ДРУГА ДИРЕКТИВА РАДИ 84/5/ЕЕС від ЗО грудня 1983 року щодо зближення законів держав-членів стосовно страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів* : - Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського союзу -Вовк- : Книги по праву, правоведение

ДРУГА ДИРЕКТИВА РАДИ 84/5/ЕЕС від ЗО грудня 1983 року щодо зближення законів держав-членів стосовно страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів*

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 226 227 
РЕКЛАМА
<

Зі змінами, внесеними:

Третьою Директивою Ради 90/232/EEC від 14 травня 1990року

Актом про приєднання Іспанії та Португалії

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Економічного Спів­товариства і, зокрема, Статтю 100 Договору,

Беручи до уваги пропозицію від Комісії1,

Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту2,

Беручи до уваги висновок Економічного і Соціального Комітету3,

Враховуючи, що Директивою Ради 72/166/ЕЕС4 зі змінами і доповненнями, внесеними Директивою 72/430/ЕЕС5, Радою було наближено законодавства держав-членів стосовно страхування цивільної відповідальності власників авто­транспортних засобів та забезпечення виконання зобов'язання щодо страху­вання такої відповідальності;

Враховуючи, що Стаття 3 Директиви 72/166/ЕЕС вимагає від кожної держа-ви-члена вживати всіх належних заходів для забезпечення страхового покриття цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів, що звичайно знаходяться на її території; враховуючи, що об'єм відповідальності, що покри­вається, та строки і умови страхового покриття мають бути визначені на основі таких заходів;

Враховуючи, однак, що продовжують існувати значні розбіжності між зако­нодавствами різних держав-членів стосовно об'єму цього зобов'язання щодо страхового покриття; враховуючи, що ці розбіжності мають безпосередній вплив на формування та функціонування спільного ринку;

Враховуючи, зокрема, виправданість поширення обов'язку страхового по­криття на відповідальність, що виникає в результаті завдання шкоди;

Враховуючи, що суми у випадках обов'язкового страхування мають у будь-якому разі гарантувати жертвам адекватну компенсацію незалежно від держа-ви-члена, де трапився нещасний випадок;

Враховуючи необхідність закріплення положення щодо органу, який би гарантував, що жертви не залишаться без компенсації у випадках, коли транс­портний засіб, що спричинив нещасний випадок, не застраховано чи не іденти­фіковано; враховуючи, що важливо, без внесення змін до положень, що засто­совуються в державі-члені стосовно субсидіарного чи не субсидіарного характеру компенсації, що виплачується таким органом, і до правил, що застосовуються до суброгації, надати жертві такого нещасного випадку можливість безпосереднього звернення до цього органу як першої контактної особи; враховуючи, проте, що державам-членам має бути надано можливість застосовувати певні винятки, що стосується виплати компенсації таким органом та передбачати, що компенсацію за пошкодження майна не ідентифікованим транспортним засо­бом, може бути обмежено чи виключено з огляду на небезпеку шахрайства;

Враховуючи, що обмеження наслідків певних положень, якими передбаче­но винятки, відносинами між страховиком та особою, відповідальною за неща­сний випадок — в інтересах жертв; враховуючи, проте, що у випадках, коли транспортний засіб є викраденим або набутим з застосуванням насильства, дер-жави-члени можуть вказати, що компенсацію має бути виплачено вищезазна­ченим органом;

Враховуючи, що для полегшення фінансового тягаря, що покладається на такий орган, держави-члени можуть передбачати застосування певних надлиш­ків у випадках, коли орган виплачує компенсацію за пошкодження майна не ідентифікованими транспортними засобами чи, де доцільно, викраденими або набутими з застосуванням насильства транспортними засобами;

Враховуючи, що членам родини застрахованої особи, водія чи іншої відпо­відальної особи має бути за будь-яких обставин надано захист щодо шкоди їх життю чи здоров'ю пропорційний такому захисту щодо третіх сторін;

Враховуючи, що відміна перевірок страхування є умовою надання націона­льним бюро страховиків приймаючої держави гарантії компенсації шкоди, за­вданої транспортним засобом, який звичайно знаходиться в іншій державі-чле-ні; враховуючи, що найбільш зручним критерієм для визначення звичайного перебування транспортного засобу в даній державі-члені є наявність реєстра­ційного знаку держави; враховуючи, що до першого абзацу Статті 4(1) Дирек­тиви 72/166/ЕЕС повинні, таким чином, бути внесені відповідні зміни;

Враховуючи, що з огляду на ситуацію в певних державах-членах на початку, що стосується, з одного боку мінімальних сум, а з іншого боку покриття та надлишків, що застосовуються вищезазначеним органом стосовно пошкоджен­ня майна, має бути передбачено перехідні заходи щодо поступової імплемента­ції в таких державах-членах положень Директиви, що стосуються мінімальних сум та компенсації пошкодження майна таким органом,

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Стаття 1

1.  Страхування, про яке йдеться в Статті 3 (1) Директиви 72/166/ЕЕС, обо­в'язково покриває пошкодження майна і шкоду, завдану життю та здоров'ю.

