ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ : Державне право зарубіжних країн -Бостан - Тимченко : Книги по праву, правоведение

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 
РЕКЛАМА
<

Завдання 1. Використовуючи навчальну та спеціальну літературу, визначте та класифікуйте джерела державного права зарубіжних країн і відобразьте це у вигляді схеми.

Завдання 2. Використовуючи конституції (витяги), наве­дені в додатках до цього посібника, класифікуйте їх за

іовідними критеріями.

Завдання 3. Продовжіть поповнення словника новими по­няттями та термінами державного права зарубіжних країн, на­приклад:

Формалізовані джерела - це...

Неформалізовані джерела - це...

Органічний закон - це...

Конституційний закон -це...

Конституанта - це...

Октроювання - це...

Ц5       НІ- СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ

Тема:    Конституції зарубіжних країн - основні джерела державного (конституційного) права"

ПЛАН

Класифікація конституцій зарубіжних країн.

Форма, структура та мова конституцій.

Прийняття та зміна конституцій в зарубіжних країнах:
загальні риси та особливості.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Підготовку до семінарського заняття необхідно почати з ознайомлення з планом семінару та рекомендованої до нього літератури. Організаційно заняття представляє собою семінар із елементам практичного заняття. Воно поділяється на дві ча­стини, що обумовлює порядок та методи його проведення .

У першій частині передбачається розгляд першого питан­ня "Класифікація конституцій зарубіжних країн" методом малих груп. Його сутність полягає у тому, що навчальна група поділяється на 6 малих грун ("держав"), кожна з яких обирає свого "главу держави".

Викладач дає двом групам завдання класифікувати за пев­ний проміжок часу (2-3 хв.) конституцію окремої країни. "Гла­ва держави" однієї групи називає критерії класифікації і відповідь, а глава держави іншої - правильно чи ні. Кожна гру­па отримує за кожну правильну відповідь один бал, тобто мак­симальна кількість балів - 7. Така процедура використо­вується для кожної групи по чотири рази, тобто максимум балів, який може набрати кожна група, складає 28.

Після цього кожна з малих груп на чолі з "главою держа­ви" розподіляє між собою кількість набраних балів залежно від внеску кожного члена групи ("громадянина") у колективну відповідь. Результати повідомляються викладачеві, який відповідним чином оцінює тих, що навчаються.

Для ефективної підготовки до цієї частини семінарського заняття необхідно виконати завдання, які виносяться на са­мостійну роботу.

Друга частина семінарського заняття проводиться у формі заслуховування доповідей з п.п. 2,3 плану семінару. До­повідь на 10-12 хв. необхідно готувати на основі вивчення ре­комендованої літератури і вказівок викладача, які були зроб­лені на лекції.

Розкриваючи другий пункт плану семінарського заняття, слід звернути увагу на те, що структура конституцій, за деяки­ми винятками, має стандартний вигляд:

преамбула (вступ);

основна частина (текст конституції);

ряд положень: заключних, перехідних, додаткових;

додатки (в деяких конституціях).

Преамбула - виклад мети Конституції, історичних умов прийняття, прав і свобод громадян, початку державного функціонування.

Основна частина - права і свободи громадян, основи ільного устрою, система і статус державних органів, дер­жавні символи, порядок зміни Конституції. Основна частина складається, як правило, з:

частин;

розділів;

глав;

статей.

Чіткої регламентації в структурі основного тексту немає.

Заключні положення встановлюють порядок набрання чинності конституції.

Перехідні положення визначають терміни введення окре­мих норм.

Додаткові положення - тлумачні норми.

Стиль викладу конституцій суворо документальний, має деякі особливості в країнах романської, германської та англо­саксонської правових систем.

При підготовці до третього питання слід засвоїти, що більш ніж 200-літня історія конституціоналізму за способами прийняття Основного Закону знає конституції  "октройо-

вані"і "народні".

I.              Октройовані - це даровані конституції. Вони властиві
насамперед країнам з монархічною формою правління. Про­
ект основного закону розробляється під контролем самого мо­
нарха (у парламентарних монархіях під контролем уряду) без
залучення представницького органу або виборчого корпусу і
ним же затверджується. Історично октройованими були кон­
ституції переважної більшості європейських держав. Із сучас­
них країн - октройованими є конституції Бахрейну, Йорданії,
Кувейту, Марокко та деяких інших держав, де глави держав -
монархи - зберігають значні владні повноваження.

II.            На відміну від дарованої конституції, джерелом "на­
родної" конституції є виборчий корпус (громадяни), котрий:
а) обирає парламент, б) установчі збори (конституанта),
в) безпосередньо приймає Основний Закон на референдумі.

А) Якщо починати з Конституції США 1787 р., то історич­но першим способом прийняття Конституції були установчі збори (конституційна асамблея, конвент тощо). Крім Консти­туції США конституантою прийнято першу Конституцію Франції, Конституцію Норвегії та деякі інші конституції XIX ст. У XX столітті установчими зборами були схвалені або прийняті чинні конституції Італії, Індії, Португалії, Болгарії, Румунії та інших держав.-

Позитивна риса цього способу прийняття конституції по­лягає в тому, що установчі збори утворюються тільки з метою розробки та прийняття Основного Закону, а після цього роз­пускаються. Наприклад, так було прийнято Конституцію Франції 1848 р. В конституційному праві ці установчі збори визначають як "суверенні конституанта". Але у консти­туційній практиці зарубіжних країн більше місце займають так звані "несуверенні конституанты", які беруть участь тільки у розробці тексту конституції. Остаточне ж його затвер­дження здійснюється іншим способом, наприклад, референду­мом (Франція, Італія, Югославія - 1945-1947 pp.; Порту­галія - 1975-1976 pp.; Болгарія і Румунія - 1990-1991 pp.).

