ДИРЕКТИВА 2001/17/ЕС ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ від 19 березня 2001 року стосовно заходів щодо відновлення платоспроможності та ліквідації страхових компаній* : - Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського союзу -Вовк- : Книги по праву, правоведение

ДИРЕКТИВА 2001/17/ЕС ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ від 19 березня 2001 року стосовно заходів щодо відновлення платоспроможності та ліквідації страхових компаній*

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 226 227 
РЕКЛАМА
<

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства, і зокрема, його статтю 47(2) і 55,

Беручи до уваги пропозицію від Комісії1,

Беручи до уваги висновок Економічного і Соціального комітету2, Діючи у відповідності з процедурою, викладеною в статті 251 Договору3, Враховуючи, що:

(1)  Перша Директива Ради 73/239/ЕЕС від 24 липня 1973 року щодо узго­дження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно започат-кування та ведення діяльності прямого страхування, іншого ніж страхування життя4, яка була доповнена Директивою 92/49/ЕЕС5, та Перша Директива Ради 79/267/EEC від 5 березня 1979 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень щодо започаткування та ведення діяльності прямо­го страхування життя6, яка була доповнена Директивою 92/96/ЕЕС7, які забез­печують надання єдиної ліцензії на ведення діяльності страхових підприємств, що надається наглядовим органом держави-члена за місцем походження. Цей єдиний дозвіл дозволяє страховому підприємству здійснювати свою діяльність в межах Співтовариства шляхом використання права на здійснення підприємни­цької діяльності чи свободи надання послуг без будь-якої подальшої ліцензії з боку приймаючої держави-члена і згідно з єдиним наглядом, здійснюваним наглядовими органами держави-члена походження.

(2)  Директиви зі страхування, які забезпечують надання єдиної ліцензії в межах Співтовариства для страхової компанії, не передбачають узгоджувальних правил у випадку процедур ліквідації. На страхові компанії, як і на інші фінан­сові установи, не поширюються положення Регламенту Ради (ЄС) №1346/2000 від 29 травня 2000 року про процедури неплатоспроможності8. Це в інтересах

«Official Journal L 110, 20.04.2001, p. 0028—0039.

1 OJ C 71, 19.03.1987, p. 5 та OJ C 252, 06.10.1989, p. 3;

1 OJ C 319, 30.11.1987, p. 10;

Висновок Європейського Парламенту від 15 березня 1989 року (OJ C 96, 17.04.1989, р.99), затверджений 27 жовтня 1999 року, Спільна Позиція Ради від 9 жовтня 2000 року (OJ C 344, 01.12.2000, р.23) та Рішення Європейського Парламенту від 15 лютого 2001 року;

4 OJ L 228, 16.08.1973, р.З. Директива, з останніми змінами, внесеними Директивою Європей­ського Парламенту та Ради 95/26/ЕС (OJ L 168, 18.07.1995, р.7);

1 Директива Ради 92/49/ЕЕС від 18 червня 1992 року про координацію законів, постанов та адміністративних положень щодо прямого страхування, іншого ніж страхування життя, та яка вносить зміни до Директиви 73/239/ЕЕС та 88/357/ЕЕС (третя директива про страхування, інше ніж життя) (OJ L 228, 11.08.1992, р.1);

'' OJ L 63, 13.03.1979, р.1. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою 95/26/ЕС;

7 Директива Ради 92/96/ЕЕС від 10 листопада 1992 року про координацію законів, постанов та адміністративних положень щодо прямого страхування життя та яка вносить зміни до Директиви  належного функціонування внутрішнього ринку та захисту кредиторів, щоб уз­годжені правила були визначені на рівні Співтовариства щодо процедур лікві­дації страхових компаній .

(3) Правила узгодження також мають бути визначені з тим, щоб забезпечи­ти у всьому Співтоваристві повну ефективність заходів щодо відновлення пла­тоспроможності, вжитих компетентним органом держави-члена з метою збере­ження чи відновлення фінансової стабільності страхової компанії і, в міру можливості, попередження ліквідації. Заходи щодо відновлення платоспромо­жності, що охоплюються цією Директивою, впливають на існуючі раніше права сторін, інші, ніж права самої страхової компанії. Заходи, передбачені статтею 20 Директиви 73/239/ЕЕС і статтею 24 Директиви 79/267'/EC, мають бути вклю­чені до сфери дії цієї Директиви, за умови, що вони відповідають умовам, ви­кладеним у визначенні заходів щодо відновлення платоспроможності.

(4) Ця Директива діє в межах Співтовариства і має вплив на страхові компа­нії, як визначено в Директивах 73/239/ЕЕС і 79/267/ЕЕС, які мають свої голо­вні офіси на території Співтовариства, структурні підрозділи страхових компа­ній Співтовариства, що мають головні офіси в третіх країнах, і на кредиторів, які проживають у Співтоваристві. Ця Директива не регулює наслідки заходів щодо відновлення платоспроможності і процедур ліквідації щодо третіх країн.

(5)  Ця Директива стосується процедур ліквідації незалежно від того, чи ба­зуються вони на неплатоспроможності і чи є вони добровільними чи примусо­вими. Вона має застосовуватись до колективних процедур, як це визначено державою-членом походження відповідно до статті 9, включаючи підрахунок активів страхової компанії і розподіл його коштів. Процедури ліквідації, які були проведені не на підставі неплатоспроможності, включаючи виплати стра­хових вимог у пріоритетному порядку відповідно до статті 10, також мають бути включені до сфери дії цієї Директиви. Вимоги працівників страхової компанії, що виникають з трудових договорів та трудових відносин, мають бути суброго-вані відповідно до схеми національних гарантій по заробітній платі; такі субро-говані вимоги мають бути розглянуті в першу чергу відповідно до законодавства держави-члена походження (lex concursus) згідно з принципами цієї Директи­ви. Положення цієї Директив застосовуються до різних випадків процедур лік­відації, за умови доцільності такого застосування.

(6) Застосування заходів щодо відновлення платоспроможності не перешко­джає процедурам ліквідації. Процедури ліквідації можуть бути відкриті за відсу­тності, чи одразу після, застосування заходів щодо відновлення платоспромож­ності і можуть бути припинені через застосування інших аналогічних заходів, включаючи заходи щодо відновлення платоспроможності .

