ПРЯМЕ СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ ТА ІНШІ ВИДИ ПРЯМОГО СТРАХУВАННЯ : - Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського союзу -Вовк- : Книги по праву, правоведение

ПРЯМЕ СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ ТА ІНШІ ВИДИ ПРЯМОГО СТРАХУВАННЯ

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 226 227 
РЕКЛАМА
<

Першим кроком до врегулювання відносин у сфері страхування на рівні актів вторинного законодавства було прийняття у 1973 році Першої Директиви щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних актів стосовно за-початкування та ведення страхової діяльності (окрім страхування життя)1, а зго­дом — і щодо прямого страхування життя2. Другими Страховими Директивами було внесено певні незначні зміни до механізму регулювання відносин страху­вання.

Затвердження директив «третьої хвилі» (92/49 та 92/96 — щодо прямого страхування (окрім страхування життя) та страхування життя відповідно) — далі — Треті Страхові Директиви — завершило формування спільного ринку в сфері страхування. Ними було запроваджено єдину систему видачі ліцензій3 та єдину систему фінансового нагляду з боку держави — члена походження стра­ховика (за місцем розташування головного офісу компанії). Така єдина система ліцензування дозволяє страховику вести свій бізнес на всій території Співтова­риства. Такий стан речей забезпечується через дві гарантовані свободи — сво­боду здійснення підприємницької діяльності4 та свободу надання послуг5.

Обов'язковою умовою ведення діяльності зі страхування є отримання ліцен­зії на здійснення страхування відповідного виду ризиків, її отримання є необ­хідним як при започаткуванні страхового бізнесу на території держави-члена ЄС, так і при розширенні діяльності на страхування інших видів ризиків. При­чому істотною умовою отримання такої ліцензії є повідомлення компетентного органу держави-члена, якому подано відповідні документи на отримання ліце­нзії, відомостей про власників акцій чи учасників, які беруть істотну участь у страховій компанії, та про розмір такої участі.

При веденні страхового бізнесу у державі-члені, іншій, ніж держава-член походження6, страховик має дотримуватись усіх вимог законодавства приймаю­чої держави-члена7, що стосуються здійснення страхової діяльності, відповідно до положень концепції «загального блага».

Концепція «загального блага» та Треті Страхові Директиви

При розробці Третіх Страхових Директив було враховано принципи, виро­блені практикою Європейського Суду Справедливості, у тому числі і щодо кон­цепції «загального блага». Ці принципи знайшли відображення у наступних положеннях Директив 92/49/ЕЕС та 92/96/ЕЕС:

ст. 32 обох Директив:

Щодо відкриття страховою компанією структурного підрозділу (реалізації права на здійснення підприємницької діяльності) у державі-члені, іншій, ніж держава — член поводження. Ця держава після отримання всіх необхідних документів на відкриття підрозділу, має у двомісячний строк повідомити компетентні органи держави — члена походження про умови ведення страхової діяльності, які за­стосовуватимуться до такого підрозділу відповідно до концепції «загального блага»;

ст. 28 обох Директив:

Щодо продажу страхових полісів. Держава зобов'язання чи держава, в якій розташований ризик (у випадках страхування життя чи у випадках інших видів прямого страхування відповідно), повинна дозволяти укладення договорів стра­хування зі страховими компаніями, які отримали ліцензію відповідно до перед­баченої процедури, за умови, що положення таких договорів не суперечать ви­могам законодавства цих держав, дія яких спрямована на захист «загального блага».

ст. 54 Директиви 92/49/ЕЕС (інші види прямого страхування, крім страху­вання життя):

Щодо страхування здоров 'я як альтернативи відповідним положенням націо­нальної системи соціального забезпечення на випадок захворювання. У випад­ках, коли відповідно до національного законодавства, страхування здоров'я може частково чи у повному обсязі використовуватись як альтернатива національ­ним положенням системи соціального забезпечення на випадок захворюван­ня, — ця держава може вимагати відповідності положень договорів страхування положенням законодавства, дія яких спрямована на захист «загального блага». У випадках здійснення обов'язкового страхування від нещасних випадків на виробництві держава також може вимагати оприлюднення умов страхування попередньо до допуску таких полісів на ринок страхових послуг.

ст. 41 обох Директив:

Щодо проведення рекламних кампаній. Страхова компанія, яка отримала ліцен­зію відповідно до передбаченої процедури, може використовувати для прове­дення рекламних кампаній будь-які засоби комунікацій держави здійснення підприємницької діяльності чи надання послуг, за умови, що таке їх викорис­тання не суперечить концепції «загального блага» (тобто відповідає правилам щодо форми та змісту рекламного повідомлення).

Специфіка застосування принципів 4        концепції «загального блага» у сфері страхування

Положення національного законодавства можуть передбачати, зокрема, на­ступні заходи для забезпечення реалізації принципів концепції «загального блага» стосовно ведення страхової діяльності та надання страхових послуг:

—   попереднє оприлюднення умов договорів страхування;

—   запровадження вимог щодо мови страхових полісів;

—   затвердження кодексів професійної поведінки;

—   застосування максимальних технічних ставок при страхуванні життя;

—   застосування стандартних застережень чи мінімальних умов страхування;

—   обов'язкове зазначення суми, яку отримує застрахована особа (у випад­ках страхування життя) при розірванні договору страхування та ін.


<