ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСНИКОМ ПРАВ ПІДЗАХИСНОГО ПІД ЧАС ПРИЗНАЧЕННЯ СУДОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ТА ОЦІНКИ ВИСНОВКУ ЕКСПЕРТА

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 

Т. Луценко1

Запорізький юридичний інститут

Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Північне шосе, 113, 69006 Запоріжжя, Україна

В статті розглянено проблемні питання ролі захисника під час призначення

судових експертиз та ознайомлення підзахисного з їхніми результатами.

Ключові слова: судова експертиза, досудове слідство, підготовка до призначення

експертизи, постановка запитань експерту, доказування, допустимість доказу, оцінка

висновку експерта.

Широкий загал вчених-юристів дотримується єдиної думки щодо складових

процедури призначення й проведення експертизи з огляду на тактичні етапи, до яких

відносять: вибір експертної установи або експерта; визначення об’єктів, завдань й

обсягу дослідження; характеристика процесуальних й організаційних питань

призначення експертиз; одержання зразків для порівняльного дослідження;

призначення і проведення експертизи; оцінка й використання висновку експерта

суб’єктами доказування [6, с. 374–389; 3, с. 162–175; 4, с. 669–674].

Зокрема, науковими дослідженнями актуальних питань судових експертиз

займалися: Л.Ю. Ароцкер, В.О. Коновалова, М.В. Салтевський, І.Я. Фрідман,

Т.В. Варфоломеєва, А.В. Іщенко, Ф.М. Джавадов та багато інших вчених-юристів, які у

своїх працях вищезазначені питання розглядали як самостійно, так і в зв’язку з

дослідженнями загалом проблем судово-експертної діяльності у кримінальному

процесі.

Однак залишається чимало проблем, що потребують подальшого поглибленого

дослідження, особливо з урахуванням вимог сьогодення, розвитку відповідного

законодавства з позицій захисту прав і законних інтересів людини.

Усі суб’єкти, котрих залучають до цієї процесуальної дії, мають власні інтереси

та специфічні мотиви поведінки, однак їхня діяльність має бути спрямована на

досягнення завдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК України), через

дотримання нормативно-правових норм, які слугують для регламентування й

регулювання взаємовідносин учасників кримінального процесу. Загальною метою

процесу доказування є встановлення істини у кримінальному судочинстві. Зокрема,

на думку деяких юристів, під цим процесом потрібно розуміти визначену

кримінально-процесуальним законом, безпосередню й опосередковану практико-

розумову діяльність суб’єктів, спрямовану на збирання доказової інформації,

перевірку _____й оцінку отриманих доказів, тобто всю сукупність дій, необхідну для

досягнення істини в кримінальній справі й вирішення завдань кримінального

судочинства [1, с. 12]. Відтак, організація, регулювання та упорядкування цього

складного процесу є важливим завданням науки кримінального процесу та

криміналістики, слідчої, адвокатської та судової практики.

Сутність доказування полягає в збиранні, дослідженні, оцінці й використанні

доказів за допомогою проведення процесуальних (процедурних) дій, визначених у

КПК України і мають на меті збирання й дослідження доказів, перелік яких міститься

у кримінально-процесуальному законі.

До одного із видів доказів по справі відповідно до ч. 2 ст. 65 КПК України,

належить висновок експерта.

Безумовно, в кримінальному судочинстві судова експертиза відіграє визначну

роль, коли для з’ясування тих чи інших обставин, перевірки інших доказів з метою їх

підтвердження або спростування залучають експертів.

За визначенням професора В.Ю. Шепітька, судова експертиза – це процесуальна

дія, яка полягає в дослідженні експертом, за завданням слідчого або судді, речових

доказів та інших матеріалів з метою встановлення фактичних даних та обставин, що

мають значення для правильного вирішення справи [3].

Професор М.В. Салтевський поєднав у визначенні поняття судової експертизи

методологічну сутність експертизи як діяльності фахівця щодо застосування

наукових і технічних знань з одного боку, та судову експертизу як організаційно-

тактичну діяльність слідчого з іншого, й таким чином інтегрував їх у єдине поняття,

яке змістовно враховує всі криміналістичні вимоги. Зокрема, судова експертиза – це

слідча дія з організації й тактики застосування спеціальних знань експерта для

дослідження за дорученням слідчого і суду речових доказів та інших матеріалів

справи з метою одержання доказів та інформації [20].

