§ 6. Поняття і система методів діяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування : Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні - за ред. С.Г. Серьогіної : Книги по праву, правоведение

§ 6. Поняття і система методів діяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 
РЕКЛАМА
<

У процесі реалізації функцій і компетенції владні органи застосову

ють певні прийоми, способи досягнення поставлених цілей, за допомо

гою яких здійснюється впорядкування, забезпечення ефективності

владної діяльності, організація управлінського процесу, відбувається

вплив на поведінку і суспільну діяльність суб’єктів. Для їх означення

використовуються поняття «управлінські методи», «методи діяльності

органів публічної влади», «методи функціонування органів державної

влади і місцевого самоврядування».

У юридичній літературі існують різні погляди щодо видів і власти

востей методів діяльності владних інституцій. Зокрема, за функціональ

ним змістом розрізняють адміністративні (розпорядчі, регламентаційні,

нормативні), економічні (планування, державне регулювання, ціно

утворення, економічне стимулювання та ін.), правові (правове регулю

вання, переконання і примус, субординація і координація), соціально

психологічні (соціальні, моральноетичні, психологічні) методи. За ха

рактером управлінського впливу їх поділяють на методи правового

регулювання й публічного адміністрування1. За формами діяльності одні

вчені вирізняють методи правотворчої, оперативновиконавчої, право

охоронної діяльності, методи роботи з інформацією, методи підготовки

і проведення організаційних заходів, добору й розвитку управлінських

кадрів, методи виконання2. Інші державознавці вважають, що методи

діяльності державних органів, територіальних громад, органів місцевого

самоврядування та їхніх посадових осіб можна підрозділити на правові,

організаційні та організаційноправові3.

На нашу думку, методи діяльності органів публічної влади можна

класифікувати на правові, організаційні, соціальнопсихологічні.

Враховуючи складність і багатовимірність проблеми, розмаїття ду

мок щодо класифікації методів діяльності органів публічної влади,

доцільно підійти до цього питання, керуючись їх призначенням. Адже

методи — це способи і прийоми, що дають змогу упорядкувати і ефек

тивно організувати реалізацію функцій і повноважень органів публічної

влади. Процес реалізації функцій і повноважень органів публічної вла

ди має певні стадії. Незалежно від того, яка конкретно функція ре

алізується, її здійснення починається з планування, збору й обробки

інформації, продовжується виробленням рішення, його виконанням і

закінчується контролем за виконанням рішення. Для кожного з цих

етапів характерні свої засоби досягнення поставлених цілей. При цьо

му у процесі реалізації можуть бути задіяні органи публічної влади, їх

структурні підрозділи та посадові особи, які повинні координувати свою

роботу на всіх етапах владної діяльності. Відповідно використовуються

способи і прийоми підвищення ефективності їх праці, професіоналізму,

службової та соціальної активності.

Таким чином, слід виокремити організаційні методи, що мають

універсальний характер, — планування, інформаційного забезпечення, вироблення рішень, організації виконання, контролю за виконанням, коор(

динації діяльності, роботи з кадрами.

Метод планування полягає в сукупності способів і прийомів визна

чення основних завдань, напрямків діяльності в майбутньому, заходів

досягнення намічених показників. Планування є одним з основних спо

собів організаційного забезпечення органами публічної влади реалізації

функцій і компетенції. Відповідно до того, на який період розраховане

планування, воно поділяється на оперативне (місячне, тижневе), поточ

не (квартальне) й перспективне (річне). Різновидом методу плануван

ня є прогнозування, яке пов’язане із передбаченням розвитку суспіль

них процесів на більш віддалений проміжок часу.

