5. Вплив світових глобалізаційних процесів на стан і динаміку економічної злочинності в Україні

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 

На стан і динаміку економічних правопорушень за останні роки все більше впливають світові глобалізаційні процеси. Під феноменом «глобалізація» більшість дослідників розуміє, насамперед:

 - ступінь економічної та фінансової інтеграції держав, тобто рівень міжнародної торгівлі інвестицій;

 - персональні контакти людей – міжнародні поїздки і туризм, обсяг міжнародних телефонних переговорів, поштових переказів тощо;

 - технології – рівень використання у державі мережі Інтернет, Інтернет-сервісів;

 - ступінь включення країни до міжнародного політичного співробітництва-членство у різних міжнародних і регіональних організаціях  .

Українські експерти до переліку елементів глобалізації, крім зазначеного, обґрунтовано включають також інтеграціоналізацію господарського життя; міжнародний поділ праці; інтеграцію ринків капіталу та робочої сили; розвиток міждержавних транспортних мереж; формування світового ринку знань та інтелектуальних продуктів; інтеграцію валютних ринків і виникнення ринку ЄВРО  .

Україна, безумовно, також демонструє тенденцію до економічної і політичної інтеграції, насамперед з розвинутими європейськими країнами. За даними рейтингу, 62 найбільш розвинуті країни, які забезпечують 90 % світової економіки, наша держава посідає 42-е місце, а за рівнем включення до світової економіки – 35-у позицію. Водночас зазначимо, що до першої п’ятірки увійшли Ірландія, Швейцарія, Швеція, Сінгапур і Нідерланди. Велика Британія посідає дев’яте місце, за нею йдуть Фінляндія, США, Франція. Проте Японія посідає лише 35-е місце, Росія – 45-е, Китай – 51-у позицію  . Безумовно цей процес незворотній.

Вплив глобалізації і надалі поширюватиметься фактично на всі сторони внутрішнього і зовнішнього життя кожної країни, при чому не завжди позитивний. На XXI конгресі Соцінтерну, який відбувся 8 – 11 листопада 1999 р. у Парижі, була дана гостра негативна оцінка процесу глобалізації, висловлена глибока стурбованість його безконтрольністю, формами і методами проведення, наслідком чого може стати подальше поглиблення бідності одних держав і збагачення інших, що в свою чергу стимулює глобальну злочинність, кризові явища в економіці і політиці, інших сферах суспільного життя. Тому виникає питання: це шанс налагодити всесвітній обмін економічних ресурсів та технологій, відкрити людям нові горизонти професійного і культурного розвитку, обмін ідеями, чи безпардонне втручання постіндустріальних держав в економіку і культуру слабкорозвинутих країн, чи це насилля над природою і ще більша бідність і без того бідних країн та інтернаціоналізація злочинності. Однозначної відповіді на це питання немає. Можна дійти лише одного висновку: глобалізацію неможливо ні зупинити, ні ігнорувати: вона стала наслідком сучасного розвитку цивілізації.

Ідея економічного прогресу, яка була основою модернізації західних суспільств ХХ ст., набула нового змісту. Глобалізаційні процеси як результат розвитку світової економіки, наукового, технічного та інформаційного прогресу, суттєво впливають на соціальну, економічну, політичну та культурну сфери життєдіяльності як окремих суспільств, так і світового співавторства у цілому.

Змінюється структура суспільних відносин, міжнародний аспект стає у них провідним, впливає на їх загальний зміст, стимулює процеси трансформації функцій держав, гармонізації внутрішньодержавного й міжнародного права, узгодження національних правових систем між собою, формування законодавства міжнародних організацій.

Світова правнича наука акцентує увагу на дослідженні правових проблем зазначених процесів, особливостей сутності та змісту державно-правових явищ за умов глобальної інтеграції, сприяє поширенню інноваційних юридичних підходів (запроваджених у праві країн-лідерів) до регулювання суспільних відносин, що виникають у зв’язку з новою парадигмою і практикою розвитку цивілізації. Особливого розвитку набула юридична компаративістика, почали з’являтись фундаментальні праці, які мають важливе науково-методологічне й практичне значення для з’ясування концептуальних підходів формування національних правових систем, певною мірою сприяють рецепції правових норм демократичних самодостатніх держав і міжнародних організацій, у право країн, що йменуються перехідними  .

Проте реформа як права, так і правової системи України в цілому, здійснюється надзвичайно мляво. Цей процес занадто обтяжений політичним компонентом. У нормативно-правових актах, що приймаються законодавчими та видаються іншими уповноваженими органами держави одночасно є наявними як авторитарний, так і демократичний аспекти.

