ДРУГА ДИРЕКТИВА РАДИ 88/357/ЕЕС від 22 червня 1988 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно прямого страхування, іншого, ніж страхування життя, і визначає положення для спрощення ефективного користування свободою надання послуг та про внесення змін до Директиви 73/239/ЕЕС * : - Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського союзу -Вовк- : Книги по праву, правоведение

ДРУГА ДИРЕКТИВА РАДИ 88/357/ЕЕС від 22 червня 1988 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно прямого страхування, іншого, ніж страхування життя, і визначає положення для спрощення ефективного користування свободою надання послуг та про внесення змін до Директиви 73/239/ЕЕС *

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 226 227 
РЕКЛАМА
<

Зі змінами, внесеними:

Директивою Ради 90/6IS/EEC від 8 листопада 1990 року

Директивою Ради 92/49/ЕЕС від 18 червня 1992 року

Директивою Європейського Парламенту та Ради 2000/26/ЕС від 16 травня 2000 року

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Економічного Спів­товариства і зокрема, Статтю 57 (2) і 66 Договору,

Беручи до уваги пропозицію від Комісії1,

У співпраці з Європейським Парламентом2,

Беручи до уваги висновок Економічного і Соціального комітету3.

Враховуючи, що необхідно розвивати внутрішній ринок страхування, і для досягнення цієї мети потрібно полегшити страховим компаніям, що мають свій головний офіс у Співтоваристві, надання послуг у державах-членах, таким чи­ном надаючи можливість власникам страхових полісів отримувати допомогу не лише від страховиків, заснованих у їх власній країні, але також від страховиків, які мають свій головний офіс у Співтоваристві і здійснюють підприємницьку діяльність в інших державах-членах;

Враховуючи, що згідно Договору, будь-яку дискримінацію відносно свобо­ди надання послуг, яка базується на тому факті, що компанія заснована не у державі-члені, в якій надаються послуги, було заборонено після завершення перехідного періоду; враховуючи, що така заборона застосовується до послуг, які надаються будь-якою установою у Співтоваристві, незалежно від того, чи є це головний офіс компанії, чи представництво, чи філія;

Враховуючи, що з практичних міркувань, бажано визначити надання по­слуг, беручи до уваги і здійснення підприємницької діяльності страховиком, і місце знаходження ризику; враховуючи, що таким чином, необхідно також при­йняти визначення ситуації ризику; враховуючи, що крім того, бажано розрізня­ти між діяльністю через підприємництво і діяльністю через реалізацію свободи надання послуг;

Враховуючи, що бажано доповнити Першу Директиву Ради 73/239/ЕЕС від 24 липня 1973 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно започаткування та ведення діяльності прямого страхування, іншого, ніж страхування життя4, далі «перша Директива», з останніми змінами, внесеними Директивою 87/343/ЕЕС5, щоб зокрема, роз'яснити повноваження та способи нагляду, якими наділені наглядові органи; враховуючи, що також бажано встановити спеціальні положення, що стосуються започаткувавші, веден­ня та нагляду за діяльністю компанії через реалізацію свободи надання послуг;

Враховуючи, що власникам страхових полісів, які, завдяки їхньому статусу, їхньому розміру або характеру ризику, повинні бути застраховані, не потребу­ють особливого захисту у державі, в якій існує ризик, повинна надаватися по­вна свобода скористатися якомога ширшим ринком страхування; враховуючи, що крім того, бажано гарантувати іншим власникам страхового поліса належ­ний захист;

Враховуючи, що бажання захистити власників страхових полісів і уникнути будь-яких порушень конкуренції виправдовує узгодження послаблення правил щодо узгоджувальних активів, передбачених першою Директивою;

Враховуючи, що діючі положення у державах-членах стосовно страхового договірного права продовжують відрізнятися; враховуючи, що у певних випад­ках згідно з правилами, що беруть до уваги особливі обставини, може надавати­ся свобода вибору в якості права, що застосовується до договору, права, іншого ніж право держави, в якій існує ризик;

Враховуючи, що сфера застосування цієї Директиви повинна включати обо­в'язкове страхування, але повинна вимагати, щоб договір, що охоплює таке страхування, відповідав спеціальним положенням, які стосуються такого стра­хування, як передбачено державою-членом, яка накладає зобов'язання щодо здійснення страхування;

Враховуючи, що положення першої Директиви щодо передачі портфелю повинні бути посилені та доповнені положеннями, що спеціально охоплюють передачу портфелю договорів, укладених для надання послуг іншій компанії;

Враховуючи, що сфера застосування положень, що, зокрема, стосуються свободи надання послуг, повинна виключати певні ризики, застосування до яких вищезгаданих положень робиться невідповідним на цій стадії спеціальни­ми правилами, прийнятими органами держав-членів, через характер і соціальні наслідки цих положень; враховуючи, що таким чином, ці виключення повинні бути переглянуті після того, як ця Директива діяла певний період;