2.  Не зашкоджуючи будь-яким більшим гарантіям, які можуть бути визна­чені державами-членами, кожна держава-член вимагає, щоб суми щодо яких таке страхування є обов'язковим, були принаймні:

—   у випадках шкоди життю та здоров'ю — 350000 екю у випадку, коли є тільки одна жертва; у випадках, коли до єдину вимогу пред'явлено біль­ше, ніж однією жертвою, ця сума помножується на кількість жертв,

—   у випадках пошкодження майна — 100000 екю на вимогу, незалежно від кількості жертв.

Держави-члени можуть, замість вищезазначених сум, передбачити мініма­льну суму в розмірі 500000 екю за шкоду життю та здоров'ю у випадку пред'яв­лення єдиної вимоги більш, ніж однією жертвою чи, у випадку шкоди життю та здоров'ю та пошкодження майна — мінімальну загальну суму в розмірі 600000 екю за вимогу незалежно від кількості жертв чи характеру шкоди.

3. Для цілей цієї Директиви «ЕКЮ» означає розрахункову одиницю як ви­значено у Статті 1 Регламенту (ЄЕС) № 3180/78 (6). Ставка конвертації в наці­ональну валюту має бути затверджена на послідовні чотирирічні періоди з 1 січня першого року кожного періоду має отримуватись в останній день вересня попереднього року, для якого існує ставка конвертації всіх валют Співтоварис­тва. Перший період починається 1 січня 1984 року.

4.  Кожна держава-член має утворити або уповноважити орган для виконан­ня завдання щодо надання компенсації, принаймні до меж страхового зобов'я­зання за пошкодження майна чи шкоду життю та здоров'ю, завдані не іденти­фікованим транспортним засобом або транспортним засобом, щодо якого не було виконано зобов'язання щодо страхування, зазначеного в пункті 1. Це по­ложення не зашкоджує праву держав-членів вважати компенсацію, надану та­ким органом, додатковою або не додатковою та праву встановити положення щодо врегулювання вимог між таким органом і стороною або сторонами, відпо­відальними за нещасний випадок, та іншими страховиками чи органами соціа­льного забезпечення, зобов'язаними надавати компенсацію жертві щодо цього самого нещасного випадку. Однак держава — член не може ставити виплату компенсації у залежність від встановлення жертвою факту спроможності чи згоди такої виплати відповідальною особою у будь-який спосіб.

У будь-якому випадку жертва може звернутися безпосередньо до органу, який, на основі інформації, наданої на його запит жертвою, зобов'язаний нада­ти їй обгрунтовану відповідь стосовно виплати будь-якої компенсації.

Проте, держави-члени можуть виключити виплату компенсації таким орга­ном особам, які добровільно сіли у транспортний засіб, який спричинив шкоду чи пошкодження, коли такий орган може довести, що вони знали, що транспо­ртний засіб незастрахований.

Держави-члени можуть обмежити розмір або виключити виплату компенса­ції таким органом у випадку пошкодження майна не ідентифікованим транспо­ртним засобом.

Вони також можуть уповноважити, у випадку пошкодження майна неза-страхованим транспортним засобом, на надлишок у розмірі не більше 500 екю, який може бути покладено на жертву.

Окрім того, кожна держава-член застосовує свої закони, підзаконні та адмі­ністративні положення до виплати компенсації цим органом, не зашкоджуючи будь-якій іншій практиці, що є більш сприятливою для жертви.

Стаття 2

1. Кожна держава-член вживає необхідних заходів для забезпечення того, що будь-яке положення законодавства чи договірне положення, що міститься в страховому полісі, виданому у відповідності до Статті 3(1) Директиви 72/166/ EEC, що виключає з страхування експлуатацію чи керування транспортним засобом:

—   особами, які не мають спеціального чи такого, що мається на увазі, до­зволу на це, чи

—   особами, які не мають прав, що дозволяє їм керувати відповідним транс­портним засобом, чи—  особами, що порушили встановлені законодавством технічні вимоги щодо стану та безпеки відповідного транспортного засобу, вважаються, для цілей Статті 3(1) Директиви 72/166/ЕЕС недійсними у частині вимог третіх сторін, які були жертвами нещасного випадку.