Всупереч Угоді про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Союзом від 14 червня 1994 р. зобов’язання щодо приведення вітчизняного законодавства у відповідність з європейськими нормами виконуються лише частково. У січні 2002 р. Розпорядженням Кабінету Міністрів України затверджений план заходів по адаптації законодавства України до законодавства Європейського співтовариства, а відповідна концепція, подана до Верховної Ради України 12 червня 2003 р. ще не прийнята. Досі невідомо, які закони відповідають європейським стандартам, а які ні, які акти і норми імплементовані в Україні, а які на черзі  .

На часі перед Україною постала завдання визначитись щодо участі у світових інтеграційних процесах та стратегії подальшого суспільного розвитку. Причому суб’єктивізм і відсутність чітких орієнтирів у її внутрішній і зовнішній політиці, «багатовекторність» та інші недієздатні моделі міжнародного співробітництва зашкодили авторитету держави, поставили офіційну владу перед вибором: або обмежити свої незалежницькі амбіції та погодитись з економічною інтервенцією розвинутих країн на внутрішній ринок, забезпечивши відповідні юридичні гарантії інвестиціям та демократичним інститутам громадянського суспільства, або залишаючись на узбіччі цивілізації, продовжувати маніпулювати суспільною свідомістю, робити спроби «реалізовувати» запозичений у країнах західних демократій суспільний ідеал державності правового та соціального характеру.

Проте з урахуванням детермінованості світової глобальної інтеграції та геополітичного положення України вона не може залишитися осторонь цих процесів. У разі зволікання з визначенням чітких перспектив і шляхів трансформації суспільства, значного відставання правового нормування суспільних відносин, що виникають, вона може бути втягнута в ці процеси «з чорного входу». Саме відсутність відповідних юридичних механізмів дасть можливість тіньовим економіці та капіталам легалізуватись і в обхід суспільним інтересам увійти до світової фінансової системи, орієнтованої на три фінансово-інформаційні центри світу: США, Західну Європу та Японію  , що створить додаткові фактори загроз соціальній безпеці перехідного суспільства в Україні.

Водночас слід зазначити, що вітчизняною юридичною наукою недостатньо приділяється уваги дослідженню проблем взаємовпливів, перспектив і наслідків глобалізації на правопорушення в сфері економіки і соціальну безпеку перехідного суспільства в цілому, хоча стає очевидним, що глобалізація разом з позитивними (розвиток комунікативних та інформаційних каналів, розширення обміну товарами та послугами тощо) має негативні аспекти. Стрімкий розвиток світової економіки відбувається при одночасному розповсюдженні бідності, злочинності, тероризму, деградації всіх природних систем забезпечення життєдіяльності соціуму, розширення зон екологічної та гуманітарної катастроф. Глобалізація прискорила економічні кризові явища навіть у тих країнах, які не так давно вважались заможними. Вона привела до необхідності об’єднання малих країн (зокрема, в Європі) щоб протистояти економічній експансії, а великі (США, Росію, Індію) поставила перед загрозою розпаду. Процеси глобалізації негативно впливають на культуру, духовну сферу, оскільки потужні потоки чужої інформації сприяють витісненню національної культури, розповсюдженню і репродукуванню у суспільній свідомості елементів масової культури. Зокрема, 60 % всього потоку інформації, яка циркулює у комунікаційних каналах світу, припадає на США. Інформаційне маніпулювання розмиває духовні аспекти народу, приводить до його розчинення в інших етносах  . Проте до цього часу науковими не пропонується дієвих правових механізмів унеможливлення негативних наслідків глобалізації.

Ідеологією глобалізації є концепція «відмирання держави», «свобода торгівлі і підприємницької діяльності», «невтручання держави в економіку». Ця ідеологія генерується транснаціональними корпораціями. Прибічники глобалізму відкидають концепцію сильної виконавчої влади і державного регулювання економіки Дж. Кейнса, які він розглядав найефективнішими засобами, здатними гарантувати і забезпечити приватну ініціативу. Більш близькими для них є погляди Ф. Хаєка та інших неоконсерваторів щодо обмеження ролі держави в інтересах приватного капіталу, вільного підприємництва та конкуренції. Вони вважають, що втручання держави в економічну сферу обмежує індивідуальну свободу, а її завданням є лише забезпечення правового порядку і недоторканності приватної власності, яка є головною гарантією свободи.