(7) Визначення структурного підрозділу, відповідно до існуючих принципів неплатоспроможності, повинно враховувати одну юридичну особу страхової компанії. Законодавство держави-члена походження має визначити методоло­гію, відповідно до якої активи і пасиви незалежних осіб, які мають постійну ліцензію діяти в якості агентів страхової компанії, повинні розглядатись при ліквідації страхової компанії .

(8)  Слід розрізняти компетентні органи з метою заходів щодо відновлення платоспроможності і процедур ліквідації та наглядові органи страхової компанії . Компетентними органами можуть бути адміністративні чи судові органи, за­лежно від того, як це визначає законодавство держави-члена. Ця Директива не ставить за мету гармонізацію національного законодавства в сфері розмежуван­ня компетенції між такими органами.

 (9) Ця Директива не ставить за мету гармонізацію національного законодав­ства щодо заходів щодо відновлення платоспроможності та процедур ліквідації, але має на меті забезпечення взаємного визнання законодавства держав-членів в сфері заходів щодо відновлення платоспроможності і ліквідації страхової ком­панії, а також необхідну співпрацю. Таке взаємне визнання імплементовано в цій Директиві через принципи єдності, універсальності, координації, публічно­сті, однакового підходу та захисту страхових кредиторів.

(10)  Лише компетентні органи держави-члена походження можуть наділя­тися повноваженнями приймати рішення в ході процедур ліквідації страхової компанії (принцип єдності). Ці процедури мають поширюватись на території всього Співтовариства і мають бути визнані всіма державами-членами. При процедурах ліквідації, за загальним правилом, враховуються всі активи і пасиви страхової компанії (принцип універсальності).

(11)  Законодавство держави-члена походження регулює відносини прийн­яття рішення щодо ліквідації страхової компанії, самі процедури ліквідації та їх наслідки, як матеріально-правові, так і процесуальні, стосовно осіб та відпові­дних правовідносин, якщо цією Директивою не передбачається інше. Таким чином, всі умови щодо відкриття, здійснення та завершення процедур ліквіда­ції загалом, мають регулюватися законодавством держави-члена походження. З метою полегшення застосування ця Директива має включати невичерпний пе­релік аспектів, які, зокрема, регулюються загальними положеннями законодав­ства держави-члена походження.

(12)  Наглядові органи держави-члена походження та всіх інших держав-членів інформуються невідкладно про відкриття процедур ліквідації (принцип координації).

(13)  Надзвичайно важливо, щоб застраховані особи, власники страхових полісів, бенефіціарії і будь-яка сторона, що зазнала шкоди, яка має пряме пра­во подавати позов проти страхової компанії на підставі вимог, що виникають з страхових операцій, були захищені при здійсненні процедур ліквідації. Такий захист не має включати вимоги, що виникають не з зобов'язань відповідно до договорів страхування чи страхових операцій, а із цивільної відповідальності, що виникає внаслідок переговорів агента, за які, відповідно до законодавства, що застосовується до договорів страхування чи операції, сам агент не несе відповідальності згідно такого договору страхування чи операції. З метою дося­гнення цієї мети держави-члени мають забезпечити спеціальний підхід до стра­хових кредиторів відповідно до одного з двох можливих методів, передбачених цією Директивою. Держави-члени можуть обирати між наданням страховим вимогам абсолютної пріоритетності перед усіма іншими вимогами щодо акти­вів, що представляють технічні резерви, чи наданням страховим вимогам особ­ливої черговості, якій можуть передувати лише вимоги по заробітній платі, соціальному забезпеченню, податках та правах «in rem» над всіма активами страхової компанії. Жоден з двох методів, що передбачає ця Директива, не перешкоджає державі-члену встановити черговість між різними категоріями страхових вимог.

(14)  Ця Директива має забезпечити належний баланс між захистом страхо­вих кредиторів і інших кредиторів, що мають пільги, і захищені законодавством держави-члена, а не гармонізацію різних систем привілейованих кредиторів, що існують в державах-членах.

 (15)  Два можливих методи підходу до страхових вимог розглядаються як еквівалентні по суті. Перший метод забезпечує, що активи, які представляють технічні резерви, впливають страхові вимоги, другий метод забезпечує, що стра­хові вимоги займають таке місце в черговості кредиторів, які впливають не лише на активи, що представляють технічні резерви, але на всі активи страхової компанії .

(16)  Держави-члени, які, з метою захисту страхових кредиторів, обирають метод надання страховим вимогам абсолютної пріоритетності щодо активів, які представляють технічні резерви, вимагають від своїх страхових компаній ство­рення І ведення спеціального реєстру таких активів. Такий реєстр є корисним інструментом для ідентифікації активів, на які впливають такі вимоги.

(17)  3 метою посилення рівності між обома методами розгляду страхових вимог, ця Директива має зобов'язати держави-члени, які застосовують метод, зазначений у статті 10 (1) (б), вимагати від кожної страхової компанії предста­вляти у будь-який момент і незалежно від можливості ліквідації вимоги, які, відповідно до цього методу, можуть мати пріоритет над страховими вимогами, і які, зареєстровані на рахунках страхових компаній активами, дозволеними діючими директивами щодо страхування представляти технічні резерви.

(18)  Держава-член походження має бути спроможною забезпечити, щоб у випадках, коли права страхового кредитора суброговані до гарантійної схеми, заснованої в такій державі-члені походження, вимоги за цією схемою не мали пільг при розгляді страхових вимог згідно з цією Директивою.

(19)  Відкриття процедур ліквідації має включати відкликання ліцензії на здійснення діяльності, наданої страховій компанії, якщо тільки така ліцензія не була відкликана раніше.

(20)  Рішення про відкриття процедур ліквідації, які можуть мати наслідки у всьому Співтоваристві відповідно до принципу універсальності, повинно бути належним чином повідомлено в межах Співтовариства. З метою захисту заціка­влених сторін, рішення має бути опубліковане у відповідності з процедурами приймаючої держави-члена і в Офіційному Журналі Європейських Співтова­риств і потім, у будь-які інші способи, визначені наглядовими органами інших держав-членів відповідно на їх території. Крім публікації рішення, відомі кре­дитори — резиденти в Співтоваристві мають бути індивідуально проінформова­ні про рішення і така інформація має містити принаймні ті елементи, які ви­значені цією Директивою. Ліквідатори також регулярно інформують кредиторів про здійснення процедур ліквідації.

