12.2. Кваліфікація за відсутності об'єктивних ознак складу злочину

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 

Поняття і значення             Відсутність об'єктивних ознак

відсутності об'єктив-    складу злочину може виражатися у них ознак складу    двох видах:

злочину 1) повній відсутності хоча б однієї

з ознак, які відносяться до об'єкта чи об'єктивної сторони;

2) недосягненні параметру ознаки, яка має кількісний вираз. Практично це може стосуватися лише суспільно небезпечних наслідків — заподіянні злочином шкоди мен­шої, ніж тієї, за наявності якої настає кримінальна відпо­відальність.

Визначення виду відсутності об'єктивних ознак скла­ду злочину та конкретної ознаки, яка відсутня, має мате­ріально-правове та процесуальне значення. Адже залеж­но від цього визначаються підстави для відмови в пору­шенні чи припиненні кримінальної справи, оскільки це може означати відсутність події злочину, малозначність діяння, відсутність окремих ознак складу. Також, з вра­хуванням цього визначається, чи може діяння становити собою інший злочин, чи інше правопорушення, чи воно має

37 — 6-529

 

578          Глава 12

визнаватися правомірним і таким, яке взагалі не повинно тягти застосування заходів правового впливу.

Відсутність загально-         Про те, що вчинене діяння ста-

го об'єкта злочину новить собою злочин, звичайно при­пускають на підставі того, що запо­діяна велика шкода або існує загроза заподіяння такої шкоди. Однак про вчинення злочину можна вести мову лише тоді, коли така шкода заподіяна не будь-яким цінно­стям, благам, інтересам, суспільним відносинам, а лише охоронюваним кримінальним законом. Тобто, тоді, коли порушено об'єкт, який охороняється кримінальним зако­ном в цілому і його конкретними статтями.

Припущення, що внаслідок посягання порушено об'єкт, який охороняється певною кримінально-правовою нормою, є підставою для висунення версії кваліфікації за конкретною статтею Особливої частини КК. В ході квалі­фікації відбувається перевірка наявності об'єкта в цілому та його обов'язкових ознак.

Суто теоретичний підхід полягає у сходженні від абст­рактного до конкретного. Тобто, спочатку визначається, чи заподіюється таким діянням шкода правоохоронюва-ним благам (інакше кажучи, чи взагалі в даному випадку можуть застосовуватися правові норми, чи перебуває діян­ня в межах правової регламентації). Якщо ж констатуєть­ся, що відповідна поведінка регулюється нормами моралі, громадських організацій тощо, то це є підставою для виз­нання того, що відсутній загальний об'єкт злочину, і діян­ня не передбачене жодною кримінально-правовою нормою. Водночас, це означає, що відсутній родовий і безпосередній об'єкт посягання, не заподіяна шкода предмету злочину чи потерпілому, не мають кримінально-правового значен­ня інші об'єктивні та суб'єктивні ознаки вчиненого.

В сучасних умовах це частіш за все зустрічається у випадку порушення корпоративних правил серед учасників господарсь­ких товариств, положень ділової етики. Так, відносно пошире­ними є випадки звернення до правоохоронних органів з приводу несправедливого, на думку заявників, розподілу прибутку в ак­ціонерних товариствах. Коли прибуток за рішенням повноваж-

 

Кваліфікація діянь, вчинених за відсутності ознак складу злочину        579

них органів товариства (де вирішальну роль відіграють особи, які володіють так званим контрольним пакетом акцій) спрямовуєть­ся на розвиток підприємства, то, відповідно, дрібні акціонери не отримують дивідендів і вважають, що їм заподіяна шкода, поси­лаються на домовленості та обіцянки, які їм були дані при ство­ренні товариства. Однак відповідні відносини регулюються не правовими нормами, а нормами моралі, внутрішніми нормами організацій і вважати порушення існуючих домовленостей зло­чином немає жодних підстав.

