ПЕРША ДИРЕКТИВА РАДИ 73/239/ЕЕС від 24 липня 1973 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно започаткування та ведення діяльності прямого страхування, іншого, ніж страхування життя* : - Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського союзу -Вовк- : Книги по праву, правоведение

ПЕРША ДИРЕКТИВА РАДИ 73/239/ЕЕС від 24 липня 1973 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно започаткування та ведення діяльності прямого страхування, іншого, ніж страхування життя*

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 226 227 
РЕКЛАМА
<

Зі змінами, внесеними:

Директивою Ради 76/580/EEC від 29 червня 1976року

Директивою Ради 84/64I/EEC від 10 грудня 1984 року

Директивою Ради 87/343/EEC від 22 червня 1987 року

Директивою Ради 87/344/EEC від 22 червня 1987 року

Другою Директивою Ради 88/357/ЕЕС від 22 червня 1988 року

Директивою Ради 90/618/EEC від 8 листопада 1990 року

Директивою Ради 92/49/ЕЕС від 18 червня 1992 року

Директивою Європейського Парламенту та Ради 95/26/ЕС від 29 червня 1995року

Директивою Європейського Парламенту та Ради 2000/26/ЕС від 16 травня 2000 року

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства і, зокрема, статтю 57 (2) цього Договору,

Беручи до уваги Загальну програму1 скасування обмежень на свободу під­приємництва і, зокрема її Розділ IV С;

Беручи до уваги пропозицію від Комісії,

Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту2;

Беручи до уваги висновок Економічного і Соціального комітету1;

Оскільки з огляду на Загальну програму відміна обмежень на відкриття пред­ставництв та філій у випадку прямого страхування, залежить від узгодження умов започаткування і ведення діяльності у цій сфері; оскільки таке узгодження повинно бути здійснене в першу чергу щодо прямого страхування, іншого ніж страхування життя;

Оскільки для полегшення започаткування і ведення діяльності у сфері стра­хування важливо зменшити певні розбіжності, які існують між національними законодавствами з питань здійснення нагляду; оскільки для того, щоб досягти цієї мети, і одночасно забезпечити адекватний захист застрахованим і третім сторонам в усіх державах-членах, бажано узгодити, зокрема, положення, які стосуються фінансових гарантій, що вимагаються від страхових компаній;

Оскільки класифікація ризиків в різних видах страхування є необхідною для того, щоб визначити, зокрема, види діяльності, які підлягають обов'язковому ліцензуванню, і мінімальний розмір гарантійного фонду, встановленого відпо­відно для конкретного виду страхування;

Оскільки бажано вилучити із застосування цієї Директиви асоціації взаємного страхування, які з огляду на свій юридичний статус виконують відповідні вимо­ги щодо безпеки та фінансових гарантій; оскільки надалі бажано вилучити де­які заклади в кількох державах-членах, що охоплюють своєю діяльність тільки дуже обмежений сектор, і обмежені законом до певної території або певних осіб;

ПЕРША ДИРЕКТИВА РАДИ 73/239/ЕЕС

від 24 липня 1973 року

щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень

стосовно започаткування та ведення діяльності прямого страхування,

іншого, ніж страхування життя*

Зі змінами, внесеними:

Директивою Ради 76/580/ЕЕС від 29 червня 1976 року

Директивою Ради 84/641/ЕЕС від 10 грудня 1984 року

Директивою Ради 87/343/ЕЕС від 22 червня 1987року

Директивою Ради 87/344/ЕЕС від 22 червня 1987 року

Другою Директивою Ради 88/357/ЕЕС від 22 червня 1988року

Директивою Ради 90/618/EEC від 8 листопада 1990 року

Директивою Ради 92/49/ЕЕС від 18 червня 1992 року

Директивою Європейського Парламенту та Ради 95/26/ЕС від 29 червня 1995року

Директивою Європейського Парламенту та Ради 2000/'26/'EC від 16 травня 2000 року

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства і, зокрема, статтю 57 (2) цього Договору,

Беручи до уваги Загальну програму1 скасування обмежень на свободу під­приємництва і, зокрема її Розділ IV С;

Беручи до уваги пропозицію від Комісії,

Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту2;

Беручи до уваги висновок Економічного і Соціального комітету3;

Оскільки з огляду на Загальну програму відміна обмежень на відкриття пред­ставництв та філій у випадку прямого страхування, залежить від узгодження умов започаткування і ведення діяльності у цій сфері; оскільки таке узгодження повинно бути здійснене в першу чергу щодо прямого страхування, іншого ніж страхування життя;

Оскільки для полегшення започаткування і ведення діяльності у сфері стра­хування важливо зменшити певні розбіжності, які існують між національними законодавствами з питань здійснення нагляду; оскільки для того, щоб досягти цієї мети, і одночасно забезпечити адекватний захист застрахованим і третім сторонам в усіх державах-членах, бажано узгодити, зокрема, положення, які стосуються фінансових гарантій, що вимагаються від страхових компаній;

Оскільки класифікація ризиків в різних видах страхування є необхідною для того, щоб визначити, зокрема, види діяльності, які підлягають обов'язковому ліцензуванню, і мінімальний розмір гарантійного фонду, встановленого відпо­відно для конкретного виду страхування;

Оскільки бажано вилучити із застосування цієї Директиви асоціації взаємного страхування, які з огляду на свій юридичний статус виконують відповідні вимо­ги щодо безпеки та фінансових гарантій; оскільки надалі бажано вилучити де­які заклади в кількох державах-членах, що охоплюють своєю діяльність тільки дуже обмежений сектор, і обмежені законом до певної території або певних осіб;

Оскільки різні закони містять різні правила щодо одночасно страхування здоров'я, кредитного страхування і поручительства і страхування стосовно зве­рнення стягнення на треті сторони і юридичний захист, чи поєднання одного виду страхування з іншим або з іншими видами страхування; оскільки подаль­ше існування таких розбіжностей після скасування обмежень на право на здій­снення підприємницької діяльності у видах, інших ніж страхування життя, озна­чатиме, що перешкоди для здійснення підприємницької діяльності будуть продовжувати існувати; оскільки рішення цієї проблеми необхідно шукати у подальшому узгодженні, яке слід здійснити у відносно короткий проміжок часу;

Оскільки необхідно поширити нагляд в кожній державі-члені на всі види страхування, до яких застосовується ця Директива; оскільки такий нагляд є неможливим, допоки компанія таких видів страхування не отримуватиме ліце­нзію; оскільки тому необхідно визначити умови надання або відкликання такої ліцензії; оскільки необхідно передбачити право звернення до суду у випадку відмови у наданні або відкликання такої ліцензії;

Оскільки бажано передбачити для видів страхування, відомих як транспор­тні види під номерами 4, 5, 6, 7 і 12 в пунктах А Додатку, і у видах кредитного страхування під номерами 14 і 15 в пункті А Додатку, більш гнучкі правила з огляду на безперервні коливання в умовах, що впливають на товари і кредит;

Оскільки пошук загального методу підрахунку технічних резервів в даний момент є предметом досліджень на рівні Співтовариства; оскільки з цієї причи­ни видається бажаним досягти узгодження в цьому питанні, як і в питаннях, що стосуються визначення категорій інвестицій і оцінки активів для подальших Директив;

Оскільки необхідно, щоб страхові компанії володіли, крім технічних резер­вів достатніх сум для виконання своїх андеррайтингових зобов'язань, додатко­вим резервом, відомим як маржа платоспроможності і представленим вільними активами для того, щоб протистояти коливанням; оскільки для того, щоб забез­печити, що вимоги, накладені для таких цілей визначені відповідно до об'єкти­вних критеріїв, за яких компанії однакового розміру знаходяться в однакових конкурентних умовах, бажано забезпечити, щоб така маржа була пов'язана з за­гальним обсягом діяльності компанії і була визначена з посиланням на два га­рантійних показники, один з яких ґрунтується на преміях та інший на вимогах;

Оскільки бажано вимагати мінімальний гарантійний фонд, співвіднесений з розміром ризику у видах страхування, які застосовуються, щоб гарантувати, що компанії володіють адекватними ресурсами при заснуванні, і що в подальшій діяльності маржа платоспроможності не буде знижуватися нижче мінімального гарантійного рівня;

Оскільки необхідно передбачити положення для випадків, коли фінансовий стан компанії стає таким, що важко виконати андеррайтингові зобов'язання;

Оскільки узгодженні правила, які стосуються започаткування і ведення дія­льності прямого страхування в межах Співтовариства повинні, загалом, засто­совуватися до всіх компаній, що виходять на ринок, і згодом до представництв і філій, якщо головний офіс компанії розташований за межами Співтовариства; оскільки, тим не менше, бажано стосовно методів нагляду прийняти спеціальне положення щодо таких представництв або філій з огляду на той факт, що акти­ви компаній, яким вони належать, розміщені за межами Співтовариства;

Оскільки, однак, бажано дозволити послаблення таких спеціальних умов, одночасно дотримуючись принципу, що такі представництва і філії не повинні одержувати більш сприятливого ставлення, ніж компанії в межах Співтовариства;

Оскільки певні перехідні положення вимагаються для того, щоб, зокрема, дозволити малим і середнім компаніям, які вже існують, адаптуватися до ви­мог, які повинні бути накладені державами-членами відповідно до цієї Дирек­тиви, згідно із застосуванням статті 53 Договору;

Оскільки важливо гарантувати однакове застосування узгоджених правил і забезпечувати в цьому аспекті тісну співпрацю між Комісією і державами-чле­нами у цій галузі;

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Розділ І Загальні положення

Стаття 1

1.  Ця Директива стосується започаткування і ведення самостійної діяльнос­ті зі прямого страхування, включаючи надання допомоги, про яку йдеться у п. 2, що ведеться страховими компаніями, що здійснюють підприємницьку діяль­ність на території держави — члена або прагнуть цього.

2. Діяльність з надання допомоги є надання допомоги особам, які стикають­ся з труднощами під час подорожування, коли вони знаходяться поза домівкою або поза місцем постійного проживання. Вона полягає у взятті зобов'язання, за умови попередньої виплати премії, негайно надати бенефіціару можливу допо­могу відповідно до договору про надання допомоги, коли особа стикається з труднощами внаслідок випадкової події, у випадках та відповідно до умов, ви­значених у договорі.

