РЕКОМЕНДАЦІЯ КОМІСІЇ 77/534/ЕЕС від 25 липня 1977 року щодо Європейського кодексу поведінки стосовно трансакцій з цінними паперами, що підлягають обігу* : - Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського союзу -Вовк- : Книги по праву, правоведение

РЕКОМЕНДАЦІЯ КОМІСІЇ 77/534/ЕЕС від 25 липня 1977 року щодо Європейського кодексу поведінки стосовно трансакцій з цінними паперами, що підлягають обігу*

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 226 227 
РЕКЛАМА
<

ПОЯСНЮВАЛЬНИЙ МЕМОРАНДУМ

1.  Цілі, поставлені у статті 2 Римського Договору, зокрема гармонічний роз­виток економічної діяльності у Співтоваристві, можуть бути досягнуті тільки при наявності доступного капіталу, та коли джерела капіталу достатньо різно­манітні, щоб дати можливість найбільш раціонально фінансувати інвестиції в спільний ринок. Роль ринків цінних паперів полягає в тому, щоб завжди дозво­ляти дуже вільну взаємодію між пропозицією і попитом на капітал. Тому, нале­жне функціонування і взаємне проникнення цих ринків повинні розглядатися як важливий аспект заснування «спільного ринку» в капіталі.

2.  Хоча існуючі розбіжності між різноманітним фінансовими ринками в де­в'ятьох державах — членах поки не склали непереборного бар'єру для ряду міжнародних трансакцій, недостатність повної інформації щодо самих цінних паперів та незнання або неправильне розуміння правил, які регулюють різно­манітні ринки, звісно сприяли обмеженню інвестиції більшості вкладників в ринки країн, в яких вони проживають, або в деякі добре відомі головні міжна­родні цінні папери.

Скорочення цих розбіжностей сприяло б заохоченню взаємного проник­нення ринків держав-членів, особливо якщо це супроводжується поліпшенням захисту, наданого вкладникам.

І. Європейський кодекс поведінки в контексті наближення законодавств держав-членів

3.  На основі Рішення, прийнятого в 1968 році, про надання громадськості інформації про цінні папери та умови, що регулюють трансакції з ними, Комі­сія вже провела певні узгоджувальні роботи в цьому секторі, покриваючи різно­манітні конкретні аспекти, такі як «зміст, перевірка та розповсюдження про­спекту, що буде опубліковано, коли цінні папери, випущені компаніями, ... допущені до котирування на офіційній фондовій біржі»1 і координація «умов для допуску цінних паперів до котирування на офіційній фондовій біржі»2.

4.  Паралельно з роботою по узгодженню відповідно до Директив і, не пору­шуючи цього методу, що є єдиним, який здатний досягти цілі справжньої Єв­ропейської інтеграції, думка Комісії полягає в тому, що вона могла б рекомен­дувати державам-членам в документі, який охоплює низку проблем, пов'язаних із операціями з цінними паперами, щоб вони гарантували додержання певних основних принципів.

5.  Цей кодекс поведінки, шо буде виданий у формі рекомендації Комісії, повинен розглядатися окремо від іншої роботи Комісії по узгодженню в цьому секторі:

—   тому, що пріоритет був наданий етичному підходу щодо законодавчого підходу;

—   тому, що Комісія прагне мати повну картину динаміки фінансового ри­нку і ділового життя, та свідомо прийняти позитивне ставлення, напра­влене на поліпшення функціонування ринку та ефективності роботи тих, хто на ньому працює;

—   тому, що деякі з тем, розглянутих дуже загально в Кодексі, можуть бути, і в деяких вже є, предметом пропозицій для Директив, якщо буде нале­жним чітке правове забезпечення.

II. Правова сфера дії рекомендації Комісії

6.  Ціль даної рекомендації державам-членам полягає в тому, що вони пови­нні забезпечити, щоб ті, хто спроможний впливати на функціонування ринків цінних паперів, дотримувалися принципів кодексу поведінки; Комісія прокон­сультувала тих, хто залучені, та встановила, що вже існує широка підтримка принципів кодексу.

7.  Хоча тепер більшість держав усвідомлюють необхідність нагляду за фі­нансовими ринками, надто очевидно, що методи нагляду все ще дуже відрізня­ються.

Рекомендація враховує ці розбіжності; вона не вимагає, щоб держави-члени створювали спеціальні наглядові органи, проте вимагає звичайної координації на національному рівні діяльності різноманітних асоціацій та відповідних орга­нів.

