ДИРЕКТИВА 2002/12/ЕС ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ від 5 березня 2002 року, що вносить зміни до Директиви Ради 79/267/ЕЕС у частині, яка стосується вимог до маржі платоспроможності компаній,що здійснюють страхування життя* : - Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського союзу -Вовк- : Книги по праву, правоведение

ДИРЕКТИВА 2002/12/ЕС ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ від 5 березня 2002 року, що вносить зміни до Директиви Ради 79/267/ЕЕС у частині, яка стосується вимог до маржі платоспроможності компаній,що здійснюють страхування життя*

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 226 227 
РЕКЛАМА
<

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ ТА РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства і, зокрема, Статтю 47 (2) та Статтю 55 Договору, Беручи до уваги пропозицію Комісії1,

Беручи до уваги висновок Економічного і Соціального Комітету2, Діючи у відповідності до порядку, встановленого в Статті 251 Договору3, Враховуючи, що

(1)  План дій у сфері фінансових послуг, схвалений на засіданнях Європей­ської Ради в Кельні 3 та 4 червня 1999 року та у Лісабоні 23 та 24 березня 2000 року, визнає важливість маржі платоспроможності для страхових компа­ній для потреб захисту власників полісів на єдиному ринку шляхом забезпечен­ня того, що страхові компанії мають адекватні вимоги щодо капіталу у порів­нянні до природи їх ризиків.

(2)  Перша Директива Ради 79/267/ЕЕС від 5 березня 1979 року щодо узго­дження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно започат-кування та ведення діяльності прямого страхування життя4 вимагає від страхо­вих компаній дотримуватись маржі платоспроможності.

(3)  Вимога про те, щоб страхові компанії встановлювали маржу платоспро­можності понад технічні резерви, що покривають їх андеррайтингові зобов'я­зання, як резервний запас для покриття непередбачуваних коливань у комер­ційній діяльності, є важливим елементом в системі пруденційного нагляду з метою захисту застрахованих осіб та власників полісів.

(4)  Існуючі правила щодо маржі платоспроможності, встановлені Директи­вою 79/267/ЕЕС, не були істотно змінені наступним законодавством Співтова­риства та Директивою Ради 92/96/ЕЕС від 10 листопада 1992 року щодо узго­дження законів, підзаконних та адміністративних положень, які стосуються прямого страхування життя (третя директива, яка стосується страхування жит­тя)5 вимагали від Комісії подання звіту Страховому Комітету, заснованому Ди­рективою Ради 91/675/ЕЕС6 щодо потреби подальшої гармонізації запасу пла­тоспроможності.

 (5)  Комісія підготувала такий звіт у світлі рекомендацій звіту щодо плато­спроможності страхових компаній, підготованого Конференцією страхових на­глядових органів держав-членів Європейського Союзу.

(6) Хоча у звіті зроблено висновок про те, що простий чіткий характер дію­чої системи функціонував задовільно і грунтується на здорових принципах, що використовує переваги широкої прозорості, у певних випадках були визначені певні слабкі сторони.

(7)  Існує потреба у збільшенні існуючого мінімального гарантійного фонду, зокрема, в результаті коливання рівнів вимог і операційних витрат з часу поча­ткового затвердження такої вимоги.

(8) Для поліпшення якості маржі платоспроможності можливість включен­ня майбутніх доходів до фактичного запасу платоспроможності має бути обме­жена і підпорядкована умовам і має в будь-якому випадку бути усунута після 2009 року.

(9) Для уникнення великих та різких підвищень розмірів мінімального гара­нтійного фонду в майбутньому, має бути встановлений механізм, що забезпечує його зростання у відповідності до Європейського індексу споживчих цін.

(10)  В особливих ситуаціях, коли права власників полісів знаходяться під загрозою, існує потреба надати повноваження компетентним органам втрути­тися на достатньо ранній стадії, проте, застосовуючи такі повноваження, ком­петентні органи повинні інформувати страхові компанії про підстави, що об­ґрунтовують діяльність з нагляду у відповідності до принципів здорового управління та належної правової процедури. Протягом існування такої ситуа­ції, компетентним органам повинно заборонятися підтверджувати, що страхова компанія має достатню маржу платоспроможності.