Планування роботи здійснюється на основі програм, правових

актів, пропозицій. Плани роботи, як правило, передбачають перелік

актуальних питань, пов’язаних з реалізацією функцій і повноважень

владних органів, перелік основних заходів, проведення яких здійс

нюється органом або за його участю, та їх строки, осіб, відповідальних

за їх підготовку і проведення. На підставі загального плану роботи ор

гану публічної влади здійснюється планування діяльності структурних

підрозділів, апарату, складаються графіки роботи посадових осіб. Пла

ни роботи органів публічної влади мають комплексний характер, вони

передбачають комплекс заходів правового, організаційного, матеріаль

нотехнічного характеру щодо реалізації функцій і повноважень.

В умовах переходу до інформаційного суспільства дедалі більшого

значення набуває метод інформаційного забезпечення, що являє собою

сукупність прийомів і способів одержання, збирання, створення, вико

ристання, розповсюдження і зберігання інформації органами публічної

влади, їх структурними підрозділами, посадовими особами, службовця

ми задля задоволення інформаційних потреб у процесі реалізації своїх

функцій і повноважень.

Для кожного з видів інформаційної діяльності характерна сукупність

специфічних прийомів і способів здійснення. Зокрема, отримання не

обхідної інформації відбувається такими способами: 1) емпіричним —

шляхом проведення індивідуальних бесід з посадовими особами і пе

ресічними громадянами, отримання звітів та інформації від посадових

та службових осіб, шляхом обробки й аналізу звернень громадян, опра

цювання повідомлень друкованих, аудіовізуальних та електронних за

собів масової інформації тощо; 2) теоретичним — в результаті наукових

пошуків, узагальнень, з’ясування нових фактів і закономірностей через

абстрактне мислення. Розповсюдження інформації, наприклад доведен

ня прийнятих правових актів до відома відповідних посадових осіб,

здійснюється через фельд’єгерську службу, через поштовий, телефонний

чи факсимільний зв’язок, шляхом їх оприлюднення в офіційних засо

бах масової інформації. Доведення інформації про діяльність органів

публічної влади до громадськості відбувається через засоби масової

інформації, шляхом проведення брифінгів, пресконференцій, «гарячих

ліній», розповсюдження пресрелізів, надання інтерв’ю, відповідей на

звернення громадян, надання довідок, необхідних документів і витягів

з них тощо. Інтенсивний обмін інформацією відбувається під час зборів

громадян, громадських слухань, обговорень питань щодо діяльності ор

ганів публічної влади та їх посадових осіб.

З метою забезпечення органів публічної влади повною й вірогідною

інформацією, спілкування з громадськістю в кожному з них утворюють

ся спеціалізовані підрозділи — пресслужби, управління громадських

зв’язків, інформаційноаналітичні центри, дослідницькі служби тощо.

Метод координації — це способи і прийоми взаємодії, узгодження,

коригування дій органів публічної влади, їх підрозділів, посадових осіб

у процесі реалізації функцій і повноважень. Вони залежать від характе

ру відносин і зв’язків між суб’єктами, що задіяні в управлінському про

цесі. Якщо суб’єкти перебувають у стані підпорядкованості, залежності,

відносини між ними набувають субординаційного характеру, відповідно

й способи взаємодії називаються методом координаціїсубординації.

Якщо відбувається узгодження дій між владними інституціями, що не

є підпорядкованими, виникає метод координаціївзаємодії.

Різноманітні засоби координації можуть бути класифіковані на:

а) інституційні (створення спільних органів: координаційних, консуль

тативних, дорадчих); б) правові (прийняття спільних або погоджених

актів, участь у розробці правових актів кількох владних суб’єктів); в) орга(

нізаційні (проведення спільних заходів: спільних і розширених засідань,

колегій, семінарів, конференцій, «круглих столів», звітів, перевірок

тощо); г) інформаційні (спільне обговорення проблеми, обмін інфор

мацією: листування, переговори, надсилання проектів рішень і копій

прийнятих актів тощо); ґ) матеріально(фінансові (спільне фінансуван

ня заходів, створення спільних підприємств та організацій та ін.).