8.  Необхідно, однак, наголосити, що введення кодексу поведінки для опе­рацій з цінними паперами за допомогою рекомендації не може ніяким чином стати перешкодою для подальшого прийняття Директив чи Постанов в тій чи іншій сферах, охоплених нею. Кілька таких документів, фактично, вже в про­цесі підготовки.

9.  В цьому аспекті, можливо, що деякі держави можуть відчути необхідність в законодавстві з деяких або всіх питань, охоплених кодексом, з метою дотри­мання цієї рекомендації.

III. Зміст кодексу

10.  Кодекс визначає основну мету, окремі загальні принципи та деякі дода­ткові принципи.

11.  Загальні принципи — це ключові положення кодексу, які мають найва­жливіше значення. Вони є пріоритетними та значно важливіші за деталізовані принципи, що випливають з них, та які є лише їх тлумаченням.

Саме загальні принципи забезпечують відповідність основній меті кодексу; зміст кодексу повинен бути зрозумілим та інтерпретуватися у світлі загальних принципів, а не тільки з посиланням на зміст різних додаткових принципів.

A.  Перший загальний принцип підкреслює важливість цього аспекту тлума­чення кодексу. Він нагадує, що будь-яка операція на ринку цінних паперів повинна проводитися у відповідності з правилами та практикою в кожній дер­жаві, розробленими для забезпечення належної роботи ринків, принципами даного кодексу, який доповнює або зміцнює такі правила та досвід.

B. Другий загальний принцип полягає в тому, що інформація, що надається вкладникам, повинна бути повна та точна, оскільки недостатність знань є дже­релом недоліків на будь-якому ринку.

Якщо інформація не надається, або якщо вона неповна чи неправильно тлумачиться тими, кому вона призначена, або якщо вона навмисно є необ'єк­тивною чи неточною, зареєстровані ціни можуть легко стати цілком штучними і ринок може припинити виконувати свою роль. Отже, багато принципів у другій частині були розроблені для вирішення цієї проблеми (додаткові прин­ципи від 7 до 15).

Потреба в належно розповсюдженій інформації охоплює широке коло ситу­ацій, таких різноманітних як випуск або передача цінних паперів. У цьому зв'язку також були зроблені пропозиції до Директив (включно пропозицію щодо правил допуску до котирування).

C.  Третій загальний принцип стосується рівності по відношенню до акціо­нерів. Незважаючи на деяку критику, Комісія зайняла позицію, що повинен бути збережений принцип рівності у відносинах, та ілюструє його застосування двома додатковими принципами, з акцентом, в основному, на особливому зо­бов'язанні розкривати інформацію.

Додатковий принцип 17 зазначає рівність по відношенню до інших акціо­нерів, якщо передається контрольний пакет, але визнає, що захист таких акці­онерів міг би досягатися іншими засобами; тут береться до уваги чинний у Німеччині закон, що обмежує повноваження основного акціонера. Важливо зрозуміти, що основний принцип рівності акціонерів виходить далеко за сферу дії цього кодексу. Немає обмежень, навіть у кодексі, щодо передачі пакетів акцій або деяких додаткових принципів у другій частині, що можуть посилати­ся на цей принцип, таких як використання нерозкритої інформації на шкоду тим, хто не мас доступу до неї, або поділ ринків, що робить можливим надання пільг певним покупцям або продавцям цінних паперів стосовно інших.

Очевидно, можна зазначити лише декілька ситуацій, яких такий принцип міг би стосуватися; будь-яка спроба надавати більш детальний список випадків, в яких цей принцип включав би ризик залишити лазівку, яка б можливо згодом була використана.

Цей принцип встановлює підхід та тенденцію проведення певних операцій.

D.  Четвертий, п'ятий та шостий загальні принципи більше детально стосу­ються певних категорій осіб, важливість ролі яких у реалізації цілей кодексу є безсумнівною, а саме членів наглядових рад компаній, директорів компаній і менеджерів компаній (принцип 4), фінансових посередників та осіб, професій­но залучених до операцій з цінними паперами (принципи 5 і 6).

Четвертий загальний принцип спочатку зазначає, що кодекс застосовуєть­ся, зокрема, до членів наглядових рад компаній, директорів компаній та мене­джерів компаній, і потім зазначається більш детально їх обов'язок утримувати­ся від будь-яких дій, здатних зашкодити належному функціонуванню ринку щодо їх цінних паперів або зашкодити іншим акціонерам.

