ЗАХОДИ ОПЕРАТИВНОГО ВПЛИВУ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ТА ГОСПОДАРСЬКИМ КОДЕКСАМИ УКРАЇНИ

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 

Т. Рим1

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

Досліджено теоретичні та практичні аспекти нормативно-правового регулювання

заходів оперативного впливу за Цивільним та Господарським кодексами України.

Проаналізовано юридичну літературу у поєднанні з нормативними положеннями

законодавства України для розмежування понять цивільної відповідальності, цивільно-

правових санкцій та заходів оперативного впливу. Запропоновано конкретні зміни до

Господарського кодексу України.

Ключові слова: заходи оперативного впливу, оперативно-господарські санкції,

цивільно-правові санкції, цивільно-правова відповідальність.

Аналіз наукової літератури, що стосується проблеми розмежування заходів

оперативного впливу та заходів відповідальності, дає змогу зробити достатньо

узагальнений висновок, що вчені-цивілісти у своїх поглядах на цю проблему

розділилися на дві групи.

Одна група науковців дійшла висновку, що заходи оперативного впливу

(оперативно-господарські санкції за ГК України) є різновидом цивільно-правових

санкцій, трактуючи їх (заходи оперативного впливу) як форми відповідальності і

стверджуючи при цьому, що їх застосування є різновидом цивільно-правової

відповідальності [1, с. 65–70]. Схожого погляду дотримуються і розробники ГК

України, адже відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських

зобов’язань несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у

сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських

санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та

договором. Оскільки оперативно-господарська санкція є видом господарської санкції

(п. 2 ст. 217 ГК _____України), то господарсько-правовою відповідальністю є реалізація

такої санкції.

Є.В. Бріних погоджується з тим, що невід’ємною ознакою цивільно-правової

відповідальності є її майновий характер, але ця ознака цілковито притаманна і

заходам оперативного впливу. На думку автора, майнова відповідальність може

проявитися в різних формах залежно від характеру впливу цивільно-правових

санкцій на майнову сферу сторін [1, с. 66–67]. Такі заходи відповідальності як сплата

неустойки та відшкодування збитків, виражаються в переміщенні без будь-якої

компенсації грошових засобів від особи, що порушила зобов’язання, до особи, яка

потерпіла від такого порушення. В даному випадку порушник зобов’язання

позбавлений певних майнових благ. Вплив на майнову сферу порушника шляхом

застосування інших заходів відповідальності тягне за собою настання інших

юридичних наслідків, які виражаються в обмеженні його „госпрозрахункових”

інтересів. Врешті Є.В. Бріних доходить висновку, що незважаючи на окремі

специфічні особливості заходів оперативного впливу, вони призводять до зміни

первісного змісту зобов’язання, пов’язані з несприятливими майновими наслідками,

засновані на можливості державного примусу, виконують функції інституту

цивільно-правової відповідальності, внаслідок чого їх слід визнати цивільно-

правовими санкціями, формами цивільно-правової відповідальності. Останньому

висновку цілком кореспондує ст. 217 ГК України – „Господарські санкції як

правовий засіб відповідальності у сфері господарювання”.

Так само Ц.Г. Юдашкіна поділяє всі цивільно-правові санкції на дві основні

групи: санкції грошового характеру та санкції оперативно-господарського характеру.

Останні характеризуються такими властивостями: вони застосовуються поза

претензійно-позовним порядком стороною в господарському зобов’язанні або

державним органом, що виконує контролюючі функції; для них не є обов’язковим

безпосередній вплив на майновий стан боржника, і в будь-якому випадку цей вплив

не обов’язково підлягає грошовій оцінці [2, с. 54].

На думку В.В. Качанової, заходи оперативного впливу (оперативно-господарські

санкції) застосовують за правопорушення, тому вони не лише підтримуються силою

авторитету держави, а й в їхній основі закладено примус, що потребує закріплення їх

нормами права, які містяться в розділах про відповідальність відповідних

нормативних актів. Реалізація санкцій – уже відповідальність [3, с. 5]. Схожі позиції

висловлювали такі науковці, як Т.С. Шохіна [4, с. 13], Т.Є. Каудиров [5, с. 53],

Ю.Г. Басін, А.Г. Діденко [6, с. 10]. Як уже підкреслювалося вище, аналогічна позиція

відображена в ст. ст. 216, 217 ГК України.

Отож, попри деякі відмінності в підходах до визначення заходів оперативного

впливу та їх співвідношення з цивільно-правовою відповідальністю, спільним для

всіх перелічених позицій в науковій літературі є, насамперед, трактування заходів

оперативного впливу як різновиду цивільно-правових санкцій.