Принцип верховенства права ними тлумачиться не тільки як підкорення виконавчої влади закону, а й як невтручання законодавчої влади у сферу особистої свободи і невідчужуваних прав людини. Однією з головних ознак правової держави вважається верховенство приватного права над публічним і над самою конституцією  .

Вважається, що головними суб’єктами економічних відносин повинні бути транснаціональні корпорації, а не національні держави. Саме ці утворення повинні завершити економічну організацію світу з утворенням керівних органів у «головних містах світу». За десять останніх років кількість глобальних транснаціональних корпорацій збільшилась з 7 до 40 тис. з штаб-квартирами у 14 найбільш розвинутих країнах.

Транснаціональними корпораціями, які виробляють одну третину світової промислової продукції і здійснюють 2/3 світової торгівлі, вживаються заходи щодо обмеження економічної ролі держав, які чинять опір глобальній інтеграції, причому для цього використовуються міжнародні фінансові організації: Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Всесвітня торгова організація  , тобто під виглядом «інтернаціоналізації економіки та входження до спільноти цивілізованих країн», «залучення до західної систем цінностей» корпораціями здійснюється ослаблення ролі країн, що розвиваються. На шляху до економічного та політичного лідерства у світі транснаціональні компанії чинять тиск на такі держави, обмежують їх суверенітет, про що свідчать події останніх років щодо ліквідації збройний конфліктів (наприклад, Югославія та ін.) без урахування позицій їх учасників. Водночас ними здійснюються намагання щодо послаблення ролі ООН та звеличення ролі НАТО, а також застосування силових методів тиску  .

Відомо, що 70 % населення країн з перехідною економікою забезпечує своє існування завдяки сільському господарству. Проте країни-члени Організації з економічного співробітництва та розвитку застосовують до їх продукції імпортні тарифи до 40 %, які застосовувались ще в середині минулого століття. Виробництво цукру в Західній Європі вдвічі дорожче, як у Південній Африці, але саме цей європейський продукт витісняє там місцевий  .

У 1994 р. Україна подала заявку на вступ до Всесвітньої торгової організації, яка об’єднує 144 країни й на які припадає 91 % торгівлі в світі. Проте за цей час законодавчим та іншими уповноваженими органами не прийняті відповідні нормативно-правові акти, які б забезпечили регулювання відносин з цією міжнародною організацією і виключали можливі соціальні ризики.

Підраховано, що з виконанням вимог ВТО щодо вступу до цієї організації тільки вітчизняні меблевики втратять 61,7 млн. грн.; автомобілебудівники – 68 млн. грн.; від виконання вимог щодо зменшення мита на імпорт з 25 % до нуля суттєво постраждає державний бюджет  .

Негативною особливістю глобальних інтеграційних процесів є фінансові потоки спекулятивного характеру, до яких залучаються кошти тіньової економіки. На фінанси, що обслуговують реальний сектор економіки, припадає лише 10 – 12 % всього обігу світових фінансових ресурсів і тільки 2 – 3 % фінансових угод обслуговують реальний сектор; інші – це торгівля цінними паперами.

Щоденні спекулятивні операції у світі сягають 3 трлн. доларів. Чинником, який сприяє правопорушенням у сфері економіки і загрожує соціальній безпеці перехідних суспільств, є також зростаюча доларизація економіки, що знецінює національні валюти. Доля долара у валютних резервах країн перевищує 60 %, а у забезпеченні товарообігу – 76 %  . До того ж за висновками експертів долар забезпечений всього на 46 % і відповідно кризові явища в США можуть призвести до світової кризи.

Обов’язковим атрибутом глобалізації є економічна злочинність, її організовані форми та інтернаціоналізація. За останніх 30 років злочинність у світі виросла в 4 рази, у тому числі в країнах колишнього СРСР, США – у 8 разів, у Великій Британії та Швеції – у 7, у Франції – у 6, у Німеччині – у 4 рази. За даними ООН, наприкінці 90-х років злочинність у світі в середньому зростала на 5 % за рік. За прогнозами спеціалістів на початку третього тисячоліття на планеті щорічно офіційно реєструватиметься 450 – 500 млн. злочинів, а їх фактичне число з урахуванням латентності може бути втричі рази більшим.

