8.1.   Диференціація кримінальної відповідальності, кримінально-правова кваліфікація, індивідуалізація покарання

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 

Поняття диферен-               Диференціація — від лат. diffe-

ціаціїкримінальної    rentia означає відмінність: розді-відповідальності         лення, розчленування, розшаруван­ня на різноманітні й різні форми і ступені. У праві, коли говорять про диференціацію відпо-

 

Кваліфікація злочинів, вчинених за наявності кваліфікуючих...              439

відальності, мають на увазі встановлення різних форм і видів відповідальності за правопорушення залежно від його родових і видових ознак, її посилення або пом'якшен­ня у самому законі.

Встановлення різних форм відповідальності — це зак­ріплення її у нормативних актах різних галузей права. Встановлення ж різних видів відповідальності означає її розділення в нормах однієї і тієї самої галузі права, закрі­плення необхідності застосування санкцій, які відрізня­ються за видами та розмірами покарання.

Наприклад, у чинному законодавстві глибоко диференційо­вана відповідальність за крадіжку. Дана диференціація прове­дена за наступними ознаками:

форма власності майна, яке виступає предметом крадіж­

ки (при вчиненні крадіжки приватного майна передбачена спе­

цифічна особливо кваліфікуюча ознака — «значна шкода потер­

пілому»);

вартість викраденого майна — за цією ознакою виділяєть­

ся крадіжка в істотному розмірі, така, що завдала значну шкоду

потерпілому, у великому розмірі, в особливо великому розмірі;

властивості майна - залежно від того, виступає воно як

майно взагалі чи майно особливого роду (зброя, наркотичні за­

соби, військове майно);

ознаки складу злочину, які характеризують об'єктивну

сторону і суб'єкта крадіжки майна, — вчинення повторно, за

попередньою змовою групою осіб, з проникненням у житло, інше

приміщення чи сховище, організованою групою.

Виявом того, що відповідальність за певне діяння ди­ференційована, є наявність в кримінальному та інших га­лузях права багатьох норм про відповідальність за таке діяння.

Диференціація відповідальності, як правило, свідчить про розвиненість правової системи, про увагу законодав­ця до питань відповідальності за певні посягання. Звичай­но, глибоко диференціюється відповідальність за найбільш небезпечні і поширені злочини — вбивство, злочини про­ти власності. Водночас, відповідальність за злочини, які рідко зустрічаються в житті, або ж становлять винятково високу небезпеку, не піддається диференціації.

 

440          Глава 8

Зокрема, не диференційована відповідальність за такі особ­ливо небезпечні злочини, як державна зрада, диверсія.

Разом з тим, надмірна диференціація відповідальності може свідчити про недоліки законодавчої техніки, про те, що законодавство відстало від реальних суспільних умов, або ж, що має місце вияв фантазії, примха законодавця.

Так, важко пояснити, чим керувався законодавець, передба­чаючи в ст. 213 КК «Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом» посилення відповідальності при вчиненні відпо­відних діянь особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею. Адже жодних даних про те, що рецидив цього зло­чину буде зустрічатися в житті ніколи і ніде не наводилося, ре­ально й за простий вид цього злочину притягають до криміналь­ної відповідальності винятково рідко.

Диференціації кримінальної відповідальності прита­манні такі ознаки:

вона здійснюється лише законодавцем і тільки в

кримінальному законі;

проводиться щодо різних видів одного й того ж зло­

чину — посягань, які характеризуються спільними виз­

начальними ознаками;

полягає у встановленні більш суворої або менш су­

ворої відповідальності за окремі види одного і того ж зло­

чину;

виражається у наявності кількох статей або частин

статті, в яких передбачається відповідальність за один

злочин;

її змістом є врахування і відображення в криміналь­

ному законі ознак, які підвищують чи зменшують ступінь

суспільної небезпеки злочину;

передумовою диференціації кримінальної відпові­

дальності є криміналізація діяння — встановлення кри­

мінальної відповідальності;

є обов'язковою для органів, які здійснюють право-

застосування.