Допомога може полягати у здійсненні готівкових виплат чи інших подібних діях. Інші подібні дії можуть бути виконані за допомогою персоналу та облад­нання особи, що їх здійснює.

Діяльність з надання допомоги не включає обслуговування, утримання, пі­сляпродажне обслуговування або саме зазначення чи надання допомоги у яко­сті посередника.

3.  Класифікація за видами діяльності, про які йде мова у цій статті, відобра­жені у Додатку.

Стаття 2

Ця Директива не застосовується до: 1. Наступних видів страхування:

(a)  Страхування життя, тобто галузі страхування, що складається, зокрема, зі страхування на випадок досягнення передбаченого віку, страхування тільки на випадок смерті, страхування на випадок досягнення передба­ченого віку або смерті до досягнення цього віку, страхування життя з виплатою премій, тонтіни, страхування шлюбу, страхування на випадок народження дитини;

(b)  Ануітети;

(c)  Додаткове страхування, що здійснюється компаніями по страхуванню життя, тобто, страхування на випадок травмування, включаючи непра­цездатність, страхування на випадок смерті, що настає в результаті не­щасного випадку, страхування у разі недієздатності, що настає в резуль­таті нещасного випадку або хвороби, якщо такі різні види страхування передбачені як додаткові до страхування життя;

 (d)  Страхування, що складає частину передбаченої законом системи соці­ального страхування;

(e)  Вид страхування, що здійснюється в Ірландії і Об'єднаному Королівстві Великобританія відомі як «страхування здоров'я на довгостроковій ос­нові, що не може бути анульоване».

2.  Таких операцій:

(a)  операції з погашення капіталу як передбачено законом в кожній держа-ві-члені;

(b)  операції товариств взаємного страхування, а також закладів взаємодопо­моги, де розміри страхової допомоги залежать від доступних ресурсів, а внески членів визначаються на основі однакової ставки;

(c)  операції, що здійснюються організаціями, які не є юридичними особа­ми, з метою забезпечення взаємного страхування своїх членів без сплати премій чи створення технічних резервів;

(d) до подальшого узгодження, операції з експортного кредитного страху­вання за рахунок або при підтримці держави.

3. У діяльності з надання допомоги відповідальність обмежується наступни­ми операціями, здійснюваними у разі нещасного випадку чи поломки автотра­нспортного засобу, що звичайно відбувається на території держави — члена компанії, що надає покриття:

—   надання допомоги на місці поломки, при якій компанія, що надає по­криття, у більшості випадків, використовує власний персонал та облад­нання,

—   перепровадження транспортного засобу до найближчого найбільш при­йнятного пункту, де його можна відремонтувати, та можливий супровід, звичайно засобами, які використовуються при надання допомоги, водія та пасажирів до найближчого пункту, з якого вони зможуть продовжити подорож, використовуючи інші засоби,

—   якщо передбачено державою — членом компанії, що надає покриття, — перепровадження транспортного засобу при можливому супроводі його водієм та пасажирами до їх домівки, пункту відправлення чи пункту призначення, що знаходяться на території тієї ж держави, якщо тільки такі операції здійснюються компанією, що потрапляє у сферу регулю­вання цієї Директиви.

У випадках, зазначених у перших двох абзацах, умова, щоб нещасний випа­док чи поломка мали місце на території держави — члена компанії, що надає покриття (а) не застосовується, якщо остання є органом, членом якого с бене-фішар і допомога при поломках та перепровадження надається подібним орга­ном відповідної держави за пред'явленням членської картки та без сплати дода­ткової премії на основі взаємної угоди;

(Ь) не перешкоджає наданню такої допомоги у Ірландії та Сполученому Королівстві єдиним органом, що діє у обох державах.

За обставин, зазначених у третьому абзаці, у випадках, коди нещасний ви­падок чи поломка трапились на території Ірландії, чи, у випадку Сполученого Королівства, — на території Північної Ірландії, транспортний засіб при можли­вому супроводі його водієм та пасажирами може бути перепроваджений їх до­мівки, пункту відправлення чи пункту призначення на будь — якій з цих тери­торій.

465

Більш того, положення Директиви не стосуються операцій надання допо­моги, що здійснюються у разі нещасного випадку чи поломки транспортного засобу, яка полягає у перепровадженні транспортного засобу, що потрапив у аварію або зламався поза територією Великого Герцогства Люксембург, при можливому супроводі його водієм та пасажирами до їх домівки, якщо такі опе­рації здійснюються Автомобільним Клубом Великого Герцогства Люксембург.

Компанії, що потрапляють у сферу дії цієї Директиви, можуть займатись ді­яльністю, про яку йде мова у цьому пункті лише у випадку отримання ними лі­цензії для виду 18 пункту А Додатку не завдаючи шкоди пункту С зазначеного Додатку. У цьому випадку ця Директива застосовується до відповідних операцій.

Стаття З

1. Ця Директива не застосовується до взаємних асоціацій, які відповідають всім наступним умовам:

(a)  статут повинен містити положення щодо залучення додаткових внесків чи зменшення їх переваг;

(b)  їх діяльність не охоплює ризики відповідальності, окрім випадків, коли вони становлять супутнє покриття у рамках значення пункту С Додатку чи кредитні ризики та ризики поручителя;

(c)  прибуток із щорічних внесків за діяльність, що охоплюється цією Дире­ктивою, не повинен перевищувати 5 мільйонів євро;

(d)  принаймні половина доходу від внесків від діяльності, що охоплюється цією Директивою, повинна надходити від осіб, які є членами взаємних асоціацій.

Ця Директива не застосовується до компаній, які відповідають наступним умовам:

—   компанія не веде діяльності, що підпадає під сферу застосування цієї Директиви, окрім описаної у виді 18 пункту А Додатку,

—   діяльність ведеться виключно на місцевій основі та полягає у натураль­ній допомозі, і

—   загальний річний дохід, отриманий від діяльності з надання допомоги особам, які стикаються з труднощами, не перевищує 200000 євро.

Незважаючи на це, положення цієї Статті не перешкоджають компаніям взаємного страхування звертатися за отриманням чи продовжувати діяти за лі­цензією у відповідності до цієї Директиви.

Ця Директива не застосовується до компаній, які відповідають наступним умовам:

—   компанія не веде діяльності, що потрапляє у сферу застосування цієї Директиви, крім визначеної у виді 18 п.А Додатку;

—   така діяльність ведеться виключно на місцевому рівні і полягає лише у отриманні натуральної винагороди; та

—   загальний річний доход, отриманий за рахунок діяльності з надання до­помоги особам, що потрапили у труднощі, не перевищує 200 000 ЕКЮ.

2. Ця Директива, більше того, не застосовується до асоціацій взаємного страхування, які уклали з іншими асоціаціями такого ж типу угоду, що передба­чає повне перестрахування страхових полісів, випущених ними, або відповідно до якої концесійна компанія повинна виконати зобов'язання за такими поліса­ми замість компанії, яке передає ризик у перестрахування.

В такому випадку, до концесійної компанії застосовуються правила цієї Директиви

Стаття 4

Ця Директива не застосовується до наступних закладів, якщо тільки до їх статутів або закону не внесено зміни щодо правоздатності: (а) у Німеччині

Наведені нижче заклади згідно з публічним правом є монополістами (Мопо-polanstalten):

1.    Badische Gebaudeversicherungsanstalt, Karlsruhe,

2.    Bayerische Landesbrandversicherungsanstalt, Munich,

3.    Bayerische Landestierversicherungsanstalt, Schlachtviehverischerung, Munich,

4.    Braunscheigische Landestierversicherungsanstalt, Schlachtviehversicherung, Munich

5.    Hamburger Feuerkasse, Hamburg,

6.    HessischemBrandversicherungsanstalt (Hessische Brandversicherungskammer), Darmstadt,

Hessische Brandversicherungsanstalt, Kassel,

Hohenzollernsche Feueversicherungsanstalt, Sigmaringen,

Lippische Landesbrandversicherungsanstalt, Detmold,

Nassauische Brandversicherungsanstalt, Wiesbaden,

Oldenburgische Landesbrandkasse, Oldenburg,

Ostfnesische Landschaftliche Brandkasse, Aurich,

Feursozietat Berlin, Berlin,

Wurttenbergische Gebaudebrandversicherungsanstalt, Stuttgart.

Однак територіальна правоздатність не вважається зміненою у випадку злиття таких закладів, в результаті чого нова компанія охоплює території закладів, що злилися, як і правоздатність не вважається зміненою щодо видів страхування, якщо один з цих закладів перебирає на тій самій території один або більше видів Іншого такого закладу.

Наступні напівдержавні заклади:

1.  Postbeamtenkrankenkasse,

2.  Krankenversorgung der Budesbahnbeamten;

(b)  У Франції Наступні заклади:

1.  Caisse departementale des incendies des Ardennes,

2.  Caisse departementale des incendies de la Cote-d'Or,

3.  Caisse departementale des incendies de la Marne,

4.  Caisse departementale des incendies de la Meuse,

5.  Caisse departementale des incendies de la Somme,

6.  Caisse departementale grele du Gers,

7.  Caisse departementale grele de 1'Herault;

(c)  В Ірландії

Voluntary Health Insurance Board;

(d) в Італії

The Cassa di Previdenza per 1'assicurazione degli sportivi (Sportass);

(e)  в Об'єднаному Королівстві Великобританія The Crown Agents.

(f)  у Данії

Falcks Redningskorps A/S, Kobenhavn.