Враховуючи, що в інтересах захисту власників страхових полісів, державам-членам повинно бути надано, на існуючому етапі узгодження, право обмежен­ня одночасного ведення діяльності через реалізацію свободи надання послуг та підприємництво; враховуючи, що жодного такого обмеження не може бути пе­редбачено у разі, якщо власники страхового поліса не потребують такого за­хисту;

Враховуючи, що започаткування та ведення діяльності шляхом свободи на­дання послуг повинно підлягати процедурам, які гарантують дотримання стра­ховими компаніями положень, стосовно фінансових гарантій і умов страхуван­ня; враховуючи, що такі процедури можуть бути послаблені, у випадках, якщо діяльність, здійснена шляхом свободи надання послуг, поширюється на влас­ників страхового поліса, які завдяки їхньому статусу, їхньому розміру або хара­ктеру ризику, що підлягає страхуванню, не потребують особливого захисту у державі, в якій існує ризик;

Враховуючи, що необхідно розпочати особливу співпрацю відносно свобо­ди надання послуг між компетентними наглядовими органами держав-членів та між такими органами і Комісією; враховуючи, що також необхідно передба­чити застосування системи санкцій у разі, якщо компанія, що надає послуги, не дотримується положень держави-члена надання послуг;

Враховуючи, що, до подальшого узгодження, технічні резерви повинні під­лягати правилам і нагляду держави-члена надання послуг, якщо таке надання послуг включає ризики, стосовно яких держава, що отримує послуги, бажає надати особливого захисту власникам страхових полісів; враховуючи, що од­нак, якщо таке бажання захистити власників страхових полісів є невиправда­ним, технічні резерви і надалі підлягають правилам та нагляду держави-члена, в якій страховик здійснює підприємницьку діяльність на постійній основі;

Враховуючи, що деякі держави-члени не роблять страхові операції об'єктом будь-якої форми непрямого оподаткування, тоді, як більшість застосовує особ­ливі податки та інші форми зборів, включаючи додаткові збори, призначені для компенсаційних органів; враховуючи, що структура та ставка таких податків і зборів істотно відрізняється у державах-членах, в яких вони застосовуються; вра­ховуючи, що бажано уникати ситуації, в якій існуючі розбіжності призводять до порушення конкуренції щодо надання страхових послуг між державами-члена-ми; враховуючи, що до подальшої гармонізації застосування податкової систе­ми та інших форм зборів, передбачених державою-членом, в якій існує ризик, може виправити такий негативний ефект і враховуючи, що держави-члени по­винні встановити спосіб забезпечення стягнення таких податків і зборів;

Враховуючи, що бажано перешкодити тому, щоб неузгоджене застосування цієї Директиви і Директиви Ради 78/473/ЕЕС від ЗО травня 19.78 року щодо узгодження законів, постанов та адміністративних положень, які стосуються співстрахування Співтовариства6, призвело до існування трьох різних систем у кожній державі-члені; враховуючи, що таким чином, критерії, що визначають «великі ризики» у цій Директиві, повинні також визначати ризики, які можуть бути покриті згідно з заходами зі співстрахування Співтовариства;

Враховуючи, що бажано враховувати, у значенні статті 8с Договору, масш­таби зусиль, які слід докласти певним економікам, що відрізняються за своїм розвитком; враховуючи, що таким чином, бажано надати певним державам-членам заходів перехідного характеру для поступового застосування спеціаль­них положень цієї Директиви, що стосуються свободи надання послуг,

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Розділ І Загальні положення

Стаття 1

Метою цієї Директиви є:

(a)  доповнення першої Директиви 73/239/ЕЕС;

(b)  встановлення особливих положень, які стосуються свободи надання по­слуг для компаній та стосовно класів страхування, що охоплюються пер­шою Директивою.

Стаття 2

Для цілей цієї Директиви:

(a)  «Перша Директива» означає: — Директива 73/239/ЕЕС;

(b)  «компанія»:

—   для цілей застосування розділів І і II, означає:

будь-яка компанія, яка отримала ліцензію згідно статті 6 або стат­ті 23 першої Директиви,

—   для цілей застосування розділів III і IV, означає:

будь-яка компанія , яке отримала ліцензію згідно статті 6 першої Директиви;

(c)  «установа / здійснення підприємницької діяльності» означає:

—   головний офіс, представництво або філію компанії, беручи до уваги статтю 3;

(d)  «держава-член розташування ризику» означає:

—   державу-члена, в якій знаходиться майно, у випадках, коли страху­вання стосується будівель, або будівель та майна, що в них міститься, в тій мірі, наскільки майно, що в них міститься, охоплюється тим же самим страховим полісом,

