ДИРЕКТИВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ 2000/12 від 20 березня 2000 року щодо започаткувавші діяльності кредитних установ та ЇЇ ведення * : - Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського союзу -Вовк- : Книги по праву, правоведение

ДИРЕКТИВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ 2000/12 від 20 березня 2000 року щодо започаткувавші діяльності кредитних установ та ЇЇ ведення *

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 226 227 
РЕКЛАМА
<

ЗІ змінами, внесеними:

Директивою Європейського Парламенту та Ради 2000/28/EEC від 18 вересня 2000 року

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договіру про заснування Європейського Співтовариства і, зокрема, першого і третього речення пункту 2 статті 47, Беручи до уваги пропозицію Комісії,

Беручи до уваги висновок Економічного і соціального комітету, Діючи у відповідності з процедурою, передбаченою в статті 251 Договору (2), Враховуючи:

(1) Директиву 73/183/ЕЕС Ради від 28 червня 1973 р. щодо скасування об­межень свободи підприємництва та свободи надання послуг щодо самостійної діяльності банків та інших фінансових установ, перша Директива (77/780/ЕЕС) Ради від 12 грудня 1977 щодо узгодження положень законів, підзаконних та адміністративних актів, які стосуються започаткування діяльності кредитних установ та її ведення, Директива 89/299/ЕЕС Ради від 17 квітня 1989 р. щодо власних коштів кредитних установ, друга Директива (89/646/ЕЕС) Ради від 15 гру­дня 1989 щодо узгодження положень законів, підзаконних та адміністративних актів, які стосуються започаткування діяльності кредитних установ та її веден­ня, Директива 89/647/ЕЕС Ради від 18 грудня 1989 щодо коефіцієнту плато­спроможності кредитних установ, Директива 92/30/ЕЕС Ради від 6 квітня 1992 щодо нагляд за кредитними установами на консолідованій основі і Директива 92/121/EEC Ради від 21 грудня 1992 р. щодо здійснення нагляду і контролю за великими ризиками кредитних установ багато разів зазнавали суттєвих змін; зважаючи на раціональність і ясність, необхідно запровадити кодифікацію на­званих Директив, згрупувавши їх в єдиний текст.

(2)  Відповідно до Угоди, забороняється будь-яке дискримінаційне відно­шення щодо підприємницької діяльності та надання послуг, яке грунтується на національній приналежності або на тому факті, що суб'єкт підприємницької діяльності не здійснює підприємницьку діяльність в державі-члені, де надають­ся послуги.

(3)  Для того, щоб зробити простішим відкриття та подальше здійснення діяльності кредитних установ, необхідно ліквідувати розбіжності, що перешко­джають, між законодавствами держав-членів стосовно правил, які регулюють діяльність цих кредитних установ.

(4)  3 точки зору як свободи підприємництва, так і свободи надання послуг кредитними установами ця Директива є основним інструментом для форму­вання внутрішнього ринку, що є курсом, визначеним Єдиним Європейським Актом та записаним у формі графіка в Білій Книзі Комісії.

(5) Заходи щодо координації кредитних установ, як для захисту заощаджень, так і для створення рівних конкурентних умов між цими установами, повинні застосовуватися до всіх таких установ; однак необхідно, коли це має місце, брати до уваги об'єктивні відмінності між їх статутами та власними функціями, як передбачено національними законодавствами.

(6) Таким чином, обсяг таких заходів має бути якомога ширшим, включаю­чи всі установи, діяльність яких полягає у залученні коштів від фізичних та юридичних осіб, які підлягають поверненню, як у формі вкладів, так і в інших формах, таких як постійний випуск облігацій та інших подібних цінних папе­рів, надання кредитів за власний рахунок . Однак, повинні бути передбачені виключення для деяких кредитних установ, до яких ця Директива не може застосовуватися. Положення цієї Директиви не повинні перешкоджати засто­суванню правових норм національних законодавств, в яких передбачені спеці­альні додаткові повноваження, що дозволяють кредитним установам здійсню­вати специфічну діяльність або проводити специфічні типи операцій.

(7)  Обраний підхід полягає в досягненні суттєвої узгодженості, необхідної і достатньої для забезпечення взаємного визнання систем ліцензування та пруце-нційного нагляду, що зробить можливим надання єдиної ліцензії на здійснення діяльності на території всього Співтовариства та запровадження внутрішнього принципу пруденційного нагляду держави-члена. Таким чином, вимога щодо формування програми діяльності повинна розглядатися тільки як чинник, що дозволяє компетентним органам визначитися на основі більш точної інформа­ції, використовуючи об'єктивні критерії; але, деяке пом'якшення є все ж таки можливим в тому, що стосується вимог до організаційно-правових форм креди­тних установ та захисту банківських назв.

(8)  Рівні фінансові вимоги для кредитних установ є необхідними.для забез­печення однакової гарантії для вкладників та справедливих умов конкуренції між відповідними групами кредитних установ. Для кращої координації слід визначити відповідні структурні коефіцієнти, які б дозволили в рамках співро­бітництва між представниками національних органів влади, згідно із стандарт­ними методами, вести нагляд за станом відповідних груп кредитних установ. Ця процедура повинна допомогти здійснити поступове зближення систем кое­фіцієнтів, визначених та запроваджених державами-членами. Однак, необхідно проводити різницю між тими коефіцієнтами, які використовуються для забез-' печення надійного управління кредитними установами та тими, які було запро­ваджено для цілей економічної та монетарної політики.

(9)  Принципи взаємного визнання і нагляду державою-членом походження вимагають, щоб представники компетентних органів влади кожної держави-члена не видавали або позбавляли ліцензії на діяльність у випадку, коли такі фактори, як географічний, зміст програми діяльності чи фактично проведена діяльність показують переконливим чином, що кредитна установа обрала пра­вову систему однієї з держав-членів для того, щоб ухилятися від більш жорст­ких діючих норм в іншій державі-члені, на території якої вона має намір здійс­нювати або здійснює більшу частину своєї діяльності. Кредитна установа, яка є юридичною особою, повинна отримати ліцензію на діяльність в державі-члені, де знаходиться її зареєстрований офіс. Кредитна установа, яка не є юридичною особою, повинна мати свій головний офіс в державі-члені, де вона отримала ліцензію на здійснення діяльності. Крім того, держави-члени повинні вимага­ти, щоб головний офіс кредитної установи завжди був розташований в державі-члені походження, і щоб ця кредитна установа дійсно здійснювала свою діяль­ність в цій країні.

 (10)  Компетентні органи не повинні надавати чи продовжувати ліцензію на діяльність кредитній установі у випадку, коли є можливість того, що вони не зможуть ефективно здійснювати функції нагляду через тісні зв'язки, що поєдну­ють кредитну установу з іншими фізичними або юридичними особами. Креди­тні установи, яки вже отримали ліцензію на діяльність, також повинні відпові­дати зазначеним вимогам компетентних органів. Визначення в цій Директиві «тісних зв'язків» передбачає мінімальний ряд критеріїв. Це не заважає державам-членам застосовувати цей термін і в інших ситуаціях ніж та, що передбачена названим визначенням. Лише одного факту набуття значної частини статутно­го фонду кредитної установи недостатньо для визначення таких взаємовідносин, як «тісні зв'язки», у випадку, якщо таке придбання частини статутного фонду було у формі тимчасової інвестиції, яка не дозволяє здійснювати вплив на структур­ну або фінансову політику установи.

(11)  Посилання на ефективне здійснення наглядовими органами своїх на­глядових функцій охоплює нагляд на консолідованій основі, який необхідно здійснювати за кредитною установою, коли правові положення Європейського Співтовариства передбачають такий тип нагляду. У такому випадку, органи, до яких звертаються за ліцензією на здійснення діяльності, повинні бути спромо­жними визначити компетентні органи для нагляду за цією кредитною устано­вою на консолідованій основі.

(12) Держава-член походження може крім того встановлювати більш жорс­ткі правила ніж ті, що викладені в пункту 1 статті 5, першому абзаці пункту 2 статті 5 та статтях 7, 16, ЗО, 51 і 65 стосовно установ, яким ліцензія на здійснен­ня діяльності були надані їхніми компетентними органами.

(13) Скасування вимоги щодо ліцензування структурних підрозділів кредит­них установ Співтовариства робить необхідним скасування переданого капіталу.

(14)  Через взаємне визнання, обраний підхід дозволяє кредитним устано­вам, які отримали ліцензію на діяльність в державі-члені походження, здійсню­вати в усьому Європейському Співтоваристві повністю або частково діяльність, що зазначена в переліку Додатку І шляхом відкриття структурних підрозділів та надання послуг. Кредитна установа, що бажає здійснювати діяльність, що не зазначена в названому переліку, користується правом свободи підприємниць­кої діяльності та надання послуг відповідно до загальних положень Угоди.

(15)  Однак, слід поширювати дію взаємного визнання на діяльність, яка зазначена в Додатку І, коли така діяльність здійснюється фінансовими устано­вами, які є дочірніми, підприємствами кредитної установи, за умови, що за такими дочірніми підприємствами здійснюється нагляд на консолідованій ос­нові їхнім материнським підприємством і вони відповідають певним чітким вимогам.

(16) У зв'язку із здійсненням права на здійснення підприємницької діяльно­сті і свободу надання послуг, приймаюча держава-член може вимагати від уста­нов, які не отримали ліцензію на діяльність як кредитні установи в своїх держа-вах-членах походження, дотримуватись певних положень свого власного національного законодавства, та з огляду на діяльність, яка не зазначена в До­датку І, за умови, що, з одного боку, ці положення є сумісними із законодавст­вом Європейського Співтовариства та передбачають захист загального блага, а з іншого боку, ці установи чи така діяльність не підпадають під аналогічні діючі правила законодавства цієї держави-члена, чи держави-члена походження такої кредитної установи.

 (17)  Держави-члени повинні слідкувати за тим, щоб не було жодної пере­шкоди для того, щоб діяльність, яка користується спільним визнанням, могла б здійснюватися так само, як і в державі-члені походження, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству щодо захисту загального блага приймаю­чої держави-члена.

(18) Існує необхідний зв'язок між завданням цієї Директиви і лібералізацією руху капіталів, що здійснюється за допомогою інших нормативних актів Євро­пейського Співтовариства. У будь-якому випадку заходи по лібералізації бан­ківських послуг повинні бути узгодженими із заходами по лібералізації руху капіталів.

(19)  Правила, що регулюють діяльність структурних підрозділів кредитних установ, які мають свій головний офіс за межами Європейського Співтоварис­тва, повинні бути аналогічними в усіх державах-членах. У даний час важливо передбачити, що такі правила не можуть бути більш сприятливим ніж ті, які застосовуються до філій установ з іншої держави-члена. Слід уточнити, що Європейське Співтовариство може укладати угоди з третіми країнами, передба­чаючи застосування правил, які використовують однаковий підхід до таких стру­ктурних підрозділів на всій її території, враховуючи принцип взаємності. Стру­ктурні підрозділи кредитних установ, які отримали ліцензію на здійснення діяльності в третіх країнах, не користуються правом свободи надання послуг, на підставі другого абзацу статті 49 Договору або правом свободи підприємни­цтва в інших державах-членах ніж в тих, де вони засновані. Однак, прохання щодо надання ліцензії на створення дочірніх підприємств або дозволу на при­дбання участі суб'єктом підприємницької діяльності, діяльність якого регламе­нтована законодавством третіх країн, підлягає процедурі, яка має на меті гара­нтувати те, що кредитні установи Європейського Співтовариства користуються аналогічним обсягом прав у третіх країнах, про які йдеться.

(20)  Ліцензії на здійснення діяльності кредитними установами, що вида­ються національними компетентними органами згідно з цією Директивою, ма­ють своє застосування в межах всього Співтовариства, а не тільки однієї країни, як це було раніше. Тому існуючі положення про взаємність більше не діють. Таким чином, необхідна гнучка процедура, яка дозволить оцінити взаємність в межах Європейського Співтовариства. Метою цієї процедури є не закриття фі­нансових ринків Європейського Співтовариства (оскільки Співтовариство має намір, щоб його фінансові ринки були відкриті для решти країн світу), а скорі­ше покращення лібералізації глобальних фінансових ринків у третіх країнах. З цією метою Директива передбачає процедуру переговорів з третіми країнами, або, в крайньому випадку, можливість вживання заходів щодо призупинення подачі нових заяв на отримання ліцензії, або обмеження видачі нових ліцензій.

(21)  Бажано, щоб договір між Співтовариством і третіми країнами, який здійснюється на основі принципу взаємності, укладався для того, щоб уможли­вити практичне здійснення консолідованого нагляду на якомога більшій гео­графічній території.

(22)  Відповідальність за нагляд за фінансовою міцністю кредитної установи, зокрема, її платоспроможністю, несуть компетентні органи держави-члена по­ходження цієї установи. Компетентні органи приймаючої держави-члена відпо­відають за здійснення нагляду за ліквідністю і монетарною політикою. Нагляд за ринковим ризиком повинен здійснюватися шляхом тісного співробітництва між

346

компетентними органами держави-члена походження кредитної установи га приймаючої держави-члена.

(23)  Для гармонійного функціонування внутрішнього банківського ринку необхідно не лише законодавче регулювання, а й тісне і регулярне співробітни­цтво між компетентними органами влади держав-членів. Для розгляду проблем відносно окремих кредитних установ, найбільш доцільним є створення контак­тної групи (groupe de contact), яка б складалася з посадових осіб органів банків­ського нагляду. Ця група являє собою відповідний орган для взаємного обміну інформацією, передбаченою в статті 28,

(24)  Ця процедура взаємного обміну інформацією ні в якому разі не замі­нює двостороннього співробітництва, визнаного в статті 28. Компетентні орга­ни приймаючої держави-члена без шкоди для своїх повноважень щодо здійс­нення належного контролю в разі негайного випадку можуть продовжувати як за своєю ініціативою, так і за ініціативою компетентних органів держави-члена походження цієї кредитної установи, здійснювати перевірку її діяльності стосо­вно відповідності законодавству, принципам належних адміністративних і бух­галтерських процедур та адекватному внутрішньому контролю.

(25)  Слід дозволити обмін інформацією між компетентними органами та органами або організаціями, які завдяки своїм функціям сприяють посиленню стабільності фінансової системи. Для забезпечення конфіденційності інформа­ції, що передається, список адресатів повинен залишатися суворо конфіденцій­ним.

(26) Така дії, як, наприклад, шахрайство і зловживання посадовим станови­щем, може негативно вплинути на стабільність фінансової системи, включаючи ЇЇ цілісність, навіть коли це стосується інших не кредитних установ.

(27)  Необхідно точно визначити умови, при яких дозволяється обмін вище­названою інформацією.

(28)  Коли передбачено, що інформація може бути розкрита лише у випадку отримання дозволу відповідних посадових осіб, то вони можуть, при необхід­ності, надати такий дозвіл за умови дотримання певних умов.

(29)  Необхідно також отримати дозвіл для здійснення обміну інформацією між, з одного боку, компетентними органами і, з іншого, центральними банка­ми та іншими органами аналогічного призначення, які виступають в якості органів монетарної політики, і, при необхідності, інших державних органів, які відповідають за здійснення нагляду за платіжною системою.

(30)  3 метою посилення пруденційного нагляду за кредитними установами та захисту клієнтів кредитних установ слід передбачити, що аудитор зобов'яза­ний негайно поінформувати компетентні органи, у випадках, передбачених цією Директивою, коли, при виконанні своїх обов'язків, він дізнається про деякі факти, які можуть мати серйозний вплив на фінансову ситуацію або організа­цію адміністративної і бухгалтерської роботи кредитної установи. З цією ме­тою, є бажаним, щоб держава-член забезпечила виконання такого обов'язку за всіх обставин, коли аудитор виявляє такі факти під час виконання своїх обов'я­зків на установі, яка має тісні зв'язки з кредитною установою. Обов'язок ауди­торів Інформувати, при необхідності, компетентні органи про деякі виявлені факти або рішення щодо кредитної установи під час виконання своїх обов'язків на інших небанківських юридичних особах не змінює ні суть завдань аудиторів, ні методи, відповідно до яких вони повинні виконувати ці завдання на такій юридичній особі.

 (31)  Основні загальноприйняті стандарти, щодо застосовуються до власних коштів кредитних установ є ключовим фактором у створенні внутрішнього ри­нку банківських послуг, оскільки власні кошти виконують функцію забезпе­чення безперервності діяльності кредитних установ і захисту заощаджень. Гар­монізація у цьому питанні посилює нагляд за кредитними установами і сприяє подальшій координації у банківській сфері.

(32)  Такі норми повинні застосовуватися до всіх кредитних установ, що мають ліцензію на здійснення діяльності на території Європейського Співтова­риства.

(33)  Власні кошти кредитної установи може використовуватися для покрит­тя витрат, які не були компенсовані достатнім обсягом прибутку. Власні кошти також можуть відігравати роль важливого критерію для компетентних органів, зокрема, при проведенні оцінки рівня платоспроможності кредитних установ і для інших цілей пруденційного нагляду.

(34)  На внутрішньому ринку кредитні установи вступають в пряму конкуре­нцію між собою, тому вимоги до власних коштів повинні бути єдиними для всіх кредитних установ. У зв'язку з цим, визначення структури власних коштів не повинно залишатися тільки на розсуд держав-членів. Прийняття основних за­гальних норм найкращим чином слугуватиме інтересам Європейського Співто­вариства шляхом створення єдиних конкурентних можливостей та посилення банківської системи Співтовариства.

(35)  Визначення власних коштів, передбачене в цій Директиві, включає ма­ксимум пунктів та кваліфікаційних сум, а використання всіх, чи частини цих статей, або встановлення нижчого рівня кваліфікаційних сум залишається на розсуд держави-члена.

(36)  Ця Директива уточнює кваліфікаційні критерії, яким повинні відпові­дати певні складові власних коштів, при цьому держави-члени можуть вільно застосовувати більш високі вимоги.

(37)  На початковій стадії основні спільні норми визначаються в широкому розумінні, для того щоб охопити всі елементи, що входять до складу власних коштів у різних державах-членах.

(38)  Виходячи з властивостей складових частин, з яких складаються власні кошти , ця Директива встановлює відмінність між складовими, що становлять основний капітал, з одного боку і складовими, що становлять додатковий капі­тал з іншого боку.

(39) Для того, щоб показати відмінність між складовими додаткового капі­талу та основного капіталу, загальна сума складових додаткового капіталу не повинна перевищувати суму основного капіталу. Більше того, сума окремих складових додаткового капіталу не повинна перевищувати половину розміру основного капіталу.

(40)  Для уникнення нерівних конкурентних умов, державні кредитні уста­нови не повинні включати до складу своїх власних коштів гарантії, які їм нада­ються державами-членами або місцевими органами виконавчої влади.

(41) Якщо під час здійснення нагляду виникає необхідність визначити роз­мір консолідованих власних коштів групи кредитних установ, розрахунки здій­снюються відповідно до цієї Директиви.

(42)  Визначені методи бухгалтерського обліку, які використовуються для встановлення розміру власних коштів, коефіцієнту платоспроможності та для оцінки концентрації ризиків, повинні враховувати положення Директиви 86/635/ЕЕС від 8 грудня 1986 щодо річних бухгалтерських звітів та консолідованих звітів банків та інших фінансових установ, що містить деякі пристосування положень Директиви 84/349/ЕЕС Ради від 13 червня 1983 p., що ґрунтуються на пункті 2(g) статті 44 Угоди про консолідовані звіти.

(43)  Положення про власні кошти є частиною більш широких міжнародних заходів, спрямованих на зближення діючих правил в більшості країн щодо від­повідності власних коштів.

(44)  Комісія повинна підготувати звіт і періодично розглядати положення про власні кошти, для його уточнення, досягаючи таким чином кращої узго­дженості спільного визначення капіталу власних коштів. Така узгодженість до­зволить вирівняти власні кошти кредитних установ Співтовариства.

(45)  Положення про коефіцієнт платоспроможності є результатом роботи Консультативного Комітету з питань банківської діяльності, який відповідає за надання пропозицій Комісії щодо регулювання коефіцієнтів, які застосовують­ся у державах-членах.

(46) Встановлення належного коефіцієнта платоспроможності відіграє голо­вну роль у нагляді за кредитними установами.

(47)  Особливо корисним виміром платоспроможності є коефіцієнт, який зважує активи та позабалансові статті відносно ступеня кредитного ризику.

(48)  Розроблення спільних норм для власних коштів стосовно активів та позабалансових статей, які підпадають під кредитний ризик є, відповідним чи­ном, головним аспектом гармонізації, необхідної для досягнення спільного ви­знання методів нагляду і, відповідно, формування внутрішнього ринку банків­ських послуг.

(49)  Відповідно до цього, положення про коефіцієнт платоспроможності повинні розглядатися разом з іншими специфічними інструментами, які також узгоджують основні методи нагляду за кредитними установами;

(50)  На внутрішньому ринку банківських послуг кредитні установи повинні вступати в пряму конкуренцію, тому спільні норми мінімального коефіцієнту платоспроможності створюють рівні конкурентні умови і, таким чином, поси­люють банківську систему Співтовариства.

(51)  Ця Директива передбачає різні методи оцінки гарантій, наданих різни­ми фінансовими установами. Отже Комісія бере на себе відповідальність слід­кувати за тим, щоб ця Директива в цілому не створювала перешкод на шляху досягнення рівних конкурентних умов між кредитними і страховими установа­ми і, враховуючи результати перевірки, визначити необхідність будь-яких уто­чнень.

(52)  Додаток III дає трактування складових позабалансових статей в кон­тексті визначення вимог до капіталу кредитних установ. Для кращого функціо­нування внутрішнього ринку, а саме, щоб забезпечити «рівні умови гри», дер-жави-члени зобов'язані намагатися, щоб їхні компетентні органи однаково оцінювали угоди по взаємозаліках. Додаток III приділяє увагу роботі міжнаро­дного форуму банківських інспекторів стосовно визнання наглядовими органа­ми двосторонніх взаємозаліків, а саме, можливості розрахунку вимог до влас­них коштів для здійснення певних операцій на основі суми нетто, а не валової суми, при умові існування угод, що обов'язкові в силу закону, які гарантують, що кредитний ризик зводиться до суми нетто. Для кредитних установ та груп кредитних установ третіх країн, які активно діють на міжнародному рівні і кон­курують з кредитними установами Співтовариства, згідно правил, прийнятих на більш високому міжнародному рівні, буде застосовуватися ретельний нагля­довий підхід до позабіржових деривативних інструментів. Така ретельність про­являється через забезпечення більш відповідного обов'язкового покриття капі­талом, враховуючи ефект зниження ризику угод (які були визнані наглядовими органами) про взаємозаліки на майбутні потенційні кредитні ризики. Кліринг позабіржових деривативних інструментів, який здійснюється кліринговими до­мами, що діють в якості центрального контрагенту, відіграє важливу роль в деяких державах-членах. Слід визнати корисність такого клірингу щодо зни­ження кредитного ризику та пов'язаного з ним системного ризику в необхідно­му підході до кредитного ризику. Необхідно, щоб поточні і майбутні ризики, пов'язані з контрактами по позабіржовим деривативам, що пройшли кліринг, були повністю забезпечені і, щоб ризик накопичення ризиків клірингового дому, який є вище ринкової вартості наданого забезпечення, був ліквідований для того, щоб застосувати до позабіржових деривативів, які пройшли кліринг, та­кий же необхідний підхід, як і до біржових деривативів. Необхідний рівень початкової та варіаційної маржі та якість і рівень захисту забезпечення, повинні відповідати вимогам компетентних органів. Додаток III надає подібну можли­вість кредитним установам, які зареєстровані в державах-членах, на визнання компетентними органами двосторонніх взаємозаліків і, таким чином, створює рівні умови для конкуренції. Такі правила є добре узгодженими і відповідними для подальшого посилення застосування заходів пруденційного нагляду за кре­дитними установами. Компетентні органи держав-членів повинні гарантувати, що розрахунок додаткових вимог до капіталу базується швидше на реальній, ніж на номінальній вартості.

(53)  Мінімальний коефіцієнт, передбачений цією Директивою, зміцнює ка­пітал кредитних установ у Європейському Співтоваристві. В результаті статис­тичного дослідження стосовно вимог до капіталу, які діяли на початку 1988 року, було встановлено рівень у 8%.

(54)  Необхідно узгодити основні правила по нагляду за великими ризиками кредитних установ. Держави-члени повинні мати право приймати більш жорс­ткі положення ніж ті, які передбачені у цій Директиві.

(55)  Нагляд і контроль за ризиками кредитних установ є невід'ємною скла­довою частиною нагляду за ними. Надмірна концентрація ризиків стосовно одного клієнта, або однієї групі пов'язаних між собою клієнтів, може спричи­нити можливість неприпустимого ризику втрат. Така ситуація може розгляда­тися як така, що несе шкоду платоспроможності кредитної установи.

(56)  На внутрішньому ринку банківських послуг, кредитні установи вступа­ють в пряму конкуренцію між собою, і тому повинні бути єдині вимоги щодо нагляду, який здійснюється на всій території Співтовариства. Для цього крите­рії для визначення концентрації ризиків не можуть бути повністю залишеними на розсуд держав-членів і повинні міститися у правилах, прийнятих на рівні Співтовариства, які мають загальнообов'язкову силу. Застосування спільних правил найкращим чином послужить інтересам Співтовариства, так як це ство­рюватиме рівні конкурентні умови під час посилення банківської системи Спів­товариства.

(57)  Положення про коефіцієнт платоспроможності кредитних установ міс­тять перелік кредитних ризиків, яких можуть зазнавати кредитні установи. Та­ким чином слід використати цей перелік також для визначення ризиків з метою обмеження великих ризиків. Однак, не слід посилатися на принцип коефіцієнтів оцінки або ступенів ризику, визначеного названими положеннями. Ці кое­фіцієнти оцінки і ступені ризику були розроблені з метою встановлення загаль­них вимог платоспроможності для покриття кредитних ризиків кредитних уста­нов. Метою, в контексті регулювання великих ризиків, є обмеження максимальних втрат, які кредитна установа може понести через одного клієнта або групи пов'язаних між собою клієнтів. Таким чином, слід застосовувати та­кий підхід, коли увага приділяється, як правило, номінальній вартості ризиків без застосування коефіцієнтів оцінки або ступенів ризику.