 

\

Кваліфікація злочинів, вчинених за наявності кваліфікуючих...              441

Необхідність дифе-             Відомо, що існують два головних

ренціації кримі- напрями розвитку кримінального

нальної відпові- права. Перший полягає в посиленні

дальності               відповідальності за злочини тяжкі,

корисливі та насильницькі, вчинені

при організованих формах співучасті. Він знаходить свій вияв у встановленні більш суворих санкцій за відповідні посягання, забороні або обмеженнях застосування звіль­нення від кримінальної відповідальності і покарання. Дру­гий же полягає в лібералізації кримінального права. Ди­ференціація ж кримінальної відповідальності дозволяє досягнути вдалого балансу між «м'якістю» і «жорстокі­стю» КК1. Закріплення в кримінальному законі можли­вості застосування норм, які враховують більш високу, чи, навпаки, зменшену суспільну небезпеку посягань, перед­бачають різні санкції, дозволяє точніше врахувати особ­ливості злочинної поведінки, що зустрічаються в житті.

Диференціація відповідальності здійснюється за типо­вими ознаками, які завжди змінюють суспільну небезпе­ку посягання. Вона поширюється на всі злочини, вчинені за наявності тих чи інших ознак. Так, щодо розкрадань такими ознаками є вартість викраденого майна. Викраден­ня майна на суму, яка дозволяє визнати таке посягання, вчиненим у великих чи особливо великих розмірах, озна­чає, що цей злочин є більш небезпечним, ніж той, що має місце при меншій вартості викраденого.

Диференціюючи відповідальність, законодавець врахо­вує реальну криміногенну ситуацію, типову для певних посягань суспільну небезпеку.

Диференціювати чи не диференціювати кримінальну відповідальність — це, врешті-решт, право законодавця. При вирішенні цього питання певну роль відіграють не лише об'єктивні чинники — різна ступінь суспільної не­безпеки тих чи інших проявів злочинного посягання, а й їх усвідомлення, суб'єктивне бажання законодавця виді-

1 ЛесниевскиКостарева Т. А. Дифференциация уголовной ответ­ственности. Теория и законодательная практика. — М.: НОРМА, 1998. — С. 7.

 

442          Глава 8

ляти в законі окремі норми про відповідальність за од­норідні діяння, можливості законодавчої техніки тощо. Однак якісний кримінальний закон повинен відображати криміногенну дійсність, враховувати принципи кримі­нально-правової політики (одним із яких і визнається ди­ференціація кримінальної відповідальності), надавати правоохоронним органам і судам можливості для враху­вання типових ознак, які визначають ступінь і характер суспільної небезпеки посягання. Тому диференціація відповідальності на рівні правотворчості в такому сенсі виступає як необхідність правового регулювання.

Для правозастосовних органів врахування диференці­ації відповідальності однозначно є вже не правом, а обо­в'язком. Оскільки ознаки, за якими проводиться диферен­ціація відповідальності, вказані в диспозиції статті кримі­нального закону, вони стають обов'язковими для даного складу злочину і при встановленні їх у скоєному неодмін­но повинна інкримінуватися саме норма, в якій встанов­лена відповідальність диференційована.

Індивідуалізація   Життя завжди багатше закону.

кримінальної від- У ньому зустрічаються випадки, які

повідальності       є нетиповими, або ж які виражені

більш чи менш інтенсивно, ніж це

передбачено типовою нормою. Наприклад, вчиненою в особливо великому розмірі буде визнаватися крадіжка і на суму в 96600 грн. (станом на 2005 p.), і на кілька мільйонів гривень. Однак всі вони передбачені однією і тією ж нор­мою (закріпленою в ч. 5 ст. 185 КК), яка виділена з враху­ванням необхідності диференціації кримінальної відпові­дальності за розміром викраденого. Очевидно, було б не­справедливо за вказані види злочинів застосовувати однакові міри відповідальності.

Тому закон передбачає не лише диференціацію кримі­нальної відповідальності за типовими ознаками посяган­ня, а й її індивідуалізацію з врахуванням ознак, притаман­них для конкретного злочину. При цьому в ході визначен­ня правових наслідків посягання відбувається врахування індивідуальних ознак конкретного діяння й особи, яка

 

Кваліфікація злочинів, вчинених за наявності кваліфікуючих.■■           443

його вчинила, а не їх типових властивостей (як це має місце при диференціації відповідальності).

