РЕКОМЕНДАЦІЯ КОМІСІЇ 90/109/ЕЕС від 14 лютого 1990 року щодо прозорості банківських вимог щодо транскордонних фінансових операцій* : - Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського союзу -Вовк- : Книги по праву, правоведение

РЕКОМЕНДАЦІЯ КОМІСІЇ 90/109/ЕЕС від 14 лютого 1990 року щодо прозорості банківських вимог щодо транскордонних фінансових операцій*

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 226 227 
РЕКЛАМА
<

КОМІСІЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Економічного Спів­товариства і, зокрема, статтю 155 Договору,

Враховуючи, що усунення економічних бар'єрів на території Співтоварист­ва і прогрес, досягнутий в сфері валютно-банківської співпраці, якому сприяли директиви, прийняті згідно з Єдиним Європейським Актом, повинні логічно призвести до збільшення обсягів купівлі товарів або послуг в інших державах -членах і до більшої мобільності осіб, зокрема, робітників, туристів і пенсіонерів;

Враховуючи, що такий вільний рух осіб і продукції збільшить кількість транс­кордонних фінансових операцій і кількість операторів, які здійснюють такі опе­рації;

Враховуючи, що спосіб, у який працюють системи міжнародних переказів є набагато складніший, ніж системи внутрішніх переказів через залучення однієї або більше посередницьких установ, оскільки в країнах, які не мають однакової валюти, застосовуються різні клірингові механізми, і оскільки здійснюються операції з обміну валюти;

Враховуючи, що з огляду на таку складність виникає потреба в більш квалі­фікованому персоналі і у ширшому обсязі перевірок, ніж у випадку з внутрі­шніми переказами; враховуючи, що це значно підвищує вартість і час, що необ­хідний для здійснення транскордонних фінансових операцій; враховуючи, що ті, хто здійснює такі операції, повинні, таким чином, бути чітко проінформова­ні заздалегідь про вартість і необхідний час;

Враховуючи, що правила здійснення, які базуються на загальних принципах прозорості і стосуються інформації, яка повинна бути надана, і деталей, які необхідно зазначити в заяві на переказ коштів, повинні бути такими, щоб за­охотити установи, які здійснюють транскордонні фінансові операції, більш то­чно оцінити свої видатки і удосконалити, наскільки це можливо, свої методи здійснення переказу;

Враховуючи, однак, що оскільки інформація клієнта пов'язана, відносно вибору засобів, з комерційною політикою банківських установ, до неї не пови­нні застосовуватися єдині обов'язкові правила;

Враховуючи, що введення оціночних періодів є суттєвим для оцінки цін, що стягуються за транскордонні операції, і для збереження конфіденційності тих, хто здійснює або отримує перекази;

Враховуючи, що певні національні департаменти повинні спеціалізуватися на розгляді скарг, пов'язаних з транскордонними фінансовими операціями, які вимагають особливої уваги через залучення установ більш ніж однієї держави-члена;

Враховуючи, що хоча декілька держав-членів мають обов'язкове законодав­ство щодо прозорості банківських умов, не видається доцільним звернутися до цих держав-членів з вимогою про внесення змін і доповнень до свого законо­давства шляхом встановлення правил, які стосуються виключно транскордон­них операцій: враховуючи, що тим більше те саме стосується держав-членів, в яких законодавство з питань прозорості охоплює весь сектор послуг, а не лише банківські операції;

Враховуючи, що також існує ряд держав-членів, які бажають зберегти пере­вірені процедури співробітництва з метою покращення стосунків між фінансо­вими установами і користувачами;

Враховуючи, що рекомендація, яка надає можливість компетентним орга­нам забезпечити співробітництво відповідних установ на добровільній основі, є відповідним інструментом для зміни поведінки і розробки нових структур, зда­тних зменшити вартість здійснення транскордонних переказів на умовах віль­ної конкуренції;

ЦИМ РЕКОМЕНДУЄ:

(і) щоб держави-члени забезпечили застосування установами, які здійсню­ють транскордонні фінансові операції в значенні цієї рекомендації, прин­ципів встановлених в Додатку;

(іі) щоб держави-члени повідомили Комісії не пізніше ЗО вересня 1990 р. назви і адреси органів, про які йдеться в пункті 2 Шостого Принципу, викладеного в Додатку.

Вчинено в Брюсселі, 14 лютого 1990 р.

