ДИРЕКТИВА 2001/24/ЕС ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ від 4 квітня 2001 року стосовно заходів щодо відновлення платоспроможності та ліквідації кредитних установ* : - Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського союзу -Вовк- : Книги по праву, правоведение

ДИРЕКТИВА 2001/24/ЕС ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ від 4 квітня 2001 року стосовно заходів щодо відновлення платоспроможності та ліквідації кредитних установ*

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 226 227 
РЕКЛАМА
<

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ ТА РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ, Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства, і зокрема його статтю 47 (2),

Беручи до уваги пропозицію Комісії1,

Беручи до уваги висновок Економічного і Соціального комітету2,

Беручи до уваги висновок Європейського Валютного Інституту1,

Діючи у відповідності до процедури, встановленої статтею 251 Договору4,

Враховуючи, що:

(1)  У відповідності до цілей Договору, узгодженому та збалансованому роз­витку економічної діяльності на території всього Співтовариства, слід сприяти через зняття будь-яких перешкод свободі підприємництва та свободі надання послуг в межах Співтовариства.

(2)  Одночасно із усуненням цих перешкод, слід приділити увагу ситуації, яка може виникнути, якщо кредитна установа перебуває у скрутному фінансо­вому становищі, особливо тоді, коли ця установа має структурний підрозділ в інших державах-членах;

(3)  Ця Директива складає частину законодавчої системи Співтовариства, встановленої Директивою Європейського Парламенту та Ради 2000/12 від 20 бе­резня 2000 року щодо започаткування діяльності кредитних установ та її веден­ня (2000/12/ЕС)'. Звідти випливає, що на час здійснення своєї діяльності, кре­дитна установа та її структурні підрозділи утворюють єдину установу, що підлягає нагляду компетентних органів держави, в якій було надано ліцензію, дійсну по всьому Співтовариству.

(4)  Було б дуже небажано відмовлятися від такої єдності установи та її стру­ктурного підрозділу тоді, коли необхідно прийняти заходи щодо відновлення платоспроможності чи відкрити ліквідаційний процес.

(5)  Прийняття Директиви Європейського Парламенту та Ради від ЗО травня 1994 року щодо схем гарантування депозитних вкладів (94/19/ЕС)6, яка встано­влює принцип обов'язкового членства кредитними установами у схемі гаранту­вання в їх державі-члені за місцем походження, ще більш переконливо демонструє потребу у взаємному визнанні заходів щодо відновлення платоспромож­ності та ліквідаційного процесу.

(6)  Адміністративні або судові органи держави-члена походження повинні мати виключні повноваження щодо призначення та реалізації заходів щодо від­новлення платоспроможності, передбачених чинним законом та звичаями в цій державі-члені. Через важкість узгодження законів та звичаїв держав-членів, не­обхідно встановити взаємне визнання державами-членами заходів, вжитими кожною з них, для повернення у нормальний стан функціонування кредитних установ, яким вона надала ліцензію.

(7) Необхідно гарантувати, щоб заходи щодо відновлення платоспроможно­сті, прийняті адміністративними чи судовими органами держави-члена похо­дження, та заходи, прийняті особами чи органами, призначеними цими орга­нами для виконання цих заходів щодо відновлення платоспроможності, в тому числі заходи, що стосуються можливості призупинення платежів, призупинен­ня виконавчих дій чи зменшення суми вимог і будь-які інші заходи, які можуть вплинути на існуючі права третіх сторін, мали силу в усіх державах-членах.

(8)  Певні заходи, зокрема ті, що впливають на функціонування внутрішньої структури кредитних установ або прав директорів чи акціонерів, не потребують передбачення цією Директивою для того, щоб мати силу у державах-членах, до того часу поки, згідно норм міжнародного приватного права, застосовується право держави походження.

(9) Певні заходи, зокрема ті, що пов'язані з безперервним виконанням умов ліцензії, вже є предметом взаємного визнання згідно Директиви 2000/12/ЕС, доки вони не впливають на права третіх сторін, які існували до їх прийняття.

(10)  Особи, які беруть участь у функціонуванні внутрішніх структур креди­тних установ, як і директори та акціонери таких установ, які розглядаються у таких якостях, не вважаються третіми сторонами для цілей цієї Директиви.

(11)  Необхідно повідомляти треті сторони про імплементацію заходів щодо відновлення платоспроможності в державах-членах, у яких розташовані струк­турні підрозділи, якщо такі заходи можуть утруднити реалізацію деяких їхніх прав.

(12)  Принцип рівноправного режиму поміж кредиторами щодо можливос­тей, відкритих для них вживати заходи, вимагає від адміністративних чи судо­вих органів держави-члена походження прийняття таких заходів, які є необхід­ними для кредиторів в приймаючий державі-члені, щоб мати змогу реалізувати свої права на діяльність у встановлених часових рамках.

(13)  Повинна бути певна координація ролі адміністративних чи судових ор­ганів у заходах щодо відновлення платоспроможності та ліквідаційному процесі для структурних підрозділів кредитних установ з головними офісами за межами Співтовариства та розташованих у різних державах-членах.

(14) За відсутності заходів щодо відновлення платоспроможності чи у випа­дку їх невдалої спроби, кредитна установа, яка перебуває у скрутному станови­щі, повинна бути закрита. У таких випадках слід забезпечити взаємне визнання ліквідаційного процесу та його наслідки у Співтоваристві.