(21)  Кредитори повинні мати право подавати позови чи письмові зауважен­ня щодо процедур ліквідації. Позови кредиторів-резидентів держави-члена, ін­шої ніж держави-члена походження, розглядаються так само, як і еквівалентні вимоги, що подаються в державі-члені походження, без будь-якої дискриміна­ції з підстав національності чи місця резиденції (принцип рівного підходу).

(22)  Ця Директива застосовує до заходів щодо відновлення платоспромож­ності, вжитих компетентним органом держави-члена, принципи, подібні, із відпо­відними змінами («mutatis mutandis»), до тих, що передбачені для процедур ліквідації. Публікація таких заходів щодо відновлення платоспроможності об­межується випадком, в якому допускається подання скарги в державі-члені походження сторонами, іншими ніж саме страхова компанія. Якщо заходи щодо відновлення платоспроможності впливають виключно на права акціонерів, уча­сників чи працівників страхової компанії, які розглядаються у цих якостях, компетентні органи визначають спосіб, у який сторони, що зазнають впливу, мають бути поінформовані згідно з відповідним законодавством.

 (23)  Ця Директива передбачає узгоджені правила для визначення законо­давства, що застосовується до заходів щодо відновлення платоспроможності і процедур ліквідації страхових компаній . Ця Директива не має на меті визна­чення норм міжнародного приватного права, які визначають право, що засто­совується до договорів та інших правових норм. Зокрема, ця Директива не має на меті регулювання відповідних норм про існування договору, прав і обов'яз­ків сторін і оцінку боргів.

(24) Загальне правило цієї Директиви, відповідно до якого заходи щодо від­новлення платоспроможності і процедури ліквідації регулюються законодавст­вом держави-члена походження, повинно мати ряд виключень з метою захис­тити правомірні сподівання і певність у певних операціях у державах-членах, інших ніж держава-член походження. Такі виключення мають враховувати на­слідки таких заходів щодо відновлення платоспроможності чи процедур лікві­дації на певні договори і права, права in rem третіх сторін, збереження права на майно, компенсації, регульовані ринки, збиткових актів, покупки третіх сторін і незакінчені судові процеси.

(25)  Виключення щодо наслідків, які мають заходи щодо відновлення пла­тоспроможності і процедури ліквідації на певні договори та права, передбачені статтею 19, обмежуються наслідками, визначеними в цій же статті, та не вклю­чають якихось інших питань стосовно заходів щодо відновлення платоспромо­жності та процедур ліквідації, таких як подання, перевірка, визнання і визна­чення пріоритетності вимог щодо таких договорів і прав, які регулюються законодавством держави-члена походження.

(26) Наслідки заходів щодо відновлення платоспроможності і процедур лік­відації щодо незакінченого судового процесу регулюються законодавством дер­жави-члена, в якій не завершено судовий процес стосовно активів чи права, яких страхова компанія була позбавлена як виключення до застосування зако­нодавства держави-члена походження. Наслідки таких заходів та процедур на індивідуальні виконавчі дії, що виникають з цих судових процесів, регулюють­ся законодавством держави-члена походження, відповідно до загального пра­вила цієї Директиви.

(27)  Всі особи, від яких вимагається отримати чи поширити інформацію, пов'язану з порядком повідомлення, викладеними у цій Директиві, зберігають професійну таємницю так само, як це передбачено статтею 16 Директиви 92/ 49/ЕЕС і статтею 15 Директиви 92/96/ЕЕС за виключенням будь-якого судово­го органу, до якого застосовується спеціальне національне законодавство.

(28) 3 єдиною метою застосування положень цієї Директиви до заходів щодо відновлення платоспроможності та процедур ліквідації щодо структурних під­розділів, розташованих у Співтоваристві, страхової компанії, головний офіс якого знаходиться в третій країні, держава-член походження визначається як держа­ва-член, в якій розташовано структурний підрозділ, а наглядові органи і компе­тентні органи — як органи тієї держави-члена.

(29)  Якщо структурні підрозділи страхової компанії, головний офіс якого знаходиться за межами Співтовариства, розташовані на території більше, ніж однієї держави-члена, кожний структурний підрозділ при застосуванні цієї Ди­рективи має розглядатися незалежно. У цьому випадку компетентні органи, наглядові органи, адміністратори і ліквідатори повинні прагнути до узгоджено­сті своїх дій,

ПРИЙНЯЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ,

718

Розділ І Сфера застосування і визначення

Стаття 1.    Сфера застосування

1.  Ця Директива застосовується до заходів щодо відновлення платоспромо­жності та процедур ліквідації страхових компаній .

2.  Ця Директива також застосовується в межах, передбачених статтею ЗО, до заходів щодо відновлення платоспроможності та процедур ліквідації щодо стру­ктурних підрозділів на території Співтовариства страхових компаній, головні офіси яких розташовані за межами Співтовариства.

Стаття 2.    Визначення

Для цілей цієї Директиви:

(a)  «страхова компанія» означає компанію, яка отримала відповідну ліцен­зію відповідно до вимог статті 6 Директиви 73/239/ЄЕС чи статті 6 Ди­рективи 79/267/ЕЕС;

(b)  «структурний підрозділ» означає будь-яку постійну присутність страхо­вої компанії на території держави-члена, іншої ніж держава-член похо­дження, що веде діяльність зі страхування;

(c)  «заходи щодо відновлення платоспроможності» означає заходи, що вклю­чають будь-яке втручання адміністративних чи судових органу, спрямо­вані на збереження чи відновлення фінансового стану страхової компа­нії і впливає на права сторін, що до цього існували, крім прав самої страхової компанії, включаючи, але не обмежуючись заходами, що пе­редбачають можливість призупинення виплат, призупинення примусо­вих заходів чи зменшення вимог;

(d)  «процедури ліквідації» означає колективні процедури, що включають підрахунок активів страхової компанії та розподіл коштів між кредито­рами, акціонерами чи, у відповідних випадках, учасниками, що обов'я­зково включає будь-яке втручання адміністративних чи судових органів держави-члена, включаючи випадки, коли така колективна процедура зупиняється укладенням мирової угоди або вжиттям іншого подібного заходу, незалежно від того, чи є підставою для їх проведення неплато­спроможність і чи є вони добровільними чи примусовими;