Якщо в ході теоретичного аналізу буде визнано пору­шення відносин, які взагалі охороняються кримінальним законом, то це ще не означає, що порушено загальний об'єкт злочину. Адже злочин — це діяння, яке заподіює велику шкоду, що порушує об'єкт в значній мірі. Тому неістотні порушення охоронюваного законом об'єкта не можна визнавати злочином. Отже, заподіяння мізерної шкоди (як класичний приклад наводять «крадіжку» яб­лука чи аркуша паперу) безпідставно визнавати порушен­ням загального об'єкта.

Практичний підхід до визначення наявності об'єкта полягає здебільшого у використанні методу індукції, коли відповідний висновок здійснюється шляхом від частково­го до загального. Тобто, спочатку встановлюються ознаки, які характеризують предмет злочину або потерпілого від злочину, суспільно небезпечні наслідки, а вже потім ви­водиться об'єкт посягання.

Слід визнати, що в сучасній правозастосовній практиці встановленню об'єкта переважно не приділяється жодної уваги. Принаймні, не довелося зустрічати жодної (!) кри­мінальної справи, у матеріалах якої б відображалося, що в ході досудового слідства і судового розгляду відбувалося дослідження ознак, сукупність яких підтверджує на­явність посягання на певний об'єкт злочину. Наявність об'єкта презюмується у випадку встановлення ознак об'єк­тивної сторони злочину. Результатом такого підходу є відкриття кримінальних справ, а інколи і засудження осіб за діяння, які не порушують охоронювані кримінальним законом об'єкти.

37»

 

580          Глава 12

Типовим прикладом з недавньої вітчизняної історії є справа про причетність вищих посадових осіб України до діяльності Держав­ного комітету з надзвичайного стану в період 19—21 серпня 1991 p., порушена за ознаками злочину, передбаченого ст. 56 КК 1960 р. * Зрада Батьківщини ». Органи досудового слідства чомусь не акцен­тували увагу на тому, що зрада передбачає контакт із закордонни­ми супротивниками, чого встановлено не було; що об'єктом даного посягання виступає зовнішня безпека держави, порушення якої не інкримінувалося. Водночас, комісія з фахівців в галузі криміналь­ного права, які були залучені Генеральною прокуратурою України для дачі висновку у цій справі, акцентувала увагу саме на цих об­ставинах і дійшла висновку про відсутність об'єкта злочину і скла­ду злочину в цілому. В сучасних умовах, показовими є оприлюд­нені у засобах масової інформації підходи до оцінки «з'їзду» депу­татів усіх рівнів в м. Сєвєродонецьку наприкінці 2004 p., заклики учасників якого до створення так званої Південно-Східної автоном­ної Української республіки часто оцінюються як посягання на те­риторіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК). При цьому в політичному запалі, який не пристало використовувати для вирішення суто юридичних питань, забувають, що про порушення об'єкта цього злочину можна вести мову лише тоді, коли посяган­ня спрямоване на відокремлення частини території від єдиної дер­жави. Допоки цього не встановлено, об'єкт даного злочину відсутній, як і склад злочину в цілому.

Викладене, як видається, підтверджує значення загаль­ного об'єкта злочину як ознаки, яку потрібно окремо вста­новлювати в ході кримінально-правової кваліфікації, відсутність котрої свідчить про відсутність усього складу злочину. Тому важко зрозуміти аргументи тих вчених, які продовжують обстоювати позицію про непотрібність виділя­ти загальний об'єкт злочину в системі ознак його складу1.

Відсутність родово-            Наявність загального об'єкта

го об'єкта злочину      злочину можна встановити лише

тоді, коли має місце порушення яко­гось із родових об'єктів. Разом з тим, відсутність ознак

1 Див. напр.: Фесенко Є. В. Злочини проти здоров'я населення та системи заходів з його охорони: Дис. ... докт. юрид. наук. — К., 2004. — С 109—110.

 

Кваліфікація діянь, вчинених за відсутності ознак складу злочину        581

одного із родових об'єктів при тому, що порушений загаль­ний об'єкт, вказує на наявність посягання на якийсь із інших охоронюваних кримінальним законом родових об'єктів. Виходячи з того, що за загальним правилом, кож­ний родовий об'єкт охороняється окремим розділом Особ­ливої частини КК, це вказує на те, що стаття КК, за якою слід кваліфікувати скоєне, передбачена в іншому розділі. Найчастіше версія про порушення певного родового об'єкта, відсутність якого потім встановлюється в ході кримінально-правової кваліфікації, а також висновок про необхідність пошуку певної статті у відповідному розділі Особливої частини КК, висувається тоді, коли сам законо­давець неадекватно визначив місце статті в системі КК.