Проведення судової експертизи під час розгляду кримінальної справи,

регламентовано КПК України (ст. ст. 75–77, 196–205, 310–312), Законом України

№ 4038-ХІІ від 25.02.1994 р. з подальшими змінами та доповненнями “Про судову

експертизу”, постановою ПВСУ “Про судову експертизу в кримінальних і цивільних

справах” № 8 від 30.05.1997 р., затвердженою наказом Міністерства юстиції України

08.10.1998 р. № 53/5 “Інструкцією про призначення та проведення судових

експертиз” (надалі Інструкція), затвердженою наказом Міністерства юстиції України

24.12.2003 р. № 1209/8530 інструкцією „Про особливості здійснення судово-

експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у

державних спеціалізованих експертних установах”, відповідними інструкціями про

проведення окремих видів судових експертиз, а також іншими нормативно-

правовими актами з питань судової експертизи.

Відповідно до законодавства України, експертизу призначають у випадках, коли

для вирішення певних питань при провадженні у справі потрібні наукові, технічні

або інші спеціальні знання (ч. 1 ст. 75 КПК України). Як зазначено у постанові ПВСУ

“Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах” від 30.05.97 р. № 8

судова експертиза – це завжди проведення спеціального дослідження, що потребує

глибоких знань у тій чи іншій галузі. Об’єкти та завдання з таких досліджень

найрізноманітніші, але при цьому треба брати до уваги, що експерт, відповідно до

чинного законодавства, не може вирішувати правових питань, навіть якщо за своїм

освітнім рівнем він обізнаний у галузі правознавства, тобто вирішення правових

питань не є компетенцією судового експерта, а є прерогативою слідчого та суду [8].

Потрібно зазначити, що криміналістична тактика містить загальні положення

тактики процесуальної дії як елемента загальної теорії криміналістики, в

інформаційно-пізнавальній структурі якого виділяють чотири стадії: 1) підготовка

для проведення процесуальної дії; 2) її проведення; 3) фіксація ходу й результатів

процесуально дії; 4) оцінка одержаних результатів і визначення їхньої значущості й

місця в системі доказової інформації у кримінальній справі [4].

Якщо врахувати, що цілям досягнення максимальної ефективності слідчої дії

підлегла її структура й тактики, тактика проведення будь-якої процесуальної дії, крім

призначення й проведення судових експертиз, у зазначеній літературі представлена

характеристикою як самих стадій, в суворій послідовності, так і переліку дій суб’єкта

доказування в кожній з них.

У тактиці ж призначення й проведення судових експертиз криміналісти виділили

дві стадії, що містять безпосередні дії суб’єкта доведення: стадію підготовки до

призначення експертизи й стадію оцінки одержаних результатів, тобто першу й

четверту в структурі цієї процесуальної дії. Обидві стадії складні, з багатьма не

вирішеними дотепер проблемами (наприклад, проблема оцінки суб’єктом доведення

наукової вірогідності висновку експерта) [4].

Проведення й фіксація результатів здійснюються вже іншими суб’єктами

кримінального процесу – судовим експертом в контакті зі слідчим. Ці дві стадії

об’єднані поняттям “провадження експертизи” і відомостей про дії в них суб’єктів

доказування практично не містять [4].

Чи є захисник суб’єктом доказуванняу такій процесуальній дії, як призначення й

проведення судових експертиз? Згідно з п. 3 Інструкції, ст. 6 Закону “Про

адвокатуру”, п. 13 ч. 2 ст. 48 КПК України захисник має право провести дослідження

з отриманням письмових висновків спеціалістів.

Однак, положення ст. 196 КПК України не включають захисника до кола осіб, які

можуть призначити експертизу [10], отож, звужує ефективність його роботи зі

збирання доказів. Відомо, що успіх проведення тієї чи іншої слідчої дії багато в чому

визначається її якісною підготовкою, своєчасністю призначення і проведення. Тому

як слідчий, так _____і захисник повинні мати реальну можливість ретельно здійснити

підготовчі заходи, з вирішенням питань моменту проведення процесуальної дії й

кола учасників, використання техніко-, й тактико-криміналістичних прийомів й

засобів, вивчення форми й меж використання оперативних можливостей, допомоги

фахівця. Сутність підготовчих заходів і перелік зазначених вище питань, що

вирішуються суб’єктом доказування – слідчим, конкретизуються при підготовці до

тієї чи іншої процесуальної дії й досить широко представлений у криміналістичній

літературі.