(15)  Важлива роль, яку відіграють компетентні органи держави-члена похо­дження, до відкриття ліквідаційного процесу може продовжитись в ході лікві­дації, для того, щоб цей процес був належно виконаний.

(16)  Принцип рівноправного режиму для кредиторів вимагає, щоб кредитна установа ліквідовувалася згідно з принципами єдності та універсальності, який вимагає від адміністративних та судових органів держави-члена походження мати виключну юрисдикцію та визнання їхніх рішень і їх здатності мати юри­дичні наслідки у всіх інших державах-членах, без будь-яких формальностей, визначених для них законодавством держави-члена походження, за винятком, коли цією Директивою передбачено інше.

(17)  Звільнення щодо юридичних наслідків заходів щодо відновлення пла­тоспроможності та ліквідаційного процесу щодо певних контрактів та прав об­межується цими наслідками та не охоплює інші питання щодо заходів щодо відновлення платоспроможності та ліквідаційного процесу таких, як пред'яв­лення, перевірка, визнання та визначення черговості розгляду претензій щодо цих контрактів і права та правила, які регулюють розподіл прибутку від реаліза­ції активів, які регулюються законодавством держави-члена походження.

(18) Добровільна ліквідація можлива, якщо кредитна установа є платоспро­можною. Адміністративні чи судові органи держави-члена походження можуть, однак, якщо доцільно, прийняти рішення про заходи щодо відновлення плато­спроможності та ліквідаційний процес , навіть якщо почалася процес доброві­льної ліквідації.

(19) Відкликання ліцензії є одним із наслідків ліквідації кредитної установи. Відкликання, однак, на повинне перешкоджати продовженню певних видів ді­яльності установи, доки це необхідно або відповідає цілям ліквідації. Однак, таке продовження діяльності може, тим не менше, залежати від згоди та нагля­ду з боку компетентних органів держави-члена походження.

(20)  Надання інформації відомим кредиторам на індивідуальній основі є в такій ж мірі важливою, як і публікація з метою надання їм можливості, коли необхідно, подавати свої вимоги чи подавати до розгляду зауваження щодо своіх вимог в рамках встановлених часових рамок. Це повинно відбуватися без дискримінації кредиторів, які постійно проживають в державі-члені, Іншій ніж держава-член походження, на основі їхнього місця проживання, чи природі їхніх вимог. Кредиторів потрібно відповідним чином регулярно інформувати протягом здійснення ліквідаційного процесу.

(21)3 єдиною метою застосування положень цієї Директиви щодо заходів щодо відновлення платоспроможності та ліквідаційного процесу, які стосують­ся структурних підрозділів кредитної установи, розташованих у Співтоваристві, головний офіс якої розташований у третій країні, зміст визначень «держава-член походження», «компетентні органи » та «адміністративні чи судові органи» має бути той, який прийнятий у державі-члені, в якій розташовано структур­ний підрозділ.

(22)  Якщо кредитна установа, головний офіс якої знаходиться за межами Співтовариства, має структурні підрозділи більш ніж в одній державі-члені, до кожного структурного підрозділу слід застосовувати індивідуальний підхід по застосуванню цієї Директиви. У такому випадку адміністративним чи судовим органам та компетентним органам, як і закриває адміністраторам та ліквідато­рам, слід намагатися координувати свої дії.

(23)  Хоча важливо дотримуватися принципу, що законодавством держави-члена походження визначаються всі юридичні наслідки заходів щодо віднов­лення платоспроможності та ліквідаційного процесу як процесуальні, так і ма­теріальні, також необхідно враховувати, що ці юридичні наслідки можуть суперечити правилам, які звичайно застосовуються в контексті економічної та фінансової діяльності даної кредитної установи та її філій структурного підрозділу в інших державах-членах. В деяких випадках посилання на закон іншої держави-члена є неминучим обмеженням принципу застосування закону дер-жави-члена походження.

(24)  Це обмеження особливо необхідне для захисту найманих працівників, які мають трудовий контракт з кредитною установою, для забезпечення безпе­ки операцій щодо певних типів власності та захист цілісності функціонування регульованих ринків відповідно до закону держави-члена, на яких відбувається торгівля фінансовими інструментами.

(25)  Операції, виконані в рамках платіжної та розрахункової системи, по­криваються Директивою Європейського Парламенту та Ради від 19 травня 1998 року щодо суттєвих вимог здійснення розрахунків в платіжних системах та здійснення розрахунків по операціях з цінних паперів (98/26/ЕС)7.

(26) Прийняття цієї Директиви не ставить під сумнів положення Директиви 98/26/ЕС, згідно з якою процесуальні дії у разі неплатоспроможності не пови­нні мати жодного наслідку на здійснення доручень, правомірно поданих до системи, чи непрямим чином передбачених для системи.

(27)  Деякі заходи щодо відновлення платоспроможності та ліквідаційний процес включають призначення особи для їх адміністрування. Визнання його призначення та його повноважень у всіх інших державах-членах є, таким чи­ном, суттєвим фактором у виконанні рішень, прийнятих у державі-члені похо­дження. Однак межі, в яких він може здійснювати свої повноваження, коли він діє за межами держави-члена походження, слід детально окреслити.