(58)  Коли кредитна установа несе ризик стосовно своєї материнської ком­панії або ЇЇ дочірніх компаній, необхідна особлива обережність. Управління ризиками, які несе кредитна установа, повинно здійснюватися у повному авто­номному режимі, згідно принципів належного банківського управління, не бе­ручи до уваги інші принципи, крім зазначених. Положення цієї Директиви вимагають, що у випадку, коли особи, які прямо або опосередковано володіють значною часткою в кредитній установі, наносять шкоду належному і продума­ному управлінню установою, компетентні органи повинні застосовувати відпо­відні заходи, щоб усунути таку ситуацію. У сфері великих ризиків потрібно передбачити специфічні норми щодо ризиків кредитної установи стосовно сво­єї власної групи, і в таких випадках більш жорсткі обмеження є виправданими ніж для інших ризиків. Більш жорсткі обмеження не повинні застосовуватися, коли материнська компанія є фінансовою холдинговою компанією чи кредит­ною установою або, коли інші дочірні компанії є кредитними чи фінансовими установами або компаніями, які надають додаткові банківські послуги, при умові, якщо такі компанії знаходяться під наглядом на консолідованій основі кредит­ної установи. У таких випадках, консолідований моніторинг групи компаній дозволяє таким чином досягти адекватного рівня нагляду і не вимагає більш жорстких обмежень стосовно ризиків. При такому підході банківські групи та­кож будуть заохочені організувати свої структури таким чином, щоб дозволити здійснення консолідованого нагляду, що є бажаним результатом, оскільки та­ким чином може бути запроваджений більш повний нагляд.

(59) Для того, щоб бути ефективним, нагляд на консолідованій основі, по­винен застосовуватися до всіх банківських груп, включаючи ті, материнські компанії яких не є кредитними установами. Компетентні органи повинні мати необхідні правові інструменти для здійснення такого нагляду;

(60) У випадках, коли існують групи, які здійснюють різносторонню діяль­ність, материнські підприємства яких контролюють принаймні одну дочірню компанію, що є кредитною установою, компетентні органи повинні мати мож­ливість оцінювати фінансову ситуацію кредитної установи у такій групі. Очіку­ючи на подальшу координацію, держави-члени можуть визначити відповідні методи консолідації для досягнення мети цієї Директиви. Компетентні органи повинні мати принаймні засоби для отримання інформації, необхідної для здій­снення своїх обов'язків, від всіх установ однієї групи. У випадку, коли групи компаній здійснюють цілий спектр фінансової діяльності, обов'язково потріб­но налагодити співробітництво між компетентними органами, які відповідають за нагляд в різних фінансових секторах.

(61)  Більше того, держави-члени можуть відмовити у наданні, або позбави­ти ліцензії на здійснення банківської діяльності, коли деякі структури не відпо­відають вимогам щодо здійснення такої діяльності, в тому числі тоді, коли за такими структурами не можливо ефективно здійснювати нагляд. У зв'язку з цим компетентні органи мають повноваження, зазначені в першому абзаці пер­шого пункту статті 7, в другому пункті статті 7, в пункті (с) статті 14 (І) та в статті 16 цієї Директиви для забезпечення належного і необхідного управління кредитними установами.

(62)  Держави-члени можуть в рівній мірі застосовувати відповідну техніку здійснення нагляду по відношенню до груп, структури яких не підпадають під положення цієї Директиви. Якщо такі структури стають поширеним явищем, ця Директива повинна бути доповнена для того, щоб їх враховувати.

(63)  Нагляд на консолідованій основі повинен охоплювати всі види діяль­ності, визначені в Додатку І. Таким чином, будь-який суб'єкт підприємницької діяльності, який здійснює таку діяльність, повинен знаходитися під наглядом на консолідованій основі. Отже, визначення фінансових установ повинне бути розширене для того, щоб охопити таку діяльність.

(64) Директива 86/635/ЕЕС, разом з Директивою 83/349/ЕЕС встановили правила в сфері консолідації для консолідованих звітів, опублікованих кредит­ними установами. Таким чином, можливо більш точно визначити методи, згід­но з якими буде здійснюватися пруденційний нагляд на консолідованій основі.

(65)  Нагляд за кредитними установами на консолідованій основі повинен ставити за мету перш за все захист інтересів вкладників таких установ і забезпе­чення стабільності фінансової системи.

(66)  Вивчення проблем, пов'язаних із питаннями в сферах, на які поширю­ється ця Директива, а також і інша Директива стосовно діяльності кредитних установ, потребує співпраці між компетентними органами та Комісією через Консультативний Комітет з питань банківської діяльності, особливо, коли таке вивчення здійснюється для більш ретельної координації. Консультативний Ко­мітет з питань банківської діяльності компетентних органів держав-членів не виключає інші форми співробітництва між компетентними органами, які здій­снюють нагляд за відкриттям і подальшим здійсненням діяльності кредитних установ, в тому числі співпрацю в межах контактної групи («groupe de contact»), до складу якої входять посадові особи органів банківського нагляду.

(67)  Технічні зміни до детальних правил, що наведені в цій Директиві, мо­жуть час від часу бути необхідними для врахування розвитку банківського сек­тору. Після консультацій з Консультативним Комітетом з питань банківської діяльності, Комісія вносить необхідні зміни в межах своїх повноважень, покла­дених на неї Договором. Заходи, необхідні для виконання цієї Директиви, по­винні здійснюватися відповідно до Рішення Ради 1999/468/ЕЕС від 28 червня 1999 , яке встановлює процедури для здійснення виконавчих повноважень, по­кладених на Комісію (12).

(68)  У випадку, коли кредитна установа організована в якості кооператив­ного товариства або фонду, тоді стаття 36 (1) цієї Директиви дозволяє розгляда­ти солідарні зобов'язання позичальників в якості статей власних коштів відпо­відно до статті 34 (2)(7). Уряд Данії виразив глибоку зацікавленість, щоб декілька датських іпотечних кредитних установ, заснованих у формі кооперативних то­вариств або фондів, були реорганізовані у державні товариства з обмеженою відповідальністю. Для того, щоб полегшити і уможливити таку е, вимагається тимчасове виключення з правил, яке б дозволило їм включити частину своїх солідарних зобов'язань до власних коштів. Це тимчасове виключення з правил не повинно негативно впливати на конкуренцію між кредитними установами.

(69)  Застосування 20% коефіцієнту оцінки по відношенню до кредитних установ, що є власниками іпотечних облігацій, може порушити баланс на національному фінансовому ринку, де такі інструменти відіграють головну роль. У цьому випадку, приймаються тимчасові заходи по застосуванню 10% коефіціє­нту оцінки ризику. Ринок цінних паперів швидко розвивається. Таким чином, бажано, щоб Комісія разом з державами-членами розробила необхідний підхід до цінних паперів, забезпечених активами, і надала до 22 червня 1999 року пропозиції, спрямовані на пристосування чинного законодавства з цього пи­тання. Компетентні органи можуть дати дозвіл на використання 50% коефіціє­нта оцінки активів, забезпечених іпотекою під офіси та комерційні багатофун­кціональні приміщення до 31 грудня 2006 року. Нерухомість, яка є об'єктом іпотеки, повинна відповідати жорстким критеріям оцінки і підлягати регуляр­ній переоцінці, щоб відповідати змінам на ринку комерційного майна. Це май­но повинно використовуватись або здаватись в оренду власником. Позики на покращення майна виключаються з цього 50%-го коефіцієнту оцінки.

(70)  3 метою забезпечення узгодженого застосування положень щодо вели­ких ризиків, державам-членам повинно бути дозволено використання нових обмежень в два етапи. Для невеликих кредитних установ може бути гарантова­но більш тривалий перехідний період, оскільки надто швидке застосування 25%-го правила може дуже різко знизити їх кредитну діяльність.

(71)  Крім того, узгодження умов стосовно заходів щодо відновлення пла­тоспроможності та ліквідації кредитних установ продовжується.

(72) Заходи, необхідні для здійснення нагляду за можливими ризиками втрат при продажу активів також повинні бути узгодженими.

(73) Ця Директива не повинна перешкоджати обов'язкам держав-членів сто­совно кінцевих строків імплементації, наведених в додатку V, частина В.

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Частина І Визначення та сфера дії

Стаття 1.    Визначення

Для цілей цієї Директиви: 1. «кредитна установа»:

(а)  суб'єкт підприємницької діяльності, діяльність якого полягає в отри­манні від громадськості депозитів або інших коштів на зворотній основі та надання кредитів за свій власний рахунок, або

(б)  установа, яка проводить електронні розрахунки в значенні Директиви 2000/46/ЕС Європейського Парламенту і Ради від 18 вересня 2000 щодо започаткування діяльності та її ведення установами, які проводять елек­тронні розрахунки та пруденційного нагляду за ними

З метою запровадження нагляду на консолідованій основі, кредитною уста­новою вважається кредитна установа, згідно першого абзацу, а також будь-які суб'єкти підприємницької діяльності або державні установи, що відповідають визначенню, зазначеному в першому абзаці, і яке отримало ліцензію на здійс­нення діяльності в третій країні.

З метою запровадження нагляду і контролю за великими ризиками, креди­тною установою вважається кредитна установа, як це зазначено в першому аб­заці, включаючи філії структурні підрозділи кредитної установи в третіх краї­нах, та будь-які суб'єкти підприємницької діяльності або державні установи, включаючи їх філії, які відповідають визначенню, що наведене в першому абза­ці, і які отримали ліцензію в третій країні.

2.  «ліцензія» — документ, виданий у будь-якій формі відповідним органом державної влади, на підставі якого кредитна установа може здійснювати свою діяльність;

3.  «структурний підрозділ» — відособлений юридичне залежний підрозділ кредитної установи, який безпосередньо здійснює в цілому або частково бан­ківську діяльність; будь-яка кількість відособлених підрозділів, створених кре­дитною установою в одній державі-члені, головний офіс яких знаходиться в іншій державі-члені, вважаються одним структурним підрозділом;

4.  «компетентні органи» — державні органи, компетентні відповідно до за­кону або положення здійснювати нагляд за кредитними установами;

5.  «фінансова установа» — суб'єкт підприємницької діяльності, який не є кредитною установою, основна діяльність якого полягає у придбанні участі, або здійсненні одного або більше видів діяльності, вказаних в пунктах 2—12 Додатку І;

6.  «держава-член походження» — держава-член, в якій кредитна установа отримала ліцензію на здійснення діяльності згідно зі статтями 4—11;

7.  «приймаюча держава-член» — держава-член, в якій кредитна установа має структурний підрозділ або надає послуги;

8.  «контроль» — відносини між материнським і дочірнім компаніями, як ви­значено в статті 1 Директиви 83/349/ЕЕС, або подібні відносини між будь-якою фізичною або юридичною особою та суб'єктом підприємницької діяльності;

9.  «участь з метою здійснення нагляду на консолідованій основі» — означає пряме або непряме володіння 20% або більше прав голосу або частини капіталу суб'єкту підприємницької діяльності;

10.  «Істотна участь» — пряма або непряма дольова участь в суб'єкті підпри­ємницької діяльності, що складає 10% або більше капіталу або права голосу, або яка дозволяє здійснювати суттєвий вплив на управління суб'єктом підпри­ємницької діяльності, в якому здійснюється така участь;

11.  «початковий капітал» — капітал, визначений в статті 34, пункт 2, підпу­нкти 1 і 2;

12.  «материнська компанія» — материнська компанія, як визначено в стат­тях 1 І 2 Директиви 83/349/ЕЕС.

З метою здійснення нагляду на консолідованій основі і контролю за вели­кими ризиками, материнська компанія означає материнську компанію, як ви­значено в пункті 1 статті 1 Директиви 83/349/ЕЕС, а також будь-який суб'єкт підприємницької діяльності, який, на думку компетентних органів, реально здійснює домінуючий вплив на іншого суб'єкта підприємницької діяльності;

13 «дочірня компанія» — дочірня компанія, як визначено в статтях 1 і 2 Директиви 83/349/ЕЕС.

З метою застосування положень нагляду на консолідованій основі і контро­лю за великими ризиками, дочірня компанія означає дочірню компанію, як визначено в пункті 1 статті 1 Директиви 83/349/ЕЕС, а також будь-який суб'єкт підприємницької діяльності, на який, на думку компетентних органів, реально здійснюється домінуючий вплив материнської компанії.

Всі дочірні компанії дочірніх компаній також вважаються дочірніми компа­ніями суб'єкту підприємницької діяльності, який є їхньою первісною материн­ською компанією.

14. «Зона А» — до неї входять всі держави-члени і всі інші держави, які є повноправними членами Організації Економічного Співробітництва і Розвитку

 (OECP), як і держави, що уклали спеціальні договори про позики з Міжнарод­ним валютним фондом (МВФ) в рамках загальних договорів про позики (ЗДП) МВФ. Однак, будь-яка держава, що відстрочує погашення свого зовнішнього державного боргу, виключається із Зони А на період в п'ять років;

15.  «Зона Б» — до неї входять всі інші держави, які не входять до Зони А;

16. «кредитні установи Зони А» — всі кредитні установи, які отримали ліце­нзію на здійснення діяльності в державах-членах у відповідності з статтею 4, включаючи їх структурні підрозділи в третіх державах та будь-які суб'єкти під­приємницької діяльності або державні установи,, що підпадають під визначен­ня, наведене в першому абзаці пункту 1, і які мають разом з своїми структурни­ми підрозділами ліцензію на здійснення діяльності в інших державах, що входять до Зони А .

17.  «кредитні установи Зони Б» — будь-які суб'єкти підприємницької діяль­ності або державні установи, що отримали ліцензію на здійснення діяльності за межами Зони А, і які підпадають під визначення, наведене в першому абзаці пункту 1, включаючи їхні структурні підрозділи в Європейському Співтоваристві;

18.  «небанківський сектор» — всі позичальники, які не є кредитними уста­новами, як визначено в пунктах 16 і 17, центральні органи виконавчої влади і центральні банки, регіональні та місцеві органи виконавчої влади, Європейські Співтовариства, Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) і міжнародні банки розвитку, як визначено в пункті 19;

19. «міжнародні банки розвитку» — Міжнародний банк реконструкції і роз­витку, Міжнародна фінансова корпорація, Міжамериканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Фонд Ради Європи з Розселення, Північний інвестиційний банк, Карибський банк розвитку, Євро­пейський банк реконструкції і розвитку, Європейський інвестиційний фонд і Міжамериканська інвестиційна корпорація;

20.  «позабалансові статті групи високого ризику, середнього ризику, серед­ньо-низького ризику і низького ризику» — статті, описані в пункті 2 статті 43 і наведені в Додатку II;

21. «фінансова холдингова компанія» — фінансова установа, дочірні компа­нії, якої є виключно або в основному кредитними установами або фінансовими установами, коли принаймні одна з таких дочірніх компаній є кредитною уста­новою;

22.  «холдингова компанія зі змішаною діяльністю» — материнська компа­нія, яка не є фінансовою холдинговою компанією або кредитною установою, дочірні компанії якої включають принаймні одну кредитну установу;

23.  «суб'єкт підприємницької діяльності, який надає додаткові банківські послуги» — суб'єкт підприємницької діяльності, основна діяльність якого по­лягає в утриманні або управлінні майном, управлінні послугами з обробки да­них, або в будь-якій подібній діяльності, що має додатковий характер по відно­шенню до основної діяльності однієї чи більше кредитних установ;

24.  «ризики» — з метою застосування статей 48, 49 і 50 означають активи І позабалансові статті, зазначені в статті 43 і додатках II і IV, без застосування коефіцієнтів оцінки або ступенів ризику, передбачених цими положеннями; ризики, зазначені в Додатку IV повинні бути розраховані у відповідності з од­ним Із методів, викладених в Додатку III, без застосування коефіцієнтів оцінки для ризику контрагента; всі елементи, повністю покриті власними коштами, можуть бути виключеними за згодою компетентних органів з визначення ризику при умові, якщо такі власні кошти не включається до розрахунків коефіціє­нту платоспроможності та інших коефіцієнтів по нагляду, передбачених цією Директивою, а також іншими актами Європейського Співтовариства; ризики не включають:

—   у випадку валютних операцій, ризики, понесені під час звичайних роз­рахунків протягом 48 годин після здійснення платежу, або

—   у випадку операцій по придбанню або продажу цінних паперів, ризики, понесені під час звичайних розрахунків протягом п'яти робочих днів після здійснення платежу або передачі цінних паперів, в залежності, що відбулося раніше.

25.  «група пов'язаних між собою клієнтів»:

—   дві або більше фізичні чи юридичні особи, які, якщо не вказано інше, мають відношення до єдиного ризику, тому що одна з них прямо або опосередковано здійснює контроль над іншою або іншими, або

—   дві або більше фізичні або юридичні особи, між якими немає відносин щодо здійснення контролю, як визначено в першому абзаці, але які по­винні розглядатися як такі, що відносяться до єдиного ризику, тому що вони настільки пов'язані, що, якщо одна з них зазнає фінансових про­блем, то інша або всі інші також зазнають труднощів щодо повернення платежів;

26.  «тісні зв'язки» — ситуація, коли дві або більше фізичні чи юридичні особи пов'язані:

a)   участю, що означає володіння, пряме або шляхом здійснення контролю, 20% або більше прав голосу або капіталу суб'єкту підприємницької дія­льності, або

b)   контролем, що означає відносини між материнською компанією і дочір­ньою компанією, в усіх випадках, передбачених пунктами 1 і 2 статті 1 Директиви 83/349/ЕЕС, або подібні відносини між будь-якою фізичною або юридичною особою та суб'єктом підприємницької діяльності; будь-яка дочірня компанія дочірньої компанії також вважається дочірньою компанією материнської компанії, яка стоїть на чолі цих компаній.

Тісним зв'язком також вважається ситуація, коли дві або більше фізичних або юридичних особи постійно пов'язані з однією і тією ж самою особою відно­синами з приводу здійснення контролю.

27. «визнані ринки» — ринки (біржі), визнані компетентними органами, що: (і)   регулярно функціонують;

(іі) мають правила, встановлені чи затверджені відповідними органами кра­їни походження ринку, які визначають умови діяльності ринку, умови доступу на нього, а також умови, що повинні виконуватись контрактом до того, як він буде діяти на ринку;

(ііі) мають кліринговий механізм, який передбачає, що контракти, зазначе­ні в Розділі IV, мають відповідати вимогам стосовно щоденної маржі, що, на думку компетентних органів, забезпечує відповідний захист.

Стаття 2.    Сфера дії

1.  Ця Директива регламентує започаткування діяльності кредитних установ та її ведення. Ця Директива застосовується до всіх кредитних установ.

2.  Статті 25 і 52—56 також застосовуються до фінансових холдингових ком­паній і холдингових компаній зі змішаною діяльністю, які мають свої головні офіси в Співтоваристві.

Установи, виключені пунктом 3, за винятком центральних банків держав-членів, розглядаються як фінансові установи у відповідності з статтями 25 і 52—56.

3.  Ця Директива не застосовується до:

—   центральних банків держав-членів,

—   поштових установ, які здійснюють жиророзрахунки,

—   в Бельгії до «Institut de Reescompte et de Garantie/Herdiscontering- en Waarborginstituut»,

—   в Данії до the «Dansk Eksportfinansieringsfond», the «Danmarks Skibskreditfond», and «Dansk Landbrugs Realkreditfond»,

—   в Німеччині до the «Kreditanstalt гьг Wiederaufbau», а також організацій, визнаних згідно «Wohnungsgemeinnutzigkeitsgesetz» як органи державної політики в сфері житла, банківські операції яких не є основним видом діяльності, а також до організацій, які згідно цього закону визнані не­прибутковими житловими організаціями.

—   в  Греції до  «Elliniki Trapeza Viomichanikis Anaptyxeos»,  «Tamio Parakatathikon kai Danion» і «TachidromikoTamieftirio»,

—   в Іспанії до «Institute de Credito Oficial»,

—   у Франції до «Caisse des depots et consignations»,

—   в Ірландії до кредитних спілок та товариств взаємодопомоги,

—   в Італії до «Cassa depositi e prestiti»,

—   в Нідерландах до «Nederlandse Investeringsbank voor Ontwikkelingslanden NV», «NV Noordelijke Ontwikkelingsmaatschappij», «NV Industriebank Limburgs Instituut voor ontwikkeling en financiering» і «Overijsselse Ontwikkelingsmaatschfppij NV»,

—   в Австрії до організацій, що визнані як житлові кооперативи в суспіль­них інтересах і «Osterreichische Kontrollbank AG»,

—   в Португалії до «Caixas Econymicas», що існують з 1 січня 1986 p., за винятком тих, які створені в якості компаній з обмеженою відповідаль­ністю, а також the «Caixa Econymica Montepio Geral»,

—   в Фінляндії до «Teollisen yhteistyun rahasto Oy/Fonden ґцг industriellt samarbete AB», and «Kera Oy/Kera Ab»,

—   в Швеції до «Svenska Skeppshypotekskassan»,

—   у Великій  Британії до «National Savings Bank»,  «Commonwealth Development Finance Company Ltd», «Agricultural Mortgage Corporation Ltd», «Scottish Agricultural Securities Corporation Ltd», «Crown Agents for overseas governments and administrations», кредитних спілок та муніципа­льних банків.

4.  За пропозицією Комісії, яка з цього приводу консультується з Комітетом (надалі Консультативний Комітет з питань банківської діяльності), про який йдеться в статті 57, Рада приймає рішення про будь-які можливі зміни в спис­ку, зазначеному в пункті 3.

5.  Кредитні установи, розміщені в одній і тій самій державі-члені, і які з 15 грудня 1977р. були афілійованими установами центрального органу, який здій­снює за ними нагляд, і який здійснює діяльність в цій же самій державі-члені, можуть бути звільнені від виконання вимог, наведених в статті 6 (1), а також в статтях 8 та 59, якщо до 15 грудня 1979 року державне законодавство передба­чало, що:

—   зобов'язання центрального органу та його афілійованих установ є солі­дарними, або зобов'язання афілійованої установи є повністю гарантова­ними центральним органом,

—   за платоспроможністю і ліквідністю центрального органу і всіх його афі-лійованих установ здійснюється єдиний нагляд на основі консолідова­них звітів,

—   управління центрального органу наділено повноваженнями надавати ін­струкції управлінням своїх афілійованих установ.

Кредитні установи, які діють в межах однієї держави, та які з 15 грудня 1977 року є афілійованими установами центрального органу в значенні першого аб­зацу, можуть користуватися умовами, передбаченими в цьому документі, якщо вони є нормальною частиною мережі цього центрального органу.

Для кредитних установ, крім тих, що були засновані на нових осушених морських територіях або були створені внаслідок поділу чи злиття існуючих установ, які підпорядковані центральному органу або звітують йому, Рада, дію­чи у відповідності з пропозицією Комісії, яка з цього питання консультується з Консультативним Комітетом з питань банківської діяльності, може встановлю­вати додаткові правила щодо застосування другого підпункту, включаючи ска­сування пільг, передбачених у першому пункті, коли, на її думку, приєднання нових установ, що користуються умовами, передбаченими у другому підпункті, може мати негативний вплив на конкуренцію. Рада приймає рішення кваліфі­кованою більшістю голосів.

6. Кредитна установа, яка, як визначено в першому підпункті пункту 5, є афілійованою установою центрального органу, що знаходиться на території тієї ж самої держави-члена, також може бути звільнена від виконання положень статті 5, а також статей 40—51 та 65 за умови, що без шкоди застосуванню цих положень до центрального органу, вищенаведені положення застосовуються до центрального органу разом з його афілійованими установами на консолідова­ній основі.

У випадках незастосування статті 13,18 і 19, пункти з 1 по 6 статті 20, статті 21 і 22 застосовуються до центрального органу та його афілійованої установи як до єдиного цілого.

Стаття З

Заборона для суб'єктів підприємницької діяльності, які не є кредитними установами, здійснювати діяльність по отриманню від громадськості депозитів або інших коштів на зворотній основі. Держави-члени повинні заборонити особам або суб'єктам підприємницької діяльності, які не є кредитними установами, здійснювати діяльність по отриманню від громадськості депозитів або інших коштів на зворотній основі. Ця заборона не стосується отримання депозитів або інших коштів на зворотній основі державою-членом або регіональними чи місцевими органами виконавчої влади держави-члена або громадськими між­народними організаціями, до яких входить одна або більше держав-членів, а також не стосується випадків, чітко врегульованих національним законодавст­вом або законодавством Співтовариства, за умови, що така діяльність підлягає регулюванню та контролю, який здійснюються з метою захисту вкладників та інвесторів, та застосовується в таких випадках.

Частина II

Вимоги щодо отримання дозволу на започаткувати! діяльності кредитних установ та її ведення

Стаття 4.    Ліцензування

Держави-члени повинні вимагати, від кредитних установ отримання ліцен­зії перед початком своєї діяльності. Вони повинні встановити вимоги щодо надання ліцензії відповідно до статей 5—9, та офіційно повідомити про них Комісії і Консультативному Комітету з питань банківської діяльності.

Стаття 5.    Початковий капітал

1.  Без шкоди для інших загальних умов, встановлених національним зако­нодавством, компетентні органи не повинні видавати ліцензію, коли кредитна установа не має окремих власних коштів, або у випадках, коли початковий капітал становить менше 5 млн. євро.

Держави-члени можуть вирішити, щоб кредитні установи, які не виконують вимоги стосовно їхніх окремих власних коштів, та які існували до 15 грудня 1979 p., могли продовжувати здійснювати свою діяльність. Вони можуть звіль­нити таких суб'єктів підприємницької діяльності від виконання вимог, перед­бачених в першому підпункті статті 6(1).

2.  Однак, держави-члени повинні мати право вибору при наданні ліцензії певним категоріям кредитних установ, початковий капітал яких є меншим від розміру капіталу зазначеного в пункті 1. В таких випадках:

(a)  початковий капітал не повинен бути меншим 1 млн. євро;

(b)  зазначені держави-члени повинні повідомити Комісію про причини за­стосування такого права згідно положень цього пункту;

(c)  при публікації списку, зазначеного в статті 11, відповідна примітка ро­биться навпроти назви кожної кредитної установи, розмір мінімального капіталу якої є меншим, ніж передбачено в пункті 1.