(e)  «держава — член походження» означає державу-члена, в якій страхова компанія отримала відповідну ліцензію згідно із статтею 6 Директиви 73/239/ЕЕС чи статтею 6 Директиви 79/267/ЕЕС;

(f)  «приймаюча держава — член» означає державу-члена, іншу ніж держа­ва — член походження, у якій страхова компанія має структурний під­розділ ;

(g)  «компетентні органи» означає адміністративні чи судові органи держа­ви-члена, які є компетентними проводити заходи щодо відновлення пла­тоспроможності чи процедури ліквідації;

(h) «наглядові органи» означає компетентні органи у значенні статті 1 (k) Директиви 92/49/ЕЕС та статті 1 (1) Директиви 92/96/ЕЕС;

(і) «адміністратор» означає будь-яка особа або орган, призначений компе­тентним органом, що здійснюватиме управління заходами по відновлен­ню платоспроможності;

(j) «ліквідатор» означає будь-яка особа або орган, призначений компетент­ним органом або, у відповідних випадках, органами управління, що здій­снюватиме управління процедурами ліквідації;

 (k) «страхові вимоги» означають будь-які суми, призначені до виплати стра­ховими компаніями застрахованим особам, власникам страхових полі­сів, бенефіціаріям, або будь-яким особам, що постраждали та мають право безпосереднього звернення до страхової компанії для отримання від­шкодування, що випливає з договору страхування чи з будь-якої опера­ції, передбаченої у статті 1 (2) і (3) Директиви 79/267/ЕЕС при прямому страхуванні, включаючи суми, визначені окремо для вищезгаданих осіб, якщо деякі елементи боргу ще не відомі. Страхові премії, які страхова компанія винна, до відкриття процедур ліквідації, внаслідок неукладен-ня або анулювання цих договорів страхування та операцій у відповідно­сті до права, що застосовується до таких договорів чи операцій, також розглядаються як страхові вимоги.

Розділ II Заходи щодо відновлення платоспроможності

Стаття 3.    Сфера застосування

Цей розділ застосовується до заходів щодо відновлення платоспроможності, визначених у статті 2 (с).

Стаття 4.    Застосування заходів щодо відновлення платоспроможності — Законодавство, що застосовується

1. Тільки компетентні органи держави-члена походження мають право при­ймати рішення про заходи щодо відновлення платоспроможності щодо страхо­вих компаній, включаючи їх структурні підрозділи в інших державах-членах. Заходи щодо відновлення платоспроможності не перешкоджають державі-чле-ну походження відкривати процедури ліквідації.

2. Заходи щодо відновлення платоспроможності регулюються законами, під-законними актами і процедурами, що застосовуються в державі-члені похо­дження, якщо інше не передбачено статтями 19-26.

3.  Заходи щодо відновлення платоспроможності мають юридичну силу на території всього Співтовариства відповідно до законодавства держави-члена походження без будь-яких подальших формальностей, включаючи ті, що мають стосунок до третіх сторін в інших державах-членах, навіть якщо законодавство тих інших держав-членів не передбачає такі заходи щодо відновлення плато­спроможності або альтернативне робить їх застосування залежним від умов, які не виконуються.

4.  Заходи щодо відновлення платоспроможності мають силу у всьому Спів­товаристві, якщо вони стали чинними на території держави-члена, де їх було застосовано.

Стаття 5.    Повідомлення наглядовим органам

Компетентні органи держави-члена походження невідкладно інформують про своє рішення щодо заходів щодо відновлення платоспроможності наглядо­ві органи держави-члена походження, якщо можливо, до застосування таких заходів або, якщо не можливо, відразу після цього. Наглядові органи держави-члена походження негайно інформують наглядові органи всіх інших держав-членів про рішення вжити заходи щодо відновлення платоспроможності, вклю­чаючи можливі практичні наслідки таких заходів.

Стаття 6.    Публікація

1. Якщо в державі-члені походження допускається скарга щодо заходів щодо відновлення платоспроможності, компетентні органи держави-члена походження, адміністратор чи будь-яка особа, яка має право робити це, оприлюднює своє рішення про застосування заходів щодо відновлення платоспроможності відпо­відно до порядку публікацій, передбачених в державі-члені походження, і потім публікує в Офіційному журналі Європейських Співтовариств при першій мож­ливості витяг з документу, яким встановлюються заходи щодо відновлення пла­тоспроможності. Наглядові органи всіх інших держав-членів, які були проінфо­рмовані про рішення щодо застосування заходів по відновленню платоспроможності, відповідно до статті 5, можуть забезпечити публікацію та­кого рішення на своїй території у спосіб, який вони вважають доцільним.

2.  В публікаціях, передбачених в пункті 1, також визначається компетент­ний орган держави-члена походження, закон, що застосовується, відповідно до статті 4 (2), та призначеного адміністратора, якщо такий є. Вона здійснюється офіційною мовою чи однією з офіційних мов держави-члена, в якій публікуєть­ся інформація.

3.  Заходи щодо відновлення платоспроможності застосовуються незалежно від положень щодо публікації, викладених у пунктах 1 і 2, та мають юридичну силу стосовно кредиторів, якщо компетентними органами держави-члена по­ходження чи законодавством тієї держави не передбачено інше.

4.  Якщо заходи щодо відновлення платоспроможності мають наслідки ви­ключно щодо прав акціонерів, учасників чи працівників страхової компанії, які розглядаються у цих якостях, ця стаття не застосовується, якщо законодавство, що застосовується до таких заходів щодо відновлення платоспроможності не передбачає інше. Компетентні органи визначають спосіб, у який зацікавлені сторони, на які поширюються такі заходи щодо відновлення платоспроможно­сті інформуються згідно з відповідним законодавством.

Стаття 7.    Інформація для відомих кредиторів. Право пред'явлення вимоги

1.  Якщо законодавство держави-члена походження вимагає пред'явлення вимог з метою їх визнання чи передбачає обов'язкове повідомлення про заходи щодо відновлення платоспроможності кредиторам, які постійно проживають, перебувають чи мають головний офіс на території цієї держави, компетентні органи держави-члена походження чи адміністратор також інформують відомих кредиторів, які постійно проживають, перебувають або мають головний офіс в інших державах-членах, відповідно до процедур, викладених у статтях 15 і 17 (1).