Стаття 5

Для цілей цієї Директиви:

(а) «одиниця розрахунку» означає Європейську одиницю розрахунку (EUA) як визначено у Рішенні Комісії 3289/75/ESCE4. Враховуючи, що ця Директива має посилання на одиницю розрахунку, ставка конвертації в націо­нальну валюту, що має бути затверджена, повинна від 31 грудня кожно­го року, визначається на останній день, що передує місяцю жовтню, у якому існують ставки конвертації EUA у всі валюти Співтовариства;

(b)  «узгоджувальні активи» означають представлення андеррайтингових зо­бов'язань, виражених в конкретній валюті, активами, вираженими або які реалізуються в тій самій валюті;

(c)  «розміщення активів» означає наявність активів, рухомих чи нерухомих, в державі-члені, яка однак не передбачає вимоги депонування рухомих активів або застосування обмежувальних заходів, таких як реєстрація застави; активи, представлені вимогами до боржників, вважаються роз­міщеними на території тієї держави-члена, де вони мають бути ліквідо­вані;

(d)  «великі ризики» означає:

іі (і) ризики, класифіковані за видами 4, 5, 6, 7, 11 та 12 пункту А До­датку;

і (іі) ризики, класифіковані за видами 14 та 15 пункту А Додатку, коли власник страхового полісу професійно задіяний у промисловій чи комерційній діяльності чи одній з вільних професій, а ризики по­в'язані з такою діяльністю;

(ііі)   ризики, класифіковані за видами 3, 8, 9, 10, 13 та 16 пункту А Дода­тку, у мій мірі, коли власник страхового полісу перевищує встано­влені обмеження принаймні два з наступних трьох критеріїв: перший етап: до 31 грудня 1992 року:

—   загальний баланс: 12,4 млн. ЕКЮ,

—   чистий оборот: 24 млн. ЕКЮ,

—   середня кількість працюючих протягом фінансового року: 500 чол. другий етап: з 1 січня 1993 року:

—   загальний баланс: 6,2 млн. ЕКЮ,

—   чистий оборот: 12,8 млн. ЕКЮ,

—   середня кількість працюючих протягом фінансового року: 250 чол.

Розділ II

Правила, що застосовуються до компаній, головні офіси яких розташовані у Співтоваристві

Частина А: Умови допуску

Стаття 6

Для започаткування діяльності у сфері прямого страхування необхідно по­передньо одержати відповідну ліцензію.

Така ліцензія отримується від компетентних органів держави-члена похо­дження:

(a)  будь-якою компанією, яка засновує свій головний офіс на території цієї держави;

(b)  будь-якою компанією, яка, отримавши ліцензію, як зазначено в попере­дньому підпункті, поширює свою діяльність на цілий вид страхування або на інші види страхування.

Стаття 7                                                                                          \

1. Ліцензія діє на території всього Співтовариства. Вона дозволяє компанії здійснювати свою діяльність згідно з правом на здійснення підприємницької діяльності або свободою надання послуг.

2. Ліцензія надається на окремі види страхування. Вона охоплює весь вид страхування, окрім випадків, коли заявник бажає охопити лише окремі ризики, які відносяться до такого виду страхування, як зазначено в пункті А Додатку.

Однак:

(a)  держави-члени можуть надати ліцензію на кілька видів діяльності, про які йдеться у пункті В Додатку, прикладаючи до них належні назви, які там конкретизуються;

(b)  ліцензія, яка надається для одного виду або групи видів, також є чинною для мети покриття додаткових ризиків, які входять до іншого виду, якщо умови, які встановлюються пунктом С Додатку, виконані.

Стаття 8

1. Держава-член, в якій розташований головний офіс, повинна вимагати від кожної страхової компанії, яка прагне отримати ліцензію : (а) прийняти одну з наступних форм:

—   у випадку Королівства Бельгії:  «societe anonyme/naamloze vennootschap», «societe en commandite par actions/commanditaire vennootschap op aandelen», «association d'assurance mutuelle/onderlinge verzekeringsvereniging», «societe cooperative/cooeperatieve vennootschap»;

—   у випадку Королівства Данії: «aktieselskaber», «gensidige selskaber»;

—   у випадку Федеративної Республіки Німеччини: «Aktiengesellschaft», «Versicherungsverein auf Gegenseitigkeit», «Oeffentlich — rechtliches Wettbewerbsversicherungsunternehmen»;

—   у випадку Республіки Франція: «societe anonyme», «societe d'assurance mutuelle», «institution de prevoyance regie par le code de la securite sociale», «institution de prevoyance regie par le code rural» та «mutuelles regies par le code de la mutualite»;

—   у випадку Ірландії: incorporated companies limied by shares or by guarantee or unlimited (акціонерні товариства з обмеженою відповідальністю або відкриті або закриті акціонерні товариства);

—   у випадку Італійської Республіки: «societa per azioni», «societa cooperativa», «mutua di assicurazione»;

—   у випадку Великого Герцогства Люксембург: «societe anonyme», «societe en commandite par actions», «association d'assurances mutuelles», «societe cooperative»;

—   у випадку Королівства Нідерланди: «naamloze vennootschap», «onderlinge waarborgmaatschappij»;

—   у випадку Об'єднаного Королівства: incorporated companies limied by shares or by guarantee or unlimited, societies registered under the Industrial and Provident Acts, societies registered under Friendly Societies Acts, the association of underwriters known as Lloyd's (акціонерні товариства з обмеженою відповідальністю або відкриті або закриті акціонерні то­вариства, товариства, які реєструються відповідно до Industrial and Provident Societies Acts, товариства, які реєструються відповідно до Friendly Societies Acts, асоціація страхових компаній, відомих як Ллойдс);

—   у випадку Грецької Республіки: «anonymi etairia», allilasfalistikos synetairismos»;

—   у випадку Королівства Іспанії: «sociedad anonima», «sociedad mutua», «sociedad cooperativa»;

—   у випадку Португальської Республіки: «sociedade anonima», «mutua de seguros».

Страхова компанія може також прийняти форму Європейської Компанії (SE), якщо таку буде запроваджено.

До того ж, держави-члени можуть, коли це є необхідним, створювати ком­панії, які мають форму публічної компанії, якщо ці організації будуть здійсню­вати страхові операції за таких же умов як і компанії, що мають форму прива­тної компанії;

(b) обмежити його діяльність до страхової діяльності та операцій, які поста­ють безпосередньо з такої діяльності, і виключити всі інші види комер­ційної діяльності;

(c)  подати план здійснення операцій у відповідності до статті 9;

(d)   володіти мінімальним гарантійним фондом, що передбачений стат­тею 17(2);

(e)  особи, що здійснюють ефективне управління, повинні мати добру репу­тацію та відповідну професійну кваліфікацію або досвід.

(І) повідомити ім'я та адресу представника, що займається розглядом ви­мог, призначеного в кожній державі-члені, окрім держави-члена, в якій звертаються за отриманням ліцензії, якщо ризики, що підлягають по­криттю, відносяться до виду 10 пункту А Додатку, крім відповідальності перевізника.

Крім того, якщо між страховою компанією та іншою фізичною чи юридич­ною особою існують тісні зв'язки, — компетентні органи надають ліцензію лише у тому випадку, якщо такі зв'язки не будуть перешкоджати ефективному здійсненню їх наглядових функцій.

Компетентні органи також відмовляють у видачі ліцензії, якщо закони, під-законні чи адміністративні положення держави, яка не є членом ЄС, регулю­ванню якими потрапляє одна або більше фізичних чи юридичних осіб, з якими компанія має тісні зв'язки, або труднощі у забезпеченні їх виконання перешко­джають ефективному здійсненню їх наглядових функцій.

Компетентні органивимагають від страхових компаній надання інформації, необхідної для здійснення моніторингу відповідності їх умовам, визначеним у цьому пункті на тривалій основі.

1а. Держави-члени вимагають, щоб головні офіси страхових компаній були розташовані у тій же державі-члені, де вони рареєстровані.

2.  Компанія, яка прагне отримати ліцензію на розширення своєї діяльності до інших видів або ліцензію на надання страхових послуг щодо деяких ризиків одного виду ризиків, повинне подати схему операцій відповідно до статті 9.

Більш того, вимагається, щоб воно надало докази того, що воно має маржу платоспроможності, передбачену у статті 16, і, якщо стосовно інших видів дія­льності статтею 17 (2) вимагається більший мінімальний гарантійний фонд, — що воно має такий мінімум.

3.  Ніщо в цій Директиві не забороняє державам-членам керуватися чинни­ми або приймати нові закони, підзаконні та адміністративні положення, які вимагають схвалення установчих договорів чи статутів юридичних осіб або об'єд­нань чи будь-яких інших документів, необхідних для нормального здійснення нагляду.

Держави-члени не повинні, однак, приймати положення, які вимагають попереднього схвалення або систематичного повідомлення про загальні і конк­ретні умови полісів, ставки премій, бланки та інші друковані документи, які компанія має намір використовувати в ділових стосунках з власниками страхо­вих полісів.

Держави-члени не можуть зберігати чи запроваджувати попереднє надання повідомлення або схвалення пропонованого збільшення ставок премій, окрім випадків, коли це є частиною загальної системи нагляду за цінами.

Ніщо в цій Директиві не забороняє державам-членам здійснювати перевір­ку компаній, які отримують або вже отримали ліцензію на діяльність за видом 18 пункту А Додатку, щодо їх прямих або опосередкованих ресурсів щодо пер­соналу та обладнання, включаючи кваліфікацію їхніх медиків і якість облад­нання, яке є в розпорядженні таких компаній, для виконання своїх зобов'я­зань, що виникають з даного виду страхування.

4. Вищезгадані положення не можуть вимагати, щоб будь-яка заява на оде­ржання ліцензії розглядалася у світлі економічних вимог ринку.

Стаття 9

План здійснення операцій, про які йдеться в статті 8(1) (с), повинен місти­ти подробиці або підтвердження щодо:

(a)  природи ризиків, які компанія має намір покривати;

(b)  основні принципи перестрахування;

(c)  статей, з яких складається мінімальний гарантійний фонд;

(d)  оцінки витрат на адміністративні послуги та організацію забезпечення діяльності; фінансові ресурси для покриття таких витрат і, якщо ризики, які покриваються, відносяться до виду 18 в пункті А Додатку, — ресурси, які знаходяться в розпорядженні компаній для надання обіцяної допо­моги

І, крім того, протягом перших трьох фінансових років:

(e)  оцінка управлінських витрат, інших, ніж витрати на установку облад­нання, зокрема щодо поточних управлінських витрат та комісійних;

(І) оцінка премій або зборів та вимог; (g) прогнозований баланс;

(h) оцінка фінансових ресурсів для покриття андеррайтингових зобов'язань та маржі платоспроможності.

Стаття 10

1.  Страхова компанія, що пропонує відкрити структурний підрозділ на те­риторії іншої держави-члена, має повідомити про це компетентні органи дер-жави-члена походження.