3.  На момент отримання ліцензії власні кошти кредитної установи не мо­жуть бути меншими за розмір початкового капіталу, який встановлений пунк­тами 1 і 2.

4. Держави-члени можуть вирішити, що кредитні установи, які вже існува­ли до 1 січня 1993 року, власні кошти яких не досягають рівня, встановленого для початкового капіталу пунктами 1 і 2, можуть продовжувати здійснювати свою діяльність. В цьому випадку, їхні власні кошти не можуть знижуватися нижче найвищого рівня, який було досягнуто починаючи з 22 грудня 1989 року.

5.  Якщо контроль за кредитною установою, яка відноситься до категорії установ, зазначених в пункті 4, переходить до фізичної або юридичної особи, яка до цього не здійснювала її контроль, регулятивний капітал цієї установи повинен принаймні досягати рівня, передбаченого для початкового капіталу, зазначеного в пунктах 1 і 2.

6.  За певних специфічних обставин та за погодженням компетентних орга­нів, при злитті двох або декількох кредитних установ, які відносяться до катего­рії, зазначеної в пункті 4, власні кошти установи, яка утворюється внаслідок цього, не можуть бути меншими суми власних коштів установ на момент їхньо­го злиття, якщо відповідні рівні власних коштів, згідно пунктів 1 і 2, не були досягнуті.

7. Якщо у випадках, зазначених в пунктах 3, 4 і 6, власні кошти знижуються, компетентні органи можуть, коли це виправдано обставинами, надати установі обмежений період часу для виправлення такої ситуації або припинення своєї діяльності.

Стаття 6.    Органи управління та місцезнаходження головного офісу кредитних установ

1. Компетентні органи повинні видавати кредитній установі ліцензію лише за умови, якщо є принаймні дві особи, які здійснюють ефективне управління кредитною установою.

Крім того, зазначені органи не видають ліцензію, якщо ці особи не мають достатньої ділової репутації або відповідного досвіду для виконання таких обо­в'язків.

2. Держави-члени повинні вимагати, щоб:

— будь-яка кредитна установа, яка є юридичною особою, і яка, згідно сво­го національного законодавства, має юридичну адресу, мала свій голо­вний офіс в тій же самій державі-члені, де знаходиться її юридична адре­са;

—- будь-яка інша кредитна установа мала свій головний офіс в державі-члені, яка видала ліцензію, і в якій вона дійсно здійснює свою діяль­ність.

Стаття 7.    Акціонери і учасники

1.  Компетентні органи не повинні видавати ліцензію на започаткування діяльності кредитних установ та її ведення до отримання ними інформації про осіб, що є акціонерами або учасниками, прямими чи непрямими, фізичними чи юридичними, які мають істотну участь, та про розмір цієї участі.

З метою визначення терміну «істотна участь» в контексті цієї статті, повинні враховуватись «права голосу», зазначені в статті 7 Директиви Ради 88/627/ЕЕС (13).

2.  Компетентні органи повинні відмовляти у видачі ліцензії, якщо, врахову­ючи необхідність забезпечення належного та необхідного управління кредит­ною установою, вони не будуть задоволені щодо відповідності вищезгаданих акціонерів або учасників.

3.  Коли існують тісні зв'язки між кредитною установою та іншими фізични­ми або юридичними особами, компетентні органи видають ліцензію тільки тоді, якщо ці зв'язки не перешкоджатимуть ефективному здійсненню їхньої нагля­дової функції.

Компетентні органи повинні також відмовити у видачі ліцензії, якщо ефек­тивному здійсненню наглядових функцій фізичними або юридичними особа­ми, з якими кредитна установа має тісні зв'язки, перешкоджають закони, підза-конні або адміністративні положення держави, що не є членом Співтовариства, які регулюють діяльність цих фізичних або юридичних осіб, або труднощі, по­в'язані із застосуванням таких законів і положень.

Компетентні органи повинні вимагати, щоб кредитні установи надавали їм необхідну Інформацію для здійснення нагляду за дотриманням умов, зазначе­них в цьому пункті, на постійній основі.

Стаття 8.    Програма діяльності і організаційна структура

Компетентні органи повинні вимагати, щоб заяви на отримання ліцензії су­проводжувалися програмою діяльності, inter alia має зазначатися про види дія­льності, які установа планує здійснювати, та організаційна структура установи.

Стаття 9.    Економічні потреби

Держави-члени не можуть вимагати, щоб заяви на отримання ліцензії роз­глядалися з точки зору економічних потреб ринку.

Стаття 10.  Відмова у видачі ліцензії

У випадку відмови у видачі ліцензії, компетентні органи пояснюють причи­ни такої відмови та повідомляють про це заявника протягом шести місяців з моменту отримання заяви або, якщо остання була не повною, протягом шести місяців з моменту надсилання заявником інформації, необхідної для прийняття рішення. В будь-якому випадку рішення приймається протягом дванадцяти мі­сяців з моменту отримання заяви.

Стаття 11. Повідомлення Комісії про надання ліцензії

Про кожну видачу ліцензії повинно повідомлятись Комісії. Кожна кредитна установа вноситься до списку, який опубліковується Комісією в Офіційному Журналі Європейських Співтовариств та постійно оновлюється.

Стаття 12.  Попередня консультація з компетентними органами інших держав-членів

Вимагається, щоб здійснювалася попередня консультація з компетентними органами іншої держави-члена щодо видачі ліцензії кредитній установі, яка:

—   є дочірньою компанією кредитної установи, яка має ліцензію на здійс­нення діяльності в іншій державі-члені, або

—   є дочірньою компанією материнської компанії кредитної установи, яка має ліцензію на здійснення діяльності в іншій державі-члені, або

—   контролюється одними і тими ж особами, як фізичними, так і юридич­ними, що здійснюють контроль за кредитною установою, яка має ліце­нзію на здійснення діяльності в іншій державі-члені.

Стаття 13.  Структурні підрозділи кредитної установи, що мають ліцензію на здійснення діяльності в іншій державі-члені

Приймаючі держави-члени не повинні вимагати отримання ліцензії або до­статність переданого капіталу для філій кредитних установ, які мають ліцензію на здійснення діяльності в інших державах-членах. Здійснення діяльності таких філій і нагляд за ними здійснюються відповідно до статей 17, 20 (пункти 1—6), а також статей 22 та 26.

Стаття 14.  Позбавлення ліцензії

Компетентні органи можуть позбавити кредитну установу ліцензії тільки тоді, коли така установа:

a)   не використовує ліцензію протягом дванадцяти місяців, відкрито відмо­вляється від ліцензії, або не здійснює свою діяльність протягом більше шести місяців, якщо відповідна держава-член не передбачає, що в таких випадках ліцензія стає недійсною;

b)   отримала дозвіл на підставі сфальсифікованих документів або іншими незаконними шляхами;

c)   більше не відповідає умовам, згідно яких було видано ліцензію;

d)   більше не володіє достатнім розміром власних коштів або більше не може гарантувати виконання своїх зобов'язань перед кредиторами і, зокрема, більше не може забезпечити гарантію активів, які їй були доручені;

e)   підпадає під дію інших норм, згідно з якими національне законодавство передбачає позбавлення ліцензії.

2. В випадку будь-якого позбавлення ліцензії повинно надаватись роз'яс­нення причин такого позбавлення та усі, кого це стосується, повинні бути по­інформовані про це; про позбавлення ліцензії повідомляється в Комісію.

Стаття 15.  Назва

З метою здійснення своєї діяльності, кредитні установи можуть, незважаю­чи на будь-які положення стосовно використання слів «банк», «ощадний банк» або інших банківських назв, які можуть існувати в приймаючій державі-члені, використовувати на території Співтовариства таку саму назву, яку вони вико­ристовують в державі-члені, в якій знаходиться їхній головний офіс. У випад­ках, коли можуть виникнути проблеми тлумачення назви, приймаючі держави-члени можуть вимагати, щоб назва супроводжувалася певними пояснюючими уточненнями.

Стаття 16.  Істотна участь в кредитній установі

1.  Держави-члени повинні вимагати, щоб будь-яка фізична або юридична особа, яка намагається прямо або опосередковано мати істотну участь в креди­тній установі, спочатку повідомляла про це компетентні органи, вказуючи роз­мір такої участі. Така особа повинна також інформувати компетентні органи про свої плани щодо збільшення істотної участі, в результаті чого кількість прав голосу або частка капіталу, що їй належить, може сягати або перевищувати 20%, 33% або 50%, або кредитна установа може стати її дочірньою компанією.

Без шкоди для положення пункту 2, компетентні органи мають максималь­ний строк три місяці з моменту повідомлення, передбаченого в першому абза­ці, щоб перешкодити таким планам, якщо, зважаючи на необхідність гаранту­вати належне та необхідне управління кредитною установою, вони не задоволені щодо відповідності особи, передбаченої в першому абзаці. Якщо вони не запе­речують здійсненню намірів, зазначених в першому підпункті, то вони можуть встановити максимальний термін для їх здійснення.

2.  Якщо особа, яка набуває дольову участь, зазначену в пункті 1, є кредит­ною установою, що має ліцензію на здійснення діяльності в іншій державі-члені, або є материнською компанією кредитної установи, що має ліцензію на здійснення діяльності в іншій державі-члені, або є фізичною чи юридичною особою, яка здійснює контроль над кредитною установою, що має ліцензію на здійснення діяльності в іншій державі-члені, і якщо в результаті такої дольової участі установа, в якій ця особа передбачає мати таку участь, може стати дочі­рньою компанією або перейти під її контроль, рішення щодо такого набуття дольової участі повинно здійснюватись за попередньою консультацією, як за­значено в статті 12.

3.  Держави-члени повинні вимагати, щоб будь-яка фізична або юридична особа, яка хоче прямо або опосередковано передати участь в кредитній устано­ві, повинна спочатку повідомляти про це компетентні органи, вказуючи розмір передбаченої участі. Така особа повинна також повідомляти компетентні орга­ни про наміри зменшити істотну участь, в результаті чого кількість прав голосу або частина капіталу, яким вона володіє, може знизитися нижче 20%, 33% або 50%, або дана установа може перестати бути її дочірньою компанією.

4.  Як тільки кредитним установам стає про це відомо, вони повинні інфор­мувати компетентні органи про будь-яке набуття або передачу дольової участі в їхньому капіталі, в результаті якої дольова участь може перевищувати або зме­ншуватись нижче одного з відсоткових порогів, зазначених в пунктах 1 і 3.

Вони також повинні принаймні один раз на рік повідомляти компетентним органам імена акціонерів та учасників, які мають істотну участь та розміри такої участі, у вигляді, наприклад, списків акціонерів або учасників, що склада­ються на щорічних загальних зборах, або відповідно до вимог, які застосову­ються до компаній, для їх включення до списків на фондових біржах.

5. Держави-члени повинні вимагати, щоб у випадку здійснення впливу осо­бами, зазначеними в пункті 1, який може завдати шкоди належному та необхідйому управлінню установою, компетентні органи застосовують відповідні захо­ди для того, щоб покласти край такій ситуації. Такі заходи можуть включати, наприклад, накази, санкції по відношенню до керівників і менеджерів, а також позбавлення прав голосу, що закріплені за акціями, якими володіють акціонери або учасники, про яких йдеться.

Подібні заходи застосовуються до фізичних і юридичних осіб, які не вико­нують вимог щодо надання попередньої інформації, як зазначено в пункті 1. Якщо дольова участь набувається всупереч дій компетентних органів, держави-члени, незалежно від застосування інших санкцій, повинні передбачити при­пинення дії відповідних прав голосу або недійсність підрахунку голосів або можливість їх скасування.

6. З метою визначення кваліфікованої участі і інших видів дольової участі, передбачених в цій статті, повинні враховуватися положення статті 7 Директи­ви 88/627/ЕЕС щодо прав голосу.

Стаття 17.  Процедури й механізми внутрішнього контролю

Компетентні органи держав-членів походження повинні вимагати, щоб ко­жна кредитна установа мала належні адміністративні й бухгалтерські процедури та відповідні механізми внутрішнього контролю.

Частина III Положення щодо свободи підприємництва і надання послуг

Стаття 18.  Кредитні установи

Держави-члени повинні забезпечити, щоб види діяльності, зазначені в спи­ску Додатку І, могли здійснюватись на їхній території відповідно до положень статті 20 (1-6), статті 21 (1-2), і статті 22, як шляхом заснування структурних підрозділів, так і шляхом надання послуг, будь-якою кредитною установою, яка має ліцензію на здійснення діяльності, і за якою здійснюється нагляд компете­нтними органами іншої держави-члена, за умови, що ліцензія поширюється на такі види діяльності.

Стаття 19. Фінансові установи

Держави-члени також повинні забезпечити, щоб види діяльності, зазначені в Додатку І, могли здійснюватися на їхній території у відповідності з стаття­ми 20 (1—6), статтею 21 (1—2), і статтею 22, як шляхом заснування структурних підрозділів, так і шляхом надання послуг, будь-якою фінансовою установою з іншої держави-члена, як в якості дочірньої компанії кредитної установи, так І в якості спільної дочірньої компанії двох або більше кредитних установ, статути яких дозволяють здійснювати такі види діяльності, і яка відповідає наступним вимогам"

—   материнська компанія або компанії повинні мати ліцензію на здійснен­ня діяльності в якості кредитних установ в державі-члені, законодавст­вом якої керується дочірня компанія;

—   така діяльність дійсно повинна здійснюватись в межах території тієї ж самої держави-члена;

—   материнська компанія або компанії повинні володіти 90% або більше прав голосу, відповідно до часток у капіталі дочірньої компанії;

—   материнська компанія або компанії повинні відповідати вимогам ком­петентних органів щодо належного управління дочірньої компанії і повинні оголосити, за погодженням з компетентними органами держави-члена походження, про те, що вони солідарне гарантують зобов'язання дочірньої компанії;

—  дочірня компанія повинна підпадати, в тому числі стосовно згаданих ви­дів діяльності, під консолідований нагляд материнської компанії або кож­ної з материнських компаній у відповідності з статтями 52—56, зокрема для розрахунку коефіцієнту платоспроможності, для контролю за велики­ми ризиками і для обмеження дольової участі, передбаченої в статті 51. Відповідність цим вимогам повинна перевірятися компетентними органами держави-члена походження і остання повинна видати дочірній компанії серти­фікат відповідності, який має бути частиною повідомлення, зазначеного в стат­тях 20 (1-6) і 22 (1—2).

Компетентні органи держави-члена походження повинні забезпечити здій­снення нагляду за дочірньою компанією у відповідності з статтями 5 (3), 16, 17, 26, 28, 29. ЗО і 32.

Положення, передбачені в цій статті, повинні застосовуватися mutatis mutandis до дочірніх компаній з урахуванням відповідних змін . Зокрема, слова «кредит­на установа» повинні читатися як «фінансова установа, яка відповідає умовам, що визначені в статті 19», а слово «ліцензія» як «статут».

Другий абзац статті 20 (3) повинен читатись наступним чином: «Компетен­тні органи держави-члена походження також повинні повідомляти про розмір власних коштів дочірньої компанії фінансової установи і про коефіцієнт консо­лідованої платоспроможності кредитної установи, яка є його материнською компанією».

Якщо фінансова установа, яка підпадає під дію цієї статті, припиняє вико­нувати будь-яку із встановлених умов, держава-член походження повідомляє про це компетентні органи приймаючої держави-члена і діяльність цієї установи в приймаючій державі-члені підпадає під пряму дію законодавчих норм останньої.

Стаття 20.  Реалізація права на здійснення підприємницької діяльності

1.  Кредитна установа, яка хоче заснувати структурний підрозділ на території іншої держави-члена, повинна повідомити про це компетентні органи своєї держави-члена.

2. Держава-член повинна вимагати, щоб кожна кредитна установа, яка хоче заснувати структурний підрозділ в іншій державі-члені, включала до повідом­лення, зазначеного в пункті 1, наступну інформацію про:

(a)  державу-члена, на території якої вона планує заснувати структурний під­розділ;

(b)  програму діяльності, вказавши, inter alia, вид діяльності та організаційну структуру структурного підрозділу;

(c)  адресу в приймаючій державі-члені, звідки можна отримати документи;

(d)  імена осіб, які відповідають за управління структурним підрозділом.

3.  Якщо компетентні органи держави-члена походження не мають причин для сумніву щодо відповідності адміністративної структури або фінансової си­туації кредитної установи, враховуючи її майбутню діяльність, вони протягом З місяців після отримання інформації, про яку йдеться в пункті 2, повинні пере­дати її компетентним органам приймаючої держави-члена та повинні повід­омити про це установу.

Компетентні органи держави-члена походження також повинні надавати інформацію про розмір власних коштів і коефіцієнт платоспроможності креди­тної установи.

Коли компетентні органи держави-члена походження відмовляються нада­вати компетентним органам приймаючої держави-члена інформацію, зазначе­ну в пункті 2, вони повинні пояснити даній установі причини своєї відмови протягом трьох місяців після отримання всієї інформації. Відмова або відсут­ність відповіді може бути оскаржена в суді в державі-члені походження.

4. До того, як філія структурний підрозділ розпочне свою діяльність, компе­тентні органи приймаючої держави-члена повинні протягом двох місяців після отримання інформації, зазначеної в пункті 3, підготуватися до здійснення на­гляду за кредитною установою у відповідності з статтею 22 і, якщо необхідно, вказати умови, за яких, в інтересах спільного блага, ця діяльність повинна здій­снюватися в приймаючий державі-члені.

5.  Після отримання повідомлення від компетентних органів приймаючої держави-члена, або у випадку закінчення періоду, передбаченого в пункті 4, і неотримання будь-якого повідомлення від останніх, структурний підрозділ може бути засновано і розпочинати свою діяльність.

6.  У випадку зміни будь-якої інформації, наданої відповідно до пунктів 2 (Ь), (с) або (d), кредитна установа повинна письмово повідомити про вказані зміни компетентні органи приймаючої держави-члена та держави-члена похо­дження принаймні за місяць до внесення змін для того, щоб дати можливість компетентним органам держави-члена походження прийняти рішення відпові­дно до пункту 3, та компетентним органам приймаючої держави-члена винести рішення щодо здійснення зміни відповідно до пункту 4.

7.  Структурні підрозділи, які розпочали свою діяльність у відповідності до діючих в приймаючій державі-члені положень, до 1 січня 1993 року повинні пройти процедуру, викладену в пунктах 1—5. З цієї дати вони повинні будуть керуватись положеннями пункту 6 і статтями 18, 19, 22, 29.

Стаття 21.  Здійснення свободи надання послуг

1.  Будь-яка кредитна установа, яка хоче використати свободи надання по­слуг вперше на території іншої держави-члена, повинна поінформувати компе­тентні органи держави-члена походження про діяльність, зазначену в Додат­ку І, яку вона має на меті здійснювати.

2.  Протягом одного місяця після отримання повідомлення, зазначеного в пункті 1, компетентні органи держави-члена походження повинні надіслати це повідомлення до компетентних органів приймаючої держави-члена.

3.  Ця стаття не повинна впливати на права, набуті кредитними установами, що надають послуги, до 1 січня 1993 року.

Стаття 22. Повноваження компетентних органів приймаючої держави-члена

1. Приймаючі держави-члени можуть вимагати для статистики, щоб всі кре­дитні установи, які мають структурні підрозділи на їх територіях, періодично звітували про свою діяльність в цих приймаючих державах-членах компетент­ним органам цих країн.

При виконанні покладених на них обов'язків, передбачених статтею 27, приймаючі держави-члени можуть вимагати, щоб структурні підрозділи креди­тних установ з інших держав-членів надавали таку ж саму інформацію, яку вони вимагають для таких цілей від вітчизняних кредитних установ.

2.  Якщо компетентні органи приймаючої держави-члена переконаються, що кредитна установа, яка має структурний підрозділ або надає послуги на її території, не відповідає чинним положенням законодавства цієї країни, прийн­ятих відповідно до положень цієї Директиви, які містять повноваження компе­тентних органів приймаючої держави-члена, ці органи повинні вимагати від цієї кредитної установи припинення такої незаконної діяльності.

3.  Якщо зазначена установа не здійснює необхідні заходи, компетентні ор­гани приймаючої держави-члена відповідно інформують про це компетентні ор­гани держави-члена походження. Компетентні органи держави-члена походження при першій можливості повинні здійснити заходи для забезпечення того, щоб зазначена установа припинила таку незаконну діяльність. Про характер цих за­ходів повідомляється компетентним органам приймаючої держави-члена.

4.  Якщо, незважаючи на заходи, здійснені державою-членом походження, або тому, що ці заходи виявилися невідповідними або не можуть застосовувати­ся в зазначеній державі-члені, установа продовжує порушувати положення за­конодавства, зазначені в пункті 2, які діють в приймаючій державі-члені, остан­ня має право, після повідомлення компетентних органів держави-члена походження, вжити відповідних заходів для того, щоб запобігти або притягнути до відповідальності за наступні порушення законодавства, та, якщо це необхід­но, не дозволити цій установі здійснювати подальшу діяльність на своїй тери­торії. Держави-члени повинні забезпечити, щоб на їх територіях було можливо підготувати юридичні документи, необхідні для здійснення таких заходів щодо кредитних установ.

5.  Положення пунктів 1—4 не впливають на повноваження приймаючих держав-членів вживати відповідних заходів для того, щоб запобігти або притя­гнути до відповідальності за порушення, здійснені на їх територіях, які супере­чать положенням законодавства, прийнятих цими країнами в спільних інтере­сах. Це включає можливість перешкоджати установам-порушницям здійснювати будь-які операції на їхніх територіях.

6. Будь-які заходи, здійснені відповідно до пунктів 3, 4 і 5, які передбача­ють штрафні санкції або обмеження на здійснення свободи надання послуг, повинні бути належним чином пояснені та доведені до відома зазначеної кре­дитної установи. Кожен такий захід може бути оскарженим в суді держави-члена, компетентні органи якої застосували його.

7.  Перед тим як проводити процедуру, передбачену в пунктах 2, 3 і 4, ком­петентні органи приймаючої держави-члена можуть у випадку крайньої необ­хідності вживати запобіжних заходів, необхідних для захисту інтересів вкладни­ків, інвесторів та інших осіб, яким надаються послуги. Комісія і компетентні органи інших держав-членів, яких це стосується, повинні бути поінформовані про такі заходи при першій можливості.

Після консультацій з компетентними органами держав-членів, яких це сто­сується, Комісія може вирішити, що зазначені держави-члени повинні змінити або скасувати ці заходи.

8.  Приймаючі держави-члени можуть здійснювати повноваження, покладе­ні на них відповідно до цієї Директиви, шляхом вжиття відповідних заходів з метою запобігання або покарання за порушення, здійснені на їхніх територіях. Це включає можливість заборонити установам здійснювати подальшу діяль­ність на їхніх територіях.

9. У випадку позбавлення установи ліцензії на здійснення діяльності, ком­петентні органи приймаючої держави-члена повинні бути поінформовані про це та вжити відповідних заходів, спрямованих на перешкоджання зазначеній установі проводити подальші операції на її території, з метою захисту інтересів вкладників. Кожні два роки Комісія повинна подавати звіт про такі випадки Консультаційному Комітету з питань банківської діяльності.

Ю. Держави-члени повинні інформувати Комісію про кількість та види ви­падків, в яких була надана відмова відповідно до статті 20 (1)-(6) або, по яких було вжито заходи у відповідності з пунктом 4 цієї статті. Комісія повинна подавати звіт про такі випадки Консультаційному Комітету з питань банківсь­кої діяльності кожні два роки.

11. Ніщо в цій статті не повинно перешкоджати кредитним установам, го­ловні офіси яких знаходяться в інших державах-членах, рекламувати свої по­слуги, використовуючи всі наявні засоби комунікації в приймаючій державі-члені, які повинні відповідати будь-яким правилам, що регулюють форму і зміст такої реклами, прийнятих в інтересах спільного блага.

Частина IV Відносини з третіми країнами

Стаття 23.  Нотифікація дочірніх компаній суб'єктів підприємницької діяльності третіх країн та умови доступу на ринки цих країн

1.  Компетентні органи держав-членів повинні інформувати Комісію:

(a)  про будь-яке ліцензування прямої або непрямої дочірньої компанії, дія­льність одної або більше материнських компаній якої регулюються законодав­ством третьої країни. Комісія відповідно повинна інформувати про це Консу­льтаційний Комітет з питань банківської діяльності;

(b)  коли, така материнська компанія набуває дольової участі в кредитній установі Співтовариства, в результаті чого ця кредитна установа стає його дочі­рньою компанією. Комісія відповідно повинна інформувати про це Консульта­ційний Комітет з питань банківської діяльності;

Коли ліценція надається прямій або непрямій дочірній компанії однієї або більше материнських компаній, діяльність яких регулюється законодавством третіх країн, в нотифікації, яку компетентні органи повинні надіслати Комісії відповідно до статті 11, повинна бути точно вказана структура групи.

2. Держави-члени повинні інформувати Комісію про будь-які труднощі за­гального характеру, яких зазнають їхні кредитні установи під час заснування або здійснення діяльності в третій країні.

3.  Комісія повинна періодично підготовлювати звіт щодо розгляду підходу, який застосовується до кредитних установ Співтовариства в третіх країнах, як викладено в пунктах 4 і 5, стосовно заснування та здійснення банківської діяль­ності І набування участі в кредитних установах третіх країн. Комісія повинна подавати такі звіти разом з будь-якими відповідними пропозиціями на розгляд Раді.

4. Якщо Комісія на основі звітів, зазначених в пункті 3, або на основі іншої інформації приходить до висновку, що третя країна не надає кредитним уста­новам Співтовариства такого належного доступу до ринку, який надається кре­дитним установам третіх країн Співтовариством, Комісія може подати пропо­зиції на розгляд Ради для видачі доручення щодо проведення переговорів з метою отримання рівних конкурентних умов для кредитних установ Співтова­риства. Рада приймає рішення на основі визначеної більшості голосів.

5.  Якщо Комісія на основі звітів, зазначених в пункті 3 або на основі іншої інформації дійде до висновку, що до кредитних установ Співтовариства, які знаходяться в третіх країнах, не застосовується національний режим, який би надавав такі ж самі конкурентні можливості, які існують для вітчизняних кре­дитних установ та, якщо умови належного доступу до ринку не виконуються, Комісія може ініціювати переговори для того, щоб покращити цю ситуацію.