Неналежна робота на ринку з цінними паперами компанії директорів або менеджерів — термін, що потребує тлумачення в широкому сенсі, оскільки                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    можуть бути випадки бездіяльності, що варті осуду, чи значно більше, ніж така діяльність.

П'ятий загальний принцип рекомендує, щоб особи, які професійно зайняті в біржових операціях, або принаймні всі «особи, які регулярно зайняті на рин­ках цінних паперів», уникали ризикувати, шукаючи швидкого та нечесного при­бутку, надійністю та ефективністю ринку, що полягає в їх інтересах сприяти цьому.

Конфлікти інтересів, що можуть виникати, наприклад, в різних відділах банку, через різноманітність завдань, які повинен виконувати банкір для своїх різних клієнтів, призвели до формулювання шостого загального принципу.

Припускаючи, що дуже важко встановити точні межі стосовно свободи дій, необхідно підкреслити, що повинні бути знайдені шляхи та засоби для уник­нення такого роду конфліктів. Приклад покаже, наскільки важко визначити сферу дії цього правила: чи потрібно зберігати конфіденційну інформацію на­стільки секретною в банківській установі, що було б неправильно радити проти інвестиції (не кажучи, чому інвестиція була б погана), коли б ціль полягала не в отриманні прибутків, а в уникненні втрат? У такому випадку, банкір повинен бути вільний надати таку інформовану пораду клієнту, і це насправді видається обґрунтованим рішенням; однак, тільки практика покаже чи таке тлумачення додаткового принципу 8 може стати причиною помилки, і чи слід підсилити рекомендацію Комісії з цього конкретного питання.

12. Додаткові принципи

Як передбачають їх назви, мета додаткових принципів полягає в тому, щоб доповнювати загальні принципи, шляхом їх пояснення та тлумачення. Вони не є вичерпні; вони можуть доповнюватися на засіданнях комітету з координації та зв'язків, який відповідальний за застосування кодексу у світлі реальних ситу­ацій, які складаються на різних європейських ринках. Додаткові принципи можуть бути розділені на дві частини:

A.  Перші додаткові принципи вказують на ряд аспектів, щодо яких можна застосовувати вираз «чесна поведінка» фінансових посередників.

Крім відповідності законам, правилам та практиці, що склалася, додаткові принципи з 1 по 6 описують кілька правил поведінки, характерних для посере­дників. Основне правило стосується, звичайно, рекомендації щодо виконання доручень про купівлю/продаж на існуючому ринку та меж, встановлених для партнерської діяльності та щодо невиконання цих доручень. Рекомендація Ко­місії офіційно не заперечує ці операції, але відчувається, що вони повинні під­лягати нагляду наглядових органів, якщо ці органи можуть фактично нести за них відповідальність.

B.  Нижченаведені додаткові принципи, починаючи з 7-го правила і далі до кінця, стосуються необхідності в інформації.

Зрозуміло, що багато помилок можна було б уникнути, якби точна інфор­мація надавалася дуже швидко, і час, протягом якого важлива інформація три­малася в секреті, був відповідно скорочений до мінімуму.

Принципи, що стосуються інформації, можуть самі бути поділені на декіль­ка частин в залежності від того, чи стосуються вони:

(a)  створення штучного ринку (принцип 7);

(b)  неправильного використання важливої для ціни інформації (принципи з 8 до 10);

(c)  інформації, що надається населенню керівними органами ринку та ком­паніями (принципи з 11 до 14);

 (d)  однаковості інформації, на яку повинні мати право всі інвестори (прин­ципи 15 і 16); і нарешті,

(e)  інформації, що надається при придбанні чи, якщо доцільно, продажі пакету, що надає де-юре чи де-факто контроль компанії (принципи 17 і 18).

IV. Імплементація Європейського кодексу поведінки

13.  Рекомендуючи Європейський кодекс поведінки державам-членам, Ко­місія звісно усвідомлює, що рекомендація не зобов'язує держави щодо резуль­татів, які будуть досягнуті; успішна імплементація кодексу буде, таким чином, значно залежати від активного співробітництва з тими, кого він стосується, особливо, від керівних структур органу чи органів, що повинні здійснювати нагляд за імплементацією.

14.  Важливою рисою є те, що, на основі існуючих структур в кожній держа-ві-члені повинен існувати принаймні один орган (наглядовий орган, професій­на асоціація, і т.д.), відповідального за нагляд над імплементацією кодексу на національному рівні.