2.  Держави-члени мають вимагати від кожної страхової компанії, яка про­понує відкрити структурний підрозділ на території іншої держави-члена, про­тягом часу нотифікації, передбаченої в пункті 1, подати таку інформацію:

(a)  назву держави-члена, на території якої компанія пропонує відкрити струк­турний підрозділ;

(b)  схему діяльності, у якій визначено, серед іншого, види майбутньої діяль­ності, та структурну організацію структурного підрозділу;

(c)  адресу в державі-члені структурного підрозділу, з якої документи мо­жуть бути одержані і на яку вони можуть бути доставлені, із розумінням, що ця адреса є адресою, на яку надсилаються всі повідомлення уповно­важеному представнику;

(d)  ім'я уповноваженого представника, який повинен мати достатні повно­важення для створення зобов'язань для компанії перед третіми сторона­ми і для того, щоб представляти її у стосунках з органами влади та суда­ми держави-члена структурного підрозділу . Щодо Ллойдс, то у випадку будь-якого судового розгляду у державі-члені структурного підрозділу, який може мати місце з огляду на прийняті зобов'язання щодо страху­вання, застрахованим особам не повинні надаватися менші можливості, ніж у випадку судового розгляду щодо звичайного виду діяльності. Упо­вноважений представник повинен, таким чином, мати достатні повно­важення для того, щоб брати участь в судовому розгляді справи, яка порушена проти нього і повинен, в цій компетенції, мати можливість створення зобов'язань для страховиків Ллойдс, яких це стосується. У випадку, коли компанія має намір, щоб її структурний підрозділ покривав ризики виду 10 пункту А Додатку, не включаючи відповідальність перевізника, вона повинна надати декларацію, що вона стала членом національного бюро і національного гарантійного фонду держави-члена структурного підрозділу.

3.  Окрім випадків, коли компетентні органи держави-члена походження мають підстави для сумнівів щодо належної адміністративної структури або фі­нансової ситуації страхової компанії або доброї репутації і професійної кваліфі­кації чи досвіду директорів або менеджерів або уповноваженого агента, беручи до уваги заплановану діяльність, вони повинні протягом трьох місяців з часу отримання всієї інформації, яка передбачена пунктом 2, передати таку інфор­мацію компетентним органам держави-члена структурного підрозділу, а також повинні відповідно поінформувати компанію, якої це стосується.

Компетентні органи держави-члена походження також засвідчують, що стра­хова компанія дійсно має мінімальну маржу платоспроможності, підраховану відповідно до статей 16 і 17.

У випадку, коли компетентні органи держави-члена походження відмовля­ються надати інформацію, яка зазначена в пункті 2, компетентним органам держави-члена структурного підрозділу, вони мають надати компанії, якої це стосується, інформацію про причини їхньої відмови протягом трьох місяців з часу отримання відповідної інформації. Таку відмову або бездіяльність може бути оскаржено до суду держави-члена походження.

4.  Перед тим, як структурний підрозділ страхової компанії почне вести дія­льність, компетентні органи держави-члена структурного підрозділу мають про­тягом двох місяців з часу отримання інформації, зазначеної в пункті 3, поінфо­рмувати компетентні органи держави-члена походження, якщо потрібно, про умови, за яких з огляду на загальне благо така діяльність має здійснюватися в державі-члені структурного підрозділу .

5.  При отриманні повідомлення від компетентних органів держави-члена структурного підрозділу або, якщо повідомлення не отримане від них і закінчу­ється строк, передбачений пунктом 4, структурний підрозділ може бути відкри­тий і почати вести свою діяльність.

6.  У випадку зміни будь-яких деталей, які було доведено до відома відпові­дно до пункту 2 (Ь), (с) або (d), страхова компанія має надати письмове повід­омлення про такі зміни компетентним органам держави-члена походження та держави-члена структурного підрозділу щонайменше за один місяць до внесен­ня зміни так, щоб компетентні органи держави-члена походження і компетен­тні органи держави-члена структурного підрозділу могли виконати свої відпові­дні функції згідно із пунктами 3 і 4.

Стаття 12

Будь-яке рішення про відмову у наданні ліцензії супроводжується чіткими обгрунтуванням такої відмови і про це повідомляється відповідній компаній.

Кожна держава-член передбачає право на звернення до суду, якщо має мі­сце така відмова.

Також держави-члени передбачають це у випадку, якщо компетентні орга­ни не розглянули заявки про надання ліцензії впродовж шести місяців від дня одержання такої заявки.

Частина В: Умови здійснення діяльності

Стаття 13

1.  Фінансовий нагляд за діяльністю страхової компанії, включаючи нагляд за операціями, які здійснюються компанією через свої структурні підрозділи чи відповідно до свободи надання послуг, здійснюється лише державою-членом походження.

2.  Такий фінансовий нагляд Включає перевірку усієї діяльності страхової компанії, його стану платоспроможності, встановлення технічних резервів та активів, що покривають їх відповідно до встановлених норм або практики, яка здійснюється у державі-члені походження відповідно до положень, прийнятих на рівні Співтовариства.

У випадку коли відповідна компанія отримала ліцензію на покриття ризи­ків, які підпадають під вид 18 в пункті А Додатку, нагляд поширюється до нагляду за технічними ресурсами, які компанія має в своєму розпорядженні з метою здійснення операцій допомоги, які вона зобов'язана здійснювати, і якщо законодавство держави-члена походження передбачає здійснення нагляду за такими ресурсами.

3.  Компетентні органи держави-члена походження вимагають від кожної страхової компанії наявності надійних адміністративних процедур та процедур звітування, а також відповідного механізму внутрішнього контролю.

Стаття 14

Держава-член структурного підрозділу забезпечує, щоб у випадку, коли стра­хова компанія, що отримала ліцензію на ведення своєї діяльності в іншій дер­жаві, займається своєю діяльністю через структурний підрозділ, компетентні органи держави-члена походження після інформування компетентних органів держави-члена структурного підрозділу проводять самі або через посередницт­во осіб, яких вони призначають для цього, перевірку інформації на місцях, необхідну для здійснення фінансового нагляду за компанією. Органи держави-члена знаходження структурного підрозділу можуть брати участь в такій переві­рці інформації.

Стаття 15

1. Держава-член походження вимагає від кожної страхової компанії створи­ти відповідні технічні резерви стосовно всієї її діяльності.

Розміри таких технічних резервів визначаються відповідно до правил, вста­новлених Директивою 91/674/ЄЕС.

2. Держава-член походження вимагає від кожної страхової компанії покри­ти технічні резерви стосовно всієї діяльності за допомогою узгодження активів у відповідності зі статтею 6 Директиви 88/357/ЄЕС. Що стосується ризиків, які мають місце на території Європейського Співтовариства, то такі активи пови­нні бути розміщені на території Співтовариства. Держави-члени не вимагають від страхових компаній розміщувати свої активи на території якоїсь конкретної держави-члена. Держава-член походження може, однак, дозволити пом'якшен­ня правил розміщення активів.

3. Якщо держава-член походження дозволяє будь-яким технічним резерва­ми бути покритими вимогами до перестраховиків, то вона встановлює відсоток таких дозволів. У згаданих випадках вона не може конкретизувати розміщення активів, які представляють такі вимоги.

Стаття 15а

1.  Держави-члени вимагають від кожної страхової компанії, головний офіс якого знаходиться на їх територіях і яке страхує ризики, що віднесені до виду 14 в пункті А Додатку (далі — «кредитне страхування»), встановити резерв вирів­нювання, аби забезпечити залік будь-якого технічного дефіциту або вище сере­дніх зустрічних вимог, що постають в даному виді кожного фінансового року.

2.  Резерв вирівнювання повинен бути підрахований згідно з правилами, які встановлюються державою-членом походження відповідно до одного з чоти­рьох методів, які передбачені пунктом D Додатку і які вважаються тотожними.

3.  Резерв вирівнювання не береться до уваги при підрахунку маржі плато­спроможності, якщо його розмір не підраховано відповідно до методів, перед­бачених пунктом D Додатку.

4.  Держави-члени можуть звільнити страхові компанії, головні офіси яких знаходяться на їх територіях, від зобов'язання встановлювати резерви вирівню­вання для кредитного страхування, якщо страхові премії або внески, які мо­жуть бути отримані при кредитному страхуванні, є меншими ніж 4 % сумарних премій або внесків, які можуть бути отримані ними, і меншими, ніж 2 500 000 ЕКЮ.

Стаття 16

1. Держава-член походження вимагає від кожної страхової компанії встано­вити відповідну маржу платоспроможності щодо всієї її діяльності.

Маржа платоспроможності відповідає активам компанії, вільним від будь-яких передбачуваних зобов'язань за вирахуванням нематеріальних активів. Зо­крема, включається таке:

—  сплачений акціонерний капітал або у випадку компанії взаємного страху­вання, чинний початковий фонд плюс будь-які рахунки учасників, які відпові­дають наступним критеріям:

(a)  установчий договір і статут повинні передбачати, що платежі з цих раху­нків можуть бути здійснені тільки учасникам і тільки у тій мірі, якщо це не призводить до зниження маржі платоспроможності нижче такого, що вимагається, або після ліквідації компанії, якщо всі інші борги компанії сплачено;

(b)  установчий договір і статут повинні передбачати з огляду на будь-які платежі з метою, іншою, ніж індивідуальне припинення членства, щоб компетентним органам було повідомлено щонайменше за один місяць і вони могли заборонити платіж протягом цього періоду і

(c)  до відповідних положень установчих документів і статутів можуть бути внесені зміни тільки після того, як компетентні органи заявили, що вони не мають заперечень щодо змін, не завдаючи шкоди критеріям, які вста­новлені в підпунктах (а) та (Ь);

—  половина несплаченого акціонерного капіталу або початкового фонду, коли сплачена частина сягає 25% такого капіталу або фонду,

—  резерви (статутні та вільні), що не відповідають андеррайтинговим зобо­в'язанням,

— будь-які прибутки, отримані зарані,

— у разі взаємної асоціації або асоціації взаємного типу з різними внесками будь-яка вимога, яку вона має до учасників, через залучення додаткових внес­ків, протягом фінансового року, до половини різниці між максимальними та фактично затвердженими внесками, але яка не може перевищувати 50% маржі,

— на прохання і з доказами, що надаються страховою компанією, будь-які приховані резерви, що виникають з недооцінки активів, якщо такі приховані резерви не мають виняткового характеру,

— сукупний привілейований акціонерний капітал і субординований пози­ковий капітал може включатися, проте тільки у розмірі до 50 % маржі і не більше, ніж 25 % якого складається з субординованих позик зі встановленим строком погашення або з сукупного привілейованого акціонерного капіталу з фіксованим строком, якщо виконується такий мінімум критеріїв:

(a)  у випадку банкрутства або ліквідації страхової компанії повинні існувати зобов'язуючі угоди, відповідно до яких субординований позиковий ка­пітал або привілейований акціонерний капітал зараховується після ви­мог всіх інших кредиторів і не виплачується до того часу, поки всі інші позики, які існують, не будуть погашені.