При обставинах, описаних в першому підпункті, в будь-який час також може бути вирішено, водночас з ініціюванням переговорів відповідно до процедури, викладеної в статті 60 (2), що компетентні органи держав-членів повинні обме­жувати або призупиняти винесення своїх рішень по запитам, що надходять під час винесення рішення, або майбутніх запитів щодо надання ліцензії та набуття дольової участі прямими або непрямими материнськими компаніями, діяль­ність яких регулюється законодавством третьої країни, про яку йдеться. Трива­лість зазначених заходів не повинна перевищувати трьох місяців.

До завершення цього трьохмісячного строку виходячи з результатів перего­ворів та діючи за пропозицією Комісії, Рада може вирішувати кваліфікованою більшістю чи потрібно продовжувати ці заходи.

Такі обмеження або призупинення не повинні застосовуватися до відкриття дочірніх компаній кредитними установами або їх дочірніми компаніями, які належним чином отримали дозвіл на здійснення діяльності в Співтоваристві, а також до набуття такими установами або дочірніми компаніями дольової участі в кредитних установах Співтовариства.

6. Якщо Комісія дійде висновку, що має місце одна із ситуацій, описаних в пунктах 4 і 5, то держави-члени повинні повідомляти Комісію за її проханням:

(a)  про будь-який запит щодо надання ліцензії прямій або непрямій дочір­ній компанії однієї або більше материнських компаній, діяльність яких регулюється законодавством третьої країни;

(b)  якщо їх інформують відповідно до статті 16 про те, що такий суб'єкт підприємницької діяльності пропонує набути дольову участь в кредит­ній установі Співтовариства таким чином, щоб ця кредитна установа стала його дочірньою компанією. Обов'язок надавати таку інформацію перестає діяти, коли з третьою країною досягається домовленість, зазна­чена в пункті 4 або 5, або коли заходи, зазначені в другому та третьому підпунктах пункту 5, перестають вживатися.

7.  Заходи, прийняті відповідно до цієї статті відповідають обов'язкам Спів­товариства за будь-якими міжнародними угодами, двосторонніми або багато­сторонніми, які регулюють започаткування діяльності кредитних установ та її ведення.

Стаття 24.  Структурні підрозділи кредитних установ, які мають свої головні офіси за межами Співтовариства

1. Держави-члени не повинні застосовувати до структурних підрозділів кре­дитних установ, які мають свій головний офіс за межами Співтовариства, під час здійснення ними своєї діяльності, положення, які надають їм більш сприя­тливі умови порівняно з тими, що застосовуються до структурних підрозділів кредитних установ, головний офіс яких знаходиться в Співтоваристві.

2.   Компетентні органи повинні повідомляти Комісію і Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності про всі випадки ліцензування структурних підрозділів кредитних установ, які мають свій головний офіс за межами Співтовариства.

3. Не порушуючи положень пункту 1, Співтовариство, відповідно до Дого­вору, може шляхом укладання угод з однією або більше третіми країнами, пого­дитись застосовувати на основі принципу взаємності положення, згідно з яки­ми на структурні підрозділи кредитної установи, яка має свій головний офіс за межами Співтовариства, поширюються однакові умови по всій території Спів­товариства.

Стаття 25.  Співпраця з компетентними органами третіх країн стосовно нагляду на консолідованій основі

1.  Комісія може подати пропозиції на розгляд Ради, як за проханням держа-ви-члена, так і за своєї власною ініціативою, для обговорення угод або домов­леностей з однією або більше третіми країнами стосовно засобів здійснення нагляду на консолідованій основі за:

—   кредитними установами, материнськими компаніями, які мають свої го­ловні офіси в третіх країнах та

—   кредитними установами, розташованими в третіх країнах, материнськи­ми компаніями, які, незалежно від того чи є вони кредитними установа­ми чи фінансовими холдинговими компаніями, мають свої головні офі­си в Співтоваристві.

2. Домовленості, зазначені в пункті 1, повинні забезпечувати дві умови:

—   щоб компетентні органи держав-членів могли отримувати інформацію, необхідну для здійснення нагляду, на основі їхньої фінансової консолі­дованої ситуації, за кредитними установами або фінансовими холдинго­вими компаніями, які розміщені в Співтоваристві, та які мають в якості дочірніх компаній кредитні або фінансові установи, що знаходяться за межами Співтовариства, або які беруть участь в таких установах;

—   щоб компетентні органи третіх країн могли отримувати інформацію, не­обхідну для здійснення нагляду за материнськими компаніями, головні офіси яких знаходяться на їх територіях, і які мають в якості дочірніх компаній кредитні або фінансові установи, що знаходяться в одній або більше державах-членах, або які беруть участь в таких установах.

3.  Комісія та Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності по­винні розглянути результати переговорів, зазначених в пункті 1, та ситуацію, яка виникає з цього приводу.

Частина V Принципи та технічні інструменти пруденційного нагляду

Розділ І

ПРИНЦИПИ ПРУДЕНЦІЙНОГО НАГЛЯДУ

Стаття 26.  Повноваження держави-члена походження щодо здійснення нагляду

1 Компетентні органи держави-члена походження, без шкоди для поло­жень цієї Директиви, які покладають обов'язки на компетентні органи прийма­ючої держави-члена, повинні здійснювати пруденційний нагляд за кредитною установою, в тому числі і пруденційний нагляд за діяльністю, яку вона здійс­нює у відповідності із статтями 18 і 19.

2. Пункт 1 не повинен перешкоджати здійсненню пруденційного нагляду на консолідованій основі відповідно до цієї Директиви.

Стаття 27.  Повноваження приймаючої держави-члена

Приймаючі держави-члени зобов'язані співпрацювати з компетентними ор­ганами держави-члена походження при здійсненні нагляду за ліквідністю стру­ктурних підрозділів кредитних установ при здійсненні подальшої координації. Без шкоди для заходів, необхідних для посилення Європейської Валютної Си­стеми, приймаючі держави-члени повинні зберігати повну відповідальність за вжиття необхідних заходів під час реалізації своєї валютної політики. Такі захо­ди не можуть передбачати дискримінаційне або обмежуюче відношення на під­ставі того, що кредитна установа отримала ліцензію в іншій державі-члені.

Стаття 28.  Співпраця щодо здійснення нагляду

Компетентні органи держав-членів, яких це стосується, повинні тісно спів­працювати з метою здійснення нагляду за діяльністю кредитних установ, які ді­ють, зокрема, через заснування своїх структурних підрозділів в одній або біль­ше державах-членах, в яких не знаходяться їхні головні офіси. Вони повинні забезпечувати один одного інформацією стосовно управління та володіння та­кими кредитними установами, що може сприяти здійсненню нагляду та вивченню умов щодо їх ліцензування, і всієї інформації, яка може сприяти моніторингу діяльності таких установ, а саме з огляду на ліквідність, платоспроможність, де­позитні гарантії, обмеження великих ризиків, адміністративні і бухгалтерські процедури та механізми внутрішнього контролю.

Стаття 29.

Перевірка на місцях структурних підрозділів, заснованих в іншій державі-члені

1.  Приймаючі держави-члени повинні забезпечити, щоб, у випадку, коли кредитна установа, яка отримала ліцензію в іншій державі-члені, здійснює свою діяльність через структурний підрозділ, компетентні органи держави-члена по­ходження, після інформування компетентних органів приймаючої держави-члена, могли б здійснювати особисто або за допомогою посередників, яких вони при­значають для цієї мети, перевірку на місцях інформації, зазначеної в статті 28.

2. З метою перевірки структурних підрозділів, компетентні органи держави-члена походження також можуть застосовувати одну із процедур, викладених в статті 56 (7).

3.  Ця стаття не повинна впливати на право компетентних органів приймаю­чої держави-члена здійснювати, на виконання своїх обов'язків, відповідно до цієї Директиви, перевірки на місцях структурних підрозділів, заснованих на їх території.

Стаття ЗО.  Обмін інформацією та професійна таємниця

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб всі особи, які працюють або працювали на компетентні органи, так само, як і аудитори або експерти, які діють від імені компетентних органів, зберігали професійну таємницю. Це озна­чає, шо ніяка конфіденційна інформація, яку вони можуть отримувати під час виконання своїх обов'язків, не повинна розкриватися будь-якій особі або орга­ну, за винятком інформації у вигляді резюме або в узагальненій формі таким чином, щоб не можна було визначити окремі установи. Така заборона не поши­рюється на випадки, передбачені кримінальним законодавством.

Незважаючи на це, якщо кредитна установа була проголошена банкрутом або примусово ліквідується, конфіденційна інформація, що не стосується третіх осіб, які намагаються врятувати цю кредитну установу, може бути розголо­шена в суді під час цивільних або арбітражних процесів.

2.  Пункт 1 не повинен перешкоджати компетентним органам різних дер-жав-членів обмінюватися інформацією відповідно до цієї Директиви та інших директив, які застосовуються до кредитних установ. Ця інформація повинна відповідати умовам професійної таємниці, зазначеної в пункті 1.

3. Держави-члени можуть укладати угоди про співробітництво, які передба­чають обмін інформацією з компетентними органами третіх країн або з органа­ми виконавчої влади третіх країн, як визначено в пунктах 5 і 6, тільки якшо розкрита інформація підпадає під гарантії професійної таємниці, принаймні еквівалентним тим, які зазначені в цій статті. Такий обмін інформацією пови­нен здійснюватися для виконання зазначеними органами своїх наглядових за­вдань.

Якщо інформація походить з іншої держави-члена, вона не може бути роз­крита без прямої згоди компетентних органів, які її розкрили, та коли необхід­но, повинна використовуватися лише у цілях, на які зазначені органи дали свою згоду.

4.  Компетентні органи, які отримують інформацію згідно пункту 1 або 2, можуть використовувати її тільки під час виконання своїх обов'язків:

—   для того, щоб перевірити виконання умов, які регулюють започаткуван-ня діяльності кредитних установ та для того, щоб сприяти здійсненню моніторингу діяльності таких установ на консолідованій або неконсолі-дованій основі, особливо з огляду на моніторинг ліквідності, платоспро­можності, великих ризиків, адміністративних і бухгалтерських процедур та механізмів внутрішнього контролю, або

—   для накладання санкцій, або

—   під час адміністративної апеляції проти рішення компетентних органів, або

—   під час судового провадження, розпочатого відповідно до статті 33, або спеціальних положень, передбачених в цій та інших прийнятих дирек­тивах стосовно кредитних установ.

5.  Пункти 1 і 4 не повинні перешкоджати обміну інформацією на території держави-члена, якщо в тій же самій державі-члені існує два або більше компе­тентних органів, або між державами-членами, між компетентними органами та:

—   органами, на яких покладено державний обов'язок здійснювати нагляд за діяльністю інших фінансових організацій і страхових компаній, та органами, які відповідають за нагляд за фінансовими ринками,

—   органами, які займаються ліквідацією і банкрутством кредитних установ та іншими подібними процедурами,

—   особами, які відповідають за проведення аудиту , що вимагається зако­ном, рахунків кредитних та інших фінансових установ, під час виконан­ня своїх наглядових функцій, і не повинні перешкоджати розкриттю інформації органам, які збирають інформацію про схеми гарантування депозитних вкладів, яка є необхідною для здійснення їхніх функцій. Отри­мана інформація повинна відповідати умовам професійної таємниці, за­значеним в пункті 1.

6.  Незважаючи на положення пунктів з 1 по 4, держави-члени можуть нада­вати дозвіл на здійснення обміну інформацією між компетентними органами та:

—   органами, які відповідають за нагляд за органами, що займаються лікві­дацією і банкрутством кредитних установ та іншими подібними проце­дурами, або—   органами, які відповідають за нагляд за особами, що зобов'язані прово­дити встановлений законом аудит рахунків страхових компаній, кредит­них установ, інвестиційних компаній та інших фінансових установ.

Держави-члени, які користуються положеннями першого підпункту, повинні вимагати виконання принаймні наступних умов:

—   інформація повинна використовуватися з метою здійснення наглядових завдань, зазначених в першому підпункті;

—   отримана інформація в даному контексті повинна відповідати вимогам професійної таємниці, зазначеним в пункті 1;

—   якщо інформація походить з іншої держави-члена, вона не може бути розкрита без прямої згоди компетентних органів, які її розкрили, та, якщо така згода була отримана, інформація повинна використовуватися виключно в цілях, на які ці органи дали свою згоду.

Держави-члени повинні повідомити Комісії та іншим державам-членам на­зву органів, які можуть отримувати інформацію відповідно до цього пункту.

7.  Незважаючи на положення пунктів ] —4, держави-члени можуть, з метою посилення стабільності, в тому числі цілісності, фінансової системи, дозволити здійснювати обмін інформацією між компетентними органами та органами, які відповідно до законодавства відповідають за виявлення та розслідування пору­шень законодавства про підприємництво.

Держави-члени, на які поширюється дія положень першого підпункту, по­винні вимагати виконання принаймні наступних умов:

—   інформація повинна використовуватися з метою здійснення наглядових завдань, зазначених в першому підпункті;

—   отримана інформація в даному контексті повинна підлягати умовам про­фесійної таємниці, зазначеним в пункті 1;

—   коли інформація походить з іншої держави-члена, вона не може бути розкрита без прямої згоди компетентних органів, які її розкрили, та, якщо така згода була отримана, інформація повинна використовуватися виключно в цілях, на які ці органи дали свою згоду.

Якщо в державі-члені компетентні органи або органи, зазначені в першому підпункті, виконують своє завдання по виявленню та розслідуванню за допомо­гою осіб, враховуючи їхню особливу компетентність, призначених для цієї мети та які не перебувають на державній службі, таким особам може надаватися дозвіл здійснювати обмін інформацією, яка передбачена в першому підпункті за умов, визначених в другому підпункті.

Для виконання положення третього абзацу другого підпункту, органи, за­значені в першому підпункті, повинні повідомляти компетентним органам, які розкрили інформацію, імена та конкретні обов'язки осіб, яким надсилається така інформація.

Держави-члени повинні повідомляти Комісії та іншим державам-членам назву органів, які можуть отримувати інформацію відповідно до цього пункту.

До 31 грудня 2000р., Комісія повинна підготувати звіт щодо застосування положень цього пункту.

8.  Ця стаття не повинна перешкоджати компетентним органам надавати:

—   центральним банкам та іншим органам, які виконують подібні функції в якості органів монетарної політики,

—   коли необхідно іншим державним органам, відповідальним за здійснен­ня нагляду за платіжними системами, інформацію, призначену для виконання їхнього завдання, та не повинна перешкоджати таким органам надавати компетентним органам таку інформа­цію, яка може бути їм потрібна для виконання положень пункту 4. Отримана інформація в цьому контексті підпадає під вимоги професійної таємниці, ви­значені в цій статті.

9.  Крім того, незважаючи на положення, зазначені в пунктах 1—4, держави-члени на основі положень, встановлених законодавством, можуть дозволяти розкриття певної інформації іншим департаментам адміністрацій їхнього цент­рального органу виконавчої влади, який відповідає за законодавство щодо на­гляду за кредитними, фінансовими установами, компаніями, які надають по­слуги з інвестування, страховими компаніями, та інспекторам, які діють від імені цих департаментів.

Однак, таке розкриття інформації може здійснюватися тільки тоді, коли це необхідно для здійснення пруденційного контролю.

Проте, держави-члени повинні забезпечити, щоб інформація, отримана згі­дно пунктів 2 і 5, та отримана шляхом проведення перевірки на місцях, зазна­чена в статті 29 (1) та (2), ніколи не розкривалася у випадках, зазначених в цьому пункті, за виключенням, коли на це є пряма згода компетентних органів, які розкрили інформацію, або згода компетентних органів держав-членів, в яких здійснювалася перевірка на місцях.

10.  Ця стаття не повинна перешкоджати компетентним органам передавати інформацію, зазначену в пунктах 1—4, кліринговому дому або іншому подібно­му органу, який визнається національним законодавством, для забезпечення одного з ринків їхніх держав-членів послугами по здійсненню клірингу та роз­рахунків, якщо вони вважають, що необхідно передавати інформацію для за­безпечення належного функціонування цих органів у випадках дефолту або потенційного дефолту учасників ринку. Інформація, отримана з цього приводу, підпадає під вимоги професійної таємниці, визначеним в пункті 1. Однак, дер­жави-члени повинні забезпечити, щоб інформація, отримана згідно пункту 2, не могла бути розкрита за обставин, зазначених в цьому пункті, без прямої згоди компетентних органів, які її розкрили.

Стаття 31.  Обов'язки осіб, відповідальних за здійснення належного контролю за річними та консолідованими звітами

1. Держави-члени повинні принаймні забезпечити, щоб: (а) будь-яка особа, яка має дозвіл в значенні Директиви Ради 84/253/ЕЕС (14), виконуючи в кредитній установі завдання, зазначене в статті 51 Директиви Ради 78/660/ЕЕС (15) або в статті 37 Директиви Ради 83/349/ EEC, або в статті ЗІ Директиви 85/611/ЕЕС (16), або будь-яке інше вста­новлене законом завдання, була зобов'язана негайно звітувати компете­нтним органам про будь-які факти або рішення цієї установи, про які їй стало відомо під час виконання свого завдання, яке полягає в тому, щоб:

—   встановлювати суттєві порушення законодавства, підзаконних або ад­міністративних положень, що встановлюють умови ліцензування, або які регулюють тільки здійснення діяльності кредитних установ, або

—   впливати на безперервне функціонування кредитної установи,

—   призводити до відмови затверджувати звіти або до затвердження зві­тів, але із застереженнями;

 (b) така особа також повинна звітувати про будь-які факти або рішення, про які їй стає відомо під час виконання свого завдання, як описано в пункті (а), в установі, яка має тісні зв'язки з кредитною установою, в результаті відносин з приводу контролю, в якій вона виконує вищеза­значене завдання.

2. Розкриття компетентними органами в установленому порядку інформації про будь-який факт або рішення, зазначені в пункті 1, особами, компетентни­ми згідно з Директивою 84/253/ЕЕС, не є порушенням будь-якого обмеження щодо розкриття інформації, яке обумовлене контрактом або будь-яким зако­нам, підзаконними або адміністративним положенням, та не призводить до притягнення таких осіб до будь-якої відповідальності.

Стаття 32.  Повноваження компетентних органів щодо застосування санкцій

Без шкоди для процедур щодо позбавлення ліцензії та положень криміналь­ного законодавства, держави-члени повинні передбачити, щоб їхні відповідні компетентні органи могли приймати або накладати штрафи, або вживати захо­ди, направлені тільки на припинення виявлених порушень або усунення при­чин таких порушень, по відношенню до кредитних установ або тих, хто дійсно контролює діяльність кредитних установ, які порушують закони, підзаконні та адміністративні положення стосовно нагляду або здійснення їхньої діяльності.

Стаття 33. Право звернення до суду

Держави-члени повинні забезпечити, щоб рішення, прийняті по відношен­ню до кредитної установи у відповідності із законодавством, регулюючими або адміністративними положеннями, прийнятих згідно цієї Директиви, могли бути оскаржені в суді. Таке ж саме застосовується, коли не було прийнято рішення протягом шести місяців після надання заяви щодо отримання ліцензії, яка міс­тить всю інформацію, що вимагається згідно діючих положень.

Стаття ЗЗа

Стаття 3 Директиви 2000/46/ЕС повинна застосовуватись до кредитних уста­нов. (Доповнення статті 1 (2) Директиви 2000/28/ЕС)

Розділ 2

ТЕХНІЧНІ ІНСТРУМЕНТИ ПРУДЕНЦІЙНОГО НАГЛЯДУ

Глава І Власні кошти

Стаття 34. Загальні положення

1.  Кожного разу, коли держава-член законом, підзаконними або адміністра­тивними положеннями імплементує положення права Співтовариства щодо пруденційного нагляду за діючою кредитною установою, в яких використову­ються термін «власні кошти» або є посилання на цей термін, вона повинна привести у відповідність цей термін або поняття, що надається в пунктах 2, З і 4, і в статтях 35—38.

2. За умови обмежень, викладених в статті 38, сконсолідовані власні кошти кредитних установ складаються з наступних статей:

1) капіталу в значенні статті 22 Директиви 86/635/ЕЕС по мірі того як він був внесений, до якого додаються рахунки емісійної різниці, однак, за виклю­ченням, кумулятивних привілейованих акцій;

2)  резервних фондів (резервів) в значенні статті 23 Директиви 86/635/ЕЕС та прибутки і збитки минулих років в результаті використання прибутків і зби­тків на кінець року. Держави-члени можуть дозволити включати тимчасові при­бутки ще до прийняття формального рішення тільки якщо ці прибутки були перевірені особами, які мають повноваження на проведення аудиту рахунків і якщо компетентні органи переконаються, що сума, про яку йдеться, оцінена згідно з принципами, викладеними в Директиві 86/635/ЄЕЕС і не підлягає най­ближчим вирахуванням або виплаті дивідендів;

3) коштів для загальних банківських ризиків в значенні статті 38 Директиви 86/635/ЕЕС;

4)  фондів на переоцінку в значенні статті 33 Директиви 78/660/ЕЕС;

5)  уточнення вартості активів в значенні пункту (2) статті 37 Директиви 86/635/ЕЕС;

6)  інших статей в значенні статті 35;

7) зобов'язань членів кредитних установ, створених в якості кооперативних товариств та солідарні зобов'язання позичальників деяких установ, організова­них в якості фондів, як зазначено в пункті (1) статті 36;

8)  кумулятивних привілейованих акцій з встановленим строком і суборди-нованого боргу, як зазначено в пункті (3) статті 36;

Наступні статті повинні вираховуються відповідно до статті 38:

9)  власні акції за балансовою вартістю, якими володіє кредитна установа;

10)  нематеріальні активи в значенні пункту 9 статті 4 «Актив» Директиви 86/635/ЕЕС;

11) суттєві втрати поточного фінансового року;

12) дольова участь в інших кредитних і фінансових установах, яка переви­щує 10% їхнього капіталу, субординовані вимоги та інструменти зазначені в статті 35, якими кредитна установа володіє в кредитних і фінансових установах, де вона має дольову участь вищу за 10 % їх капіталу, в кожному випадку.

Коли акції іншої кредитної або фінансової установи перебувають у тимча­совому володінні з метою проведення операції по здійсненню фінансової допо­моги, яка призначена для реорганізації та рятування тієї установи, компетентні органи можуть відмовитися від застосування цього положення.

13)  дольова участь в інших кредитних і фінансових установах на рівні до 10% їхнього капіталу, субординовані вимоги і інструменти зазначені в статті 35, які кредитна установа має по відношенню до кредитних або фінансових уста­нов крім тих, що зазначені в пункті (12) стосовно загальної суми такої дольової участі, субординовані вимоги і інструменти, що перевищують 10% власних ко­штів тієї кредитної установи, розраховані до відрахування статей пункту (12) і цього пункту.

З метою подальшого узгодження положень щодо консолідації, держави-члени можуть забезпечити, щоб для розрахунку неконсолідованих власних коштів, материнським компаніям, які підлягають нагляду на консолідованій основі, не потрібно вираховувати свою дольову участь в інших кредитних чи фінансових установах, які включені до консолідації. Це положення застосовується до всіх правил пруденційного нагляду узгоджених нормативними актами Співтовариства.

3. Поняття власних коштів, як визначено в пунктах (1)—(8) пункту 2, вклю­чає максимальну кількість статей і сум. Використання цих статей і встановлен­ня нижчого рівня обмежень, а також відрахування статей, які не перераховані в підпунктах (9)—(13) пункту 2 залишається на розсуд держав-членів. Держави-члени все одно зобов'язані зважати на краще узгодження з огляду на спільне визначення власних коштів.

В зв'язку з цим, не пізніше 1 січня 1996 р. Комісія повинна подати Євро­пейському парламенту і Раді звіт про застосування цієї статті і статей 35—39, разом, де це необхідно, з пропозиціями щодо внесення змін, які вона вважає доцільними. Не пізніше 1 січня 1998 р. Європейський парламент і Рада, діючи у відповідності з процедурою, визначеною в статті 251 Договору і після консу­льтацій з Економічним і соціальним комітетом, повинні розглянути визначен­ня власних коштів з метою однакового застосування спільного визначення.

4. Статті, перераховані в підпунктах (1)—(5) пункту 2 повинні бути в наяв­ності у кредитної установи для безперешкодного та негайного використання з метою покриття ризиків або збитків, як тільки вони з'являються. Сума не пови­нна підлягати у найближчому часі будь-яким податковим відрахуванням на момент її розрахунку або повинна бути належним чином скорегована залежно від податкових відрахувань до такого рівня, в межах якого ці статті можуть використовуватися для покриття ризиків або збитків.

Стаття 35.  Інші статті

1.  Поняття власних коштів, що використовується державою-членом, може включати інші статті за умови, що, яким би не було їх юридичне або бухгалтер­ське призначення, вони мають наступні характеристики:

a)   вони можуть вільно використовуватися кредитною установою для по­криття звичайних банківських ризиків, коли операційні та капітальні збитки ще не були визначені;

b)   їх існування розкрито у внутрішній бухгалтерській документації;

c)   їхній розмір визначається правлінням кредитної установи, перевіряється незалежними аудиторами, повідомляється компетентним органам та ста­виться під нагляд останніх.

2.  Середньострокові цінні папери та інші інструменти, які відповідають на-, ступним умовам, також можуть вважатися іншими статтями:

a)   вони не можуть бути погашені за ініціативою пред'явника або без попе­редньої згоди компетентних органів;

b)   договір позики повинен передбачати, що кредитна установа може мати право вибору щодо відстрочення виплат процентів по позиці;

c)   вимоги позикодавця до кредитної установи повинні бути повністю суб-ординовані до вимог всіх несубординованих кредиторів;

d)   документи, що регулюють випуск цінних паперів, повинні передбачати, щоб борг та невиплачені проценти могли покрити збитки, дозволяючи кредитній установі продовжувати здійснювати свою діяльність;

e)   враховуються тільки повністю сплачені суми.

ЦІ статті можуть бути доповнені іншими кумулятивними привілейованими акціями крім тих, що наведені підпункті (8) пункту (2) статті 34.

