ДИРЕКТИВА РАДИ 93/22/ЕЕС від 10 травня 1993 року про інвестиційні послуги у сфері цінних паперів* : - Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського союзу -Вовк- : Книги по праву, правоведение

ДИРЕКТИВА РАДИ 93/22/ЕЕС від 10 травня 1993 року про інвестиційні послуги у сфері цінних паперів*

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 226 227 
РЕКЛАМА
<

Зі змінами внесеними:

Директивою Європейського Парламенту та Ради 95/26/ЕС від 29 червня 1995 Директива Європейського Парламенту та Ради 97/9 від 3 березня 1997 Директива Європейського Парламенту та Ради 2000/64 від 7 листопада 2000

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Економічного Спів­товариства, та, зокрема, статтю 57 (2) цього Договору,

Беручи до уваги пропозицію Комісії1,

У співпраці з Європейським Парламентом2,

Беручи до уваги висновок Економічного і Соціального Комітету3,

Враховуючи, що ця Директива є важливим інструментом для створення вну­трішнього ринку, курс на який було визначено Єдиним Європейським Актом та встановлено у формі розкладу у Білій Книзі Комісії, з точки зору як права на заснування, так і свободи надання фінансових послуг у сфері діяльності інвес­тиційних фірм;

Враховуючи, що фірми, які надають інвестиційні послуги, охоплені цією Директивою, повинні мати ліцензію, що надається їх державами-членами по­ходження, з метою захисту інвесторів та стабільності фінансової системи;

Враховуючи, що прийнятий підхід має вплинути лише на суттєву гармоніза­цію, необхідну та достатню для забезпечення взаємного визнання ліцензії та систем належного нагляду, уможливлюючи надання єдиної ліцензії у всьому Співтоваристві, а також застосування принципу нагляду з боку держави-члена походження; враховуючи, що через взаємне визнання інвестиційні фірми, що отримали ліцензію у своїх державах-членах походження, можуть надавати будь-які чи всі послуги, що охоплюються цією Директивою, на які вони отримали ліцензію у всьому Співтоваристві, через заснування структурних підрозділів або відповідно до свободи надання послуг;

Враховуючи, що принципи взаємного визнання та нагляду з боку держави-члена походження вимагають, щоб компетентні органи держав-членів не нада­вали або відкликали ліцензії, якщо такі чинники як зміст програм операцій, географічний розподіл або види діяльності, які дійсно здійснюються, чітко по­казують, що інвестиційна фірма зробила вибір на користь правової системи однієї держави-члена з метою уникнення більш суворих стандартів, що діють у іншій державі-члені, на території якої вона має намір здійснювати або вже здій­снює більшу частину своєї діяльності; враховуючи, що для цілей цієї Директиви інвестиційна фірма, яка є юридичною особою, повинна мати ліцензію у держа­ві-члені, в якій вона має свій зареєстрований офіс; враховуючи, що інвестицій­на фірма, яка не є юридичною особою, повинна мати ліцензію у державі-члені, в якій вона має свій головний офіс; враховуючи, що, крім того, держави-члени повинні вимагати, щоб головний офіс інвестиційної фірми був обов'язково роз­ташований в її державі-члені походження, та щоб вона справді здійснювала там діяльність;

Враховуючи, що необхідно з метою захисту інвесторів гарантувати внутрі­шній нагляд кожної фірми, або через двоосібне управління або, якщо цього не вимагається даною Директивою, через інші механізми, що забезпечують еквіва­лентний результат;

Враховуючи, що з метою гарантування справедливої конкуренції, треба за­безпечити, щоб інвестиційні фірми, які не є кредитними установами, мали б таку ж свободу створювати структурні підрозділи та надавати послуги за кордо­ном, як це передбачено Другою Директивою Ради (89/646/ЕЕС) від 15 грудня 1989 року про координацію законів, підзаконних та адміністративних положень щодо започаткування та ведення діяльності кредитних установ4;

Враховуючи, що інвестиційна фірма не повинна мати можливості порушу­вати цю Директиву для здійснення операцій на наявний товар або форвардних біржових операцій, інших ніж послуги, пов'язані з асигнуванням або інвести­ційними послугами; враховуючи, що, таким чином, використання структурних підрозділів виключно для проведення операцій з іноземною валютою буде не­правильним використанням механізмів цієї Директиви;

Враховуючи, що інвестиційна фірма, яка отримала ліцензію у державі-члені походження, може здійснювати свою діяльність у межах Співтовариства будь-якими засобами, які вона вважає доцільними; зважаючи, що з цією метою вона може, якщо вона вважає це необхідним, користуватися послугами агентів для того, щоб отримувати та передавати доручення за її рахунок та відповідно до ЇЇ повної та безумовної відповідальності; враховуючи, що за таких обставин діяль­ність таких агентів повинна вважатися як діяльність фірми; враховуючи, що, більше того, ця Директива не перешкоджає державі-члену походження висува­ти спеціальні вимоги для отримання статусу такого агента; враховуючи, що, якщо інвестиційна фірма буде здійснювати закордонну діяльність, приймаюча держава-член повинна ставитися до таких агентів як до самої фірми; враховую­чи, що, більше того, прямий продаж цінних паперів, що підлягають обігу, не повинен охоплюватися цією Директивою, і його регулювання, таким чином, має здійснюватися національними положеннями;

Враховуючи, що »цінні папери, що підлягають обігу» означають ті види цінних паперів, які, як правило, розміщені на ринку цінних паперів, такі як урядові цінні папери, акції компаній, цінні папери, що надають право при­дбання акцій за підпискою або в обмін, депозитні розписки, облігації, випуще­ні як частина серії, індексні купони, а також цінні папери, що надають право на придбання таких облігацій за підпискою;

Беручи до уваги, що »інструменти грошового ринку» означають ті класи інструментів, які, як правило, розміщені на грошовому ринку, такі як казна­чейські зобов'язання, депозитні сертифікати та комерційні папери;

Беручи до уваги, що дуже широкі визначення «цінних паперів, що підляга­ють обігу» та «інструментів грошового ринку», що включені до цієї Директиви, є чинними тільки для цієї Директиви та, відповідно, ні в якому разі не вплива­ють на різноманітні визначення фінансових інструментів, що використовуються у національному законодавстві для інших цілей, таких як оподаткування; враховуючи, що, більше того, визначення цінних паперів, що підлягають обігу, охоплює лише інструменти,"що підлягають обігу; враховуючи, що, відповідно, акції та інші цінні папери, еквівалентні акціям, випущеним такими органами як будівельні товариства, промислові та ощадні товариства, право власності на які практично неможливо передавати, за винятком, коли їх викупляє орган, який їх випустив, не охоплюються цим визначенням;

Враховуючи, що «інструмент, еквівалентний фінансовому ф'ючерсному ко­нтракту» означає контракт, що виконується через сплату готівкою, розрахова­ною з врахуванням коливань відсотків або валютного курсу, вартість будь-якого інструменту, переліченого в Частині В Додатку або індекс будь-якого з таких інструментів;

Враховуючи, що для цілей цієї Директиви діяльність щодо прийому та пере­дачі доручень також включає об'єднання двох або більше інвесторів, щоб відпо­відним чином здійснити операцію між цими інвесторами;

Враховуючи, що жодне з положень цієї Директиви не впливає на положен­ня Співтовариства або, якщо таких немає, національні положення, що регулю­ють публічні пропозиції інструментів, охоплених цією Директивою; враховую­чи, що те ж саме можна застосувати до маркетингу та розподілу таких інструментів;

Враховуючи, що держави-члени зберігають за собою повну відповідальність щодо імплементації власних заходів монетарної політики, не зашкоджуючи за­ходам, необхідним для посилення Європейської Валютної Системи;

Враховуючи, що необхідно виключати страхові компанії, діяльність яких підлягає належному нагляду з боку відповідних компетентних наглядових орга­нів, та які координуються на рівні Співтовариства, а також компаній, що здій­снюють діяльність з перестрахування та ретроцесії;

Враховуючи, що компанії, які не надають послуг для третіх сторін, але дія­льність яких складається з надання інвестиційних послуг виключно для своїх материнських компаній, своїх дочірніх компаній або для інших дочірніх компа­ній своїх материнських компаній, не покриваються цією Директивою;

Враховуючи, що мета цієї Директиви полягає в тому, щоб охопити компа­нії, звичайна діяльність яких полягає у наданні третім сторонам інвестиційних послуг на професійній основі; зважаючи на те, що саме тому сфера дії даної Директиви не поширюється на будь-яку особу, яка здійснює іншу професійну діяльність (наприклад, адвокат або консультант), яка надає інвестиційні послу­ги лише як додаткові в ході здійснення іншої професійної діяльності, за умови того, що така діяльність регулюється, і що відповідні правила не забороняють надання інвестиційних послуг як додаткових; зважаючи на те, що з тієї самої причини також необхідно виключити із сфери дії цієї Директиви осіб, що нада­ють інвестиційні послуги лише для виробників чи користувачів товарів в обсязі, необхідному для операцій з такими продуктами, якщо такі операції становлять їх основну діяльність;

Враховуючи, що фірми, які надають інвестиційні послуги, що складаються виключно в управлінні схемами участі працівників, і які, таким чином, не нада­ють Інвестиційних послуг третім сторонам, не охоплюються цією Директивою;

Враховуючи, що необхідно виключити зі сфери дії цієї Директиви центра­льні банки та інші органи, що виконують подібні функції, а також державні органи, відповідальні за управління, або які впливають на управління держав­ним боргом, концепція якого охоплює відповідні інвестиції; враховуючи, зокрема, що це виключення не охоплює органи, які частково або повністю перебу­вають у власності держави, роль яких є комерційною або пов'язаною з при­дбанням капіталовкладень;

Враховуючи, що необхідно виключити зі сфери дії цієї Директиви будь-які фірми або особи, діяльність яких полягає лише в отриманні та передачі дору­чень певним партнерам та тим, хто не володіють фондами або цінними папера­ми, які належать їхнім клієнтам; враховуючи, що, таким чином, вони не будуть користуватися правом заснування та свободою надання послуг відповідно до умов, встановлених у цій Директиві, залежно, якщо вони бажають проводити операції в іншій державі, від відповідних положень, прийнятих у тій державі.

