ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ : Державне право зарубіжних країн -Бостан - Тимченко : Книги по праву, правоведение

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 
РЕКЛАМА
<

Завдання 1. Підготувати за бажанням реферат на одну з рекомендованих (або власно запропонованих) тем:

Особливості конституційно-правового статусу право­
охоронних органів.

Конституційне регулювання організації та діяльності
поліцейських органів.

Завдання 2. Використовуючи відповідне конституційне законодавство, вирішить наступні задачі:

Задача №1. Суддя Верховного Суду Словацької Рес­публіки Ярослав Кошица 1934 року народження працював у складі суду до грудня 1997 року. У грудні 1997 року він був звільнений з цієї посади за віком."

Який орган звільняє суддів у Словацькій Республіці? Чи пра­вомірне рішення в даному випадку?

Задача №2. Місцева преса звинуватила Суддю Верховно­го суду США, котрий був у сварці зі своєю дружиною, у тому, що він був у ганебному зв'язку зі жінкою легкого поводження. На спробу ініціювати питання про звільнення його з посади, він заявив що це є його власне, особисте життя і нікого не по­винно стосуватися.

Як має вирішитися питання у цьому випадку? Аргумен­туйте відповідь, використовуючи конституційне законодавст­во США.

Завдання 3. Продовжувати поповнення словника новими поняттями та термінами державного права зарубіжних країн, наприклад:

Юстиція - це...

Конституційна юстиція - це...

Баристер - це...

Соліситор - це...

Магістратура - це...

Й    III. СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ

Тема:     Конституційна юстиція в зарубіжних країнах

ПЛАН

Конституційна юстиція: загальна характеристика.

Порядок формування органів конституційного кон­
тролю в   зарубіжних країнах.

Компетенція органів конституційного контролю.

Механізм реалізації конституційного контролю.

Методичні рекомендації до семінарського

заняття

Семінарське заняття проводиться у вигляді доповідей згідно плану семінару. Доповідь на 10-12 хв. необхідно готу­вати за допомогою рекомендованої літератури і вказівок ви­кладача, які були зроблені на лекції. Метою заняття є поглиб­лення, конкретизація і систематизація отриманих знань у про­цесі підготовки до семінару.

При підготовці до першого питання слід повторити ма­теріал з історії держави і права зарубіжних країн, що сто­сується виникнення та розвитку конституційної юстиції у за­рубіжних країнах. Згадаємо, що під конституційною юс­тицією розуміють статус відповідних державних органів та їх діяльність по контролю за дотриманням у країні конституції і інших нормативно-правових актів. Іншими словами, це су­купність органів, які здійснюють у державі конституційний контроль.

Поняття конституційного контролю має кілька тлума­чень. Іноді конституційний контроль визначають широко: як діяльність парламенту, глави держави, судів або інших ор­ганів, пов'язану з вирішенням питань відповідності консти­туції різних нормативно-правових або тільки законодавчих актів.

У деяких випадках йдеться про здійснення консти­туційного контролю самим народом шляхом референдуму.

Найбільш прийнятим є вузьке тлумачення консти­туційного контролю, за яким він сприймається насамперед як оцінка судами загальної або спеціальної юрисдикції норма­тивно-правових актів на предмет їх відповідності консти­туції. Від такої оцінки залежать можливості застосування цих актів або навіть їх існування.

Звернемо Вашу увагу на те, що в юридичній літературі по­ряд із поняттям конституційного контролю використовується поняття конституційного нагляду. Різниця між ними полягає у тому, що при конституційному контролі відповідний орган може відміняти акти підконтрольного органу, а при консти­туційному нагляді може лише звернути увагу відповідного ор­гану на його помилку, припинити, але відміняти або виправи­ти акт повинен сам піднаглядний.

Характер і зміст конституційного контролю багато в чому визначаються природою органів, які його здійснюють. Існує дві основні моделі організації конституційного контролю.