Глобалізація соціальних і економічних процесів стала базою і для глобалізації злочинності, роблячи її все більш організованою і транснаціональною. Злочинні угруповання значно швидше, ніж державні інститути, реагують на розвиток комунікацій, на будь-які пом’якшення прикордонного та митного контролю, міждержавних зв’язків. Це проявляється, насамперед, на збільшенні незаконної міграції, торгівлі наркотиками, відмиванні «брудних» коштів. Щорічно транснаціональні злочинні об’єднання незаконно перевозять більше 1 млн. нелегальних мігрантів, а загальний щорічний обсяг операцій у наркобізнесі наприкінці 90-х років становив 500 млрд. доларів США. Всього у світі щорічно відмивається від 500 млрд. до 1,5 трлн. доларів, одержаних незаконним шляхом  , а загальний обсяг корупційної діяльності у світі дорівнює 1,5 трлн. доларів на рік, які так чи інакше «відмиваються». До того ж частина цих грошей проходить не тільки через світові фінансові центри, а й через держави, які створились після розпаду СРСР. У зв’язку з цим старі механізми протидії цьому злу спрацьовують недостатньо, виникла потреба пошуку більш ефективних форм взаємодії антитерористичних і антикримінальних сил. Важливим на цьому шляху було і залишається удосконалення національного законодавства (Відомо, скільки часу потрібно і як тяжко проходить у Верховній Раді України закон щодо протидії «відмиванню брудних грошей.) На цьому шляху слід назвати і пропозицію Росії по створенню Всесвітнього антикримінального та антитерористичного форуму (МААФ), до якого приєднались 38 країн, у тому числі Австрія, Велика Британія, США, Ізраїль та ін. У багатьох країнах – членах Форуму створені національні фонди.

У цьому напрямі значна робота проведена у країнах СНД, які вже майже десятиріччя взаємодіють у боротьбі з розгулом криміналітету. Правовою оцінкою для їх спільних дій став Договір про співробітництво та ін. У вересні 2004 р. самміт глав-держав СНД в Астані прийняв рішення про створення Ради безпеки для спільної протидії тероризму і організації злочинності.

Десятирічний досвід розбудови незалежної держави в Україні свідчить, що одним з головних чинників загроз соціальній безпеці є економічна злочинність та корупція, криміналізація багатьох сфер суспільного життя. В результаті відсутності відповідних правових механізмів за роки незалежності у 1991 – 1999 рр. в Україні склалися особливо сприятливі умови для проникнення криміналітету в зовнішньоекономічну діяльність, яка тісно пов’язана з міжнародною виробничою і науково-технічною кооперацією, експортом та імпортом товарів і послуг, виходом підприємств і фірм на зовнішній ринок. Основним нормативним актом, що регулює цей вид діяльності, є Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність», згідно з яким зовнішньоекономічна діяльність – це діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Поряд з фінансово-кредитною сферою економіки це також є життєво важливою сферою. Враховуючи, що експорт високоліквідної продукції, зокрема, металургійної, хімічної та нафтопереробної промисловості і сільського господарства, постійно зростає і є одним з основних джерел валютних надходжень в Україну, ці напрями зовнішньої торгівлі стали найбільш привабливими для злочинних угруповань, які, користуючись відсутністю належного обліку та контролю за здійсненням експортно-імпортних операцій, можливістю швидкого отримання надприбутків, недосконалістю та постійними змінами чинного законодавства, активно проникають у цю сферу, чим створюють додаткові перешкоди для виходу держави з економічної кризи.

Як засвідчує проведений нами аналіз, у структурі національного ринку України відбуваються небезпечні зрушення у бік зростання спрямованості виробництва на зовнішній ринок. Вітчизняна економіка більш як на 90 % пов'язана із зовнішньоторговельним оборотом, що майже вдвічі вище, як у Німеччині та Великобританії, у 5 разів, ніж в Японії, у 6 разів, як у США. За рахунок експорту в Україні формується близько 50 % ВВП. Надзвичайно висока експортна спрямованість склалась у чорній металургії, де обсяг експорту становить 75,4 % обсягу виробництва, у хімічній і нафтохімічній промисловості – 80,2, деревообробній і целюлозно-паперовій – 62,2, а у таких галузях як кольорова металургія і легка промисловість внаслідок використання давальницької сировини цей показник становить відповідно 103 і 135,7 % обсягу виробництва.