Індивідуалізація кримінальної відповідальності відбу­вається способами і в межах, встановлених у КК. Спосіб інди­відуалізації відповідальності — це сукупність визначених в законі прийомів, з використанням яких в ході правозасто-сування враховуються особливості конкретного злочину та особи, яка його вчинила. Такими способами виступають:

індивідуалізація покарання в межах санкції статті

(частини статті) Особливої частини КК;

вибір між застосуванням кримінальної відповідаль­

ності і звільненням від кримінальної відповідальності;

вибір між призначенням покарання для реального

відбування і звільненням від покарання.

Межі індивідуалізації відповідальності визначають­ся з врахуванням обраного способу такої індивідуалізації (відповідно, межами, визначеними законом для такого виду відповідальності). Так, при індивідуалізації відпові­дальності способом індивідуалізації покарання вона здійснюється:

шляхом вибору виду покарання з кількох альтерна­

тивних покарань, передбачених законом за даний злочин;

призначенням або не призначенням додаткових по­

карань;

визначенням конкретного розміру покарання в ме­

жах максимуму і мінімуму кожного із видів стосовно ви­

значених покарань;

застосуванням можливості призначити покарання

більш м'яке, ніж передбачене законом.

Взаємозв'язок між              У юридичній літературі, звичай-

диференціацієюкри- но, підкреслюється взаємозв'язок

мінальної відпові- між диференціацією кримінальної

дальності, її індиві- відповідальності та її індивідуаліза-

дуалізацією та кри- цією. Так, відзначається, що вони

мінально-правовою взаємопов'язані й становлять «дві

кваліфікацією      сторони» кримінальної відповідаль-

ності. Вони логічно йдуть одна за од­ною, однак мають різну правову природу. При диференціа-

 

444                          Глава 8

ції законодавець окреслює загальний контур, рамки ка­раності, ураховує таку, що піддається типізації, ступінь суспільної небезпеки діяння. Тут судовий угляд обме­жується суворими рамками закону. При індивідуалізації ж відповідальності суддя у визначених йому рамках оби­рає міру покарання, керуючись уже врахованими законо­давцем в санкції характером і типовим ступенем небезпе­ки та самостійно оцінюючи індивідуальний ступінь сус­пільної небезпеки скоєного1.

Викладені міркування потребують, принаймні, уточнен­ня. Одне з них полягає в тому, що індивідуалізацію відпо­відальності не можна обмежувати лише обранням міри по­карання. Це — лише один із можливих способів індивідуа­лізації, яка здійснюється шляхом використання і ряду інших інститутів Загальної частини КК. Інше ж зауважен­ня — більш суттєве для розгляду зв'язку аналізованих явищ — стосується визнання неточною вказівки на те, що диферен­ціація і індивідуалізація логічно «йдуть одна за одною». Вони пов'язані не прямо, між ними є опосередковуюча лан­ка, якою виступає кримінально-правова кваліфікація. Взає­мозв'язок між цими явищами можна показати так:

Диференціація відповідальності — Кримінально-пра­вова кваліфікація — Індивідуалізація відповідальності.

Тобто, послідовно відбуваються три етапи:

спочатку законодавець диференціює відповідаль­

ність — встановлює кілька норм, які передбачають відпо­

відальність за однорідне посягання;

на підставі диференційованих норм відбувається

кваліфікація скоєного. Без проведення кримінально-пра­

вової кваліфікації:

диференціація відповідальності не може бути реалі­

зованою, вона існує лише потенційно як правова мож­

ливість;

не може відбутися індивідуалізація відповідаль­

ності, оскільки, яка саме з багатьох норм підлягає засто­

суванню, встановлюється через проведення кваліфікації;

1 Лесниевски-Костарева Т. А. Дифференциация уголовной ответ­ственности. Теория и законодательная практика. — М.: НОРМА, 1998. — С. 17—18.

 

Кваліфікація злочинів, вчинених за наявності кваліфікуючих...              445

3) на основі кваліфікації скоєного за певною статтею Особ­ливої частини КК відбувається індивідуалізація криміналь­ної відповідальності в межах санкції цієї статті чи через ви­користання інших інститутів Загальної частини КК.

Таким чином, можна стверджувати, що кримінально-правова кваліфікація є центральним елементом в цій сис­темі, з'єднувальною ланкою між диференціацією відпові­дальності та її індивідуалізацією.