(28)  Кредитори, які уклали контракти з кредитними установами до того, як були вжиті заходи щодо відновлення платоспроможності чи відкрито ліквіда­ційний процес, повинні бути захищені від положень щодо недійсності, оспо-рюваності чи нездійснення доручення, встановлених законодавством держави-члена походження, якщо бенефіціар трансакції пред'явить доказ того, що у законі, який застосовується до трансакції, немає доступних засобів оспорюван­ня відповідного акту у справі, що розглядається.

(29)  Впевненість покупців третіх-сторін у змісті реєстрів чи звітів відносно певних активів, внесених до цих реєстрів чи звітів, і збільшенням покупців нерухомого майна повинна бути гарантована навіть після того, як було відкри­то ліквідаційний процес чи вжито заходи щодо відновлення платоспроможнос­ті. Захистити таку впевненість можливо лише шляхом застосування до юриди­чної сили покупки закону місця, де такий нерухомий актив розташований, чи держави, в якій ведеться реєстр або звіт.

(30)  Юридичні наслідки заходів щодо відновлення платоспроможності та ліквідаційного процесу на незавершений судовий процес визначаються зако­ном держави-члена, в якій судовий процес не завершений, шляхом виключен­ня із застосування принципу конкурсного управління. Юридичні наслідки та­ких заходів та процесів на індивідуальні правозастосовчі дії, що виникають внаслідок таких судових процесів, визначаються законодавством держави-чле­на походження у відповідності до загального правила, встановленого цією Ди­рективою.

(31) Слід передбачити, щоб адміністративні чи судові органи в державі-чле­ні походження повідомляли компетентні органи приймаючої держави-члена про застосування будь-якого заходу щодо відновлення платоспроможності чи відкриття будь-якого ліквідаційного процесу, якщо можливо до застосування заходу чи відкриття процесу, або, якщо ні, негайно після цього.

(32) Професійна таємниця, як визначено у статті ЗО Директиви 2000/12/ЕС, є суттєвим фактором в усіх інформаційних чи консультативних процедурах. З цієї причини її слід дотримуватися всіма адміністративними органами, які беруть участь у таких процедурах, оскільки судові органи залишаються, у цьому відно­шенні, керуватися національними положеннями, які застосовуються щодо них,

ПРИЙНЯЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Розділ І Сфера дії та визначення

Стаття 1.    Сфера дії

1.  Ця Директива застосовується щодо кредитних установ та їхніх структур­них підрозділів, відкритих в державах-членах інших ніж ті, в якій вони мають свої головні офіси, як визначено в пунктах (1) та (3) статті 1 Директиви 2000/ 12/ЕС, згідно умов та виключень, встановлених в статті 2 (3) тієї Директиви.

2.  Положення цієї Директиви відносно структурних підрозділів кредитної установи, яка має головний офіс за межами Співтовариства, застосовуються тільки тоді, коли та установа має структурні підрозділи принаймні у двох дер­жавах-членах Співтовариства.

Стаття 2.    Визначення

Для цілей цієї Директиви

—   «держава-член походження» означає державу-члена походження в ме­жах значення статті 1, пункту (6) Директиви 2000/12/ЕС

—   «приймаюча держава-член» означає приймаючу державу-члена в значенні статті 1 пункту (7) Директиви 2000/12/ЕС;

—   «структурний підрозділ» означає структурний підрозділ в значенні статті 1 пункту (3) Директиви 2000 /12/ЕС ;

—   «компетентні органи » означають компетентні органи влади в значенні статті 1, пункт (4) Директиви 2000/12/ЕС;

—   «адміністратор» означає будь-яку особу чи орган, призначений адмініс­тративними чи судовими органами, чиїм завданням є керувати заходами щодо відновлення платоспроможності;

—   «адміністративні чи судові органи » означають такі адміністративні чи судові органи держав-членів, які є компетентними для цілей заходів щодо відновлення платоспроможності чи ліквідаційного процесу;

—   «заходи щодо відновлення платоспроможності » означають заходи, які спрямовані на збереження або відновлення фінансового стану кредитної установи та які могли б вплинути на права третіх сторін, що існували до цього, включаючи заходи, які передбачають можливість призупинення платежів, призупинення виконавчих заходів або зменшення суми вимог;

—   «ліквідатор» означає будь-яку особу або орган, які призначаються ком­петентними органами для керування ліквідаційним процесом;

—   «ліквідаційний процес» означає колективну процедуру, що відкриваєть­ся та контролюється адміністративними або судовими органами держави-члена, та має на меті проведення реалізації активів під наглядом та­ких органів, включаючи закінчення цього процесу компромісною уго­дою чи іншими подібними заходами;

—   «регульований ринок» означає регульований ринок в значенні статті 1, пункт (13) Директиви 93/22/ЕЕС;

—   «інструменти» означають всі інструменти, які зазначаються у розділі Б Додатку до Директиви 93/22/ЕЕС.

члена походження

Розділ II Заходи щодо відновлення платоспроможності

А. Кредитні установи, які мають головні офіси в межах Співтовариства

Стаття 3.    Прийняття заходів щодо відновлення платоспроможності — закон, що застосовується.