Субординований позиковий капітал повинен відповідати наступним умо­вам:

(b)  тільки повністю оплачені фонди можуть братися до уваги;

(c)  для позик з фіксованим строком погашення початковий строк погашен ня повинен бути становити щонайменше п'ять років. Не пізніше, аніж за один рік до дати виплати страхова компанія повинна надати компете­нтним органам для схвалення план, що показує, як буде утримуватися маржа платоспроможності або як вона буде піднята до необхідного рів­ня, на час настання строку виплати, якщо тільки розмір, коли позика може бути зарахована як компонент маржі платоспроможності, посту­пово не зменшиться протягом щонайменше останніх п'яти років перед датою сплати. Компетентні органи можуть дати дозвіл на попередню сплату таких позик за умови подання страховою компанією, що надало її, заявки про це, і за умови, що його маржа платоспроможності не опу­ститься нижче рівня, що вимагається;

(d)  позики, дата погашення яких не фіксована, повинні підлягати сплаті тільки за умови надання повідомлення за п'ять років, окрім випадків, коли позики більше не розглядаються як компонент маржі платоспро­можності або окрім випадків, коли для передчасної оплати вимагається попередня згода компетентних органів. В останньому випадку страховій компанії необхідно повідомити компетентні органи щонайменше за шість місяців до дати запланованого погашення, конкретизуючи фактичну ма­ржу і ту, що вимагається до і після оплати. Компетентні органи надають дозвіл на оплату тільки у тому випадку, якщо маржа платоспроможності страхової компанії не опуститься нижче рівня, що вимагається;

(e)  договір позики не повинен містити жодних положень, які встановлю­ють, що за окремих обставин, інших ніж ліквідація страхової компанії, борг підлягатиме виплаті ще до погоджених дат виплати;

(f)  до договору позики можуть бути внесені зміни тільки після того, як компетентні органи підтвердять, що вони не мають заперечень проти внесення змін;

—  цінні папери без визначеної дати погашення та інші інструменти, що відповідають наступним умовам, включаючи сукупні привілейовані акції, Інші, ніж згадані в попередньому абзаці, до 50% маржі для загальної суми таких цін­них паперів та субординованого позикового капіталу, про який ідеться у попе­редньому абзаці:

(a)  вони не можуть бути погашені за ініціативи пред'явника або без поперед­ньої згоди компетентного органу;

(b)  контракт про емісію повинен надавати можливість страховій компанії відстрочити сплату відсотків за позикою; (с) вимоги кредитора до стра­хової компанії зараховуються тільки після таких вимог всіх не суборди-нованих кредиторів;

(d)  документи, що регулюють емісію цінних паперів, повинні передбачити можливість поглинання збитків боргом та несплаченими відсотками, в той же час надаючи страховій компанії можливість продовжувати свою діяльність;

(e)  тільки повністю сплачені суми можуть братися до уваги.

2. Маржа платоспроможності визначається на основі чи річного розміру премій або внесків чи на основі середнього розміру тягаря претензій за останні три фінансових роки. У випадку, однак, коли компанії, які фактично зобов'я­зуються тільки по одному або більше ризиків, пов'язаних з кредитами, бурею, градом чи морозом, останні сім років беруться до уваги як проміжок часу, на який посилаються при визначенні середнього тягаря претензій.

3. Відповідно до положень статті 17, розмір маржі платоспроможності пови­нен бути вищим за такі два результати:

перший результат (на основі премій):

—   премії або внески (включаючи стягнення, додаткові до премій чи внес­ків), які сплачуються щодо всієї прямої діяльності в останній фінансо­вий рік за всі фінансові роки, збираються в агрегат,

—   до цього агрегату додається розмір премій, одержаних за все перестраху­вання в останній фінансовий рік,

—   з цієї отриманої суми вираховується загальна сума премій або внесків, скасованих в останньому фінансовому році, як і загальна сума податків І зборів щодо премій чи внесків, які ввійшли до агрегату.

Одержана таким чином сума ділиться на дві частини, перша частина, розмі­ром до 10 мільйонів одиниць розрахунку, друга частина складає решту розміру; 18 % І 16 % цих частин відповідно підраховуються і додаються. Перший резуль­тат буде одержано, помноживши підраховану таким чином суму на коефіцієнт, що існує за минулий фінансовий рік суми вимог, які залишилися і які компанія має задовольнити після відрахування трансферів за перестрахування до загаль­ної суми вимог; така пропорція в жодному разі не може бути меншою ніж 50%.

Другий результат (на основі вимог):

—   розміри вимог, виплачених щодо безпосередньої діяльності (без відраху­вання вимог, які сплачені перестрахувальниками і ретроцесіонерами) в періоди, встановлені в (2), зводяться в агрегат,

—   до цього агрегату додається розмір вимог, сплачених щодо перестраху­вання або ретроцесій, прийнятих впродовж цих самих періодів,

—   до цієї суми додається сума провізій або резервів невиплачених вимог, встановлених в кінці останнього фінансового року як для прямого здій­снення діяльності, так і для акцептів перестрахування,

—   з цієї суми відраховується розмір вимог, виплачених під час періодів, визначених в (2),

—    ? суми, що залишилася, відраховується сума провізій або резервів для невиплачених претензій, встановлених на початку другого фінансового року, що передує останньому фінансовому року, за який зроблені звіти як про пряму діяльність, так і про акцепти перестрахування.

Одна третина чи одна сьома суми, одержаної таким чином відповідно до періоду, визначеного у (2), діляться на дві частини, перша становить до семи мільйонів одиниць розрахунку, і друга складає решту розміру; 26% І 23 % цих частин відповідно підраховується і додається.

Другий результат отримується множенням суми, одержаної таким чином, і Існуючого коефіцієнта за минулий фінансовий рік суми вимог, що залишилися І які компанія має задовольнити після відрахування трансфертів за перестраху­вання до загальної суми вимог; такий коефіцієнт не повинен в жодному випа­дку бути меншим ніж 50%.

У випадку ризиків, зазначених за видом 18 п.А Додатку, сума сплачених вимог, викорисгосувана для отримання другого результату (на основі вимог), буде витратами, взятими на себе страховою компанією при наданні допомоги Такі витрати будуть підраховані у відповідності з національними положеннями держав-членів, на території яких розташовано головний офіс компанії.

4. Частки, що застосовуються до частин, про які йдеться у (3), зменшуються на третину у випадку страхування здоров'я, що здійснюється на тій же техніч­ній основі, що й страхування життя, якщо

—   виплачені премії обраховуються на основі даних про захворюваність, від­повідно до математичного методу, що застосовується у страхуванні,

—   створено резерв для дедалі більшого віку,

—   додаткова премія збирається з метою створення безпечної маржі відповід­ного розміру,

—   страхувальник може скасувати контракт лише перед закінченням тре тього року страхування щонайпізніше,

- контракт передбачає можливість збільшення премій або зменшення ви­плат навіть для контрактів, що виконуються.

5 У випадку з Ллойдз підрахунок першого результату премій, про який Ідеться у 3, робиться на основі чистих премій, які множаться на відсоток твер­дої ставки, що встановлюється щорічно внутрішнім аудитором. Такий відсоток твердої ставки повинен бути підрахований на основі найновіших статистичних даних про виплачені комісійні.

Такі подробиці, разом з відповідними підрахунками, надсилаються органам країн, де існують представництва Ллойдз.

Стаття 17

1. Одна третина маржі платоспроможності складає гарантійний фонд, (а) Однак гарантійний фонд не може становити менше ніж:

— 1 400 000 ЕКЮ у випадку, коли покриваються всі або декілька ри­зиків, включених до виду, зазначеного у п.А Додатку під №14. Це положення застосовується до всіх компаній, річна сума премій або вкладів за цим видом протягом кожного з останніх трьох років пере­вищувала 2 500 000 ЕКЮ або 4% загальної суми премій чи вкладів, отриманих відповідною компанією.

—   400 000 ЕКЮ у випадку, коли покриваються всі або декілька ризиків, включених до одного з видів, перелічених в пункті А Додатку № 10,11,12,13,15, і, у випадку незастосування першого підпункту, — №14;

—   300 000 одиниць розрахунку у випадку, коли покриваються всі або декілька ризиків, включених до одного з видів, перелічених в пункті А Додатку відповідно до № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 16 та 18

—   200 000 одиниць розрахунку у випадку, якщо покриваються всі або декілька ризиків, включених в один з видів, перелічених в пункті А Додатку у № 9 і 17;

(b)  Якщо діяльність, що здійснюється компанією, покриває декілька видів або декілька ризиків, лише той вид чи ризик, для якого вимагається найбільший розмір, береться до уваги;

(c)  Будь-яка держава-член може передбачити зменшення на одну-четверту мінімального гарантійного фонду у випадку асоціацій взаємного страху­вання та його типу.

(d)  У випадку, коли компанії, що займається страхуванням кредитів, необ­хідно підвищити розмір фонд, згаданий у підпункті (а), перше речення, до 1 400 000 ЕКЮ, відповідна держава-член може дозволити такій ком­панії:

—  за 3-річний строк підвищити розмір фонду до 1 000 000 ЕКЮ;

— за 5-річний строк підвищити розмір фонду до 1 200 000 ЕКЮ;

— за 7-річний строк підвищити розмір фонду до 1 400 000 ЕКЮ; Перебіг строку починається з дати досягнення відповідності умовам, визна­ченим першим реченням підпункту (а).

Стаття 18

1.  Держави-члени не встановлюють жодних правил щодо вибору активів, які не потрібно використовувати для покриття технічних резервів відповідно до статті 15.