Проблема ускладнюється через невиправдане зростання імпортної залежності внутрішнього ринку, яка за 1997 – 2000 рр. підвищилася з 37 до 47,6 %. Невиправданим є насамперед те, що Україна у великих обсягах імпортує продукцію саме тих галузей, які традиційно вважалися її базовими галузями і де зараз має місце надзвичайно низький рівень використання виробничих потужностей. Так, частка імпорту в структурі внутрішнього споживання за такими групами промислової продукції як метали і вироби з них, у 2000 р. становила 42,7 %, продукція хімічної промисловості і пов’язаних з нею галузей – 96,8, машин, устаткування і транспортних засобів – 61,4, продукції деревообробної і целюлозно-паперової промисловості – 68,3 %.

Велика спрямованість на зовнішній ринок робить економіку України залежною від кон’юнктури світового ринку, звужує можливості країни щодо сталого економічного розвитку  . Водночас це ускладнює проблему захисту зовнішньоекономічної діяльності від злочинних посягань. У 1997 р. у цій сфері кількість викритих злочинів зросла майже у 1,5 раза проти 1996 р. і становила 1245 злочинів, у 1998 р. – 1798, у 1999 р. – 2070, у 2000 р. – 1998. Види зловживань тут різноманітні. Спостерігається тенденція створення спільних підприємств за участю державних службовців або членів їх сімей з метою отримання різноманітних кредитів та приховування валютних коштів за кордоном. Все більш поширеного характеру набувають факти, коли спільні підприємства створюються не для здійснення статутної діяльності, а для разових, як правило, зовнішньоекономічних операцій на користь іноземного партнера, після проведення яких вони ліквідуються. До статутного фонду створених спільних підприємств іноземні інвестиції, як правило, вносяться у формі рухомого і нерухомого майна (58,4 % від загального обсягу інвестицій у спільні підприємства); транспортні засоби, електронна та копіювальна техніка, аудіо- та відеоапаратура, а грошові внески становлять лише 3 %.

У середньому сума інвестицій, включених до статутного фонду таких суб’єктів господарювання, не перевищує кількох сот американських доларів. У той самий час статут спільного підприємства дозволяє іноземним партнерам без будь-яких витрат користуватися пільгами в оподаткуванні, практично безконтрольно здійснювати вивіз за кордон власних прибутків.

Все частіше до статутних фондів спільних підприємств вносяться іноземні інвестиції у вигляді нематеріальних об'єктів власності (інтелектуальна власність, науково-технічні розробки тощо). Питання митного оформлення нематеріальних форм власності іноземних інвесторів, визначення їх фактичної вартості нормативно не врегульовані. Одночасно набувають поширення факти, коли спільними підприємствами вивозяться за кордон дефіцитні матеріали, стратегічно важлива сировина, що проявляється, передусім, у способах постачання за кордон високоякісної продукції металургії, хімічної, деревообробної галузей промисловості, а також сировинних ресурсів рідкоземельних металів під виглядом товарів власного виробництва, відходів або некондиції.

Має місце злочинна тенденція створення спільних підприємств з метою отримання різноманітних кредитів та приховування валютних коштів за кордоном. Проведені МВС України та іншими контролюючими органами України, перевірки засвідчать, що майже 60 – 70 % валютного прибутку спільних підприємств в Україну не надходить, а осідає на рахунках закордонних банків, які відкриті на підставних осіб завдяки особистим зв’язкам їх керівників, що мешкають за кордоном, а з валютних коштів, що надходять в Україну, до 90 % споживається і лише 10% використовується на розвиток виробництва. Попри це не забезпечується контроль з боку Національного банку України за дотриманням спільними підприємствами встановленого порядку відкриття поточних та розрахункових рахунків, що сприяє здійсненню ними протиправних фінансових операцій.

Аналіз правозастосовної практики також доводить, що значна кількість високоліквідної продукції експортується з України на адресу інофірм, зареєстрованих з наданням пільг з оподаткування, причому, частина валюти експортерам не повертається, а незаконно зберігається на рахунках закордонних банків. Валюта з офшорних зон, як правило, не надходить по тих контрактах, які укладені за попередньою домовленістю між українським експортером та іноземною фірмою.

Проблема профілактики правопорушень в економічній сфері у зв’язку з глобалізацією потребує внесення змін до національного законодавства, насамперед, до Закону України «Про іноземні інвестиції» щодо посилення державного контролю за перерахуванням до статутних фондів спільних підприємств іноземних інвестицій та їх використанням; регулювання взаємовідносин між іноземними інвесторами та українськими підприємцями; визначення заходів впливу та відповідальності за неефективне чи нецільове використання отриманих валютних коштів; встановлення пріоритетності вкладання інвестицій у вигляді обладнання та технологій для виробництва товарів та послуг.