Стаття 36.  Інші положення про власні кошти

1. Зобов'язання членів кредитних установ, створених у формі кооперативних товариств, зазначених в підпункті (7) пункту (2) статті 34 повинні включати не-витребовану від акціонерів частину підписного капіталу таких установ; у випад­ку, коли, кредитна установа несе збитки, разом із зобов'язаннями членів цих кооперативних товариств здійснювати додаткові платежі, що не підлягають по­верненню, повинна бути можливість вимагати здійснення платежів без затримок.

У випадку, коли кредитні установи, організовані в формі фондів, до соліда­рних зобов'язань позичальників застосовується такий саме підхід, як і до попе­редніх статей.

Всі такі статті можуть бути включені до власних коштів, якщо відповідно до національного законодавства вони належать до власних коштів установ цієї категорії.

2. Держави-члени не повинні включати до власних коштів державних кре­дитних установ гарантії, які вони або їх місцеві органи виконавчої влади нада­ють таким установам.

3. Держави-члени або компетентні органи можуть включати до власних ко­штів кумулятивні привілейовані акції, зазначені в підпункті 8 пункту 2 статті 34, та субординований позичковий капітал, зазначений в цьому ж положенні, коли існують зобов'язуючі угоди, відповідно до яких, у випадку банкрутства або ліквідації кредитної установи, вони займають останнє місце по відношенню до несплачених боргів всіх інших позикодавців і не можуть бути погашені поки всі інші наявні в цей момент борги не будуть сплачені.

Субординований позичковий капітал повинен відповідати наступним кри­теріям:

a)   до уваги можуть братися тільки повністю сплачений капітал;

b)   строк погашення позик повинен бути принаймні 5 років, після якого по ним можуть бути зроблені виплати; якщо строк погашення боргу не встановлений, то сплата по ньому здійснюється лише після попередньо­го повідомлення за п'ять років, крім випадків, коли ці позики більше не вважаються власними коштами, або якщо спеціально вимагається попе­редній дозвіл компетентних органів на передчасне погашення. Компете­нтні органи можуть видавати дозвіл на передчасне погашення таких по­зик при умові, якщо таке прохання здійснюється за ініціативи позикодавця і не впливає на платоспроможність даної кредитної установи;

c)   Ступінь, до якої вони можуть вважатися власними коштами, повинна поступово знижуватись протягом принаймні останніх 5-ти років до дати погашення;

d)   Договір позики не повинен містити жодного положення, яке передба­чає, що при визначених умов, крім ліквідації кредитної установи, борг буде погашено до узгодженої дати погашення;

Стаття 37.  Розрахунок власних коштів на консолідованій основі

1. Якщо розрахунок має здійснюватись на консолідованій основі, консолі­довані суми, які відносяться до статей, перерахованих в статті 34(2), повинні використовуватися відповідно до правил, викладених в статтях 52—56. Крім того, наступні статті, якщо вони є кредитовими («негативними») статтями, мо­жуть вважатися консолідованими резервами для розрахунку власних коштів:

—   будь-яка частка участі сторонніх власників в акціонерному капіталі дочі­рньої компанії у значенні статті 21 Директиви 83/349/ЕЕС, якщо засто­совується метод глобальної інтеграції;

—   різниця першої консолідації в значенні статей 19, ЗО і 31 Директиви 83/349/ЕЕС;

—   різниці при обміні валют, які включені до консолідованих резервних фондів відповідно до статті 39(6) Директиви 83/635/ЕЕС;

—   будь-яка різниця, яка виникає в результаті включення певної участі у відповідності з методом, наведеним в статті 33 Директиви 83/349/ЕЕС.

2. Якщо вищенаведені статті є дебетовими («позитивними»), вони повинні відраховуватись при розрахунку консолідованих власних коштів .

Стаття 38.  Відрахування та обмеження

1.  Статті, зазначені в п.п. 4—8 статті 34 (2) підлягають наступним обмеженням:

a)   сума статей в п.п. 4—8 не повинна перевищувати максимум 100% статей в п. 1 плюс п.п. 2 і 3 за мінусом п.п. 9, 10 і 11;

b)   сума статей в п.п. 7 і 8 не повинна перевищувати максимум 50% статей в п.1 плюс 2 та 3 за мінусом 9, 10 і 11;

c)   сума статей в п.п. 12 і 13 відраховується із загальної суми статей.

2.  Компетентні органи можуть дозволити кредитним установам перевищу­вати обмеження, викладені в пункті 1, за тимчасових і виняткових обставин.

Стаття 39.  Надання доказів компетентним органам

Дотримання умов, викладених в статті 34(2), (3) та (4) і статтях 35—38, по­винне бути доведено у відповідності до вимог компетентних органів.

Глава II Коефіцієнт платоспроможності

Стаття 40.  Загальні положення

1.  Коефіцієнт платоспроможності виражає власні кошти, як зазначено в статті 41, в якості пропорції суми активів і позабалансових статей, зважених за ступе­ням ризику відповідно до статті 42.

2.  Коефіцієнти платоспроможності кредитних установ, які не є ні материн­ськими компаніями, як визначено в статті 1 Директиви 83/349/ЕЕС, ні дочірні­ми компаніями таких компаній, повинні розраховуватись на Індивідуальній основі.

3.  Коефіцієнти платоспроможності кредитних установ, які є материнськи­ми компаніями, розраховуються на консолідованій основі відповідно до мето­дів, визначених в цій Директиві та в Директиві 83/635/ЕЕС.

4.  Компетентні органи, які відповідають за видачу ліцензії та здійснення нагляду за материнською компанією, яка є кредитною установою, також мо­жуть вимагати розрахунку субконсолідованого та неконсолідованого коефіцієн­ту відносно цієї материнської компанії та будь-якої з її дочірніх компаній, які підлягають нагляду з боку компетентних органів та видачі ними ліцензії на здійснення діяльності. Якщо такий моніторинг щодо задовільного розміщення капіталу в межах банківської групи не здійснюється, то повинні вживатись інші заходи для досягнення даної мети.

5.  Без шкоди для виконання кредитною установою вимог, зазначених в пун­ктах 2, 3, 4 та в статті 52 (8) і (9), компетентні органи повинні забезпечити, щоб коефіцієнти розраховувались щонайменше два рази на рік самими кредитними

становами, які повідомляють компетентним органам результати та будь-які необхідні складові дані, або компетентними органами на підставі даних, нада­них кредитними установами.

6.  Оцінка активів та позабалансових статей повинна проводитись відповід­но до Директиви 83/635/ЕЕС.

Стаття 41. Чисельник: власні кошти

Власні кошти, як визначено в цій Директиві, повинні формувати чисельник коефіцієнту платоспроможності.

Стаття 42.  Знаменник: активи та позабалансові статті, зважені з урахуванням ризику

1.  Ступені кредитного ризику, виражені у вигляді коефіцієнтів зваженая, повинні визначатися для активів відповідно до статей 43, 44 та виключно стат­тями 45, 62, 63. Балансова вартість кожного активу потім має бути помножена на відповідний коефіцієнт зваження для того, щоб визначити вартість з ураху­ванням ризику.

2.   У випадку позабалансових статей, перерахованих в Додатку II, повинен застосовуватись розрахунок у два етапи, як визначено в статті 43(2).

3.  У випадку позабалансових статей, зазначених в статті 43(3), потенційні витрати на відновлення контрактів у випадку дефолту контрагента повинні роз­раховуватись за допомогою одного з двох методів, наведених в Додатку III. Ці витрати мають бути помножені на відповідні коефіцієнти зваження контраген­та, зазначені в статті 43 (1), за виключенням 100%-го коефіцієнту зваження, як зазначено в тій статті, який замінюється 50%-им коефіцієнтом зваження для визначення вартості з урахуванням ризику.

4.  Сума вартостей активів з урахуванням ризику та позабалансових статей, зазначених в пунктах 2 і 3 є знаменником коефіцієнту платоспроможності.

Стаття 43.  Коефіцієнти зваження ризику

1. Наступні коефіцієнти зваження повинні застосовуватись до різних кате­горій активів, хоча компетентні органи можуть встановлювати вищі коефіцієн­ти зваження, якщо вони вважають це за потрібне:

(a)  нульовий коефіцієнт зваження,

(1)  готівка в касі та еквівалентні статті;

(2)  активи, які є вимогами до центральних органів виконавчої влади та центральних банків Зони А;

(3)  активи, які є вимогами до Європейських Співтовариств;

(4)  активи, які є вимогами, які забезпечені явними гарантіями центра­льних органів виконавчої влади або центральних банків Зони (А) або Європейських Співтовариств;

(5)  активи, які є вимогами до центральних органів виконавчої влади і центральних банків Зони Б, деномінованих і забезпечених в націо­нальній валюті позичальників;

(6)  активи, які є вимогами, які забезпечені явними гарантіями центра­льних органів виконавчої влади та центральних банків Зони Б, дено­мінованих та забезпечених в національній валюті гаранта та позича­льника.

(7)  активи, забезпечені заставою відповідно до вимог компетентних ор­ганів, у вигляді цінних паперів центральних органів виконавчої вла­ди або центральних банків Зони (А) або у вигляді цінних паперів, випущених Європейськими Співтовариствами, або готівковими де­позитами, розміщеними в кредитній установі, або депозитними сер­тифікатами, або подібними інструментами, випущеними та розміще­ними в останній;

(b)  20°6 коефіцієнт зваження.

(1)  активи, які є вимогами до ЄІБ;

(2)  активи, які є вимогами до міжнародних банків розвитку;

(3)  активи, які є вимогами, забезпеченими явними гарантіями ЄІБ;

 (4)  активи, які є вимогами, забезпеченими явними гарантіями міжнаро­дних банків розвитку;

(5)  активи, які є вимогами до регіональних або місцевих органів вико­навчої влади Зони (А), як зазначено в статті 44;

(6)  активи, які є вимогами, забезпеченими явними гарантіями регіона­льних або місцевих органів виконавчої влади Зони (А), зазначених в статті 44;

(7)  активи, які є вимогами до кредитних установ Зони (А), але не є власними коштами таких установ;

(8)  активи, які є вимогами зі строком погашення один рік або менше, до кредитних установ Зони Б, крім цінних паперів, випущених такими установами, що визнаються в якості компонентів їхніх власних кош­тів;

(9)  активи, забезпечені явними гарантіями кредитних установ Зони А;

(10)  активи, які є вимогами зі строком погашення один рік або менше, забезпечені явними гарантіями кредитних установ Зони Б;

(11)  активи, забезпечені заставою у відповідності до вимог компетент­них органів у вигляді цінних паперів, випущених ЄІБ або міжнарод­ними банками розвитку;

(12)  прирівняні до готівки цінності в процесі збору; (с) 50%-ий коефіцієнт зваження;

(1)  позики повністю забезпечені, відповідно до вимог компетентних ор­ганів, іпотекою на житлове майно, яке вже зайняте або буде зайнятим або орендованим позичальником, та позики повністю забезпечені, від­повідно до вимог компетентних органів, акціями Фінських житлових компаній, що діють відповідно до Постанови Фінської Житлової Ком­панії від 1991 року або подальшого відповідного законодавства стосо­вно житлового майна, яке зайняте або буде зайнятим чи орендованим позичальником; «цінні папери забезпечені іпотекою», які можуть роз­глядатися як позики, зазначені в першому підпункті або в статті 62 (1), якщо, враховуючи діюче законодавство кожної держави-члена, ком­петентні органи вважають, що вони є еквівалентними з точки зору кредитного ризику. Без шкоди для видів цінних паперів, які можуть бути включеними та відповідати умовам цього пункту, «цінні папери, забезпечені іпотекою» можуть включати інструменти в значенні Час­тини В (1) (а) і (Ь) Додатку до Директиви Ради 93/22/ЕЕС. Компетен­тні органи повинні бути переконані, що:

(і) такі цінні папери повністю та прямо забезпечені пулом іпотек, які повністю відповідають іпотекам, визначеним в першому підпун­кті Статті 62 (1), та які відносяться до категорії низького ризику, коли випускаються цінні папери, забезпечені іпотекою;

(іі) відповідне першочергове право вимоги по об'єктам іпотеки нале­жить безпосередньо власникам цінних паперів, забезпечених іпо­текою, або довіреній особі, що діє від їх імені, або призначеному представнику, в такій самій пропорції до цінних паперів, якими вони володіють.

(2)  передоплата та нарахований прибуток: ці активи підлягають зважен-ню, яке відповідає контрагенту, коли кредитна установа може визна­чити його відповідно до Директиви 86\635\ЄЕС. В інших випадках, коли кредитна установа не в змозі визначити контрагента, вона по­винна застосовувати єдиний 50%-ий коефіцієнт зваження; (d) 100%-ий коефіцієнт зваження:

(1)  активи, які є вимогами до центральних органів виконавчої влади та центральних банків Зони Б, крім випадків, коли вони деноміновані і забезпечені в національній валюті позичальника;

(2)  активи, які є вимогами до регіональних або місцевих органів вико­навчої влади Зони Б;

(3)  активи, які є вимогами до кредитних установ Зони Б зі строком по­гашення більше 1-го року;

(4)  активи, які є вимогами до небанківських секторів Зони А і Зони Б;

(5)  матеріальні «Активи» в значенні статті 4 (10) Директиви 86\635\ЄЕС;

(6)  частка капіталу, участь та інші компоненти власних коштів інших кредитних установ, які не відраховуються з власних коштів кредит­них установ, що надають позику;

(7)  всі інші активи, за виключенням тих, що відраховуються з власних коштів;

2. До позабалансових статей, які не підпадають під дію пункту 3, має засто­совуватись наступний підхід. Спочатку вони групуються відповідно до груп ризику, визначених в Додатку II. До уваги буде братися повна вартість статей групи високого ризику, 50% вартості статей групи середнього ризику і 20% вартості статей групи середньо-низького ризику, в той час як вартість статей низького ризику встановлюється на нульовому рівні. На другому етапі, позаба­лансові вартості, скориговані, як зазначено вище, помножуються на коефіцієнт зваження, який відповідає певному контрагенту у відповідності до підходу, який застосовується до активів, зазначеного в пункті 1 та в статті 44. У випадку «репо» угод, угод з продажу активів та покупки аутрайт на строк, коефіцієнт зваження застосовується до активів, про які йдеться, а не до контрагентів по операціям. •Частина несплаченого капіталу, на який був підписаний Європейський Інвес­тиційний Фонд, може зважуватися за допомогою 20% коефіцієнту зваження.

3.  Методи викладені в Додатку III застосовуються до позабалансових раху­нків, перерахованих в Додатку IV, крім:

—   контрактів, які торгуються на визнаних ринках,

—   валютних контрактів (крім контрактів на золото) зі строком погашення 14 календарних днів або менше.

До 31 грудня 2006 року, компетентні органи держав-членів можуть звільня­ти від застосування методів, викладених в Додатку III, позабіржові контракти, які пройшли кліринг в кліринговому домі, якщо останній діє в якості законно­го контрагенту, а всі учасники щоденно повністю забезпечують ризик, який вони приймають на кліринговий дім, таким чином забезпечуючи покриття як поточного ризику так і потенційного майбутнього ризику. Компетентні органи повинні слідкувати за тим, щоб надане забезпечення створювало такий самий рівень захисту, як і забезпечення, яке відповідає пункту 1(а) (7), а також за тим, щоб ризик нагромадження ризиків клірингового дому вище ринкової вартості наданого забезпечення був ліквідований.

Держави-члени повідомляють Комісію про те, як вони використовують по­ложення цієї статті.

4.  Якщо позабалансові статті забезпечені явними гарантіями, вони зважу­ються таким чином, ніби вони відносились до гаранта, а не до контрагенту.

Якщо потенційний ризик, який виникає в результаті здійснення позабалансо­вих трансакцій, повністю забезпеч відповідно до вимог компетентних органів будь-якими активами, які визнаються як забезпечення в пункті 1(а) (7) та (в) (11), застосовуються коефіцієнти зваження 0 % або 20% в залежності від забез­печення, яке мається на увазі.

Держави-члени можуть застосувати 50%-ий коефіцієнт зваження до позаба­лансових статей, які є поруками або гарантіями, що носять характер замінників кредитних інструментів, і які повністю гарантовані відповідно до вимог компе­тентних органів \ іпотеками, згідно умов пункту 1 (с) (1), за умови, що гарант має безпосереднє право на таке забезпечення.

5. Коли активам та позабалансовими статтям надається нижчий коефіцієнт зваження через існування явних гарантій або забезпечення, яке відповідає ви­могам компетентних органів, нижчий коефіцієнт зваження повинен застосову­ватись лише до тієї частини, яка гарантована, або повністю покрита забезпе­ченням.

Стаття 44.  Коефіцієнти зваження для регіональних та місцевих органів виконавчої влади держав-членів

1.  Незважаючи на вимоги статті 43 (1) (Ь), держави-члени можуть встанов­лювати 0% коефіцієнт зваження для своїх власних регіональних та місцевих ор­ганів виконавчої влади, якщо немає ніякої різниці в ризику між вимогами до останніх та вимогами до їх регіональних органів виконавчої влади через уповно­важення регіональних і місцевих органів виконавчої влади по залученню зовні­шніх ресурсів та існування специфічного організаційного регулювання, яке на­цілене на зниження можливості дефолту останніх. Нульовий коефіцієнт зваження, встановлений відповідно до цих критеріїв, має застосовуватись до ви­мог балансових і позабалансових статей, які відносяться до регіональних і міс­цевих органів виконавчої влади, про які йдеться, та до балансових і позабалан­сових вимог, які відносяться до інших контрагентів, і гарантованих цими регіональними або місцевими органами виконавчої влади або забезпечених у від­повідності до вимог відповідних компетентних органів забезпеченням у вигляді цінних паперів, випущених цими регіональними і місцевими органами виконав­чої влади.

2.  Держави-члени повинні повідомляти Комісії про те, чи вважають вони, що нульовий коефіцієнт зваження є виправданим відповідно до критеріїв, ви­кладених в пункті 1. Комісія має розповсюдити цю інформацію. Інші держави-члени можуть запропонувати кредитним установам, які знаходяться під нагля­дом їхніх компетентних органів, можливість застосування нульового коефіцієнту зваження, коли вони мають ділові стосунки з регіональними або місцевими органами виконавчої влади, про які йдеться, або, коли вони мають вимоги, гарантовані останніми, включаючи забезпечення у вигляді цінних паперів.

Стаття 45.  Інші коефіцієнти зваження

І.Не порушуючи положень статті 44 (1), держави-члени можуть застосову­вати 20%-ий коефіцієнт зваження до активів, які гарантовані у відповідності до вимог компетентних органів, забезпеченням у вигляді цінних паперів, випуще­них регіональними або місцевими органами виконавчої влади Зони А, депози­тами, розмішеними в кредитних установах, крім цієї кредитної установи, або депозитними сертифікатами, або подібними інструментами, випущеними та­кими кредитними установами.

2. Держави-члени можуть застосовувати 10%-ий коефіцієнт зваження сто­совно вимог до установ, які спеціалізуються на міжбанківському ринку та рин­ку державного боргу в своїх державах-членах походження і підлягають пильно­му нагляду з боку компетентних органів, якщо ці активи повністю забезпечені, відповідно до вимог компетентних органів держав-членів походження, групою поєднаних активів, зазначених в статті 43(1)(а) та (Ь), які визнаються останніми як адекватне забезпечення.

3. Держави-члени повинні повідомляти Комісії про будь-які положення, прийняті відповідно до пунктів 1 і 2, та причини їх прийняття. Комісія має передати цю інформацію державам-членам. Комісія повинна періодично пере­віряти результати застосування цих положень з метою запобігання дисбалансу в конкуренції.

Стаття 46. Адміністративні органи та некомерційні підприємства

Для цілей статті 43 (1)(Ь), компетентні органи можуть відносити до поняття регіональних та місцевих органів виконавчої влади некомерційні адміністрати­вні органи, які відповідають перед регіональними або місцевими органами ви­конавчої влади, або органи, які, на думку компетентних органів, здійснюють такі самі обов'язки, що і регіональні та місцеві органи виконавчої влади.

Компетентні органи також можуть відносити до поняття регіональних та місцевих органів виконавчої влади церкви та релігійні співтовариства, створені у формі юридичної особи відповідно до законодавства, якщо вони збирають податки відповідно до законодавства, яке надає їм такі права. Однак, в цьому випадку положення статті 44 не повинні застосовуватись.

Стаття 47.  Рівень коефіцієнту платоспроможності

1.  Кредитні установи повинні постійно підтримувати коефіцієнт, визначе­ний в статті 40, на рівні принаймні 8%.

2.  Незважаючи на положення пункту 1, компетентні органи можуть встано­влювати вищі мінімальні коефіцієнти, якщо вони вважають це доцільним.

3.  Якщо рівень коефіцієнту знижується нижче 8%, то компетентні органи повинні забезпечити, щоб така кредитна установа вжила відповідних заходів для відновлення рівня коефіцієнту до узгодженого мінімуму якомога швидше.

Глава III Великі ризики

Стаття 48.  Звітування про великі ризики

1.  Ризик кредитної установи по відношенню до клієнта або групи пов'яза­них між собою клієнтів вважається великим, коли його розмір дорівнює або перевищує 10% її власних коштів.

2.  Кредитна установа повинна доповідати компетентним органам про ко­жен великий ризик, в рамках визначення пункту 1. Держави-члени повинні передбачити, щоб звітування здійснювалося, на вибір, одним з двох наступних методів:

— звітування про великі ризики принаймні один раз в рік разом із звіту­ванням протягом року про всі нові великі ризики та будь-яке збільшен­ня існуючих великих ризиків принаймні на 20% в порівнянні з даними попереднього звітування;

—   звітування про всі великі ризики принаймні 4 рази на рік.

3.  Про ризики, звільнені від звітування відповідно до статті 49 (7) (а), (Ь), (с), (d), (f), (g) та (h) не потрібно доповідати, як це передбачено пунктом 2. Періодичність звітування, зазначена в другому абзаці пункту 2, може бути ско­рочена до двох разів на рік для ризиків, наведених в статті 49 (7) (е) та (і), а також в пунктах (8), (9) і (10).

4.  Компетентні органи повинні вимагати, щоб кожна кредитна установа мала належні адміністративні та бухгалтерські процедури і адекватні механізми вну­трішнього контролю з метою виявлення та реєстрації всіх великих ризиків та їх подальших змін, як визначається та вимагається цією Директивою, та з метою здійснення моніторингу за цими ризиками з точки зору політики власних ризи­ків кожної кредитної установи.

Якщо кредитна установа посилається на пункт 3, вона повинна вести запис всіх причин щодо використання положення цього пункту принаймні протягом одного року після застосування такої привілеї, для того, щоб компетентні орга­ни могли визначити наскільки це виправдано.

Стаття 49.  Обмеження великих ризиків

1.  Кредитна установа не повинна нести ризик стосовно клієнта або групи пов'язаних між собою клієнтів, розмір якого перевищує 25% ЇЇ власних коштів.

2.  Коли такий клієнт або група пов'язаних клієнтів є материнською компа­нією або дочірньою компанією кредитної установи і/або однією або більше дочірньою компанією материнської компанії, процент, наведений в пункті 1, має буде знижений до 20%. Однак, держави-члени можуть звільняти ризики, які вони можуть понести через таких клієнтів, від обмеження в 20%, якщо вони забезпечать окремий моніторинг таких ризиків, вживаючи інші заходи або про­цедури. Вони повинні повідомляти Комісії та Консультаційній Комітету з пи­тань банківської діяльності про зміст таких заходів і процедур.

3.  Кредитна установа не може нести великі ризики, які в сумі перевищують 800% її власних коштів.

4. Держави-члени можуть встановлювати більш жорсткі обмеження ніж ті, що вкладені в пунктах 1, 2 і 3.

5.  Кредитна установа повинна завжди дотримуватися обмежень щодо ризи­ків, викладених в пунктах 1, 2 і 3. Якщо у винятковому випадку ризики переви­щують ці обмеження, про це має бути повідомлено без затримки компетентним органам, які можуть, якщо це виправдано обставинами, надати кредитній уста­нові обмежений період часу, протягом якого вона повинна виконати вимоги стосовно таких обмежень.

6. Держави-члени можуть повністю або частково звільняти від застосування положень пунктів 1, 2, 3 ризики, понесені кредитною установою стосовно ма­теринської компанії, інших дочірніх компанії цієї материнської компанії або свої власні дочірні компанії, якщо ці компанії підлягають нагляду на консолі­дованій основі, якому підлягає сама ця кредитна установа відповідно до цієї Директиви або відповідним діючим нормами третьої країни.