1.  Адміністративні чи судові органи держави-члена походження мають ви­ключні повноваження приймати рішення про імплементацію одного чи більше заходів щодо відновлення платоспроможності в кредитній установі, включаючи структурні підрозділи, що здійснюють діяльність в інших державах-членах.

2.  Заходи щодо відновлення платоспроможності застосовуються у відповід­ності до законів, постанов та процедур, які застосовуються в державі-члені по­ходження, доки цією Директивою не передбачено інше.

Вони мають повну юридичну силу, у відповідності до законодавства тієї держави-члена, на всій території Співтовариства, без будь-яких додаткових формальностей, включно стосовно третіх сторін в інших державах-членах, на­віть тоді, коли правила приймаючої держави-члена, які до них застосовуються, не передбачають таких заходів чи ставлять їх імплементацію у залежність від умов, які не виконуються.

Заходи щодо відновлення платоспроможності вступають в силу на всій те­риторії Співтовариства відразу після того як вони вступили в силу в державі-члені, в якій їх було вжито.

Стаття 4.    Інформація для компетентних органів приймаючих держав-членів

Адміністративні чи судові органи держави-члена походження невідкладно інформують будь-якими доступними засобами компетентні органи приймаю­чої держави-члена про їх рішення прийняти будь-який захід щодо відновлення платоспроможності, включаючи практичні наслідки, які може мати такий захід, якщо можливо до ToYo, як його було прийнято, в іншому випадку, негайно після цього. Інформація передається компетентними органами держави-члена походження.

Стаття 5.    Інформація для наглядових органів держави-члена походження

Якщо адміністративні чи судові органи приймаючої держави-члена вважа­ють за необхідне виконати в межах своєї території один чи більше захід щодо відновлення платоспроможності, вони, відповідно, інформують про це компе­тентні органи держави-члена походження. Інформація передається компетент­ними органами приймаючої держави-члена.

Стаття 6.    Публікація

1.  Якщо імплементація заходів щодо відновлення платоспроможності, щодо яких прийнято рішення згідно статті 3 (1) та (2), може вплинути на права третіх сторін у приймаючої державі-члені та якщо проти рішення, на підставі якого проводиться захід у державі-члені походження, може бути подано апеляційну скаргу, адміністратор чи будь-яка особа, уповноважена діяти таким чином, у державі-члені походження публікує витяг з рішення у Офіційному Журналі Європейських Співтовариств та в двох національних газетах в кожній прийма­ючій державі-члені з метою, зокрема, сприяння реалізації права на апеляцію завчасно.

2.  Витяг з рішення, передбачений у пункті 1, відправляється при першій можливості найбільш зручним чином, в Бюро Офіційних Публікацій Європей­ських Співтовариств і у дві національні газети в кожній приймаючій державі-члені.

3.  Бюро Офіційних Публікацій Європейських Співтовариств публікує витяг не пізніше як протягом дванадцяти днів після його відправлення.

4.  Витяг з рішення, який підлягає публікуванню офіційною мовою чи мова­ми відповідних держав-членів, зокрема встановлює, ціль та юридичну основу прийнятого рішення, часові рамки для подачі апеляційних скарг, конкретну і чітко зрозумілу вказівку на дату завершення часових рамок та повну адресу органів чи суду, компетентних розглядати апеляційну скаргу.

5.  Заходи щодо відновлення платоспроможності застосовуються незалежно від заходів, визначених в пунктах 1-3, та мають повну юридичну силу проти кредиторів до того часу, поки адміністративні чи судові органи держави-члена походження чи закон тієї держави, яка визначає такі заходи, не передбачає іншого.

Стаття 7.    Обов'язок інформувати відомих кредиторів та право пред'являти вимоги

1.  Якщо законодавство держави-члена походження вимагає пред'явлення вимоги з метою її визнання чи передбачає обов'язкове повідомлення про захід кредиторів, чиї юридичні адреси, звичайні місця проживання або головні офіси знаходяться в цій державі, адміністративні чи судові органи держави-члена по­ходження або адміністратор також інформують відомих кредиторів, чиї юриди­чні адреси, звичайні місця проживання або головні офіси знаходяться в інших державах-членах, у відповідності з процедурами, встановленими в статтях 14 та 17(1).

2. Якщо законодавство держави-члена походження передбачає право креди­торів, чиї юридичні адреси, звичайні місця проживання або головні офіси зна­ходяться в цій державі-члені, пред'являти вимоги чи подавати зауваження щодо їхніх вимог, кредитори, чиї юридичні адреси, звичайні місця проживання чи головні офіси знаходяться в інших державах-членах, також мають це право у відповідності з процедурами, встановленими в статтях 16 та 17 (2).

Б. Кредитні установи, чиї головні офіси знаходяться за межами Співтовариства

Стаття 8.    Структурні підрозділи кредитних установ третьої країни

1. Адміністративні чи судові органи приймаючої держави-члена, у якій кре­дитна установа, головний офіс якої знаходиться за межами Співтовариства, має структурний підрозділ, невідкладно інформують будь-якими доступними засо­бами компетентні органи інших приймаючих держав-членів, у яких установа відкрила структурні підрозділи, які внесені у список, зазначений у статті 11 Директиви 2000/12/ЕС та який публікується кожного року у Офіційному Жур­налі Європейських Співтовариств, про їхнє рішення прийняти будь-який захід щодо відновлення платоспроможності, включаючи практичні наслідки, які та­кий захід може мати, якщо можливо до його прийняття або, в іншому випадку, негайно після цього. Інформація передається компетентними органами при­ймаючої держави-члена, чиї адміністративні чи судові органи вирішують при­йняти такий захід.

