ДИРЕКТИВА РАДИ 72/166/ЕЕС від 24 квітня 1972 року щодо зближення законів держав-членів стосовно страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та виконання зобов'язання щодо страхування такої відповідальності* : - Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського союзу -Вовк- : Книги по праву, правоведение

ДИРЕКТИВА РАДИ 72/166/ЕЕС від 24 квітня 1972 року щодо зближення законів держав-членів стосовно страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та виконання зобов'язання щодо страхування такої відповідальності*

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 226 227 
РЕКЛАМА
<

ЗІ змінами, внесеними:

Директивою Ради 72/430/ЕЕС від 19 грудня 1972 року

Другою Директивою Ради 84/5/EEC від ЗО грудня 1983 року

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Економічного Спів­товариства і, зокрема, статтю 100 Договору;

Беручи до уваги пропозицію від Комісії;

Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту;

Беручи до уваги висновок Економічного і Соціального Комітету;

Враховуючи, що метою Договору є створення спільного ринку, що є, по суті, подібним до національного ринку, та враховуючи той факт, що однією з основних умов досягнення цього є забезпечення вільного руху товарів та осіб;

Враховуючи, що єдиною метою прикордонного контролю наявності обов'я­зкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів є захист інтересів осіб, що можуть стати потерпілими внаслідок дорожньо-транс­портної пригоди, спричиненої такими транспортними засобами; враховуючи, що необхідність існування такого контролю викликана наявністю розбіжностей у вимогах національних законодавств у цій сфері;

Враховуючи, що такі розбіжності можуть перешкоджати вільному руху транс­портних засобів та осіб в межах Співтовариства; враховуючи, що такі розбіжно­сті, як наслідок, безпосередньо впливають на створення та функціонування спільного ринку;

Враховуючи Рекомендацію Комісії від 21 червня 1968 року щодо митного контролю подорожуючих, які перетинають внутрішні кордони Співтовариства, що закликає держав-членів здійснювати контроль за подорожуючими та їх транс­портними засобами тільки у виключних випадках та демонтувати фізичні бар'є­ри на митних постах;

Враховуючи, що бажано, щоб населення держав-членів більш повно відчу­вало реалії спільного ринку, і для досягнення цієї мети мають бути вжиті заходи для подальшої лібералізації правил стосовно руху осіб, що подорожують в ме­жах держав-членів, та їх транспортних засобів; враховуючи, що на необхідності впровадження таких заходів було неодноразово наголошено членами Європей­ського Парламенту;

Враховуючи, що послаблення правил стосовно руху подорожуючих є ще одним кроком у напрямку взаємного відкриття ринків держав-членів та ство­рення умов, подібних до умов національних ринків;

Враховуючи, що відміна контролю зелених карток для транспортних засо­бів, що звичайно знаходяться у державі-члені, під час в'їзду на територію іншої держави-члена може бути досягнута шляхом укладення угоди між шістьма наці­ональними бюро страховиків, згідно якої кожне таке бюро буде гарантувати компенсацію, відповідно до положень національного законодавства, будь-якої шкоди, завданої майну, життю чи здоров'ю, надаючи право на отримання ком­пенсації за шкоду, спричинену на її території одним із таких транспортних засобів, незалежно від того, чи застрахований такий транспортний засіб;

Враховуючи, що така гарантійна угода передбачає, що всі автотранспортні засоби Співтовариства, що пересуваються територією Співтовариства, є застра­хованими; враховуючи, що таким чином національне законодавство кожної держави-члена має передбачати обов'язкове страхування цивільної відповідаль­ності власників транспортних засобів, і така страховка є чинною на всій тери­торії Співтовариства; враховуючи, що національне законодавство, однак, може передбачати виключення для окремих осіб та для окремих типів транспортних засобів;

Враховуючи, що система, створення якої передбачається цією Директивою, може поширюватись на транспортні засоби, що звичайно знаходяться на тери­торії будь-якої третьої країни, щодо якої національні бюро шести держав-чле-нів уклали подібну угоду;

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Стаття 1

Для цілей цієї Директиви:

1 .«транспортний засіб» означає будь-який автотранспортний засіб, призна­чений для пересування по поверхні, який приводиться в рух за допомогою механічного двигуна, і який пересувається не по рейках, та будь-який причеп, як відчіпний, так і невідчепний;

2. «потерпілий» — будь-яка особа, яка має право на відшкодування будь-якої шкоди, заподіяної майну, життю чи здоров'ю таким транспортним засобом;

3.«національне бюро страховиків» означає професійну організацію, яка за­снована у відповідності до Рекомендації № 5, прийнятої 25 січня 1949 року Підкомітетом Автодорожнього Транспорту Комітету Наземного Транспорту Економічної Комісії Об'єднаних Націй для Європи, яка об'єднує страхові ком­панії, уповноважені вести у своїй державі діяльність зі страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

4.«територія, де звичайно знаходиться транспортний засіб» означає терито­рію держави, реєстраційний знак якої має транспортний засіб, чи

—   у випадках, коли не передбачено реєстрації певного виду транспортних засобів, але такий засіб має страхове свідоцтво чи інший знак, аналогіч­ний реєстраційному свідоцтву — територію держави, де було видано таке страхове свідоцтво або знак;

—   у випадках, коли не передбачено ні реєстрації, ні видачі страхового сві­доцтва чи знаку для певних видів транспортних засобів — територію держави, у якій постійно проживає особа, що володіє таким транспорт­ним засобом;

5.«зелена картка» — означає міжнародний страховий сертифікат, виданий від імені національного бюро відповідно до Рекомендації №5, прийнятої 25 січня 1949 року Підкомітетом Автодорожнього Транспорту Комітету Наземного Транспорту Економічної Комісії Об'єднаних Націй для Європи.

Стаття 2

1. Держави-члени повинні утримуватися від перевірки наявності полісів стра­хування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, що звичай­но знаходяться на території іншої держави-члена.

Також держави-члени повинні утримуватися від перевірок страхових полі­сів транспортних засобів, що звичайно знаходяться на території третьої країни та в'їжджають на їх територію з території іншої держави-члена. Проте держави-члени можуть здійснювати вибіркову перевірку.

2. Що стосується транспортних засобів, які звичайно знаходяться на тери­торії держави-члена, положення цієї Директиви, за виключенням статей 3 та 4, набирають чинності:

—   після укладення угоди між дев'ятьма національними бюро страховиків, згідно з положеннями якої кожне національне бюро гарантує задоволен­ня, відповідно до положень національного законодавства у сфері обов'я­зкового страхування, вимог, які виникають внаслідок дорожньо-транс­портних пригод, що трапилися на її території, і спричинені транспортним засобом, що звичайно знаходиться на території іншої держави-члена, незалежно від того, чи застрахований такий транспортний засіб;

—   з дати, визначеної Комісією, після того, як вона у тісній співпраці з державами-членами встановить, що таку угоду було укладено;

—   на строк дії такої угоди.

Стаття З

1.  Кожна держава-член, відповідно до вимог статті 4, вживає всіх необхід­них заходів для забезпечення того, що цивільна відповідальність власників транс­портних засобів, що звичайно знаходяться на її території, покривається страхо­вим полісом. Обсяг цивільної відповідальності, строки та умови страхового покриття визначаються на основі таких заходів.

2.  Кожна держава-член вживає усіх необхідних заходів для забезпечення того, щоб страховий поліс також покривав:

—   відповідно до чинного законодавства інших держав-членів, будь-яку шкоду майну, життю чи здоров'ю, заподіяну на території цих держав;

—   будь-яку шкоду майну, життю чи здоров'ю, заподіяну громадянам дер­жав-членів під час безпосереднього перетинання території, що знахо­диться між двома територіями, де є чинним Договір про заснування Єв­ропейського Економічного Співтовариства, у випадку коли жодне з національних бюро страховиків не відповідає за територію, яку перети­нають громадяни; у цьому випадку такі збитки відшкодовуються відпо­відно до національного законодавства щодо обов'язкового страхування держави-члена, на території якої транспортний засіб звичайно знахо­диться.

Стаття 4

Держава-член може відступити від вимог статті 3 на користь: а)   певних категорій фізичних або юридичних осіб, публічних чи приват­них; перелік таких осіб складається державою-членом та доводиться до відома інших держав-членів та Комісії.