7. Держави-члени можуть повністю або частково звільняти від застосування положень пунктів 1, 2 і 3 наступні ризики:

a)   активи, які є вимогами до центральних органів виконавчої влади або центральних банків Зони А;

b)   активи, які є вимогами до Європейських Співтовариств;

c)   активи, які є вимогами, забезпеченими явними гарантіями центральних органів виконавчої влади або центральних банків Зони А, або Європей­ських Співтовариств;

d)   інші ризики, характерні або гарантовані центральними органами вико­навчої влади, або центральними банками, або Європейськими Співтова­риствами;

e)   активи, які є вимогами до центральних органів виконавчої влади або центральних банків Зони Б та інші ризики, понесені стосовно них, де-номіновані і, коли необхідно, забезпечені в національних валютах пози­чальників;

f)    активи та інші ризики, гарантовані відповідно до вимог компетентних органів забезпеченням у вигляді цінних паперів центральних органів ви­конавчої влади або центральних банків Зони А, або цінними паперами, випущеними Європейськими, регіональними або місцевими органами виконавчої влади держав-членів, для яких стаття 44 передбачає нульо­вий коефіцієнт зваження з метою забезпечення платоспроможності;

g)   активи та інші ризики, гарантовані відповідно до вимог компетентних органів забезпеченням у вигляді готівкових депозитів, розміщених у кре­дитній установі або в іншій кредитній установі, яка є материнською ком­панією або дочірньою компанією кредитної установи;

h) активи, та інші ризики, гарантовані відповідно до вимог компетентних органів забезпеченням у вигляді депозитних сертифікатів, випущених кредитною установою або іншою кредитною установою, яка є материн­ською компанією або дочірньою компанією кредитної установи, та роз­міщені в будь-якій з них;

і) активи, які є вимогами до кредитних установ та інші ризики, понесені стосовно таких установ, із строком погашення 1 рік або менше, але які не належать до власних коштів таких установ;

j) активи, які є вимогами до організацій, які не є кредитними установами, та ризики, понесені стосовно них, але які відповідають умовам пункту 2 статті 45, із строком погашення 1 рік або менше, та забезпечені відпові­дно до цього ж пункту;

k) комерційні векселі та інші подібні векселі із строком погашення 1 рік або менше з підписами інших кредитних установ;

1)   боргові цінні папери, як визначено в ст. 22(4) Директиви 85/611/ЕЕС;

т) для забезпечення подальшої узгодженості, дольова участь в страхових компаніях, зазначена в ст. 51(3) в розмірі до 40% власних коштів креди­тної установи, яка набуває таку участь;

п) активи, які є вимогами до регіональних або центральних кредитних уста­нов, з якими така кредитна установа співпрацює в мережі відповідно до правових або статутних положень, і які відповідно до цих положень від­повідають за здійснення операцій готівкового клірингу в мережі;

о) ризики, гарантовані відповідно до вимог компетентних органів забезпе­ченням у вигляді цінних паперів, крім тих, що зазначені в пункті (І), за умови, що такі цінні папери не були випущені самою кредитною уста­новою, її материнською компанією або однією з їхніх дочірніх компа­ній, або клієнтом чи групою пов'язаних між собою клієнтів, про яких йдеться. Цінні папери, які використовуються в якості забезпечення, по­винні оцінюватись за ринковою ціною, мати вартість, яка перевищує забезпечені позиції, та підлягати вільному обігу на фондовій біржі або дійсно обертатися і регулярно котируватися на ринку, якій діє під нагля­дом визнаних професійних операторів, дозволяючи відповідно до вимог компетентних органів держави-члена походження кредитної установи встановлювати об'єктивну ціну таким чином, щоб вартість цінних папе­рів вище вартості застави (надлишкова вартість) могла бути перевірена в будь-який час. Обов'язкова надлишкова вартість повинна складати 100%; однак, у випадку акцій, вона повинна складати 150%, і 50% — у випадку боргових цінних паперів, випущених кредитними установами, регіона­льними або місцевими органами виконавчої влади держав-членів крім тих, які зазначені в статті 44, і у випадку боргових цінних паперів, випу­щених ЄІБ та міжнародними банками розвитку. Цінні папери, які вико­ристовуються в якості забезпечення не можуть належати до власних ко­штів кредитних установ;

р) Позики, забезпечені відповідно до вимог компетентних органів іпоте­кою на житлове майно або акціями Фінських житлових компаній, які діють відповідно до Постанови Фінської житлової компанії від 1991 p., або відповідних нормативно-правових актів, прийнятих на її основі, та лізингові контракти, відповідно до яких орендодавець залишає за собою повну власність над житловим майном, яке здається в лізинг, доки оре­ндар не використає своє право придбання, в усіх випадках в розмірі до 50% вартості житлового майна про яке йдеться. Вартість майна розрахо­вується відповідно до вимог компетентних органів на основі жорстких оцінювальних норм, передбачених законами, підзаконними або адмініс­тративними положеннями. Оцінка здійснюється принаймні раз на рік. З метою виконання цього пункту, житлове майно означає житло, яке має бути зайняте або орендоване позичальникам;

q) 50% позабалансових статей групи середньо-низького ризику, зазначе­них в Додатку II;

г) будучи предметом погодження з компетентними органами, гарантії (крім гарантій під кредити, які мають правову або регулятивну основу, та які надаються їхнім членам схемами взаємних гарантій, що носять статус кредитних установ), за умови коефіцієнту зваження у розмірі 20% від їх суми.

Держави-члени повинні повідомляти Комісії про використання поло­ження цього пункту для того, щоб запобігти дисбалансу в конкуренції;

s) позабалансові статті групи низького ризику, зазначені в Додатку II, тоді, якщо угода була укладена з клієнтом або групою пов'язаних між собою клієнтів, стосовно яких може бути понесений ризик, тільки якщо було перевірено, що це не призведе до перевищення обмежень, які застосо­вуються в пункті 1, 2 і 3;

8.  З метою виконання положень пунктів 1, 2 і 3, держави-члени можуть застосовувати 20% коефіцієнт зваження для активів, які є вимогами до регіона­льних і місцевих органів виконавчої влади держав-членів, та для інших ризиків, які відносяться до таких органів або гарантуються ними; однак, відповідно до умов, викладених в статті 44, держави-члени можуть знижувати рівень коефіці­єнту до 0%.

9.  З метою виконання положень пунктів 1, 2 і 3, держави-члени можуть застосовувати 20% коефіцієнт зваження для активів, які є вимогами до кредитних установ і для інших ризиків цих установ, із строком погашення більше одного, але менше трьох років, та 50% коефіцієнт зваження для активів, які є вимогами до кредитних установ із строком погашення більше трьох років за умови, що останні представлені борговими інструментами, які були випущені кредитною установою, і що ці боргові інструменти, на думку компетентних органів, ефективно підлягають обігу на ринку, який складається з професійних операторів та підлягають щоденному котируванню на ринку, або на випуск яких був наданий дозвіл компетентних органів держав-членів, звідки походять кредитні установи, що проводять емісію. Будь-які з цих статей ні в якому разі не можуть належати до власних коштів.

10. В якості винятку із пункту 7 (і) і (9), держави-члени можуть застосовува­ти 20% коефіцієнт зваження для активів, які є вимогами до кредитних установ, та для ризиків цих кредитних установ, незважаючи на строк їх погашення.

11.  Коли ризик, понесений стосовно клієнта, гарантований третьою сторо­ною або забезпечений цінними паперами, випущеними третьою стороною від­повідно до умов, викладених в пункті (7) (о), держави-члени можуть:

—   розглядати ризик як такий, що був понесений стосовно третьої сторони, а не клієнта, якщо ризик прямо і безумовно гарантований тією третьою стороною відповідно до вимог компетентних органів;

—   розглядати ризик як такий, що був понесений стосовно третьої сторони, а не клієнта, якщо ризик, визначений в пункті (7) (о) гарантований забезпеченням відповідно до умов, викладених в тому пункті.

12.  Не пізніше 1 січня 1999 року Рада, на основі звіту Комісії, повинна розглянути ситуацію стосовно міжбанківських ризиків, передбачених в пунктах (7) (і), (9) і (10). Рада повинна винести рішення щодо будь-яких змін, які необ­хідно зробити на основі пропозиції Комісії.

Стаття 50. Нагляд на консолідованій і неконсолідованій основі за великими ризиками

1. Якщо кредитна установа не є ні материнською компанією, ні дочірньою компанією, за виконанням обов'язків, передбачених статтями 48 і 49 або будь-якими іншими положеннями Співтовариства, що регулюють цю сферу, має здійснюватись нагляд на неконсолідованій основі.

2.  В усіх інших випадках, за виконанням обов'язків, встановлених статтями 48 і 49 або будь-якими іншими положеннями Співтовариства, що регулюють цю сферу, має здійснюватись нагляд на консолідованій основі відповідно до статей 52—56.

3. Держави-члени можуть відмовитися від здійснення моніторингу на інди­відуальній або субконсолідованій основі за виконанням обов'язків, передбаче­них статтями 48 і 49 або будь-якими іншими положеннями Співтовариства, що регулюють цю сферу, кредитною установою, яка в якості материнської компа­нії підлягає нагляду на консолідованій основі, та будь-якою дочірньою компа­нією такої кредитної установи, яке підлягає ліцензуванню і нагляду, та знахо­диться під наглядом на консолідованій основі.

Держави-члени також відмовляються від такого моніторингу, коли мате­ринська компанія є фінансовою холдинговою компанією, заснованою в тій же державі-члені, що і кредитна установа, за умови, що ця компанія підлягає та­ким же правилам нагляду, що і кредитні установи.

У випадках, передбачених першим і другим підпунктом, необхідно вживати заходів для забезпечення задовільного розподілу ризиків в межах групи.

Глава IV Істотна участь поза межами фінансового сектору

Стаття 51.  Обмеження на володіння істотною участю в нефінансових компаніях

1.  Жодна з кредитних установ не повинна мати істотну участь, розмір якої перевищує 15% її власних коштів в компанії, яка не е ні кредитною, ні фінан­совою установою, ні компанією, яке здійснює діяльність, зазначену в другому підпункті статті 43 (2) (f) Директиви 86/635/ЕЕС.

2.  Загальний розмір істотної участі кредитної установи в інших компаніях, які не є кредитними, фінансовими установами або компаніями, які здійснюють діяльність, зазначену в другому підпункті статті 43 (2) (0 Директиви 86/635/ЄЕС, не повинен перевищувати 60% її власних коштів.

3. Державам-членам не потрібно застосовувати обмеження, зазначені в пун­ктах 1 і 2, стосовно дольової участі в страхових компаніях, як це передбачено в Директиві 73/239/ЕЕС (18) і Директиві 79/267/ЕЕС (19).

4.  Акції, які знаходяться у тимчасовому володінні протягом фінансової ре­конструкції або здійснення операцій по рятуванню, або протягом нормального процесу андерайтингу або під власним іменем установи в особі інших, не пови­нні вважатись істотною участю з метою розрахунку обмежень, викладених в пунктах 1 і 2. Акції, які не є фінансовими постійними активами, як визначено в статті 35 (2) Директиви 86/635/ЕЕС, не повинні належати до істотної участі.

5.  Обмеження, наведені в пунктах 1 і 2, можуть бути перевищені тільки за виняткових обставин. Однак, в таких випадках компетентні органи повинні вимагати, щоб кредитна установа або збільшувала свої власні кошти, або вжи­вала інших подібних заходів.

6. Держави-члени можуть передбачати, щоб компетентні органи не застосо­вували обмеження, наведені в пунктах 1 і 2, якщо вони забезпечать, що 100% долі, на яку істотна участь кредитної установи перевищує ці обмеження, буде покрита власними коштами, і що останні не будуть включені до розрахунку коефіцієнту платоспроможності. Якщо обмеження, викладені в пунктах 1 і 2 перевищуються, доля, яка покривається власними коштами, має бути більшою за долю, яка перевищує ці обмеження.

Розділ З

НАГЛЯД НА КОНСОЛІДОВАНІЙ ОСНОВІ

Стаття 52. Нагляд на консолідованій основі за кредитними установами

1.  Кожна кредитна установа, яка має в якості дочірньої компанії кредитну або фінансову установу, або яка бере участь в таких установах, підлягає відпо­відно до вимог, викладених в статті 54, нагляду на консолідованій основі стосо­вно її консолідованої фінансової ситуації. Такий нагляд повинен здійснюватись принаймні в сферах, зазначених в пунктах 5 і 6.

2.  Кожна кредитна установа, материнська компанія якої є фінансовою хол­динговою компанією, підлягає, відповідно до умов, викладених в статті 54, на­гляду на основі консолідованої фінансової ситуації цієї фінансової холдингової компанії. Такий нагляд має здійснюватись принаймні в сферах, зазначених в пунктах 5 і 6. Консолідація фінансової ситуації фінансової холдингової компа­нії ніяким чином не означатиме, що компетентні органи повинні відігравати роль наглядових органів фінансової холдингової компанії як окремої одиниці.

3.  Держави-члени або компетентні органи, які відповідають за здійснення нагляду на консолідованій основі відповідно до статті 53, можуть вирішити у випадках, вказаних нижче, що кредитна, фінансова установа або компанія, що надає додаткові банківські послуги, яка є дочірньою компанією, або в якій береться участь, не повинні включатися до консолідації:

—   якщо компанія, яке підлягає нагляду, знаходиться на території третьої держави, де існують юридичні перешкоди для передачі необхідної інфор­мації;

—   якщо, на думку компетентних органів, компанія, яка має бути включена до нагляду, не представляє інтересу лише стосовно завдань кредитних установ, за якими здійснюється нагляд, та в усіх випадках, коли сума валюти балансу компанії, яка має бути включена до нагляду, є меншою від наступних двох сум: 10 млн. Євро або 1% валюти балансу материнсь­кої компанії або компанії, яке бере участь. Якщо декілька компаній до­тримуються вищенаведених критеріїв, вони все одно повинні бути вклю­чені до консолідації, якщо в сукупності вони представляють інтерес стосовно вищезгаданих завдань, або

—   якщо, на думку компетентних органів, відповідальних за здійснення на­гляду на консолідованій основі, консолідація фінансової ситуації компа­нії, яка повинна бути включена до нагляду, буде невідповідною або не­достовірною оскільки це стосується нагляду за кредитними установами.

4.  Коли компетентні органи держав-членів не включають дочірню компа­нію кредитної установи до нагляду на консолідованій основі, відповідно до одного з випадків, наведених в другому і третьому абзацах пункту 3, компетен­тні органи держав-членів, в яких знаходиться ця дочірня компанія кредитної установи, можуть попросити материнську компанію надати інформацію, яка може сприяти їхньому нагляду за цією кредитною установою.

5.  Нагляд за платоспроможністю і відповідністю власних коштів щодо по­криття ринкових ризиків та контроль за великими ризиками повинні здійсню­ватися на консолідованій основі відповідно до цієї статті і статей 53—56. Держа­ви-члени повинні вживати будь-яких необхідних заходів, коли необхідно, для включення фінансових холдингових компаній до консолідованого нагляду від­повідно до пункту 2.

За дотриманням обмежень, встановлених статтею 51 (1) та (2), має здійсню­ватись нагляд і контроль на основі консолідованої або субконсолідованої ситу­ації кредитної установи.

6.  Компетентні органи повинні забезпечити, щоб в усіх компаніях, включе­них до нагляду на консолідованій основі, який здійснюється за кредитною уста­новою на виконання пунктів 1 і 2, існували відповідні механізми внутрішнього контролю для надання будь-яких даних та інформації, яка б відповідала меті нагляду на консолідованій основі.

7.  Без шкоди для окремих положень інших директив, держави-члени мо­жуть відмовитися від застосування, на індивідуальній або на субконсолідованій основі, правил, викладених в пункті 5, до кредитної установи, яка в якості материнської компанії підлягає нагляду на консолідованій основі, та до будь-якої дочірньої компанії такої кредитної установи, яка повинно отримати ліце­нзію від компетентних органів на здійснення діяльності і підлягає їх нагляду та є включеним до нагляду на консолідованій основі за кредитною установою, яке є материнською компанією.

Таке ж саме звільнення дозволяється, коли материнська компанія є фінан­совою холдинговою компанією, яка має своє головний офіс в тій самій державі-члені, що і кредитна установа, за умови, що вона підлягає такому ж нагляду, який здійснюється за кредитними установами, в тому числі нормам, викладе­ним в пункті 5.

В обох випадках, наведених в першому підпункті, необхідно вживати захо­дів для забезпечення відповідного розподілу капіталу в межах банківської групи.

Якщо компетентні органи застосовують ці правила по відношенню до таких кредитних установ в індивідуальному порядку, вони можуть з метою розрахун­ку власних коштів використовувати положення останнього підпункту статті 3 (2).

8.  Коли кредитна установа, материнська компанія якої є кредитною устано­вою, отримала дозвіл на здійснення діяльності і знаходиться в іншій державі-члені, компетентні органи, які видали цю ліцензію, повинні застосовувати для цієї установи правила, викладені в пункті 5, на індивідуальній або, коли це необхідно, на субконсолідованій основі.

9.  Незважаючи на вимоги пункту 8, компетентні органи, відповідальні за надання ліцензії дочірній компанії материнської компанії, яка є кредитною установою, можуть на підставі двосторонньої угоди передавати свої обов'язки по здійсненню нагляду компетентним органам, які видали ліцензію і здійсню­ють нагляд за материнською компанією, так, щоб вони виконували обов'язки щодо здійснення нагляду за дочірньою компанією відповідно до цієї Директи­ви. Комісія повинна бути поінформована про існування та зміст таких домовле­ностей. Вона повинна передавати таку інформацію компетентним органам ін­ших держав-членів і Консультативному Комітету з питань банківської діяльності.

10. Держави-члени повинні забезпечити, щоб їхні компетентні органи, від­повідальні за здійснення нагляду на консолідованій основі, могли запросити у дочірніх підприємств кредитної установи або фінансової холдингової компанії, які не включені до нагляду на консолідованій основі, інформацію, зазначену в статті 55. В такому випадку, застосовуються процедури з пересилання та пере­вірки інформації, викладені в тій статті.

Стаття 53.  Компетентні органи, відповідальні за здійснення нагляду на консолідованій основі.

1.  Якщо материнська компанія є кредитною установою, нагляд на консолі­дованій основі повинен здійснюватись компетентними органами, які надали дозвіл на здійснення діяльності відповідно до статті 4.

2.  Якщо материнська компанія кредитної установи є фінансовою холдинго­вою компанією, нагляд на консолідованій основі має здійснюватись компетен­тними органами, які надали дозвіл на здійснення діяльності цієї кредитної уста­нови відповідно до статті 4.

Однак, якщо кредитні установи, які мають дозвіл на здійснення діяльності в двох або більше державах-членах, мають в якості своїх материнських компаній одну і ту ж фінансову холдингову компанію, нагляд на консолідованій основі повинен здійснюватись компетентними органами кредитної установи, яка має дозвіл на здійснення діяльності в державі члені, в якій було створено фінансову холдингову компанію.

Якщо жодній дочірній компанії кредитної установи не було надано ліцен­зію на здійснення діяльності на території держави-члена, в якій була створена фінансова холдингова компанія, компетентні органи держав-членів, яких це стосується (в тому числі компетентні органи держави-члена, в якій була створена фінансова холдингова компанія), повинні намагатися досягти домовленості стосовно того, хто з них буде здійснювати нагляд на консолідованій основі. У разі відсутності такої домовленості, нагляд на консолідованій основі має здійс­нюватись компетентними органами, які видали ліцензію кредитній установі з найбільшим балансом; якщо ця сума є однаковою, нагляд на консолідованій основі має здійснюватись компетентними органами, які першими видали ліце­нзію, зазначену в статті 4.

3.  Компетентні органи можуть за спільною згодою відмовитись від дотри­мання правил, викладених в першому і другому підпунктах пункту 2.

4.  Домовленості, зазначені в третьому підпункті пункту 2 та в пункті З, передбачають процедури для співпраці та для передачі інформації таким чи­ном, щоб була досягнута мета нагляду на консолідованій основі.

5.  Коли в державах-членах існує більше одного компетентного органу для здійснення пруденційного нагляду за кредитними і фінансовими установами, держави-члени повинні вжити всіх необхідних заходів для організації співпраці між такими органами.

Стаття 54.  Форми і розмір консолідації

1. Компетентні органи, відповідальні за здійснення нагляду на консолідова­ній основі, повинні з метою нагляду вимагати повної консолідації всіх кредит­них і фінансових установ, які є дочірніми компаніями материнської компанії.

Однак, може бути призначена пропорційна консолідація, якщо на думку компетентних органів, відповідальність материнської компанії, яка володіє ча­сткою капіталу, є обмеженою цією часткою капіталу внаслідок відповідальності інших акціонерів або членів, платоспроможність яких є задовільною. Повинна бути чітко встановлена відповідальність інших акціонерів і членів, якщо необ­хідно, шляхом підписання формальних зобов'язань.

2. Компетентні органи, відповідальні за здійснення нагляду на консолідова­ній основі, повинні вимагати пропорційної консолідації участі в кредитних і фінансових установах, якими управляє включена до консолідації компанія, ра­зом із одною або більше компаніями, які не включені до консолідації, коли відповідальність таких компаній обмежена часткою капіталу, якою вони воло­діють.

3. У випадку участі або інвестиційних зв'язків, які не зазначені в пунктах 1 і 2, компетентні органи повинні визначити наскільки необхідно здійснення консолідації і, якщо така консолідація необхідна, визначити, яким чином це має бути зроблено. А саме, вони можуть дозволити або вимагати використання методу неупередженості. Однак, цей метод не повинен передбачати включення компаній, яких це стосується, до нагляду на консолідованій основі.

4.  Без шкоди для пунктів 1, 2 і 3, компетентні органи повинні визначити необхідність і шляхи здійснення консолідації у наступних випадках:

—   якщо на думку компетентних органів кредитна установа здійснює знач­ний вплив на одну або більше кредитних або фінансових установ, але без дольової участі або без інших інвестиційних зв'язків в цих установах,

—   якщо над двома або більше кредитними установами або фінансовими установами здійснюється єдине управління, інше ніж те, що передбаче­но контрактом або їхніми статутами,

—   якщо в адміністративних, управлінських або наглядових органах двох або більше кредитних або фінансових установ працюють одні і ті ж самі особи, які входять до більшості.

А саме, компетентні органи можуть дозволити або вимагати використання методу, зазначеного в статті 12 Директиви 83/349/ЕЕС. Однак, цей метод не повинен передбачати включення компаній, яких це стосується, до консолідова­ного нагляду.

5. Коли вимагається консолідований нагляд відповідно до статті 52 (1) і (2), компанії, які надають додаткові банківські послуги, мають бути включені до нагляду на консолідованій основі у випадках та відповідно до методів, викладе­них в пунктах 1—4 цієї статті.

Стаття 55. Інформація, яка надається холдинговими компаніями зі змішаною діяльністю та їх дочірніми компаніями

З метою подальшого узгодження методів консолідації, держави-члени по­винні передбачити, що, якщо материнська компанія однієї або більше установ є холдинговою компанією зі змішаною діяльністю , компетентні органи, відпо­відальні за ліцензування і здійснення нагляду за цими кредитними установами, вимагали шляхом встановлення контакту з холдинговою компанією зі зміша­ною діяльністю та її дочірніми компаніями, прямо або через дочірні компанії кредитної установи, будь-яку інформацію, яка б відповідала меті нагляду за дочірніми компаніями кредитної установи.

2. Держави-члени повинні передбачити, щоб їхні компетентні органи могли здійснювати, або, щоб інспектори з інших держав-членів здійснювали для них перевірки на місцях щодо достовірності інформації, отриманої від холдингової компанії зі змішаною діяльністю та їх дочірніх компаній. Якщо холдингова компанія зі змішаною діяльністю або одна з їх дочірніх компаній є страховою компанією, також може застосовуватись процедура, передбачена статтею 56 (4). Якщо холдингова компанія зі змішаною діяльністю або один з її структурних підрозділів знаходиться в іншій державі-члені, ніж дочірня компанія кредитної установи, перевірка достовірності інформації на місцях має здійснюватись від­повідно до процедури, викладеної в статті 56 (7).

Стаття 56.  Заходи по сприянню нагляду на консолідованій основі

1. Держави-члени повинні вжити необхідних заходів для того, щоб забезпе­чити відсутність правових перешкод, які можуть заважати компаніям, включе­ним до нагляду на консолідованій основі, і холдинговим компаніям зі змішаною діяльністю та їх дочірнім компаніям або дочірнім компаніям такого типу, які наведені в статті 52 (10), здійснювати між собою обмін будь-якою інформацією, яка б відповідала вимогам нагляду відповідно до цієї статті та статтям 52—55.

2.  Якщо материнська компанія та будь-які її дочірні компанії, які є кредит­ними установами, знаходяться в різних державах-членах, компетентні органи кожної держави-члена повинні надавати один одному всю відповідну інформа­цію, яка може дозволити або допомогти здійснювати нагляд на консолідованій основі. Якщо компетентні органи держави-члена, в якій знаходиться материн­ська компанія, безпосередньо не здійснюють нагляд на консолідованій основі, відповідно до статті 53, їм може бути запропоновано компетентними органами, відповідальними за здійснення такого нагляду, запитувати у материнської ком­панії будь-яку інформацію, яка відповідає меті нагляду на консолідованій осно­ві, і передавати її цим компетентним органам.

3. Держави-члени повинні надати дозвіл.на обмін між своїми компетентни­ми органами інформацією, яка зазначена в пункті 2, на тій умові, що у випадку фінансових холдингових компаній, фінансових установ або компаній, які надають додаткові банківські послуги, збір або обробка інформації ніяким чином не означає, що компетентні органи здійснюють наглядову функцію по відношен­ню до цих установ або компаній в якості окремих одиниць.

Однаково, держави—члени повинні надавати дозвіл своїм компетентним органам здійснювати обмін інформацією, що зазначена в статті 55, на тій умові, що збір і обробка інформації ніяким чином не означають, що компетентні ор­гани здійснюють наглядову функцію по відношенню до холдингових компаній зі змішаною діяльністю та їх дочірніх компаній, які не є кредитними установа­ми, або до дочірніх компаній такого типу, які зазначені в статті 52 (10).

4. Якщо кредитна установа, фінансова холдингова компанія або холдингова компанія зі змішаною діяльністю контролює одну або більше дочірніх компа­ній, які є страховими компаніями, або іншими компаніями, що надають інвес­тиційні послуги, і які підлягають ліцензуванню, компетентні органи і органи, на які покладено державне завдання щодо здійснення нагляду за страховими компаніями або іншими компаніями, які надають інвестиційні послуги, пови­нні тісно співпрацювати. Без шкоди для своїх відповідних обов'язків, ці компе­тентні органи повинні забезпечувати один одного будь-якою інформацією, яка б могла полегшити їхнє завдання та дозволити здійснювати нагляд за діяльніс­тю і загальною фінансовою ситуацією компаній, за якими вони здійснюють нагляд.

5. Отримана інформація в рамках нагляду на консолідованій основі, а саме, будь-який обмін між компетентними органами, передбачений в цій Директиві, повинна підлягати обов'язковій професійній таємниці, як зазначено в статті ЗО.

6.  Компетентні органи, відповідальні за здійснення нагляду на консолідова­ній основі, повинні скласти списки фінансових холдингових компаній, про які йдеться в статті 52 (2). Ці списки мають бути передані компетентним органам інших держав-членів та Комісії.

7.  Коли при застосуванні цієї Директиви, компетентні органи однієї держа-ви-члена хочуть в окремих випадках перевірити інформацію стосовно кредитної установи, фінансової холдингової компанії, фінансової установи, компанії, яке надає додаткові банківські послуги, холдингової компанії зі змішаною діяльніс­тю, дочірньої компанії такого типу, що наведені в статті 55, або дочірньої ком­панії такого типу, наведені в статті 52 (10), які знаходяться в іншій державі-чле-ні, вони повинні попросити компетентні органи цієї іншої держави-члена, щоб вони здійснили таку перевірку. Компетентні органи, які отримують таке прохан­ня, повинні в межах своїх повноважень вжити заходів щодо здійснення такої перевірки особисто, або надати дозвіл на здійснення такої перевірки компетен­тними органами, які замовили таку перевірку, або аудитору чи інспектору.