Перша з них має назву американської. За її умов відповідними повноваженнями наділені всі суди загальної юрисдикції. Наприклад, у СІЛА рішення будь-якого загально­го суду з питань конституційності закону або окремих його по­ложень стає обов'язковим у межах його територіальної юрис­дикції. При поданні апеляційної скарги остаточне рішення приймає Верховний Суд. Воно є обов'язковим на всій тери­торії держави.

Модель організації конституційного контролю, за якою відповідні питання вирішуються практично всіма судами за­гальної юрисдикції, називається також децентралізованою або "дифузивною" моделлю. її характеризує тлумачення консти­туційного контролю як суто правової функції. В теорії це озна­чає відмову від розгляду судами політичних питань, пов'яза­них із змістом законів та їх застосуванням. Формально все зводиться до юридичної експертизи того чи іншого закону, здійснюваної судами у зв'язку з розглядом конкретної цивільної або кримінальної справи.

У реальному житті суди, здійснюючи функцію консти­туційного контролю, впливають на існуючий у країні політич­ний "клімат". Особливо це стосується вищого суду. Як свідчить досвід США, рішення Верховного Суду істотно впли­вають на зміст регламентації прав і свобод особи та механізмів їх захисту. Крім США, відповідна модель прийнята в Арген­тині, Бразилії, Мексиці, Японії та деяких інших країнах.

Різновидом американської моделі організації консти­туційного контролю є модель, за якою функція контролю на­лежить не всім загальним судам, а тільки вищому суду. Ця мо­дель реалізована в Австралії, Естонії, Індії, Ірландії, Канаді, Швейцарії та ряді інших країн. Прийнята вона і в деяких країнах, що розвиваються. В усіх цих країнах оцінку консти­туційності законодавчих актів дає Верховний Суд, який може мати й іншу назву (наприклад, високий суд). У будь-якому ви­падку такий суд є органом загальної юстиції, і конституційний контроль становить не єдину його функцію.

Другою поширеною моделлю організації конституційного контролю є так звана європейська або австрійська модель. її характеризує наявність у державному механізмі спеціалізова­ного судового органу, відокремленого від судів загальної юри­сдикції. Головним завданням цього органу - конституційного суду - є оцінка конституційності законодавчих актів та тлума­чення Конституції, хоча він наділений і рядом інших повнова­жень. Поряд з конституційним судом можуть існувати й інші спеціалізовані суди, але саме він має найбільший авторитет.

Так, у ФРН крім федерального верховного суду і феде­рального конституційного суду існують федеральний адміністративний суд, федеральний фінансовий суд, феде­ральний суд у сфері трудових відносин і федеральний суд із соціальних питань. Згідно зі ст. 92 Основного закону всі вони разом з судами земель здійснюють судову владу. Але найбільш престижним є членство саме в конституційному суді.

Органи конституційної юстиції, як правило, називаються конституційними судами, хоч трапляються й інші назви. У Франції, Казахстані та в ряді країн, що розвиваються, відповідні повноваження належать органам квазісудового ха­рактеру - конституційним радам. Деякі конституціоналісти (наприклад, Якушев А.В.) вважають, що ці органи представля­ють третю модель організації конституційного контролю.

При розкритті другого питання зверніть увагу на те, що порядок утворення органів, які здійснюють конституційний контроль, у різних країнах неоднаковий і залежить від моделі його організації.

За умов американської моделі посади суддів верховних судів заміщуються, як правило, за рішеннями глави держави, санкціонованими парламентами. У США суддів Верховного Суду призначає президент з "поради і згоди" сенату. В такому ж порядку призначаються судді інших федеральних судів.