Враховуючи, що необхідно виключити зі сфери дії цієї Директиви колекти­вні інвестиційні компанії, незалежно від того, чи координуються вони на рівні Співтовариства, а також депозитаріїв та керівників таких компаній, оскільки їх діяльність регулюється спеціальними правилами, які безпосередньо адаптовані до їхньої діяльності;

Враховуючи, що, якщо асоціації, створені пенсійними фондами держави-члена, для того, щоб дозволити керування своїми активами, обмежуються та­ким керуванням та не надають інвестиційні послуги третім сторонам, а також якщо самі пенсійні фонди підлягають контролю з боку органів, зобов'язаних здійснювати моніторинг діяльності страхових компаній, не вважається за необ­хідне, щоб такі асоціації дотримувались умов щодо початку діяльності та її здій­снення, встановлені цією Директивою;

Враховуючи, що ця Директива не застосовується до «agenti di cambio», як визначено в законодавстві Італії, оскільки вони належать до категорії агентів, ліцензії яких не потрібно поновлювати, діяльність яких обмежується націона­льною територією, і вони не спричиняють ризику порушення конкуренції;

Враховуючи, що права, надані інвестиційним фірмам цією Директивою, не порушують право держав-членів, центральних банків та інші національних ор­ганів, що виконують подібні функції, обирати своїх партнерів на основі об'єк­тивних, недискримінаційних критеріїв;

Враховуючи, що відповідальність за нагляд над фінансовою спроможністю інвестиційної фірми буде залишатися за компетентними органами її держави-члена походження відповідно до Директиви Ради 93/6/ЕЕС від 15 березня 1993 року про достатність капіталу інвестиційних фірм та кредитних установ5, що координує правила, які застосовуються до ринкового ризику;

Враховуючи, що держава-член походження може встановити правила, більш суворі ніж ті, що передбачені в цій Директиві, зокрема стосовно умов надання ліцензії, належних вимог та правил звітності й прозорості;

Враховуючи, що здійснення видів діяльності, які не охоплені цією Директи­вою, регулюється загальними положеннями Договору про право заснування та свободу надання послуг;

Враховуючи, що для того, аби захистити інвесторів, право власності інвес­тора та інші подібні права щодо цінних паперів, а також його права щодо фон­дів, довірених фірмі, вони повинні бути захищені таким чином, щоб їх відріз­няли від прав фірми; враховуючи, що цей принцип, однак, не перешкоджає фірмі здійснювати діяльність від свого імені, але за дорученням інвестора, якщо цього вимагає сама природа операції, та інвестор бере участь в угоді, напри­клад, біржові операції з кредитування;

Враховуючи, що процедури надання ліцензії структурним підрозділам інве­стиційних фірм, які отримали ліцензії на свою діяльність у третіх країнах, бу­дуть надалі застосовуватися до таких фірм; враховуючи, що такі структурні під­розділи не будуть користуватися свободою надання послуг відповідно до другого пункту Статті 59 Договору, або правом на заснування у державах-членах, крім тих, в яких вони засновані; враховуючи, що, однак, заявки на отримання ліце­нзії дочірніми компаніями чи придбання участі компаніями, що керуються у своїй діяльності законами третіх країн, підлягають процедурі, яка повинна га­рантувати, що інвестиційні фірми Співтовариства отримують взаємне ставлен­ня у відповідних третіх країнах;

Враховуючи, що ліцензії, надані інвестиційним фірмам компетентними на­ціональними органами відповідно до цієї Директиви будуть застосовуватися на рівні Співтовариства, а не тільки на національному рівні, існуючі правила вза­ємного поводження надалі не будуть чинними; враховуючи, що у зв'язку з цим потрібна гнучка процедура для того, щоб зробити можливим оцінювати взаєм­не поводження на рівні Співтовариства; враховуючи, що мета цієї процедури полягає не у закритті фінансових ринків Співтовариства, але радше, оскільки Співтовариство має намір тримати свої фінансові ринки відкритими для решти світу, в покращенні лібералізації глобальних фінансових ринків у третіх краї­нах; враховуючи, що з цією метою Директива передбачає процедури перегово­рів з третіми країнами та, в разі крайньої необхідності, можливість вживати заходи, які включають призупинення нових заявок на отримання ліцензії, а також обмеження нових ліцензій:

Враховуючи, що одним із завдань цієї Директиви є захист інвесторів; врахо­вуючи, шо, таким чином, доцільно врахувати різноманітні вимоги щодо захисту різних категорій інвесторів та їхніх рівнів професійної кваліфікації;

Враховуючи, що держави-члени повинні гарантувати, що немає перешкод, які б заважали діяльності, що отримує взаємне визнання, якщо вона ведеться таким же чином, як і у державі-члені походження, поки така діяльність не суперечить чинним законам та постановам, що охороняють загальний добробут у приймаючій державі-члені;

Враховуючи, що держава-член не може обмежувати право інвесторів, які постійно проживають або засновані у тій державі-члені, скористатися будь-якою інвестиційною послугою, наданою інвестиційною фірмою відповідно до цієї Директиви, якщо вона розташована за межами тієї держави-члена та діє за межами тієї держави-члена;

Враховуючи, що у деяких державах-членах клірингові та розрахункові фун­кції можуть виконуватися органами, окремо від ринків, на яких здійснюються операції; враховуючи, що, відповідно, будь-яке посилання у цій Директиві на доступ до та членство в організованих ринках має розумітися як таке, що вклю­чає в себе посилання на доступ до та членство в органах, що здійснюють кліри­нгові та розрахункові функції для організованих ринків;

Враховуючи, що кожна держава-член повинна забезпечувати, що в межах території ставлення до всіх інвестиційних фірм, що отримали ліцензію в будь-якій Іншій державі-члені, а також до всіх фінансових інструментів, зареєстрова­них на організованих ринках держав-членів, є недискримінаційне; враховуючи, що всі Інвестиційні фірми повинні мати однакові можливості вступати або мати доступ до організованих ринків; враховуючи, що, безвідносно до існуючого на даний час способу організації операції у державах-членах, тому важливо, відпо­відно до умов, встановлених цією Директивою, скасувати технічні та правові обмеження доступу до організованих ринків в рамках цієї Директиви;

Враховуючи, що деякі держави-члени надають ліцензії кредитним устано­вам лише на опосередковане членство у своїх організованих ринках через орга­нізацію спеціалізованих дочірніх компаній; зважаючи на те, що можливість без­посереднього членства в організованих ринках без вимоги засновувати спеціалізовані дочірні компанії, яку надає ця Директива кредитним установам, становить значну реформу для тих держав-членів і всі її наслідки повинні бути переоцінено з точки зору розвитку фінансових ринків; враховуючи, з огляду на ці чинники, доповідь, яку з цього питання Комісія подасть на розгляд Ради не пізніше ніж 31 грудня 1998 року, має враховувати всі чинники, необхідні для того, щоб Рада мала можливість переоцінити наслідки для таких держав-членів та, особливо, загрозу конфліктів інтересу та запропонований інвесторам рівень захисту;

Враховуючи, що надзвичайно важливо, щоб гармонізація компенсаційних систем набула чинності одночасно із цією Директивою; зважаючи, що, більше того, до дати, коли Директива, яка гармонізує компенсаційну систему не набе­ре чинності, приймаючі держави-члени можуть зробити обов'язковим застосу­вання своїх компенсаційних систем до інвестиційних фірм, включаючи креди­тні установи, яким було надано ліцензію на діяльність в інших державах-членах, якщо держави-члени походження не мають своїх компенсаційних систем або їхні системи не пропонують еквівалентного рівня захисту;

Враховуючи, що структура організованих ринків повинна і надалі регулюва­тися національним законодавством, таким чином не створюючи перешкод для лібералізації доступу до організованих ринків приймаючих держав-членів для інвестиційних фірм, які отримали ліцензію на надання відповідних послуг у своїх державах-членах походження; враховуючи, що, відповідно до цього прин­ципу, закон Федеральної Республіки Німеччини та закон Нідерландів регулю­ють діяльність Kursmakler та hoekmannen відповідно для того, щоб забезпечити, що вони не виконують свої функції паралельно з іншими функціями; врахову­ючи, що треба зазначити, що Kursmakler та hoekmannen не можуть надавати послуги в інших державах-членах; враховуючи, що ніхто, яка б не була його держава-член, не може претендувати на здійснення операцій як Kursmakler та hoekmannen без дотримання єдиних правил про несумісність, які випливають зі статусу Kursmakler та hoekman;

Враховуючи, що слід зазначити, що ця Директива не може впливати на заходи, вжиті відповідно до Директиви Ради 79/279/ЕЕС від 5 березня 1979 року про координацію умов щодо допуску цінних паперів до офіційного лісти-нгу на фондовій біржі6;

Враховуючи, що стабільність та належна діяльність фінансової системи, а також захист інвесторів припускають, що приймаюча держава-член має право та є відповідальною як за запобігання, так і за покарання будь-яких дій на її території з боку інвестиційних фірм, що суперечать правилам ведення діяльно­сті та іншим законодавчим чи регулятивним положенням, які було прийнято тією країною в інтересах загального добра, та для вживання заходів у критич­них випадках; більше того, враховуючи, що компетентні органи приймаючої держави-члена повинні при виконанні своїх обов'язків мати можливість розра­ховувати на найтіснішу співпрацю з компетентними органами держави-члена походження, особливо стосовно діяльності, здійснюваної відповідно до свобо­ди надання послуг; враховуючи, що компетентні органи держави-члена похо­дження мають право отримувати інформацію від компетентних органів при­ймаючої держави-члена про будь-які заходи, що передбачають покарання Інвестиційної фірми або обмеження її діяльності, які остання здійснила по від­ношенню до інвестиційних фірм, якій компетентні органи першої надала ліце­нзію з метою ефективного виконання своїх функцій належного нагляду; врахо­вуючи, що з цією метою має бути забезпечена співпраця між компетентними органами держави-члена походження та приймаючої держави-члена;

Враховуючи, що з подвійною метою захисту інвесторів та забезпечення без­доганної діяльності ринків цінних паперів, що підлягають обігу, необхідно за­безпечити, що прозорість операцій досягнута, та що правила, викладені Для цілей цієї Директиви щодо організованих ринків застосовуються як щодо інве­стиційних фірм, так і кредитних установ, якщо вони здійснюють операції на ринку;

Враховуючи, що вивчення проблем, які виникають у сферах, охоплених Директивами Ради про інвестиційні послуги та цінні папери, стосовно як за­стосування наявних заходів, так і можливості більш тісної координації в майбут­ньому, потребує співпраці між національними органами та Комісією в рамках Комітету; враховуючи, що створення такого Комітету не виключає інші форми співпраці між наглядовими органами у цій сфері;

Враховуючи, що може бути потрібно час від часу вносити технічні зміни та доповнення до детальних правил, викладених в цій Директиві, щоб враховува­ти новації в секторі інвестиційних послуг; враховуючи, що Комісія зробить доповнення, якщо вони є необхідними, після того як направить справу до комі­тету, який повинен бути створений в сфері ринку цінних паперів,

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Частина І Визначення та сфера застосування

Стаття 1

Для цілей цієї Директиви:

(1)  інвестиційні послуги означають будь-які послуги, перелічені у Частині А Додатку, які стосуються будь-яких інструментів, перелічених у Частині В Дода­тку, що надаються третій стороні;

(2)  інвестиційна фірма означає будь-яку юридичну особу, постійне заняття чи діяльність якої полягає у наданні інвестиційних послуг третім сторонам на професійній основі. Для цілей цієї Директиви держави-члени можуть включати як інвестиційні фірми компанії, які не є юридичними особами, якщо:

—   їх юридичний статус забезпечує рівень захисту інтересів третіх сторін, еквівалентний рівню захисту, що його надають юридичні особи, та

—   вони підлягають рівноцінному належному нагляду, що відповідає їх юридичному статусу.

Однак, якщо такі фізичні особи надають послуги, що включають володіння фондами або цінними паперами, що підлягають обігу, третіх сторін, їх можна розглядати як інвестиційні фірми для цілей цієї Директиви, тільки якщо, вони відповідають таким умовам без шкоди для інших вимог, встановлених в цій Директиві та Директиві 93/6/ЕЕС:

—   право власності третіх сторін щодо інструментів та фондів, які їм належать, мають бути гарантованими, особливо у випадку неплато­спроможності фірми або її власників, накладення арешту, судового заліку або будь-якої іншої дії кредиторів фірми чи її власників,

—   інвестиційна фірма має керуватися правилами, прийнятими для на­гляду за платоспроможністю фірми та платоспроможністю її власни­ків,

—   аудит річних звітів інвестиційної фірми повинен здійснюватися од­нією чи більше уповноваженою особою відповідно до національного законодавства, для аудиту рахунків;

—   у випадку, якщо фірма має лише одного власника, він має забезпе­чити захист інвесторів, у випадку, якщо фірма припинить свою діяль­ність після його смерті, його недієздатності або у будь-якому іншому такому випадку.

Не пізніше 31 грудня 1997 року Комісія звітує про застосування другого та третього підпунктів цього пункту та, якщо доцільно, пропонує свої зміни чи скорочення.