—   державу-члена реєстрації, у випадках, коли страхування стосується транспортних засобів будь-якого виду,

—   державу-члена, в якій власник страхового поліса отримав поліс, у випадку, коли строк дії полісів, що покривають ризики, які можуть виникнути під час подорожі або відпустки, незалежно від виду, ста­новить чотири місяці або менше,

—   державу-члена, в якій власник страхового поліса постійно проживає або у разі, якщо власник страхового поліса є юридичною особою, державу-члена, де знаходиться установа останнього, якого стосуєть­ся договір, у всіх випадках, які не визначені прямо вищезгаданими абзацами;

(e)  «держава-член здійснення підприємницької діяльності » означає:

—   державу-члена, в якій розташована установа, що покриває такий ри­зик;

(f)   «держава-член надання послуг» означає:

—   державу-члена, в якій існує ризик, коли його покриває установа, роз­ташована в іншій державі-члені.

Стаття З

Для цілей першої Директиви і цієї Директиви, будь-яка постійна присут­ність компанії на території держави-члена розглядається у такий самий спосіб, що і представництво або філія, навіть якщо така присутність не приймає форму філії чи представництва, а складається лише з офісу, яким керує власний штат компанії або особа, яка є незалежною, але має постійні повноваження діяти в якості представництва компанії.

Стаття 4

Для цілей цієї Директиви і першої Директиви, загальні та спеціальні умови поліса не включають особливих умов, що призначені відповідати, в окремому випадку, особливим обставинам ризику, які повинні бути покриті.

Розділ II Положення, що доповнюють першу Директиву:

Стаття 5

Статті 5 першої Директиви доповнено таким: (d) «великі ризики» означає:

Іі (і) ризики, віднесені до класів 4, 5, 6, 7, 11 та 12 пункту А Додатку;

І (іі) ризики, віднесені до класів 14 та 15 пункту А Додатку, у випадках, коли власник страхового поліса професійно займається промисло­вою або комерційною діяльністю або однією з вільних професій, і ризики стосуються такої діяльності;

(ііі) ризики, віднесені до класів 8, 9, 13 та 16 пункту А Додатку, у тій мірі, наскільки власник страхового поліса перевищує обмеження, принай­мні за двома з трьох наступних критеріїв: перша стадія: до 31 грудня 1992 року:

—   загальний баланс: 12,4 млн. ЄКЮ,

—   чистий оборот: 24 млн. ЄКЮ,

—   середнє число зайнятих за звітний рік: 500. друга стадія: з 1 січня 1993 року:

—   загальний баланс: 6,2 млн. ЄКЮ,

—   чистий оборот: 12,8 млн. ЄКЮ,

—   середнє число зайнятих за звітний рік: 250.

У разі, якщо власник страхового поліса належить до групи компаній, для яких складаються консолідовані звіти у значенні Директиви 83/349/ЕЕС7, ви­щезгаданий критерій застосовується на основі консолідованої звітності.

Кожна держава-член може додати до категорії, про яку йдеться у підпункп (ііі), ризики, які застраховані професійними об'єднаннями, спільними компа­ніями або тимчасовими групами.

Стаття 6

Для цілей застосування першого підпункту статті 15 (2) та статті 24 першої Директиви, держави-члени дотримуються Додатку 1 до цієї Директиви, стосов­но узгоджувальних правил.

Стаття 7

1. Право, що застосовується до договорів страхування, про які йдеться у цій Директиві, і що охоплюють ризики, які існують у межах держав-членів, визна­чається згідно з наступними положеннями:

(a)  У разі, якщо власник страхового поліса має своє постійне місце прожи­вання або центральне головне управління на території держави-члена, в якій існує ризик, правом, що застосовується до договорів страхування є право такої держави-члена. Однак, якщо право такої держави-члена це дозволятиме, сторони можуть обрати право іншої країни.

(b)  У разі, якщо власник страхового поліса не має свого постійного місця проживання або центрального головного управління на території держа­ви-члена, в якій існує ризик, сторони договору страхування можуть оби­рати право держави-члена, в якій існує ризик, або право країни, в якій власник страхового поліса має своє постійне місце проживання або центральне головне управління.

(c)  У разі, якщо власник страхового поліса займається промисловою або комерційною діяльністю, або має вільну професію, і якщо договір охоп­лює два або більше ризиків, що стосуються такої діяльності і існують у різних державах-членах, свобода вибору права, що застосовується до до­говору, поширюється на право таких держав-членів і країни, в якій власник страхового поліса має своє постійне місце проживання або цент­ральне головне управління.

(d)  Незважаючи на підпункти (Ь) і (с), у випадках, коли держави-члени, про які йдеться в цих підпунктах, надають більшу свободу у виборі права, що застосовується до договору, сторони можуть скористатися цією свобо­дою.