2.  Керуючись статтею 15(2), статтею 20 (1), (2), (3) і (5) а також останнім підпунктом статті 22 (1), держави-члени не повинні стримувати вільне розпо­рядження такими активами, як рухомими, так і нерухомими, що складають частину активів страхових компаній, які отримали ліцензію на зайняття страхо­вою діяльністю.

3.  Пункти 1 і 2 не повинні перешкоджати будь-яким заходам, які для захи­сту Інтересів застрахованих осіб уповноважені вживати держави-члени як влас­ники або учасники, або партнери відповідної компанії.

Стаття 19

1. Кожна держава-член вимагає від кожної компанії, чий головний офіс розташований на її території, подавати щорічний звіт, що охоплює всі види операцій, його фінансовий стан, платоспроможність і, що стосується покриття ризиків за видом №18 п.А Додатку, інші ресурси, доступні для цілей покриття їх зобов'язань, якщо положення закону передбачають здійснення нагляду за такими ресурсами.

1а. Що стосується страхування кредитів, компанії повинні зробити можли­вим доступ наглядовим органам до звітів, які свідчать про технічні результати та технічні резерви, пов'язані з такою діяльністю.

2.  Держави-члени вимагають від страхових компаній, головний офіс яких знаходиться на їх територіях, подавати періодичний звіт про прибутки, разом зі статистичними документами, які необхідні для здійснення нагляду. Компетен­тні органи надають один одному будь-які документи та інформацію, що є кори­сною для здійснення нагляду.

3.  Кожна держава-член вживає всіх можливих заходів для того, щоб гаран­тувати, що компетентні органи влади мають можливості та засоби, необхідні для здійснення нагляду за діяльністю страхових компаній, головний офіс яких знаходиться на їх територіях, включаючи діяльність, яка здійснюється поза ме­жами їх територій, відповідно до директив Ради, що регулюють таку діяльність, і з метою переконатися в їх імплементації.

Такі можливості та засоби необхідні, зокрема, для того, щоб компетентні органи могли:

(a)  робити детальні запити щодо стану компанії та щодо всієї діяльності цієї компанії , серед іншого, за допомогою:

—   збору інформації або вимоги надати документи стосовно його діяль­ності,

—   проведення перевірки компанії на місці, у її приміщеннях;

(b)  вживати будь-яких заходів щодо компанії , його директорів або мене­джерів, або осіб, які їх контролюють, що є відповідними та необхідними для гарантування подальшої відповідності діяльності компанії законам, підзаконним та адміністративним положенням, у відповідності з якими компанія повинна діяти в кожній державі-члені, зокрема з планом здій­снення операцій, в тій мірі, наскільки вони залишаються обов'язкови­ми, а також для подальшого запобігання і виправлення недотримання правил, шкідливих для інтересів застрахованих осіб;

(c)  гарантувати проведення таких заходів, за необхідності, за допомогою примусу і, де необхідно, за допомогою судових каналів.

Держави-члени можуть також забезпечити, щоб компетентні органи отри­мували будь-яку інформацію відносно договорів, які мають посередники.

Стаття 20

1. Якщо компанія не виконує вимог статті 15, компетентні органи держави-члена його походження можуть заборонити вільне розпорядження активами після повідомлення про такі наміри компетентних органів держави-члена, на території якої мають місце ризики.

2. З метою відновлення фінансової ситуації компанії, маржа платоспромож­ності якого перетнула мінімум, що вимагається відповідно до статті 16 (3), ком­петентні органи держави-члена походження вимагають надання плану оздоро­влення фінансового стану компанії .

У виняткових випадках, якщо компетентний орган вважає, що фінансова ситуація компанії буде погіршуватися надалі, він може також обмежити або заборонити вільне розпорядження активами компанії. Він повідомляє органи Інших держав-членів, на території яких компанія веде свою діяльність, про будь-які заходи, які вже вжиті, а ті на прохання цього компетентного органу вживають таких самих заходів.

3. Якщо межа платоспроможності падає нижче гарантійного фонду, як ви­значено в статті 17, компетентний орган держави-членам походження вимагає від компанії надання короткострокового фінансового плану для затвердження.

Він може також обмежити або заборонити вільне розпорядження активами компанії. Він повідомляє органи інших держав-членів, на території яких ком­панія відповідно здійснює свою діяльність, а ті на запит цього компетентного органу вживають таких же заходів.

4.  Компетентні органи можуть надалі вживати всіх необхідних заходів для захисту інтересів застрахованих осіб у випадках, передбачених пунктами 1, 2 та 3.

5.  Кожна держава-член повинна вживати необхідних заходів відповідно до чинного національного законодавства для забезпечення можливості заборони вільного розпорядження активами, які розташовані на її території, у випадках передбачених у пунктах 1, 2 та 3, на запит держави-члена походження компанії, яка визначає активи, до яких застосовуються такі заходи.

Частина В: Відкликання ліцензії

Стаття 22

1.Ліцензія, яка надається страховій компанії компетентним органом держа­ви-члена походження, може бути відкликана тим же органом, якщо ця компа­нія:

(a)  не використовує цю ліцензію протягом 12 місяців, відверто відмовляєть­ся від нього або припиняє здійснювати свою діяльність протягом більше ніж шість місяців, окрім випадків, коли відповідна держава-член не пе­редбачила припинення дії ліцензій у таких випадках;

(b)  більше не відповідає умовам допуску;

(c)  не змогла протягом встановленого терміну вжити заходів, які визначені в плані щодо відновлення фінансової ситуації компанії або фінансової схеми відповідно до статті 20;

(d)  істотно не виконує своїх зобов'язань згідно нормативних актів, що регу­люють її діяльність.

У випадку відкликання або припинення дії ліцензій компетентний орган держави-члена походження повідомляє належним чином компетентні органи інших держав-членів, а вони вживають відповідних заходів для того, щоб запо­бігти здійсненню нових операцій такою компанією на їх територіях за правом на здійснення підприємницької діяльності або відповідно до свободи надання послуг.

Компетентний орган держави-члена разом з такими органами вживає всіх заходів, необхідних для захисту інтересів застрахованих осіб і, зокрема, обме­жує вільне розпорядження активами компанії відповідно до пункту (1), другого підпункту пункту (2), другого підпункту пункту (3) статті 20.

2. Будь-яке рішення щодо відкликання ліцензії ґрунтується на достатніх підставах і повідомляться відповідній компанії.

Розділ III A

Правила, що застосовуються до представництв або філій,

відкритих в межах Співтовариства і належать компаніям,

головний офіс яких знаходиться за межами Співтовариства

Стаття 23

1. Кожна держава-член дає можливість будь-яким компаніям, головний офіс яких знаходиться за межами Співтовариства, займатися діяльністю, про яку йдеться у статті 1, після одержання на це ліцензії.

2. Держава-член може надати ліцензію, якщо компанія виконує щонаймен­ше такі умови:

a)   Має право займатися страховою діяльністю відповідно до національного законодавства;

b)   Засновує представництво або структурний підрозділ на території такої держави-члена;

c)   Відкриває в місці розташування управління представництва або структу­рні підрозділи рахунків для конкретних видів діяльності, якими воно там займається, і веде всі записи, що стосуються здійснюваної діяльнос­ті;

d)   Призначає уповноваженого агента, який схвалюється компетентними органами;

e)   Володіє у країні, в якій здійснює страхову діяльність, активами в розмі­рі, еквівалентному щонайменше половині мінімального розміру, перед­баченого статтею 17(2) для гарантійного фонду, і депонує одну четверту мінімального розміру у вигляді гарантії;

f)    Утримує маржу платоспроможності згідно з вимогами, про які йдеться у статті 25;

g)   Подає схему операцій відповідно до положень статті 11 (1) і (2);

h) Повідомляє ім'я та адресу представника, що займається розглядом ви­мог, призначеного в кожній державі-члені, окрім держави-члена, в якій звертаються за отриманням ліцензії, якщо ризики, що підлягають по­криттю, відносяться до виду 10 пункту А Додатку, крім відповідальності перевізника.

Стаття 24

Держави-члени вимагають від компаній встановити адекватні технічні резе­рви, аби покрити андеррайтингові зобов'язання, взяті на їх територіях. Держа-ви-члени слідкують, щоб представництво або філія покривали такі технічні ре­зерви за допомогою активів, які є еквівалентними таким резервам, і у визначених відповідною державою обсягах, активами узгоджувальними..

Закони держав-членів застосовуються до підрахунку технічних резервів, ви­значення категорій інвестицій і оцінки активів. Відповідна держава-член вима­гає, щоб активи, що представляють технічні резерви, були розміщені на її тери­торії. При цьому, однак, застосовується стаття 15 (3).

Стаття 25

1.  Кожна держава-член вимагає для представництв або філій, заснованих на її території, маржу платоспроможності, що складається з активів, вільних від всіх передбачуваних зобов'язань, менших ніж нематеріальні активи. Маржа платоспроможності розраховується відповідно до положень статті 16 (3). Од­нак, з метою розрахунку такої маржі, враховуються лише премії або внески і вимоги, що відносяться до діяльності, яка здійснюється відповідним представ­ництвом або філією.

2. Одна третина маржі платоспроможності складає гарантійний фонд. Гара­нтійний фонд не може бути меншим ніж половина мінімуму, що вимагається згідно зі статтею 17 (2). Первинний депозит, зроблений відповідно до статті 23 (2) (д), зараховується до такого гарантійного фонду.

Активи, що представляють маржу платоспроможності, повинні зберігатися у країні, де здійснюється діяльність, в розмірі гарантійного фонду і надлишку в межах Співтовариства.

Стаття 26

1.  Будь-яка компанія, яка, подала заявку чи отримала ліцензію у більше, ніж одній державі-члені, може подати заяву на можливість застосування наступних переваг, які можуть бути надані лише сукупно:

(a)  Маржа платоспроможності, про яку йдеться в статті 25, підраховується по відношенню до всієї діяльності, яку вона здійснює в межах Співтова­риства; для цілей здійснення підрахунку в такому випадку беруться до уваги операції, здійснені представництвами чи філіями, відкритими на території Співтовариства;

(b)  розміщення депозиту, якого вимагає стаття 23(2)(е), буде вимагатись лише у одній з таких країн;

(c)  Активи, що представляють гарантійний фонд, зберігаються в будь-якій з держав-членів, в якій вона здійснює діяльність.

