ДИРЕКТИВА РАДИ 87/344/ЕЕС від 22 червня 1987 року щодо узгодження законів, постанов та адміністративних положень стосовно страхування судових витрат* : - Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського союзу -Вовк- : Книги по праву, правоведение

ДИРЕКТИВА РАДИ 87/344/ЕЕС від 22 червня 1987 року щодо узгодження законів, постанов та адміністративних положень стосовно страхування судових витрат*

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 226 227 
РЕКЛАМА
<

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Економічного Спів­товариства, та зокрема статті 57(2) Договору,

Беручи до уваги пропозицію від Комісії1,

Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту2,

Беручи до уваги висновок Економічного і Соціального Комітету3,

Враховуючи, що Директива Ради 73/239/ЕЕС від 24 липня 1973 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно запо-чаткування та ведення діяльності прямого страхування, іншого, ніж страхуван­ня життя4, з останніми змінами, внесеними Директивою 87/343/ЕЕС5, усунула, з метою полегшити започаткування та ведення таких видів діяльності, певні розбіжності, що існують між національними законодавствами;

Враховуючи, проте, що, стаття 7(2)(с) Директиви 73/239/ЕЕС передбачає, що «до подальшого узгодження, яке має бути імплементовано протягом чоти­рьох років від повідомлення про цю Директиву, Федеративна Республіка Німе­ччина може залишити положення, що забороняють одночасне здійснення на ЇЇ території страхування здоров'я, кредитного страхування і гарантійного страху­вання, або страхування у частині права регресу до третіх осіб та судового захи­сту, як одне з одним, так і з іншими класами»;

Враховуючи, що ця Директива передбачає узгодження страхування судових витрат, як передбачено Статтею 7(2)(с) Директиви 73/239/ЕЕС;

Враховуючи, що з метою захисту страхувальників, потрібно здійснити захо­ди для попередження, наскільки це можливо, будь-якого конфлікту інтересів між особою, що має покриття судових витрат, і її страховиком, що виникають із факту, що останній надає їй покриття у будь-якому іншому класі страхування, про який ідеться в Додатку до Директиви 73/239/ЕЕС, чи надає покриття іншій особі і, при виникненні такого конфлікту, мати можливість його вирішити;

Враховуючи, що страхування судових витрат стосовно спорів чи ризиків, що випливають чи пов'язані, з користуванням морськими транспортними засо­бами, з огляду на їх специфічний характер, має бути виключено зі сфери дії цієї Директиви;

Враховуючи, що діяльність страховика, який надає послуги чи бере на себе витрати по захисту страхувальника відповідно до договору страхування цивіль­ної відповідальності, також має бути виключена зі сфери застосовування цієї Директиви, якщо така діяльність в той же час здійснюється у власних інтересах страховика за таким покриттям;

Враховуючи, що державам-членам повинно надаватися право виключати зі сфери дії цієї Директиви діяльність щодо страхування судових витрат, що здій­снюється страховиком надання допомоги, коли ця діяльність здійснюється на території держави-члена, іншої, ніж та, у якій звичайно проживає страхуваль­ник, і коли вона являє собою частину договору, що передбачає виключно допо­могу, що надається особам, які потрапили у скрутну ситуацію під час подоро­жування, перебуваючи поза межами домівки, чи поза межами місця свого постійного проживання;

Враховуючи, що система обов'язкової спеціалізації, що на даний час засто­совується одною державою-членом, саме Федеративною Республікою Німеччи­на, запобігає більшості конфліктів; враховуючи, проте, що не видається необ­хідним для отримання цього результату поширити цю систему на територію всього Співтовариства, що вимагало б розділу складних компаній;

Враховуючи, що бажаного результату також можна досягти через вимогу до компаній забезпечувати укладення окремого договору чи виділення окремого розділу в єдиному полісі щодо страхування судових витрат і зобов'язуючи їх мати окреме управління щодо страхування судових витрат, або покладати управ­ління вимогами стосовно страхування судових витрат на компанію, що є окре­мою юридичною особою, чи надавати особі, що має покриття судових витрат, право вибору свого юриста з моменту, коли вона має право подавати вимоги до свого страховика;

Враховуючи, що незалежно від того, яке рішення приймається, інтереси осіб, що мають покриття судових витрат, захищаються відповідними гарантіями;

Враховуючи, що інтерес осіб, що мають покриття судових витрат, означає можливість страхувальника обирати юриста чи іншу відповідно кваліфіковану особу у відповідності до національного права у будь-яких розслідуваннях чи провадженнях та у будь-який час, коли виникає конфлікт інтересів;

Враховуючи, що державам-членам має надаватися право звільняти компанії від обов'язку надавати страхувальнику право вільного вибору юриста, якщо страхування судових витрат є обмежується випадками, що випливають з екс­плуатації дорожніх транспортних засобів на своїй території, і якщо виконують­ся інші обмежуючі умови;