Прикладів цього можна навести більш ніж достатньо. Один із них стосується злочину, передбаченого ст. 127 КК «Катуван­ня». Очевидно, що законодавець, виділяючи в КК 2001 р. відпо­відну самостійну норму, прагнув врахувати вимоги міжнародно-правових актів, зокрема, ст. 1 Конвенції ООН проти катувань, мета якої полягає у встановленні посиленої відповідальності «державних агентів» за насильство щодо громадян. Однак суб'єкт злочину за ст. 127 КК в її первісній редакції був загаль­ним, ця стаття не застосовувалася до службових осіб. Відповід­но до практики, яка склалася, і як підтверджує П'ята доповідь Уряду України Комітету ООН проти катувань, відповідні дії службових осіб кваліфікувалися за ст. 365 КК «Перевищення влади або службових повноважень»1.

Внесення змін до редакції цієї статті Законом України від 12 січня 2005 р. № 2322-IV не лише не позбавило її недоліків, а й породило нові. Зокрема, стаття доповнена новою ч. З, яка перед­бачає відповідальність за катування, вчинене працівниками пра­воохоронних органів та ч. 4, в якій встановлена відповідальність за дії, передбачені ч. З цієї статті, якщо вони призвели до заги­белі людини. Тобто, посягання в сфері службової діяльності за­конодавцем віднесено до злочинів проти життя і здоров'я особи, явно неправильно визначений родовий об'єкт цього злочину. Ті ж юристи, які будуть керуватися елементарним здоровим глуз-

1 Див.: Права людини в Україні — 2004. Доповідь правозахисних організацій / За ред. Є. Захарова, І. Рапп, В. Яворського. — Харків: Фоліо, 2005. — С 35.

 

582          Глава 12

дом і визначать родовий об'єкт, виходячи з характеру заподія­ної шкоди, шукатимуть статтю про таке посягання службової особи в розділах КК «Злочини у сфері службової діяльності» чи «Злочини проти правосуддя», опиняться в ситуації, коли вони змушені будуть визнати відсутність відповідного родового об'єк­та. До того ж, така відсутність родового об'єкта є штучною, це не що інше, як законодавча фікція.

Викладене підтверджує думку, що при визначенні ро­дового об'єкта посягання, а тим самим і статті, яка його передбачає, не потрібно абсолютизувати систематизацію злочинів, проведену в Особливій частині КК самим зако­нодавцем. У багатьох випадках його рішення більш ніж сумнівні.

Відсутність безпосе-          Встановлення загального об'єк-

реднього об'єкта зло- та дозволяє в цілому зорієнтуватися,

чину       чи перебуває діяння у сфері кримі-

нально-правової регламентації;

встановлення родового об'єкта зазвичай дає можливість знайти розділ Особливої частини, де передбачена відпові­дальність за скоєне; встановлення ж безпосереднього об'єк­та дозволяє ще більш точно визначити, за якою статтею КК слід кваліфікувати скоєне. Якщо виходити з того, що кожний злочин має безпосередній об'єкт, який притаман­ний лише йому, а в КК немає кількох злочинів, які пося­гають на один і той же об'єкт, то встановлення безпосеред­нього об'єкта було б цілком достатньо для здійснення кри­мінально-правової кваліфікації.

Однак в теорії кримінального права об'єкти злочинів ще не досліджені з необхідним ступенем конкретизації. Зокрема, продовжують побутувати думки про тотожність об'єктів багатьох злочинів та про те, що родовий та безпо­середній об'єкти ряду посягань збігаються, при дослі­дженні питань кримінальної відповідальності за окремі злочини їх об'єкти часто характеризуються вкрай повер­хово. Правозастосовна практика взагалі не приділяє цій проблемі належної уваги, в матеріалах конкретних кри­мінальних справ згадку про об'єкт посягання годі й шука-

 

Кваліфікація діянь, вчинених за відсутності ознак складу злочину        583

ти. Тому, чим відрізняється, наприклад, об'єкт крадіжки і ненасильницького грабежу в ході кримінально-правової оцінки конкретного посягання не визначається. Встанов­лення об'єкта злочину, звичайно, проводиться лише в ході теоретичного аналізу, на відсутність же об'єкта по суті ніколи не вказують в процесуальних документах.