2 Адміністративні чи судові органи, зазначені в пункті 1, намагаються ко­ординувати свої дії.

Розділ III Ліквідаційний процес

А. Кредитні установи, які мають свої головні офіси на території Співтовариства

Стаття 9.    Відкриття ліквідаційного процесу — Інформація, яка передається іншим компетентним органам

Адміністративні чи судові органи держави-члена походження, відповідальні за ліквідацію, мають виключні повноваження приймати рішення про відкриття ліквідаційного процесу щодо кредитної установи, включаючи структурні під­розділи, засновані у інших державах-членах.

Рішення відкрити ліквідаційний процес, прийняте адміністративним чи су­довим органом влади держави-члена походження, визнається, без додаткових формальностей, на території всіх інших держав-членів та має там юридичну силу, коли рішення має силу у державі-члені, в якій відкрито ліквідаційний процес.

2. Адміністративні чи судові органи держави-члена походження невідклад­но інформують будь-якими доступними засобами компетентні органи прийма­ючої держави-члена про своє рішення відкрити ліквідаційний процес, включа­ючи практичні наслідки, які такий процес можуть мати, якщо можливо до його початку або, в іншому випадку, негайно після цього. Інформація передається компетентними органами держави-члена походження.

Стаття 10.  Законодавство, що застосовується

1.  Кредитна установа ліквідується у відповідності до законів, постанов та процедур, які застосовуються у її державі-члені походження, якщо тільки ця Директива не передбачає інше.

2.  Законодавством держави-члена походження визначається зокрема:

а)   майно, що підлягає управлінню, та режим майна, набутого кредитною установою після відкриття ліквідаційного процесу;

б)   відповідні повноваження кредитної установи та ліквідатора;

в)   умови, згідно яких можуть бути використані судові заліки;

г)   вплив ліквідаційного процесу на поточні контракти, в яких кредитна установа виступає стороною;

д)   вплив ліквідаційного процесу на процедури, здійснювані окремими кре­диторами, за винятком незавершених судових процесів, як це передба­чено статтею 32;

е)   вимоги, які висуваються кредитній установі та порядок розгляду вимог внаслідок відкриття ліквідаційного процесу;

є)   правила, які визначають порядок подання, підтвердження та прийняття вимог;

ж)  правила, які визначають розподіл прибутку від реалізації активів, черго­вість розгляду вимог та права кредиторів, які здобули часткове відшко­дування після відкриття ліквідаційного процесу в силу права in re або через судовий залік;

з)   умови та наслідки закриття ліквідаційного процесу, зокрема, шляхом компромісу;

І)    права кредиторів після закриття ліквідаційного процесу; й)  хто несе видатки та витрати, завдані в ході ліквідаційного процесу; к)   правила, які стосуються недійсності, оспорюваності чи невиконання юри­дичних актів, що завдає шкоду всім кредиторам.

Стаття 11.  Консультація з компетентними органами перед добровільною ліквідацією

1.  Керівні органи кредитної установи перед тим як прийняти рішення про добровільну ліквідацію консультуються у найбільш відповідній формі з компе­тентними органами держави-члена походження.

2.  Добровільна ліквідація кредитної установи не перешкоджає прийняттю заходів щодо відновлення платоспроможності чи відкриття ліквідаційного про­цесу.

Стаття 12.  Відкликання ліцензії кредитної установи

1. Якщо рішення про відкриття ліквідаційного процесу кредитної установи прийняте за відсутності чи після невдачі заходу щодо відновлення платоспро­можності, ліцензія установи відкликається, зокрема, у відповідності до проце­дури, викладеної у статті 22 (9) Директиви 2000/12/ЕС.

2 Відкликання ліцензії, передбачене у пункті 1, не перешкоджає особі чи особам, яким довірено провести ліквідаційний процес, продовжувати здійсню­вати певні види діяльності кредитної установи в тій мірі, в якій це необхідно чи відповідає цілям ліквідації.

Держава-член походження може передбачити, щоб такі види діяльності здій­снювалися за згодою та під наглядом компетентних органів тієї держави-члена.

Стаття 13.  Публікація

Ліквідатори чи будь-який інший адміністративний чи судовий орган оголо­шують про рішення відкрити ліквідаційний процес шляхом публікації витягу з рішення про ліквідацію у Офіційному Журналі Європейських Співтовариств та принаймні двох національних газетах в кожній з приймаючих держав-членів.

Стаття 14.  Надання інформації відомим кредиторам

1. Коли відкрито ліквідаційний процес, адміністративний чи судовий орган держави-члена походження чи ліквідатор, невідкладно, в індивідуальному по­рядку, інформують відомих кредиторів, які мають свою юридичну адресу, зви­чайне місце проживання чи головні офіси в інших державах-членах, за винят­ком випадків, коли законодавство держави походження не вимагає подання вимог з метою її визнання.