За Комісію Віце-Президент

Леон Бріттан

ДОДАТОК

ПРИНЦИПИ, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ ПРОЗОРІСТЬ

БАНКІВСЬКИХ УМОВ СТОСОВНО ТРАНСКОРДОННИХ ФІНАНСОВИХ ОПЕРАЦІЙ

Загальні положення

Метою принципів, встановлених в цій Рекомендації, є зробити більш про­зорою інформацію, що надається, і правила виставлення рахунку-фактури, яких повинні дотримуватися відповідні установи у зв'язку з транскордонними фі­нансовими операціями, як визначено нижче.

Принципи застосовуються до всіх категорій клієнтів відповідних установ, не перешкоджаючи можливості надання дозволу певним клієнтам отримати переваги від більш сприятливих банківських умов на основі, наприклад, розмі­ру відповідної операції або операцій.

«Відповідні установи», надалі названі як «установи», означають всіх юриди­чних осіб і, зокрема, кредитні установи і поштові послуги, які забезпечують інструменти для здійснення або сприяння здійсненню транскордонних перека­зів. Для цілей цієї рекомендації структурні підрозділи установ також вважають­ся установами.

 «Транскордонні фінансові операції» означають перекази, як визначено ни­жче, в яких установи відправника переказу і одержувача переказу розташовані в двох різних державах-членах.

«Переказ» означає завершений рух коштів, деномінованих в ЕКЮ або в валюті, яка діє в державі-члені, від відправника переказу одержувачу переказу, незалежно від того, чи має останній рахунок в установі, яка розташована в іншій державі-члені.

«Доручення на здійснення переказу» означає письмове, усне або електро­нне розпорядження, що надається установі, кредитувати на рахунок, або зроби­ти доступною відповідній особі певну суму грошей, або організувати виконання цього розпорядження іншою установою.

«Відправник переказу» означає особу, яка видає перше доручення на здійс­нення переказу.

«Одержувач переказу» означає кінцевого отримувача, який отримує кошти в державі-члені, іншій ніж та, в якій було видане перше доручення на здійснення переказу, шляхом здійснення операції кредитування його рахунку або шляхом нотифікації, яке дає йому можливість отримати кошти.

Перший принцип

Кожна установа доводить до відома своїх клієнтів просту і легкодоступну інформацію щодо транскордонних фінансових операцій.

Цей принцип може застосовуватись одним із таких способів:

—   повідомлення або будь-який інший постійний спосіб надання інформа­ції, який звертає увагу на вартість і час, необхідні для здійснення всіх транскордонних фінансових операцій, і заохочує клієнтів до пошуку подальшої інформації,

—   стандартизована інформація (в формі повідомлення, буклету, брошури або будь-якій іншій відповідній формі надання інформації), що зазначає суму або, якщо необхідно, відсоток комісійних зборів і стягнень, що застосовується установою відносно кожної операції, які можуть випису­ватися в рахунку—фактурі або відправнику переказу, або одержувачу переказу, якщо здійснено транскордонну фінансову операцію, а також, якщо необхідно, положення щодо дат зарахування грошей,

—   інформація більш специфічного характеру (в формі буклету, брошури або будь-якій іншій відповідній формі надання інформації) також нада­ється відправнику переказу на його запит щодо порядку, що застосову­ється установою для виконанні його доручень, разом з оцінкою банків-посередників щодо очікуваних стягнень і необхідного часу, які мають належне відношення до таких різноманітних процедур.

Другий принцип

В заяві щодо транскордонної фінансової операції установа має докладно інформувати свого клієнта про комісійні збори і стягнення, які вона виписує в рахунку-фактурі, і курс обміну, який вона застосовує.

Цей принцип може застосовуватись таким чином:

—   відповідна установа чітко визначає в заяві або будь-якому іншому доку­менті, який направляється або передається клієнту, незважаючи на те, чи є він відправником чи одержувачем переказу:

—   курс обміну, який застосовується для конвертації сум, виражених в іно­земній валюті;

—   суму комісійного збору або зборів, які застосовуються, або стягуються установою,

—   список і суму будь-яких податків, шо підлягають сплаті,

—   характер і сума зборів, які сплачуються клієнтом,

—   характер І сума будь-якого додаткового рахунку-фактури.