Якщо особа надає одну із послуг, що внесено до переліку у Частині А (1) (а) Додатку, і якщо така діяльність здійснюється виключно за рахунок і за умови повної та безумовної відповідальності інвестиційної фірми, така діяльність роз­глядається не як діяльність тієї особи, але як діяльність самої інвестиційної фірми;

(3)  кредитна установа означає кредитну установу як визначено у першому абзаці статті 1 Директиви 77/780/ЕЕС7, крім установ, про яких йдеться відповідно в статті 2 (2) цієї Директиви;

(4)  цінні папери, що підлягають обігу, означають:

—   акції компаній, а також інші цінні папери, еквівалентні акціям ком­паній,

—   облігації та інші форми боргових цінних паперів, які мають обіг на ринку цінних паперів, та

—   будь-які інші цінні папери, якими, як правило, торгують, надаючи право на придбання будь-яких таких цінних паперів, що підлягають обігу, за допомогою підписки або обміну, або спричиняючи до роз­рахунків готівкою, виключаючи інструменти платежу;

(5) інструменти грошового ринку означають ті види інструментів, які, як пра­вило, використовуються на грошовому ринку;

(6)  держава-член походження означає:

a)   якщо інвестиційна фірма є фізичною особою, державу-члена, у якій роз­ташовано її головний офіс;

b)   якщо інвестиційна фірма є юридичною особою, державу-члена, в якій розташовано її зареєстрований офіс, або якщо відповідно до національ­ного законодавства вона не має зареєстрованого офісу, державу-члена, у якій розташовано її головний офіс;

c)   у випадку з ринком, держава-член, де розташовано зареєстрований офіс органу, що надає торгові послуги, або якщо відповідно до національного законодавства він не має зареєстрованого офісу, державу-члена, де роз­ташовано головний офіс такого органу;

(7) приймаюча держава-член означає державу-члена, у якій інвестиційна фірма має структурний підрозділ або надає послуги;

(8)  структурний підрозділ означає місце, де здійснюється діяльність, що є частиною діяльності інвестиційної фірми, яка не має статусу юридичної особи та яка надає інвестиційні послуги, на які інвестиційна фірма отримала ліцен­зію; всі місця, де здійснюється діяльність, засновані у тій самій державі-члені інвестиційною фірмою, яка має головний офіс в іншій державі-члені, вважа­ються як однин структурний підрозділ;

(9)  компетентні органи означають органи, які кожна держава-член призна­чає відповідно до статті 22;

(10)  істотна учать означає будь-яке пряме або опосередковане володіння часткою в інвестиційній фірмі, що дорівнює 10 відсоткам або більше капіталу чи голосів, що надає можливість здійснювати значний вплив на управління інвестиційною фірмою, акції якої знаходяться у такому володінні.

Для цілей цього визначення, в контексті статей 4 та 9, а також інших розмі­рів участі, про які йдеться у статті 9, право голосу, про який йдеться у статті 7 Директиви 88/627/ЕЕС8 враховуються;

(11)  материнська компанія означає материнську компанію, як визначено у статтях 1 та 2 Директиви 83/349/ЕЕС9;

(12) дочірня компанія означає дочірню компанію, як визначено у статтях 1 та 2 Директиви 83/349/ЕЕС; будь-яка дочірня компанія дочірньої компанії також повинна вважатись дочірньою компанією материнської компанії, яка є кінце­вою материнською компанією для всіх цих компаній;

(13)  організований ринок означає ринок для інструментів, включених до пе­реліку в Частині В Додатку, котрий:

—   є у переліку, передбаченому статтею 16, розробленому державою-членом, яка є державою-членом походження, як визначено у стат­ті 1 (6) (с),

—   регулярно функціонує,

—   характеризується тим фактом, що правила, видані або затверджені компетентними органами, визначають умови здійснення діяльності на ринку, умови доступу до ринку, а також, якщо застосовується Директива 79/279/ЕЕС, умови, що регулюють допуск до лістингу, встановлені в тій Директиві, і, якщо ця Директива не застосовується, умови, яким повинні відповідати фінансовий інструмент до того, як ним можна ефективно торгувати на ринку,

—   вимагає відповідності з усіма вимогами щодо звітності та прозорості, встановлені відповідно до статей 20 та 21;

(14)  контроль означає контроль, як визначено у статті  1 Директиви 83/349/ЕЕС.

(15) тісні зв 'язки — означають становище, коли дві або більше фізичних чи юридичних осіб пов'язанні шляхом:

(а) участі що являє собою володіння, пряме чи шляхом контролю 20 % або більше голосів чи капіталу компанії, або (b) контролю, означає відносини між материнською компанією і дочірньою компанією в усіх випадках відповідно до статті 1 (1) та (2) Директиви 83/349/ЕЕС(2), чи звичайні відносини між будь-якою фізичною чи юридичною особою та компанією; будь-яка дочірня компанія дочірньої компанії також вва­жається дочірньою компанією материнської компанії, що є головною над цими компаніями.

Становище, коли дві або більше фізичних чи юридичних осіб постійно по­в'язані між собою до однієї і тієї ж особи відносинами контролю також відно­ситься до встановлення тісних зв'язків між такими особами.

Стаття 2

1.  Ця Директива застосовується до всіх інвестиційних фірм. Тільки пункт 4 цієї статті, а також статті 8 (2), 10, 11, 12, перший пункт, 14 (3) та (4), 15, 19 та 20, однак, застосовуються до кредитних установ, ліцензія яких, відповідно до Директив 77/780/ЕЕС та 89/646/ЕЕС, охоплює одну або більше інвестиційні послуги, перелічені у Частині А Додатку до цієї Директиви.

2.  Ця Директива не застосовується до:

a)   страхових компаній, як визначено в статті 1 Директиви 73/239/ЕЕС10 або статті 1 Директиви 79/267/ЕЕС11 або компаній, що здійснюють дія­льність з перестрахування та ретроцесії, про які йдеться у Директиві 64/225/ЕЕС12;

b)   фірм, які надають інвестиційні послуги виключно для своїх материнсь­ких компаній, їхніх дочірніх компаній або для інших дочірніх компаній своїх материнських компаній;

c)   осіб, що надають інвестиційну послугу , якщо така послуга надається як додаткова під час здійснення професійної діяльності, і така діяльність регулюється законодавчими та регулятивними положеннями або профе­сійним етичним кодексом, які регулюють професію, яка не виключає надання такої послуги;

d)   фірм, які надають інвестиційні послуги, що складаються виключно з управління схемами участі працівників;

e)   фірм, які надають інвестиційні послуги, що складаються як з надання послуг, про які йдеться у (Ь), так і тих, про які йдеться у (d);

f)    центральних банків держав-членів та інших національних установ, які виконують подібні функції, а також інших державних органів, відповіда­льних за або таких, що мають вплив на управління державним боргом;

g)   фірм,

—   які не можуть володіти фондами або цінними паперами клієнтів, та які з цієї причини не можуть будь-коли вступати у дебіторські стосу­нки зі своїми клієнтами, а також

—   які не можуть надавати будь-які інвестиційної послуги, крім отри­мання та передачі доручень щодо цінних паперів, що підлягають обі­гу, та сертифікатів колективних інвестиційних компаній, а також

—   які в ході надання такої послуги можуть передавати доручення (і) інвестиційним фірмам, які мають на це ліцензію відповідно до цієї

Директиви;

(іі) кредитним установам, які мають на це ліцензію відповідно до Дире­ктив 77/780/ЕЕС та 89/646/ЕЕС;

(ііі)структурним підрозділам інвестиційних фірм або кредитних установ, які отримали ліцензію у третій країні, та які регулюються та відпові­дають відповідним правилам, що вважаються компетентними орга­нами як такі, що по меншій мірі такі суворі, як і ті, що встановлені у цій Директиві, у Директиві 89/646/ЕЕС чи у Директиві 93/6/ЕЕС; (iv) колективних інвестиційних компаній, які отримали ліцензію, відпо­відно до законодавства держави-члена, на продаж сертифікатів насе­ленню та керівникам таких компаній;

(v) інвестиційних компаній з основним капіталом, як визначено в статті

15 (4) Директиви 77/91/ЕЕС13, цінні папери яких внесені до реєстру,

або якими торгують на організованому ринку в одній з держав-чле-

нів;

—  діяльність яких регулюється на національному рівні правилами або

етичним кодексом;

h) колективних інвестиційних компаній, незалежно від того, чи координу­ються вони на рівні Співтовариства чи ні, а також до депозитаріїв та керівників таких компаній;

і) осіб, головною діяльністю яких є торгівля товарами між собою або з виробниками чи професійними користувачами таких товарів, і які нада­ють інвестиційні послуги лише для таких виробників та професійних користувачів в обсягах, необхідних для їх основної діяльності; j) фірм, які надають інвестиційні послуги, які полягають виключно в здій­сненні діяльності за свій рахунок на фінансово-ф'ючерсних чи опціон-них ринках або тих, які здійснюють операції за рахунок інших членів цих ринків, або встановлюють для них ціни, та діяльність яких гаранто­вано кліринговими членами тих самих ринків. Відповідальність за забез­печення виконання контрактів, укладених такими фірмами, мають не­сти клірингові члени тих самих ринків; k) асоціацій, створених Датськими пенсійними фондами з єдиною метою

керування активами пенсійних фондів, які є членами тих асоціацій; 1) «agenti di cambio», діяльність та функції яких керуються Італійським Ко­ролівським Декретом № 222 від 7 березня 1925 року та подальшими положеннями, що доповнюють їх, та які мають ліцензію на здійснення своєї діяльності відповідно до статті 19 Італійського Закону № 1 від 2 січня 1991 року.

3.  Не пізніше 31 грудня 1998 року та з однаковими інтервалами після цієї дати, Комісія звітує про застосування пункту 2 у зв'язку з Частиною А Додатку та коли це доречно пропонує зміни і доповнення до визначення винятків та послуг, що охоплюються, у світлі дії цієї Директиви.

4.  Права, що надаються цією Директивою, не поширюються на надання послуг в якості партнера держави, центрального банку або інших національних органів держави-члена, які виконують подібні функції, здійснюючи монетарну політику, політику валютного курсу, та політику керування державним боргом та резервом відповідної держави-члена.

Розділ II Умови щодо започаткування діяльності

Стаття З

1.  Кожна держава-член допускає інвестиційні фірми до здійснення діяльно­сті за умови, що підлягає ліцензуванню є державою-членом походження для таких інвестиційних фірм. Такі ліцензії надаються компетентними органами держави-члена походження, що призначені відповідно до статті 22. Ліцензія визначає інвестиційні послуги, про які йдеться у Частині А Додатку, надавати які компанія має ліцензію. Ліцензія також може охоплювати одну або більше неосновну послугу, про які йдеться у Частині С Додатку. Ліцензія в межах значення цієї Директив ні в якому разі не може надаватися на послуги, які охоплені лише Частиною В Додатку.

2.  Кожна держава-член вимагає, щоб:

—   будь-яка інвестиційна фірма, яка є юридичною особою, та яка, від­повідно до національного законодавства, мала зареєстрований офіс, мала свій головний офіс у тій самій державі-члені, що й її зареєстро­ваний офіс;

—   будь-яка інша інвестиційна фірма мала свій головний офіс у тій дер­жаві-члені, яка надала їй Ліцензію, та у якій вона фактично здійснює свою діяльність.

3. Не порушуючи інші умови загального застосування, встановлені націона­льним законодавством, компетентні органи не надають ліцензію, якщо тільки:

—   інвестиційна фірма не має достатнього початкового капіталу згідно з правилами, встановленими у Директиві 93/6/ЕЕС, зважаючи на при­роду відповідної інвестиційної послуги,

—   особи, що ефективно спрямовують діяльність інвестиційної фірми, не мають підтвердженої доброї репутації та достатнього досвіду.

Напрямок діяльності фірми має визначатися якнайменше двома особами, які відповідають вищезазначеним умовам. Утих випадках, коли належний захід забезпечує досягнення того ж самого результату, проте, особливо у випадках, про які йдеться в останньому абзаці третього підпункту статті 1 (2), компетен­тні органи можуть надавати ліцензію інвестиційним фірмам, які є фізичними особами, або, враховуючи природу та обсяг їх діяльності, інвестиційним фір­мам, які є юридичними особами, якщо такими фірмами керують окремі фізич­ні особи відповідно до їхнього статуту та національного законодавства.