(11)  В світлі ринкових перетворень в характері перестрахувального покрит­тя, що купується початковими страховиками, існує потреба надати повнова­ження компетентним органам зменшувати скорочення вимоги щодо запасу платоспроможності за певних обставин;

(12)  Ця Директива повинна встановити мінімальні стандарти щодо вимог до маржі платоспроможності, а держави-члени повинні мати змогу встановити більш строгі правила для страхових компаній, що отримали ліцензію від їх власних компетентних органів.

(] 3) До Директиви 79/267/EEC має бути внесено відповідні зміни і допов­нення,

ПРИЙНЯЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Стаття 1.    Зміни і доповнення до Директиви 79/267/EEC

Внести такі зміни і доповнення до Директиви 79/267/ЕЕС: 1. Пункт 2 Статті 3 викласти в такій редакції: «2. взаємні асоціації, в яких: статут містить положення щодо залучення додаткових внесків чи зменшен­ня їх переваг чи допомогу щодо подання вимог від інших осіб, які взяли зобо­в'язання надати її, і

дохід від щорічних внесків від діяльності, що охоплюється цією Директи­вою, не перевищує 5 мільйонів євро за три послідовні роки. Якщо цей розмір перевищено за три послідовні роки, ця Директива застосовується з четвертого року.

Незважаючи на це, положення цієї Статті не перешкоджають компанії вза­ємного страхування звертатися за отриманням, чи продовжувати користуватись ліцензіями, отриманими у відповідності до цієї Директиви.

2. Викласти Статті 18, 19 та 20 в такій редакції: «Стаття 18

1.  Кожна держава-член вимагає від кожної страхової компанії, головний офіс якої знаходиться на її території, адекватного фактичного запасу плато­спроможності стосовно всього його бізнесу в будь-який час, що принаймні дорівнює вимогам цієї Директиви.

2. Фактичний запас платоспроможності складається з активів страхової ком­панії без врахування будь-яких передбачуваних зобов'язань, за вирахуванням будь-яких нематеріальних статей, включаючи:

(a)  сплачений акціонерний капітал чи, у випадку з компанією взаємного страхування — існуючий початковий капітал плюс будь-які рахунки чле­нів, що відповідають таким критеріям:

(і) статут та установчий договір повинні передбачати, що платежі з цих рахунків можуть здійснюватися тільки членам і тій мірі, наскільки це не спричиняє падіння фактичного запасу платоспроможності нижче нормативного рівня чи, після ліквідації компанії, якщо всі інші бор­ги компанії було сплачено;

(іі) статут та установчий договір повинні передбачати щодо будь-яких платежів, про які йдеться в пункті (і) на підставах, інших аніж інди­відуальне припинення членства, що компетентні органи повинні бути повідомлені принаймні за місяць заздалегідь і можуть заборонити сплату протягом такого періоду;

(ііі)до відповідних положень статуту та установчого договору може бути внесено зміни і доповнення тільки після того, як компетентні органи оголосили, що вони не мають заперечень проти внесення змін і до­повнень, не зашкоджуючи вимогам критеріїв, що викладені в пунк­тах (і) та (іі);

(b)  резерви (статутні та вільні), що не відповідають андеррайтинговим зобо­в'язанням;

(c)  прибутки чи збитки, перенесені на більш ранній період, після вираху­вання дивідендів, що підлягають сплаті;

(d)  в тій мірі, наскільки дозволяється національним законодавством, резер­ви прибутків, що зазначені в балансі, у випадках, коли їх може бути використано для покриття будь-яких збитків, які можуть виникнути, і у випадках, коли вони не були розподілені між власниками полісів.

Фактичний запас платоспроможності зменшується на розмір власних акцій, якими безпосередньо володіє страхова компанія.

3.  Фактичний запас платоспроможність може також складатися з:

(а) сукупного привілейованого акціонерного капіталу та субординованого позикового капіталу до 50% від меншого з фактичного запасу плато­спроможності та нормативного запасу платоспроможності, не більше ніж 25% якого складається з субординованих позик з визначеною датою по­гашення чи сукупного привілейованого акціонерного капіталу з фіксо­ваним терміном, за умови, що у випадку банкрутства чи ліквідації стра­хової компанії існують договори, згідно яких субординований позиковий капітал чи привілейований акціонерний капітал підпорядковуються ви­могам всіх інших кредиторів і не підлягають виплаті до сплати всіх ін­ших непогашених на певний час боргів.