Наявність об'єкта злочину, звичайно, презюмується зав­жди, коли встановлені наслідки, передбачені диспозицією статті кримінального закону. При цьому виходять із загаль­новизнаної тези, що наслідки злочину — це негативні зміни в його об'єкті, відповідно, наявність порушення відповід­ного об'єкта констатується тоді, коли заподіяні наслідки, вказані в диспозиції статті Особливої частини КК.

Разом з тим, заподіяння шкоди може і не означати по­рушення об'єкта кримінально-правової охорони. Це має місце, принаймні, у таких випадках:

коли діяння, яким заподіяна шкода, вчинене за об­

ставин, які виключають злочинність. З аналізу кримі­

нального закону з очевидністю випливає, що ним не охо­

роняється, наприклад, життя особи, яка здійснює озброє­

ний напад, напад в складі групи осіб чи протиправне

насильницьке проникнення у житло чи інше приміщен­

ня. Тобто, заподіяння шкоди за обставин, які виключають

злочинність, дає підставу вважати, що відсутні соціальні

ознаки, які характеризують об'єкт посягання, порушен­

ня відповідних суспільних відносин (благ, цінностей, інте­

ресів) не становить суспільної небезпеки, а в ряді випадків

є суспільно корисним;

якщо скоєне становить собою не злочин, а інше пра­

вопорушення. Оскільки посягання не може одночасно бути

і злочином, і проступком, то визнання діяння таким, що

становить адміністративне правопорушення, дисциплінар­

ний проступок, цивільний делікт означає, що ним заподі­

яна шкода тим соціальним благам, які перебувають в сфері

охорони не кримінального, а інших галузей права. При

цьому не має значення розмір шкоди, оскільки зло­

чинність діяння встановлюється з врахуванням цілої сис­

теми ознак складу злочину, а не лише тих, які стосуються

порушеного об'єкта;

 

584

 

Глава 12

 

3) при малозначності діяння. Об'єкт злочину становить найбільш важливі соціальні блага, про його порушення можна вести мову лише за умови заподіяння шкоди, яка визнається істотною. Відсутність же шкоди чи її явна мізерність дає підставу для висновку, що вагомі блага не постраждали, шкода суспільного масштабу не настала, а тим самими і не відбулося порушення об'єкта.

Загалом можна констатувати, що відсутність безпо­середнього об'єкта злочину має різнопланове криміналь­но-правове значення. Якщо він взагалі не порушений — відсутній об'єкт будь-якого злочину, то це є підставою для визнання того, що діяння не є злочином. Відсутність ознак об'єкта певного злочину водночас може поєдну­ватися з тим, що має місце порушення об'єкта іншого злочину (і є склад цього іншого злочину), і, відповідно, це є підставою для кваліфікації за статтею КК, яка пе­редбачає цей злочин. Схематично це може бути показа­но так.


 

 

 

Відсутність ознак, які характеризують об'єкт злочину

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Діяння не є злочином

1

Діяння порушує інший об'єкт кримінально-правової охорони

Діяння не є протиправним

Юридична

відповідальність

не настає

 

Діяння стано­вить інше правопорушення

Скоаіе кваліфікується як адміністративний

чи дисциплінарний

проступок, цивільний

делікт

 

Діяння було

спрямоване проти

Іншого об 'єкта —

була допущена

помилка в ході

кваліфікації

 

Мало місце відхилен­ня дії

 

Відбулася

помилка в

об 'єкті

 

 

 

Схема 29. Наслідки встановлення відсутності ознак об'єкта злочину

 

 

 

Кваліфікація діянь, вчинених за відсутності ознак складу злочину        585

Кваліфікація при У ході кримінально-правової оцін-

помилці в об'єкті         ки діянь доводиться стикатися з ви­падками, коли особа, намагаючись

заподіяти шкоду одному об'єкту, фактично заподіює шко­ду іншому об'єкту, який охороняється кримінальним за­коном. Такі випадки прийнято називати помилкою в об'єк­ті. Різновидом помилки в об'єкті виступає помилка в інших ознаках, які відносяться до об'єкта злочину — в його предметі, в потерпілому.