Щодо ролі захисника у проведенні експертизи – жодна стаття глави 18

“Проведення експертизи” КПК України не містить жодної згадки про нього[10]. Як

має бути зафіксована участь (присутність) захисника під час призначення

експертизи? Чи повинен слідчий доводити до відома захисника про призначення

експертизи і який процесуальний порядок такого доведення? Чи має право захисник

вносити зауваження та доповнення до протоколу ознайомлення з матеріалами

експертизи? Відповіді на ці запитання чинний КПК України не дає.

Звісно, зміни, які повинні відбуватися з огляду на поширення дії принципу

змагальності у кримінальному судочинстві України, не можуть залишити не

висвітленими відповіді на ці запитання, і мають доповнити КПК України нормами

щодо ролі і місця захисника під час призначення судових експертиз та ознайомлення

підзахисного з їх результатами.

Особливо важливим і корисним для підзахисного, а відтак і для об’єктивності

слідства в цілому, є участь захисника під час призначення, а іноді й проведення

експертизи.

Підозрюваний (обвинувачений) і його захисник, на нашу думку, повинні мати

можливість активно сприяти об’єктивному проведенню експертизи. Якщо слідчий їм

перешкоджає у реалізації їхніх прав під час проведеня експертизи, його дії можуть

бути оскаржені прокурору або в суд.

Варто погодитися з поглядом тих вчених і практиків, які вважають, що слідчий

не має права приховувати факт призначення і проведення експертизи, якими би

“тактичними міркуваннями” це не було зумовлено, та своєчасно повідомляти

підозрюваного (обвинуваченого) про призначення експертизи та ознайомлення з її

результатами. Якщо підозрюваний присутній під час провадженя експертизи, тоді і

його захисникові повинно бути надане таке ж право [12].

Якщо ми говоримо про таку процесуальну дію, як призначення експертизи, треба

пам’ятати, що вона полягає не лише у винесенні слідчим відповідної постанови.

Дуже важливим при цьому є визначення конкретних підстав і предмета експертизи,

об’єктів дослідження, особи чи експертної установи, місця та часу її проведення не

лише з боку органу досудового слідства, а й з урахуванням інтересів захисту.

У законі чітко не визначено конкретних підстав і часу призначення експертизи.

Експертиза має бути призначена, коли зібрані усі необхідні для її проведення

матеріали справи, визначена особа, яка буде проводити дослідження, а достовірність

даних, отриманих під час проведення інших слідчих дій, не викликає сумніву або

необхідно з’ясувати нові факти (обставини) завдяки залученню спеціальних знань

досвідчених осіб. Тому, призначаючи експертизу, слідчий повинен враховувати й

точку зору сторони захисту і надавати їй реальну можливость брати активну участь у

цій процесуальній дії.

Слідчий повинен своєчасно проінформувати захисника про призначення

експертизи і надати йому можливість скласти питання, погоджуючи їх зі своїм

підзахисним. Такі питання повинні бути ретельно проаналізовані слідчим, який має

визначити, чи не виходять вони за межі процесуальних вимог і спеціальних знань

конкретного експерта. Відмова у постановці перед експертом питань,

запропонованих підозрюваним і його захисником, повинна бути слідчим добре

мотивована, причому з урахуванням, що ці питання можуть бути повторені під час

судового слідства або навіть на стадії прийняття справи судом до розгляду. Аналіз

питань, що були поставлені захисником, може певною мірою розкрити перед слідчим

версію захисту [12].

Можливо доречним стане доповнення ст. 196 КПК України визначенням терміну,

протягом якого обвинувачений, захисник повинні бути повідомлені слідчим про

призначення експертизи.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 197 КПК України обвинувачений має право

ознайомлюватися з матеріалами експертизи і висновком експерта після проведення

експертизи, тому слідчий повинен невідкладно реалізувати це право, про що

складають протокол.

