ДИРЕКТИВА РАДИ 90/619 ЕЕС від 8 листопада 1990 року щодо узгодження законів, постанов та адміністративних положень, які стосуються прямого страхування життя, визначає положення для спрощення ефективного користування свободою надання послуг та вносить зміни до Директиви 79/267/ЕЕС* : - Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського союзу -Вовк- : Книги по праву, правоведение

ДИРЕКТИВА РАДИ 90/619 ЕЕС від 8 листопада 1990 року щодо узгодження законів, постанов та адміністративних положень, які стосуються прямого страхування життя, визначає положення для спрощення ефективного користування свободою надання послуг та вносить зміни до Директиви 79/267/ЕЕС*

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 226 227 
РЕКЛАМА
<

Зі змінами, внесеними:

Директивою Ради 92/96/ЕЕС від 10 листопада 1992 року

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Економічного Спів­товариства, і зокрема Статтю 57 (2) і 66 Договору,

Беручи до уваги пропозицію від Комісії',

У співпраці з Європейським Парламентом2,

Беручи до уваги висновок Економічного і Соціального комітету3,

Враховуючи, що необхідно розвивати внутрішній ринок із страхування жит­тя і операцій, про які йдеться у Першій Директиві Ради 79/267/ЕЕС від 5 бере­зня 1979 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних поло­жень стосовно започаткування та ведення діяльності прямого страхування життя4, далі «Перша Директива» з останніми змінами, внесеними Актом про приєднан­ня Іспанії та Португалії; враховуючи, що для того, щоб досягнути цієї мети, бажано сприяти страховим компаніям, що мають свій головний офіс у Співто­варистві, надавати послуги у державах-членах, таким чином надаючи можли­вість для власників страхового поліса мати право регресу не лише щодо страхо­виків, заснованих у їх власній країні, але також щодо страховиків, які мають свій головний офіс у Співтоваристві і засновані в інших державах-членах;

Враховуючи, що згідно з Договором, будь-яку дискримінацію відносно сво­боди надання послуг, яка базується на факті, що компанія не заснована в дер-жаві-члені, в якій надаються послуги, було заборонено після завершення пере­хідного періоду; враховуючи, що така заборона застосовується до послуг, які надаються будь-якою установою у Співтоваристві, чи головним офісом компа­нії, чи представництвом, чи філією;

Враховуючи, що з практичних міркувань бажано визначити надання послуг, беручи до уваги як заснування страховика, так і місце, де повинно бути викона­не таке зобов'язання; враховуючи, таким чином, що зобов'язання повинно бути визначене; враховуючи, що крім того, бажано розрізняти між діяльністю, що здійснена шляхом заснування, і діяльністю, що здійснена шляхом свободи на­дання послуг;

Враховуючи, що бажано доповнити Першу Директиву Ради для того, щоб зокрема, роз'яснити повноваження та засоби нагляду, якими наділені наглядові органи; враховуючи, що також бажано передбачити спеціальні положення щодо початку, здійснення та нагляду за діяльністю шляхом свободи надання послуг;

Враховуючи, що власники страхового поліса, які, завдяки тому факту, що вони виявляють ініціативу брати зобов'язання в іншій державі і таким чином підлягають захисту правової системи тієї іншої держави, не потребують спеціа­льного захисту у державі, де взяті зобов'язання, повинна надаватися повна сво­бода скористатися якомога ширшим ринком із страхування життя та операцій, про які йдеться у Першій Директиві; враховуючи, що іншим власникам страхо­вого поліса також повинен надаватися належний захист;

Враховуючи, що при керуванні деякими груповими пенсійними фондами, різноманіття та складність різних схем і їх тісний зв'язок зі схемами соціально­го забезпечення потребують ретельного дослідження; враховуючи, що вони, таким чином, повинні бути виключені з сфери застосування положень, харак­терних для свободи надання послуг, які містить ця Директива; враховуючи, що вони формуватимуть предмет іншої Директиви;

Враховуючи, що діючі положення у державах-членах щодо договірного пра­ва, яке застосовується до діяльності, про яку йдеться у Першій Директиві, про­довжують відрізнятися; враховуючи, що свобода вибору закону такого, що за­стосовується до договору, закону, іншого ніж закон держави, де взяті зобов'язання, може надаватися в певних випадках згідно з правилами, що вра­ховують особливі обставини;