Інша група науковців не всі наведені аргументи вважають безспірними. Серед

таких учених потрібно виділити М.С. Карпова, Б.І. Пугінського, В.П. Грібанова,

М.І. Брагінського, В.В. Вітрянського. Їхні погляди видаються більш теоретично

обґрунтованими, судячи з такого.

1) Не можна беззаперечно стверджувати, що заходам оперативного впливу

притаманна функція майнового впливу на правопорушника. Якщо застосування

майнових санкцій завжди тягне за собою настання безпосередніх та невигідних

майнових наслідків для правопорушника, то застосування заходів оперативного

впливу може або попередити настання таких наслідків, або суттєво вплинути на

зменшення їхнього розміру [7, с. 24]. Наприклад, відповідно до ст. 666 ЦК України,

якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що

стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору

купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити

розумний строк для їх передання. У цьому випадку, якщо покупець застосує захід

оперативного впливу (зміна умов зобов’язання відповідно до п. 2 ст. 611 ЦК України)

– встановить розумний строк для передання товару, а продавець таки передасть йому

цей товар, то не буде потреби в застосуванні штрафних санкцій. Ще одним

прикладом відсутності майнового впливу на правопорушника можуть слугувати

положення ст. 678 ЦК України (відмова від договору купівлі-продажу у разі

істотного порушення вимог щодо якості товару), ст. 684 ЦК України (відмова від

договору купівлі-продажу у разі передання некомплектного товару).

З наведеного бачимо, що не всім заходам оперативного впливу властива функція

майнового впливу на правопорушника. Більше того, як слушно та обґрунтовано

зазначає Б.І. Пугінський, оперативним заходам властивий організаційний характер, їх

безпосередньою метою є перетворення структури правовідношення (зміни

послідовності виконання, припинення виконання тощо). При цьому майнові наслідки

настають лише як побічний результат [8, с. 144].

2) Заходи оперативного впливу мають на меті, насамперед, охорону прав та

інтересів управомоченої особи, вони мають превентивне, попереджувальне значення,

забезпечення належного виконання зобов’язання; натомість, заходи майнової

відповідальності або цивільно-правові санкції мають еквівалентно-відшкодувальний,

компенсаційний характер. Така відмінність має важливе практичне значення для

цивільного та господарського законодавства, яке допускає одночасне застосування до

правопорушника як заходів оперативного впливу, так і цивільно-правових санкцій.

Наприклад, відповідно до п. 3 ст. 237 ГК України оперативно-господарські санкції

можуть застосовувати одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних

санкцій; відповідно до п. 1 ст. 848 ЦК України, якщо замовник, незважаючи на

своєчасне попередження з боку підрядника, у відповідний строк не замінить

недоброякісний або непридатний матеріал, не замінить вказівок про спосіб

виконання роботи або не усуне інших обставин, що загрожують якості або

придатності результату роботи, підрядник має право відмовитися від договору

підряду та право на відшкодування збитків. Враховуючи конституційний принцип

(ч. 1 ст. 61 Конституції України) про те, що ніхто не може бути двічі притягнений до

юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, можна

дійти логічного висновку, що застосування заходів оперативного впливу одночасно з

відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій є або неконституційним,

або ж застосування таких заходів не є відповідальністю.

3) Для настання цивільно-правової відповідальності необхідними є певні умови,

закріплені в законодавстві. До таких умов належить, поза всяким сумнівом,

юридична конструкція вини. Зокрема, відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 614 ЦК України

особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу

або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Така сама норма встановлена в п. 2 ст. 218 ГК України – учасник господарських

відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського

зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не

доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення

господарського правопорушення. Тому дивним та незрозумілим видається

положення п. 3 ст. 235 ГК України – оперативно-господарські санкції застосовуються

(реалізовується господарсько-правова відповідальність за ГК України) незалежно від

вини суб’єкта, який порушив зобов’язання. На думку Д.А. Липинського, і він

абсолютно правий, відповідати можна лише за те, що відобразилося у свідомості

людини [9, с. 79]. Притягнення до відповідальності без вини, а таку можливість

бачимо аналізуючи ГК України, суперечить принципу справедливості, і не лише не

сприяє формуванню шанобливого ставлення до закону, а навпаки, сприяє

формуванню правового нігілізму. Тому можливість застосування заходів

оперативного впливу до порушника зобов’язання без його вини є ще однією

характеристикою, яка відмежовує зазначені заходи від цивільно-правової

відповідальності.