Проте, вибір належного органу є завданням відповідної держави-члена.

Кодекс не вимагає, щоб ці наглядові органи мали повноваження, якими, як правило, наділені публічні органи, оскільки кодекс не передбачає карні санкції.

15.Однак, оскільки кодексу необхідно дотримуватися у всьому Співтовари­стві, бажано, щоб представники кожного наглядового органу об'єднувалися у комітеті з координації та зв'язків.

Комітет міг би повідомляти Комісію про розвиток кодексу у світлі проблем та досвіду, набутого при його застосуванні.

З цих причин, відповідно до положень Договору про заснування Європей­ського Економічного Співтовариства, і особливо статті 155 Договору, Комісія рекомендує державам-членам, не порушуючи вже існуючі Правила чи адмініс­тративні положення:

1.  гарантувати, щоб ті, хто здійснює операції на ринках цінних паперів, чи які в силу свого становища можуть впливати на роботу цих ринків, дотримува­лися основної цілі, загальних принципів та додаткових положень Європейсько­го кодексу поведінки, що додаються;

2.  з цією метою, координувати діяльність професійних асоціацій та відпові­дальних національних органів в кожній державі, здійснюючи нагляд за належ­ним функціонуванням ринку та поведінкою тих, хто здійснюють операції на ньому;

3.  призначати одного чи більше представників із цих асоціацій чи органів, які будуть відповідати за інформування Комісії кожного року, починаючи через рік після передачі цієї рекомендації, про будь-які заходи, прийняті для її імпле­ментації та про досвід, набутий при цьому, про будь-які труднощі, які виника­ли, та будь-які пропозиції щодо доповнення чи зміни до Європейського коде­ксу поведінки;

4.  прийняти будь-які інші заходи, які вони можуть вважати необхідними для встановлення цих принципів кодексу, та контролювати їх застосування.

Вчинено у Брюсселі, 25 липня 1977.

За Комісію Член Комісії

Крістофер ТУҐЕНДХАТ

ДОДАТОК

ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО КОДЕКСУ ПОВЕДІНКИ

ПРИ ПРОВЕДЕННІ ОПЕРАЦІЙ З ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ,

ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ОБІГУ

Основна мета

Цей кодекс поведінки слід розглядати в загальному контексті розвитку та інтеграції ринків цінних паперів у Європейському Співтоваристві, який напра­влений на встановлення певних загальних принципів, що підтримуються дода­тковими керівними принципами.

Мета кодексу полягає в тому, щоб встановити стандарти етичної поведінки у всьому Співтоваристві, для того, щоб сприяти ефективному функціонуванню ринків цінних паперів (тобто, створюючи найкращі можливі умови для відпові­дності попиту і пропозиції на капітал), та охороняти суспільний інтерес.

Визначення

У цьому кодексі наступні вирази мають значення, надані їм нижче:

—   «Цінні папери, що підлягають обігу» означають всі цінні папери, з яки­ми можуть здійснюватися операції на організованому ринку;

—   «Фінансові посередники» — всі особи, які професійно займаються опе­раціями з цінними паперами, що підлягають обігу

—   «Принципали» — всі особи, що займають стратегічне становище щодо цінних паперів та його ринку (напр. директори компанії чи управляючі компанією, власники чи покупці більшості акцій) та всі ті, хто займає таке становище, яке дає можливість впливати на громадську думку (напр. фінансові аналітики та журналісти)

—   «Ринки цінних паперів» — офіційні фондові біржі та всі інші ринки організовані компетентними органами чи під наглядом останніх, а та­кож всі операції з цінними паперами, що підлягають обігу, включаючи приватне укладені угоди між фізичними особами з цінними паперами, що підлягають обігу, термін «ринок» (в однині) використовується тіль­ки, коли йдеться про офіційну фондову біржу чи організовані ринки

—   «компетентні органи» — ті органи, завданням яких є гарантування нале­жного функціонування ринку та належне забезпечення ринку інформа­цією на національному рівні — головним чином органи фондових бірж та наглядові органи держави.

Загальні принципи

1.  Мети цього кодексу та загальних принципів слід дотримуватися навіть у випадках, що чітко не охоплюються додатковими принципами. Кожна опера­ція, проведена на ринках цінних паперів повинна відповідати не тільки букві, але також і духу чинних у кожній державі-члені законів та правил, а також принципам доброї поведінки, які вже діють на цих ринках, чи рекомендовані цим кодексом.