Враховуючи, що положення Першої Директиви щодо передачі портфелю повинні бути підсилені та доповнені положеннями, що спеціально стосуються передачі іншій компаній портфелю договорів, укладених шляхом свободи на­дання послуг;

Враховуючи, що в інтересах захисту власників страхового поліса, державам -членам слід надавати, на даному етапі координаційного процесу, можливість обмежувати одночасне здійснення діяльності шляхом свободи надання послуг і діяльності шляхом заснування; враховуючи, що жодного такого обмеження не передбачається у разі, якщо власники страхового поліса не потребують такого захисту;

Враховуючи, що започаткування та ведення діяльності шляхом свободи на­дання послуг повинно підлягати процедурам, які гарантують дотримання стра­ховими компаніями положень щодо фінансових гарантій, умов страхування та розмірів страхових премій; враховуючи, що такі процедури можуть бути посла­блені, у разі, якщо діяльність, здійснена шляхом свободи надання послуг, охо­плює власників страхового поліса, які завдяки характеристикам зобов'язань, які вони пропонують взяти, не потребують спеціального захисту у державі, де взяті зобов'язання;

Враховуючи, що договори страхування життя, укладені шляхом вільного надання послуг, власникам страхового поліса повинні надавати можливість ану­лювання договору протягом строку від 14 до ЗО днів;

Враховуючи, що Перша Директива прийняла принцип про заборону одно­часно здійснювати діяльність, що охоплюється Директивою 73/239/ЕЕС' (Пер­ша Директива щодо узгодження страхування, іншого, ніж страхування життя) з останніми змінами, внесеними Директивою 88/357/ЕЕС2, і ту діяльність, що охоплює Перша Директива; враховуючи, що вона дозволила подальшу діяль­ність існуючих компаній, що займаються обома видами страхування, вона ви­значила, що вони не можуть засновувати представництва або філії із страхуван­ня життя; враховуючи, що особливий характер зобов'язань, взятих у сфері страхування згідно з системою свободи надання послуг, виправдовує, тим не менше, принаймні на перехідній основі, починаючи з дати повідомлення про цю Директиву державам-членам, запровадження ступеню гнучкості при засто­суванні вищевказаного принципу;

Враховуючи, що ніщо у цій Директиві не повинно зашкодити компанії, що займається обома видами страхування, розділитися на дві компанії, одна, що діє у сфері страхування життя, інша — у сфері страхування, іншому ніж страху­вання життя; враховуючи, що для того, щоб дозволити такий розподіл при найкращих можливих умовах, бажано дозволити державам-членам, згідно з правилами законів про конкуренцію Співтовариства, передбачати належні за­ходи оподаткування, зокрема, відносно приросту капіталу, до якого міг призве­сти такий розподіл;

Враховуючи, що необхідно передбачати особливе співробітництво у сфері свободи надання послуг між компетентними наглядовими органами держав-чле-нів та між цими органами і Комісією; враховуючи, що необхідно також перед­бачати застосування системи штрафування у разі, якщо компанія, що надає по­слуги не дотримується положень держави-члена, в якій надаються ці послуги;

Враховуючи, що технічні резерви, включаючи математичні резерви, підля­гають правилам і нагляду держави-члена, в якій надаються послуги, якщо на­дання послуг включає зобов'язання щодо яких держава, в якій отримують по­слуги, бажає надати спеціальний захист власникам страхового поліса; враховуючи, однак, якщо таке бажання захистити власників страхового поліса є невиправда­ним, технічні резерви, включаючи математичні резерви, надалі підлягають пра­вилам і нагляду держави-члена, в якій заснована компанія;

Враховуючи, що деякі держави-члени не обкладають договори про страху­вання життя та інші операції, що охоплені Першою Директивою, будь-якою формою непрямого оподаткування, тоді як інші застосовують спеціальні пода­тки; враховуючи, що структура та ставка таких податків дуже відрізняється між державами-членами, в яких вони застосовуються; враховуючи, що бажано уни­кати ситуації, коли такі розбіжності призводять до порушення конкуренції між компаніями у різних державах-членах; враховуючи, що протягом подальшої гармонізації, застосування механізмів оподаткування, передбачених державою-членом, в якій було взято зобов'язання, є способом виправлення такого негати­вного ефекту; враховуючи, що самі держави-члени повинні встановити спосіб, щоб гарантувати стягнення таких податків;