Федеральна судова система США складається з трьох го­ловних ланок - Верховного Суду, апеляційних судів і окруж­них судів. До складу верховного суду входять голова і вісім суддів. Усі вони, як і судді інших федеральних судів, займають свої посади "доти, доки їхня поведінка є бездоганною" (розділ І, ст.З Конституції). Судові системи штатів характеризуються різноманітністю, хоч у кожному з них вищим судом є верховний суд. В більшості штатів суддів обирає населення, в частиш з них - призначає виконавча влада (губернатори), в деяких -обирає законодавчий орган штату. В цілому ряді штатів суддів верховних судів призначають довічно. Решта суддів займають посади на термін від чотирьох до шести років.

Існують й інші порядки формування судів на зразок аме­риканської моделі організації конституційного контролю. Так, у Японії до судової системи насамперед входить верховний суд, а також високі, районні і сумарні суди. Верховний суд складається з 15 суддів, включаючи головного суддю, якого формально призначає імператор за поданням уряду. Усіх інших суддів Верховного суду призначає уряд. Свої посади во­ни займають до досягнення 70-річного віку.

У Швейцарії суддів союзного суду обирає федеральний парламент. При цьому діє вимога представництва різних мов­них груп населення країни. В Естонії голову державного суду обирає парламент за поданням президента. Інші судові посади також заміщуються за рішенням парламенту, але вже прийня­тим за поданням голови самого державного суду.

Свої особливості має порядок формування органів австрійської моделі. Відмінності є і в принципах їх організації. Так, в Австрії до складу конституційного суду входять голова, його заступник і 12 інших суддів, а також шість так званих за­пасних суддів. Голову конституційного суду, його заступника, шість дійсних суддів і трьох запасних призначає президент за пропозицією уряду. Решту вакансій президент заміщує з чис­ла кандидатур, запропонованих палатами федерального пар­ламенту. Судді конституційного суду йдуть у відставку у 70-річному віці.

В Австрії, як і в інших країнах, де створені органи консти­туційної юстиції, встановлені певні кваліфікаційні вимоги до кандидатів на відповідні посади. Зокрема, судді консти­туційного суду повинні мати вищу освіту за державно-право­вим фахом і протягом десяти років до призначення займати посаду, де необхідна ця освіта. До того ж вони мають призна­чатися з числа інших суддів, урядовців і професорів-юристів університетів.

В Іспанії до складу конституційного суду, який скла­дається з двох палат, входить 12 суддів. Усі вони формально призначаються королем: вісім - за поданням палат парламен­ту, два - за поданням уряду, два - за поданням головної ради судової влади. Судді конституційного суду призначаються терміном на дев'ять років, при цьому його склад оновлюється на третину кожні три роки. Відповідні призначення роблять з числа інших суддів і прокурорів, професорів університетів, державних службовців та адвокатів. Усі кандидати мають бу­ти юристами зі стажем понад 15 років.

В Італії конституційний суд діє в одному складі з 15 членів. По п'ять суддів призначають президент, парламент на спільному засіданні палат і вища судова адміністрація. Судді конституційного суду призначаються на дев'ятирічний термін без права займати посаду повторно. Це можуть бути колишні і дійсні судді вищих судів та професори-юристи, а також адво­кати з 20-річним стажем.

У Франції дев'ять членів конституційної ради признача­ють строком на дев'ять років, і їхні повноваження не можуть бути поновлені. По три члени ради призначають президент і голови палат парламенту. Кожні три роки третина цих членів оновлюється. До складу конституційної ради за власним пра­вом і довічно входять також усі колишні президенти.

В країнах Центральної і Східної Європи, а також в тих, що утворились на терені колишнього СРСР, органи консти­туційної юстиції також формують за різними процедурами. В Киргизстані, Литві, Македонії, Польщі, Словенії, Угорщині і Хорватії членів цих органів обирають парламенти або їх нижні палати. При цьому порядок висунення відповідних кандида­тур є різним. В Киргизстані і Словенії їх пропонує президент, у Хорватії - верхня палата парламенту, в Литві - у рівній кількості президент, голова парламенту і голова верховного суду, в Угорщині - спеціальна відбіркова комісія, до складу якої входять представники усіх парламентських фракцій. В Росії суддів конституційного суду призначає верхня палата парламенту за поданням президента.