2.  Інформація, що повинна надаватися широким верствам населення, є вір­ною, точною, зрозумілою, адекватною та надана своєчасно.

Інформацію потрібно надавати в такий спосіб, щоб можна було легко зрозу­міти її значення та призначення. Будь-яка особа, яка в силу свого фаху чи обов'язків має обов'язок чи засоби інформування громадськості, спеціально зобов'язана гарантувати, що вона (громадськість) належно поінформована, і що жодна окрема категорія людей не має привілеїв.

3.  Рівність у відношенні повинна бути гарантована всім власникам цінних паперів одного типу, випущених однією компанією; зокрема, будь-яка дія, ре­зультатом якої безпосередньо чи опосередковано є переказ контрольного паке­ту, що надає де-юре чи де-факто контроль компанії, цінними паперами якої торгують на ринку, повинна враховувати право всіх акціонерів на рівноправне відношення.

4.  Коли цінними паперами компанії торгують на ринку, члени її наглядової ради, її директори, менеджери та особи, що здійснюють контроль де-юре чи де-факто, повинні діяти так, щоб гарантувати виконання основного завдання цьо­го кодексу. Вони мають спеціальний обов'язок уникати будь-яких дій, які б завдали шкоди чесним операціям з відповідними цінними паперами, чи обме­жили права інших акціонерів.

5.  Особи, які регулярно здійснюють операції на ринках цінних паперів, по­винні діяти чесно, у відповідності з завданням кодексу, навіть якщо це могло б у деяких випадках призвести до необхідності їх утримання від короткостроко­вого прибутку.

6.  Фінансові посередники повинні намагатися уникати всіх конфліктів за інтересами, чи як між собою та їхніми клієнтами, чи іншими особами, з якими вони мають довірчі відносини, чи як між цими двома останніми категоріями осіб. Якщо, однак, виникає такий конфлікт, вони не повинні намагатися отри­мати прямо чи опосередковано особисту вигоду від цієї ситуації, та повинні уникати будь-якої шкоди їхнім клієнтам або іншим особам, з якими вони ма­ють довірчі відносини.

Додаткові принципи

1.  Всі особи, які регулярно здійснюють операції на ринках цінних паперів, зобов'язані сприяти довірі інвесторів щодо відкритості ринку шляхом дотри­мання кращих стандартів комерційної чесності та професійної поведінки.

2.  Фінансові посередники мають особливу відповідальність дотримуватися основної мети та загальних принципів цього кодексу поведінки. Зокрема вони не повинні потурати ніяким порушенням іншими особами положень та прин­ципів, про які йдеться у другому пункті загального принципу 1, та вони не повинні брати участь у маніпуляціях, що могли б зашкодити нормальному фу­нкціонуванню ринку.

3.  Жодна особа не повинна підбурювати іншу особу, чи то посередника чи іншу, порушувати положення та принципи, вказані у другому пункті загально­го принципу 1, ні використовувати тиск для одержання:

(1)  інформації, що не є відкритою, та яка не може бути розголошена без порушення правил, що стосуються такої інформації, чи

(2)  проведення незаконної чи нечесної операції.

4.  Фінансові посередники повинні знайти та рекомендувати своїм клієнтам найкращі умови щодо виконання доручень, які їм надаються, водночас дотри­муючись основного завдання та загальних принципів кодексу.

Вони повинні виконувати доручення, що надаються їм на організованому ринку, якщо лише керівник не дав однозначно протилежні інструкції. Однак, якщо обставини операції чи природа цінних паперів роблять складним, чи навіть неможливим виконання доручень на організованому ринку, фінансові по­середники можуть діяти як партнери своїх клієнтів чи виконати доручення поза ринком, за умови, що вони гарантують, що це не завдає шкоди інтересам їх клієнтів, і за умови, що вони в силу свого становища можуть відповідати на будь-який запит з боку компетентних органів щодо обґрунтування, кількості та умов операцій, здійснених в такий спосіб.

5.  Фінансові посередники повинні утримуватися від сприяння продажі чи покупці з єдиною метою отримання прибутку.

6.  Фінансові посередники не повинні розкривати тотожності своїх принци­пів, за винятком випадків, коли це вимагається національними правилами чи наглядовими органами (а також при розслідуванні злочинів або інших серйоз­них проступків).