2. Якщо законодавство держави-члена походження передбачає право креди­торів, які постійно проживають, перебувають чи мають головний офіс на тери­торії цієї держави, пред'являти вимоги чи подавати зауваження стосовно їх вимог, кредитори, які постійно проживають, перебувають чи мають головний офіс в іншій державі-члені, мають таке саме право пред'являти вимоги чи пода­вати зауваження відповідно до процедур, викладених у статтях 16 і 17 (2).

Розділ III Процедури ліквідації

Стаття 8.    Відкриття процедури ліквідації. Інформація наглядовим органам

1. Лише компетентні органи держави-члена походження мають право при­ймати рішення про відкриття процедури ліквідації страхової компанії, включа­ючи її структурні підрозділи в інших державах-членах. Це рішення може бути прийняте за відсутності або після застосування заходів щодо відновлення пла­тоспроможності.

2.  Рішення, прийняте відповідно до законодавства держави-члена походження щодо відкриття процедур ліквідації страхової компанії, включаючи її структурні підрозділи в інших державах-членах, визнається без подальших формально­стей в межах території всіх інших держав-членів і набирає чинності там, як тільки це рішення набирає чинності в державі-члені, в якій відкриті процедури ліквідації.

3. Наглядові органи держави-члена походження невідкладно інформуються про рішення відкрити процедури ліквідації, якщо можливо до відкриття проце­дури, і якщо неможливо, відразу після цього. Наглядові органи держави-члена походження невідкладно інформуються наглядові органи усіх інших держав-членів про рішення відкрити процедури ліквідації, в тому числі про можливі практичні наслідки таких процедур.

Стаття 9.    Право, що застосовується

1. Якщо інше не передбачене в статтях 19-26, рішення про відкриття проце­дур ліквідації страхової компанії, самих процедур ліквідації та їх наслідків регу­люються законами, підзаконними та адміністративними положеннями, що за­стосовуються в їх державі-члені походження.

2.  Законодавство держави-члена походження, зокрема, визначає:

а)   активи, які складають частину майна, та поводження з активами, при­дбаними чи переданими страховій компанії після відкриття процедур ліквідації;

б)   відповідні повноваження страхової компанії та ліквідатора;

в)   умови, за яких може здійснюватися компенсація;

г)    наслідки процедур ліквідації щодо діючих договорів, стороною яких є страхова компанія ;

д)   наслідки процедур ліквідації щодо індивідуальних кредиторів за виклю­ченням незакінчених судових процесів, як передбачено в статті 26;

е)   вимоги, що мають бути заявлені стосовно майна страхової компанії, та розгляд вимог, що виникають після відкриття процедур ліквідації;

є)   правила, що регулюють пред'явлення, перевірку та прийняття вимог;

ж)  правила, що регулюють розподіл прибутків від реалізації активів, черго­вість претензій та права кредиторів, які отримали часткове задоволення після відкриття процедур ліквідації на підставі права in rem або через компенсації;

з)   умови та наслідки закриття процедур ліквідації, зокрема, внаслідок укла­дення компромісної угоди;

і)    права кредиторів після закриття процедур ліквідації;

й) того, хто має покрити витрати, понесені при провадженні процедур лік­відації;

к) правила щодо нечинності, оспорюваності чи невиконання правових ак­тів, що завдають шкоди всім кредиторам.

Стаття 10.  Розгляд страхових вимог

1. Держави-члени забезпечують перевагу страхових вимог над іншими вимо­гами до страхової компанії відповідно до одного чи обох з наступних методів:

а)   страхові вимоги щодо активів, що представляють технічні резерви, ма­ють абсолютну перевагу над будь-яким іншим вимогами до страхової компанії;

б)   страхові вимоги щодо всіх активів страхової компанії мають перевагу над будь-якою іншою вимогою до страхової компанії з єдиним можли­вим виключенням:

і)    вимоги працівників, які виникають з трудових договорів і трудових

відносин, іі)   вимоги, подані державними податковими органами,

ііі) вимоги, подані органами соціального забезпечення, iv) вимоги щодо активів, які регулюються правом in rem.

2.  Не порушуючи пункт 1, держави-члени можуть передбачити, що всі або частина витрат, що виникають з процедур ліквідації, як визначено їх націона­льним законодавством, мають перевагу над страховими вимогами.

3. Держави-члени, які обрали метод, передбачений в пункті 1(а), вимагають заснування та ведення страховими компаніями спеціального реєстру, який має відповідати положенням, викладеним в Додатку.

Стаття 11.  Суброгація гарантійній схемі

Держава-член походження може передбачити, що, якщо права страхових кредиторів були суброговані гарантійній схемі, заснованій в тій державі-члені, вимоги за такою схемою не отримують переваги від застосування положень статті 10(1).

Стаття 12.  Забезпечення переважних вимог активами

Відступаючи від положень статті 18 Директиви 73/239/ЕЕС та статті 21 Ди­рективи 79/267/ЕЕС, держави-члени, які застосовують метод, викладений в статті 10(1)(Ь) цієї Директиви, вимагають від кожної страхової компанії забезпечувати в будь-який момент і незалежно від можливої ліквідації, вимоги, які можуть мати перевагу над страховими вимогами згідно статті 10(1)(б), та які зареєстро­вані на рахунках страхової компанії, активами, зазначеними в статті 21 Дирек­тиви 92/49/ЕЕС та статті 21 Директиви 92/96/ЕЕС.

Стаття 13.  Відкликання ліцензії

1.  У випадку прийняття рішення про відкриття процедур ліквідації страхо­вої компанії, ліцензія страхової компанії відкликається, за винятком певних випадків і до тієї міри, яка є необхідною для цілей пункту 2, відповідно до процедури, передбаченої в статті 22 Директиви 73/239/ЕЕС та статті 26 Дирек­тиви 79/267/ЕЕС, якщо ліцензія не була попередньо відкликана.

