ДИРЕКТИВА РАДИ 73/240/ЕЕС від 24 липня 1973 року щодо скасування обмежень свободи підприємництва в сфері прямого страхування, іншого, ніж страхування життя* : - Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського союзу -Вовк- : Книги по праву, правоведение

ДИРЕКТИВА РАДИ 73/240/ЕЕС від 24 липня 1973 року щодо скасування обмежень свободи підприємництва в сфері прямого страхування, іншого, ніж страхування життя*

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 226 227 
РЕКЛАМА
<

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Економічного Спів­товариства і, зокрема статтю 54 (2) і (3) Договору;

Беручи до уваги Загальну програму1 щодо скасування обмежень свободи підприємництва і, зокрема, Розділ IV С Програми;

Беручи до уваги пропозицію від Комісії,

Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту2,

Беручи до уваги висновок Економічного та Соціального комітету1,

Враховуючи, що Загальна програма, зазначена вище, передбачає скасування дискримінаційного ставлення до громадян інших держав-членів у частині здій­снення підприємницької діяльності в сфері прямого страхування, іншого, ніж страхування життя;

Враховуючи, що згідно із Загальною програмою, зняття обмежень на від­криття представництв і філій залежить, у частині, що стосується компаній пря­мого страхування, від узгодження умов започаткування та ведення діяльності; враховуючи, що цього узгодження досягнуто Першою Директивою Ради від 24 липня 1973 року у сфері прямого страхування, іншого, ніж страхування життя;

Враховуючи, що сфера застосування цієї Директиви у всіх відношеннях така ж, як визначено в пункті А Додатку до Першої Директиви щодо узгодження; враховуючи, що за даних обставин виявилось доцільним виключити, для цілей узгодження, кредитне страхування експорту;

Враховуючи, що, відповідно до Загальної програми, зазначеної вище, обме­ження на право вступу до професійних організацій, повинні бути скасовані, якщо професійна діяльність відповідних осіб включає реалізацію цього права;

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Стаття 1

Держави-члени скасовують, що стосується фізичних осіб та компаній, охо­плених Розділом І Загальної програми щодо скасування обмежень свободи здій­снення підприємницької діяльності, надалі «бенефіціарії», обмеження, зазначе­ні в Розділі III цієї Програми, які зачіпають право започатковувати та вести самостійну діяльність з видів страхування, вказаних в статті 1 Першої Коорди­наційної Директиви.

Під «Першою Координаційною Директивою» розуміють Першу Директиву Ради від 24 липня 1973 року щодо узгодження законів, підзаконних та адмініс­тративних актів стосовно започаткування та ведення діяльності у сфері прямого страхування, іншого, ніж страхування життя.

Однак, відносно кредитного страхування експорту, ці обмеження підтриму­ються, доки не буде виконана координаційна програма Першої Координацій­ної Директиви, викладена в статті 2 (2) (D).

Стаття 2

1. Держави-члени, зокрема, скасовують наступні обмеження:

(a)  ті, що перешкоджають бенефіціаріям здійснювати підприємницьку діяльність у приймаючій державі-члені на таких же умовах і з такими ж правами, що й громадяни тієї країни;

(b)  ті, що випливають з адміністративної діяльності, що має результатом дискримінаційне ставлення до бенефіціаріїв, в порівнянні з тим, що за­стосовується до громадян;

2.  Обмеження, які повинні бути скасовані, включають зокрема ті, що ви­пливають із застосування заходів, які перешкоджають або обмежують здійснен­ня бенефіціаріями підприємницької діяльності у наступний спосіб:

(a)  в Німеччині:

—  положення, які надають Федеральному Міністру Економіки дискре-

ційне право встановлювати свої умови доступу до цієї діяльності для Іноземних громадян і перешкоджати їм здійснювати цю діяльність на території Федеративної Республіки (Закон від 6 червня 1931 року (VAG), стаття 106 (2), № 1 разом зі статтею 8 (1), № 3, стаття 106 (2), останнє речення, і стаття 111 (2));

(b)  в Бельгії:

— зобов'язання мати «carte professionelle» (стаття 1 Закону від 19 лютого

1965 року);

(c)  у Франції:

—   необхідність одержання спеціального дозволу (Закон від 15 лютого 1917 року, зі змінами та доповненнями, внесеними «decret — loi» від ЗО жовтня 1935 року, стаття 2 (2) — «decret» від 19 серпня 1941 року, зі змінами, статті 1 і 2 — «decret» від 13 серпня 1947 року, зі змінами, статті 2 і 10);