2. Інформація, надана шляхом відправлення повідомлення, зокрема, визна­чає часові рамки, стягнення, встановлені відносно цих часових рамок, органи, уповноважені приймати вимоги чи зауваження щодо них, та інші, встановлені заходи. Таке повідомлення також вказує чи потрібно кредиторам, чиї вимоги мають переваги чи гарантії in re, подавати їхні вимоги.

Стаття 15.  Виконання боргових зобов'язань

У випадку, коли боргове зобов'язання виконане на користь кредитної уста­нови, яка не є юридичною особою, та підлягає ліквідаційному процесу, відкри­тому у іншій державі-члені, в той час коли його слід виконувати на користь ліквідатора у такому процесі, особа, яка виконує боргове зобов'язання, вважа­ється звільненою від цього, якщо їй не було відомо про відкриття процесу. У випадку, коли таке боргове зобов'язання виконується до того, як була зроблена публікація, передбачена в статті 13, особа, яка виконує зобов'язання, вважаєть­ся такою, за відсутності доказу протилежного, якій не було відомо про відкрит­тя ліквідаційного процесу; у випадку, коли зобов'язання виконується після того, як була зроблена публікація, передбачена у статті 13, особа, яка виконує зобо­в'язання, вважається такою, за відсутності доказу протилежного, і якій було відомо про відкриття процесу.

Стаття 16.  Право подавати вимоги

1.  Будь-який кредитор, який має юридичну адресу, звичайне місце прожи­вання чи головний офіс у державі-члені іншій ніж держава-член походження, включаючи державні органи держав-членів, має право подавати вимоги чи пись­мові зауваження щодо вимог.

2.  Вимоги всіх кредиторів, чиї юридичні адреси, звичайні місця проживан­ня чи головні офіси знаходяться у державах-членах інших ніж держава-член походження, розглядаються однаково та згідно черговості розгляду, як і вимоги еквівалентного характеру, які можуть бути подані кредиторами, чиї юридичні адреси, звичайні місця проживання, чи головні офіси знаходяться у державі-члені походження.

3.  За винятком випадків, коли закон держави-члена походження передбачає подання на розгляд зауважень щодо вимог, кредитор надсилає копії допоміж­них документів, якщо такі є, та зазначає природу вимоги, дату, коли вона вини­кла, та її суму, так само які і те, чи він передбачає перевагу, гарантію in re або збереження права щодо вимоги і які активи покриваються його гарантією.

Стаття 17.  Мови

Інформація, передбачена у статтях 13 та 14, надається офіційною мовою чи однією з офіційних мов держави-члена походження. З цією метою використо­вується бланк під заголовком всіма офіційними мовами Європейського Союзу «Запрошення подавати вимоги. Дотримуватися часових рамок» або, у випадку, коли законодавство держави-члена походження передбачає подання зауважень щодо вимог під заголовком «Запрошення подавати зауваження щодо вимог. Дотримуватися часових меж».

2. Будь-який кредитор, чия юридична адреса, звичайне місце проживання чи головний офіс знаходяться у державі-члені іншій ніж держава-член похо­дження, може подавати вимогу чи подавати зауваження щодо його вимоги офі­ційною мовою чи однією з офіційних мов тієї іншої держави-члена. У цьому випадку, однак, подання його вимоги чи подання зауваження щодо його вимо­ги буде під заголовком «Подання вимог», чи «Подання зауважень щодо вимог» офіційною чи однією з офіційних мов держави-члена походження. Крім цього, від нього може вимагатися надання перекладу на мову, на якій було подано вимогу чи надані зауваження щодо вимог.

Стаття 18.  Регулярне надання інформації кредиторам

Ліквідатори регулярно інформують кредиторів у відповідний спосіб, зокре­ма з огляду на розвиток ліквідаційного процесу.

Б. Кредитна установа, чиї головні офіси знаходяться за межами Співтовариства

Стаття 19.  Структурні підрозділи кредитних установ третьої країни

1. Адміністративні чи судові органи приймаючої держави-члена, у якій кре­дитна установа, чий головний офіс знаходиться за межами Співтовариства, має структурний підрозділ, невідкладно інформує всіма доступними засобами ком­петентні органи іншої держави-члена, в якій кредитна установа відкрила стру­ктурні підрозділи, про список, зазначений у статті 11 Директиви 2000/12/ЕС, та який публікується кожного року у Офіційному Журналі Європейських Співто­вариств, про своє рішення відкрити ліквідаційний процес, включаючи наслідки на практиці, які можуть мати цей процес, якщо це можливо, до його початку, в іншому випадку негайно після цього. Інформація передається компетентними органами першої вищезазначеної приймаючої держави-члена.

2.  Адміністративні чи Судові органи, які приймають рішення про відкриття ліквідаційного процесу структурних підрозділів кредитної установи, чий голо­вний офіс знаходиться за межами Співтовариства, інформують компетентні органи інших приймаючих держав-членів про відкриття ліквідаційного процесу та відкликання ліцензії.

Інформація передається компетентними органами в приймаючій державі-члені, яка прийняла рішення відкрити процес.

3.  Адміністративні чи судові органи, зазначені у пункті 1, прикладають зу­силля для координації їхніх дій.

Всі ліквідатори так само прикладають зусилля для координації їхніх дій.