Захисник обвинуваченого може бути присутнім під час проведення будь-яких

слідчих дій, в яких бере участь його підзахисний, відтак слідчий за наявності

клопотання обвинуваченого ознайомлює його з висновком експерта в присутності

захисника.

Діяльність захисника під час ознайомлення з висновком експерта має низку

тактичних особливостей. Важливо не лише вміти правильно оцінити висновок, але й

з урахуванням зазначених у ньому відомостей визначити шляхи подальшого

відстоювання правової позиції, визначити завдання і форми участі в слідчих діях,

необхідність заявляти клопотання.

Якщо експертиза було проведено, то підозрюваному (обвинуваченому) повинні

бути пред’явлені її результати і надана можливість ставити додаткові питання.

Нажаль, цього не завжди дотримуються і підозрюваний іноді дізнається про

проведену експертизу через значний час після отримання слідчим її висновку або

навіть тоді, коли всі матеріали справи пред’являються обвинуваченому і його

захисникові для ознайомлення у зв’язку із закінченням досудового слідства.

Подібний стан є неприпустимим і вважаємо, результати такої експертизи суд має

виклучити із числа доказів, які розглядаються, через порушення прав підозрюваного

(обвинуваченого).

Варто пам’ятати, що спроба захисника заперечувати висновок експерта не має

бути припинена слідчим, більш того, зауваження захисника можуть допомогти

слідчому ще раз звернутися до оцінки висновку експертизи [12].

Висновки експерта належать до одного із видів доказів у кримінальній справі і

стороні захисту варто детально з ними ознайомитися. Та обставина, що висновки

експерта обґрунтовані дослідженнями, проведеними із застосуванням наукових,

технічних або інших спеціальних знань, не виключає можливості та необхідності оцінки

їх у повному обсязі. Характер виду доказу, який розглядають, не може бути підставою

для некритичного до нього ставлення, надання йому особливої доказової сили.

Відповідно до ст. 67 КПК України ніякі докази для суду, прокурора, слідчого,

особи, яка проводить дізнання, не мають заздалегідь встановленої сили. Висновок

експерта для особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є

обов’язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові,

ухвалі, вироку (ч.4 ст. 75 КПК) [10]. Тому висновок експерта підлягає критичній

оцінці судом і сторонами поряд з іншими доказами.

На думку професора В.Ю. Шепітька, корені погляду на експертизу, як на

“особливий” доказ, сягають у теорію, яка визнавала експерта науковим суддею. Він

наводить, як обґрунтування цієї думки, висловлювання Л.Є. Владимирова, який

писав, що судді не можуть критично ставитися до експертизи, для розуміння підстави

якої треба кілька років наукових занять. Їм залишається тільки йти слідом за

авторитетною вказівкою експертів. Суд є самостійним у виборі експертів. А оскільки

вони обрані, суддя йде слідом за ними, як сліпий за своїм поводирем [15].

Сторона обвинувачення використовує висновки експерта як докази, що

підтверджують винність обвинуваченого, оцінку яким дає за своїми внутрішніми

переконаннями, які ґрунтуються на всебічному, повному та об’єктивному розгляді

всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 67 КПК України).

Сторона захисту, на нашу думку, повинна насамперед оцінити висновки експерта на

предмет їх допустимості в якості доказів. По-перше, потрібно перевірити, чи є

представлені на дослідження об’єкти та матеріали кримінальної справи допустимими

доказами. У випадку встановлення того факту, що поданий на експертизу об’єкт не

був належним чином процесуально оформлений, висновок експерта щодо цього

предмета не буде допустимим доказом у справі, оскільки експертизу проводили

відносно недопустимого в якості доказу предмета.

Крім того, вірогідність висновків експерта повинна оцінюватися, керуючись

повнотою проведеного дослідження, методики дослідження, яку використовував

експерт, конкретики і визначеності висновків на ті запитання, що ставились перед

експертом. Але не завжди такий підхід до оцінки висновків експерта буде

виправданий для з’ясування фактичних обставин кримінальної справи та особливо у

тих випадках, коли передбачувані висновки експерта свідчать на користь позиції

сторони захисту.

Варто також зазначити, якщо висновки експерта не категоричні, такі що напряму

не підтверджують, але і не спростовують будь-які обставини, котрі мають значення

для кримінальної справи, але експерт робить припущення, що опоередковано

підтверджує обставини, повідомлені особою, яку притягнено до кримінальної

відповідальності, – у такому випадку висновок експерта безсумнівно повинен бути

використаний захисником як доказ для спростування висунутого обвинувачення.