Держава-член, що відступає таким чином від положень статті 3, вживає необхідних заходів для забезпечення виплати відшкодування збитків, що заподіяні на території інших держав-членів транспортними засобами, що належать таким особам. Зокрема, вона призначає організацію чи орган у країні, де було заподіяно збитки або шкоду, який був би відповідаль­ним за відшкодування шкоди потерпілим відповідно до законодавства цієї держави, у випадках, коли не застосовується процедура, передбачена у першому абзаці пункту 2 статті 2. Ця держава-член повинна повід­омити інші лержави-члени та Комісію про вжиті заходи; б) певних категорій транспортних засобів, або транспортних засобів, що мають спеціальне свідоцтво; список таких категорій або таких транспо­ртних засобів складається державою-членом та доводиться до відома ін­ших держав-чдеиів та Комісії,

У цьому випадку, при перетинанні таким транспортним засобом кордону Іншої лержавп-члена, остання зберігає право вимагати від особи, що володіє Іранспортним засобом, пред'явити дійсну зелену картку, або укласти прикордон­ний договір страхування у відповідності до вимог відповідної держави-члена.

Стаття 5

Кожна держава-член повинна забезпечити, що у випадку заподіяння на ЇЇ території шкоди транспортним засобом, що звичайно знаходиться на території іншої держави-члена, національне бюро страховиків, без шкоди зобов'язанням, що зазначені у першому абзаці пункту 2 статті 2, отримає інформацію:

—   щодо території, де звичайно знаходиться транспортний засіб, а також щодо реєстраційного знак\ цього засобу, у випадку наявності;

—   наскільки можливо, шодо умов страхування транспортного засобу, як звичайно зазначається у зеленій картці особи, що володіє таким засо­бом, у тій мірі, що вимагається у державі-члені, на території якої транс­портний засіб звичайно знаходиться.

Кожна держава-член також повинна забезпечити доведення такої Інформа­ції цим бюро до відома національного бюро страховиків держави-члена, на території якої транспортний засіб звичайно перебуває.

Стаття 6

Кожна держава-член вживає всіх необхідних заходів для забезпечення того, що транспортні засоби, що звичайно знаходяться на території третьої країни або на неєвропейській території держави-члена, при в'їзді на територію, на якій діє Договір про заснування Європейського Економічного Співтовариства, не використовуватимуться на її території, за винятком випадків, коли ризики заподіяння шкоди такими транспортними засобами застраховані відповідно до вимог законодавства різних держав-членів щодо обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів на всій території, на якій діє Доювір про заснування Європейського Економічного Співтовариства.

Стаття 7

1.  Кожен транспортний засіб, що звичайно знаходиться на території третьої країни або на неєвропейській території держави-члена, повинен, до в'їзду на територію, де діє Договір про заснування Європейського Економічного Співто­вариства, мати дійсну зелену картку або сертифікат прикордонного страхуван­ня, який засвідчує, що цей транспортний засіб застрахований у відповідності до вимог статті 6.

2.  Однак, транспортні засоби, що звичайно знаходяться на території третьої країни вважаються такими, що звичайно знаходяться на території Співтовари­ства, якщо національні бюро усіх держав-членів окремо, відповідно до вимог власних законодавств щодо обов'язкового страхування, гарантують задоволен­ня вимог, що виникають внаслідок дорожньо-транспортних пригод, спричине­них такими транспортними засобами на їх території.

3. Після встановлення, у тісній взаємодії з державами-членами, факту при­йняття зобов'язань, передбачених попереднім пунктом, Комісія визначає дату та категорії транспортних засобів, до яких держави-члени не висуватимуть ви­мог пред'явити документи, визначених пунктом 1.

Стаття 8

Держави-члени повинні не пізніше 31 грудня 1973 року вжити заходів для приведення свого законодавства у відповідність до цієї Директиви та повідоми­ти про це Комісію.

Стаття 9

Ця Директива адресована державам-членам.

Вчинено в Брюсселі, 24 квітня 1972 року

За Раду Президент

Дж. Торн.


<