(e)  Незважаючи на підпункти (а), (Ь) і (с), у випадках, коли ризики, охопле­ні договором, обмежені до випадків, що трапляються в одній державі-члені, іншій, ніж держава-член, в якій існує ризик, як визначено у статті

2  (d), сторони завжди можуть обирати право першої держави.

(f)  у випадку ризиків, про які йдеться в статті 5 (d) Директиви 73/239/ЄЕС, договірні сторони можуть обирати будь-яке право.

(g)  Той факт, що у випадках, про які йдеться у підпунктах (а) або (І), сторо­ни обрали право, у випадках, коли всі інші елементи, що мають значен­ня для ситуації на час вибору, пов'язані лише з однією державою-чле-ном, не перешкоджає застосуванню обов'язкових правил права такої держави-члена, що означає правила, відступ від яких шляхом укладення договору не дозволяється правом такої держави-члена.

(h) Вибір, про який йдеться у попередніх підпунктах, повинен бути вислов­лений або продемонстрований з достатньою впевненістю в умовах дого­вору або обставинами випадку. У разі, якщо це не так, або якщо не було зроблено вибору, договір регулюється правом країни з тих, які розгляда­лися у відповідних підпунктах вище, з яким він найбільше пов'язаний. Незважаючи на це, окрема частина договору, яка має тісніший зв'язок з іншою країною з тих, які розглядалися у відповідних підпунктах, може, як виняток, регулюватися правом такої іншої країни. Договір вважаєть­ся таким, що найтісніше пов'язаний з державою-членом, в якій існує ризик, але це припущення можна спростувати.

(і) У разі, якщо держава включає декілька територіальних одиниць, кожна

3 яких має свої власні правові норми щодо договірних зобов'язань, кож­на одиниця вважається країною для цілей визначення права, що засто­совується відповідно до цієї Директиви.

Держава-член, в якій різні територіальні одиниці мають свої власні правові норми відносно договірних зобов'язань, не зобов'язана застосовувати положен­ня цієї Директиви до конфлікту між законами таких одиниць.

2. У цій статті ніщо не обмежує застосування правових норм місця розгляду справи у ситуації, де вони є обов'язковими, незалежно від права, що застосову­ється до договору за Інших обставин.

Якщо це передбачає закон держави-члена, обов'язкові правові норми дер­жави-члена, в якій існує ризик, чи держави-члена, що накладає зобов'язання щодо отримання страхування, можуть бути застосовані, якщо і до тієї міри, наскільки згідно права таких держав, такі правила повинні застосовуватись, незалежно від того, яке право застосовується до договору.

3.  Керуючись положеннями попередніх пунктів, держави-члени застосову­ють до договорів страхування, про які йдеться у цій Директиві, свої загальні правила міжнародного приватного права відносно договірних зобов'язань.

Стаття 8

1. Згідно умов, що встановлені у цій статті, страхові компанії можуть пропо­нувати та укладати договори обов'язкового страхування згідно з правилами цієї Директиви та першої Директиви.

556

2.  Коли держава-член накладає зобов'язання на отримання страхування, договір не задовольняє такого зобов'язання, якщо він не відповідає спеціаль­ним положенням, які стосуються такого страхування, що встановлені такою державою-членом.

3.  Коли, у випадку обов'язкового страхування, право держави-члена, в якій існує ризик і право держави-члена, що накладає зобов'язання на отримання страхування, суперечать один одному, останнє має перевагу.

4.    (а) Відповідно до підпункту (с), третій підпункт статті 7 (2) застосовуєть­ся у випадку, коли за договором страхування надається покриття у двох або більше державах-членах, коли щонайменше в одній з них страхуван­ня є обов'язковим.

(c)  Держава-член може, відступаючи від положень статті 7, встановлювати, що правом, що застосовується до договору обов'язкового страхування, є право держави, яка накладає зобов'язання про отримання страхування.

(d)  Якщо держава-член встановлює вимогу про обов'язкове страхування, і страховик повинен повідомляти компетентні органи про будь-яке при­пинення страхування, таке припинення може бути здійснене проти тре­тіх сторін, які зазнали шкоди, лише за обставинах, що викладені у зако­нодавстві такої держави.

5.  (а) Кожна держава-член доводить до відома Комісії ризики, стосовно

яких страхування є обов'язковим згідно її законодавства, зазначаючи:

—   спеціальні правові норми, що стосуються такого страхування,

—   подробиці, які повинні бути вказані у сертифікаті, який повинен ви­дати страховик застрахованій особі, якщо така держава вимагає до­казу того, що зобов'язання про отримання страхування було викона­но. Держава-член може вимагати, щоб ці подробиці включали заяву страховика про те, що договір відповідає спеціальним положенням, які стосуються такого страхування.