8.  Не порушуючи положень свого кримінального законодавства, держави-члени повинні забезпечити, щоб штрафні санкції або заходи, направлені на усунення виявлених порушень або причин таких порушень, могли б застосову­ватися відносно фінансових холдингових компаній і компаній зі змішаною дія­льністю, або їхніх фактичних менеджерів, які порушують закони, підзаконні або адміністративні положення, передбачених для застосування статей 52—55 і цієї статті. В певних випадках такі заходи можуть вимагати втручання судових органів. Компетентні органи повинні тісно співпрацювати, щоб забезпечити той факт, що вищенаведені штрафні санкції або заходи приносили бажані ре­зультати, особливо, коли центральне управління або головна установа фінансо­вої холдингової компанії або холдингових компаній зі змішаною діяльністю не знаходяться в головному офісі.

Частина VI Консультаційний комітет з питань банківської діяльності

Стаття 57.  Склад і завдання Консультаційного Комітету з питань банківської діяльності

1.  Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності компетентних органів держав-членів має створюватись разом з Комісією.

2.  Завдання Консультаційного Комітету з питань банківської діяльності по­лягає у сприянні Комісії забезпечувати належне виконання цієї Директиви. В подальшому він повинен виконувати інші завдання, передбачені цією Дире­ктивою, та повинен допомагати Комісії у підготовці нових пропозицій для Ради стосовно подальшої координації в сфері кредитних установ.

3.   Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності не повинен безпосередньо займатися конкретними проблемами, які мають відношення до окремих кредитних установ.

4.  До складу Консультаційного Комітету з питань банківської діяльності повинно входити не більше трьох представників з кожної держави-члена та з Комісії. Ці представники можуть час від часу супроводжуватись консультанта­ми, на що необхідна попередня згода Комітету. Комітет також може запросити кваліфікованих осіб та експертів для участі в її засіданнях. Секретаріат створю­ється Комісією.

5.  Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності повинен при­йняти свої правила проведення процедур та вибрати Голову із представників держав-членів. Комітет має регулярно проводити засідання через певні проміж­ки часу і у випадках, коли цього вимагає ситуація. Комісія може просити Комі­тет, щоб він провів позачергове засідання, якщо вона вважає, що цього вимагає ситуація.

6.  Обговорення Консультаційного Комітету з питань банківської діяльності та його результати мають бути конфіденційними, якщо тільки Комітет не при­йме рішення про інше.

Стаття 58.  Розгляд вимог щодо надання ліцензії

1. Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності повинен роз­глядати зміст вимог, встановлених компетентними органами, які викладені в статтях 5 (1) і 6 (1); а також будь-яких інших вимог, які застосовують держави-члени, і інформації, яка повинна бути включена до програми діяльності, і по­винен, коли необхідно, подавати пропозиції до Комісії з метою більш доскона­лої координації.

Стаття 59. Допоміжні коефіцієнти

1. Для здійснення подальшої координації, компетентні органи з метою спо­стереження і, якщо необхідно, додатково до таких коефіцієнтів, які можуть ними застосовуватись, повинні встановити коефіцієнти співвідношення між різноманітними активами та/або пасивами кредитних установ з метою здійс­нення моніторингу за їх платоспроможністю і ліквідністю та вжити інших захо­дів щодо забезпечення захисту заощаджень. Для цього Консультаційний Комі­тет з питань банківської діяльності приймає рішення щодо змісту різних факторів допоміжних коефіцієнтів, викладених в пункті 1, та визначає метод, який пови­нен застосовуватись для їх розрахунку.

Коли необхідно, Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності має керуватись технічними консультаціями наглядових органів установ тих ка­тегорій, які маються на увазі.

2. Допоміжні коефіцієнти, встановлені відповідно до пункту 1, повинні роз­раховуватися принаймні кожні 6 місяців.

3.  Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності повинен роз­глядати результати аналізів, проведених наглядовими органами, що зазначені в третьому підпункті пункту 1, на основі розрахунків, наведених в пункті 2.

4.  Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності може подавати на розгляд Комісії пропозиції щодо регулювання коефіцієнтів, які застосову­ються в державах-членах.

Частина VII Виконавчі повноваження

Стаття 60. Технічні пристосування

1.  Без шкоди для звіту стосовно власних коштів, про які йдеться в другому підпункті статті 34 (3), технічні пристосування в наступних сферах приймають­ся відповідно до процедур, викладених в пункті 2:

—   внесення уточнень до визначення термінів для того, щоб врахувати роз­виток подій на фінансових ринках при застосуванні цієї Директиви,

—   внесення уточнень до визначення термінів для забезпечення єдиного застосування цієї Директиви в Співтоваристві,

—   узгодження термінології та пристосування понять до нормативних актів стосовно кредитних установ та пов'язаних з цим питань,

—   визначення «Зона А» в статті 1 (14),

—   визначення «міжнародні банки розвитку» в статті 1 (19),

—   зміна розміру початкового капіталу, встановленого в статті 5, для враху­вання розвитку в економічній та валютній сферах,

—   розширення списку, зазначеного в статтях 18 і 19 та наведеного в Дода­тку 1, або пристосування термінології, яка використовується в цьому списку, для того, щоб врахувати розвиток на фінансових ринках,

—   сфери, в яких компетентні органи повинні здійснювати обмін інформа­цією, як зазначено в статті 28,

—   внесення змін до визначення термінів активів, вказаних в статті 43, для того, щоб врахувати розвиток на фінансових ринках,

—   список та класифікація позабалансових статей в додатках II і IV та метод включення їх до розрахунку коефіцієнта, як описано в статтях 42, 43, 44 та Додатку III;

—   тимчасові зниження мінімального коефіцієнту, передбаченого статтею 47, або коефіцієнту зваження, передбаченого статтею 43, для того, щоб врахувати особливі обставини;

—   уточнення звільнень, зазначених в статті 49 (5)—(10).

2.  Комітет повинен надавати допомогу Комісії.

Коли йде посилання на цей пункт, повинні застосовуватись статті 5 і 7 Рішення 1999/468/ЕС, враховуючи положення статті 8 цього Рішення.

Термін, зазначений в статті 5 (6) Рішення 1999/468/ЕС, становить 3 місяці. Комітет повинен прийняти свої правила процедури.

Частина VIII Перехідні та прикінцеві положення

Розділ І Перехідні положення

Стаття 61.  Перехідні положення стосовно статті 36

Данія може дозволити своїм іпотечним кредитним установам, що діяли у формі кооперативних товариств або фондів до 1 січня 1990 року, та які були перетворені у державні підприємства з обмеженою відповідальністю, продов­жувати включати до своїх власних коштів солідарні зобов'язання членів або солідарні зобов'язання позичальників, як зазначено в статті 36 (1), вимоги до яких мають такий же самий підхід, що і такі солідарні зобов'язання, які підля­гають наступним обмеженням:

(a)  базою розрахунку частини солідарних зобов'язань позичальників є сума елементів, зазначених в статті 34 (2)(1) і (2) за мінусом елементів, зазна­чених в статті 34 (2) (9), (10) і (11);

(b)  базою розрахунку на 1 січня 1991 року або, якщо ця база була пізніше змінена, то після дати зміни, є максимальна база розрахунку. База роз­рахунку ніколи не може перевищувати максимальну базу розрахунку;

(c)  максимальну базу розрахунку з 1 січня 1997 року буде знижено на поло­вину прибутків, отриманих від будь-якого створення нового капіталу, як визначено в статті 34 (2) (1), після цієї дати; та

(d)  максимальна сума солідарних зобов'язань позичальників, яка має вклю­чатися в якості власних коштів, ні за яких обставин не повинна переви­щувати:

50% в 1991 і 1992,

45% в 1993 і 1994,

40% в 1995 і 1996,

35% в 1997,

30% в 1998,

20% в 1999,

10% в 2000, та

0% після 1 січня 2001 року від бази розрахунку.

Стаття 62.  Перехідні положення стосовно статті 43

1. До 31 грудня 2006 року компетентні органи держав-членів можуть дозво­ляти своїм кредитним установам застосовувати 50%-й коефіцієнт зваження для позик, повністю забезпечених відповідно до їх вимог іпотекою на офіси або на багатофункціональні комерційні приміщення, розміщені на території держав-членів, які дозволяють застосування 50%-го коефіцієнту зваження за наступних умов:

(і) 50%-й коефіцієнт зваження застосовується до частини позики, яка не

перевищує обмеження, розраховані відповідно до (а) або (Ь): (а) 50% ринкової вартості майна, яке мається на увазі.

Ринкова вартість майна повинна розраховуватися двома незалежними оцінювачами, які здійснюють незалежну оцінку на момент здійснення позики. Позика має бути основана на найменшій із двох оцінок. Майно повинно переоцінюватися оцінювачем принаймні один раз на рік. Для позик, які не перевищують 1 млн. Євро і 5% власних коштів кредитної установи, майно має переоцінюватись одним оцінювачем принаймні ко­жні три роки.

(Ь) 50% ринкової вартості майна або 60% іпотечної кредитної вартості, в залежності від того, що з двох є найменшим, в тих країнах, які встанови­ли жорсткі критерії для оцінки іпотечної кредитної вартості в законода­вчих або підзаконних положеннях.

Іпотечна кредитна вартість означає вартість майна, що визначається оціню­вачем, який здійснює належну оцінку майбутньої ліквідності майна, враховую­чи довгострокові характеристики майна, нормальні та місцеві ринкові умови, поточне використання майна і альтернативне відповідне використання майна. Спекулятивні аспекти не повинні враховуватись при оцінці іпотечної кредит­ної вартості. Іпотечна кредитна вартість має бути відображена в документах в прозорій і чіткій формі.

Принаймні кожні три роки, або, якщо ціни на ринку знижуються більше ніж на 10%, іпотечна кредитна вартість і, зокрема, припущення щодо розвитку відповідного ринку, повинні бути переоцінені.

В пунктах (а) і (Ь) «ринкова вартість» означає ціну, за якою може продава­тися майно відповідно до приватного контракту між продавцем, готовим про­дати, та непов'язаним покупцем на дату проведення оцінки, і, якщо припуска­ється, що майно відкрито виставляється на ринок, ринкові умови дозволяють здійснювати організовану передачу майна і, що є достатній період часу, врахо­вуючи основні характеристики майна, для проведення переговорів стосовно продажу майна.

(іі) 100% коефіцієнт зваження ризику застосовується до частини позики, яка перевищує обмеження, встановлені в пункті (і);

(ііі) майно повинно використовуватись або здаватися в оренду власником.

Перший підпункт не перешкоджає компетентним органам держави-члена, яка застосовує більш високий коефіцієнт зваження ризику на своїй території, дозволяти за умов, зазначених вище, застосовувати 50%-й коефіцієнт зваження ризику до цього виду надання позики на територіях держав-членів, які дозво­ляють застосування 50%-го коефіцієнту зваження ризику.

Компетентні органи держав-членів можуть дозволити своїм кредитним уста­новам застосовувати 50%-й коефіцієнт зваження ризику до непогашених позик станом на 21 липня 2000 року, за умов, що виконуються умови, зазначені в цьому пункті. В цьому випадку, майно повинно оцінюватись відповідно до ви-щевикладеного критерію оцінки не пізніше 21 липня 2003 року.

Для позик, наданих до 31 грудня 2006 року, діє 50% коефіцієнт зваження ризику до моменту їх погашення, якщо кредитна установа вимушена дотриму­ватись контрактних умов.

До 31 грудня 2006 року компетентні органи держави-члена можуть дозволи­ти своїм кредитним установам застосовувати 50% коефіцієнт зваження ризику до частини позик, повністю забезпечених відповідно до їхніх вимог акціями Фінських житлових компаній, які діють відповідно до Постанови Фінської Житлової Компанії від 1991 року або відповідного законодавства, прийнятого на її основі, за умови, що виконуються умови, викладені в цьому пункті.

Держави-члени повинні інформувати Комісію про застосовування положення цього пункту.

2. Держави-члени можуть застосовувати 50%-й коефіцієнт зваження ризику до контрактів по лізингу майна, укладених до 31 грудня 2006 року, та стосовно активів для господарського використання, які знаходяться в країні, в якій зна­ходиться головний офіс, та регулюються законодавчими положеннями, відпо­відно до яких за орендодавцем зберігається повне право власності на зданий в оренду актив доки орендар не використає своє право на придбання. Держави-члени повинні інформувати Комісію про застосування цього пункту.

3. Стаття 43 (3) не повинна впливати на визнання компетентними органами двосторонніх договорів про нововведення, укладених по відношенню до:

—   Бельгії, до 23 квітня 1996;

—   Данії, до 1 червня 1996;

—   Німеччини, до ЗО жовтня 1996;

—   Греції, до 27 березня 1997;

—   Іспанії, до 7 січня 1997;

—   Франції, до ЗО травня 1996;

—   Ірландії, до 27 червня 1996;

—   Італії, до ЗО липня 1996;

—   Люксембургу, до 29 травня 1996;

—   Нідерландів, до 1 червня 1996;

—   Австрії, до ЗО грудня 1996;

—   Португалії, до 15 січня 1997;

—   Фінляндії, до 24 серпня 1996;

—   Швеції, до 1 липня 1996, і

—   Великої Британії, до ЗО квітня 1996 року.

Стаття 63.  Перехідні положення стосовно статті 47

1.  Кредитна установа, мінімальний коефіцієнт якої не досяг 8%, як передба­чено в статті 47 (1), до 1 січня 1991 року повинна поступово досягти такого рівня. Вона не повинна допускати, щоб коефіцієнт знижувався нижче досягну­того рівня до моменту здійснення поставленого завдання. Будь-які коливання повинні бути тимчасовими, а компетентні органи повинні бути поінформовані про причини їх виникнення.

2.  Держави-члени можуть встановлювати 10% коефіцієнт зваження ризику для облігацій, зазначених в статті 22 (4) Директиви 85/611/ЕЕС, на період не більше п'яти років після 1 січня 1993 року, та підтримувати рівень цього коефі­цієнту для кредитних установ, коли та якщо вони вважають це потрібне, з ме­тою уникнення серйозних порушень діяльності їхніх ринків. Комісія має бути поінформована про такі випадки.

3.  Стаття 47 (1) не повинна застосовуватися до Сільськогосподарського ба­нку Греції протягом не більше семи років після 1 січня 1993 року. Однак, останній повинен досягти рівня, зазначеного в статті 47 (1) поетапно, згідно методу, описаного в пункті 1 цієї статті.

Стаття 64.  Перехідні положення стосовно статті 49

1.  Якщо на 5 лютого 1993 року кредитна установа вже понесла ризик або ризики, які перевищують рівень обмеження великого ризику або обмеження сукупного великого ризику, зазначеного в статті 49, компетентні органи пови­нні вимагати, щоб кредитна установа, яку це стосується, вжила заходів щодо приведення цього або цих ризиків у відповідність з обмеженнями, наведеними в статті 49.

2.  Процес приведення такого ризику або ризиків у відповідність з дозволе­ними обмеженнями, повинен бути створений, прийнятий, виконаний та завер­шений протягом періоду, який компетентні органи вважають сумісним з принципом належного управління і справедливої конкуренції. Компетентні органи повинні інформувати Комісію і Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності про графік прийнятого процесу.

3.  Кредитна установа не повинна вживати жодних заходів, які можуть при­звести до ризиків, зазначених в пункті 1, з метою досягнення такого рівня на 5 лютого 1993 року.

4.  Період, який застосовується відповідно до пункту 2, має закінчиться не пізніше 31 грудня 2001 року. Ризики з довшим строком погашення, по яких кредитна установа змушена дотримуватись контрактних умов, можуть зберіга­тися до строку їх погашення.

5.  До 31 грудня 1998 року держави-члени можуть збільшувати обмеження, викладене в статті 49 (1), до 40%, а обмеження, викладене в статті 49 (2) — до 30%. В таких випадках відповідно до пунктів 1—4, строк для приведення ризи­ків, що існують на кінець цього періоду, у відповідність з обмеженням, викла­деним в статті 49, закінчується 31 грудня 2001 року.

6. У випадку кредитних установ, власні кошти яких не перевищують 7 млн. Євро, і тільки у випадку таких установ, держави-члени можуть продовжити часові обмеження, зазначені в пункті 5, до п'яти років. Держави-члени, які використовують положення, передбачене в цьому пункті, мають здійснити за­ходи для запобігання дисбалансу в конкуренції і повинні інформувати про це Комісію та Консультаційний Комітет з питань банківської діяльності.

7.  У випадках, зазначених у пунктах 5 і 6, ризик може вважатися великим, якщо його вартість дорівнює або перевищує 15 % власних коштів.

8. До 31 грудня 2001 року держави-члени можуть замінювати періодичність повідомлення про великі ризики не менше двох разів на рік на періодичність, зазначену в другому абзаці в статті 48 (2).

9. Держави-члени можуть повністю або частково звільняти від застосування статті 49 (1), (2) і (3) ризики, понесені кредитною установою, які складаються з іпотечних позик, як визначено в статті 62 (1), наданих до 1 січня 2002 року, а також контрактів по лізингу майна, як визначено в статті 62 (2), укладених до 1 січня 2002 року, і в обох випадках до 50% від вартості майна, про яке йдеться.

Такий самий підхід застосовується до позик, забезпечених відповідно до вимог компетентних органів акціями Фінських житлових компаній, які здійс­нюють свою діяльність відповідно до Постанови Фінської Житлової Компанії від 1991 року або відповідного законодавства, прийнятого на її основі, які є подібними до іпотечних позик, зазначених в першому підпункті.

Стаття 65.  Перехідні положення стосовно статті 51

Кредитні установи, які на 1 січня 1993 року перевищили обмеження, викла­дені в статті 51 (1) і (2), повинні виконати вимоги цих обмежень до 1 січня 2003 року.

Розділ II Прикінцеві положення

Стаття 66. Інформування Комісії

Держави-члени мають передавати Комісії тексти основних законів, підза-конних та адміністративних положень, які вони приймають в сферах діяльнос­ті, на які поширюється дія цієї Директиви.

Стаття 67. Директиви, що втратили чинність

1. Директиви 73/183/ЕЕС, 77/780/ЕЕС, 89/299/ЕЕС, 89/646/ЕЕС, 89/647/ЕЕС, 92/30/ЕЕС і 92/121/ЕЕС, до яких було внесено зміни Директивами, наведени­ми в Додатку V, частина А, є відміненими без шкоди для обов'язків держав-членів стосовно кінцевих термінів для включення полбжень Директив, наведе­них в Додатку V, частина В, до системи національного законодавства.

2.  Посилання на відмінені Директиви мають тлумачитись як посилання на цю Директиву і повинні читатися відповідно до кореляційної таблиці, яка наве­дена в Додатку VI.

Стаття 68.  Набрання чинності

Ця Директива набирає чинності через 20 днів після опублікування в Офі­ційному Журналі Європейських Співтовариств.

Стаття 69. Адресати

Ця Директива адресована державам-членам Співтовариства. Вчинено в Брюсселі, 20 березня 2000 року

З боку Європейського Парламенту

Президент

Генеральний секретар

З боку Ради Президент Генеральний секретар

Н. Фонтен Джуліан Прістлі

Я. Гама Хав'єр Солана

ДОДАТОК І

СПИСОК ВИДІВ ДІЯЛЬНОСТІ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ВЗАЄМНОМУ ВИЗНАННЮ

1.  Прийом депозитів та інших коштів на зворотній основі

2.  Надання кредитів1

3.  Фінансовий лізинг

4.  Послуги по переказу грошей

5.  Випуск та обслуговування платіжних засобів (наприклад, кредитних кар­ток, дорожніх та банківських чеків)

6.  Надання гарантій та поручительств

7. Торгівля за власний рахунок або за рахунок клієнтів (операції за доручен­ням клієнтів або від свого Імені):

а.   Інструментами грошового ринку (чеки, векселі, депозитні сертифікати тощо) валютою;

фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках; цінними паперами, що підлягають обігу

8.  Участь у випуску цінних паперів та надання послуг, пов'язаних з таким випуском

б. с. d. е.

1 споживчий, іпотечний кредити, факторинг з правом або без права регресу, фінансування комерційних операцій (форфейтинг)

9.  Надання підприємствам консультацій щодо структури капіталу, промис­лової стратегії та пов'язаних з цим питань, а також надання консультацій та послуг стосовно злиття та придбання підприємств

10.  Посередництво на міжбанківських ринках

11.  Управління портфелем цінних паперів та надання консультацій щодо такого управління

12.  Зберігання та управління цінними паперами

13.  Надання довідкової інформації (надання консультаційних та інформа­ційних послуг)

14.  Послуги зі зберігання в сейфі.

ДОДАТОК II

КЛАСИФІКАЦІЯ ПОЗАБАЛАНСОВИХ СТАТЕЙ

Група високого ризику

—   гарантії, що мають характер замінників кредиту;

—   акцепти;

—   індосаменти на векселях без підпису іншої кредитної установи;

—   продажі з правом регресу на користь покупця;

—   невідкличні акредитиви стенд-бай, що мають характер замінників кредиту;

—   активи, придбані на підставі договорів аутрайт на строк;

—   строкові депозити;

—   несплачена частина частково сплачених акцій і цінних паперів;

—   Інші статті, які також становлять високий ризик. Група середнього ризику

—   документарні акредитиви, випущені і підтверджені (див. також групу середньо-низького ризику)

—   гарантії і застави від можливих втрат (в тому числі тендери, гарантії виконання контрактів, митні і податкові забезпечення) та гарантії, що не мають характер замінників кредиту;

—   угоди репо, як визначено в пунктах 3 і 5 статті 12 Директиви 86/635/ЄЕС;

—   невідкличні акредитиви стенд-бай, які не мають характеру замінників кредиту;

—   незапитана частина кредитних ліній (угоди про надання позик, при­дбання цінних паперів, надання гарантій або акцептів) з початковим строком погашення понад один рік;

—   зобов'язання під випуск векселів (Notes issuance facilities (NIF) та рево­льверні зобов'язання під гарантоване розміщення цінних паперів (Revolving underwriting facilities (R UF));

—   Інші статті, що також становлять середній ризик. Група середньо-низького ризику

—   документарні акредитиви, у яких гарантією є відвантажені товари, та інші самоліквідовані операції;

—   інші статті, що також становлять середньо-низький ризик. Група низького ризику

—   незапитана частина кредитних ліній (угоди про надання позик, при­дбання цінних паперів, надання гарантій або акцептів) з початковим строком погашення до одного року включно або такі, що можуть анулю­ватися безумовно у будь-який час без попереднього повідомлення

—   інші статі, що також становлять низький ризик.

Держави-члени зобов'язуються негайно інформувати Комісію про прийняття рішення про включення нової позабалансової статті до будь-якого з останніх абзаців кожної групи ризиків. Такі статті будуть остаточно класифіковані на рівні Співтовариства відразу після завершення процедури, зазначеної в статті 60.

ДОДАТОК III

РОЗГЛЯД ПОЗАБАЛАНСОВИХ СТАТЕЙ

1.  ВИБІР МЕТОДУ

Для оцінки кредитних ризиків, пов'язаних з контрактами, зазначеними в пунктах 1 і 2 Додатку IV, кредитні установи можуть вибирати за згодою компе­тентних органів один із нижчевикладених методів. Кредитні установи, які ма­ють виконувати умови пункту 1 статті 6 Директиви 93/6/ЕЕС (1), повинні за­стосовувати метод 1, викладений нижче. Для оцінки кредитних ризиків, пов'язаних з контрактами, зазначеними в пункті 3 Додатку IV, всі кредитні установи повинні застосовувати метод 1, викладений нижче.

2.  МЕТОДИ

МЕТОД 1: Підхід на основі оцінки за ринковою ціною Етап (а) через використання ринкової вартості у контрактах, отримується поточна вартість відновлення всіх контрактів з позитивним значенням.

Етап (Ь) для визначення потенційного майбутнього кредитного ризику (2), умовна основна сума контракту або вартість активів, що лежать в основі опера­ції, множиться на наступні коефіцієнти:

Таблиця ld'b

Залишковий строк погашенняс

Контракти на процентну ставку

Контракти на обмінний курс та золото

Контракти на цінні папери

Контракти на дорогоцінні метали, крім золота

Контракти на товари, крім дорогоцінних металів

Один рік

І менше

0%

1%

6%

7%

10%

Від одного

 

 

 

 

 

року до п'яти років

0,5%

5%

8%

7%

12%

Понад п'яти

 

 

 

 

 

років

1,5

7,5%

10%

8%

15%

•' Контракти, що не належать до жодної з цих категорій за цією таблицею, вважаються конт­рактами по товарам іншим, ніж дорогоцінні метали

ь У разі контракту, що передбачає численні зміни капіталу, коефіцієнти повинні перемножу­ватися на число залишкових виплат, які ще необхідно здійснити за цим контрактом

с Для контрактів, складених таким чином, аби регулювати ризик, що залишається після пев­них визначених дат платежів і коли умови переглядаються таким чином, що ринкова вартість контракту на ті дати дорівнює нулю, залишковий строк погашення буде складати термін часу до дати наступного перегляду умов контракту. У разі контрактів по процентним ставкам, що відпові­дають цим критеріям і мають строк погашення більше ніж один рік, коефіцієнт не може бути нижчим за 0,5 %.

З метою розрахунку потенційного майбутнього кредитного ризику відпові­дно до етапу (Ь), компетентні органи можуть дозволити кредитним установам до 31 грудня 2006 року застосовувати нижченаведені коефіцієнти замість тих, що передбачені в Таблиці 1, за умови, що установи користуються альтернатив­ним положенням, передбаченим в статті 11 (а) Директиви 93/6/ЕЕС для конт­рактів в значенні пунктів 3(Ь) та 3(с) Додатку IV:

Таблиця 1а

Залишковий строк погашення

Дорогоцінні метали (крім золота)

Кольорові метали

Вироби нетривалого зберігання (сільсько­господарські)

ІНШІ,

в тому числі енергетичні продукти

Один рік або менше

2%

2,5%

3%

4%

Від одного року до п'яти років

5%

4%

5%

6%

Понад п'яти років

7,5%

8%

9%

10%

Етап (с) сума поточної вартості відновлення і майбутнього потенційного кредитного ризику множиться на коефіцієнти зваження, визначені для відпові­дних контрагентів в статті 43.