Проте положення, про які йдеться в першому абзаці, можуть застосовувати­ся до третіх сторін, які добровільно сіли у транспортний засіб, що спричинив шкоду чи пошкодження, коли страховик може довести, що вони знали про те, що транспортний засіб було викрадено.

Державам-членам надається право — у разі нещасного випадку, що трапля­ється на їх території — не застосовувати положення першого підпункту, якщо і в тій мірі, наскільки жертва може отримати компенсацію за завдану шкоду від органу соціального забезпечення.

2. У випадку, коли транспортні засоби викрадено або здобуто шляхом наси­льства, держави-члени можуть встановити, що орган, зазначений в Статті 1(4), виплатить компенсацію замість страховика згідно умов, визначених в пункті 1 цієї Статті; у випадках, коли транспортний засіб звичайно перебуває в іншій державі-члені, такий орган не може пред'являти вимоги до жодного органу такої держави-члена.

Держави-члени, які, у випадках, коли транспортні засоби викрадено або здобуто шляхом насильства, передбачають, що орган, про який йдеться в Статті 1(4), виплачує компенсацію, можуть встановити стосовно пошкодження майна або шкоди життю та здоров'ю надлишки у розмірі не більше 250 екю, які мо­жуть покладатися на жертву.

Стаття З

Члени родини застрахованої особи, водія або іншої особи, яка має відпові­дні права згідно цивільного законодавства при нещасному випадку, та чия від­повідальність покривається страхуванням, про яке йдеться в Статті 1(1), не виключаються зі страхування у частині шкоди їх життю та здоров'ю в силу таких відносин.

Стаття 4

Викласти перший абзац Статті 1(4) Директиви 72/166/ЕЕС в такій редакції: «— територія держави, реєстраційний знак якої має транспортний засіб, чи»

Стаття 5

1. Держави-члени вносять зміни до своїх національних положень для при­ведення їх у відповідність з цією Директивою не пізніше 31 грудня 1987 року. Вони негайно повідомляють про це Комісію.

2.  Положення, до яких, таким чином, було внесено зміни і доповнення, застосовуються не пізніше 31 грудня 1988 року.

3.  Незважаючи на пункт 2:

(а) Королівству Іспанія, Республіці Греція та Республіці Португалія нада­ється період до 31 грудня 1995 року, протягом якого необхідно збільши­ти гарантії до рівнів, що вимагаються в Статті 1(2). Якщо вони скориста­ються цим правом, гарантії мають досягти, шляхом посилання на суми, встановлені в тій Статті:

—   більш ніж 16% не пізніше 31 грудня 1988 року,

—   31% не пізніше 31 грудня 1992 року;

 (b) іншим державам-членам надається період до 31 грудня 1990 року, про­тягом якого збільшити гарантії до рівнів, що вимагаються в Статті 1(2). Держави-члени, які скористалися цим правом, повинні до дати, що вка­зана в пункті 1, збільшити гарантії принаймні на половину різниці між гарантіями, чинними на 1 січня 1984 року, та сумами, встановленими в Статті 1(2).

4. Незважаючи на пункт 2:

(a)  Республіка Італія може передбачити, що надлишок, що встановлений вп'ятому підпункті Статті 1(4) має становити 1000 екю до 31 грудня 1990 року;

(b)  Королівство Іспанія, Республіка Греція, Ірландія та Республіка Португа­лія можуть передбачити, що:

—   компенсація органом, про який йдеться в Статті 1(4), за пошкоджен­ня майна, виключатиметься до 31 грудня 1992 року,

—   надлишок, про який ідеться в п'ятому підпункті Статті 1(4), та над­лишок, про який ідеться в другому підпункті Статті 2 (2), становити­ме 1500 екю до 31 грудня 1995 року.

Стаття 6

1.  Не пізніше 31 грудня 1989 року Комісія надає Раді звіт про ситуацію в державах-членах, що користуються перевагами перехідних положень, що пе­редбачені в Статті 5 (3)(а) та (4)(Ь), і, де доцільно, подає пропозиції щодо пере­гляду цих заходів у перспективі.

2.  Не пізніше 31 грудня 1993 року Комісія надає Раді звіт про прогрес щодо імплементації цієї Директиви і, де доцільно, подає пропозиції, зокрема щодо коригування сум, визначених Статті 1(2) та (4).

Стаття 7

Ця Директива адресована державам-членам.

Вчинено в Брюсселі, ЗО грудня 1983 року.

За Раду                                              Г. Варфіс


<