4) Заходи оперативного впливу застосовують в односторонньому, позасудовому

порядку, без дозволу/погодження будь-якого юрисдикційного органа; натомість,

притягнути винного до цивільно-правової відповідальності, застосувати до нього

цивільно-правові санкції можна лише або за рішенням суду, або боржник сам визнає

свою відповідальність та добровільно сплатить штраф, пеню, відшкодує збитки тощо.

Зокрема, відповідно до п. 1 ст. 237 ГК України підставою для застосування

оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов’язання

другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовує сторона, яка

потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього

пред’явлення претензії порушнику зобов’язання.

Право застосовувати заходи оперативного впливу (відмовитися від договору у

повному обсязі або частково) в односторонньому порядку, без звернення до суду

надано, наприклад:

−замовнику, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її

настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (ст. 849 ЦК

України);

−покупцю, у разі відмови продавця передати проданий товар або його

приналежності (ст. ст. 665, 666 ЦК України);

−наймодавцю, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом

трьох місяців підряд (ст. 782 ЦК України).

Як бачимо, і Цивільний, і Господарський кодекси України однаково

регламентують порядок застосування оперативно-господарських санкцій. Однак, за

ЦК України заходи оперативного впливу не є відповідальністю, а за ГК України вони

є правовим заходом відповідальності у сфері господарювання (ст. 217 ГК України).

Отже, відповідно до положень п. 1 ст. 237 ГК України притягнути винну особу до

господарсько-правової відповідальності може її контрагент за договором, а таке

положення не відповідає загальним умовам та підставам притягнення до

відповідальності.

5) Особливість заходів оперативного впливу полягає також у специфічному

характері гарантій їх правильного застосування: по-перше, індивідуальний характер

заходів оперативного впливу передбачає необхідність точного та імперативного

визначення в законі специфічних умов та меж застосування; по-друге, з метою

забезпечення їх правомірного використання управомоченою особою закон надає

право зобов’язаній особі у випадку необґрунтованого застосування до неї вказаних

заходів оспорити правильність такого застосування в суді.

Щодо цієї особливості, виділеної В.П. Грибановим [10, с. 133–137], варто

підкреслити таке. Порядок оскарження застосування цивільно-правових санкцій

практично пов’язаний з оскарженням відповідного судового рішення до апеляційної

чи касаційної інстанції, тоді як під час оскарження неправомірного застосування

заходів оперативного впливу може йтися про звернення до суду першої інстанції з

позовом про захист прав потерпілої сторони, порушених неправомірними діями

контрагента, який застосував щодо неї відповідні заходи [11, с. 29]. Це

підтверджується п. 2 ст. 237 ГК України: у разі незгоди із застосуванням оперативно-

господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про

скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

Перелічені невідповідності між заходами оперативного впливу та заходами

майнової відповідальності не вичерпують усього спектра відмінностей між ними.

Ще однією відмінністю між порівнюваними поняттями є те, що більшістю

науковців трактують юридичну відповідальність як негативні наслідки для

порушника у вигляді позбавлення суб’єктивних прав, покладення нових чи

додаткових обов’язків [12, с. 30–57]. Наприклад, в договірних відносинах

відповідальність виражається не у виконанні порушеного зобов’язання, а у сплаті

неустойки, відшкодуванні збитків. Застосування ж заходів оперативного впливу,

зазвичай, не створює для сторін нового, додаткового до порушеного

правовідношення. Застосування таких заходів передбачає наявність договірного

зобов’язання між сторонами, тоді як майнова відповідальність може наставати

незалежно від існування зазначених відносин.

Зокрема, глава 27 ГК України регламентує порядок та умови застосування

адміністративно-господарських санкцій, тобто заходів організаційно-правового або

майнового характеру, спрямованих на припинення правопорушення суб’єкта

господарювання та ліквідацію його наслідків, які можуть бути застосовані

уповноваженими органами державної влади чи місцевого самоврядування за

порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської

діяльності (ст. 238 ГК України).

Наприклад, відповідно до ст. 9 Закону України „Про електроенергетику”

державний нагляд в електроенергетиці здійснює Державна інспекція з енергетичного

нагляду за режимами споживання. Державні інспектори з енергетичного нагляду за

режимами споживання електричної і теплової енергії мають право застосовувати у

встановленому законом порядку санкції до суб’єктів господарської діяльності за

порушення нормативно-правових актів. За ухилення або несвоєчасне виконання

приписів Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання

електричної і теплової енергії суб’єкти господарської діяльності несуть

відповідальність у вигляді штрафів у розмірі до п’яти тисяч неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян.