МЕТОД 2: Підхід «первісного ризику»

Етап (а) умовна основна вартість кожного інструменту множиться на насту­пні коефіцієнти:

Таблиця 2

Початковий термін платежу1

Контракти на процентну ставку

Контракти на обмінний курс та золото

Однин рік І менше

0,5%

2%

Від одного року до двох років

1%

5%

Для кожного додаткового року

1%

3%

1 У випадку контрактів на процентну ставку, кредитні установи можуть за згоди своїх компе­тентних органів вибирати або початковий строк погашення, або залишковий строк погашення

Етап (Ь) отриманий таким чином розмір первісного ризику множиться на коефіцієнти зваження ризику, визначені для відповідних контрагентів в статті 43.

З метою застосування методів 1 і 2, компетентні органи повинні забезпечи­ти, щоб умовна сума, яка враховується, була відповідним стандартом ризику, притаманного контрактові. Коли, наприклад, контракт передбачає збільшення грошових потоків, умовна сума повинна бути уточнена для врахування впливу цього збільшення на структуру ризику цього контракту.

3. КОНТРАКТНІ ВЗАЄМОЗАЛІКИ ПО ПЛАТЕЖАХ (КОНТРАКТИ ПРО НОВОВВЕДЕННЯ ТА ІНШІ УГОДИ ПО ВЗАЄМОЗАЛ1КАХ)

(а) Види взаємозаліків по платежах, які можуть визнаватися компетентними органами

Для цілей цього пункту 3, «контрагент» означає будь-яку особу (в тому чи­слі фізичну особу), яка юридичне має право укладати угоду по взаємозаліку по платежах.

Компетентні органи можуть визнавати наступні види контрактних взаємо­заліків по платежах як такі, що призводять до зниження ризику:

(і) двосторонні контракти на новації між кредитною установою та її конт­рагентом, згідно з якими взаємні вимоги і зобов'язання автоматично поєднуються таким чином, що заміщення контракту призводить до вста­новлення єдиної нетто-суми кожного разу, коли таке заміщення відбу­вається, і створює новий обов'язковий з юридичної точки зору єдиний контракт, анулюючи попередні контракти;

(іі) інші двосторонні угоди між кредитною установою та її контрагентом;

Ь) Умови визнання

Компетентні органи можуть визнавати контрактні взаємозаліки по плате­жам як такі, що призводять до зниження ризику лише за наступних умов:

(і) кредитна установа повинна мати угоду про контрактні взаємозаліки по платежах із своїм контрагентом, яка створює єдине законне зобов'язан­ня, враховуючи всі передбачені операції таким чином, щоб у випадку, коли контрагент не зможе виконати умови угоди внаслідок дефолту, банкрутства, ліквідації або інших подібних обставин, кредитна установа могла мати право на отримання або зобов'язання по виплаті тільки в розмірі нетто суми позитивних і негативних ринкових (mark-to-market) вартостей включених індивідуальних операцій;

(іі) кредитна установа повинна надати компетентним органам обґрунтовані юридичні висновки у письмовій формі з метою, щоб у випадку супере­чки, відповідні судові і адміністративні органи могли визнати, у випад­ках, описаних в пункті (і), що вимоги та зобов'язання кредитної устано­ви будуть зводитись до суми нетто, як описано в пункті (і), відповідно до:

—  юрисдикції тієї країни, в якій зареєстрований контрагент та, якщо в

цьому задіяно іноземний структурний підрозділ суб'єкту підприєм­ницької діяльності, також відповідно до юрисдикції країни, в якій знаходиться структурний підрозділ,

—  законодавства, що регулює індивідуальні включені трансакції, та

—  законодавства, що регулює будь-який контракт або угоду, необхідну

для здійснення контрактних взаємозаліків по платежах; (ііі) кредитна установа повинна мати процедури для того, щоб перевіряти чинність цих контрактних взаємозаліків по платежам з урахуванням мо­жливих змін у відповідних законах.

Компетентні органи повинні переконатися, якщо необхідно після консуль­тацій з іншими компетентними органами, що контрактні взаємозаліки по пла­тежах є чинними згідно законодавства кожної з відповідних країн.

Якщо будь-які компетентні органи не задоволені з приводу цього, угода по контрактним взаємозалікам по платежах не визнається як така, що призводить до зниження ризику для кожного з контрагентів.

Компетентні органи можуть приймати обґрунтовані правові висновки, під­готовлені по видам контрактних взаємозаліків по платежах.

Жоден з контрактів, який містить положення, що дозволяє контрагенту, який не є неплатоспроможним, здійснювати тільки обмежені виплати або не здійснювати жодних виплат на користь неплатоспроможного контрагента, на­віть якщо неплатоспроможний контрагент є «чистим» кредитором (застережен­ня про взаємне невиконання зобов'язань), не може бути визнаний як такий, що призводить до зниження ризику.

Компетентні органи можуть визнавати в якості таких, що призводять до зниження ризику, угоди по контрактних взаємозаліках по платежах, які охоп­люють валютні контракти з початковим строком дії до 14 календарних днів або менше, продані опціони або інші позабалансові елементи, до яких не застосо­вується цей Додаток, оскільки вони несуть незначний ризик або взагалі ніякого кредитного ризику. Якщо, в залежності від позитивної або негативної вартості цих контрактів, їхнє включення до іншої угоди по контрактних взаємозаліках по платежах може призводити до збільшення або зменшення вимог щодо капі­талу, компетентні органи повинні зобов'язувати свої кредитні установи засто­совувати узгоджений підхід.

(с) Наслідки визнання (і) Контракти новації

Зважуватися можуть скоріше тільки окремі нетто суми, встановлені контрактами новації, ніж відповідні валові суми. Таким чином, при застосуванні методу 1:

—   на етапі (а): поточна вартість відновлення,

—   на етапі (Ь): умовні основні суми або вартості активів, що лежать в основі операцій можуть бути отримані з урахуванням контракту новації. При застосуванні методу 2, на етапі (а) основна умовна сума може бути розрахована з урахуванням контракту новації; повинні застосовуватися коефіцієнти, наведені в таблиці 2.

(іі) Інші угоди по контрактних взаємозаліках по платежах При застосуванні методу 1:

—   на етапі (а): поточні витрати на заміщення, включені до угод по ко­нтрактних взаємозаліках по платежах, можуть бути отримані з ураху­ванням дійсної теоретичної нетто вартості відновлення, яка виникає внаслідок угоди; у випадку, коли взаємозаліки по платежах призво­дять до нетто зобов'язання для кредитної установи, яка розраховує вартість відновлення, поточна вартість відновлення вважається та­кою, що дорівнює «О»,

—   на етапі (Ь): розмір потенційного майбутнього кредитного ризику для всіх контрактів, що включені до угоди по контрактних взаємоза­ліках по платежах, може бути зменшено відповідно до наступного рівняння:

PCEred = 0,4 • PCE

0,6 • NCR • PCE

де: РСЕ

red

— зменшений розмір потенційного майбутнього кредитного ризику для всіх контрактів з даним контрагентом, включених до юридичне чинної двосторонньої угоди по взаємозаліках по платежах,

PCEeross — сума потенційних майбутніх кредитних ризиків для всіх контрак­тів з даним контрагентом, які включені до юридично чинної дво­сторонньої угоди по взаємозаліках по платежах та розраховують­ся шляхом множення їх умовної основної суми на відсотки, наведені в Таблиці 1, NGR — «коефіцієнт відношення суми нетто до валової суми»: на вибір

компетентних органів, або

(і) окремий розрахунок: коефіцієнт відношення нетто вартості відновлення для всіх контрактів, включених до чинної двосторонньої угоди по взає­мозаліках по платежах з даним контрагентом (чисельник) до валової вартості відновлення для всіх контрактів, включених до чинних двосто­ронніх угод по взаємозаліках по платежах з цим контрагентом (знамен­ник), або

(іі) зведений розрахунок: коефіцієнт відношення суми нетто вартості відно­влення, розрахованої на двосторонній основі для всіх контрагентів з ура­хуванням контрактів, включених до юридично чинних угод по взаємоза-лікам по платежах (чисельник) до валової вартості відновлення для всіх контрактів, включених до чинних угод по взаємозалікам по платежах (знаменник).

Для розрахунку потенційного майбутнього кредитного ризику відповідно до вищенаведеної формули, контракти, які мають чітко відповідні характеристи­ки, і які включені до угод по взаємозалікам по платежах, можуть вважатися єдиним контрактом з умовною основною вартістю, еквівалентною нетто сумі. Такі самі відповідні контракти є форвардними валютними контрактами або подібними контрактами, в яких умовна основна вартість еквівалентна грошо­вим потокам, якщо грошові потоки відбуваються на ту ж саму дату валютування і повністю або частково деноміновані в тій же самій валюті. При застосуванні методу 2, на етапі (а):

—   такі самі відповідні контракти, включені до угод по взаємозалікам по платежах, можуть вважатися єдиним контрактом з умовною основною вартістю еквівалентною нетто сумі, умовні основні суми множаться на коефіцієнти, наведені в Таблиці 2,

—   для всіх інших контрактів, включених до угоди по взаємозалікам по пла­тежах, коефіцієнти, що застосовуються, можуть бути знижені як зазна­чено в Таблиці 3:

Таблиця З

Початковий строк погашення1

Контракти на процентну ставку

Контракти на обмінний курс

До одного року

0,35%

1,50%

Від одного до двох років

0,75%

3,7%

За кожний додатковий рік

0,75%

2,25%

1 У випадку контрактів на процентну ставку, кредитні установи можуть за згодою своїх ком­петентних органів вибрати або початковий строк погашення, або залишковий строк погашення.

ДОДАТОК IV

Види позабалансових статей

1.  Контракти на процентну ставку:

a)    Процентні свопи в одній валюті;

b)    базові свопи;

c)    форвардні угоди на встановлення процентних ставок;

d)    процентні ф'ючерси;

e)    придбані процентні опціони;

О    інші контракти подібного характеру.

2.  Валютні контракти і контракти стосовно золота:

a)    процентні свопи у різних валютах;

b)    форвардні валютні контракти;

c)    валютні ф'ючерси;

d)    придбані валютні опціони;

e)    Інші контракти подібного характеру;

f)     контракти стосовно золота такого ж характеру, як і контракти типів (а)—(е)

3.  Контракти такого ж характеру, як наведені в пунктах 1 (а)—(е) та 2 (a)—(d) щодо інших посилань або індексів стосовно:

a)    акцій;

b)   дорогоцінних металів, крім золота;

c)    товарів, крім дорогоцінних металів;

d)    інших контрактів подібного характеру.

ДОДАТОК V, частина А

Скасовані директиви з наступними змінами (передбаченими в Статті 67)

Директива    Ради 73/183/ЕЕС Директива    Ради 77/780/ЕЕС

Директива Ради 85/345/ЕЕС

Директива Ради 86/137/ЕЕС

Директива Ради 86/524/ЕЕС

Директива Ради 89/646/СЄЕС

Директива Європейського парламенту та Ради 95/26/ЕС Лише Стаття 16 перше тире; Стаття 2, частина 1, перше тире та частина 2, перше тире; Стаття 3, частина 2; Стаття 4, частини 2, З, 4 у частині стосовно посилань на Директиву 77/780/ЕЕС та части­ну 6 і Статтю 5, перше тире

Директива Ради 96/13/ЕС

Директива Європейського парламенту та Ради 98/33/ЕС (перша

стаття)

Директива Ради 92/16/ЕЕС

Директива Ради 92/30/ЕЕС Директива    Ради 89/646/ЕЕС

Директива Ради 92/30/ЕЕС

Директива Європейського парламенту та Ради 95/26/ЕС (тільки

стаття перша, перше тире) Директива    Ради 89/647/ЕЕС

Директива Комісії 91/31/ЕЕС

Директива Комісії 92/30/ЕЕС

Директива Комісії 94/7/ЕС

Директива Комісії 95/15/ЕС Директива Комісії 95/67/ЕС

Директива Європейського парламенту і Комісії 96/10/ЕС Директива Європейського парламенту і Комісії 98/32/ЕС Директива Європейського парламенту і Комісії 98/33/ЕС (стаття 2) Директива Ради 92/30/ЕЕС

ДОДАТОК V, частина В

КІНЦЕВІ СТРОКИ ДЛЯ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ (ПЕРЕДБАЧЕНІ В СТАТТІ 67)

Директива

 

Кінцевий термін впровадження змін

73/183/ЕЕС (Оф. бюл. L 194 від 16.07.1973, с. 1)

 

02.01. 19752

77/780/ЕЕС (Оф. бюл. L 322 від 17.12.1977, с. ЗО)

 

15.12.1979

85/345/ЕЕС (Оф. бюл. L 183 від 16.07.1985, с. 19)

 

15.07.1985

86/137/ЕЕС (Оф. бюл. L 106 від 23.04.1986, с. 35)

 

86/524/ЕЕС (Оф. бюл. L 309 від 04.11.1986, с. 15)

 

31.12.1986

89/299/ЕЕС (Оф. бюл. L 124 від 05.05.1989, с. 16)

 

01.01.1993

89/646/ЕЕС (Оф. бюл. L 386 від 30.12.1989, с. 1)

Стаття 6, частина 2

01.01.1990

 

Інші положення

01.01.1993

89/647/ЕЕС (Оф. бюл. L 386 від 30.12.1989, с. 14)

 

01.01.1991

91/31/ЕЕС (Оф. бюл. L 17 від 23.01.1991, с. 20)

 

31.03.1991

91/633/ЕЕС (Оф. бюл. L 339 від 11.12.1991, с. 16)

 

31.12.1992

92/16/ЕЕС (Оф. бюл. L 75 від 31.03.1992, с. 48)

 

31.12.1992

92/30/ЕЕС (Оф. бюл. L ПО від 28.04.1992, с. 52)

 

31 12 1992

92/121/ЕЕС (Оф. бюл. L 29 від 05.02.1993, с. 1)

 

31 12.1993

94/7/ЕЕС (Оф. бюл. L 89 від 06.04.1994, с. 17)

 

25.11.1994

95/15/ЕЕС (Оф. бюл. L 125 від 08.06.1995, с. 23)

 

30.09.1995

95/26/ЕЕС (Оф. бюл. L 168 від 18.07.1995, с. 7)

 

18.07.1996

95/67/ЕЕС (Оф. бюл. L 314 від 28.12.1995, с. 72)

 

01.07.1996

 

 

 

96/10/ЕЕС (Оф. бюл. L 85 від 03.04.1996, с. 17)

 

30.06.1996

96/13/ЕЕС (Оф. бюл. L 66 від 16.03.1996, с. 15)

 

15.04.1996

98/32/ЕЕС (Оф. бюл. L 204 від 21.07.1998, с. 26)

 

21.07.2000

98/33/ЕЕС (Оф. бюл. L 204 від 21.07.1998, с. 29)

 

21.07.2000

2 Однак, щодо зняття обмеження, передбаченого в пункт (g) частини 2 статті 3, цей термін для Нідерландів був призначений на 27 1977 (див  Статтю 8, другий абзац Директиви 73/183/ЕЕС)

ДОДАТОК VI

ТАБЛИЦЯ ВІДПОВІДНОСТІ

Дана Директива

Директива

77/780/ЕЕС

Директива 89/299/ЕЕС

Директива 89/646/ЕЕС

Директива 89/647/ЕЕС

Директива 92/30/ЕЕС

Директива 92/121/ЕЕС

Директива 96/10/ЕС

 

Стаття 1, пункт 1)

Стаття 1, тире 1

 

 

 

Стаття 1, тире 1

Стаття 1, пункт а)

 

 

Стаття 1,

пункт2)

Стаття 1, тире 2

 

 

 

 

 

 

 

Стаття 1, пункт 3)

 

 

Стаття 1, пункт 3)

 

 

 

 

 

Стаття 1, пункти 4)— 8)

 

 

Стаття 1, пункти 5)— 9)

 

 

 

 

 

Стаття 1, пункт 9)

 

 

 

 

Стаття 1, тире 6

 

 

 

Стаття 1, пункти 10) та 11)

 

 

Стаття 1, пункти 10) та 11)

 

 

 

 

 

Стаття 1, пункт 12)

 

 

Стаття 1, пункт 12)

 

Стаття 1,

тире 7

Стаття 1, пункт с)

 

 

Стаття 1, пункт 13)

 

 

Стаття 1, пункт 13)

 

Стаття 1, тире 8

Стаття 1, пункт d)

 

 

Стаття 1, пункти 14)— 17)

 

 

 

Стаття 2, част 1 , тире 2—5

 

 

 

 

Стаття 1, пункти 18)-20)

 

 

 

Стаття 2, част 1 , тире 6—8

 

 

 

 

Стаття 1, пункти 21)— 23)

 

 

 

 

Стаття 1,

тире 3—5

 

 

 

Дана Директива

Директива

77/780/ЕЕС

Директива 89/299/ЕЕС

Директива 89/646/ЕЕС

Директива

89/647/ЕЕС

Директива

92/30/ЕЕС

Директива 92/121/ЕЕС

Директива 96/10/ЕС

 

Стаття 1, пункт 24

 

 

 

 

 

Стаття 1, пункт h)

 

 

Стаття 1, пункт 25

 

 

 

 

 

Стаття 1, пунктт)

 

 

Стаття 1, пункт 26

Стаття 1, тире 5

 

 

 

 

 

 

 

Стаття 1, пункт 26

 

 

 

Стаття 2, част. 1, тире 9

 

 

 

 

Стаття 1, част. 1

Стаття 2, част. 1

 

Стаття 2, част. 1

Стаття 1, част. 1

 

 

 

 

Стаття 2, част. 2

 

 

 

 

Стаття 2

 

 

 

Стаття 2, част. 3

Стаття 2, част. 2

 

 

 

 

 

 

 

Стаття 2, част. 4

Стаття 2, част. 3

 

 

 

 

 

 

 

Стаття 2, част. 5, абз.

Стаття 2, част. 4, пункти а), Ь) та с)

 

 

 

 

 

 

 

Стаття 2, част. 6

 

 

Стаття 2, част. 3

Стаття 1, част. 3

 

Стаття 2, абз. 2, пункт Ь)

 

 

Стаття 3

 

 

Стаття 3

 

 

 

 

 

Стаття 4

Стаття 3, част. 1

 

 

 

 

 

 

 

Статя 5, част. 1, абз. 1

Стаття 3, част. 2, абзац 1

 

Стаття 4, част. 1

 

 

 

 

 

Дана Директива

Директива

77/780/ЕЕС

Директива 89/299/ЕЕС

Директива 89/646/ЕЕС

Директива

89/647/ЕЕС

Директива 92/30/ЕЕС

Директива 92/121/ЕЕС

Директива 96/10/ЕС

 

Статя 5, част. 1, абз. 2

Стаття 10, част. 1 , абзац 3

 

 

 

 

 

 

 

Стаття 5, част. 2

 

 

Стаття 4, част. 2, вступна фраза та пункти а), Ь) та с)

 

 

 

 

 

Стаття 5, част. 3—7

 

 

Стаття 10, част. 1—5

 

 

 

 

 

Стаття 6, част. 1

Стаття 3, част. 2, абзац 1, тире 3 та абз. 2

 

 

 

 

 

 

 

Стаття 6, част. 2

Стаття 3, част.2Ьік

 

 

 

 

 

 

 

Стаття 7, част. 1 та 2

 

 

Стаття 5, абз. 1, Стаття 1, пункт 10), абз. 2 та Стаття 5, абзац 2

 

 

 

 

 

Стаття 7, част. 3

Стаття 3, част. 2, абз. 3, 4 та 5

 

 

 

 

 

 

 

Стаття 8

Стаття 3, част. 4

 

 

 

 

 

 

 

Дана Директива

Директива

77/780/ЕЕС

Директива 89/299/ЕЕС

Директива 89/646/ЕЕС

Директива 89/647/ЕЕС

Директива 92/30/ЕЕС

Директива 92/121/ЕЕС

Директива 96/10/ЕС

 

Стаття 9

Стаття 3, част. 3, пункт а)

 

 

 

 

 

 

 

Стаття 10

Стаття 3, част. 6

 

 

 

 

 

 

 

Стаття 11

Стаття 3, част. 7

 

 

 

 

 

 

 

Стаття 12

 

 

Стаття 7

 

 

 

 

 

Стаття 13

 

 

Стаття 6, част. 1

 

 

 

 

 

Стаття 14, част. 1

Стаття 8, част. 1

 

 

 

 

 

 

 

Стаття 14, част. 2

Стаття 8, част. 5

 

 

 

 

 

 

 

Стаття 15

Стаття 5

 

 

 

 

 

 

 

Стаття 16, част. 1—5

 

 

Стаття 11, част. 1—5

 

 

 

 

 

Стаття 16, част. 6

 

 

Стаття 1, пункт 10, абз. 2

 

 

 

 

 

Стаття 17

 

 

Стаття 13, част. 2

 

 

 

 

 

Стаття 18

 

 

Стаття 18, част. 1

 

 

 

 

 

Стаття 19

 

 

Стаття 18, част. 2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дана Директива

Директива

77/780/ЕЕС

Директива 89/299/ЕЕС

Директива 89/646/ЕЕС

Директива 89/647/ЕЕС

Директива

92/30/ЕЕС

Директива 92/121/ЕЕС

Директива 96/1 0/ЕС

 

Стаття 20, част  1—6

 

 

Стаття 19

 

 

 

 

 

Стаття 20, част. 7

 

 

Стаття 23, част. 1

 

 

 

 

 

Стаття 21, част. 1 та 2

 

 

Стаття 20

 

 

 

 

 

Стаття 21, част. 3

 

 

Стаття 23, част. 2

 

 

 

 

 

Стаття 22

 

 

Стаття 21

 

 

 

 

 

Стаття 23, част. 1

 

 

Стаття 8

 

 

 

 

 

Стаття 23, част. 2-7

 

 

Стаття 9

 

 

 

 

 

Стаття 24

Стаття 9

 

 

 

 

 

 

 

Стаття 25

 

 

 

 

Стаття 8

 

 

 

Стаття 26

 

 

Стаття 13, част. 1 та 3

 

 

 

 

 

Стаття 27

 

 

Стаття 14, част. 2

 

 

 

 

 

Стаття 28

Стаття 7, част. 1

 

 

 

 

 

 

 

Стаття 29

 

 

Стаття 15

 

 

 

 

 

Стаття ЗО, част. 1—5

Стаття 12, част. 1—5

 

 

 

 

 

 

 

Стаття ЗО, част. 6

Стаття 12, част. 5bis

 

 

 

 

 

 

 

Дана Директива

Директива

77/780/ЕЕС

Директива 89/299/ЕЕС

Директива 89/646/ЕЕС

Директива

89/647/ЕЕС

Директива 92/30/ЕЕС

Директива 92/121/ЕЕС

Директива 96/10/ЕС

Стаття 42

 

 

 

Стаття 5

 

 

 

Стаття 43

 

 

 

Стаття 6

 

 

 

Стаття 44

 

 

 

Стаття 7

 

 

 

Стаття 45

 

 

 

Стаття 8

 

 

 

Стаття 46

 

 

 

 

 

 

 

Стаття 47

 

 

 

 

 

Стаття 3

 

Стаття 48

 

 

 

 

 

Стаття 4, част. 1—7, пункт г), абз 2, перше речення та пункт s) до част. 12

 

Стаття 50

 

 

 

 

 

Стаття 5, част. 1—3

 

Стаття 51, част. 1—5

 

 

Стаття 12, част. 1—5

 

 

 

 

Стаття 51, част. 6

 

 

Стаття 12, част 8

 

 

 

 

Стаття 52, част. 1—7

 

 

 

 

Стаття 3, част. 1—7

 

 

Стаття 52, част. 8—9

 

 

 

Стаття 3, част. 5 та 6

Стаття 3, част. 8 та 9

Стаття 5, част.48 та 5

 

Стаття 52, част. 10

 

 

 

 

Стаття 3, част 10

 

 

Стаття 53

 

 

 

 

Стаття 4

 

 

ON

Дана Директива

Директива

77/780/ЕЕС

Директива 89/299/ЕЕС

Директива 89/646/ЕЕС

Директива 89/647/ЕЕС

Директива 92/30/ЕЕС

Директива 92/121/ЕЕС

Директива 96/10/ЕС

Стаття 54

 

 

 

 

Стаття 5

 

 

Стаття 55

 

 

 

 

Стаття 6

 

 

Стаття 56

 

 

 

 

Стаття 7

 

 

Стаття 57

Стаття 11

 

 

 

 

 

 

Стаття 58

Стаття 3, част 5

 

 

 

 

 

 

Стаття 59

Стаття 6

 

 

 

 

 

 

Стаття 60

 

Стаття 8

Стаття 22

Стаття 9

 

Стаття 7

 

Стаття 61

 

Стаття 4bis

 

 

 

 

 

Стаття 62, част 1 та 2

 

 

 

Стаття 1 1 , част 4 та 5

 

 

 

Стаття 62, част 3

 

 

 

 

 

 

Стаття 2

Стаття 63

 

 

 

Стаття 1 1 , част 1—3

 

 

 

Стаття 64

 

 

 

 

 

Стаття 6, част 1 —9

 

Стаття 65

 

 

Стаття 12, част 7

 

 

 

 

Стаття 66

Стаття 14, част 2

Стаття 9, част 2

Стаття 24, част 3

Стаття 12, част 2

 

 

 

Стаття 67

Стаття 68

Стаття 69

Дана Директива

Директива

77/780/ЕЕС

Директива 89/299/ЕЕС

Директива 89/646/ЕЕС

Директива

89/647/ЕЕС

Директива

92/30/ЕЕС

Директива

92/121/ЕЕС

Директива 96/1 0/ЕС

 

Додаток І

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток II

 

 

 

Додаток І

 

 

 

 

Додаток III

 

 

 

Додаток II

 

 

 

 

Додаток IV

 

 

 

Додаток III

 

 

 

 

Додаток V

 

Додаток VI

 


<