Субординований позиковий капітал повинен також відповідати таким умовам: (і) можуть братися до уваги тільки повністю виплачені фонди; (іі) для позик з визначеною датою погашення, початковий термін пога­шення має становити принаймні п'ять років. Не пізніше аніж за рік до дати погашення страхова компанія повинна подати компетент­ним органам для схвалення план, що демонструє як фактичний за­пас платоспроможності утримуватиметься або буде приведений до нормативного рівня в дату погашення, окрім випадків, коли розмір, в якому позика може становити складову фактичного запасу плато­спроможності, поступово зменшується протягом принаймні остан­ніх п'яти років до дати погашення. Компетентні органи можуть на­дати дозвіл на передчасне погашення таких позик за умови звернення страхової компанії-емітента, і за умови, що його фактичний запас платоспроможності не опуститься нижче нормативного рівня; (ііі)позики, термін погашення яких не визначений, повинні підлягати погашенню тільки за умови п'ятирічного повідомлення, окрім випа­дків, коли позики більше не розглядаються як складова фактичного запасу платоспроможності, чи коли для передчасного погашення осо­бливо вимагається попередня згода компетентних органів. В остан­ньому випадку страхова компанія інформує компетентні органи при­наймні за шість місяців до дати планованого погашення, із зазначенням фактичного запасу платоспроможності та нормативно­го запасу платоспроможності до і після погашення. Компетентні ор­гани надають згоду на погашення тільки у разі, якщо фактичний запас платоспроможності страхової компанії не опуститься нижче нормативного рівня;

(іу)договір позики повинен не містити жодних положень, що передба­чають, що за певних обставин, інших аніж ліквідація страхової ком­панії, борг підлягатиме погашенню до погоджених дат погашення; (v) до договору позики може бути внесено зміни і доповнення тільки після того, як компетентні органи оголосять про те, що вони не ма­ють заперечень проти внесення змін і доповнень;

(Ь) цінні папери без визначеної дати погашення та інші інструменти, вклю­чаючи сукупні привілейовані акції, інші аніж ті, про які йдеться в пункті (а), до 50% від меншого з фактичного запасу платоспроможності та но­рмативного запасу платоспроможності для таких цінних паперів в ціло­му та субординованого позикового капіталу, про який йдеться в пункті (а), за умови, що вони відповідають таким умовам: (і) вони не можуть бути виплачені за ініціативою власника або без по­передньої згоди компетентного органу;

(іі) контракт емісії повинен надавати страховій компанії можливість від­строчити сплату відсотків за позикою; (ііі)вимоги кредитора до страхової компанії повинні підпорядковуватися

вимогам всіх несубординованих кредиторів;

(iv)документи, що регулюють емісію цінних паперів, повинні передба­чати можливість поглинання збитків боргом та несплаченими відсо­тками, в той же час надаючи можливість страховій компанії продов­жувати діяльність; (v) тільки повністю виплачені суми можуть братися до уваги.

4.  За заявою компанії з підтверджуючими доказами до компетентного орга­ну держави-члена походження та за згоди компетентних органів, фактичний запас платоспроможності може також складатися з:

(a)  до 31 грудня 2009 року — з сум, шо дорівнюють 50% майбутніх прибут­ків компанії, але не перевищують 25% від меншого з фактичного запасу платоспроможності та нормативного запасу платоспроможності. Розмір майбутніх прибутків отримується шляхом множення оцінюваного річ­ного прибутку на фактор, що становить середній період, шо залишився по полісам. Фактор не може перевищувати 6. Оцінюваний річний при-буюк не перевищує середнього арифметичного прибутків, отриманих за останні п'ять фінансових років з діяльності, що перерахована у пункті 1 Статті 1.