Крім того, потрібно звернути увагу на деякі недоречності положень п. 2 ст. 235

ГК України: до суб’єкта, який порушив господарське зобов’язання, можуть _____бути

застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено

договором; а також п. 2 ст. 237 ГК України: порядок застосування сторонами

конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. Аналізуючи

наведені норми ГК України, можна зробити висновок, що, наприклад, у разі

неможливості використання матеріалу або устаткування, наданого замовником, без

погіршення якості виконуваних робіт підрядник не має права відмовитися від

договору, якщо таке право в ньому не передбачено, хоч таке право передбачено п. 3

ст. 879 ЦК України.

Ще однією проблемою, на яку потрібно звернути увагу, є формулювання та

застосування юридичних термінів. У статті використовують такі поняття, як

„оперативно-господарські санкції” (застосовано в ГК України), „заходи оперативного

впливу” (вироблено теорією цивільного права), деякі автори (наприклад,

Б.І. Пугінський) вживають поняття „оперативні засоби”. Спираючись на висновок,

що заходи оперативного впливу (оперативні засоби, оперативно-господарські

санкції) не можна розглядати як різновид цивільно-правових санкцій та форму

реалізації цивільно-правової відповідальності, використання терміна „заходи

оперативного впливу” видається найбільш вдалим, оскільки він дає змогу

підкреслити позасудовий (оперативний) характер їх застосування, а також

відмінність у правовій природі санкцій та заходів відповідальності [7, с. 32].

Отож, узагальнюючи зазначене вище, на підставі аналізу норм Цивільного та

Господарського кодексів України та теоретичних положень науки цивільного права,

враховуючи те, що заходи оперативного впливу (оперативно-господарські санкції)

суттєво відрізняються від заходів цивільно/господарсько-правової відповідальності

за своєю метою, порядком застосування, суб’єктами застосування, порядком

оскарження, складом правопорушення (вина порушника зобов’язання), що є

підставою для їх застосування, можна зробити висновок, що застосування заходів

оперативного впливу не може вважатися юридичною (цивільно/господарсько-

правовою) відповідальністю. Уявлення про заходи оперативного впливу як про

різновид цивільно-правових чи господарсько-правових санкцій видається таким, що

не відповідає сучасним реаліям розвитку механізму правового регулювання

економічних відносин.

Видається, що регламентацію інституту оперативно-господарських санкцій в

Розділі IV ГК України – „Відповідальність за правопорушення у сфері

господарювання” – варто переглянути. Зважаючи на такі висновки, вважаємо за

доцільне вилучити з Розділу IV ГК України положення про оперативно-господарські

санкції, або ж привести їх у відповідність із Цивільним кодексом України.

1. Бриных Е.В. Оперативные санкции – форма гражданско-правовой ответственности //

Советское государство и право. – 1969. – № 6. – С. 65–70.

2. Юдашкина Ц.Г. Об эффективности оперативно-хозяйственных санкций за нарушение

условия о качестве поставляемой продукции // Экономико-правовые проблемы

повышения эффективности народного хозяйства: Межвузовский сборник. –

Куйбышев, 1980. – С. 54.

3. Оперативные санкции в народном хозяйстве / Под. ред. В.В. Качановой. – С. 5.

4. Оперативные меры защиты прав предприятий и производственных объединений /

Под ред. В.А. Рясенцева. – С. 13.

5. Каудыров Т.Е. Оперативные санкции как средство обеспечения исполнения договора

поставки // Хозяйственный механизм: правовые __________формы совершенствования: Сб. науч.

тр. – Алма-Ата, 1982. – С. 53.

6. Басин Ю.Г., Диденко А.Г. Защита субъективных гражданских прав // Юридические

науки. – Вып. 1. – Алма-Ата, 1971. – С. 10.

7. Карпов М.С. Гражданско-правовые меры оперативного воздействия. – М.: Статут,

2004. – С. 24.

8. Пугинский Б.И. Гражданско-правовые средства в хозяйственных отношениях. – М.:

Юрид. лит., 1984. – С. 144.

9. Липинский Д.А. Проблемы юридической ответственности / Под ред. Р.Л. Хачатурова.

– С. –Пб.: Издательство „Юридический центр Пресс”, 2004. – С. 79.

10. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – С. 133–137.

11. Карпов М.С. Гражданско-правовые меры оперативного воздействия. – М.: Статут,

2004. – С. 29.

12. Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности. – М.: Юрид. лит.,

1970. – С. 30–57.