Враховуючи, що у випадку конфлікту між страховиком та страхувальником, важливим є його вирішення його у найсправеддивіший та найшвидший спосіб; враховуючи доцільність передбачити у полісах страхування судових витрат по­ложення щодо арбітражної процедури чи процедури, що надає подібні гарантії;

Враховуючи, що другий пункт частини С Додатку до Директиви 73/239/ EEC передбачає, що ризики, включені до класів 14 і 15 в частині А, не можуть вважатися ризиками, додатковими до інших класів; враховуючи, що страхова компанія не може надавати страхове покриття судових витрат, як ризику, дода­ткового до іншого ризику, не отримавши ліцензії стосовно ризику судових ви­трат; враховуючи, проте, що, державам-членам повинне надаватися право вва­жати клас 17, як ризик, що у певних випадках є додатковим до класу 18; враховуючи, таким чином, що до пункту С вищезгаданого Додатку мають бути внесені відповідні зміни,

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Стаття 1

Метою цієї Директиви є узгодження положень, встановлених законом, під-законним чи адміністративним положенням, що стосуються страхування судо­вих витрат, про які йдеться в пункті 17 частини А Додатку до Директиви Ради 73/239/ЕЕС з метою спрощення ефективного користування свободою підпри­ємництва, і якомога швидшого попередження будь-якого конфлікту інтересів, що виникає, зокрема, з того факту, що страховик надає страхове покриття ін­шій особі або надає особі страхове покриття стосовно судових витрат і будь-якого іншого класу цього Додатку і, вирішення такого конфлікту у відповідно­му випадку.

Стаття 2

1.  Ця Директива застосовується до страхування судових витрат. Воно поля­гає в зобов'язанні, за виплату премії, покриття витрат на судове провадження та надання інших послуг, безпосередньо пов'язаними зі страховим покриттям, зокрема з метою:

—   забезпечення компенсації втрат, збитків чи пошкоджень, що понесені страхувальником, шляхом врегулювання в позасудовому порядку, або в порядку цивільного чи кримінального провадження;

—   захисту чи представництва страхувальника у цивільному, кримінально­му, адміністративному чи іншому провадженні чи стосовно будь-яких вимог до неї.

2.  Ця Директива, проте, не застосовується:

—   страхування судових витрат, у випадках, коли таке страхування стосу­ється спорів чи ризиків, що виникають в результаті, чи пов'язані з вико­ристанням морських транспортних засобів,

—   діяльності, що здійснюється страховиком, що надає покриття цивільної відповідальності з метою захисту чи представництва страхувальника в будь-якому розслідуванні чи судовому провадженні, якщо ця діяльність у той же самий час виконується у власних інтересах страховика за таким покриттям,

—   на розсуд держави-члена — діяльність страхування судових витрат, що здійснюється страховиком за договором надання допомоги, коли ця діяль­ність здійснюється у державі-члені, іншій, ніж та, у якій страхувальник звичайно проживає, де вона складає частину договору, що покриває ви­ключно допомогу, що надається особам, що потрапили у скрутну ситуа­цію під час подорожі, під час перебування поза межами домівки чи під час перебування поза межами свого постійного місця проживання. У цьому випадку договір повинен чітко зазначати, що покриття, про яке йдеться, є обмежується обставинами, про які йдеться у попередньому реченні, і є додатковим до надання допомоги.

Стаття З

1.  Покриття судових витрат є об'єктом договору, окремого від укладеного щодо інших видів страхування чи розглядається в окремому розділі єдиного страхового полісу, у якому зазначається природа покриття судових витрат і, за запитом держави-члена, сума відповідної премії.

2.  Кожна держава-член вживає необхідних заходів для забезпечення того, що компанії, які здійснюють підприємницьку діяльність на її території, приймають, відповідно до вимоги держави-члена, чи на їх власний вибір, якщо на це погодиться держава-член, принаймні одне з таких рішень, що є альтернати­вами:

(a)  компанія забезпечує, що жодна особа з персоналу, що має справу з управ­лінням вимогами щодо судових витрат чи юридичних консультацій сто­совно них, в той же час веде подібну діяльність

—   якщо компанія займається декількома видами страхування, — для іншого виду, яким вона займається,

—   незалежно від того, чи є компанія займається декількома видами стра­хування, чи спеціалізується у одному, — у іншій компанії, що має фінансові, комерційні чи адміністративні зв'язки з першою компані­єю і здійснює один чи більше з інших видів страхування, визначених Директивою 73/239/ЕЕС;

(b)  компанія покладає управління вимогами стосовно страхування судових витрат на окрему юридичну особу. Остання має бути згадана у окремому договорі чи окремому розділі, про який ідеться в пункті 1. Якщо компа­нія, що є окремою юридичною особою, має зв'язки з компанією, що здійснює один чи більше з інших видів страхування, визначених части­ною А Додатку до Директиви 73/239/ЕЕС, — члени персоналу компанії, які займаються розглядом вимог чи надають юридичні консультації, по­в'язані з таким розглядом, не можуть вести ту саму чи подібну діяльність у іншій компанії в один і той самий час. Крім того, держави-члени мо­жуть накладати ті самі вимоги на членів органу управління;

(c)  компанія, у договорі, надає страхувальнику право покладати захист вла­сних інтересів, з моменту, коли вона отримує право на подання вимоги від свого страховика за страховим полісом, на юриста за своїм вибором, чи, в тій мірі, наскільки дозволяється національним законодавством, на іншу особу, що має належну кваліфікацію.