Конституції і спеціальні закони встановлюють чисельний склад і строки повноважень конституційних судів. У Молдові до його складу входять 6 суддів, в Югославії - 7, в Киргизстані, Литві, Македонії, Румунії і Словенії - 9, Словаччині - 10, Хор­ватії - 11, Білорусі, Болгарії і Польщі - 12, Чехії і Угорщині -15, Росії - 19. Різними є і термін перебування суддів на посаді: від шести років у Молдові, семи - у Словаччині, восьми - у Польщі і Хорватії, дев'яти - в Болгарії, Литві, Македонії, Ру­мунії, Словенії та Югославії, до одинадцяти - в Білорусі і навіть п'ятнадцяти років у Киргизстані. Як правило, не припу­скається повторне переобрання суддів конституційних судів. У Болгарії, Литві і Румунії кожні три роки за відповідними кво­тами оновлюють третину складу відповідних органів.

Юридично визначені і деякі інші вимоги щодо організації органів конституційної юстиції. Практично в усіх країнах пе­редбачена вимога наявності у кандидатів спеціальної кваліфікації і стажу, встановлені вікові цензи для займання посад членів конституційних судів. Як і в розвинутих країнах, голів судів обирають самі судді. Проте в Литві голову консти­туційного суду з його ж складу призначає парламент за подан­ням президента. В Словаччині відповідне призначення здійснює сам президент.

Третє питання присвячено компетенції органів консти­туційного контролю. Головним повноваженням органів, що здійснюють конституційний контроль, є оцінка консти-туційності законодавчих актів. Порядок здійснення цього по­вноваження залежить від прийнятих у тій чи іншій країні форм конституційного контролю.

Існує дві основні форми контролю - попередній і наступ­ний. Попередній контроль має місце на стадіях парламентського розгляду законопроектів до промульгації їх главою держа­ви. У разі визнання їх неконституційними такі законопроекти не можуть стати законами. Попередній контроль існує в Ру­мунії, Польщі, Угорщині і Франції. Він насамперед відносить­ся до законів прийнятих парламентом і переданих президенту на підпис і обнародування. Припускається і здійснення кон­тролю на більш ранніх стадіях законодавчого процесу у парла­менті. При цьому попередньому контролю підлягають проекти як звичайних, так і органічних законів. Попередній контроль допускається в Італії щодо так званих обласних законів -актів, прийнятих представницькими органами автономій.

Своєрідним різновидом попереднього контролю, що здійснюється загальними судами, можна вважати надання ни­ми консультативної оцінки конституційності законопроектів у процесі проходження їх через парламент. Така оцінка може бути дана вищим судом на вимог}' законодавчої або виконав­чої влади. Подібна практика прийнята в Австралії, Канаді, де­яких штатах США, Норвегії та ряді інших країн.

Наступний контроль здійснюють щодо законів, які прий­няті парламентом, промульговані главою держави і набули чинності. Існує дві процедури такого контролю - шляхом дії і шляхом заперечення. В першому випадку відразу ж після вве­дення закону в дію і незалежно від факту його застосування може бути ініційований розгляд питання про його консти-туційність. У другому випадку розгляд цього питання прямо залежить від конкретного застосування закону. В країнах, де функцію конституційного контролю здійснюють суди загаль­ної юрисдикції, це може мати місце у звичайному судовому процесі. Кожен з учасниівк такого процесу має право запере­чувати можливість застосування закону або його окремих по­ложень, мотивуючи це їхньою неконституційністю.

Конституційний контроль гиляхом дії нерідко називають абстрактним, а контроль шляхом заперечення - конкретним. Абстрактний контроль характерний для країн, де відповідна функція здійснюється органами конституційної юстиції. Конкретний контроль притаманний насамперед державно-пра­вовій практиці тих країн, де ця функція належить судам за­гальної юрисдикції.