Враховуючи, що Перша Директива чітко передбачає спеціальні правила щодо надання ліцензії представництвам і філіям компаній, головні офіси яких знахо­дяться за межами Співтовариства;

Враховуючи, що потрібно передбачати гнучку процедуру для можливості встановлення співпраці з третіми країнами на базі Співтовариства; враховуючи, що мета цієї процедури не полягає в тому, щоб закривати фінансові ринки Співтовариства, але швидше, якщо Співтовариство має намір залишати свої фінансові ринки відкритими для решти світу, сприяти лібералізації глобальних фінансових ринків в інших третіх країнах; враховуючи, що з цією метою, ця Директива передбачає процедури для проведення переговорів з третіми країнами і, в крайньому разі, для можливості вживати заходи, що включають призу­пинення подання нових заявок на отримання ліцензії або обмеження нових ліцензій;

Враховуючи, що бажано враховувати, у значенні статті 8с Договору, масш­таби зусиль, які слід докласти певним економікам, демонструючи зміни в роз­витку; враховуючи, таким чином, що бажано дозволяти певним державам-чле-нам вживати заходи перехідного порядку для поступового застосування спеціальних положень цієї Директиви, що стосуються свободи надання послуг;

Враховуючи, що зважаючи на відмінності у національному законодавстві, також доцільно дозволяти таким державам-членам, які цього бажають, застосо­вувати заходи перехідного порядку, які надають їм можливість адаптувати їхнє законодавство у повному обсязі щодо групових договорів страхування, пов'яза­них з трудовим договором або втручанням брокера, положення цієї Директиви, що стосуються випадку, коли власник страхового поліса виявляє ініціативу укла­сти договір шляхом надання послуг;

Враховуючи, що буде особливо важливим дозволити тим державам-членам, які цього бажають, достатньо довгий період для можливості приймати відпові­дні положення для забезпечення професійної компетентності і незалежності страхових брокерів; враховуючи, що зважаючи на зростаючу роль таких броке­рів, яку вони відіграють у наданні консультацій тим, хто купує страховки, і зіштовхуються з дедалі більшою кількістю продуктів в результаті свободи на­дання послуг, їх професійна компетентність та незалежність стають суттєвими елементами захисту споживача,

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Розділ І Загальні положення

Стаття 1

Ціллю цієї Директиви є:

(a)  доповнення Директиви 79/267/ЕЕС;

(b)  встановлення певних положень щодо свободи надання послуг відносно діяльності, про яку згадано у вищевказаній Директиві, такі положення викладаються далі у розділі III цієї Директиви.

Стаття 2

З метою цієї Директиви:

(a)  «Перша Директива» означає Директиву 79/267/ЕЕС;

(b)  «компанія»:

—   для цілей Розділів І і II, означає будь-яку компанію, яка отримала ліцензію згідно з статтею 6 або статтею 27 Першої Директиви,

—   для цілей розділів III і IV, означає будь-яку компанію, яка отримала ліцензію згідно з статтею 6 Першої Директиви;

(c)  «установа / здійснення підприємницької діяльності»:

означає головний офіс, представництво або філію компанії, беручи до уваги статтю 3;

(d)  «зобов'язання»:

означає зобов'язання, що представлене одним з видів страхування чи операцією, згадані у статті 1 Першої Директиви;

 (е) «держава-член зобов'язання»:

означає державу-член, в якій власник страхового поліса має постійне місце проживання або, якщо власник страхового поліса є юридичною особою, державу-члена, в якій розташована установа, якої стосується договір, останнього;

(f ) «держава-член здійснення підприємницької діяльності»:

означає державу-члена, в якій розташована установа, що покриває зобо­в'язання;

(g) «держава-член надання послуг»:

означає державу-члена зобов'язання, коли зобов'язання виконуються уста­новою, яка знаходиться в іншій державі-члені;

(h) «материнська компанія »:

означає материнську компанію у значенні статей 1 та 2 Директиви 83/ 349/ЕЕС1;

(і) «дочірня компанія »:

означає дочірню компанію у значенні статей 1 та 2 Директиви 83/349/ EEC; будь-яка дочірня компанія дочірньої компанії також розглядається як дочірня компанія щодо материнської компанії, основної для всіх цих компаній.