Б) Ще одним з "народних" способів прийняття сучасних конституцій, який досить широко застосовується, є референ­дум. При цьому він зазвичай виступає лише як кінцева стадія конституційної правотворчості. Іноді, як вже було зазначено, референдуму передує розробка і схвалення конституції уста­новчими зборами (Румунія). Досить часто проект конституції розробляє спеціальна комісія, до складу якої входять депутати парламенту (Ірландія, Данія, Іспанія), або розробку його кон­тролює уряд (Казахстан, Франція, Туреччина, Росія). У будь-якому випадку роль громадян, які беруть участь у відповідних референдумах, обмежується можливістю проголосувати "за" або "проти" запропонованого проекту.

Як стверджує В.М.Шаповал, "історія зарубіжних країн свідчить про те, що роль референдуму як способу прийняття ос­новного закону не слід перебільшувати. Його значення і зміст можуть бути перекручені і навіть зведені нанівець шляхом різних маніпуляцій правлячих кіл, активного впливу їх на масо­ву політичну свідомість. Немає прямої залежності між викори­станням процедури референдуму і демократичністю самої кон­ституції. Головним фактором тут виступає розклад політичних сил у суспільстві на момент прийняття конституції, спро­можність їх відобразити і захистити відповідні інтереси"1.

В) Досить поширеним "народним" способом прийняття конституції є введення її законодавчим органом (парламентом) на основі так званої кваліфікованої більшості (як правило, 2/3 від загальної кількості депутатів). Так були прийняті чинні кон­ституції Австрії, Фінляндії, Швеції, Японії, основні закони пе­реважної більшості держав Центральної і Східної Європи, а та­кож тих країн, що утворилися на терені колишнього СРСР.

Іноді парламент схвалює спеціальну процедуру розробки і затвердження основного закону, якої сам і дотримується. Так було прийнято чинну Конституцію Греції. У деяких випадках парламент прямо проголошує себе установчими зборами і діє відповідним чином. Такий порядок використовувався при прийнятті в 60-і роки XX ст. перших конституцій в більшості франкомовних країн Африки, а також конституцій ряду інших країн, що розвиваються.

Існують і інші, комплексні способи прийняття консти­туцій. Зокрема, проект чинного Основного Закону ФРН був розроблений спеціальним конституційним конвентом, до складу якого ввійшли прем'єр-міністри земель. Після цього він обговорювався у парламентській раді, сформованій за уча­стю окупаційної адміністрації США, Великобританії і Франції. Членами цієї ради були також представники законо­давчих органів земель - ландтагів. Кінцевою стадією консти­туційної творчості стало схвалення проекту Основного Зако­ну ландтагами, після чого він набрав чинності.

Значними особливостями відрізнявся порядок прийняття чинної Конституції Австралії. її проект був розроблений кон­ституційним конвентом. Делегатів на цей конвент обирало на­селення колоній, на основі яких з часом були утворені штати -суб'єкти майбутньої федерації. Розроблений проект консти­туції, винесений на референдум у колоніях, згодом був остаточ­но прийнятий британським парламентом у вигляді спеціально­го закону. Розглянута процедура поєднує в собі майже всі відомі способи прийняття конституцій. Австралійська консти­туція є "народною", тобто прийнятою із застосуванням засобів прямої і представницької демократії. Водночас тут можна знай­ти елементи октройованої конституції.

Ще одним цікавим прикладом є чинна Конституція Об'єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ). Процедура її введен­ня полягає у тому, що розроблений політиками і юристами проект був підписаний (і тим самим затверджений) правите­лями всіх еміратів. Ця конституція має риси міждержавного договору, що відобразилося і у формі державного устрою ОАЕ.

Спосіб прийняття конституції відіграє важливу роль у визначенні основних характеристик політичного і державного ладу конкретної країни. Певною мірою він впливає і на зміст самого основного закону. Кожний з розглянутих способів по-різному узгоджується з концепцією установчої влади, з прин­ципами демократії. Наближення порядку прийняття консти­туції до вимог цієї концепції є найбільш раціональним, зважа­ючи на авторитет основного закону в суспільстві. Прийняття конституції установчими зборами забезпечує зв'язок між на­родом як джерелом державної влади і змістом основного зако­ну, за яким ця влада здійснюється. Саме установчі збори спри­яють встановленню більш глибоких, а головне - усвідомлених зв'язків між волевиявленням на виборах їхнього складу і про­цесом розробки та введення конституції. Це стосується і по­рядку внесення змін до конституції.

Основні способи зміни конституцій і внесення до них по­правок:

гнучкі, змінюються водночас з появою якогось джерела
конституційного права (Великобританія, Нова Зеландія);

жорсткі - змінюються і доповнюються в більш склад­
ному порядку, ніж звичайні законодавчі процедури;

особливо жорсткі - Конституція США;

4)             гнучкі - поєднують в собі риси названих вище способів.
Способи зміни конституції (передбачають реалізацію

трьох стадій):

1)             ініціатива зміни конституції, як правило, виходить від

парламенту або глави держави;

схвалення запропонованого проекту (кваліфікована
більшість);

остаточне схвалення.

Під час семінарського заняття курсанти і студенти, які не виступають з доповідями, беруть участь в обговоренні: став­лять питання доповідачеві; доповняють; беруть участь у дис­кусії. Кожна з таких форм участі студента (курсанта, слухача) в роботі семінару оцінюється відповідною кількістю балів.


<