2.  Відкликання ліцензії відповідно до пункту 1 не перешкоджає ліквідатору чи будь-якій іншій особі, уповноваженій компетентними органами, здійснюва­ти діяльність страхової компанії, наскільки це необхідно чи відповідає цілям лі­квідації. Держава-член походження може передбачити здійснення такої діяльності за згодою та під наглядом наглядових органів держави-члена походження.

Стаття 14.  Публікація

1.  Компетентний орган, ліквідатор чи будь-яка інша особа, призначена з цією метою компетентним органом, публікує рішення про відкриття процедур ліквідації відповідно до правил публікації, передбачених в державі-члені похо­дження, а також публікує витяг з рішення про ліквідацію в Офіційному журналі Європейських Співтовариств. Наглядові органи усіх інших держав-членів, яких повідомили про рішення відкрити процедури ліквідації відповідно до статті 8(3), можуть забезпечити публікацію такого рішення в межах їх території у спосіб, який вони вважають належним.

2.  Публікація рішення про відкриття процедури ліквідації, що передбачено в пункті 1, також визначає компетентний орган держави-члена походження, право, що застосовується, та призначеного ліквідатора. Вона подається офіцій­ною мовою або однією з офіційних мов держави-члена, в якій публікується ця інформація.

Стаття 15.  Інформація для відомих кредиторів

1. Якщо відкриті процедури ліквідації, компетентні органи держави-члена походження, ліквідатор чи будь-яка інша особа, призначена з цією метою компетентними органами, невідкладно інформують в письмовій формі кожного відомого кредитора, який має постійне місце проживання, перебування чи го­ловний офіс в іншій державі-члені.

2. Повідомлення, про яке йшлось в пункті 1, містить, зокрема, часові обме­ження, санкції, передбачені у випадку порушення цих часових обмежень, чи орган, уповноважений приймати вимоги чи зауваження щодо вимог та інші передбачені заходи. Повідомлення також зазначає про необхідність для креди­торів, вимоги яких є переважними або забезпечуються in rem, подавати свої вимоги. У випадку страхових вимог, повідомлення крім того, зазначають зага­льні наслідки процедур ліквідації щодо договорів, зокрема, дати, коли дія дого­ворів страхування чи операцій буде припинена, і права та обов'язки застрахова­них осіб відповідно до договору чи операції.

Стаття 16.  Право пред'явлення вимог

1.  Будь-який кредитор, який має постійне місце проживання, перебування чи головний офіс в державі-члені, іншій ніж держава-член походження, в тому числі, державні органи держав-членів, має право пред'являти вимоги чи пода­вати письмові зауваження щодо вимог.

2.  Вимоги всіх кредиторів, які мають постійне місце проживання, перебу­вання чи головний офіс в державі-члені, іншій, ніж держава-член походження, в тому числі, вищезазначені органи, розглядаються однаково та в такій чергово­сті, як і вимоги еквівалентного характеру, пред'явлені кредиторами, які мають постійне місце проживання, перебування чи головний офіс в державі-члені походження.

3.  За винятком випадків, коли законодавство держави-члена походження дозволяє інше, кредитор надсилає копії підтверджуючих документів, якщо такі є, та зазначає характер вимоги, дату, коли вона виникла, суму, якщо вона пре­тендує на переважний розгляд, гарантії in rem чи збереження права на майно щодо вимоги, і які активи покриваються його гарантією. Пріоритетність, нада­на страховим вимогам статтею 10, не потрібно зазначати.

Стаття 17.  Мови та форма

1.  Інформація в повідомленні, про яке йдеться в статті 15, подається офіцій­ною мовою чи однією з офіційних мов держави-члена походження. З цією ме­тою використовується форма під заголовком «Запрошення пред'явити вимогу» або, якщо передбачає законодавство держави-члена походження подання за­уважень щодо вимог, «Запрошення подати зауваження щодо вимоги; часові обмеження, яких повинні дотримуватись», всіма офіційними мовами Європей­ського Союзу.

Однак, якщо відомий кредитор є пред'явником страхової вимоги, інформа­ція в повідомленні, передбачене в статті 15, подається офіційною мовою чи однією з офіційних мов держави-члена, в якій кредитор постійно проживає, перебуває або має головний офіс.

2.  Будь-який кредитор, який постійно проживає, перебуває чи має голо­вний офіс в державі-члені, іншій ніж держава-член походження, може пред'явити вимогу чи подати зауваження щодо його вимоги офіційною мовою чи однією з офіційних мов тієї держави-члена. Однак, в такому випадку пред'явлення його вимоги чи подання зауваження щодо його вимоги, якщо доцільно, має заголо­вок «Пред'явлення вимоги» чи «Подання зауважень щодо вимог», якщо доціль­но, офіційною мовою чи однією з офіційних мов держави-члена походження.І

Стаття 18.  Регулярна інформація для кредиторів

1. Ліквідатори належним чином регулярно інформують кредиторів, зокрема про здійснення ліквідації.

2.  Наглядові органи держав-членів можуть робити запити щодо інформації про розвиток процедури ліквідації до наглядових органів держави-члени похо­дження.

Розділ IV

Положення, спільні для заходів щодо відновлення платоспроможності та процедур ліквідації

Стаття 19.  Наслідки щодо певних договорів та прав

Відступаючи від положень статей 4 та 9, наслідки відкриття заходів щодо відновлення платоспроможності чи процедур ліквідації щодо договорів та прав, визначених нижче, регулюються наступними правилами:

а)   трудові договори та трудові відносини регулюються виключно законо­давством держави-члена, що застосовується до трудових договорів чи трудових відносин;

б)   договір, який надає право використовувати чи придбавати нерухоме май­на, регулюється виключно законодавством держави-члена, на території якої розташоване нерухоме майно;

в)   права страхової компанії на нерухоме майно, корабель чи літак, які під­лягають реєстрації в державному реєстрі, регулюється законодавством держави-члена, яка веде цей реєстр.

Стаття 20.  Права третіх сторін in rem

1.  Відкриття заходів щодо відновлення платоспроможності чи процедур лік­відації не впливає на права in rem кредиторів чи третіх сторін щодо матеріаль­них чи нематеріальних, рухомих чи нерухомих активів — як особливих активів, так і всіх невизначених активів в цілому, що змінюються час від часу, — які належать страховій компанії, і які розміщені в межах території іншої держави-члена на час відкриття таких заходів чи процедур.