—   зобов'язання мати поручительство або спеціальні гарантії у якості взаємних вимог (Закон від 15 лютого 1917 року, зі змінами та допо­вненнями, внесеними «decret — loi» від ЗО жовтня 1935 року, стаття 2 (2) — «decret — loi» від 14 червня 1938 року, стаття 42 — «decret» від ЗО грудня 1938 року, зі змінами, статтями 8 і 13 — «decret» від 14 гру­дня 1966 року, Розділ І)

(d)  в Ірландії:

—  положення, що, для того, щоб отримати страхову ліцензію, компанія

повинна бути зареєстрована у відповідності до актів про ірландські компанії, двома — третинами їхніх акцій повинні володіти громадя­ни Ірландії і більшість директорів (інші ніж виконавчий директор, що працює на повну ставку) повинні бути громадянами Ірландії (Акт про страхування, 1936 року, Розділ 12; Акт про страхування 1964 року, Розділ 7).

3. Закони, підзаконні чи адміністративні акти, які зобов'язують бенефіціарі­їв мати депозит або спеціальне поручительство не скасовуються до тих пір, поки компанії не відповідатимуть фінансовим умовам, визначеним статтями 16 І 17 Першої Координаційної Директиви, відповідно до положень статті ЗО (1) і (2) тієї ж Директиви.

Стаття 3.

1. Якщо приймаюча держава-член передбачає для своїх громадян, які бажа­ють започаткувати будь-яку діяльність, визначену у статті 1, підтвердження до­брої репутації і підтвердження відсутності попереднього оголошення банкру­том, або підтвердження будь-якого з них, то стосовно громадян інших держав-членів ця держава приймає як достатнє підтвердження витяг «судового протоколу» або, за відсутністю такого, еквівалентний документ, виданий ком­петентним судовим або адміністративним органом країні походження або кра­їні, звідки прибув іноземний громадянин, який підтверджує факт дотримання цих вимог.

2. Якщо країна походження, або країна, звідки прибув іноземний громадя­нин, не видає таких документальних підтверджень доброї репутації або докуме­нтальних підтверджень про відсутність попереднього оголошення банкрутом, таке підтвердження може бути замінене на заяву під присягою, — або в державах, де не передбачено заяв під присягою, — офіційною заявою, здійсненою особою, якої це стосується, перед компетентним судовим або адміністративним органом, або, якщо необхідно, нотаріусом, в країні походження або країні, звідки прибув іно­земний громадянин; такий орган або нотаріус видає свідоцтво, яким засвідчено автентичність заяви під присягою або офіційної заяви. Заява про відсутність попереднього оголошення банкрутом може бути здійснено також перед компе­тентним професійним або торговим органом в зазначеній країні.

3. Документи, видані відповідно до пункту 1 або пункту 2, не можна пред'яв­ляти після закінчення трьох місяців з дня їх видачі.

4. Держави-члени протягом строку, визначеного в статті 6, визначають ор­гани і установи, компетентні видавати такі документи, і негайно Інформують про це Інші держави-члени та Комісію.

Стаття 4.

1.  Держави-члени забезпечують, що бенефіціарїї мають право вступати до професійних або торгових організацій на таких умовах і з такими ж правами та обов'язками, що й їхні громадяни.

2. З права вступати до професійної або торгової організації, в разі здійснен­ня підприємницької діяльності, випливає правомочність бути обраним або при­значеним на високу посаду в таких організаціях. Однак, такі посади можуть бути залишені лише для громадян, якщо на виконання будь-якого положення, визначеного законом або підзаконним актом, відповідна організація залучена до здійснення офіційних повноважень.

3.  У Великому Герцогстві Люксембург членство в «Chambre de Commerce» [Торгова Палата] не дає бенефіціаріям право приймати участь у виборах адміні­стративних органів цієї Палати.

Стаття 5.

Жодна держава-член не надає будь-кому з своїх громадян, які їдуть до Іншої держави-члена з метою ведення будь-якої діяльності, визначеної у статті 1, будь-якої допомоги, яка може викривити умови здійснення підприємницької діяль­ності.

Стаття 6

Держави-члени вносять зміни до національного законодавства, відповідно до цієї Директиви та протягом 18 місяців після нотифікації Першої Координаційної Директиви І повідомляють про це Комісію. Такі змінені положення за­стосовуються в той самий час, що й закони, пщзаконні та адміністративні акти, прийняті на виконання Першої Директиви.

Стаття 7

Ця Директива адресована державам-членам

Вчинено в Брюсселі, 24 липня 1973 року

За Раду Президент

І. Норгард


<