Компетентні органи можуть погодитися включити таку суму до фактич­ного запасу платоспроможності тільки: (і)  коли компетентним органам подається звіт актуарія, що обґрунтовує

ймовірність виникнення цих прибутків в майбутньому; і (іі) в тій мірі, наскільки така частина майбутніх прибутків, що виника­ють з прихованих чистих резервів, про які йдеться в пункті (с), ще не була врахована;

(b)  у випадках, коли не практикується формування резерву внесків зі стра­хування життя за методом Цильмера, чи у разі, якщо, коли він практи­кується, він є меншим ніж надбавка на витрати на придбання, що вклю­чені до страхових премій, різниця між математичними резервами не за методом Цильмера чи частково за методом Цильмера та математичним резервом за методом Цильмера за ставкою, що дорівнює надбавці на вартість придбання, включеній до страхової премії. Проте, ця цифра не може перевищувати 3,5% суми різниці між відповідними сумами капіта­лу на діяльність зі страхування життя та математичним резервом по всіх полісах, щодо яких можливе застосування методу Цильмера. Різниця зменшується на суму будь-яких неамортизованих витрат на придбання, що вносяться як активи;

(c)  будь-яких прихованих чистих резервів, що виникають з оцінки активів, в тій мірі, наскільки такі приховані чисті резерви не мають виключного характеру;

(d)  половини несплаченого акціонерного капіталу чи початкового фонду, коли сплачена частина сягає 25% такого акціонерного капіталу чи фон­ду, до 50% від меншого з фактичного запасу платоспроможності та нор­мативного запасу платоспроможності.

5.  Зміни і доповнення до пунктів 2, 3 та 4 для врахування перетворень, що обґрунтовують технічне коригування елементів, що враховуються для фактич­ного запасу платоспроможності, вносяться у відповідності до процедури, що встановлена в Статті 2 Директиви 91/675/ЕЕС7.

Стаття 19

1. На умовах Статті 20, нормативний запас платоспроможності визначаєть­ся як встановлено в пунктах 2—7 у відповідності до видів страхування, що за­значені нижче.

OJ L 374, ЗІ 12 1991, р. 32;

2.  Для видів страхування, про які йдеться в Статті 1 (1) (а) та (б), інших, аніж страхування, пов'язане з інвестиційними фондами, та для операцій, про які йдеться в Статті 1 (3), нормативний запас платоспроможності є рівним сумі таких двох результатів:

(a)  перший результат:

4% математичного резерву, що стосується безпосередньої діяльності та валової акцептованої суми передач на перестрахування, множиться на коефіцієнт загальних математичних резервів за вирахуванням передач на перестрахування до валових загальних математичних резервів за остан­ній фінансовий рік. Такий коефіцієнт в жодному разі не може бути ни­жчим ніж 85%;

(b)  другий результат:

для полісів, за якими капітал на ризики не є негативною величиною, 0,3% такого капіталу, підписаного страховою компанією, множиться на коефіцієнт загального капіталу на покриття ризиків, шо утримується як зобов'язання компанії після цесій перестрахування та ретроцесій до за­гального капіталу на покриття ризиків з врахуванням перестрахування за останній фінансовий рік; цей коефіцієнт в жодному разі не може бути нижчим ніж 50%.

Для тимчасового страхування на випадок смерті максимальним строком у три роки, береться коефіцієнт 0,1%. Для такого страхування на строк, що пере­вищує три роки, але не перевищує п'яти років, відсоток, що зазначений вище, становить 0,15%.

3. Для додаткового страхування, про яке йдеться в Статті 1 (1)(с), нормати­вний запас платоспроможності дорівнює нормативному запасу платоспромож­ності для страхових компаній, як встановлено в Статті 16а Директиви 73/239/ EEC, за винятком положень Статті 17 тієї Директиви.

4.  Для постійного страхування здоров'я, що не підлягає анулюванню, про яке йдеться в Статті 1 (l)(d), нормативний запас платоспроможності дорівнює:

(a)  4% математичних резервів, обрахованим у відповідності до пункту 2(а) цієї Статті; плюс

(b)  нормативний запас платоспроможності для страхових компаній, як ви­значено в Статті 1 ба Директиви 73/239/ЕЕС, за винятком положень Статті 17 тієї Директиви. Однак, умови, що містяться в Статті 16а(6)(Ь) тієї Директиви, про те, що має бути встановлене положення щодо підви­щення віку може бути замінене вимогою про здійснення діяльності на груповій основі.