2.  Права, про які йдеться в пункті 1, зокрема, означають:

а)   право розміщувати активи чи мати їх розміщеними і отримувати компе­нсацію від прибутків чи доходів від цих активів, зокрема за допомогою права утримання майна за борги або застави;

б)   виняткове право на задоволення вимоги, зокрема, право, гарантоване правом утримання майна за борги або передачею вимоги через гарантію;

в)   право вимагати активи від та/або вимагати реституції з боку будь-кого, хто володіє чи користується ними, всупереч бажанням сторони, наділе­ної таким правом;

г)   право in rem на прибуткове користування активами.

3.  Право, записане в державному реєстрі, та яке реалізується щодо третіх сторін, згідно з яким право in rem в значенні пункту 1 може бути отримане, вважається правом in rem.

4.  Пункт 1 не перешкоджає діям щодо нечинності, оспорюваності чи неви­конання, про що йдеться в статті 9(2)(1).

Стаття 21.  Збереження права на майно

1. Відкриття заходів щодо відновлення платоспроможності чи процедур лік­відації страхової компанії, що купує активи, не впливає на права продавця, що ґрунтуються на збереженні права на майно, якщо на час відкриття таких заходів чи процедур активи розміщені на території держави-члена, іншої ніж держава, в якій такі заходи чи процедури були відкриті.

2.  Відкриття заходів щодо відновлення платоспроможності чи процедур лік­відації страхової компанії, що продає активи, після передачі активів, не є під­ставою для скасування чи припинення продажу та не перешкоджає покупцю набувати право на майно, якщо на момент відкриття таких заходів чи процедур продані активи розміщені на території держави-члена, іншої ніж держава, в якій такі заходи чи процедури були відкриті.

3.  Пункти 1 та 2 не перешкоджають діям щодо нечинності, оспорюваності чи невиконання, про що йдеться в статті 9(2)(1).

Стаття 22.  Компенсація

1.  Відкриття заходів щодо відновлення платоспроможності чи процедур лік­відації не впливає на право кредиторів вимагати компенсації своїх вимог відно­сно вимог страхової компанії, якщо така компенсація допускається законодав­ством, що застосовується до вимог страхової компанії .

2.  Пункт 1 не перешкоджає діям щодо нечинності, оспорюваності чи неви­конання, про що йдеться в статті 9(2)(1).

Стаття 23.  Регульовані ринки

1.  Не порушуючи статті 20, наслідки заходів щодо відновлення платоспро­можності чи відкриття процедур ліквідації щодо прав та зобов'язань сторін ре­гульованого ринку регулюються виключно законодавством, що застосовується до такого ринку.

2.  Пункт 1 не перешкоджає будь-яким діям щодо нечинності, оспорювано­сті чи невиконання, про що йдеться в статті 9(2)(1), які можуть бути вжиті з метою припинення виплат чи здійснення операцій відповідно до законодавст­ва, що застосовується до такого ринку.

Стаття 24. Акти, що завдають шкоду

Стаття 9(2)(1) не застосовується, якщо особа, яка отримала вигоду від вико­нання правового акту, що завдає шкоди всім кредиторам, доведе, що:

а)   зазначений акт належить до законодавства держави-члена, іншої ніж дер-жава-член походження, і

б)   що те законодавство не допускає будь-яких заходів оспорювання цього акту у відповідному випадку.

Стаття 25.  Захист покупців третіх сторін

Якщо актом, укладеним після прийняття заходів щодо відновлення плато­спроможності чи відкриття процедур ліквідації, страхова компанія за винагоро­ду розпоряджається:

a)   нерухомими активами,

b)   кораблем чи літаком, що підлягає державній реєстрації, або

c)   цінними паперами, що підлягають обігу, або іншими, існування яких або передача яких передбачає внесення в реєстр або рахунок, передбаче­ні законодавством чи які розміщені в центральній депозитарній системі, що регулюється законодавством держави-члена,

законність такого акту регулюється законодавством тієї держави-члена, на території якої розміщені нерухомі активи або яка веде реєстр, раху­нок чи систему.

Стаття 26.  Незакінчений судовий процес

Наслідки заходів щодо відновлення платоспроможності чи процедур лікві­дації щодо незакінченого судового процесу стосовно активів чи прав, яких стра­хова компанія була позбавлена, регулюються виключно законодавством держа-ви-члена, в якій триває судовий процес.

Стаття 27. Адміністратори та ліквідатори

1.  Призначення адміністратора чи ліквідатора підтверджується завіреною копією оригіналу рішення про його призначення або будь-яким іншим серти­фікатом, виданим компетентними органами держави-члена походження.

Може вимагатись переклад на офіційну мову або одну з офіційних мов дер­жави-члена, на території якої адміністратор чи ліквідатор прагне здійснювати свою діяльність. Не вимагається законодавство чи інша аналогічна формаль­ність.

2.  Адміністратори і ліквідатори мають право здійснювати на території всіх держав-членів всі повноваження, які вони мають право здійснювати на терито­рії держави-члена походження. Може бути призначений асистент або, якщо доцільно, представник адміністраторів та ліквідаторів, відповідно до законодав­ства держави-члена походження, в ході здійснення заходів щодо відновлення платоспроможності чи процедур ліквідації, зокрема в приймаючій державі-чле-ні і, особливо, з метою допомогти подолати будь-які складнощі, з якими стика­ються кредитори в приймаючій державі-члені .

3.  При здійсненні своїх повноважень відповідно до законодавства держави-члена походження, адміністратор чи ліквідатор узгоджує свої дії з законодавст­вом держав-членів, на території яких він бажає вживати дії, зокрема, щодо процедур реалізації активів та повідомлення працівників. Такі повноваження не можуть включати застосування примусу чи право впливати на судовий про­цес або вирішувати спори.

Стаття 28.  Реєстрація в державному реєстрі

1. Адміністратор, ліквідатор чи будь-який інший орган чи особа, відповідно уповноважена в державі-члені походження, може зробити запит, щоб заходи щодо відновлення платоспроможності чи рішення відкрити процедури ліквіда­ції реєструвалися у земельному, торгівельному та будь-якому іншому держав­ному реєстрі, що ведуться в інших державах-членах.