(b)  Комісія оприлюднює подробиці, про які йдеться у підпункті (а), в Офі­ційному Бюлетені Європейського Співтовариства.

(c)  Держава-член приймає як доказ того, що зобов'язання здійснити стра­хування було виконано, сертифікат, зміст якого відповідає другому абза­цу підпункту (а).

Стаття 9

1. Останній підпункт статті 9 і останній підпункт статті 11 (1) першої Дире­ктиви викласти у такій редакції:

«Однак, інформація, про яку йдеться у підпунктах (а) та (Ь), що стосується загальних І спеціальних умов та розмірів страхових внесків, не вимагається у випадку ризиків, про які йдеться в статті 5 (d).

2. Статтю 8 (3) та статтю 10 (3) першої Директиви викласти у такій редакції: «3. Це узгодження не перешкоджає державам-членам зберігати або запрова­джувати закони, підзаконні та адміністративні положення, які стосуються, зок­рема, необхідності технічної кваліфікації менеджерів та директорів та схвален­ня статуту компанії, загальних і спеціальних умов поліса, розмірів страхових внесків та будь-якого іншого документу, необхідного для здійснення звичайно­го нагляду.

Однак, відносно ризиків, про які йдеться в статті 5 (d), держави-члени не встановлюють положень, які вимагають схвалення або систематичного повідомлення загальних і спеціальних умов поліса, розмірів премій, або бланків та Інших друкованих документів, які компанія має намір використовувати у відно­синах з власниками страхових полісів. Вони можуть вимагати лише несистема­тичного повідомлення цих умов та інших документів з метою перевірки на відповідність законам, підзаконним та адміністративним положенням, що сто­сується цих ризиків, і ця вимога не може бути попередньою умовою для надан­ня компанії можливості вести свою діяльність.

Відносно ризиків, про які йдеться в статті 5 (d), держави-члени не можуть зберігати або запроваджувати попереднє повідомлення або схвалення запропо­нованих підвищень ставок страхових внесків, окрім випадків, коли це здійсню­ється в рамках загальної системи контролю за цінами.

Це узгодження також не перешкоджає державам-членам встановлювати ви­могу щодо компаній, що подають заяву або отримали ліцензію на вид 18 пунк­ту А Додатку, про перевірку їх прямих або непрямих ресурсів штатів або облад­нання, включаючи кваліфікацію їх медичних груп і якість обладнання, які є у розпорядженні компаній, для виконання своїх зобов'язань, що випливають з цього виду страхування.»

Стаття 10

Статтю 19 першої Директиви доповнено таким пунктом: «3. Кожна держава-член вживає всіх заходів, необхідних для забезпечення того, що органи, відповідальні за нагляд над страховими компаніями, мають повноваження та засоби, необхідні для нагляду за діяльністю страхових компа­ній, створених на її території, включаючи діяльність, що здійснюється за межа­ми такої території у відповідності до Директив Ради, що регулюють таку діяль­ність та для цілей забезпечення їх імплементації.

Такі повноваження і засоби повинні, зокрема, надавати право наглядовим органам:

—   робити детальні запити про стан компанії та його діяльність в цілому, між іншим за допомогою:

—   збору інформації або встановлення вимог про подання документів щодо страхової діяльності,

—   проведення досліджень на місці у приміщеннях компанії,

—   вживати будь-яких заходів відносно компанії, які є відповідними та не­обхідними для забезпечення того, що така діяльність компанії і надалі відповідає законам, підзаконним та адміністративним положенням, яких компанія повинна дотримуватися у кожній державі-члені і, зокрема, схемі операцій, тією мірою, наскільки це залишається обов'язковим, і запобі­гати та усувати будь-які невідповідності, що перешкоджають інтересам власників страхових полісів,

—   забезпечення здійснення заходів, яких вимагають наглядові органи, у разі потреби шляхом примусу та, за необхідності, за допомогою судового примусу.

Держави-члени можуть також передбачати отримання наглядовими органа­ми будь-якої інформації відносно договорів, якими володіють посередники.

Стаття 11

1. Стаття 21 першої Директиви таким чином вилучена.

Розділ III Особливі положення щодо свободи надання послуг

Стаття 12

1.  Цей розділ застосовується у випадках, коли компанія через установу, роз­ташовану у державі-члені, покриває ризик, який існує у значенні статті 2 (d), в іншій державі-члені; остання для цілей цього розділу є державою-членом на­дання послуг.

2.  Цей розділ не застосовується до операцій, компаній та установ, до яких не застосовується перша Директива, та до ризиків, що повинні бути покриті установами згідно публічному праву, про яке йдеться у статті 4 тієї Директиви.