Однак конкретний контроль здійснюють і конституційні

суди. Звичайним є положення, коли загальний суд, розгляда­ючи цивільну або кримінальну справу, може дійти висновку про неконституційність закону, що ним застосовується, і звер­нутися за відповідним роз'ясненням чи висновком до консти­туційного суду. У зв'язку з цим розгляд справи припиняється. Якщо конституційний суд визнає таке звернення безпідстав­ним, розгляд справи в загальному суді буде продовжений. Існує також конкретний контроль у формі розгляду спеціаль­ної скарги, що подається до конституційного суду.

Характеризуючи попередній і поточний контроль, зазна­чимо, що в деяких країнах застосовуються обидві ці форми. Зокрема, це має місце в ряді країн Латинської Америки. Тут сполучається попередній контроль з наступним контролем шляхом заперечення.

Відомі й інші класифікації форм конституційного контро­лю. Найчастіше виділяють обов'язковий і факультативний контроль. Обов'язковий контроль здійснюється відповідними органами на основі приписів конституції й законодавства не­залежно від волевиявлення будь-якого іншого органу чи поса­дової особи. Така форма конституційного контролю прийнята у Франції: всі органічні закони до їх офіційного опублікуван­ня і регламенти палат парламенту до їх практичного застосу­вання мають бути представлені конституційній раді, яка вис­ловлюється на предмет відповідності їх конституції. Процеду­ра розгляду органічних законів в органі конституційного кон­тролю є, по суті, складовою законотворчості, обов'язковою стадією законодавчого процесу, що передує промульгації.

Факультативний контроль здійснюється тільки з ініціативи тих, хто наділений таким правом. Ця форма контро­лю є домінуючою.

Сама природа конституційного контролю полягає в тому, що, оцінюючи конституційність законів, суди тлумачать кон­ституцію. Іноді про це прямо йдеться в самих основних зако­нах. Наприклад, у ст.149 Конституції Болгарії записано, що "конституційний суд дає офіційне тлумачення конституції". По суті, аналогічне положення містить ст.135 Конституції Молдови, а в СТ.109 Конституції Узбекистану сказано, що кон­ституційний суд тлумачить норми конституції і законів.

При цьому основні закони нерідко сприймаються не про­сто як юридичне джерело - елемент позитивного права, а й як явище загального характеру, що відображає стан суспільства. Поняття конституції пов'язується з поняттями справедли­вості, моралі тощо. Такий підхід може призвести не тільки до довільного тлумачення змісту основних законів, а й до повної заміни юридичних оцінок дійсності судженнями, що базують­ся на доцільності. За будь-яких умов конституційність має визначатися в межах правових реалій.

У багатьох країнах критерієм оцінки конституційності за­конодавчих актів визнані норми міжнародного права. Це витікає з текстів самих основних законів, де йдеться про пріоритет (примат) міжнародного права перед правом національним. Як зазначалося, положення про такий пріори­тет містять новітні конституції цілого ряду європейських дер­жав. До того ж в конституціях Білорусі, Болгарії, Словенії, Чехії та деяких інших держав належним чином укладені і на­були чинності міжнародні договори, прямо визнані критерієм оцінки конституційності законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Крім визначення конституційності законодавчих актів, до повноважень органів, що здійснюють конституційний кон­троль, входить вирішення багатьох інших питань.

У країнах, де конституційний контроль здійснюють суди загальної юрисдикції, останні мають право давати оцінку кон­ституційності судових рішень і нормативно-правових актів органів виконавчої влади, включаючи акти глав держав. До то­го ж тут суди здійснюють відповідний контроль за діяльністю органів виконавчої влади.

