7.3.   Види конкуренції в кримінальному праві та способи їі вирішення

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 

Критерії поділу кон-           Питання класифікації конку-

куренції в кримі- ренції в кримінальному праві де-

нальному праві на тально аналізувалися в юридичній

види та причини її літературі, зокрема в українській —

виникнення          О. К. Маріним1. Виходячи з обґрун-

тованих у його дисертації та моно­графії положень, критерієм класифікації пропонується вибрати характер взаємозв'язку між нормами, викладе­ними у конкуруючих статтях закону, який може виявля­тися у підпорядкуванні передбачених ними норм за змістом та за обсягом. Розвиваючи запропоновані класи­фікації, можна обґрунтувати виділення таких видів кон­куренції.

1 Марін О. К. Кваліфікація злочинів при конкуренції криміналь­но-правових норм. — С. 73—99.

 

Подолання конкуренції і колізії статей закону в ході кримінально-правової...        415 Види конкуренції в кримінальному праві

 

Характер

Суть співвідношення

Вид конкуренції

взаємозв'язку між

між конкуруючими

 

конкуруючими

статтями

 

статтями

 

 

Підпорядкування за

Одна стаття

Статей про

обсягом двох статей

Особливої частини

загальну і

— обсяг однієї

кримінального

спеціальну

ширший, іншої —

закону повністю

норми

вужчий

включає (поглинає

 

 

собою) посягання,

 

 

передбачене іншою

 

 

статтею

 

Підпорядкування за

Дві чи більше статті

Статей, які

обсягом принаймні

Особливої частини

передбачають

трьох статей — обсяг

кримінального

спеціальні

однієї ширший і

закону передбачають

норми

включає в себе обсяг

посягання, кожне з

 

інших

яких охоплюється

 

 

ще однією статтею

 

Підпорядкування за

Одна стаття

Цілого і частин

змістом, коли зміст

Особливої частини

(сукупність

однієї статті

кримінального

злочинів

повністю

закону передбачає

врахована

складається зі змісту

посягання

законодавцем)

інших статей

(складене), яке

 

 

одночасно

 

 

передбачене ще

 

 

двома чи більше

 

 

статтями

 

Підпорядкування за

Одна стаття

Цілого і частини

змістом, коли зміст

Особливої частини

 

однієї статті як свою

кримінального

 

частину містить

закону передбачає

 

зміст іншої статті

посягання, частина

 

 

якого передбачена

 

 

іншою статтею

 

 

416          Глава 7

У КК є велика кількість випадків невиправданої конку­ренції, які пов'язані з недоліками при формуванні кримі­нального закону. Як в ході кодифікації, так і особливо під час поточної правотворчості, законодавець нерідко недосить вдумливо підходить до формулювання диспозицій статей Особливої частини КК. Одним із проявів цього є використан­ня термінів, які в тій чи іншій мірі охоплюють поняття, що стосуються двох чи більше статей (їх частин, пунктів).

Наприклад, вводячи кримінальну відповідальність за катуван­ня (ст. 127 КК), законодавець, як видається, не врахував, що відпо­відним поняттям охоплюється застосування насильства або знущан­ня над особою при примушуванні давати показання (ч. 2ст. 373 КК), примушуванні до антиконкурентних узгоджених дій (ст. 228 КК), та й чи не всі злочини, які полягають у застосуванні насильства.

Разом з тим, конкуренція статей кримінального зако­ну це не завжди результат надлишків у законодавстві. У де­яких випадках вона об'єктивно обумовлена, має позитив­ний зміст, наявність двох чи більше статей Особливої час­тини КК, які одночасно поширюються на певне діяння, запроваджується законодавцем цілком свідомо, що, зок­рема, має місце:

1)             при створенні норм узагальнюючого характеру на

базі кількох казуїстичних. Історія розвитку кримінально­

го законодавства свідчить, що звичайно спочатку в ньому

з'являються статті, які передбачають відповідальність за

окремі прояви злочинних посягань. І лише згодом, на їх

базі з'являються загальні норми.