2.  Заява на отримання дозволу користуватись перевагами, визначеними у п. 1, подається до компетентних органів відповідної держави-члена. У заяві має зазначатись орган держави-члена, який буде здійснювати нагляд за платоспро­можністю щодо фсього бізнесу представництв та філій, відкритих на територій Співтовариства. Такий вибір органу має бути обгрунтований компанією. Депо­зит буде розміщено у тій державі-члені.

3.  Переваги, визначені у п.1, можуть бути надані лише за умови згоди ком­петентних органів, до яких було подано заяву, їх дія починається з моменту, коли обраний наглядовий орган інформує інші наглядові органи про те, що він буде здійснювати нагляд за рівнем платоспроможності всього бізнесу у Співтоварис-ті, через усі філії та представництва. Обраний наглядовий орган отримує від дер­жав-членів всю інформацію, необхідну для здійснення нагляду за сукупною пла­тоспроможністю філій та представництв, відкритих на їх території.

4.  Пільги, надані цією статтею, можуть бути скасовані одночасно для всіх держав, з ініціативи однієї або більше відповідних держав-членів.

Стаття 27

Щодо застосування статті 20, коли страхова компанія користується перева­гами, наданими статтею 26 (1) наглядовий орган, відповідальний за перевірку платоспроможностіфілій та представництв, відкритих на території Співтовари­ства, — стосовно всього бізнесу, буде уподібнено до органу держави, в якій розташований головний офіс компанії Співтовариства.

Стаття 28

У випадку відкликання ліцензії органом, про який йдеться в статті 26 (2), такий орган повідомляє органи інших держав-членів, де діє компанія, і нагля­дові органи інших держав вживають відповідних заходів. Якщо причиною відкли­кання ліцензії є невідповідність загального стану платоспроможності, встанов­леного державами-членами, які погодилися з проханням, про яке йдеться у статті 26, держави-члени, які дали своє схвалення, також відкликають свої ліцензії.

Стаття 28а

1. Відповідно до умов, які встановлюються національним законодавством, кожна держава-член надає ліцензію представництвам та філіям, створеним на її території і до яких застосовується ця Глава щодо передачі всіх або частини їх портфелів договорів приймаючому офісу, який здійснює підприємницьку діяльність на території тієї ж держави-члена, якщо компетентні органи цієї держа-ви-члена або, якщо потрібно, держави-члена, по яку йдеться у статті 26, підтве­рджують, що, враховуючи таку передачу, приймаючий офіс має необхідну мар­жу платоспроможності.

2.  Відповідно до умов, які встановлюються національним законодавством, кожна держава-член надає ліцензію представництвам та філіям, створеним на її території і до яких застосовується ця Глава щодо передачі всіх або частини їх портфелів договорів страховій компанії, головний офіс якого знаходиться на території іншої держави-члена, якщо компетентні органи влади тієї держави-члена підтверджують, що, враховуючи таку передачу, приймаючий офіс має необхідну маржу платоспроможності.

3. Якщо відповідно до умов, які встановлені національним законодавством, держава-член надає ліцензію представництвам та філіям, створеним на її тери­торії, і до яких застосовується ця Глава щодо передачі всіх або частини портфе­лів договорів представництву або філії, до якої застосовується ця Глава і які відкрито на території іншої держави-члена, потрібно забезпечити, щоб компе­тентні органи держави-члена, в якій розташовано головний офіс приймаючої компанії або ті ж самі органи держави-члена, згадані у статті 26, підтвердили, що, враховуючи таку передачу, приймаючий офіс має необхідну маржу плато­спроможності, законодавство держави-члена приймаючого офісу дозволяє таку передачу, і така держава погодилася на передачу.

4. У випадках, передбачених пунктами 1, 2 і 3, держава-член, в якій розта­шовано представництво або філію, що здійснюють передачу, надає дозвіл на передачу після отримання згоди компетентного органу держави-члена, в якій мають місце ризики, іншої ніж держави-члена, в якій розташовано представни­цтво або філію, що здійснюють передачу.

5.  Компетентні органи держави-члена, з якими ведуться консультації, нада­ють свій висновок або згоду компетентним органам держави-члена походжен­ня, та на території якої розташовано страхову компанію, що здійснює передачу, протягом трьох місяців після отримання запиту; відсутність будь-якої відповіді від органів, з якими консультуються, протягом цього періоду має розглядатися як позитивний висновок або мовчазна згода.

6.  Передача, на яку надано дозвіл, відповідно до цієї статті, має бути опуб­лікована згідно з національним законодавством держави-члена, в якій має міс­це ризик. Такі передачі автоматично є чинними щодо власників страхових по­лісів, застрахованих осіб і будь-яких інших осіб, які набули прав та обов'язків за переданими контрактами.

Це положення не впливає на право держав-членів щодо надання власникам страхових полісів права вибору щодо скасування договорів протягом визначе­ного періоду після передачі.

Стаття 29

Співтовариство може за допомогою угод, укладених у відповідності до До­говору з однією або більше третіми країнами, погодитися із застосуванням по­ложень, інших ніж ті, що передбачені цим Розділом з метою забезпечення, згідно з умовами взаємного належного захисту, адекватного захисту застрахова­ним особам в державах-членах.

Розділ III Б Правила, що застосовуються до дочірніх компаній материнських компаній,

які підлягають регулюванню законами третіх країн та до придбання участі такими материнськими компаніями

Стаття 29а

Компетентні органи держав-членів повідомляють Комісії:

(a)  про надання ліцензії прямій чи непрямій дочірній компанії материнсь­кої компанії, яка підлягає регулюванню законами третьої держави.

Комісія повідомляє Комітет з питань страхування, який має бути створено Радою за пропозицією від Комісії.

(b)  коли така материнська компанія придбаває участь у страховій компанії Співтовариства, коли таке придбання перетворює останню на дочірню компа­нію. Комісія повідомляє Комітет з питань страхування, який має бути створено Радою за пропозицією від Комісії, відповідно. Якщо надано ліцензію прямій чи непрямій дочірній компанії однієї чи більше материнських компаній, які підля­гають регулюванню законами третьої держави, — то структура такої групи має бути зазначена у нотифікації, яку компетентні органи подають до Комісії.

Стаття 29Ь

1. держави-члени повідомляють Комісію про всі загальні труднощі, з якими стикаються їх страхові компанії при оформленні чи здійсненні діяльності у третіх країнах.

2.  Спочатку, не пізніше, як через 6 місяців після впровадження цієї Дирек­тиви, і потім періодично, Комісія буде подавати звіт щодо ставлення до страхо­вих компаній Співтовариства у третіх країнах, що стосується оформлення та ведення страхової діяльності, та придбання участі у страхових компаніях третіх країн. Комісія подає такі звіти до Ради, разом із відповідними проектами нор­мативних актів.

3.  Якщо Комісія приходить до висновку, чи то зі звітів, передбачених п.2, чи то на основі іншої інформації, що третя країна не надає страховій компанії Співтовариства необхідної можливості доступу на ринок, у порівнянні з тим, який надає Співтовариство страховим компаніям з цієї третьої країни; Комісія звертається до Ради з пропозицією проведення переговорів з метою отримання подібних можливостей доступу на ринок. Рада приймає рішення на основі ква­ліфікованої більшості.

4. Якщо Комісія приходить до висновку, чи то зі звітів, передбачених п.2, чи то на основі іншої інформації, що страхові компанії Співтовариства не отри­мують національного режиму у третій державі з рівними можливостями, порів­няно до національних страхових компаній і що не виконуються вимоги ефек­тивного доступу до ринку, Комісія може започаткувати переговори з метою виправлення цієї ситуації.

За обставин, описаних у першому абзаці, вона також може у будь-який час вирішити, за додаток до започаткування переговорів, у відповідності до проце­дури, описаної у Акті про створення Комітету з питань страхування, посилання на який зроблено у статті 29а, що компетентні органи держав-членів повинні обмежити або призупинити їх рішення:

— щодо запитів, чинних на момент прийняття рішення чи майбутніх запи­тів на отримання ліцензії, та

— щодо придбання участі прямими чи непрямими материнськими ком­паніями, які підлягають регулюванню законами відповідної третьої дер­жави.

Тривалість відповідних заходів не може перевищувати 3 місяців.

До закінчення такого 3-місячного строку, та у світлі результатів проведення переговорів, Рада може, діючи за пропозицією від Комісії, кваліфікованою бі­льшістю прийняти рішення про продовження дії таких заходів.

Такі обмеження або призупинення можуть не застосовуватись до створення дочірніх компаній страхових компаній або їх належним чином уповноважених у Співтоваристві дочірніх компаній чи до придбання участі у страхових компа­ніях Співтовариства такими компаніями чи дочірніми компаніями.

5.  Якщо Комісія приходить до висновку, що виникла одна з ситуацій, ви­значених у пунктах 3 та 4, держави-члени інформують ЇЇ на її запит:

(a)  про будь-який запит на отримання ліцензії будь-якою прямою чи не­прямою дочірньою компанією, одна або більше материнських компаній якої підлягає регулюванню законами відповідної третьої країни;

(b)  про будь-які плани такої компанії на придбання участь у страховій ком­панії Співтовариства таким чином, що остання стане дочірньою компа­нією попередньої.

Це зобов'язання щодо надання інформації не діє при укладенні угоди з третьою державою, згаданих у пунктах 3 і 4, або коли заходи, визначені у підпу­нктах 2 і 3 пункту 4 більше не застосовуються.

6.  Заходи, вжиті відповідно до цієї статті, повинні бути у відповідності із зобов'язаннями Співтовариства за міжнародними угодами, двосторонніми чи багатосторонніми, регулюванню якими підлягає започаткування та ведення ді­яльності страховою компанією.

Розділ IV Перехідні та інші положення

Стаття ЗО

1. Протягом п'яти років, починаючи з дня повідомлення про цю Директиву, держави-члени дозволяють компаніям, зазначеним у Розділі II, які на час всту­пу в силу заходів імплементації щодо цієї Директиви займаються страхуванням на їх територіях в одному або більше видах, про які йдеться в статті 1, привести свою діяльність у відповідність з вимогами статей 16 і 17.