Значно ширші повноваження мають органи консти­туційної юстиції. Зокрема, у Молдові, Румунії, Франції і Угор­щині вони встановлюють конституційність парламентських регламентів. У більшості країн конституційні суди визнача­ють конституційність і законність нормативно-правових актів органів виконавчої влади, а в Киргизстані, Росії, Словаччині, Словенії і Узбекистані - відповідних актів органів місцевого самоврядування чи місцевих органів виконавчої влади. Разом з тим, у Литві і Молдові конституційні суди можуть давати оцінку тільки актам президентів та урядів, а в Болгарії - ви­ключно актам президента.

У цілому ряді країн органи конституційного контролю наділені повноваженнями оцінювати відповідність основному закону укладених державою і від її імені міжнародних дого­ворів.

Важливими повноваженнями органів конституційної юс­тиції ряду країн є повноваження щодо контролю за функціонуванням механізмів прямої і представницької демо­кратії. В Румунії і Франції відповідні органи наглядають за проведенням виборів президента та референдумів. В Казах­стані та Молдові це може бути здійснено і по відношенню до парламентських виборів. У Литві конституційний суд робить висновки про порушення законності на президентських і пар­ламентських виборах. У Греції верховний спеціальний суд пе­ревіряє законність результатів референдумів.

Окремої уваги заслуговують повноваження органів кон­ституційної юстиції у сфері безпосереднього захисту прав осо­би. Відповідну діяльність цих органів нерідко називають кон­тролем за дотриманням основних прав і свобод. Цей контроль здійснюється за спеціальною скаргою. Так, відповідно до ст.93 Основного закону ФРН, конституційний суд розглядає скарги, внесені будь-якою особою, яка вважає себе обмеженою дер­жавною владою у своїх правах. Близькі за змістом положення можна знайти в конституціях Австрії, Іспанії, Македонії, Сло­ваччини, Угорщини, Чехії.

Основний закон ФРН припускає можливість заборони політичних партій у разі визнання їх антиконституційними. Подібне передбачено і конституціями Болгарії, Македонії, Молдови, Румунії, Словаччини, Словенії, Чехії, Югославії та деяких інших держав. У ФРН відповідний механізм був засто­сований двічі, що призвело до заборони конституційним су­дом праворадикально!' і комуністичної партій. Характерно, що ці партії поновили свою діяльність після реєстрації під нови­ми або дещо зміненими назвами.

Визначені й деякі інші повноваження органів консти­туційної юстиції. Зокрема, в ряді країн вони розглядають спра­ви у зв'язку із застосуванням процедур, подібних до імпічменту.

При розкритті четвертого питання слід звернути увагу і на механізми реалізації повноважень органів, що здійснюють конституційний контроль. їх особливість визначається насам­перед колом суб'єктів, що мають право його ініціювати. Відповідна правосуб'єктність залежить від прийнятої в тій чи іншій країні форми конституційного контролю. При наступ­ному контролі шляхом заперечення питання конституційності ініціюються під час розгляду в звичайному суді конкретної цивільної або кримінальної справи однією з сторін цієї справи. Як правило, такою стороною є фізична або юридична особа. Індивід може бути ініціатором розгляду справи і в органі кон­ституційної юстиції за умов попереднього або наступного кон­тролю шляхом дії у порядку подання спеціальної скарги.

Суб'єктами права ініціювання конституційного контролю при попередньому і наступному контролі шляхом дії є дер­жавні органи і посадові особи. Так, в Австрії, Росії та ФРН та­ким правом наділені федеральний уряд і уряди суб'єктів феде­рації, у Болгарії, Литві, Румунії, Словаччині та Угорщині  уряд, в Італії - також уряд, але щодо так званих обласних за­конів, в Іспанії, Казахстані і Франції - глава уряду.

У Білорусі, Болгарії, Казахстані, Росії, Литві, Румунії, Словаччині, Франції та Угорщині ініціювати розгляд питань в органі конституційного контролю може глава держави - пре­зидент. У Росії це можуть робити кожна з палат федерального парламенту, а також законодавчі органи суб'єктів федерації. В Іспанії, Італії і Португалії відповідне право надано органам ав­тономій. У деяких випадках воно належить органам місцевого самоврядування.