Однак, якщо держава-член передбачає обов'язкову реєстрацію, орган чи особа, про які йдеться в підпункті 1, вживає всіх заходів, які необхідні для забезпечення такої реєстрації.

2.  Витрати на реєстрацію розглядаються як витрати та видатки, понесені при здійсненні процедур.

Стаття 29.  Професійна таємниця

Всі особи, від яких вимагається отримання чи розголошення інформації у зв'язку з порядком повідомлення, передбаченим в статтях 5, 8 та ЗО, пов'язані професійною таємницею так, як це передбачено в статті 16 Директиви 92/49/ EEC та статті 15 Директиви 92/96/ЕЕС за винятком будь-яких судових органів, до яких застосовуються діючі положення національного законодавства.

Стаття ЗО.  Структурні підрозділи страхових компаній третьої країни

1. Незважаючи на визначення, передбачені в статті 2(е), (f) та (g), та з метою застосування положень цієї Директиви до заходів щодо відновлення платоспроможності та процедур ліквідації структурного підрозділу, розміщеного на території держави-члена, де заснована страхова компанія, головний офіс якого розташований поза межами Співтовариства:

a)   «держава-член походження» означає державу-члена, в якій структурний підрозділ отримав ліцензію відповідно до статті 23 Директиви 73/239/ EEC та статті 27 Директиви 79/267/EEC, та

b)   «наглядові органи» та «компетентні органи» означає такі органи держа­ви-члена, в якій структурний підрозділ отримав ліцензію .

2. Якщо страхова компанія, головний офіс якої знаходиться поза межами Співтовариства, має структурні підрозділи, засновані в більш ніж одній держа-ві-члені, кожен структурний підрозділ розглядається незалежно, що стосується застосування цієї Директиви. Компетентні органи та наглядові органи цих дер-жав-членів докладають всіх зусиль для координації своїх дій. Будь-які адмініс­тратори чи ліквідатори також докладають всіх зусиль для координації своїх дій.

Стаття 31.  Імплементація цієї Директиви

1. Держави-члени приймають закони, постанови та адміністративні поло­ження, які необхідно привести у відповідність з цією Директивою до 20 квітня 2003 року. Після цього вони відразу повідомляють про це Комісію.

Якщо держави-члени приймають такі заходи, вони повинні містити поси­лання на цю Директиву чи, у разі їх офіційної публікації, така публікація має супроводжуватися таким посиланням. Методи розміщення таких посилань пе­редбачаються державами-членами.

2.  Положення національного законодавства, прийняті для застосування цієї Директиви, застосовуються виключно до заходів щодо відновлення платоспро­можності чи процедур ліквідації, здійснених чи відкритих після дати, зазначе­ної в пункті 1. заходи щодо відновлення платоспроможності чи процедури лік­відації, здійснені чи відкриті до тієї дати, продовжують регулюватись законодавством, що застосовувалось щодо них на час здійснення чи відкриття.

3. Держави-члени надсилають Комісії текст основних положень національ­ного законодавства, які вони приймають в сфері, що регулюється цією Дирек­тивою.

Стаття 32.  Набрання чинності

Ця Директива набирає чинності в день її публікації в Офіційному журналі Європейських Співтовариств.

Стаття 33. Адресати

Ця Директива адресована державам-членам.

Вчинено в Брюсселі, 19 березня 2001 року.

За Європейський парламент Президент

За Раду Президент

Н. Фонтайн

А. Лінд

ДОДАТОК

СПЕЦІАЛЬНИЙ РЕЄСТР, ПЕРЕДБАЧЕНИЙ В СТАТТІ 10 (3)

1.  Кожна страхова компанія повинна вести в своєму головному офісі спеці­альний реєстр активів, що використовуються для покриття технічних резервів, підрахованих та інвестованих згідно з правилами держави-члена походження.

2. Якщо страхова компанія здійснює як страхуванню життя, так і інші види страхування . вона веде у своєму головному офісі окремі реєстри для кожного виду діяльності. Однак, якщо держава-член уповноважує страхову компанію покривати страхування життя і ризики, перераховані у пунктах 1 і 2 Додатку А до Директиви 73/239/ЕЕС, вона може передбачити, щоб ті страхові компанії вели єдиний реєстр для всіх їхніх видів діяльності.

3.  Загальна вартість внесених в реєстр активів, оцінена у відповідності із правилами, що застосовуються в державі-члені походження, ніколи не повинна бути меншою за вартість технічних резервів.

4. Якщо активи, внесені в реєстр, підлягають праву in rem на користь креди­тора чи третьої сторони, внаслідок чого частка вартості активів не є доступною для цілей виконання зобов'язань, цей факт записується до реєстру, і недоступ­на сума не зараховується до загальної вартості, про яку йдеться у пункті 3.

5.  Якщо активи, задіяні для покриття технічних резервів, підлягають праву in rem на користь кредитора чи третьої сторони, не виконуючи умови пункту 4, чи коли такі активи підлягають збереженню права на майно на користь креди­тора або третьої сторони, або якщо кредитор має право вимагати компенсацію вимог проти вимог страхової компанії, розгляд таких активів у випадку ліквіда­ції страхової компанії відповідно до методу, викладеного у статті 10 (1) (а), визначається законодавством держави-члена походження, окрім випадків, коли до цих активів застосовуються статті 20, 21 чи 22.

6.  Склад активів, внесених у реєстр відповідно з пунктами 1-5 на час, коли відкриті процедури ліквідації, не повинен надалі змінюватися і мінятися, крім випадків, коли в реєстрах необхідно виправити суто канцелярські помилки, за винятком надання дозволу компетентним органом.

7.  Незважаючи на пункт 6, ліквідатори повинні додати до вказаних активів їх прибуток і вартість чистих страхових внесків, отриманих щодо відповідного виду діяльності між відкриттям процедур ліквідації і часом виплати страхових вимог, чи до будь-якої передачі портфелю.

8.  Якщо результат реалізації активів є меншим, ніж їх оцінена вартість в реєстрах, ліквідатори мають надати пояснення компетентним органам держа­ви-члена походження.

9.  Наглядові органи держав-членів повинні вжити відповідних заходів для забезпечення повного застосування страховими компаніями положень цього Додатку.


<