Більш-того, якщо існують тісні зв'язки між інвестиційною фірмою та інши­ми фізичними та юридичними особами, компетентні органи можуть надавати ліцензію тільки у тому випадку коли такі зв'язки не перешкоджають ефектив­ному здійсненню їхніх наглядових функції.

Компетентні органи також повинні відмовити у наданні ліцензії якщо зако­нами, підзаконними та адміністративними положеннями країни, що не є чле­ном, відповідно до яких керується одна чи більше фізичних чи юридичних осіб, з якою компанія має тісні зв'язки, чи труднощі пов'язані з іх застосуванням, заважають ефективному здійсненню наглядових функцій.

Уповноважені органи мають право вимагати надати інформацію, яку вони потребують для контролю відповідності виконання вимог викладених в даному пункті на постійній основі.

4. Держави-члени також вимагають, щоб кожна заявка на отримання ліцен­зії супроводжувалася програмою операцій, яка б зазначала, між іншим, види діяльності, що передбачені, та організаційну структуру відповідної інвестицій­ної фірми.

5.  Заявник протягом шести місяців з моменту подачі повної заявки інфор­мується про надання або ненадання ліцензії. Надаються причини в разі відмови у наданні ліцензії.

6.  Інвестиційна фірма може розпочати свою діяльність як тільки отримає ліцензію.

7.  Компетентні органи можуть відкликати ліцензії інвестиційної фірми, на­даний їй згідно з цією Директиву, тільки за умови, що така інвестиційна фірма:

a)   не користується ліцензією протягом 12 місяців, категорично відмовляєть­ся від наданої ліцензії або припинила надавати інвестиційні послуги про­тягом більше ніж шість попередніх місяців, крім випадків, коли відповід­на держава-член передбачила припинення дії ліцензії в таких випадках;

b)   отримала ліцензію на підставі неправдивих заяв або з допомогою будь-яких інших неправомірних засобів;

c)   більше не виконує умов, згідно з якими було надано ліцензію;

d)   більше не дотримується Директиви 93/6/ЕЕС;

e)   серйозно та систематично порушувала положення, прийняті відповідно до статей 10 чи 11; або

О    відноситься до будь-якого з випадків, щодо яких національне законо­давство передбачає відкликання ліцензії.

Стаття 4

Компетентні органи не надають ліцензію на започаткування діяльності ін­вестиційної фірми до тих пір, поки вони не отримають інформації стосовно осіб акціонерів чи членів, незалежно, прямі чи опосередковані, фізичні чи юри­дичні особи, що володіють істотною участю, а також розмірів їхньої участі.

Компетентні органи відмовляють у наданні ліцензії, якщо, враховуючи по­требу забезпечення якісного та належного управління інвестиційною фірмою, вони мають сумніви у відповідності вищезазначених акціонерів чи членів.

Стаття 5

У випадку з структурними підрозділами інвестиційних фірм, які мають за­реєстровані офіси за межами Співтовариства, та які розпочинають чи вже здій­снюють діяльність, держави-члени не застосовують положення, що приводять до більш сприятливого ставлення до них, ніж до структурних підрозділів інвес­тиційних фірм, що мають зареєстровані офіси в державах-членах.

Стаття 6

Компетентні органи іншої держави-члена, якої це стосується, повідомля­ються заздалегідь про ліцензію будь-якій інвестиційній фірмі, яка є:

—   дочірньою компанією інвестиційної фірми або кредитної установи, що отримала ліцензію в іншій державі-члені,

—   дочірньою компанією материнської компанії інвестиційної фірми або кредитної установи, що отримала ліцензію в іншій державі-члені , або

—   такою, що контролюється тими самими фізичними або юридичними особами, що контролюють інвестиційну фірму або кредитну устано­ву, яка отримала ліцензію в іншій державі-члені.

Частина III Відносини з третіми країнами

Стаття 7

1.  Компетентні органи держав-членів інформують Комісію:

a)   про надання ліцензії в будь-якій фірмі, яка є прямим або опосередкова­ною дочірньою компанією материнської компанії, діяльність якої регу­люється законодавством третьої країни;

b)   чи така материнська компанія придбаває участь в інвестиційній фірмі Співтовариства, так, що остання стане її дочірньою компанією.

В обох випадках Комісія інформує Раду до тої пори, поки Радою не буде організовано комітет з цінних паперів, що підлягають обігу, котрий буде діяти за пропозиціями Комісії. Якщо ліцензія надається будь-якій фірмі, яка є пря­мою або опосередкованою дочірньою компанією материнської компанії, діяль­ність якої регулюється законодавством третьої країни, компетентні органи ма­ють визначити структуру такої групи у повідомленні, яке вони адресують Комісії.

2. Держави-члени інформують Комісію про будь-які загальні труднощі, які мають їх інвестиційні фірми при своєму заснуванні або наданні інвестиційних послуг у будь-якій третій країні.

3.  У початковий період не пізніше ніж за шість місяців до того, як ця Дире­ктива набере чинності, та періодично після того, Комісія складає звіт, у якому вивчається ставлення до інвестиційних фірм Співтовариства у третіх країнах у відповідності з умовами, викладеними у пунктах 4 та 5, що стосується заснуван­ня, ведення діяльності з надання інвестиційних послуг та придбання участі в інвестиційних фірмах третіх країн. Комісія подає такі звіти Раді разом із будь-якими належними пропозиціями.

4.  Якщо тільки Комісії видається, чи то на основі звітів, передбачених у пункті 3, чи то на основі іншої інформації, що третя країна не надає інвестицій­ним фірмам Співтовариства ефективного доступу до ринку, в порівняні з до­ступом, який надається Співтовариством інвестиційним фірмам з тієї третьої країни, Комісія може внести пропозиції до Ради з метою одержання відповід­ного мандату на переговори, щоб отримати порівняно конкурентні можливості для інвестиційних фірм Співтовариства. Рада приймає рішення кваліфікованою більшістю голосів.

5.  Якщо тільки Комісії видається, чи то на основі звітів, про які йдеться у пункті 3, чи на основі іншої інформації, що стосовно інвестиційних фірм Спів­товариства у третіх країнах не застосовується такий національний режим, що гарантує однакові конкурентні можливості, який застосовується щодо внутрі­шніх інвестиційних фірм, та що умови ефективного доступу до ринку не вико­нуються. Комісія може стати ініціатором переговорів для того, щоб виправити таку ситуацію. За обставин, про які йдеться у першому підпункті, можна також прийняти рішення, у будь-який час та додатково до ініціативи переговорів, відповідно до процедури, котру буде встановлено у цій Директиві, з допомогою якої Рада створить комітет, про який йдеться у пункті 1, що компетентні орга­ни держав-членів повинні обмежувати або припиняти дію своїх рішень щодо заявок, що вже надійшли, чи надходитимуть у майбутньому, на отримання лі­цензії і придбання участі прямими або опосередкованими материнськими ком­паніями, діяльність яких регулюється законодавством відповідної третьої краї­ни. Тривалість таких заходів не може перевищувати три місяці. До закінченням цього трьохмісячного періоду та в світлі результатів переговорів Рада може, діючи за пропозицією Комісії, кваліфікованою більшістю голосів прийняти рі­шення про те, чи потрібно продовжувати застосування тих заходів.

Такі обмеження або припинення не можуть застосовуватися щодо засну­вання дочірніх компаній інвестиційними фірмами, які отримали ліцензію нале­жним чином у державах Співтовариства, чи їхніми дочірніми компаніями, або щодо придбання істотної участі в інвестиційних фірмах Співтовариства такими фірмами або дочірніми компаніями.

6. В усіх випадках, коли Комісії видається, що складається ситуація, про яку йдеться у пунктах 4 та 5, держави-члени на її запит повідомляють:

a) про будь-яку заявку на отримання ліцензії будь-якої фірми, яка є прямим або опосередкованою дочірньою компанією материнської компанії, діяльність якої регулюється законодавством відповідної третьої країни;

b)  чи вони отримують інформацію відповідно до статті 10 про те, що така материнська компанія пропонує придбати участь в інвестиційній фірмі Співто­вариства, так що остання стане її дочірньою компанією.

Це зобов'язання про надання інформації припиняється, якщо укладається договір з третьою країною, про що йдеться у пунктах 4 та 5, або у разі припи­нення застосування заходів, про які йдеться у другому та третьому підпунктах пункту 5.

7. Заходи, які вживаються у відповідності з цією статтею, відповідають зобо­в'язанням Співтовариства, прийнятим згідно з будь-якими міжнародними до­говорами, двосторонніми чи багатосторонніми, що регулюють започаткування та ведення діяльності інвестиційних фірм.

Розділ IV Умови діяльності

Стаття 8

1.  Компетентні органи держав-членів походження вимагають, щоб інвести­ційна фірма, якій вони надали ліцензію, завжди відповідала умовам, встановле­ним в статті З (З).

2.  Компетентні органи держави-члена походження вимагають щоб інвести­ційна фірма, якій вони надали ліцензію, відповідала правилам, викладеним у Директиві 93/6/ЕЕС.

3.  Належний контроль за діяльністю інвестиційної фірми є обов'язком ком­петентних органів держави-члена походження, незалежно від того, чи відкри­ває інвестиційна фірма структурний підрозділ чи надає послуги в іншій держа-ві-члені чи ні, не порушуючи ті положення цієї Директиви, які надають таку відповідальність компетентним органам приймаючі держави-члена.

Стаття 9

1. Держави-члени вимагають, щоб будь-яка особа, що має намір безпосере­дньо або опосередковано придбати істотну участь в інвестиційній фірмі, перш за все надала інформацію про це компетентним органам, повідомляючи їх про розмір запланованої участі. Така особа повинна таким чином інформувати ком­петентні органи, якщо вона має намір збільшити свою участь настільки, що частка прав голосу або капіталу, якою вона володіє, дорівнює або перевищува­тиме 20, 33, або 50 відсотків, або настільки, що інвестиційна фірма стане її дочірньою компанією.

Не порушуючи пункт 2, компетентні органи протягом періоду, що не пере­вищує три місяці від дати повідомлення, про яке йдеться у першому підпункті, відхиляють такий план, якщо, з огляду на необхідність забезпечення якісного та належного керування інвестиційною фірмою, вони мають сумніви щодо від­повідності особи, про яку йдеться в першому підпункті. Якщо вони не відхиля­ють план, вони встановлюють останній термін для його імплементації.

2.  Якщо покупець участі, про якого йдеться у пункті 1, є інвестиційною фірмою, що отримала ліцензію в іншій державі-члені, або материнською ком­панією інвестиційної фірми, що отримала ліцензію в іншій державі-члені, або особою, що здійснює контроль за діяльністю інвестиційної фірми, яка отрима­ла ліцензію в іншій державі-члені, та, якщо в результаті такого придбання фір­ма, у якої покупець має намір придбати участь, стане дочірньою компанією покупця, або буде підлягати його контролю, оцінка такого придбання має стати темою попередньої консультації, про яку йдеться у статті 6.

3. Держави-члени вимагають, щоб будь-яка особа, що пропонує безпосере­днє чи опосередковане розміщення істотної участі в інвестиційній фірмі, перш за все інформувала компетентні органи, повідомляючи їм про його розмір. Така особа подібним чином інформує компетентні органи, якщо вона пропонує зме­ншити свою істотну участь настільки, що частка, якою вона володіє, прав голо­су або капіталу буде нижчою 20, 33 або 50 відсотків, або такою, що інвестиційна фірма припинить бути її дочірньою компанією.

4.  Як тільки стане відомо, інвестиційні фірми повідомляють компетентні органи про будь-яке придбання або розміщення участі в їх капітал, що призво­дить до перевищення або зниження нижче будь-якого з порогів, про які йдеть­ся у пунктах 1 та 3. Щонайменше раз на рік вони також повідомляють компете­нтним органам імена акціонерів та членів, які володіють істотною участю акцій, та розміри такої участі, як показано, наприклад, в інформації, отриманій на рі­чних загальних зборах акціонерів та членів, або в результаті дотримання правил, які застосовуються щодо компаній, внесених до лістингу на фондових біржах.