Цей розділ не застосовується до договорів страхування, що охоплюють ри­зики, які класифікуються під наступними номерами пункту А Додатку до пер­шої Директиви:

-   № 1:

стосовно нещасних випадків на виробництві,

-   № 13:

стосовно цивільної відповідальності за дотримання ядерної безпеки та відповідальності за фармацевтичну продукцію,

-   № 9 і 13:

стосовно обов'язкового страхування будівельних робіт. Ці винятки перевірятимуться Радою не пізніше 1 липня 1998 року.

Стаття 12а

1.  Ця стаття застосовується до випадків, коли компанія, через здійснення підприємницької діяльності у державі — члені, надає страхове покриття ризи­ку, крім відповідальності перевізника, віднесеного до виду 10 пункту А Додатку до Директиви 73/239/ЕЕС, який розташований на території іншої держави — члена

2. Держава — член надання послуг має вимагати від компанії членства у та участі у фінансуванні її національного бюро страховиків та її національному гарантійному фонді.

Від компанії, однак, не повинно вимагатись здійснення будь-яких платежів чи вкладів у бюро та фонд держави-члена надання послуг стосовно ризиків, що покриваються шляхом реалізації свободи надання послуг, інших, ніж підрахо­вані на тій же основі, шо й для компаній, які покривають ризики, крім відпові­дальності перевізника; вид 10 через здійснення підприємницької діяльності, шляхом відсилання до доходу за преміями цього виду у цій державі-члені чи кількістю ризиків цього виду, що покриті там.

3.  Ця Директива не перешкоджає вимогам до страхової компанії, що надає послуги, відповідати правилам держави-члена надання послуг стосовно покриття підвищених ризиків, таким чином, як вони застосовуються до компаній, що здійснюють підприємницьку діяльність.

4.  Якщо страхова компанія не призначила представника, що займається розглядом вимог, держави-члени можуть схвалити кандидатуру представника, що займається розглядом вимог, призначеного у відповідності до Статті 4 Ди­рективи 2000/26/ЕС8, надаючи йому функції представника, що призначається у відповідності до цього пункту.

8 Директива 2000/26/ЕС Європейського Парламенту та Ради вщ 16 травня 2000 року щодо зближення законів держав-членів стосовно страхування цивільної' відповідальності власників ав­тотранспортних засобів та про внесення змін І доповнень до Директив Ради 73/239/ЕЕС та 88/357/ EEC(OJ L 181, 20.72000, p. 65)

Стаття 14

Будь-яка компанія, що має намір вести діяльність вперше в одній або біль­ше державах-члєнах відповідно до свободи надання послуг, повинна спочатку повідомити компетентні органи держави-члена походження, вказавши при цьому на природу ризиків, які вона пропонує покривати.

Стаття 16

1.  Протягом одного місяця з дня письмового повідомлення, яке передбаче­не в статті 14, компетентні органи держави-члена походження доводять до відо­ма держави-члена або держав-членів, на території яких компанія має намір вести свою діяльність згідно до свободи надання послуг, таке:

(a)  сертифікат, який засвідчує, що компанія дійсно має мінімальну маржу платоспроможності, підраховану відповідно до статей 16 та 17 Директи­ви 73/239/ЄЕС;

(b)  види страхування, на які компанія отримала ліцензію;

(c)  природу ризиків, які компанія пропонує покривати в державі-члені на­дання послуг.

У той же час вони належним чином інформують відповідну компанію.

Кожна держава-член, на території якої компанія має намір відповідно до свободи надання послуг покривати ризики, які відносяться до виду 10 пункту А Додатку до Директиви 73/239/ЄЕС, інші, ніж відповідальність перевізників, може вимагати щоб компанія:

—   повідомила ім'я та адресу представника, відповідно до статті 12а (4) щєі Директиви,

—   надала декларацію про те, що компанія стала членом національного бюро І національного гарантійного фонду держави-члена надання послуг.

2.  У випадку, якщо компетентні органи держави-члена походження не на­дають інформації відповідно до пункту 1 протягом встановленого періоду, вони подають причини їхньої відмови компанії протягом того ж періоду. Таку відмо­ву може бути оскаржено до суду держави-члена походження.

3.  Компанія може почати свою діяльність удень, коли було одержано повід­омлення відповідно до першого підпункту пункту 1.

Стаття 17

Будь-які зміни, які компанія має намір внести до інформації, вказаної в статті 14, мають бути внесені відповідно до процедури, що встановлена стаття­ми 14 І 16.

Стаття 26

1.  Ризики, що можуть бути покриті шляхом співстрахування Співтоварист­вом у значенні Директиви 78/473/ЕЕС, — ті, що визначені у статті 5 (d) першої Директиви.

2.  Положення першої Директиви, які стосуються ризиків, визначених у статті 5 (d) першої Директиви, застосовуються до головного страховика.