Стаття З

Для цілей Першої Директиви і цієї Директиви, будь-яка постійна присут­ність компанії на території держави-члена розглядається у такий самий спосіб, що І представництво або філія, навіть якщо така присутність не приймає форму філії чи представництва, але складається лише з офісу, яким керує власний штат компанії або особа, яка є незалежною, але має постійні повноваження діяти в якості представництвакомпанії .

Розділ II Положення, додаткові до Першої Директиви

Стаття 4

1. Законодавство, що застосовується до договорів щодо діяльності, про яку йдеться у Першій Директиві, є законодавством держави-члена зобов'язання. Однак, якщо дозволяє закон тієї держави, сторони можуть обирати закон Іншої країни.

2 У разі, якщо власник страхового поліса є фізичною особою і має постійне місце проживання у державі-члені, іншій ніж державі, громадянином якої він є, сторони можуть обирати законодавство тієї держави-члена, громадянином якої він є.

3. У разі, якщо держава включає деякі територіальні одиниці, кожна з яких має свої власні правові норми щодо договірних зобов'язань, кожна одиниця вважається країною, з метою визначення законодавства, що застосовується від­повідно до цієї Директиви.

Держава-член, в якій різні територіальні одиниці мають свої власні правові норми щодо договірних зобов'язань, не зобов'язана застосовувати положення цієї Директиви щодо протиріч, які виникають між законами таких одиниць.

4. У цій статті ніщо не обмежує застосуванню правових норм місця розгляду справи у ситуації, коли вони є обов'язковими, незалежно від законодавства, застосовуваного в інакший спосіб до договору.

Якщо це передбачає закон держави-члена, обов'язкові правові норми дер-жави-члена зобов'язання можуть бути застосовані, якщо, і наскільки це відпо­відає закону тієї держави-члена, такі правила повинні застосовуватись, який би закон не застосовувався до договору.

5.  Згідно з попередніми пунктами, держави-члени застосовують до догово­рів страхування, про які йдеться у цій Директиві, їх загальні правила міжнаро­дного приватного права щодо договірних зобов'язань.

Стаття 5

Статтю 23 Першої Директиви доповнено наступним пунктом: «3. Кожна держава-член вживає всіх заходів, необхідних для забезпечення того, щоб органи, відповідальні за здійснення нагляду за страховими компанія­ми, мали повноваження та засоби, необхідні для здійснення нагляду за діяльні­стю страхових компаній, заснованих на їхній території, включаючи діяльність, здійснювану за межами такої території, згідно з Директивами Ради, що регулю­ють таку діяльність, та для цілей забезпечення їх виконання.

Такі повноваження і засоби повинні, зокрема, надавати право наглядовим органам:

—   наводити детальні довідки щодо стану компанії та всієї його діяльності, зокрема за допомогою:

—   збирання інформації або вимагання подачі документів стосовно страхо­вої діяльності,

—   проведення досліджень на місці у приміщеннях компанії ,

—   вживання будь-яких заходів стосовно компанії, які є відповідними та необхідними для забезпечення того, що така діяльність компанії зали­шається такою, що відповідає законам, підзаконним та адміністратив­ним положенням, яких компанія повинна дотримуватися у кожній дер-жаві-члені і зокрема, схемі діяльності до тих пір, поки це залишається обов'язковим, і запобігати та усувати будь-які невідповідності, що завда­ють шкоди інтересам власника страхового поліса,

—   забезпечувати, що заходи, яких вимагають наглядові органи здійсню­ються, якщо потрібно буде в примусовому порядку, коли доцільно — в судовому порядку.

Держави-члени можуть також передбачати, щоб наглядові органи отриму­вали будь-яку інформацію стосовно договорів, якою володіють посередники.

Стаття 6

1. Стаття 25 Першої Директиви таким чином вилучена.