Класичним прикладом є Закони царя Хамураппі, які в окре­мих статтях передбачали відповідальність за викрадення соки­ри, човна, жінки... І лише через сотні і тисячі років з'явилася загальна норма про викрадення чужого майна.

Якщо при цьому в законодавстві зберігаються і статті, які містять норми казуїстичного характеру і загальну нор­му, то між ними виникає конкуренція;

2)             у випадку виділення спеціальних норм із загальних,

кожна з яких передбачена окремою статтею (частиною,

 

Подолання конкуренції і колізії статей закону в ході кримінально-правової...        417

пунктом статті). Виділення спеціальних норм обумовле­но прагненням законодавця диференціювати криміналь­ну відповідальність — посилити чи пом'якшити її порівня­но з тією, яка встановлена в загальних нормах, або ж вза­галі декриміналізувати діяння, що прямо не передбачені спеціальними нормами. Загальна норма встановлюється в КК як така, що передбачає типовий ступінь суспільної небезпеки і яка повинна найбільш часто застосовуватися на практиці, яка відіграє роль резервної для тих випадків, котрі не підпадають під жодну із спеціальних норм.

Типовим випадком є загальна норма про умисне знищення чи пошкодження чужого майна (ст. 194 КК) та спеціальні норми про відповідні дії щодо окремих видів майна.

Наявність статей, які передбачають загальну норму та одну чи кілька спеціальних норм, також породжує кон­куренцію між ними;

3) у випадку виділення кількох спеціальних норм, одні з яких спрямовані на посилення відповідальності, інші ж — на її пом'якшення.

Наприклад, як раніше чинне, так і чинне кримінальне законо­давство, глибоко диференціює відповідальність за такий небезпеч­ний злочин як умисне вбивство, передбачаючи як кваліфіковані, так і привілейовані види даного злочину (статті 115—118 КК).

У житті ж зустрічаються випадки, які підпадають од­ночасно під дію кількох спеціальних норм, передбачених різними статтями (частинами, пунктами статей) Особли­вої частини КК, тобто, виникає конкуренція між ними.

Поняття конкурен-             Для такого виду конкуренції ха-

ції статей, які пе- рактерна наявність принаймні двох

редбачають загаль- статей Особливої частини КК, одна

ну та спеціальну з яких (що передбачає загальну нор-

норми    му) охоплює певне коло діянь, а

інша — їх частину. При цьому певні

діяння виявляються встановленими і статтею про загаль­ну норму, і про спеціальну.

27 — 6-529

 

418          Глава 7

Типовим прикладом такої конкуренції є конкуренція статей, які передбачають так зване просте умисне вбивство і кваліфіко­вані види цього злочину, статей про умисне знищення або по­шкодження чужого майна і знищення або пошкодження окре­мих видів майна.

Специфіку саме цього виду конкуренції визначає підпо­рядкування відповідних статей Особливої частини КК за обсягом — одна із них містить ознаки більш широкої — загальної норми, а інша — більш вузької — спеціальної, яка повністю охоплюється (поглинається) загальною. У цьо­му полягає відомий закон зворотного співвідношення обся­гу та змісту поняття:

стаття про загальну норму містить меншу кількість

ознак, завдяки чому вона і має ширший зміст;

у статті про спеціальну норму закріплена більша

кількість ознак складу злочину, завдяки чому зменшуєть­

ся коло посягань, які охоплюються відповідною статтею.

При порівнянні статей, які містять загальну та спеці­альну норми, слід враховувати філософські положення загального та особливого. Стаття про спеціальну норму повинна містити всі ознаки статті про загальну норму, вод­ночас, стаття про спеціальну норму повинна містити до­даткові притаманні лише їй ознаки, які виділяють її із загальної норми. Це можуть бути ознаки потерпілого (ст. 112 КК), суб'єкта (ст. 424 КК), конкретизація ознак об'єктивної або суб'єктивної сторони злочину.