Розділ IV Перехідні заходи

Стаття 27

1. Греція, Ірландія, Іспанія та Португалія можуть застосовувати такі перехі­дні заходи:

560

іі (і) до 31 грудня 1992 року вони можуть застосовувати до всіх ризиків режим, інший ніж режим для ризиків, про які йдеться в статті 5 (d) першої Директиви,

і (іі) з 1 січня 1993 року до 31 грудня 1994 року, режим для великих ризи­ків застосовується до ризиків, про які йдеться в підпунктах (і) та (іі) статті 5 (d) першої Директиви; для ризиків, про які йдеться в підпункті (ііі) вищезгаданої статті 5 (d), ці держави-члени встановлюють граничні величини, які до них застосовуються;

(ііі) Іспанія — з 1 січня 1995 року до 31 грудня 1996 року застосовуються граничні величини першої стадії, викладені у статті 5 (d) (ііі) першої Директиви,

—   з 1 січня 1997 року застосовуються граничні величини другої стадії,

—   Португалія, Ірландія та Греція застосовують з 1 січня 1999 року гра­ничні величини, викладені у статті 5 (d) (ііі) першої Директиви.

Відхилення, що дозволені з 1 січня 1995 року застосовуються лише до дого­ворів, що надають покриття ризиків за видами 3, 8, 9, 10, 13 та 16, та розта­шовані виключно в одній з чотирьох держав-членів, які користуються перевага­ми заходів перехідного характеру.

2. До 31 грудня 1994 року стаття 26 (1) цієї Директиви не застосовується до ризиків, що існують в чотирьох державах-членах, що перераховані у цій статті. На перехідний період з 1 січня 1995 року ризики, визначені згідно статті 5 (d) (ііі) першої Директиви, які існують в цих державах-членах та можуть покриватися співстрахуванням Співтовариства у значенні Директиви 78/473/ЕЕС є такими, які перевищують граничні величини, про які йдеться в пункті 1 (ііі) цієї статті.

Розділ V Прикінцеві положення

Стаття 28

Комісія і компетентні органи держав-членів тісно співпрацюють з метою полегшення нагляду за безпосереднім страхуванням у Співтоваристві.

Кожна держава-член повідомляє Комісію про будь-які основні труднощі, які спричиняються застосуванням цієї Директиви, серед іншого про будь-які труднощі, що виникають, якщо держава-член дізнається про незвичайну пере­дачу страхової діяльності на шкоду компаніям, створеним на її території і на вигоду філій та представництв, розташованих за її межами.

Комісія і компетентні органи відповідних держав-членів вивчають такі тру­днощі як можна скоріше для того, щоб знайти відповідне рішення.

У разі необхідності Комісія подає відповідні пропозиції до Ради.

Стаття 29

Комісія подає до Ради регулярні звіти, перший 1 липня 1993 року, щодо розвитку ринку страхових послуг, здійсненого згідно з умовами свободи надан­ня послуг.

Стаття ЗО

У випадках, коли в цій Директиві робляться посилання на ЕКЮ, обмінна вартість у національних валютах, що використовується з 1 грудня кожного року є вартістю, яка застосовується в останній день попереднього жовтня, на який обмінна вартість для ЕКЮ наявна у всіх валютах Співтовариства.

Стаття 2 цієї Директиви 76/580/ЕЕС9 застосовується лише до статей 3, 16 та 17 першої Директиви.

Стаття 31

Кожні п'ять років Рада, що діє за пропозицією Комісії, переглядає і у разі необхідності вносить зміни до будь-яких сум, виражених в ЕКЮ у цій Директиві, беручи до уваги зміни в економічній та фінансовій ситуації Співтовариства.

Стаття 32

Держави-члени вносять зміни до їх національних положень на забезпечен­ня відповідності цій Директиві протягом 18 місяців з дати її повідомлення10 і негайно повідомляють про це Комісію.

Положення з внесеними змінами згідно з цією статтею застосовуються про­тягом 24 місяців з дати повідомлення про цю Директиву.

Стаття 33

Після повідомлення цієї Директиви, держави-члени забезпечують доведен­ня до відома Комісії текст основних законів, підзаконних та адміністративних положень, які вони прийняли у сфері, що охоплюється цією Директивою.

Стаття 34

Додатки становлять невід'ємну частину цієї Директиви.

Стаття 35

Ця Директива адресована державам-членам. Вчинено в Люксембурзі , 22 червня 1988 року. За Раду Президент М. Бангеманн

Цю Директиву повідомлено державам-членам ЗО червня 1988 року.

ДОДАТОК 1

УЗГОДЖУВАЛЬНІ ПРАВИЛА

Валюта, в якій сплачуються зобов'язання страховика визначається згідно з такими правилами:

1.  Якщо покриття, передбачене договором, виражене в певній валюті, зобо­в'язання страховика вважаються такими, що підлягають сплаті в такій валюті.