І, безумовно, успішна боротьба з організованою міжнародною злочинністю, у тому числі – економічною, неможлива без об’єднання зусиль міжнародного співробітництва. У цьому відношенні велике значення в організації боротьби з транснаціональною злочинністю має прийнята Радою глав держав СНД Конвенція про правову допомогу і правові відносини із цивільних, сімейних і кримінальних справ, підписана у Мінську 21 січня 1993 р., доповнена протоколом від 28 березня 1997 р. Відповідно до Конвенції правоохоронні органи держав Співдружності, учасників Конвенції, правомочні одержувати правову допомогу по кримінальних справах, від правоохоронних органів інших держав – учасників Конвенції шляхом виконання в інтересах один одного кримінально-процесуальних дій.

З цією метою можуть здійснюватися: складання і пересилання документів, проведення оглядів, обшуків, вилучення, передача речових доказів, проведення експертизи, допит підозрюваних, обвинувачуваних, потерпілих, свідків, експертів, розшук осіб, здійснення кримінального переслідування, видача осіб для притягнення їх до кримінальної відповідальності, приведення вироку до виконання.

Слід мати на увазі, що відповідно до ст. 80 Конвенції зносини з питань видачі і кримінального переслідування осіб здійснюються генеральними прокурорами (прокурорами) Договірних Сторін. Зносини з питань виконання процесуальних і інших дій, що вимагають санкції прокурора (суду), здійснюються органами прокуратури в порядку, установленому генеральними прокурорами (прокурорами) Договірних Сторін.

Крім того, правоохоронний орган має право самостійно по справах, що знаходяться у провадженні своїх слідчих, без звернення до прокуратури здійснювати по запитах заходи, що не вимагають санкції прокурора або судового рішення: допит свідків, потерпілих, експертів, обвинувачуваних, здійснювати огляди, виїмки, установлення місця проживання осіб та ін. Крім того, вони вправі надавати один одному допомогу у встановленні місця роботи і доходів проживаючих на території їх держав осіб, до яких пред’явлені майнові вимоги по кримінальних справах.

Разом з тим згідно зі ст. 7 Конвенції правова допомога по кримінальних справах може виявлятися тільки на підставі відповідного доручення, в якому повинно бути зазначене:

 - найменування запитуваної установи;

 - найменування справи, по якій необхідна правова допомога;

 - прізвища свідків, підозрюваних, підсудних, засуджених чи потерпілих, їхнє місце проживання і місцеперебування, громадянство, заняття, місце і дата народження і, по можливості, прізвища й імена батьків, а для юридичних осіб – їх найменування і місцезнаходження,

 - зміст доручення, а також інші дані, необхідні для його виконання;

 - зміст і кваліфікація діяння і дані про розмір збитку, якщо він був заподіяний у результаті такого діяння.

При виконанні доручення про надання правової допомоги застосовується законодавство запитуваної держави. Однак на прохання запитуючого органу можуть бути застосовані і процесуальні норми його держави, якщо тільки ці норми не суперечать законодавству запитуваної держави.

На прохання запитуючого органу запитуваний правоохоронний орган повинен вчасно повідомляти йому про час і місце виконання доручення для того, щоб його представники мали можливість при необхідності бути присутніми при виконанні такого доручення.

Одним із прикладів міжнародних документів може слугувати Угода про співробітництво держав – учасників Співдружності Незалежних Держав у боротьбі зі злочинністю від 25 листопада 1998 р., що укладено між урядами держав – учасників Співдружності Незалежних Держав. У цій угоді вказується, що Сторони через свої компетентні органи здійснюють співробітництво у боротьбі зі злочинністю, особливо в її організованих формах, відповідно до положень цієї Угоди і при дотриманні свого законодавства і міжнародних зобов’язань. До компетентних органів, перерахованих у Додатку, що є невід’ємною частиною цієї Угоди, відносяться і правоохоронні органи всіх держав – учасників Угоди.

Причому компетентні органи Сторін з метою виконання цієї Угоди зносяться один з одним безпосередньо. Їх територіальні підрозділи можуть установлювати безпосередні контакти. Угода спрямована на співробітництво у попередженні, припиненні, виявленні, розкритті і розслідуванні злочинів, у тому числі злочинів у сфері економічної діяльності, у тому числі у сфері оподатковування, легалізації (відмивання) доходів від злочинної діяльності, контрабанди, фальшивомонетництва і підробки цінних паперів, а також злочинів проти власності, у тому числі розкрадання автотранспортних засобів і пов’язані з цим незаконні операції.