Метод роботи з кадрами — полягає в сукупності способів і прийомів

щодо оптимального добору, розстановки, професійної орієнтації, на

вчання, створення сприятливого соціальнопсихологічного клімату,

стимулювання, контролю персоналу з метою забезпечення органів

публічної влади висококваліфікованими, професійними, компетентни

ми, ініціативними, відповідальними кадрами. Комплексне застосуван

ня таких прийомів дає можливість створити умови для ефективного

функціонування організації, виявлення ініціативи і творчості служ

бовців, їх професійного розвитку, соціальнопсихологічної єдності ко

лективу, підвищення якості праці.

Серед засобів і прийомів роботи з кадрами можна назвати розроб

ку стратегії і методик добору кадрів, проведення співбесід, тестування,

конкурсний відбір на посади, аналіз і прогнозування розвитку кадрового потенціалу, стажування, переатестацію, перепідготовку та підвищен

ня кваліфікації, заходи щодо правового, морального, естетичного і фізич

ного виховання, підвищення трудової та громадської активності спів

робітників, гуманізацію праці, способи формування позитивної мораль

нопсихологічної обстановки в колективі, удосконалення його соціальної

структури, моральне й матеріальне стимулювання, застосування різних

форм контролю за діяльністю службовців, накладення стягнень.

Метод вироблення рішень — уособлює засоби і прийоми визначення

можливих шляхів розв’язання проблеми, підготовки необхідної інфор

мації, розробки варіантів рішення, аналізу наслідків його реалізації,

вибору й ухвалення рішення. Такі прийоми застосовуються з метою

оперативного, ефективного вирішення проблеми та вироблення обґрун

тованих, якісних, законних, економічних рішень.

Органи публічної влади у процесі своєї поточної діяльності прий

мають величезну кількість рішень правового, соціального, політично

го, економічного, організаційного, наукового характеру. Вони спрямо

вані на розв’язання певних проблемних питань, врегулювання суспіль

них відносин, вирішення управлінських ситуацій. Для прийняття

оптимальних рішень необхідно знати основні положення теорії прий

няття рішень, практики їх застосування, закономірностей етапів вироб

лення рішень, вимог, що до них ставлять.

Початковим етапом вироблення рішення є визначення й аналіз

проблеми, яка потребує врегулювання. Головне завдання цієї стадії —

оцінити потребу в прийнятті нового рішення. При цьому використову

ються такі засоби, як узагальнення й структурування проблеми, екс

пертні оцінки, індивідуальний і груповий аналіз ситуації, експеримен

ти, моделювання1. Наступна стадія включає збір і обробку інформації

щодо проблемної ситуації, яка може здійснюватися за допомогою збо

ру фактичних, документальних, наукових даних, опитування, отриман

ня інформації за допомогою сучасних інформаційних технологій. Об

робка може здійснюватися вручну чи шляхом застосування автомати

зованих технологій. На основі отриманої інформації відбувається

розробка кількох варіантів рішення за допомогою прийомів аналізу,

порівняння, моделювання, колективного обговорення, дискусій. На

цьому етапі слід проаналізувати наслідки від реалізації рішення, вико

ристовуючи статистичні, економічні, математичні засоби.

Процес прийняття рішення може здійснюватися шляхом індивідуаль

ного чи колективного ухвалення, на основі консенсусу чи голосування,

з використанням позиції консультативнодорадчих структур чи без них.

Аналіз застосованого прийому дає змогу зробити висновок про автори

тарний, консультативний чи груповий стиль ухвалення рішення.

Рішення, що ухвалюються органами публічної влади, можуть набу

вати правової форми. Так, Верховна Рада України приймає закони і

постанови; Президент України — укази й розпорядження; Кабінет

Міністрів України — постанови і розпорядження; Верховна Рада Авто

номної Республіки Крим — постанови і рішення; Рада міністрів Автоном

ної Республіки Крим — постанови, рішення, розпорядження; центральні

органи державної виконавчої влади — накази керівника, інструкції, поло

ження, правила, постанови, рішення; місцеві державні адміністрації —

розпорядження голови державної адміністрації, накази начальників

управлінь і завідуючих відділами; місцеві ради — рішення; голови рад —

розпорядження; виконкоми місцевих рад — рішення.