2. Якщо покриття, передбачене договором, не виражене в певній валюті, зо­бов'язання страховика вважаються такими, що підлягають сплаті у валюті краї­ни, в якій існує ризик. Однак, страховик може обирати валюту, в якій виража­ється премія у разі, якщо є обгрунтовані підстави для здійснення такого вибору.

Це може мати місце, якщо з моменту укладання договору виникає ймовір­ність, що вимогу буде оплачено у валюті премії, а не у валюті країни, в якій існує ризик.

3. Держави-члени можуть дозволяти страховику вважати, що валюта, в якій він повинен надати покриття, буде або тією, яку він використовуватиме згідно з набутим досвідом або у разі відсутності такого досвіду, у валюті країни, в якій він створений:

—   для договорів, що охоплюють ризики, віднесені до класів 4, 5, 6, 7, 11, 12 та 13 (лише відповідальність виробників) і

—   для договорів, що охоплюють ризики, віднесені до інших класів, де згі­дно з характером таких ризиків, покриття повинно надаватися у валюті,

111 Про цю Директиву було повідомлено державам-членам ЗО червня 1988 року іншій, ніж валюта, яка випливала б із застосування вищезгаданих процеДУР-

4. Якщо вимогу заявлено страховику, і вона підлягає сплаті в певній валюті, іншій, ніж валюта, яка випливає із застосування вищезгаданих процедур, зобо­в'язання страховика вважаються такими, що підлягають сплаті в тій валюті, і зокрема у валюті, в якій страховик сплачуватиме компенсацію, що була визна­чена рішенням суду або угодою між страховиком і застрахованою особою.

5. Якщо вимога оцінюється у валюті, про яку страховику відомо заздалегідь, але яка відрізняється від валюти, що виникає в результаті застосування вище­згаданих процедур, страховики можуть вважати свої зобов'язання такими, що підлягають сплаті в такій валюті.

6.  Держави-члени можуть дозволяти компаніям не покривати свої технічні резерви узгоджувальними активами, якщо застосування вищезгаданих проце­дур призведе до зобов'язання компанії — і головного офісу, і структурного підрозділу, — з метою дотримання узгоджувальних принципів, тримати активи в валюті у сумі не більше 7% від активів, що існують в інших валютах.

Однак:

(a)  у випадку узгодження активів технічних резервів у грецьких драхмах, ірландських фунтах та португальських ескудо, ця сума не перевищує:

—   1 мільйона ЕКЮ протягом перехідного періоду, що закінчується 31 грудня 1992 року,

—   2 мільйонів ЕКЮ з 1 січня 1993 року до 31 грудня 1998 року;

(b)  у випадку узгодження активів технічних резервів у бельгійських фран­ках, люксембурзьких франках та іспанських песетах, ця сума не переви­щує 2 мільйонів ЕКЮ протягом перехідного періоду, що закінчується 31 грудня 1996 року.

З кінця перехідного періоду, визначеного згідно підпунктам (а) та (Ь), зага­льний режим застосовується для цих валют, якщо Рада не вирішить інакше.

7.  Держави-члени можуть обрати не вимагати від компаній — і головних офісів, і структурних підрозділів — застосовувати узгоджувальні принципи, якщо зобов'язання підлягають сплаті у валюті, іншій, ніж валюта однієї з держав-членів Співтовариства, якщо інвестиції у такій валюті регулюються, якщо ва­люта підлягає обмеженням щодо здійснення переказів, або якщо із подібних причин це не є прийнятним для покриття технічних резервів.

8. Страхові компанії можуть володіти неузгодженими активами для покрит­тя суми, яка не перевищує 20 % їхніх зобов'язань в конкретній валюті.

9.  Держава — член може передбачити, що якщо у попередніх процедурах зобов'язання повинні бути покриті активами, вираженими валютою держави-члена, ця вимога буде вважатися виконаною, якщо активи будуть виражені в ЕКЮ

ДОДАТОК 2А Андеррайтинговий рахунок 1. Загальна валова сума заробле­них страхових внесків 2. Загальна вартість вимог 3. Комісійні витрати 4. Вало­вий андеррайтинговий результат

ДОДАТОК 2В Андеррайтинговий рахунок 1. Валовий розмір страхових вне­сків за останній андеррайтинговий рік 2. Валовий розмір вимог за останній андеррайтинговий рік (включаючи резервний фонд на кінець андеррайтинго-вого року) 3. Комісійні витрати 4. Валовий андеррайтинговий результат EWG: L333UMBE02.97FF:3 UEN; SETUP;01; Hoehe:254 mm; 13 Zeilen; 451 Zeichen; BedienenWILU Pr.:C:

Kunde:


<