Такі передбачувані висновки експерта мають розглядати як сумнівні і тому їх

повинні тлумачити на користь обвинуваченого.

Відсутність будь-яких даних, передбачених як обов’язкові відповідно до

Інструкції та Закону України “Про судову експертизу”, робить ці висновки експерта

недопустимим доказом у справі.

Практика виробила певні підходи до оцінки якості експертизи. Кожен адвокат

має свої “секрети” перевірки експертного дослідження. Насамперед перевіряють, чи

експертне дослідження проведено особою, призначеною експертом у визначеному

порядку. Наявні у справі акти, довідки про результати відомчого розслідування

певних обставин, у тому числі відомчі дослідження, які називають експертизою (про

якість товару, нестачі товарно-матеріальних цінностей тощо), навіть якщо вони

одержані на запит суду чи органів слідства, не можуть розглядатись адвокатом як

висновок експерта і бути підставою для відмови у проведенні спеціального судово-

експертного дослідження [14].

Багато залежить від того, наскільки правильно слідчий закріпить виявлені ним

матеріальні об’єкти – речові докази, властивості і ознаки, індивідуалізує кожний

вилучений предмет, зафіксує місце виявлення, походження, стан та інші характерні

ознаки. Якщо ж матеріали оформлені з порушенням встановлених вимог, – захисник

повинен врахувати це під час аналізу експертного висновку.

Слідчі можуть поставити на вирішення експертизи лише ті питання, відповідь на

які має значення для справи і які можуть бути вирішенні тільки шляхом спеціальних

досліджень. Питання мають бути обґрунтовані необхідними матеріалами справи, які

надають експертові.

Звісно, не припустимими є спроби експертів оцінювати зібрані у справі докази.

Адже в таких випадках експерт перетворюється на консультанта слідчого з питань

розслідування справи й викриття винного, що не відповідає його ролі у кримінальній

справі. Це суперечить вимогам кримінального процесу до експертизи, а тому

захисник повинен відповідно реагувати на такі порушення.

Оцінюючи експертний висновок, захисник повинен з’ясувати:

−чи _____було дотримано вимоги законодавства під час призначення та проведення

експертизи;

−чи не було обставин, які виключали б участь експерта у справі;

−чи компетентний експерт і чи не вийшов він за межі своїх повноважень;

−достатність поданих експертові об’єктів дослідження;

−повноту питань, які сформовані і поставлені перед експертом;

−повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність до фактичних даних;

−узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком

експертизи;

−наявність необґрунтованого відхилення клопотань, порушених підозрюваним у

зв’язку з провадженням експертизи;

−обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншим матеріалами

справи.

У разі визначення кола запитань, що ставить захисник до експертів, належать

лише ті, які можуть мати певне захисне значення. Щоб розібратись у висновку

експерта, зрозуміти хід проведення досліджень, значну роботу має провести й сам

захисник, адже поверхове сприйняття роботи експерта є серйозною небезпекою для

підзахисного.

У _____випадках, коли з будь-яких причин захисник не згоден з висновками експерта

за наявності достатніх підстав, він подає відповідне мотивоване клопотання, в якому

вказує на помилковість, необґрунтованість або неправильність і неповноту

експертного дослідження.

Стороні захисту варто звертати увагу на структуру висновку експерта і

використані методи дослідження; з’ясовувати, чи на всі поставлені запитання експерт

дав відповіді, чи не виходять вони за межі його компетентності, чи достатньо було в

розпорядженні експерта матеріалів для обґрунтованого висновку, чи відповідає цей

висновок рівневі розвитку науки, в галузі якої експерт є фахівцем [19].

Захисник, як і суддя або прокурор, не може, звісно, бути універсальним знавцем з

усіх галузей знань, але, аналізуючи і оцінюючи матеріали і висновки експертів, він

повинен мати загальну уяву щодо питань, які є предметом дослідження висновків

експертів, для того, щоб критика висновків експертів була переконливою і спиралася

на певні спеціальні знання [13].