5.  Держави-члени вимагають, що, у тих випадках, коли вплив, здійснюва­ний особами, про яких йдеться у пункті 1, ймовірно може зашкодити здійснен­ню ефективного та належного управління інвестиційною фірмою, компетентні органи приймають відповідні заходи, щоб покласти край такій ситуації. Такі заходи можуть складатися, наприклад, із забороняючи норм, санкцій проти керівників та осіб, що відповідальні за управління, або припинення реалізації прав голосу, що додаються до акції, котрими володіють акціонери чи відповідні члени.

Подібні заходи можна застосувати до осіб, які не виконують зобов'язання надавати попередньо інформацію відповідно до пункту 1. У випадку, якщо участь придбано всупереч протидії компетентних органів, держави-члени, незалежно від будь-яких інших санкцій, які можуть бути застосовані, забезпечують або припинення реалізації відповідного права голосу, або анулювання голосів, які вже були віддані, або можливість їхнього анулювання.

Стаття 10

Кожна держава-член походження приймає належні правила, обов'язкові за­жди для дотримання інвестиційними фірмами. Такі правила вимагають, зокре­ма, щоб кожна інвестиційна фірма:

— мала надійні адміністративні та бухгалтерські процедури, заходи щодо контролю та захисту обробки електронних даних, та включно адек­ватні механізми внутрішнього контролю, зокрема, правила здійснен­ня її працівниками особистих операцій,

—   уклала адекватні угоди щодо інструментів, які належать Інвесторам, з метою захисту права власності останніх, особливо у випадку, якщо інструменти інвестиційної фірми придбано за її власний рахунок, крім тих випадків, коли інвестори висловлюють згоду на це,

—   уклала адекватні угоди щодо фондів, які належать інвесторам з огля­ду на захист прав останніх та, крім випадків, коли йдеться про кре­дитні установи, перешкоджати інвестиційній фірмі користуватися фондами інвесторів за свій власний рахунок,

—   вживала заходів по реєстрації здійснених операцій, які б щонаймен­ше були достатніми, щоб надавати можливість компетентним орга­нам держави-члена походження здійснювати моніторинг дотриман­ня відповідних правил, за застосування яких вони відповідають; такі заходи реєстрації зберігаються на протязі періоду, котрий визнача­ється компетентними органами,

—   мала структуру та була організована таким чином, щоб зробити міні­мальним ризик того, що інтересам клієнтів зашкодить конфлікт ін­тересів між фірмою та її клієнтами або між одним з її клієнтів з іншими. Тим на менше, коли засновується структурний підрозділ, організаційні заходи не можуть конфліктувати з правилами поведін­ки, встановленими приймаючою державою-членом з метою прихо­вування конфлікту інтересів.

Стаття 11

1.  Держави-члени розробляють правила поведінки, яких завжди дотриму­ються інвестиційні фірми. Такі правила повинні втілювати, щонайменше, прин­ципи, викладені у наступних абзацах, та мають бути застосовані таким чином, щоб враховувати професію особи, якій надається послуга. Держави-члени та­кож застосовують ці правила, коли це доцільно, до неосновних послуг, внесе­них до переліку у Частині В Додатку. Ці принципи забезпечують, щоб інвести­ційна фірма:

—   діяла чесно та справедливо при здійсненні своєї діяльності, у най­кращих інтересах своїх клієнтів та цілісності ринку,

—   діяла з належною професійністю, турботою та старанністю, у най­кращих інтересах своїх клієнтів та в інтересах цілісності ринку,

—   мала та ефективно використовувала ресурси і процедури, необхідні для належного здійснення своєї діяльності,

—   отримувала від своїх клієнтів інформацію стосовно їхньої фінансово­го стану, досвіду в сфері інвестицій та їхніх цілей стосовно послуг, яких потребують,

—   адекватним чином надавала відповідну матеріальну інформацію про її стосунки з своїми клієнтами,

—   намагалася уникати конфлікту інтересів та, у тих випадках, коли його не можна уникнути, забезпечувала справедливе ставлення до своїх клієнтів, та

—   дотримувалася всіх правових вимог, що стосуються ведення її діяль­ності, таким чином, щоб забезпечити найкращі інтереси своїх клієн­тів та цілісність ринку.

2.  Не зашкоджуючи будь-яким рішенням, які будуть прийняті в контексті гармонізації правил ведення діяльності, їх імплементація та нагляд за їх дотри­манням залишаються у відповідальності держави-члена, у якій надається по­слуга.

3. У випадку, якщо інвестиційна фірма виконує замовлення, з метою засто­сування правил, про які йдеться у пункті 1, професійна приналежність інвесто­ра має бути оцінена стосовно того інвестора, від котрого надходить це замов­лення, не зважаючи на те, чи було замовлення подано безпосередньо самим інвестором чи опосередковано через інвестиційну фірму, що надає одну з по­слуг, про які йдеться у Частині А (1) (а) Додатку.

Стаття 13

Ця Директива не перешкоджає інвестиційним фірмам, що отримали ліцен­зію в інших державах-членах, рекламувати свої послуги через всі доступні засо­би комунікації у їхніх приймаючих державах-членах, відповідно до всіх правил, що регулюють форму та зміст такої реклами, які було затверджено в інтересах суспільного добробуту.

Частина V Право на заснування та свободу надання послуг

Стаття 14

1.  Держави-члени забезпечують, що інвестиційні послуги та інші послуги, внесені до переліку у Частині В Додатку, могли надаватися у межах їхніх тери­торій відповідно до статей 17, 18 та 19 або через заснування структурного під­розділу, або відповідно до свободи надання послуг інвестиційною фірмою, що отримала ліцензію та контролюється компетентними органами іншої держави-члена відповідно до цієї Директиви, за умови, що такі послуги охоплюються наданою ліцензією.

Ця Директива не впливає на повноваження приймаючих держав-членів сто­совно сертифікатів колективних інвестиційних компаній, щодо яких Директи­ва 85/611/ЕЕС14 не застосовується.

2. Держави-члени не можуть висувати умову щодо заснування структурного підрозділу або надання послуг, про які йдеться у пункті 1, отримати будь-яку ліцензію, вимагати надання донорського капіталу чи будь-яких інших подібних дій.

3.  Держава-член може вимагати, щоб угоди, які мають відношення до по­слуг, про які йдеться у пункті 1, обов'язково виконувалися на організованих ринках у тих випадках, коли вони відповідають таким критеріям:

—   інвестор має постійно проживати або бути заснований у тій державі-члені,

—   інвестиційна фірма має проводити такі угоди через головну установу, через структурний підрозділ, що розташована у тій державі-члені, або згідно з свободою надання послуг у тій державі-члені,

—   угода має включати інструменти, якими торгують на організованому ринку у тій державі-члені.

4. Якщо держава-член застосовує пункт 3, вона повинна надати інвесторам, які постійно проживають, або засновані у тій державі-члені, право не виконува­ти вимоги, висунуті у пункті 3, та укладати угоди, про які йдеться у пункті З, поза організованим ринком. Держави-члени можуть вимагати, щоб реалізація такого права залежала від спеціальної ліцензії, враховуючи вимоги Інвесторів, які відрізняються, щодо захисту та, особливо, професійних та організаційних можливостей інвесторів діяти у своїх власних найкращих інтересах. У будь-якому випадку має існувати можливість надання такої ліцензії за умов, що це не зашкоджують своєчасному виконанню доручень інвесторів.

5. Комісія повідомляє про дотримання пунктів 3 та 4 не пізніше 31 грудня 1998 року та, якщо доцільно, пропонує доповнити їх.

Стаття 15

1.  Не порушуючи права на заснування чи свободу надання послуг, про які йдеться у статті 14, Приймаючі держави-члени забезпечують, що Інвестиційні фірми, які отримали ліцензію від компетентних органів у державах-членах по­ходження на надання послуг, про які йдеться у Частині А (1) (Ь) та (2) Додатку, можуть, чи то безпосередньо чи опосередковано, стати членами або мати до­ступ до організованих ринків у їх приймаючих державах-членах, де надаються подібні послуги, а також стати членами або мати доступ до клірингових та розрахункових систем, котрими забезпечуються там члени таких організованих ринків.

Держави-члени скасовують будь-які національні правила або закони чи пра­вила організованих ринків, які обмежують кількість осіб, яким дозволено до­ступ до них. Якщо, через свою юридичну структуру або технічні можливості, доступ до організованих ринків обмежений, відповідна держава-член забезпе­чує, щоб його структура та можливості постійно регулювалися.

2. Членство в або доступ до організованих ринків залежать від того, як інве­стиційна фірма дотримується вимог достатності капіталу, та здійснюється кон­троль з боку держави-члена походження за такою відповідністю, як того вима­гає Директива 93/6/ЕЕС.

Приймаючі держави-члени мають повноваження встановлювати додаткові вимоги щодо капіталу тільки стосовно тих випадків, які не охоплюються цією Директивою.

Доступ до організованого ринку, дозвіл на членство в ньому та тривалий доступ або членство мають відповідати правилам організованого ринку щодо складу та управління організованого ринку, а також відповідати правилам, що стосуються операцій на ринку, професійним стандартам, дотримання яких вима­гається від працівників, що працюють на ринку, та пов'язані з ним, а також правилам та процедурам клірінгу та розрахунків. Детальні заходи щодо запро­вадження цих правил та процедур можуть бути належним чином прийняті, щоб, між іншим, забезпечити виконання подальших зобов'язань, за умови, що, од­нак, вони відповідають статті 28.

3.  Для того, щоб виконати зобов'язання, висунуті у пункті 1, приймаючі держави-члени пропонують інвестиційним фірмам, про які йдеться в тому пун­кті, вибір між членством в або доступ до їх організованих ринків, чи то:

—   безпосередньо, через відкриття структурного підрозділу у приймаю­чих державах-членах, або

—   опосередковано, через відкриття дочірніх компаній у приймаючих державах-членах або через придбавання фірм у приймаючих держа­вах-членах, які вже є членами своїх організованих ринків чи вже мають доступ до них.

Однак, ті держави-члени, які на момент прийняття цієї Директиви застосо­вують закони, що не дозволяють кредитним установам ставати членами або мати доступ до організованих ринків, у випадку, якщо вони не мають спеціалізованих дочірніх компаній, можуть продовжувати до 31 грудня 1996 року засто­совувати ті самі вимоги у недискримінаційному порядку щодо кредитних уста­нов інших держав-членів з метою доступу до таких організованих ринків.

Королівство Іспанії, Республіка Греція та Республіка Португалія можуть подовжити цей період до 31 грудня 1999 року. За рік до цієї дати Комісія готує доповідь, враховуючи досвід, отриманий при застосуванні цієї Директиви, та, якщо доцільно, подає пропозицію. Рада може вирішити переглянути такі захо­ди, на основі голосування по тій пропозиції кваліфікованою більшістю голосів.

4.  Відповідно до пунктів 1, 2 та 3, у тих випадках, коли організований ринок приймаючої держави-члена функціонує, не вимагаючи фізичної присутності, інвестиційні фірми, про які йдеться у пункті 1, можуть ставати членами або мати доступ до нього на тій самій підставі без дотримання вимоги бути засно­ваними у приймаючої державі-члені. Для того, щоб надати можливість своїм інвестиційним фірмам стати членами або отримати доступ до організованих ринків приймаючих держав-членів відповідно до цього пункту, держави-члени походження дозволяють організованим ринкам приймаючих держав-членів на­давати відповідні можливості на території держав-членів походження.

5.  Ця Стаття не впливає на право держав-членів надавати дозвіл або заборо­няти створення нових ринків у межах своїх територій.

6.  Ця Стаття не є чинною:

—   у Федеральній Республіці Німеччині щодо регулювання діяльності Kursmakler, або

—   у Нідерландах щодо регулювання діяльності hoekmannen.