7.  Будь-яка спроба або маніпуляція особами, що діють самостійно чи разом з іншими, що направлена на, чи призводить до підвищення чи падіння ціни цінних паперів за допомогою шахрайських засобів, суперечить основній меті цього кодексу. Шахрайськими вважаються, зокрема, такі засоби, як публікація чи розголошення інформації, що є неправильною, перебільшеною чи упере­дженою, а також використання інших засобів, націлених зашкодити нормаль­ному функціонуванню ринків.

Фінансові посередники та члени наглядового органу, директори та мене­джери компаній, цінними паперами яких торгують на ринках цінних паперів, які дізнаються про будь-яку таку спробу чи маніпуляцію, вживають необхідних заходів, щоб перешкодити цьому. Вони негайно повідомляють відповідні орга­ни та компанії.

8.  Фінансові посередники намагаються зберігати в таємниці, навіть між рі­зними відділами чи службами однієї організації, інформацію, яку вони одержу­ють у ході виконання своїх обов'язків, яка поки не є публічною, та яка може вплинути на ціну. Зокрема фінансові посередники не повинні використовувати таку інформацію ні в операціях на ринках цінних паперів за свій рахунок, ні в операціях, щодо яких вони радять своїх клієнтів, чи проводять операції за їхній рахунок.

9.  Будь-яка особа, яка отримує інформацію при виконанні своїх професій­них обов'язків, яка не є публічною та яка стосується компанії чи ринку, з цін­ними паперами, чи якимось чином представляє великий інтерес для ринку, та яка може вплинути на ціну, утримується від проведення, безпосередньо чи опо­середковано, будь-яких операцій, в яких використовується така інформація, та утримується від надання інформації іншій особі з метою одержання прибутку до того часу, поки ця інформація стане публічною.

10.  Ринки цінних паперів повинні бути достатньо відкритими, щоб запобі­гти їх дрібненню, за допомогою чого з однією і тією ж акцією можуть здійсню­ватися операції одночасно на різних ринках за різними цінами.

11.  Якщо акцією торгують на ринку, громадськість інформується не тільки про різні ціни, за якими проводяться операції, але також про обсяг операцій, якщо тільки організація ринку не надає можливості громадськості оцінити лік­відність своїх інвестицій деякими іншими засобами.

12.  Кожна компанія, з цінними паперами якої здійснюються операції на ринку, періодично публікує, принаймні кожні шість місяців, інформацію, яка є чіткою, точною, повною та оновленою, про свої бізнесові операції, результати та фінансове положення. Будь-який факт чи важливе рішення, що спроможні мати значний вплив на ціну цінних паперів, без затримки також повідомля­ються.

13.  Якщо факт чи важливе рішення, про які йдеться в попередньому поло­женні, не можуть бути обнародувані без затримки, наприклад тому що деякі формальності ще не були завершені, або тому що в результаті компанія понесе серйозні збитки, проте компанія, тим не менше, вважає, що є ризик витоку інформації, компанія повідомляє компетентні органи про таку ситуацію. Останні повинні вжити необхідні кроки для забезпечення належного функціонування ринку до тих пір, поки необхідний факт чи рішення можуть бути обнародувані. Зокрема, вони можуть, якщо такий крок видається неминучим, призупинити операцій протягом необхідного періоду.

14.  Бажано, щоб публічному випуску цінних паперів передувала публікація проспекту. Наявність проспекту та місця або місць, де його можна отримати, оголошується в будь-якій рекламній продукції, що стосуються такого випуску.

15. Жоден інвестор чи група інвесторів не користуються більш сприятливим відношенням стосовно інформації, ніж інші інвестори чи громадськість. Всі інвестори мають вільний доступ до інформації.

16.  З нагоди кожного випуску цінних паперів однакового типу, якими тор­гують чи якими можуть торгувати на декількох ринках одночасно, емітент не намагається мати більш сприятливе ставлення щодо одного ринку по відно­шенню до іншого.

17.  Будь-яка операція, що призводить до передачі контрольного пакету ак­цій у значенні, про яке йдеться в загальному принципі З, не проводиться таєм­но без інформування інших акціонерів та контрольних органів ринку. Бажано, щоб всім акціонерам компанії, контроль над якою перейшов в інші руки, була надана можливість розпоряджатися своїми цінними паперами на ідентичних умовах, якщо тільки вони не мають прибутку від альтернативних гарантій, які можуть бути розцінені як еквівалент.

18.  Будь-яке придбання чи намагання придбати на ринку, окремо чи спіль­но, контрольний пакет акцій у значенні, про яке йдеться в загальному принци­пі 3, без інформування громадськості, суперечить меті цього кодексу.


<