2.  Крім того, держави-члени можуть:

(a)  дозволити будь-яким компаніям, про які йдеться в (1), котрі після закін­чення п'ятирічного періоду не повністю встановили маржу платоспро­можності, в подальший період, що не перевищує два роки, зробити це, якщо такі компанії відповідно до статті 20 подали на схвалення наглядо­вого органу заходи, які вони збираються вжити з цією метою;

(b)  звільнити компанії, про які йдеться в (1), чиї річні премії або дохід від внесків після завершення п'ятирічного періоду в шість разів менші від розміру мінімального гарантійного фонду, передбаченого статтею 17 (2), від вимоги створити такий мінімальний гарантійний фонд до кінця фінансового року, сто­совно якого дохід від премій і внесків у шість разів більший такого мінімально­го гарантійного фонду. Після розгляду результатів перевірки, про яку йдеться у статті 33, Рада одностайно приймає рішення за пропозицією Комісії стосовно того, коли таке звільнення повинне бути скасоване державами-членами.

3.Компанії, що прагнуть розширити свою діяльність у значенні статті 8 (2) або статті 10, не можуть цього зробити, допоки вони терміново не приведуть свою діяльність у відповідність до правил цієї Директиви. Однак компанії, про які йдеться у підпункті (2) (б), які в межах національної території розширюють свою діяльність на інші види страхування або на інші частини території, мо­жуть бути звільнені на 10 років з дня повідомлення про Директиву від вимоги створити мінімальний гарантійний фонд, про який ідеться у статті 17 (2).

4.Компанія, яка має структуру, іншу від будь-якої, переліченої у статті 8, може продовжувати протягом трьох років від дня повідомлення про цю Дирек­тиву займатися своєю діяльністю у правовій формі, в якій вона працювала на час повідомлення. Підприємства, створені у Об'єднаному Королівстві «Коро­лівською грамотою» або «Актом приватного права» або «спеціальним Актом публічного права», можуть продовжувати здійснювати свою діяльність у даній формі впродовж необмеженого часу. Компанії у Бельгії, які відповідно до своїх об'єктів здійснюють свою діяльність у сфері позик під нерухомість або операцій із заощадженнями відповідно.до № 4 статті 15, положення, що стосуються на­гляду за приватними ощадними банками, які координується від 23 червня 1967 року «arrete royal», можуть продовжувати здійснювати таку діяльність впродовж трьох років з дня повідомлення про цю Директиву. Відповідні держави-члени складають список таких компаній і направляють його іншим державам-членам та Комісії.

5. На прохання компаній, які відповідають вимогам статей 15, 16 і 17, дер­жави-члени припиняють застосовувати обмежувальні заходи такі як ті, що сто­суються застав, депозитів і гарантій, встановлених відповідно до діючих правил.

Стаття 31

Держави-члени дозволяють представництвам або структурним підрозділам, про які йдеться у Розділі III, які на час вступу в силу заходів імплементації цієї Директиви, займаються одним або більше видами, про які йдеться у статті 1, і не розширюють свою діяльність у значенні статті 10 (2) щонайменше впродовж п'яти років від дня повідомлення про цю Директиву, привести свою діяльність у відповідність з умовами статті 25.

Стаття 32

Під час періоду, який закінчується на час вступу в силу угоди, укладеної з третьою країною відповідно до статі 29 і щонайпізніше після завершення чоти­рирічного періоду після повідомлення про Директиву, кожна держава-член може зберегти на користь компаній такої країни встановлених на її території правил, що застосовувались до них на 1 січня 1973 року відносно активів урівноваження і розміщення технічних резервів, за умови, що повідомлення надіслано іншим державам-членам і Комісії, і що межі пом'якшень, наданих відповідно до статті 15 (2) на користь компаній держав-членів, заснованих на її території, не пере­вищуються.

Розділ V Заключні положення

Стаття 33

Комісія і компетентні органи держав-членів тісно співпрацюють з метою сприяння нагляду за прямим страхуванням в межах Співтовариства і вивчення будь-яких труднощів, які можуть виникнути при застосуванні цієї Директиви.

Стаття 34

1.  Комісія подає Раді впродовж шести років від дня повідомлення про цю Директиву звіт про результати фінансових вимог, накладених цією Директивою щодо ситуації на страхових ринках держав-членів.

2.  Комісія подає Раді, за необхідності, проміжні звіти до закінчення перехі­дного періоду, передбаченого статтею ЗО (1).

Стаття 35

Держави-члени вносять зміни до своїх національних положень, щоб приве­сти їх у відповідність до цієї Директиви впродовж 18 місяців від дня повідом­лення про неї і відтак інформують про це Комісію. Положення, до яких внесе­но зміни відповідно до статей ЗО, 31 і 32 застосовуються впродовж ЗО місяців від дня повідомлення.

Стаття 36

Після повідомлення про цю Директиву держави-члени забезпечують, що тексти головних положень законодавчого, регулятивного або адміністративно­го характеру, прийняті ними у сфері, охопленій цією Директивою, направля­ються Комісії.

Стаття 37

Додаток є невід'ємною частиною цієї Директиви.

Стаття 38

Ця Директива адресується державам-членам.

Здійснено в Брюсселі 24 липня 1973 року

За Раду Президент

І. НОРГААРД

ДОДАТОК

А. Класифікація ризиків відповідно до видів страхування

1.  Нещасні випадки (включаючи нещасні випадки на виробництві і профе­сійні хвороби)

фіксовані фінансові види допомоги види допомоги у вигляді відшкодування поєднання обох вищенаведених пошкодження пасажирів

2. Хвороба

фіксовані фінансові види допомоги види допомоги у вигляді відшкодування поєднання обох вищенаведених

3. Транспортні засоби пересування на землі (інші ніж залізничний рухомий склад)

Шкода, завдана, або втрата

автомобілів

транспортних засобів, інших ніж автомобілі.

4.  Залізничний рухомий склад

Шкода, завдана, або втрата залізничного рухомого складу

5.  Літаки

Шкода, завдана, або втрата літаків

6.  Кораблі (морські, озерні, річкові і водоканальні судна) Шкода, завдана, або втрата

річкових і водоканальних суден озерних суден морських суден

7.  Транзитний вантаж (включаючи товари, багаж та весь інший вантаж) Шкода, завдана, або втрата транзитного вантажу або багажу, незалежно від

форми транспортування

8.  Пожежа і природні сили

Шкода, завдана, або втрата власності (іншої ніж власність, включена у ви­дах 3, 4, 5, 6 і 7) у зв'язку з пожежею вибухом бурею

природними силами, іншими ніж буря атомною енергією сповзанням фунту

9.  Інша шкода, завдана власності

Вся шкода або втрати власності (іншій ніж власність, включена у види 3, 4, 5, 6, 7) у зв'язку з градом чи морозом і будь-яким іншим випадком таким, як крадіжка, інші, ніж ті, що перелічені в 8.

10. Автомобільні зобов'язання

Всі зобов'язання, які виникають з використання автомобілів, що пересува­ються по землі (включаючи відповідальність перевізника)

11. Авіаційні зобов'язання

Всі зобов'язання, що виникають з використання авіації (включаючи зобо­в'язання перевізників)

12.  Зобов'язання для кораблів (морських, озерних, річкових, водоканальних суден)

Всі зобов'язання, що виникають з використання кораблів, суден або човнів на морі, озерах, річках або каналах (включаючи зобов'язання перевізника)

13.  Загальні зобов'язання

Всі форми зобов'язання, інші ніж згадані під № 10, 11, 12.

14.  Кредит

неплатоспроможність (загальна) експортний кредит

кредит з погашенням в розстрочку

застави

сільськогосподарський кредит

15.  Поручительство поручительство (пряме) поручительство (непряме)

16.  Різноманітні фінансові втрати ризики з працевлаштування недостатність доходу (загальна) непогода

втрата пільг

тривалі загальні витрати

непередбачувані торговельні витрати

втрата ринкової вартості

втрата ренти або надходжень

непрямі торговельні втрати, інші ніж ті, що зазначені вище

Інші фінансові втрати (не торговельні)

Інші форми фінансових втрат

17  Юридичні витрати

Юридичні витрати і видатки на судові розгляди

Ризики, віднесені до одного з видів, не можуть бути включені до іншого виду, за винятком випадків, про які йдеться у пункті В.

18. Надання допомоги

Надання допомоги особам, які потрапили у скрутну ситуацію при подоро­жуванні, знаходячись поза домівкою або поза місцем постійного проживання.

Б. Опис ліцензій, наданих для більше ніж один вид страхування

Якщо ліцензія одночасно покриває:

(a)  Види № 1 і 2, його назва буде «Страхування на випадок хвороби і нещас­ного випадку»;

(b)  Види № 1 (четвертий пункт), 3, 7 і 10 буде називатися «Автомобільним страхуванням»;

(c)  Види № 1 (четвертий пункт), 4, 6, 7 і 12, буде навиватися «морським І транспортним страхуванням»;

(d)  Види № 1 (четвертий пункт), 5, 7, і 11, буде називатися «Авіаційним страхуванням»;

(e)  Види № 8 і 9 будуть називатися «Страхування проти пожеж та інших втрат власності»;

(f)  Види № 10, 11, 12, 13 будуть називатися «Страхування зобов'язання»;

(g)  Види № 14 і 15 будуть називатися «Страхування кредиту і поручитель­ства»;

Всі види одержують назву, вибрану відповідною державою-членом, яка по­відомляє інші держави члени і Комісію про свій вибір.

В. Додаткові ризики

Компанія, що одержує ліцензію на страхування головного ризику, який на­лежить до одного виду або групи видів також може страхувати ризики, включе­ні до Іншого виду без одержання ліцензії на здійснення страхування таких ри­зиків, якщо вони:

пов язані з основним ризиком,

стосуються предмету, який застрахований проти головного ризику і

покриті контрактом, що страхує головний ризик.

Однак ризики, включені до видів 14, 15 та 17 в пункті А цього Додатку, не можуть розглядатися як додаткові ризики до інших видів.

Тим не менше, ризик, включений до виду 17 (страхування судових витрат) може розглядатись у якості додаткового ризику до виду 18, якщо виконуються умови, визначені у першому абзаці, коли основний ризик стосується виключно допомоги, що надається особам, які потрапляють у скрутну ситуацію при подо­рожуванні, знаходячись поза домівкою або поза місцем постійного проживання.

Страхування судових витрат може також розглядатись у якості додаткового ризику за умов, визначених у першому підпункті, коли це стосується спорів або ризиків, що випливають із або у зв'язку з експлуатацією морських суден.


<