Типовим прикладом, який наводився для ілюстрації помил­ки в об'єкті в період дії КК 1960 p., був випадок, коли особа праг­нула вчинити крадіжку державного майна, яке фактично пере­бувало у власності окремих громадян. Оскільки чинний КК не надає великого значення диференціації відповідальності залеж­но від форми власності, такі приклади, в основному, втратили своє значення. Проте помилка в об'єкті має місце завжди, коли особа неправильно оцінює або юридичне, або фактичне значен­ня своїх дій — вважає, що вона вчиняє інший злочин, ніж це має місце насправді; гадає, що вчиняє посягання щодо однієї особи, а шкоду заподіює іншій, тощо.

Помилка в об'єкті може бути допущена лише при вчи­ненні умисного злочину. Вона становить собою один із видів юридичної або фактичної помилки. Відповідно, пра­вила кваліфікації за таких помилок повинні використо­вуватися і при кримінально-правовій оцінці помилки у об'єкті злочину. Виходячи з цього можна вивести прави­ла кваліфікації при помилці в об'єкті:

посягання на об'єкт, який не охороняється кримі­

нальним правом (вчинення діяння, яке особа вважає зло­

чином, але насправді за нього не передбачена криміналь­

на відповідальність), відповідальності не тягне;

вчинення діяння, яке особа не вважає злочином, але

яке насправді є злочинним, кваліфікується на загальних

підставах;

посягання на відсутній об'єкт (дії, спрямовані на

заподіяння шкоди за умов, що ця шкода не може наста­

ти — наприклад, постріл в труп) кваліфікуються як

замах на злочин, який винний прагнув вчинити;

 

586          Глава 12

4) заподіяння шкоди не тому об'єкту, який винний прагнув порушити, кваліфікується як замах на той зло­чин, на вчинення якого було спрямоване посягання.

Відсутність ознак                Встановлення відсутності ознак

об'єктивної сторони об'єктивної сторони складу злочину

складу злочину   також має різнопланові наслідки.

Так, відсутність суспільно-небез­печного діяння вказує на відсутність події злочину. У та­кому випадку кримінальна справа не може бути поруше­на, а вже порушена підлягає закриттю за іншою процесу­альною підставою (п. 1 ст. 6 КПК України).

Відсутність суспільно небезпечного наслідку може оз­начати:

якщо наслідки, відсутні взагалі, то це може вказу­

вати на відсутність складу будь-якого злочину, або ж на

те, що вчинено готування до злочину чи замах на злочин;

наявність інших наслідків, ніж ті, які є обов'язко­

вими для того чи іншого злочину, звичайно, вказує на те,

що має місце інший злочин, або ж, що вчинено замах на

більш тяжкий злочин;

наявність наслідків менших за розміром (тяжкістю),

ніж такі, за яких настає кримінальна відповідальність,

звичайно, дає підстави оцінити посягання як малозначне.

Відсутність причинового зв'язку, способу, часу, місця, обстановки, знарядь чи засобів вчинення злочину свідчить про те, що діяння взагалі не містить складу злочину і не тягне кримінальної відповідальності.

Кваліфікація мало-             Доведення відповідності фак-

значних посягань       тичних і юридичних ознак посяган­ня, або, як ще кажуть, підведення

факту під закон — констатація того, що у вчиненому є всі обов'язкові ознаки складу злочину, далеко не завершує кваліфікації. Кваліфікація злочину не може зводитися до механічного процесу порівняння, зіставлення і встанов­лення формального збігу чи незбігу ознак діяння й тієї чи іншої кримінально-правової норми. Вона одночасно вклю­чає і розкриття суспільно-політичної сутності вчиненого

 

Кваліфікація діянь, вчинених за відсутності ознак складу злочину

 

587

 