Стаття 16

З метою взаємного визнання та застосування цієї Директиви, кожна держа-ва-член повинна складати перелік організованих ринків, для яких вона є дер-жавою-членом походження, та які дотримуються її положень, та направляти цей перелік для інформації, разом з відповідними процедурними правилами та правилами функціонування цих організованих ринків, іншим державам-членам та Комісії. Аналогічна процедура повідомлення застосовується щодо кожної зміни у вищезазначеному переліку або правилах. Комісія публікує перелік орга­нізованих ринків та зміни до нього в Офіційному Журналі Європейських Спів­товариств щонайменше раз на рік. Не пізніше 31 грудня 1996 року Комісія звітує про інформацію, отриману таким чином, та, якщо доцільно, пропонує доповнення до визначення організованого ринку для цілей цієї Директиви.

Стаття 17

1.  Крім дотримання умов, встановлених у статті 3, будь-яка інвестиційна фірма, яка бажає відкрити структурного підрозділу на території іншої держави-члена, повідомляє про це компетентні органи держави-члена походження.

2. Держави-члени вимагають від кожної інвестиційної фірми, яка бажає від­крити структурний підрозділ на території іншої держави-члена, надавати таку інформацію, роблячи повідомлення, про яке йдеться у пункті 1:

a)   державу-члена, на території якої вона планує відкрити структурний під­розділ;

b)   програму операцій, що визначає, крім всього іншого, типи діяльності, що передбачаються, та організаційну структуру структурного підрозділу;

c)   адресу у приймаючій державі-члені, звідки можна отримати документи;

d)   імена відповідальних за керівництво структурного підрозділу.

3.  Якщо тільки компетентні органи держави-члена походження не мають причин для сумнівів щодо адекватності адміністративної структури або фінан­сового стану інвестиційної фірми, враховуючи діяльність, що передбачається, вони протягом трьох місяців з моменту отримання всієї інформації, про яку йдеться у пункті 2, повідомляють цю інформацію компетентним органам при­ймаючої держави-члена та таким чином інформують відповідну інвестиційну фірму.

Вони також повідомляють подробиці будь-якої компенсаційної схеми, яка передбачена для захисту інвесторів структурного підрозділу.

У тих випадках, коли компетентні органи держави-члена походження від­мовляються передати інформацію, про яку йдеться у пункті 2, компетентним органам приймаючої держави-члена, вони зазначають причини їхньої відмови відповідній інвестиційній фірмі на протязі трьох місяців з моменту отримання всієї інформації. Щодо такої відмови або ненадання відповіді існує право звер­нення до суду у державі-члені походження.

4.  Перед тим, як структурний підрозділ інвестиційної фірми розпочне свою діяльність, компетентні органи приймаючих держав-членів на протязі двох мі­сяців з моменту отримання інформації, про яку йдеться у пункті 3, готуються до нагляду над інвестиційною фірмою відповідно до статті 19 та, якщо необхід­но, зазначають умови, включаючи правила поведінки, у відповідності з якими в інтересах спільного добробуту повинна здійснюватися така діяльність у при­ймаючій державі-члені.

5.  Після отримання повідомлення від компетентних органів приймаючих держав-членів або після закінчення періоду, про який йдеться у пункті 4, без отримання будь-якого повідомлення від тих компетентних органів, можна від­кривати структурний підрозділ та розпочинати діяльність.

6. У випадку, якщо виникнуть зміни у будь-яких деталях, наданих відповід­но до пункту 2 (Ь), (с) або (d), інвестиційна фірма надає письмове повідомлен­ня про такі зміни до компетентних органів держави-члена походження та при­ймаючої держави-члена щонайменше за місяць до імплементації такої зміни, таким чином, щоб компетентні органи держави-члена походження могли при­йняти рішення по такій зміні відповідно до пункту 3 і компетентні органи приймаючої держави-члена могли зробити це відповідно до пункту 4.

7.  У разі зміни у деталях, наданих відповідно до другого підпункту пункту З, органи держави-члена походження належним чином інформують органи при­ймаючої держави-члена.

Стаття 18

1.  Будь-яка інвестиційна фірма, що вперше бажає здійснювати діяльність на території іншої держави-члена відповідно до свободи надання послуг повідом­ляє таку інформацію компетентним органам своєї держави-члена походження:

—   державу-члена, у якій вона має намір здійснювати діяльність;

—   програму операцій, де, зокрема, зазначено інвестиційну послугу або послуги, які вона має намір надавати.

2.  Компетентні органи держави-члена походження на протязі одного місяця з моменту отримання інформації, про яку йдеться у пункті 1, направляють її до компетентних органів приймаючої держави-члена. Інвестиційна фірма у тако­му разі може почати надавати відповідну інвестиційну послугу або послуги у приймаючій державі-члені. Якщо доцільно, компетентні органи приймаючої держави-члена, отримавши інформацію, про яку йдеться у пункті 1, визначають інвестиційній фірмі умови, що включають правила ведення діяльності, у відповідності з якими, в інтересах загального добробуту надавач відповідних інвестиційних послуг повинен діяти у приймаючій державі-члені.

3. У разі зміни змісту інформації, переданої відповідно до другого абзацу пунк­ту 1, інвестиційна фірма робить письмове повідомлення для компетентних органів держави-члена походження та приймаючої держави-члена до того, як імплеме-нтувати таку зміну, для того, щоб компетентні органи приймаючої держави-члена могли у разі необхідності поінформувати фірму про будь-яку зміну або доповнен­ня, які треба зробити, до інформації, наданої відповідно до пункту 2.

Стаття 19

1.  Приймаючі держави-члени можуть вимагати надання періодичної звітно­сті про діяльність всіх інвестиційних фірм, що мають структурні підрозділи у межах територій таких приймаючих держав-членів, компетентним органам тих приймаючих держав-членів для цілей статистичного аналізу. Виконуючи свої обов'язки при здійсненні грошової політики, не порушуючи заходи, необхідні для посилення Європейської Валютної Системи, приймаючі держави-члени можуть у межах своїх територій вимагати від усіх структурних підрозділів інве­стиційних фірм, що походять з інших держав-членів, надавати таких самих деталей, як і надають національні інвестиційні фірми з цією метою.

2.  При виконанні своїх обов'язків відповідно до цієї Директиви, приймаючі держави-члени можуть вимагати з цією метою від структурних підрозділів інве­стиційних фірм надання таких самих подробиць, як вимагається від національ­них інвестиційних фірм.

Приймаючі держави-члени можуть вимагати від інвестиційних фірм, що здійснюють діяльність у межах своїх територій відповідно до свободи надання послуг, надавати інформацію, необхідну для моніторингу за їх відповідністю стандартам, встановленим приймаючою державою-членом, які застосовуються щодо них, хоча такі вимоги не можуть бути більш суворими, ніж ті, що та сама держава-член застосовує щодо заснованих фірм для нагляду за їх відповідністю цим самим стандартам.

3.  У тих випадках, коли компетентні органи приймаючої держави-члена засвідчують, що інвестиційна фірма, яка має структурний підрозділ або надає послуги у межах своєї території, порушує законодавчі або регулятивні поло­ження, прийняті у тій державі відповідно до тих положень цієї Директиви, які передають повноваження компетентним органам приймаючої держави-члена, такі органи вимагають, щоб відповідна інвестиційна фірма припинила такі пра­вопорушення.

4. У разі, коли відповідна інвестиційна фірма не вживає необхідних заходів, компетентні органи приймаючої держав-членів відповідним чином інформу­ють компетентні органи держав-членів походження. Останні при першій нагоді вживають всіх належних заходів для того, щоб забезпечити припинення таких правопорушень з боку відповідної інвестиційної фірми. Зміст тих заходів пере­дається компетентним органам приймаючої держави-члена.

5.  Якщо, незважаючи на заходи, вжиті державою-членом походження, або тому що такі заходи виявилися неадекватними або недоступними у відповідній державі, інвестиційна фірма продовжує порушувати законодавчі чи регулятивні положення, про які йдеться у пункті 2, які діють у приймаючій державі-члені, остання може, повідомивши компетентні органи держави-члена походження, вжити належних заходів для того, щоб запобігти або покарати подальші порушення та, наскільки це необхідно, запобігти тому, щоб інвестиційна фірма іні­ціювала будь-які подальші операції у межах її території. Держави-члени забез­печують, щоб на її території було можливо вручити юридичні документи, необ­хідні для таких заходів, інвестиційним фірмам.

6.  Зазначені вище положення не впливають на повноваження приймаючих держав-членів вживати належних заходів для запобігання або покарання пору­шень, які було скоєно у межах їхніх територій, що порушують правила ведення діяльності відповідно до статті 11, а також інші законодавчі або регулятивні положення, прийняті в інтересах загального добробуту. Це повинно включати можливість запобігання того, щоб інвестиційна фірма, яка порушує правила, ініціювала будь-які подальші операції у межах їхніх територій.

7.  Будь-який захід, прийнятий відповідно до пунктів 4, 5 або 6, що включає покарання або обмеження діяльності інвестиційної фірми, має бути належним чином обґрунтовано та повідомлено відповідній інвестиційній фірмі. Щодо ко­жного такого заходу існує право звернення до суду у державі-члені, яка його вжила.

8. Перед тим, як дотримуватися процедури, встановленої в пунктах 3, 4 або 5, компетентні органи приймаючих держав-членів можуть, у разі необхідності, вжи­вати будь-які превентивні заходи, необхідні для захисту інтересів інвесторів та ін­ших осіб, яким надаються послуги. Комісія та компетентні органи інших відпові­дних держав-членів інформуються про такі заходи при першій можливості.

Після консультації з компетентними органами відповідних держав-членів, Комісія може прийняти рішення, що відповідна держава-член повинна змінити або скасувати ці заходи.

9.  У випадку відкликання ліцензії, компетентні органи приймаючої держа­ви-члена інформуються про це та вживають належних заходів для того, щоб запобігти ініціюванню відповідною інвестиційною фірмою будь-яких подаль­ших операцій на її території, та щоб охороняти інтереси інвесторів. Кожні два роки Комісія звітує про такі випадки комітету, створеному пізніше, у сфері цінних паперів.

10.  Держави-члени інформують Комісію про кількість та види випадків, в яких були відмови, відповідно до статті 17, або про заходи, які було вжито відповідно до пункту 5. Кожні два роки Комісія звітує про такі випадки коміте­ту, створеному пізніше, у сфері цінних паперів.

Стаття 20

1. Для забезпечення того, що органи, відповідальні за ринки та нагляд за ними, мали доступ до інформації, необхідної для виконання ними своїх обов'я­зків, держави-члени походження принаймні вимагають:

a)   не порушуючи заходи, які було вжито при імплементації статті 10, щоб такі інвестиційні фірми надавали у розпорядження органів за період не менше ніж 5 років відповідні дані про операції щодо послуг, про які йдеться в статті 14 (1), які вони здійснили з допомогою інструментів, якими торгують на організованому ринку, незалежно від того, чи були такі операції здійснені на організованому ринку чи ні;

b)   щоб інвестиційні фірми звітували компетентним органам у своїх держа-вах-членах походження про всі операції, про які йдеться у (а), якщо такі операції охоплюють:

—   акції або інші інструменти, що дають доступ до капіталу,

—   облігації та інші форми боргових цінних паперів;

—   стандартизовані форвардні контракти, що стосуються акцій, або

—   стандартизовані опціони по акціях.

Такі звіти мають бути доступні відповідному органу при першій можливості. Ліміт часу має встановлюватися цим уповноваженим органом. Його можна по­довжити до кінця наступного робочого дня у тих випадках, коли операційні або практичні причини вимагають цього, але ні за яких обставин не можна переви­щувати цього ліміту.

Такі звіти повинні, зокрема, включати деталі про найменування та кількість інструментів, придбаних або проданих, дати та час здійснення операцій, ціни операцій та засоби ідентифікації відповідних інвестиційних фірм.