З Незалежно від того, яке рішення прийняте, інтереси осіб, яким надано страхове покриття судових витрат, вважаються гарантованими у подібний спо­сіб, передбачений цією Директивою.

Стаття 4

1.  Будь-який договір страхування судових витрат чітко визначає, що:

(a)  у випадку звернення до юриста чи іншої належно кваліфікованої особи у відповідності до національного законодавства з метою захисту, пред­ставництва чи забезпечення дотримання інтересів страхувальника у будь-якому розслідуванні чи судовому провадженні, що страхувальник має свободу вибору такого юриста чи іншої особи;

(b)  страхувальник має свободу вибору юриста чи, якщо надає перевагу і у межах, дозволених національним законодавством, іншої належно квалі­фікованої особи, для забезпечення дотримання її інтересів в будь-якому випадку виникнення конфлікту.

2. Юрист — це будь-яка особа, уповноважена на здійснення своєї професій­ної діяльності за одним з видів, визначених Директивою Ради 77/249/ЕЕС від 22 березня 1977 року, з метою спрощення ефективного користування юристами свободи надання послуг6.

Стаття 5

1.  Кожна держава-член може передбачити вилучення із загального застосу­вання Статті 4(1) до страхування судових витрат при дотриманні всіх наступних умов:

(a)  страхування обмежується випадками, що виникають в результаті екс­плуатації дорожніх транспортних засобів на території держави-члена;

(b)  страхування пов'язане з договором про надання допомоги у випадку при-. годи чи аварії з залученням дорожнього транспортного засобу;

(c)  ні страховик судових витрат, ні страховик допомоги не здійснюють стра­хування відповідальності будь-якого виду;

(d)  вжито заходів з тим, щоб юридичні консультації та представництво кож­ної зі сторін спору здійснювалися повністю незалежними юристами, коли ці сторони застраховані від судових витрат одним і тим самим страхови­ком.

2.  Вилучення, надане державою-членом компанії у відповідності до пунк­ту 1, не впливає на застосування Статті 3(2).

Стаття 6

Держави-члени вживають усіх належних заходів для забезпечення того, щоб, не порушуючи будь-якого права на звернення до судових органів, що можуть бути передбачені національним законодавством, було передбачено арбітражну чи іншу-процедуру, що забезпечила б подібні гарантії об'єктивності, згідно з яким у випадку розбіжності висновків страховика судових витрат і його страху­вальника могло б бути прийнято рішення щодо підходу для врегулювання спо­ру у випадку його виникнення.

Договір страхування повинен зазначати право страхувальника застосовува­ти таку процедуру.

Стаття 7

У будь-якому випадку виникнення конфлікту інтересів чи суперечки щодо врегулювання спору, страховик судових витрат чи, у відповідному випадку, від­ділення, що займається розглядом вимог, інформує страхувальника про

—   право, зазначене у Статті 4,

—   можливість застосовувати процедуру, зазначену у Статті 6.

Стаття 8

Держави-члени скасовують всі положення, що забороняють страховику здій­снювати на їх території страхування судових витрат і інші види страхування в один j той самий час.

Стаття 9

Другий підпункт частину С Додатку до Директиви 73/239/ЕЕС викласти у наступній редакції:

«Однак, види ризиків, віднесених до пп. 14, 15 та 17 не можуть розглядатись у якості додаткових.

Незважаючи на це, вид ризиків, передбачений п. 17 (страхування судових витрат), може вважатись додатковим до виду ризиків п.18, за виконання умов, визначених у першому підпункті, коли основний ризик стосується виключно допомоги, що надається особам, що потрапили у скрутну ситуацію під час по­дорожі, під час перебування поза межами домівки чи під час перебування поза межами постійного місця проживання.

 

Страхування судових витрат може також розглядатися як супутній ризик за умов, що визначені у першому підпункті, коли це стосується спорів чи ризиків, що виникають в результаті, чи у зв'язку з використанням морських транспорт­них засобів.»

Стаття 10

Держави-члени вживають заходів, необхідних для забезпечення відповідно­сті цій Директиві, до 1 січня 1990 року. Вони відразу інформують про це Комі­сію.

Вони застосовують ці заходи щонайпізніше зі липня 1990 року.

Стаття 11

Після повідомлення7 цієї Директиви, держави-члени доводять до відома Комісії тексти основних положень національного законодавства, які вони при­ймають у сфері, що регулюється цією Директивою.

Стаття 12

Ця Директива адресована державам-членам.

Вчинено в Люксембурзі, 22 червня 1987 року.

За Раду

Президент                                            Л. Тіндеманс

7 Ця Директива була повідомлена державам-членам 25 червня 1987 року.


<