В Австрії, Білорусі, Румунії та Угорщині органи консти­туційного контролю можуть самі ініціювати розгляд справи. В Австрії і Болгарії це мають право зробити вищі суди загальної та адміністративної юрисдикції, а в Білорусі і Росії - верхов­ний і вищий арбітражний (господарський) суди. До того ж, як зазначалося, майже в усіх країнах, де існує конституційна юс­тиція, суд загальної юрисдикції може звернутися до органу конституційного контролю в разі виникнення сумнівів щодо конституційності застосованого ним закону.

Ініціатором розгляду справи в органі конституційного контролю може бути і певна частина депутатського корпусу. В Австрії і ФРН - це третина складу нижньої палати парламен­ту, в Болгарії, Казахстані, Литві, Словаччині і Росії п'ята час­тина відповідно складу всього представницького органу або кожної з палат. В Іспанії право ініціювати справу мають 50 де­путатів у кожній палаті, в Румунії - 50 депутатів у нижній і 25 у верхній палаті, в Польщі і Угорщині - 50 у нижній палаті і в цілому парламенті відповідно. У Франції кількість депутатів у кожній палаті, яким надано таке право, дорівнює 60. Крім то­го, воно також належить головам обох палат. У Білорусі та Угорщині до суб'єктів відповідного права віднесені постійні комісії парламенту.

Іноді правом ініціювати конституційний контроль наділені посадові особи: прокурор (Білорусь, Болгарія, Іспанія і Словаччина) і омбудсман (Іспанія, Польща).

Участь того чи іншого суб'єкта в процесі здійснення кон­ституційного контролю нерідко залежить від характеру справ, які виносять на розгляд відповідних органів, а також від ме­ханізмів реалізації повноважень цих органів. Одним з таких механізмів є спеціальна, так звана конституційна скарга. Зви­чайно така скарга має субсидіарний характер: вона подається до конституційного суду тільки після того, як була розглянута в інших, загальних або адміністративних судах, і результати цього розгляду не задовольнили заявника. Офіційному роз­гляду конституційної скарги передує її прийняття. У ФРН цим займається спеціальна комісія конституційного суду, до складу якої входять три його члени. В середньому вона прий­має до розгляду близько десяти відсотків скарг від щорічної їх кількості. У тих країнах, де конституційний контроль здійснюється загальними судами, відповідні питання розгля­даються на основі звичайних норм судочинства.

Рішення органів, які здійснюють конституційний кон­троль, мають різний характер і юридичні наслідки. Зокрема, законодавчі акти, визнані органами конституційної юстиції неконституційними, скасовуються. Самі ж рішення цих ор­ганів є остаточними. У Польщі та Румунії рішення органів конституційного контролю щодо конституційності законодав­чих актів можуть бути скасовані за результатами голосування в нижній палаті і в обох палатах парламенту відповідно. Для цього потрібна кваліфікована більшість голосів.

У переважній більшості країн, де прийнята американська модель організації конституційного контролю, відповідні рішення віднесені тільки до конкретних судових справ. Суди тут не анулюють закони, але, визнаючи їх неконституційними, відмовляються ці закони застосовувати. У США, якщо вер­ховний суд визнав той чи інший закон або (що буває набагато частіше) окремі його положення неконституційними, останні не можуть бути застосовані жодним судом. Тим самим поло­ження закону, не будучи скасованими юридично, втрачають силу фактично.

У цілому слід зазначити, що конституційний контроль у зарубіжних країнах визнаний як одна з реалій їх державно-політичного життя. Він покликаний забезпечити виконання приписів основного закону. При цьому найсуттєвішого зна­чення набувають якості самої конституції, зокрема чіткість і визначеність її положень.


<