§3. Інституціоналізація політичних партій : Державне право зарубіжних країн -Бостан - Тимченко : Книги по праву, правоведение

§3. Інституціоналізація політичних партій

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 
РЕКЛАМА
<

Це явище є відносно новим для конституційно-правового розвитку зарубіжних країн. Інституціоналізація політичних партій виявляється у створенні розгорнутої правової основи їхньої організації і діяльності. Поняття інституціоналізації охоплює регламентацію порядку утворення партій, фіксацію в законодавстві загальних вимог щодо формування програмних і організаційних документів, внутрішньої структури і членства, фінансування діяльності та регулювання деяких інших питань.

Конституційне право регламентує окремі питання діяль­ності партій, зокрема участь їх у виборчих кампаніях. Саме з участю у виборах конституції ряду держав пов'язують факт і необхідність існування партій, їх функціональне призначення. "Політичні партії та угруповання сприяють вираженню думок і поглядів голосуванням", - записано в ст. 4 Конституції Франції. Інші новітні конституції містять більш загальні виз­начення цілей і завдань політичних партій. Зокрема, в Основ­ному законі ФРН констатується, що "партії сприяють форму­ванню політичної волі народу" (ст. 21). Близькі за змістом фор­мулювання можна знайти в конституціях ряду інших держав.

У новітніх конституціях, прийнятих на початку 90-х років XX ст., положення про політичні партії нерідко доповнюються проголошенням ідей багатовимірності суспільно-політичного життя, що є своєрідною реакцією на відому практику недавнь­ого минулого. "Жодна приватна особа, жодна частина народу, жодна соціальна група, жодна політична партія або інше гро­мадське об'єднання не можуть здійснювати державну владу від свого імені",- зазначено в Конституції Молдови (ст.2). Подібні положення можна знайти в основних законах Білорусі, Болгарії, Казахстану, Киргизстану, Узбекистану та дея­ких інших держав. А в Конституції Литви зафіксовано, що "держава, політичні партії і громадські об'єднання, інші інсти­туції або особи не можуть монополізувати засоби масової інформації" (ст.44).

Заслуговують на увагу положення основних законів про те, що організація та діяльність політичних партій мають підпорядковуватися демократичним принципам. Про це йдеть­ся в конституціях Іспанії, Франції та ФРН. Деякі конституції забороняють таємні і воєнізовані об'єднання. За Конституцією Болгарії, не можуть бути утворені політичні партії на етнічній, расовій або релігійній основі. В Конституції Молдови заборо­нена діяльність партій, які складаються з іноземних громадян, а в Киргизстані - політичних партій інших держав.

Свої особливості має юридичне регулювання організації та діяльності політичних партій в англомовних країнах. Кон­ституція США стоїть осторонь цих питань. Організація і діяльність політичних партій регламентуються законодавст­вом штатів, головним чином їх виборчими законами, які виз­начають процедуру створення і реєстрації партій, а також їх структуру на рівні штатів. Одним з головних завдань керівних органів партій визнається висунення кандидатів на виборні посади в державних органах. У законах докладно регламен­тується порядок формування місцевих партійних організацій. За своїм змістом ці положення мало чим відрізняються від спеціального законодавства про політичні партії, що діє в дея­ких європейських країнах.

Специфічним є правове регулювання організації і діяль­ності політичних партій у Великобританії. Законодавство цієї країни не передбачає спеціальної процедури створення і реєстрації саме для партій. Останні розглядаються як звичайні асоціації за інтересами, і в цьому відношенні формально не відрізняються, наприклад, від спортивного клубу. Такий підхід спрощує зміст і обсяг правового статусу політичних партій. З іншого боку, він забезпечує відсутність спеціальних юридичних обмежень їхньої діяльності в політичній сфері. Це є характерним і для інших країн, що наслідували принципи

англійського права.

