9. Необгрунтоване різний рівень мінімальних страхових сум при страхуванні відповідальності повітряного перевізника : - Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського союзу -Вовк- : Книги по праву, правоведение

9. Необгрунтоване різний рівень мінімальних страхових сум при страхуванні відповідальності повітряного перевізника

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 226 227 
РЕКЛАМА
<

Авіаційне страхування цивільної авіації є одним з обов'язкових видів стра­хування в Україні15.

Таке страхування передбачає:

—   страхування життя та здоров'я16;

—   страхування авіаційних суден;

—   страхування відповідальності17;

Відповідність вимогам щодо обов'язкового страхування є умовою надання авіаційній компанії дозволу на рейс.

Проблема у даній сфері полягає у необґрунтовано різному ступені захисту державою інтересів осіб, що можуть постраждати при здійсненні перельотів, зокрема, при встановленні мінімальних страхових сум у випадках:

14  Абз. 8 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 року № 1523 «Про порядок діяльності страховими посередниками».

15 П. 7 ст. 7 Закону України «Про страхування», постанова Кабінету Міністрів України № 1083 від 13 липня 1998 року «Про порядок і умови проведення обов'язкового авіаційного страхування».

16  Страхування життя та здоров'я членів екіпажу повітряного судна та авіаційного персоналу, що перебуває на борту повітряного судна перевізника та виконавця повітряних робіт (їх перелік наведено у статтях 32 і 35 Повітряного кодексу України), а також страхування життя та здоров'я працівників замовника авіаційних робіт, осіб, які пов'язані із забезпеченням технологічного про­цесу під час виконання авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за заявкою замовника авіаційних робіт без придбання квитків.

17  Повітряного перевізника і виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, запо­діяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим до перевезення, іншим користувачам повіт­ряного транспорту та третім особам.

—   страхування життя та здоров'я членів екіпажу (50 000 гривень для кож­ної застрахованої особи);

—   страхування відповідальності щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам (20 000 доларів США18 за кожне пасажирське крісло і відпо­відно до кількості пасажирських крісел);

У обох випадках страхувальником з цього виду обов'язкового страхування є повітряний перевізник, а отримувачами страхових виплат у відповідних випад­ках є пасажири та члени екіпажу літака, які при здійсненні одного й того само­го перельоту мають однакові шанси потрапити у авіакатастрофу. Однак їх жит­тя і здоров'я при цьому оцінюються по-різному.

Проте, якщо розглядати ситуацію з точки зору тривалого часового проміж­ку, то такий стан речей стає ще менш логічним. Адже ризик заподіяння шкоди життю та здоров'ю членів екіпажу набагато більший, ніж життю та здоров'ю пасажирів (оскільки пілот літає на відповідному літаку набагато частіше, ніж пасажир), а розмір відшкодування пропонується більш ніж удвічі менший.

На вирішення цього питання спрямовані певні положення проекту Поста­нови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок і правила проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації». Таким чином, з прийняттям цієї постанови питання буде вирішено, адже її положеннями встановлено однакові суми страхового відшкодування як для членів екіпажу літака, так і для пасажирів.

10. Перешкоди здійсненню операцій з перестрахування через страхового посередника, коли перестраховик є нерезидентом

Одним із недоліків українського перестрахувального ринку є його низька мі­сткість. Відповідно до положень Закону України «Про страхування» у випадках, коли страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резе­рвів, — такий страховик зобов'язаний укласти договір перестрахування19.

І при необхідності перестрахування великих ризиків, в Україні фактично немає страховиків, які спроможні були б прийняти на себе частину ризику через механізм договору перестрахування. Адже сукупні активи українських страховиків далеко не відповідають потребам українських споживачів страхово­го продукту. Отже, виникає об'єктивна потреба в розміщенні частини ризику за межами України. Таким чином, виникає необхідність в укладенні договорів перестрахування з нерезидентами.

Але на цьому етапі певні положення українського законодавства чинять істотні перешкоди розвиткові перестрахування в Україні. Однією з таких пере­шкод є вимога здійснення перестрахових операцій з нерезидентами лише через перестрахових брокерів, які діють в Україні через постійні представництва, що усуває можливість реалізації принципу свободи надання послуг.

Теоретично існують два шляхи сплати брокеру-нерезиденту належних йому премій:

1. українська страхова компанія купує відповідну суму валюти і сплачує її безпосередньо брокеру-нерезиденту;

18 Під час виконання польотів у межах України (сума визначається за офіційним курсом гривні до долара США, визначеним Національним банком на день здійснення польоту). " Ч. 14 ст. ЗО Закону України «Про страхування».

2. українська страхова компанія розраховується із постійним представницт­вом брокера — нерезидента сумою належних перестраховику платежів у націо­нальній валюті, а потім брокер купує відповідну суму валюти для здійснення остаточних розрахунків з перестраховиком.

Але на практиці виникають певні проблеми у зв'язку з відсутністю чіткої процедури купівлі валюти для перерахування українським страховиком плате­жу з перестрахування безпосередньо на користь брокера-нерезидента.

Крім того, відсутність законних підстав для такого стану речей було визнано Національним банком України20, і вказано на необхідність внесення відповід­них змін до постанови Правління НБУ №135 від 11 квітня 2002 року «Про застосування іноземної валюти у страховій діяльності». Так, було визнано за доцільне доповнити її нормами, які встановлюватимуть чітку процедуру опера­ції купівлі валюти для перерахування перестраховику-нерезиденту. Проте, не­зважаючи на внесення змін до зазначеного документа21, на сьогоднішній день така процедура прописана лише для другого шляху (через постійне представни­цтво). Тобто, питання реалізації принципу свободи надання послуг у перестра­хуванні залишається невирішеним і на сьогодні.


<