Третій принцип

1.  Без шкоди до можливості відправника переказу обрати інші шляхи роз­поділу комісійних зборів і стягнень, установа відправника повинна повідомити свого клієнта, якщо останній надає доручення:

—   що комісійні збори і стягнення, які вона накладає за передачу доручення можуть сплачуватися відправником переказу або виставлятися для опла­ти одержувачу,

—   що будь-які комісійні збори або стягнення, виписані в рахунку-фактурі установою одержувача своєму клієнту, якщо вона надає у його розпоря­дження кошти, також можуть сплачуватися останнім або виставляються для оплати відправнику.

2.  Якщо відправник переказу надав особливі розпорядження своїй установі забезпечити, щоб одержувач одержав кредит на певну суму, вказану в дорученні на здійснення переказу, рекомендується, щоб установа застосувала метод пере­казу, який уможливить досягнення цього результату, і щоб перед здійсненням операції переказу вона поінформувала відправника про додаткову суму, яка буде виставлена йому до оплати. Однак, ця сума є лише необов'язковою каль­куляцією для установи, окрім випадків, коли вона застосовує обчислення за єдиною ставкою.

Цей принцип може застосуватись шляхом надання відправнику, який хоче надати одержувачу кредит на точну суму грошей, попередньої інформації, яка базується на обчисленні за єдиною ставкою, або на оцінці, яка може взяти до уваги середнє значення комісійних зборів і стягнень, застосовуваних установа­ми в країні одержувача переказу, якщо не була доступна Інформація, шо надає більш точний підрахунок. Якщо підрахована сума була меншою, ніж сума комі­сійних зборів І стягнень, що фактично підлягають сплаті, то різницю може бути виставлено до сплати тільки відправнику переказу.

Четвертий принцип

1.  За відсутності розпоряджень про протилежне і крім випадків форс-мажо-рних ситуацій, кожна посередницька установа повинна опрацювати доручення на здійснення переказу протягом двох робочих днів після отримання коштів, зазначених у дорученні, або має повідомити про свою відмову виконувати до­ручення або про будь-яку можливу передбачувану затримку установу, яка вида­ла доручення, і установу відправника переказу, якщо це різні установи.

2.  Відправник повинен мати можливість отримати відшкодування частини коштів переказу у випадку будь-якої затримки під час виконання доручення.

Цей принцип може застосовуватись таким чином:

По закінченні двох робочих днів установа відправника має сплатити суму доручення на здійснення переказу установі одержувача переказу або будь-якій установі — посереднику, окрім випадків, коли установа одержувача (або установа-посередник) повідомляє протягом двох робочих днів після отримання доручен­ня на здійснення переказу про свою відмову виконувати отримане доручення.

Якщо це не установа одержувача переказу, і якщо вона не повідомила про свою відмову виконувати доручення, установа одержувача повинна протягом того ж самого терміну двох робочих днів після отримання коштів, зазначених в дорученні на здійснення переказу, надати установі одержувача переказу або іншій установі-посереднику нове доручення на здійснення переказу, яке міс­тить розпорядження, необхідні для здійснення переказу у відповідний спосіб.

П'ятий принцип

1. Установа одержувача переказу повинна виконувати свої зобов'язання, які випливають з доручення на здійснення переказу, не пізніше одного робочого дня після отримання коштів, визначених в дорученні, окрім випадків, коли зазначене доручення передбачає пізнішу дату виконання.

2.  Якщо установа одержувача переказу не може виконати доручення протя­гом часу, зазначеного в пункті 1, вона повинна якнайшвидше повідомити про це установу, яка видала доручення, і установу відправника переказу про причи­ни невиконання або затримки у виконанні доручення.

Шостий принцип

1.  Будь-яка установа, яка бере участь у транскордонній фінансовій операції, повинна бути спроможна швидко розглядати будь-які скарги, подані відправ­ником переказу або одержувачем переказу у зв'язку з виконанням операції або заявою, що її стосується.

2.  Якщо не було вжито жодних заходів щодо скарги, або не було отримано відповіді протягом трьох місяців, особи, які подали скаргу, можуть подати справу на розгляд одного з органів держав-членів, який має компетенцію розглядати скарги користувачів. Перелік і адреси таких національних органів надаються на вимогу будь-якої установи, яка здійснює транскордонні фінансові операції. Один із способів застосування цього принципу — це доручити завдання з розгляду скарг органам, які є незалежними від відповідних сторін, що є частиною:

—   державного сектору (департамент міністерства),

—   центрального банку,

—   спеціального органу, такого як офіс омбудсмена,

—   контактного комітету, який містить у своєму складі представників банку і користувачів.


<