Стаття 7

Стаття 22 (2) Першої Директиви замінена наступною:

«2. Республіка Італії вживає всіх заходів на забезпечення того, щоб вимога, що компанії, засновані на її території, передають частину їхнього зобов'язання Національному Інституту Страхування («Istituto Nazionale di Assicurazioni»), була скасована не пізніше 20 листопада 1994 року,

Стаття 8

1.  Назва розділу III Першої Директиві замінена наступною:

Розділ III A

Правила, що застосовуються до представництв або філій, заснованих в межах Співтовариства, і що належать до компаній, головні офіси яких знаходяться

за межами Співтовариства.

2.  Наступна назва розташована після статті 32 Першої Директиви:

«Розділ III Б

Правила, що застосовуються до дочірніх компаній материнських компаній,

що керуються законами третьої країни, і до придбань участі

такими материнськими компаніями.

Стаття 9

Наступні статті додані до розділу III В Першої Директиви:

«Стаття 32а

Компетентні органи держав-членів повідомляють Комісію про:

(a)  будь-яку ліцензію, надану прямій чи непрямій дочірній компанії однієї або більше материнських компаній, які керуються законодавством тре­тьої країни. Таким чином, Комісія повідомляє Комітет, про який йдеть­ся у статті 32Ь (6);

(b)  кожен раз, коли така материнська компанія придбаває участь у страхо­вій компанії Співтовариства, що перетворює останню на її дочірню ком­панію. Відповідно Комісія повідомляє Комітет, про який йдеться у стат­ті 32Ь (6);

Якщо ліцензія надана прямій або непрямій дочірній компанії однієї або більше материнських компаній, що керуються законодавством третіх країн, стру­ктура групи вказується у повідомленні, яке компетентні органи направляють до Комісії.

Стаття 32Ь

1.  Держави-члени повідомляють Комісію про будь-які загальні труднощі, з якими зіштовхуються їхні страхові компанії при започаткуванні чи здійсненні діяльності у третій країні.

2.  Спочатку, не пізніше шести місяців до дати, про яку йдеться у другому пункті статті ЗО Директиви 90/619/ЕЕС1, і потім періодично, Комісія складає звіт, у якому розглядається режим, який надається страховим компаніям Спів­товариства у третіх країнах, в термінах, про які йдеться у пунктах 3 та 4, відно­сно започаткування і здійснення страхової діяльності та придбання участі у страхових компаніях третьої країни. Комісія подає такі звіти до Ради, разом з будь-якими відповідними пропозиціями.

3.  Коли б у Комісії не складалося враження, чи на основі звітів, про які йдеться у пункті 2, чи на основі іншої інформації, що третя країна не надає страховим компаніям Співтовариства ефективний доступ до ринку, подібного до того, який Співтовариство надає страховим компаніям цієї третьої країни, Комісія може подати пропозиції до Ради за відповідним дорученням для пере­говорів, з метою отримання конкурентних умов для страхових компаній Спів­товариства. Рада приймає рішення кваліфікованою більшістю.

4.  Коли б у Комісії не складалося враження, чи на основі звітів, про які йдеться у пункті 2, чи на основі іншої інформації, що страхові компанії Співто­вариства не користується у третіх країнах національним режимом, який надає такі самі конкурентні умови, що є доступні внутрішнім страховим компаніям, і що не виконуються умови ефективного доступу до ринку, Комісія може ініцію­вати переговори з метою виправлення такої ситуації. В обставинах, що описані у першому підпункті, також може бути вирішено у будь-який час і окрім ініці­ювання переговорів, згідно з процедурою, яку викладено у статті 326 (6), що компетентні органи держав-членів повинні обмежити або призупинити їх рі­шення:

—   щодо запитів, які не розглянуті на момент цього рішення, або майбутніх запитів щодо отримання ліцензії, і

—   щодо придбань участі прямими чи непрямими материнськими компа­ніями, які керуються законами відповідної третьої країни.

Тривалість заходів, про які згадано вище, не може перевищувати трьох міся­ців.

До завершення трьохмісячного строку та за результатами переговорів, Рада може, діючи за пропозицією Комісії, прийняти рішення кваліфікованою біль­шістю щодо продовження здійснення цих заходів.

Такі обмеження або призупинення не можуть застосовуватися до заснуван­ня дочірніх компаній страховими компаніями або їхніми дочірніми компанія­ми, що своєчасно отримали ліцензію у Співтоваристві, або до придбання участі у страхових компаній Співтовариства такими компаніями або дочірніми ком­паніями.