5.  Для операцій погашення капіталу, про які йдеться в Статті 1 (2)(Ь), но­рмативний запас платоспроможності дорівнює 4% математичних резервів, об­численим у відповідності до пункту 2(а) цієї Статті.

6.  Для тонтин, про які йдеться в Статті 1 (2)(а), нормативний запас плато­спроможності дорівнює 1 % їх активів.

7. Для страхування, що охоплюється Статтею 1(1)(а) та (Ь), що пов'язане з інвестиційними фондами, та для операцій, про які йдеться в Статті 1(2)(с), (d) та (е), нормативний запас платоспроможності дорівнює сумі такого:

(a)  в тій мірі, наскільки страхова компанія несе інвестиційний ризик, 4% технічних резервів, обчислені у відповідності до пункту 2(а) цієї Статті;

(b)  в тій мірі, наскільки компанія не несе інвестиційного ризику, а асигну­вання на покриття витрат на управління встановлені на період, що пере­вищує п'ять років, 1% технічних резервів, обчислений у відповідності до пункту 2(а) цієї Статті;

 (c)  в тій мірі, наскільки компанія не несе інвестиційного ризику, а асигну­вання на покриття витрат на управління не встановлені на період, що перевищує п'ять років, суму, що дорівнює 25% чистих адміністративних витрат за останній фінансовий рік стосовно такої діяльності;

(d)  в тій мірі, наскільки страхова компанія покриває ризик смерті, 3% капі­талу на покриття ризиків, обчислені у відповідності до пункту 2(в) цієї Статті.

Стаття 20

1.  Одна третина нормативного запасу платоспроможності як визначено в Статті 19 становить гарантійний фонд. Цей фонд складається зі статей, що перераховані в Статті 18(2), (3), за погодженням компетентного органу держа-ви-члена походження, (4)(с).

2.  Гарантійний фонд не може бути меншим, ніж мінімум у розмірі 3 мільйо­ни євро.

Будь-яка держава-член може передбачити зменшення на одну чверть міні­мального гарантійного фонду у випадку взаємних асоціацій та асоціацій взаєм­ного типу, а також тонтин»;

3.  Доповнити Директиву Статтею 20а такого змісту: «Стаття 20а

1.  Сума в євро, як встановлено в Статті 20(2), переглядається щорічно, по­чинаючи з 20 вересня 2003 року, для врахування змін в європейському індексі споживчих цін, що включає всі держави-члени як публікується Євростатом.

Розмір адаптується автоматично, шляхом збільшення базового розміру в євро на зміну такого індексу за період між набранням чинності цією Директивою та датою перегляду, виражену у відсотках, та округлення його до кратного 100000 євро.

Якщо зміна у відсотках від часу останньої адаптації становить менше ніж 5%, адаптація не здійснюється.

2.  Комісія щорічно інформує Європейський Парламент та Раду про пере­гляд та адаптований розмір, про які йдеться в пункті 1»;

3.  Доповнити Директиву Статтею 24а такого змісту: «Стаття 24а

1. Держави-члени забезпечують повноваження компетентних органів вима­гати план фінансового оздоровлення від тих страхових компаній, де компетен­тні органи вважають, що права власників полісів знаходяться під загрозою. План фінансового оздоровлення повинен як мінімум включати деталі чи докази на наступні три фінансових роки щодо:

(a)  оцінки витрат на управління, зокрема поточні загальні витрати та комі­сійні;

(b)  плану, що встановлює детальні оцінки доходу та витрат щодо безпосеред­ньої діяльності, акцептів перестрахування та передач на перестрахування;

(c)  прогнозованого балансу;

(d)  оцінки фінансових ресурсів, що спрямовані на покриття андеррайтин-гових зобов'язань, та нормативного запасу платоспроможності;

(e)  загальної політики перестрахування.

2.  У випадку, коли права власників полісів знаходяться під загрозою через те, що фінансова ситуація компанії погіршується, держави-члени забезпечують повноваження компетентних органів зобов'язати страхові компанії мати вищий нормативний запас платоспроможності для забезпечення того, що страхова компанія буде здатна виконати вимоги щодо платоспроможності в близьким., м.ч, бутньому. Рівень цього вищого нормативного запасу платоспроможності гр\н-тується на плані фінансового оздоровлення, про який йдеться в пункті 1.