Відсутність ознак, які

характеризують

об'єктивну сторону

злочину

 

Відсутність діяння

 

Відсутність наслідку

 

Відсутність причинового

зв'язку, способу, часу,

місця, знарядь чи засобів

вчинення злочину

 

 

 

Відсутність події злочину

 

Відсутність складу будь-якого злочину

 

Відсутність складу даного злочину

 

Вчинено

готування або

замах

Малозначність посягання

Схема ЗО. Наслідки встановлення відсутності ознак об'єктивної сторони злочину

діяння і дійсного політичного змісту закону, що застосо­вується. Розкриття ж суспільно-політичної сутності пося­гання — це не що інше, як визначення характеру і ступе­ня його суспільної небезпеки. Воно охоплює і встановлен­ня відсутності малозначності дії або бездіяльності. Відповідна оціночна діяльність становить, як вже відзна­чалося, окремий етап кваліфікації злочинів.

Відомо, що суспільна небезпека — це не якась само­стійна ознака складу злочину, а риса, виражена у сукуп­ності ознак. Разом з тим, далеко не всі ознаки складу зло­чину «формують» його суспільну небезпеку. Зокрема, не є ознаками, які визначають суспільну небезпеку посяган­ня, такі, як причинний зв'язок, загальні ознаки суб'єк­та. І, навпаки, серед ознак складу злочину можна виді­лити такі, які головним чином і визначають його сус-

 

588          Глава 12

пільну небезпеку. Це — важливість об'єкта злочинного посягання, характер і розмір злочинних наслідків, спосіб, місце, час, обстановка, знаряддя вчинення злочину, фор­ма вини, мотив та мета дій особи, ознаки спеціального суб'єкта.

Визначення суспільної небезпеки посягання у ході його кваліфікації можливе лише після того, як визначена кри­мінально-правова норма (норми), яка передбачає відпові­дальність за нього. Однак саме по собі визначення норми, закріпленої в кримінальному законі, ще не означає, що питання про суспільну небезпеку посягання однозначно вирішене. Відомо, що у кримінально-правових нормах відображена типова суспільна небезпека певного посяган­ня. А відповідні ознаки складу того чи іншого злочину містять ту «частину суспільної небезпеки», яка у сукуп­ності достатня для визнання того чи іншого посягання зло­чином. Однак певна комбінація одних і тих же ознак скла­ду злочину може змінювати суспільну небезпеку посяган­ня у цілому.

Донедавна чи не найбільш яскравий приклад, який міг бути наведений з цього приводу, стосувався крадіжки державного майна з проникненням у приміщення чи інше сховище. До літа 2005 р. український законодавець вважав, що такі діяння є сус­пільно небезпечними і такими, за які повинна наставати кримі­нальна відповідальність навіть тоді, коли вартість викраденого менша трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тобто, суспільну небезпеку такої крадіжки визначали, на думку законодавця, не стільки її суспільно небезпечні наслідки, скільки місце та спосіб вилучення майна.

Зараз викладене положення може бути проілюстроване звер­ненням до ст. 188і КК «Викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання». До набрання чин­ності Законом № 2598 від 31 травня 2005 p., яким КК було до­повнено вказаною статтею, відповідні дії підлягали кваліфікації за ст. 192 КК. Зараз же законодавець без жодних на те юридич­них і природничо-наукових підстав відніс самовільне викорис­тання енергії до викрадень, прагнучи посилити відповідальність за такі дії фактично значно її обмежив.

 

Кваліфікація діянь, вчинених за відсутності ознак складу злочину        589

Констатація того, що вчинена дія або бездіяльність формально містить ознаки злочину, але через мало-значність не становить суспільної небезпеки, виключає кваліфікацію скоєного як злочину за певною статтею Особ­ливої частини кримінального закону. Разом з тим, діяння не може бути визнане малозначним безвідносно до конк­ретної кримінально-правової норми. Немає малозначного посягання взагалі — є малозначна крадіжка, малозначна підробка документів, малозначне зберігання бойових при­пасів, тощо. Тому передумовою застосування ч. 2 ст. 11 КК є кваліфікація посягання за формальними ознаками за певною статтею Особливої частини.