5.  Коли б у Комісії не складалося враження, що виникла одна з ситуацій, описаних у пунктах 3 та 4, держави-члени повідомляють Комісію на її запит про:

(a)  будь-який запит на отримання ліцензії прямої чи непрямої дочірньої компанії, одна або більше материнських компаній якого керуються за­конами відповідної третьої країни;

(b)  будь-які плани такої компаній на придбання участі у страхової компанії Співтовариства, так що остання стає дочірньою компанією попереднього.

Це зобов'язання надавати інформацію втрачає силу, якщо досягається до­мовленість з третіми країнами, про які згадано у пунктах 3 та 4, коли заходи, про які йдеться у другому і третьому підпунктах пункту 4 перестають застосову­ватись.

6.  Комісії допомагає комітет, що складається з представників держав-чле­нів, і під головуванням представника Комісії.

Представник Комісії передає на розгляд до комітету проект заходів, яких потрібно вжити. Комітет подає свій висновок щодо проекту протягом строку, який голова може встановити залежно від терміновості питання. Висновок при­ймається більшістю, встановленою у статті 148 (2) Договору щодо рішень, які Рада зобов'язана приймати за пропозицією Комісії. Голоси представників дер­жав-членів у комітеті зважуються у спосіб, встановлений у цій статті. Голова не голосує.

Комісія приймає передбачених заходів, якщо вони відповідають висновку комітету.

Якщо передбачені заходи не відповідають висновку комітету, або у разі не­отримання висновку, Комісія подає на розгляд до Ради, без зволікання, пропо­зицію щодо заходів, яких потрібно вжити. Рада діє кваліфікованою більшістю.

Якщо, по закінченні періоду, що встановлюється в кожному акті, який має бути прийнятий Радою згідно з цим пунктом, але який в жодному випадку не перевищує три місяці з дати звернення до Ради, Рада не діяла, пропоновані заходи здійснюються Комісією, крім випадків, коли Рада проголосувала проти зазначених заходів простою більшістю.

7. Заходи, вжиті відповідно до цієї статті, відповідають зобов'язанням Спів­товариства згідно з будь-якими міжнародними угодами, двосторонніми або ба­гатосторонніми, що регулюють початок та здійснення діяльності страхових ком­паній.

Розділ III Положення, які спеціально стосуються свободи надання послуг

Стаття 11

Будь-яка компанія, яке має намір вести діяльність вперше в одній або у більше держав-членів відповідно до свободи надання послуг, спочатку інфор­мує компетентні органи держави-члена походження, вказуючи на характер зо­бов'язань, які воно має намір покривати.

Стаття 14

1.  Протягом одного місяця від одержання повідомлення, передбаченого у статті 11, компетентні органи держави-члена походження надають державі-чле-ну або державам-членам, на території яких компанія має намір вести діяльність з огляду на свободу надання послуг:

(a)  свідоцтво, яке підтверджує, що компанія має мінімальну маржу плато­спроможності, підраховану відповідно до статті 19 і 20 Директиви 79/ 267/ЕЕС;

(b)  види діяльності, на які компанія одержала ліцензію;

(c)  характер зобов'язань, які компанія має намір покривати у державі-члені надання послуг.

В той же час вони інформують належним чином відповідну компанію.

2. Якщо компетентні органи держави-члена походження не подають інфор­мації, про яку йдеться у пункті 1 впродовж визначеного часу, вони мотивують свою відмову компанії впродовж того самого часу. Відмову можна оскаржити до суду держави-члена походження.

3.  Компанія може почати діяльність у визначений день, коли воно одержує повідомлення, передбачене у першому підпункті пункту 1.

Стаття 15

1. Кожна держава-член передбачає, що власник страхового поліса, який укла­дає договір особистого страхування життя, має строк від 14 до ЗО днів на анулю­вання договору з моменту, коли його було повідомлено, що договір укладено.

Надання повідомлення про анулювання власником страхового поліса при­зводить до звільнення його від будь-яких майбутніх обов'язків, що виникають з договору.