Розділ IV

Положення, спільні для заходів щодо відновлення платоспроможності та ліквідаційного процесу

Стаття 20.  Вплив на певні контракти та права

Вплив заходів щодо відновлення платоспроможності чи відкриття ліквіда­ційного процесу на:

а)   трудові контракти та відносини регулюються виключно законодавством держави-члена, яке застосовується щодо трудового контракту;

б)   контракт, який надає право користуватися чи набувати нерухоме майно регулюється виключно законодавством держави-члена, де знаходиться це майно. Цим законодавством визначається чи це майно є рухомим чи нерухомим;

в)   права щодо нерухомого майна, корабля чи літака, які підлягають реєст­рації у державному реєстрі, регулюються виключно законодавством дер­жави-члена, якою ведеться реєстр.

Стаття 21.  Права третіх сторін in re

1. Прийняття заходів щодо відновлення платоспроможності чи відкриття ліквідаційного процесу не впливає на права in re кредиторів чи третіх сторін щодо матеріальних чи нематеріальних, рухомих чи нерухомих активів — як конкретно визначених активів, так І сукупність невизначених активів, які час від часу змінюються — які належать кредитній установі, і які розміщені в межах території Іншої держави-члена на час прийняття таких заходів чи відкриття такого процесу.

Права, вказані у пункті 1, зокрема означають:

а)   право розпоряджатися активами чи передати таке право іншому та отри­мувати компенсацію від виручки чи дохід від цих активів, зокрема в силу права утримання чи іпотеки;

б)   виключне право задовольнити вимогу, зокрема право, гарантоване пра­вом утримання щодо вимоги чи передачею права на вимогу через пору­чителя;

в)   право вимагати активи від, та/чи вимагати реституцію від будь-кого, хто володіє чи користується ними всупереч волевиявленню сторони, яка має таке право;

г)   право in ге користуватися активами з метою отримання прибутку;

3.  Право, записане у державному реєстрі та яке виконується щодо третіх сторін, згідно якого може бути набуте право in re в межах значення пункту 1, вважається правом in re.

4.  Пункт 1 не перешкоджає діям по недійсності, оспорюваності чи невико­нання, встановлені у статті 10 (2) (1).

Стаття 22.  Збереження права власності

1.  Прийняття заходів щодо відновлення платоспроможності чи відкриття ліквідаційного процесу відносно кредитної установи, яка купляє майно, не впли­ває на права продавця, які грунтуються на збереженні права власності, якщо під час прийняття таких заходів чи відкриття такого процесу актив розміщений в межах території держави-члена іншої ніж держава, у якій були прийняті ви­щезазначені заходи чи відкрито вищезазначений процес.

2.  Прийняття заходів щодо відновлення платоспроможності чи відкриття ліквідаційного процесу відносно кредитної установи, яка продає актив, після передачі активу не дає підстав для анулювання чи припинення продажу та не перешкоджає покупцю набути право власності, тоді, коли на час прийняття таких заходів чи відкриття такого процесу проданий актив знаходиться на тери­торії держави-члена іншої ніж держава, де такі заходи були прийняті чи відкри­то такий процес.

3.  Пункти 1 та.2 не перешкоджають діям по недійсності, оспорюваності чи невиконання, встановлені у статті 10 (2) (1).

Стаття 23.  Судовий залік

1.  Прийняття заходів щодо відновлення платоспроможності чи відкриття ліквідаційного процесу не впливає на право кредиторів вимагати судовий залік їхніх вимог проти вимог кредитної установи, якщо такий судовий залік дозво­лений законодавством, який застосовується щодо вимоги кредитної установи.

2.  Пункт 1 не перешкоджає діям по недійсності, оспорюваності чи невико­нання, встановлені у статті 10 (2) (1).

Стаття 24.  Закон місця знаходження майна

Здійснення права власності в інструментах чи Інших прав у таких Інструме­нтах, Існування чи передача яких передбачає їх запис в реєстрі, звіті чи центра­лізованій депозитній системі, які ведуться чи розміщуються у державі-члені, регулюється законодавством держави-члена, де ведуться чи розміщуються ре­єстр, звіт чи централізована депозитна система, до яких ці права внесені.

Стаття 25. Угоди про взаємні компенсації вимог та зобов'язань

Угоди про взаємні компенсації вимог та зобов'язань регулюються виключно договірним правом, яке регулює такі угоди.

Стаття 26. Угоди про купівлю з подальшим викупом

Без шкоди для статті 24, угоди про купівлю з подальшим викупом регулю­ються виключно договірним правом, яке регулює такі угоди.

Стаття 27.   Регульовані ринки

Без шкоди для статті 24, трансакції виконані в контексті регульованого рин­ку, регулюються виключно договірним правом, який регулює такі трансакції.

Стаття 28.  Підтвердження призначення ліквідаторів

1.  Призначення адміністратора чи ліквідатора підтверджується засвідченою копією оригіналу рішення про їх призначення чи будь-яким іншим документом, виданим адміністративним чи судовим органом держави-члена походження.

Може вимагатися переклад на офіційну чи одну з офіційних мов держави-члена, на чиїй території адміністратор чи ліквідатор бажає діяти. Не вимагаєть­ся законодавчий акт чи інша аналогічна формальність.

