парламентарна монархія), а інші - на неї обирають­ся ("парламентарна республіка"). У сучасній юридичні літера­турі справедливо відзначається, що ці "обидві форми держав­ного правління не мають принципової різниці в організації та кціонуванні вищих органів державної влади, за винятком зизнання    главою   держави    обраного    президента    або,

ювідно, спадкового монарха" \

Порядок заміщення посади глави держави на певному історичному етапі (майже до початку XX ст.) дійсно був од­ним з тих основних чинників, що визначав зміст форми правління. Але у подальшому він втратив своє колишнє пер­шорядне значення, оскільки визначальним для поділу форм правління стало визнання принципів, на яких будується відповідна система владних органів, котра здійснює правління у державі, а не хто є главою держави і яким шляхом він заміщує цю посаду. З урахуванням цього можна скласти удос­коналену класифікаційну схему форм правління сучасних держав.

Узявши за основу принцип поділу влади, відсутність або наявність якого обумовлена сутністю держави відповідної історичної епохи, ми можемо визначити вихідні для цієї кла­сифікації одиниці. Ними будуть, з одного боку, монархія, обу­мовлена типом держави станово-кастового суспільства з його монократичною формою, а з іншого - поліархія, обумовлена типом держави громадянського суспільства з його полікратич-ною формою.