Інші законні наслідки та умови щодо анулювання визначаються законодав­ством, що застосовується до договору, як визначено в статті 4, особливо що стосується заходів повідомлення власника страхового поліса, що договір укла­дено.

2. Державам-членам не потрібно застосовувати пункт 1 щодо договорів три­валістю шість місяців або менше, а також до договорів, в яких з огляду на статус власника полісу чи обставини, за яких було укладено договір, власник полісу не потребує такого спеціального захисту. Держави-члени у своїх правилах вказу­ють, коли пункт 1 не застосовується.

Стаття 17

Будь-яка зміна, яку компанія має намір зробити в інформації, про яку йдеться у статті 11, підлягає процедурі, передбаченій у статті 11 і 14.

Розділ IV Перехідні положення

Стаття 27

1. У випадку з груповими договорами страхування, укладеними на підставі трудового договору або професійної діяльності застрахованої особи, будь-яка держава-член може, до 31 грудня 1994 року, обмежити зобов'язання, за якими вона є державою-членом надання послуг тими, яких було взято згідно з захода­ми, про які йдеться у статті 12.

2. Держави-члени можуть, якнайпізніший строк три роки після дати засто­сування, встановленої у другому пункті статті ЗО, вважати, що власник страхо­вого поліса вважатиметься таким, що виявив ініціативу лише у випадку, перед­баченому у першому абзаці статті 13 (1).

Розділ V Заключні положення

Стаття 28

Комісія і компетентні органи держав-членів тісно співпрацюють з метою сприяння нагляду за видами страхування і операціями, про які йдеться у Пер­шій Директиві в межах Співтовариства.

Кожна держава-член повідомляє Комісію про будь-які великі труднощі, які спричиняє застосування цієї Директиви, між іншим про будь-яке їх спричи­нення, якщо держава-член дізнається про неправильну передачу діяльності, про яку йдеться у Першій Директиві, на шкоду компаніям, заснованим на її території і з вигодою представництвам та філіям, розташованим за її межами.

Комісія і компетентні органи відповідних держав-членів розглядають такі труднощі як можна скоріше для того, щоб дійти відповідного рішення.

У разі необхідності, Комісія подає відповідні пропозиції до Ради.

Стаття 29

Комісія подає до Європейського Парламенту і Ради регулярні звіти, пер­ший 20 листопада 1995 року щодо розвитку ринку страхових послуг та опера­цій, здійснених в умовах свободи надання послуг.

Стаття ЗО

Держави-члени вносять зміни до національних положень для досягнення відповідності цій Директиві протягом 24 місяців з дати повідомлення1 і негайно повідомляють про це Комісію.

Положення з внесеними змінами згідно з першим пунктом застосовуються протягом ЗО місяців з дати повідомлення про цю Директиву.

Стаття 31

Після повідомлення цієї Директиви, держави-члени забезпечують, щоб тек­сти основних законів, підзаконних або адміністративних положень, які вони приймають у сфері, що охоплює ця Директива, передавалися Комісії.

Стаття 32

Ця Директива адресована державам-членам.

Вчинено в Брюсселі, 8 листопада 1990 року.

За Раду Президент

П. РОМІТА

ДОДАТОК

А. Заява, що повинна бути підписана власником страхового поліса згідно з статтею 13 (1), другий абзац

«Цим я заявляю, що бажаю, щоб мене (ім'я посередника) забезпечував ін­формацією щодо договорів страхування, запропонованих компаніями, заснова­ними у державах-членах Інших, ніж (держава-член постійного проживання вла­сника страхового поліса). Я розумію, що ці компанії підлягають заходам нагляду з боку держави, в якій вони постійно здійснюють підприємницьку діяльність, а не заходам нагляду з боку (держава-член постійного проживання власника стра­хового поліса).»

Б. Заява, що повинна бути підписана власником страхового поліса згідно статті 13 (2) «Цим я приймаю до відома, що (ім'я страховика) постійно здійс­нює підприємницьку діяльність у (держава-член здійснення підприємницької діяльності страховика) і усвідомлюю, що за нагляд за цим страховиком відпові­дають наглядові органи у (держава-член здійснення підприємницької діяльнос­ті страховика), а не органи у (держава-член постійного проживання власника страхового поліса).»

Про цю Директиву було повідомлено державам-членам 20 листопада 1990 року


<