Зв'язок вказаних правових явищ має свій вираз ще в одному аспекті — межах угляду, які допускає законода­вець для осіб, котрі здійснюють правозастосування. Де­тальна диференціація відповідальності, як правило, має своїм наслідком обмеження свободи угляду при індивіду­алізації відповідальності — відмову від альтернативних покарань чи обмеження їх кількості в диспозиції статті Особливої частини КК, скорочення розриву між мініму­мом і максимумом покарання, більш вузькі можливості для застосування звільнення від кримінальної відпові­дальності. І, навпаки, відсутність різнобічної диференці­ації відповідальності передбачає наявність «широких» санкцій.

В юридичній літературі часом спрощено трактують та­кий взаємозв'язок, не враховують в ньому роль криміналь­но-правової кваліфікації. Прийнято вважати, що чим більша довіра законодавця до суддівського корпусу, тим більші межі угляду він допускає при індивідуалізації відповідальності — рідко використовує кваліфікуючі та привілеюючі ознаки складу злочину, допускає велику «вилку» між мінімумом і максимумом покарання, вводить абстрактно сформульовані підстави звільнення від кримі­нальної відповідальності. У той же час, законодавець може переключити на себе вирішення питань врахування сту­пеня суспільної небезпеки посягання через детальну ди­ференціацію відповідальності і звуження суддівського уг­ляду. Останнє, на перший погляд, характерне для сучас­ного етапу розвитку кримінального законодавства України. В КК 2001 р. не знайдеш санкцій типу «до п'ят­надцяти років позбавлення волі», переважно розрив між мінімумом і максимумом покарання істотно зменшено.

 

446          Глава 8

Проте значно більша кількість статей передбачає не лише прості, а й кваліфіковані, особливо кваліфіковані види злочинів, істотно збільшилося застосування в статтях КК ознак, з врахуванням яких диференціюється відпові­дальність (особливо таких, як вчинення злочину органі­зованою групою, велика чи особливо велика шкода).

Така побудова кримінально-правових норм веде до підвищення ролі правильної кримінально-правової кваліфі­кації у взаємозв'язку: диференціація відповідальності — кримінально-правова кваліфікація — індивідуалізація відповідальності. Якщо при «широких» санкціях голов­на небезпека зловживань була в неправильному призна­ченні покарання, то розвинута диференціація підвищує загрозу від неправильної кваліфікації скоєного. Вплину­ти на кримінально-правове становище особи, яка притя­гається до відповідальності, можна шляхом кваліфікації за статтею Особливої частини КК про більш тяжкий чи м'якший злочин. Внаслідок цього змінюються засоби за­безпечення законності при цій сфері:

при розширенні індивідуалізації відповідальності її

можна забезпечити шляхом контролю за судом. Врахову­

ючи порівняно невеликий чисельний склад суддів, їх ви­

сокий фаховий рівень — в усі часи судді становлять еліту

професійних юристів — це завдання, яке більш-менш

піддається вирішенню;

курс на диференціацію відповідальності вимагає

більш пильної уваги до правильної кваліфікації і її досяг­

нення в діяльності органів дізнання, досудового слідства і

прокуратури. Беручи до уваги велику кількість праців­

ників, які уповноважені на проведення кримінально-пра­

вової кваліфікації, те, що досі значна частина з них не має

належної професійної підготовки, інші аналогічні факто­

ри, можна припустити, що збільшення кількості можли­

вих варіантів кваліфікації та підстав для звільнення від

кримінальної відповідальності, наявність в КК «гумових»

диспозицій (що, зокрема, пов'язане часто з невиправданим

використанням оціночних понять, відсутністю критеріїв

встановлення їх змісту), запровадження більш жорстких

умов для зміни кваліфікації тягне за собою зростання ви-

 

Кваліфікація злочинів, вчинених за наявності кваліфікуючих...              447

падків неправильної кримінально-правової кваліфікації внаслідок як помилок, так і прямих зловживань.

Тому в сучасних умовах має бути звернута першочер­гова увага саме на питання забезпечення правильної кри­мінально-правової кваліфікації. Вони є пріоритетними порівняно з іншими питаннями матеріального криміналь­ного права в досягненні цілей індивідуалізації відповідаль­ності.