3. Держави-члени забезпечують повноваження компетентних органів пере­оцінювати в сторону зниження всі елементи, що враховуються для фактичного запасу платоспроможності, зокрема у випадках, коли відбулася значна зміна ринкової вартості цих елементів з кінця минулого фінансового року.

4. Держави-члени забезпечують повноваження компетентних органів змен­шувати скорочення, на основі перестрахування, запасу платоспроможності як визначено у відповідності до Статті 19, у випадках, коли:

(a)  в природі чи якості договорів перестрахування відбулися значні зміни з останнього фінансового року;

(b)  за договорами перестрахування не існує, чи існує незначна передача ри­зику.

5. Якщо компетентні органи вимагають від страхової компанії план фінан­сового оздоровлення у відповідності до пункту 1, вони утримуються від видачі сертифіката у відповідності до Статті 103(3)(2) цієї Директиви, Статті 14(1)(а) Директиви 90/619/ЕЕС8 (друга Директива зі страхування життя) та Статті 11(2) Директиви Ради 92/96/ЕЕС9 (третя Директива зі страхування життя), допоки вони вважатимуть, що права власників полісів знаходяться під загрозою у рам­ках значення пункту 1.»

Стаття 2.    Перехідний період

1. Держави-члени можуть надати страховим компаніям, які на час набрання чинності цією Директивою надають страхування на їх територіях за одним чи більше видів, про які йдеться в Додатку до Директиви 79/267/ЕЕС, період про­тягом п'ять років, що починається від набрання чинності цією Директивою, для приведення у відповідність до вимог, що встановлюються Статтею 1 цієї Директиви.

2.  Держави-члени можуть надати будь-яким компаніям, про які йдеться у пункті 1, які після закінчення п'ятирічного періоду не встановили норматив­ний запас платоспроможності в повному обсязі, подальший період, що не пе­ревищує двох років, протягом якого вони це зроблять, за умови, що такі компа­нії подали, у відповідності до Статті 24 Директиви 79/267/ЕЕС на затвердження компетентних органів заходи, яких вони пропонують вжити для такої цілі.

Стаття 3.    Транспозиція

1. Держави-члени до 20 вересня 2003 року приймають закони, підзаконні та адміністративні положення, необхідні для приведення у відповідність з цією Директивою. Вони невідкладно повідомляють про це Комісію.

Коли держави-члени здійснюють ці заходи, вони містять посилання на цю Директиву, або супроводжуються таким посиланням в разі їх офіційного опри­люднення. Методи здійснення такого посилання визначаються державами-чле-нами.

2. Держави-члени забезпечують застосування заходів, про які йдеться в пун­кті 1, спочатку до нагляду за звітністю за фінансові роки, починаючи з 1 січня 2004 року чи протягом того календарного року.

8 OJ L 330, 29.11.1990, р. 50. Директива з останніми змінами І доповненнями, внесеними Директивою 95/96/ЕЕС (OJ L 360, 9 12.1992, р. 1);

3.  Держави-члени доводять до відома Комісії основні положення націона­льного законодавства, яке вони приймають у сфері, що охоплюється цією Ди­рективою.

4.  Не пізніше 1 січня 2007 року Комісія подає Європейському Парламенту та Раді звіт про застосування цієї Директиви та, за необхідності, про потребу подальшої гармонізації. Цей звіт зазначає як держави-члени скористалися мо­жливостями, передбаченими цією Директивою, і, зокрема, чи призвели повно­важення національних наглядових органів діяти на власний розсуд до значних розбіжностей у нагляді на єдиному ринку.

Стаття 4.    Набрання чинності

Ця Директива набирає чинності з дня її публікації в Офіційному Журналі Європейських Співтовариств.

Стаття 5.    Адресати

Ця Директива адресована державам-членам.

Вчинено в Брюсселі 5 березня 2002 року

Від Європейського Парламенту Президент

Від Ради Президент

П.Кокс

Р. Де Рато Й. Фігаредо


<