Своєрідність правового становища політичних партій у

Великобританії полягає також у тому, що про них тривалий час взагалі не згадувалось у законодавчих актах. Уперше термін "політична партія" використано в Законі 1937 р. про міністрів корони. Згадуються партії також у законах, які рег­ламентують окремі аспекти діяльності партій у державно-політичній сфері, зокрема в Законі 1967 р. про компанії, в яко­му встановлено вимогу до керівництва останніх повідомляти про витрати на політичні цілі і про одержувачів відповідних коштів. У Законі 1970 р. про народне представництво зазначе­но, що партії на парламентських виборах можуть виступати під символами, зображуваними на виборчих бюлетенях.

Інституціоналізація політичних партій в окремих країнах здійснюється на основі законів або спеціальних парламентсь­ких постанов про їх державне фінансування. Відповідні акти передбачають матеріальну підтримку партій з боку держави за рахунок спеціального фонду коштів. Такі закони або парла­ментські постанови прийняті в 60—90-і роки XX ст. у Велико­британії, Греції, Італії, Норвегії, США, Фінляндії, Швеції та в інших країнах. Аналогічні за змістом положення можна знай­ти і в спеціальних законах про політичні партії.

У законах або постановах про фінансування політичних партій встановлюються умови надання державних дотацій. Дотації одержують партії, які користуються певною підтрим­кою виборців. Так, у ФРН право на одержання державної до­тації мають партії, які зібрали не менше десяти відсотків за­гальної кількості голосів, поданих в одномандатних округах, або не менше половини відсотка - в багатомандатних. Фіксо­ваний відсоток необхідної кількості голосів як умова одержан­ня дотацій встановлений також у Швеції і Фінляндії. В Австрії дотації надаються тим партіям, які мають представництво в парламенті. У деяких країнах (Італія і Норвегія) умо­вою державного фінансування партій є висунення ними вста­новленої кількості кандидатів у депутати по округах.

Виборче законодавство Франції передбачає надання дер­жавної допомоги не партіям, а окремим кандидатам у депута­ти. Однак практично майже завжди за цими кандидатами стоїть та чи інша політична партія. Держава компенсує певну частину виборчих витрат кандидатів у депутати, але робить це лише в тому випадку, коли за кожного з них проголосує не менше п'яти відсотків від кількості тих, хто брав участь у ви­борах по даному округу.

У випадках прямого державного фінансування партій ко­шти між ними розподіляються по-різному. Найчастіше це ро­биться згідно з пропорцією поданих за партії голосів (Велико­британія, Норвегія, США, ФРН) або завойованих ними пар­ламентських мандатів (Данія, Фінляндія, Швеція).

Законодавство про партії досить детально регламентує і питання внутрішньопартійної організації. Воно встановлює загальні вимоги до форми і змісту партійних статутів, пропо­нує типову організаційну структуру партій. Закони про партії містять норми, що визначають порядок формування органів партій, їх компетенцію, взаємовідносини в ієрархії цих органів тощо. За своїм змістом спеціальне законодавство про партії практично підміняє собою партійні документи статутного ха­рактеру. Введення його призвело до досить жорсткої регла­ментації з боку держави організації і діяльності політичних партій. Таку регламентацію не можна оцінювати однозначно.

Конституції багатьох держав містять положення, які слід віднести до визначення статусу інших, неполітичних за своїм характером громадських об'єднань, зокрема професійних спілок. Найчастіше йдеться про право на об'єднання у профспілки. Проте в деяких країнах в основних законах ви­кладені певні засади організації та діяльності профспілок. Іноді в конституціях коротко згадуються асоціації підприємців та інші об'єднання. У цілому ж обсяг конституційної регламентації згаданих елементів політичної системи обмежений. Це об'єктивно відповідає предмету консти­туційно-правового регулювання.

Таким чином, законодавство про партії закріплює:

поняття  політичної  партії  (місце і роль партії в
політичній системі і державному механізмі);

умови і порядок створення і припинення діяльності
партій;

вимоги до ідеології, програмних положень партій;

вимоги до їх організаційної будови і порядку діяль­
ності;

фінансово-економічну базу партії;

регулює взаємовідносини з публічною владою (вибо­
ри) і діяльність з державними органами.


<