Держави-члени походження можуть забезпечити, що зобов'язання, котре було викладено у пункті (Ь), у випадку з облігаціями та іншими формами бор­гових цінних паперів, застосовується тільки щодо сукупних операцій з тими самими інструментами.

2.  У випадку, коли інвестиційна фірма здійснює операції на організованому ринку у державі-члені, держава-член походження може тимчасово відмовитися від своїх власних вимог щодо звітності, якщо інвестиційна фірма підлягає екві­валентним вимогам звітувати про відповідні операції повноважним органам, відповідальним за той ринок.

3.  Держави-члени забезпечують, щоб звіт, про який йдеться у пункті 1 (Ь), було підготовлено або самою інвестиційною фірмою, або системою підбору партнерів для угоди, або з допомогою органів фондової біржі чи органів іншого організованого ринку.

4.  Держави-члени забезпечують, що інформація, доступна у відповідності до цієї статті, була також доступна для правильного застосування статті 23.

5.  Кожна держава-член може недискримінаційним шляхом прийняти або зберегти більш суворі положення у сфері, що регулюється цією статтею, щодо форми та змісту стосовно збереження та звітності даних, які мають відношення до операцій:

—   здійснюваних на організованому ринку, для котрого ця держава є державою-членом походження, або

—   здійснюваних інвестиційними фірмами, для яких вона є державою-членом походження.

Стаття 21

1. Для того, щоб надати можливість інвесторам у будь-який час оцінювати умови операції, котру вони розглядають, та потім підтвердити умови, за якими її було здійснено, кожний компетентний орган для кожного з організованих ринків, яких ним було внесено до переліку, передбаченого статтею 16, вживає заходи для надання інвесторам інформації, про яку йдеться у пункті 2. Відпові­дно до вимог, що встановлені у пункті 2, компетентні органи визначають фор­му, в якій, та точний час, протягом якого надається інформація, а також засоби, за допомогою яких її необхідно надати, враховуючи природу, розмір та потреби відповідного ринку, а також інвесторів, що діють на цьому ринку.

2.  Компетентні органи вимагають від кожного інструмента щонайменше:

a)   публікацію на початку кожного дня торгів на ринку зваженої середньої ціни, найвищих та найнижчих цін, а також обсягу торгів на відповідно­му організованому ринку протягом попереднього дня торгів;

b)   крім того, для постійних ринків, де застосовуються доручення чи коти­рування, публікацію:

—   наприкінці кожної години торгів на ринку, зваженої середньої ціни та обсягу торгів на відповідному організованому ринку протягом ше­стигодинних торгів, що закінчується таким чином, щоб залишити дві години торгів на ринку перед публікацією, а також

—   кожні 20 хвилин, зваженої середньої ціни, найвищих та найнижчих цін на відповідному організованому ринку протягом двохгодинних торгів, що закінчується таким чином, щоб залишити одну годину торгів на ринку перед публікацією.

У тих випадках, коли інвестори мають попередній доступ до інформації про ціни та кількість, за якими можуть здійснюватися операції:

і)   така інформація має бути доступною у будь-який час протягом торгів

на ринку;

іі) умови, оголошені щодо наданої ціни та кількості, повинні бути умо­вами, за якими інвестор може здійснити таку операцію. Компетентні органи можуть затримати або тимчасово припинити публіка­цію, якщо це може бути виправдано виключними умовами ринку або, у випад­ку, коли йдеться про малі ринки, з метою збереження анонімності фірм та інвесторів. Компетентні органи можуть застосувати спеціальні положення у випадку виключних операцій, що є дуже великими за масштабом, порівняно з середніми операціями з відповідними цінними паперами на тому ринку, а та­кож у випадку операцій з високо неліквідними цінними паперами, визначени­ми за допомогою об'єктивних критеріїв, і така інформація оприлюднюється. Компетентні органи можуть також застосовувати більш гнучкі положення, зок­рема, стосовно останніх термінів публікації щодо операцій з облігаціями та іншими формами боргових цінних паперів.

3.  У сфері, що регулюється цією статтею, кожна держава-член може прийн­яти або зберегти більш суворі положення або додаткові положення щодо змісту та форми, в якій потрібно надавати інформацію інвесторам про операції, здій­снені на організованих ринках тих держав, для яких вона є державою-членом походження, за умови, що такі положення застосовуються, незважаючи на дер-жаву-члена, в якій знаходиться емітент фінансового інструменту, або державу-члена, на організованому ринку якої такий інструмент було зареєстровано вперше.

4.  Комісія звітує про застосування цієї статті не пізніше 31 грудня 1997 року; Рада може за пропозицією Комісії доповнити цю статтю, прийнявши рішення кваліфікованою більшістю голосів.

Частина VI Органи, відповідальні за надання ліцензії та нагляд.

Стаття 22

1. Держави-члени визначають компетентні органи, що повинні виконувати обов'язки, передбачені у цій Директиві. Про них вони інформують Комісію, зазначаючи будь-який розподіл таких обов'язків.

2.  Органи, про які йдеться у пункті 1, повинні бути або державними органа­ми, органами, визнаними національним законодавством, або органами, визна­ними державними органами, чітко уповноваженими з цією метою національ­ним законодавством.

3.  Відповідні органи повинні мати всі повноваження, необхідні для вико­нання своїх функцій ніяка конфіденційна інформація, котру вони можуть отримати під час виконання своїх обов'язків, не може бути розголошеною жодній особі або по­вноважному органу, незалежно від їхнього статусу, крім як у загальній або суку­пній формі, таким чином, щоб окремі інвестиційні фірми не можна було іден­тифікувати, без шкоди для випадків, на які поширюється дія кримінального законодавства.

Тим не менш, у випадках, коли інвестиційна фірма була оголошена банкру­том або діяльність такої інвестиційної фірми було припинено у примусовому порядку, конфіденційна інформація, яка не стосується третіх сторін, що залу­чені до виправлення становища цієї інвестиційної фірми, може бути розголо­шеною у ході цивільних або комерційних процедур.

2.  Пункт 1 не перешкоджає компетентним органам різних держав-членів обмінюватися інформацією відповідно до цієї Директиви або інших Директив, що застосовуються до інвестиційних фірм. Стосовно такої інформації треба дотримуватися умов збереження професійної таємниці, що є обов'язковими для виконання відповідно до пункту 1.

3. Держави-члени можуть укласти договори про співробітництво, що перед­бачають обмін інформацією з компетентними органами третіх країн або з ком­петентними органами чи органами третіх країн, які визначені в пункті 5 та 5а , тільки якщо інформація, що розголошена, покривається гарантіями збережен­ня професійної таємниці, які є як мінімум еквівалентними тим, що запрова­джуються в цій статті. Такий обмін інформації повинен призначатись для вико­нання наглядового завдання уповноважених та інших зазначених органів.

Коли інформація походить з іншої держави-члена, вона може не підлягати розголошенню без спеціальної ліцензією уповноважених органів , яким вона стала відома, і коли потрібно виключно для цілей для яких такі уповноважені органи дали ліцензію.

4.  Компетентні органи, які отримують конфіденційну інформацію відповід­но до пунктів 1 та 2, можуть використовувати її тільки в процесі виконання своїх обов'язків:

—   для перевірки того, що задовольняються умови, що регулюють запо-чаткування діяльності інвестиційних фірм, і для сприяння монітори­нгу, на консолідованій чи неконсолідованій основі, здійснення тієї діяльності, особливо зважаючи на вимоги достатності капіталу, що їх було встановлено Директивою 93/6/ЕЕС, адміністративні та бухгал­терські процедури та механізми внутрішнього контролю,

—   для накладення санкцій,

—   в адміністративних позивах проти рішень компетентних органів, або

—   в судових процедурах, розпочатих відповідно до статті 26.

5.  Пункти 1 та 4 не перешкоджають обміну інформацією:

a)   у межах держави-члена, у якій є два або більше компетентних органи, або

b)   у межах держави-члена або між державами-члєнами, між компетентни­ми органами та

—   органами, відповідальними за нагляд над кредитними установами, іншими фінансовими організаціями та страховими компаніями, а та­кож органами, відповідальними за нагляд над фінансовими ринками,

—   органами, відповідальними за ліквідацію та банкрутство інвестицій­них фірм, та інші подібні процедури, а також особами, відповідальними за здійснення передбачених аудитів раху­нків інвестиційних фірм та інших фінансових установ, при виконан­ні своїх функцій нагляду, або при розголошенні органам, що керу­ють компенсаційними схемами, інформації, необхідної для здійснення ними їх функцій. Щодо такої інформації повинні дотримуватися ви­моги збереження професійної таємниці, встановлені відповідно до пункту 1.

За. Не зважаючи на пункти 1—4, держави-члени можуть дозволяти обмін інформацією між уповноваженим органом та:

—   органами, які відповідають за наглядом органів, які займаються пи­таннями ліквідації та банкрутства інвестиційних фірм та інших поді­бних операцій, або;

—   уповноваженими органами, що відповідають за нагляд за особами які здійснюють статутний аудит розрахунків страхових компаній, кредитних установ, інвестиційних фірм та інших фінансових уста­нов.

Держави-члени, які застосовують вибір, який забезпечується першим під­пунктом повинні вимагати, щоб дотримувались хоча б наступні вимоги :

—   інформація повинна використовуватись для виконання завдання на­гляду відповідно до першого підпункту;

—   інформація отримана в даному контексті відноситься до вимог про­фесіональної секретності, які визначені у пункті 1;

—   якщо інформація походить з іншої держави-члена, вона може бути не розголошена без спеціальної уповноваженого органу, якому вона стала відома, коли потрібно виключно для цілей для яких уповнова­жені органи дали ліцензію.

Держави-члени повинні повідомляти Комісії та іншим державам-членам найменування уповноважених органів які уповноважені отримувати інформа­цію, що передбачена в цьому пункті.

5Ь. Не зважаючи на пункти 1—4, держави-члени уповноважені, з метою посилення стабільності, включаючи інтеграцію, фінансової системи, дозволяти обмін Інформації між компетентними органами чи іншими уповноваженими органами та іншими органами, що відповідальні за розкриття та дослідження порушень права, щодо регулювання господарських товариств.

Держави-члени, що використовують вибір, який забезпечується першим під­пунктом повинні вимагати, щоб були дотримані хоча б наступні вимоги:

—   інформація повинна відповідати цілям виконання завдання відповід­но до першого підпункту;

—   інформація отримана в даному контексті повинна підлягати вимогам професіональної секретності, які визначені в першому підпункті;

—   якщо інформація походить з іншої держави-члена, вона може бути не розголошена без спеціальної ліцензії уповноваженого органу , якому вона стала відома, коли потрібно виключно для цілей для яких упо­вноважені органи дали ліцензію.

Коли в державах-членах уповноважені органи та інші компетентні органи згідно з першим підпунктом здійснюють свої завдання по розкриттю та дослі­дженню з використанням допомоги інших осіб, і з огляду на специфічну ком­петенцію призначених таких осіб для таких завдань, які не зайняті в публічно­му секторі, можливість обміну інформацією передбаченого в першому підпункті може розповсюджуватись на даних осіб на умовах визначених в другому під­пункті.

З метою забезпечення останнього завдання другого підпункту, уповноваже­ні органи та інші органи відповідно до першого підпункту повинні повідомляти компетентні органи, яким відома інформація, найменування та точні зобов'я­зання особи, котрій дана інформація підлягає відправленню.

Держави-члени повинні повідомляти Комісії та іншим державам-членам найменування уповноважених органів та установ які можуть отримати інфор­мацію відповідно до цього пункту.

До 31 грудня 2000 року, Комісія повинна підготувати звіт про виконання положень цього пункту.

6.  Ця стаття не перешкоджає уповноваженим органам надавати інформа­цію:

—   центральному банку та іншим органам з подібними функціями в їх повноваженнях як грошових уповноважених органів,

—   де потрібно, іншим публічним уповноваженим органам відповідаль­ним за наглядом за платіжною системою,

Інформація передбачена для здійснення завдань, хоча це повинно попере­джати такі уповноважені органи від повідомлення компетентним органам такої інформації як вони повинні відповідно до пункту 4. Інформація отримана в даному контексті підлягає вимогам професіональної секретності, передбачених цією статтею.