2.  Адміністратори та ліквідатори мають право здійснювати на території всіх держав-членів всі повноваження, які вони мають право здійснювати на терито­рії держави-члена походження. Вони можуть також призначати осіб для допо­моги або, якщо доцільно, представляти їх в ході здійснення заходу щодо відно­влення платоспроможності чи ліквідаційного процесу, зокрема, у приймаючих державах-членах, та, зокрема, з метою сприяння подоланню будь-яких трудно­щів, з якими стикаються кредитори у приймаючій державі-члені.

3.  При здійсненні своїх повноважень, адміністратор чи ліквідатор дотриму­ються законодавства держав-членів, на чиїй території він бажає вжити заходи, зокрема щодо процедур реалізації активів та надання інформації найманим працівникам. Ці повноваження не можуть включати застосування примусу чи право впливати на судові процедури чи спори.

Стаття 29.  Реєстрація у державному реєстрі

1. Адміністратор, ліквідатор чи будь-який адміністративний чи судовий ор­ган держави-члена походження може вимагати, щоб захід щодо відновлення платоспроможності чи рішення про відкриття ліквідаційного процесу були вне­сені до земельного реєстру, торговельного реєстру і будь-якого іншого держав­ного реєстру, який ведеться у інших державах-членах.

Держава-член може, однак, передбачити обов'язкову реєстрацію. У цьому випадку, особа чи орган, вказані у попередньому підпункті, вживають заходів для забезпечення такої реєстрації.

2.  Витрати на реєстрацію розглядаються як витрати та видатки, завдані в ході процесу.

Стаття ЗО. Акти, що завдають шкоду

1.  Стаття 10 не застосовується до правил, які стосуються недійсності, оспо-рюваності чи невиконання юридичних актів, що завдає шкоди кредиторам в сукупності, коли бенефіціар цих актів надає доказ того, що:

—   акт, який завдає шкоди кредиторам в сукупності, не регулюється зако­нодавством держави-члена походження, та

—   це законодавство не передбачає засобів для оспорювання такого акту у справі, що розглядається.

2. Якщо захід щодо відновлення платоспроможності, рішення про який було прийнято судовим органом, передбачає правила щодо недійсності, оспорюва-ності та невиконання юридичних актів, що завдає шкоди кредиторам в сукуп­ності, виконані до прийняття цього заходу, стаття 3 (2) не застосовується у випадках, передбачених у пункті 1 цієї статті.

Стаття 31.  Захист третіх сторін

Якщо внаслідок акту, укладеного після прийняття заходу щодо відновлення платоспроможності чи відкриття ліквідаційного процесу, кредитна установа розпоряджається, за винагороду:

—   нерухомим активом,

—   судном чи літаком, які підлягають реєстрації у державному реєстрі, чи

—   інструментами чи правами у таких інструментах, чиє існування чи пере­дача іншим передбачає їх запис у реєстрі, звіті чи централізованій депо­зитній системі, які ведуться чи розміщуються у державі-члені, чинність такого акту регулюється законодавством держави-члена, на території якої знаходиться нерухомий актив чи де ведеться реєстр, звіт чи депозитна система.

Стаття 32.  Незакінчені судові процеси

Юридичні наслідки заходів щодо відновлення платоспроможності чи лікві­даційного процесу на незакінчені судові процеси відносно активу чи права, яких було позбавлено кредитну установу, регулюються виключно законодавст­вом держави-члена, в якій не завершений судовий процес.

Стаття 33.  Професійна таємниця

Всі особи, від яких вимагається отримувати та розголошувати інформацію } зв'язку з інформацією чи процедурами консультації, встановленими у статтях 4, 5, 8, 9, 11 та 19, зв'язані професійною таємницею, у відповідності до правил та умов, встановлені' в статті ЗО Директиви 2000/12/ЕС, за винятком будь-яких судових органів, щодо яких застосовуються існуючі національні положення.

Розділ V Заключні положення

Стаття 34.  Імплементація

1. Держави-члени приймають закони, підзаконні та адміністративні поло­ження, що обов'язково відповідають цій Директиві не пізніше 5 травня 2004 року. Про це вони негайно повідомляють Комісію.

Національні положення, прийняті з метою застосування цієї Директиви, застосовуються лише щодо заходів щодо відновлення платоспроможності чи ліквідаційного процесу, прийнятих чи відкритих після дати, вказаної у першому підпункті. Заходи чи процеси, прийняті чи відкриті до цієї дати, продовжу­ють регулюватися законодавством, яке застосовувалося щодо них на час при­йняття чи відкриття.

2.  Коли держави-члени приймають такі положення, останні повинні місти­ти посилання на цю Директиву чи супроводжуватися таким посиланням у разі їх офіційної публікації. Методи, за якими робиться таке посилання, встановлю­ються державами-членами.

3.  Держави-члени передають Комісії текст основних положень національ­ного законодавства, які вони приймають у сфері, що регулюється цією Дирек­тивою.

Стаття 35. Набуття чинності

Ця Директива набуває чинності з дня її публікації.

Стаття 36. Адресати

Ця Директива адресована державам-членам.

Вчинено у Люксембурзі 4 квітня 2001 року

За Європейський Парламент

Президент                                            Н.Фонтен

За Раду

Президент                                            Б.Розенгрен


<