Вимоги, яким повинні відповідати рішення владних органів, зво

дяться до обґрунтованості, законності, конкретності, економічності,

дотримання правил оформлення.

Метод організації виконання рішень являє собою сукупність способів

і прийомів доведення прийнятих рішень до виконавців і забезпечення

їх практичної реалізації. Рішення може бути офіційно оприлюднене чи

передане безпосереднім виконавцям у вигляді повного текстуального

оформлення, витягів, резолюцій. Головною вимогою є раціональне,

чітке викладення матеріалу; оперативність передачі; правильне визна

чення кола виконавців та зацікавлених суб’єктів, яким направляється

рішення, способів і форм передачі. Слід вирішити й питання матеріаль

нотехнічного забезпечення його виконання.

Після отримання рішення необхідно забезпечити ознайомлення з

його змістом усіх суб’єктів, причетних до його реалізації, розробити

план виконання, визначивши конкретні заходи з реалізації, відповідаль

них осіб та строки виконання.

Метод контролю полягає в сукупності способів і прийомів перевірки

виконання рішень, завдань, доручень, виявлення допущених відхилень та

визначення шляхів усунення наявних недоліків. На відміну від одноймен

ної функції, метод контролю характеризує не змістовноцільове призначен

ня діяльності органу публічної влади, а лише спосіб забезпечення належ

ного виконання прийнятих рішень. У теорії державного управління про цей

метод говорять як про одну з функцій1 чи елементів2 управління. Конт

рольні заходи можуть бути досить різноманітними: ревізія, перевірка, об

стеження, заслуховування звітів. Предметом контролю може бути діяль

ність органів чи структурних підрозділів в цілому (загальний контроль) або діяльність в окремих сферах, на окремих ділянках роботи (вибірковий конт

роль). Лінійний контроль здійснюється керівником щодо підпорядкованих

йому підрозділів та посадових осіб і стосується загальних питань їхньої

діяльності, а функціональний — відповідними службами й підрозділами і

має на меті перевірку певної групи показників (контроль за дисципліною

праці, контроль за додержанням строків виконання доручень, контроль за

цільовим використанням бюджетних коштів тощо). Контроль може бути

внутрішнім (відомчим) і зовнішнім (позавідомчим), плановим і позапла

новим, документальним і фактичним.

Правові методи пов’язані з використанням певних організаційно

впорядковуючих властивостей права як одного з найважливіших со

ціальних регуляторів. Серед них можна виокремити методи загального

й індивідуального регулювання, встановлення нормативів (метод стан

дартизації), дозвільнореєстраційний метод (ліцензування, патентуван

ня, встановлення квот, видача дозволів, реєстрація), а також методи

уповноважування, зобов’язування та заборони.

Соціально(психологічні методи базуються на використанні наукових

положень соціології та психології і являють собою певні важелі впливу

на соціальнопсихологічний клімат у колективі, на працездатність

співробітників відповідних органів публічної влади. До них належать

методи соціологічних досліджень (соціометрія), соціального прогнозу

вання та соціального планування.

Універсальними методами діяльності органів публічної влади є пе

реконання і примус. Переконання полягає у здійсненні заходів щодо

формування у підвладного суб’єкта власної впевненості в необхідності

неухильного й сумлінного виконання управлінських рішень, а примус —

у здійсненні цих рішень незалежно від волі підвладних. Залежно від ха

рактеру соціальних регуляторів, що використовуються при цьому, пере

конання і примус можуть мати як правовий, так і позаправовий харак

тер. Позаправове переконання може мати вигляд агітації, пропаганди,

морального стимулювання, а позаправовий примус втілюється в захо

дах моральної або корпоративної відповідальності. Правове переконан

ня оформлюється у вигляді нормативних або виконавчорозпорядчих

юридичних приписів, а правовий примус втілюється в заходах попере

дження, припинення або юридичної відповідальності.


<