7.  Ця Стаття не перешкоджає компетентним органам передавати інформа­цію, про яку йдеться у пунктах від 1 до 4, кліринговій палаті або іншим подіб­ним органам, визнаним відповідно до національного законодавства для надан­ня клірингових чи розрахункових послуг для одного з ринків їх держави-члена, якщо вони вважають за необхідне передавати інформацію для того, щоб забез­печити належне функціонування тих органів щодо дефолтів або потенційних дефолтів учасниками ринку. Щодо отриманої інформація виконується вимога збереження професійної таємниці, встановленої в пункті 1. Держави-члени, однак, забезпечують, що інформація, отримана відповідно до пункту 2, не може бути розголошена за обставин, про які йдеться у цьому пункті, без спеціальної ліцензії компетентних органів, які її розголосили.

8. Додатково, не дивлячись на положення, про які йдеться у пунктах 1 та 4, держави-члени можуть на підставі положень, передбачених у законодавстві, дозволити розголошення певної інформації іншим департаментам їх централь­них урядових адміністрацій, відповідальних за законодавче регулювання нагля­ду за кредитними установами, фінансовими установами, інвестиційними фір­мами та страховими компаніями, а також інспекторам, що отримали інструкції від таких департаментів.

Однак, такі розголошення можна робити тільки у тих випадках, коли це необхідно для здійснення належного контролю.

Держави-члени забезпечують, однак, щоб інформація, отримана відповідно до пунктів 2 та 5, а також добута через безпосередню перевірку, про яку йдеться у статті 24, ніколи не може бути розголошена у випадках, про які йдеться в цьому пункті, крім тих випадків, коли є спеціальна ліцензія компетентних ор­ганів, які розголосили інформацію, або компетентних органів держави-члена, у якій було здійснено безпосередню перевірку.

9.  Якщо, на час прийняття цієї Директиви, держава-член забезпечує обмін інформацією між органами для того, щоб перевірити дотримання законодавства щодо здійснення належного контролю, організації, діяльності комерційних компаній, а також щодо регулювання фінансових ринків, така держава-член може продовжувати дозволяти передачу такої інформації до координації всіх положень, що регулюють обмін інформацією між повноважними органами для всього фінансового сектору, але ні в якому разі не пізніше 1 липня 1996 року.

Держави-члени, однак, забезпечують, що, якщо інформація надходить від іншої держави-члена, вона не може бути розголошена за обставин, про які йдеться у першому підпункті, без спеціальної ліцензії компетентних органів, які її розголосили, а також ЇЇ можна використовувати виключно для тих цілей, на які ці органи дали свою згоду.

Рада здійснює координацію, про яку йдеться в першому підпункті, на осно­ві пропозиції Комісії. Рада введе в дію повідомлення Комісії, якщо вона на­дасть пропозиції не пізніше 31 липня 1993 якнайпізніше. Рада буде діяти відпо­відно до тих пропозицій у найкоротший час, маючи намір ввести в дію правила, які було запропоновано, у той же самий день, що і цю Директиву.

Стаття 25а

1. Держави-члени повинні забезпечувати хоча б:

(a)  будь-яка особа, якій надано дозвіл в межах Директиви 84/253/ЕЕС, що представляє інтереси інвестиційну фірму, завдання якого визначене в статті 51 директиви 78/6602, стаття 37 директиви 83/347/ЕЕС або статті 31 директиви 85/611/ЕЕС або будь-якого іншого статутного завдання, має зобов'ання негайно повідомляти уповноваженим органам про будь-яких факт чи рішення відносно тої компанії, щодо якої він дізнався під час виконання завдань, який полягає в:

— і складає собою матеріальне порушення законів, підзаконних та адмі-

ністративних положень які визначають умови якими керуються упо­вноважені органи чи які характерно визначають ведення діяльності інвестиційними фірм, або

—   впливають на подальше функціонування інвестиційних фірм, або

—   призводять до відмови засвідчення рахунків чи до призупинення ра­хунків;

(b)  така особа також зобов'язана повідомити про факти та рішення про які вона дізнається під час здійснення завдання, як описано в пункті (а) у компанії, яка має тісні зв'язки, основані на підконтрольних відносинах з інвестиційними фірмами в межах якої вона здійснює вищезазначені за­вдання.

2.  Добросовісне повідомлення уповноваженим органам особами уповнова­женими директивою 84/253/ЕЕС, про факти та рішення відповідно до пункту 1 не являється порушенням будь-яких обмежень щодо розголошення інформації, встановлених угодою чи будь-яким законом, підзаконним чи адміністративним положенням та не притягує таку особу до будь-якої відповідальності.

Стаття 26

Держави-члени забезпечують, що, щодо рішень, прийнятих стосовно інвес­тиційної фірми згідно з законами, підзаконними та адміністративними поло­женнями, ухваленими відповідно до цієї Директиви, існує право на звернення до суду; це саме може застосовуватися, якщо не було прийнято ніякого рішення на протязі шести місяців з моменту подачі заяви на отримання ліцензії, що надає всю інформацію, що вимагається відповідно до чинних положень.

Стаття 27

Не порушуючи порядок відкликання ліцензії або положення кримінального законодавства, держави-члени забезпечують, що їхні відповідні компетентні органи можуть, зважаючи на інвестиційні фірми або на тих, хто ефективно здійснює контроль над такою фірмою, що порушує закони, підзаконні або ад­міністративні положення щодо нагляду або здійснення їхньої діяльності, при­ймають або встановлюють щодо них заходи або покарання, спеціально націлені на те, щоб покінчити з такими порушеннями, або причинами таких порушень.

Стаття 28

Держави-члени забезпечують, що ця Директива імплементована без дис­кримінації.

Розділ VII Прикінцеві положення

Стаття 29

До прийняття наступної Директиви, що встановлює положення про адапта­цію цієї Директиви до технічного прогресу у сферах, зазначених нижче, Рада відповідно до Рішення 87/373/ЕЕС15, 20, діючи кваліфікованою більшістю го­лосів, за пропозицією Комісії, приймає будь-які адаптації, які можуть бути не­обхідними, такі як:

—   розширення переліку у Частині В Додатку,

—   адаптація термінології переліків у Доповненнях, враховуючи розви­ток фінансових ринків,

—   сфер, у яких компетентні органи повинні обмінюватися інформа­цією, як це перелічено у статті 23;

—   роз'яснення визначень для забезпечення уніфікованого застосування цієї Директиви у Співтоваристві,

—   роз'яснення визначень з метою врахування при імплементації цієї Директиви розвитку фінансових ринків,

—   узгодження термінів та формулювання визначень у відповідності до подальших заходів щодо інвестиційних фірм та пов'язаних з ними питань,

—   інші завдання, передбачені у статті 7 (5).

Стаття ЗО

1.  Інвестиційні фірми, що вже отримали ліцензії у своїх державах-членах походження, до 31 грудня 1995 року вважаються такими, що отримали ліцензію для цілей цієї Директиви, якщо законодавство тих держав-членів передбачає, що для започаткування такої діяльності вони повинні відповідати умовам, екві­валентним тим, які викладено у статтях 3 (3) та 4.

2.  Інвестиційні фірми, що вже здійснюють діяльність на 31 грудня 1995 року та не є включеними до переліку тих, про які йдеться у пункті 1, можуть продов­жувати свою діяльність за тієї умови, що не пізніше 31 грудня 1996 року та від­повідно до положень законодавства своїх держав-членів походження, вони отри­мають ліцензію на продовження такої діяльності відповідно до положень, прийнятих з метою імплементації цієї Директиви. Тільки отримання такої ліцензії надає можливість таким фірмам набувати кваліфікацію відповідно до поло­жень цієї Директиви щодо права на заснування та свободу надання послуг.

3.  У тих випадках, коли до дати прийняття цієї Директиви інвестиційні фірми уже розпочали свою діяльність в інших державах-членах, чи то через свої структурні підрозділи, чи відповідно до свободи надання послуг, органи кожної держави-члена походження у період між 1 липня та 31 грудня 1995 року, пере­дають для цілей статей 17 (1) та (2) та 18 відповідним компетентним органам кожної з інших відповідних держав-членів перелік фірм, які дотримуються цієї Директиви, та здійснюють діяльність у тих державах-членах, зазначаючи вид діяльності, що здійснюється.

4.  Фізичні особи, які отримали ліцензію у державі-члені на дату прийняття цієї Директиви пропонувати інвестиційні послуги, вважаються такими, що отри­мали ліцензію відповідно до цієї Директиви за умови, що вони відповідають вимогам, встановленим у статті 1 (2), другому підпункті, другому абзаці, та третьому підпункті, всі чотири абзаци.

Стаття 31

Не пізніше 1 липня 1995 року держави-члени приймають закони, підзакон-ні та адміністративні положення, необхідні їм для відповідності з цією Дирек­тивою. Ці положення набирають чинності не пізніше 31 грудня 1995 року. Дер­жави-члени відразу інформують про це Комісію.

Коли держави-члени приймають положення, про які йдеться у першому пункті, вони включають посилання на цю Директиву, або супроводжують їх таким посиланням у разі їх офіційної публікації. Спосіб, у який буде зроблено такі посилання, встановлюється державами-членами.

Стаття 32

Цю Директиву адресовано державам-членам.

Вчинено у Брюсселі 10 травня 1993 року.

За Раду Президент

Н. ХЕЛЬВЕГ ПЕТЕРСЕН

ДОДАТОК

ЧАСТИНА А

Послуги:

1.    а) Прийняття та розміщення замовлень на рахунок, від імені інвесторів, доручень стосовно одного або більше інструментів, перелічених у Час­тині В.

б) Виконання таких замовлень за рахунок третіх осіб

2. Угоди з будь-якими інструментами, переліченими у Частині В за власний рахунок.

3.  Управління інвестиційним портфелем відповідно до доручень, наданих інвесторам на недискримінаційній індивідуальній (клієнт клієнту) основі, якщо такі портфелі включають один або більше інструмент, перелічені у Частині В.

4.  Андеррайтинг щодо випуску будь-яких інструментів, перелічених у Час­тині В, та/або розміщення таких випусків.

ЧАСТИНА В

Інструменти:

1.    а) Цінні папери, що підлягають обігу.

б) сертифікати інститутів спільного інвестування.

2.  Інструменти грошового ринку.

3.  Фінансові ф'ючерсні контракти, включаючи еквівалентні інструменти готівкових розрахунків.

4.  Форвардні угоди щодо процентних ставок.

5.  Відсоткові, валютні свопи та свопи по відношенню до акцій.

6.  Опціони на купівлю чи на продаж будь-яких інструментів, що належать до цієї Частини Додатку, включаючи еквівалентні інструменти готівкових роз­рахунків. Ця категорія включає, зокрема, валютні та відсоткові опціони.

ЧАСТИНА С

Неосновні послуги:

1.  Зберігання та управління щодо одного або більше інструментів, внесених до переліку у Частині В.

2.  Послуги відповідального зберігання (оренда депозитних скриньок)

3.  Надання кредитів або позик інвесторові для того, щоб дозволити йому здійснювати операцію з застосуванням одного або більше інструментів, внесе­них до переліку у Частині В, якщо фірма, що надає кредит або позику, залучена до операції.

4.  Надання консультацій компаніям щодо структури капіталу, стратегії ви­робництва та питань, пов'язаних з ними, а також консультацій та послуги, що стосуються злиття та придбання компаній.

5.  Послуги, пов'язані з андеррайтингом.

6.  Консультації з інвестиційних питань, що стосуються одного чи більше інструментів, перелічених у Частині В.

7.  Послуги з обміну іноземної валюти, якщо вони пов'язані з наданням ін­вестиційних послуг.


<