Отож, після проведення ретельної перевірки самого висновку, захисник повинен

вирішити такі питання:

−визначитися на користь захисту чи обвинувачення свідчать висновки експерта;

−чи достатні у захисника спеціальні знання щодо проведеної експертизи, або є

необхідність звернутися за консультацію до фахівців;

−чи слід недоліки у дослідженні виправити на досудовому слідстві, або ж

використати отриману інформацію в подальшому;

−чи є необхідним проведення додаткової експертизи.

Строки пред’явлення матеріалів експертизи захиснику для ознайомлення не

визначені, а отже, їх має визначати слідчий з тим розрахунком, щоби обвинувачений

і захисник мали змогу не лише ознайомитись з висновком експерта, а й скористатись

наданими їм правами на досудовому слідстві [16].

Проблеми застосування результатів судово-експертної діяльності у процесі

доказування потребують окремого дослідження з боку криміналістів та

процесуалістів. Досягнення науки і техніки активно впроваджуються в практику з

метою з’ясування тих чи інших обставин, які мають суттєве значення по справі, а

також для перевірки інших доказів з метою їх підтвердження або спростування.

Призначення експертизи для з’ясування важливих для справи обставин, що

потребують спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла, мають

важливе значення і дають змогу прийняти обґрунтовані процесуальні рішення. Тому

за допомогою експертизи можна віднайти відповіді на складні питання й успішно

вирішувати проблеми судового захисту.

1. Громов Н.А., Францифоров Ю.В., Макаров Л.В. Сущность уголовно-процессуального

доказывания // Следователь. – 2001. – № 1. – С. 12.

2. Белкин Р.С. Криминалистическая энциклопедия. – М., 1997. – С. 205.

3. Криминалистика: Криминалистическая тактика и методика расследования пре

ступлений / Под ред. В.Ю. Шепитько. – Х.: Одиссей, 2001. – 527 с.

4. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. Криминалистика: Учеб.

для вузов / Под ред. Р.С. Белкина. – М.,1999. – 990 с.

5. Россинская Е.Р. Криминаластика. Вопросы и ответы: Учеб. пособ. для вузов. – М.,

1999. – С. 220

6. Криминалистика: Учеб. для вузов / Отв. Ред. проф. Н.П. Яблоков. – М., 1995. – с. 375.

7. Біленчук П.Д., Головач В.В., Салтевський М.В. та ін. Криміналістика: Підруч. / За ред.

акад. П.Д. Біленчука. – К., 1997. – 256 с.

8. Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах: Постанова ПВСУ від

30.05.97 р. № 8 / Збірник постанов ПВСУ. – Сімферополь, 1998. – С. 67–68.

9. Селиванов А.О. Судово-правова експертиза-шлях до істини в правосудді // Бюлетень

Міністерства юстиції України. – 2003. – № 4. – С. 13–20.

10. Уголовно-процессуальный кодекс Украины: Научно-практический комментарий /

Под общей редакцией В.Т. Маляренко, Ю.П. Аленина. – Х.:ООО “Одиссей”, 2003. –

960 с.

11. Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве. – К., 1998. – 204 с.

12. Особенности предварительного расследования преступлений, осуществляемого с

участием адвоката / А.А. Леви, М.В. Игнатьев, Е.И. Капица – М.: Издательство

«Юрлитинформ». – 2003. – 128 с.

13. Адвокат в советском уголовном процессе / Под ред Голякова. – М., 1954. – с. 99–100.

14. Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі. – К: ”Вища школа”. – 2002. – С. 65–74.

15. Криміналістика /за ред. В.Ю. Шепітька. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”. – 2004. –

С. 354–355

16. Вопросы экспертизы в работе защитника. / Под ред. М.Ф. Крылова – М., 1970. –

с. 58–67.

17. Федерякин В. Условия и особенности участия защитника-адвоката в некоторых

следственных действиях // Уголовный процесс. – 2003. – № 4. – С. 77–79.

18. Громов Н. Показания эксперта как источник доказательств // Уголовный процесс –

2003. – № 3. – с. 81–82.

19. Титаренко В. Питання тактики участі адвоката в провадженні слідчих і судових дій //

Радянське право. – 1988. – № 2. – С. 40–43.

20. Салтевський М.В. Криміналістика (у сучасному вигляді): Підручник. – К.: Кондор,

2005. – 588 с.