Разом з тим диспозиції статей можуть містити ознаки або формулювання, які відмежовують одну передбачену в них норму від іншої і тим самим унеможливлюють конку­ренцію.

Так, у ч. 1 ст. 192 «Заподіяння майнової шкоди шляхом об­ману або зловживання довірою» КК2001 р. зазначено, що відпо­відальність за цією статтею настає лише за умови заподіяння значної майнової шкоди шляхом обману або зловживання дові­рою за відсутності ознак шахрайства. Разом з тим, у ч. 1 ст. 190 КК 2001 р. шахрайство визначається як заволодіння чужим май­ном або придбання права на майно шляхом обману чи зловжи­вання довірою, а заволодіння майном чи придбання права на май-

 

Подолання конкуренції і колізії статей закону в ході кримінальио-правової...        419

но може бути способом заподіяння майнової шкоди. Таким чи­ном, відповідальність за ст. 192 КК2001 р. повинна наставати за всі випадки заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зло­вживання довірою, крім заволодіння чужим майном або при­дбання права на майно.

Стаття Особливої частини КК, яка містить ознаки за­гальної норми, може конкурувати з однією чи кількома статтями, у якій (яких) передбачено ознаки спеціальних норм. Інакше кажучи, в чинному законодавстві наявні ситуації, які є передумовою конкуренції:

двох конкуруючих статей — одна з яких містить оз­

наки загальної норми, а інша — спеціальної;

багатьох конкуруючих статей — одна з яких містить

ознаки загальної норми, а ряд інших — кількох спеціаль­

них. Тобто, може бути цілий «шлейф» статей, які містять

ознаки спеціальних норм. Ці кілька спеціальних норм

можуть бути між собою рівнозначними за обсягом — відпо­

відно, однаково розташованими щодо загальної, а можуть

у свою чергу перебувати у співвідношенні загальної та

спеціальної. Тоді певна норма є водночас і спеціальною

щодо якоїсь більш широкої за обсягом — загальної, і за­

гальною щодо більш вузької — спеціальної.

Співвідношення статей, які передбачають загальну і спеціальну норми, звичайно демонструють за допомогою так званих логічних кіл. Викладене вище проілюструва-но на схемі 27.

Існує досить простий спосіб встановити наявність ана­лізованого виду конкуренції: необхідно уявити, що пев­ної статті в Особливій частині КК немає взагалі, і постави­ти питання про те, чи залишаться караними передбачені нею діяння. Якщо знайдеться інша стаття, яка встанов­лює за них відповідальність, то наявна конкуренція, при­чому більш широка за обсягом виконує роль загальної, а більш вузька — спеціальної.

27»

 

420

 

Глава 7

 

 

 

 


 

 

Схема 27. Конкуренція статей, які передбачають загальну та спеціальну норму

 

Правила кваліфіка­ції при конкуренції статей, які передба­чають загальну та спеціальну норми

В основі кваліфікації при конку­ренції статей, які передбачають за­гальну та спеціальну норми, лежать правила, вироблені ще давньорим­ськими юристами. Одне із них зву­чить: lex speciale derogat generate — спеціальний закон виключає (у даній справі) дію загально­го. Інше ж виглядає так — judicis est pronuntiando sequi regulam, exceptione nonprobata — якщо підстави для винят­ку не доведені, то суддя зобов'язаний слідувати правилу.

Тому в кримінально-правовій літературі одностайно пропонується правило правозастосування при конкуренції загальної та спеціальної норм: в цих випадках повинна застосовуватись лише спеціальна норма. Враховуючи вик­ладені вище міркування щодо об'єкта конкуренції, його слід редакційно уточнити і сформулювати так: застосу­ванню підлягає стаття Особливої частини, яка передба­чає ознаки спеціальної норми.

 

Подолання конкуренції і колізії статей закону в ході кримінально-правової...        421

За наявності багатоступеневої конкуренції статей, які передбачають загальну та спеціальні норми (тип В з відоб­ражених на схемі), застосовується стаття, яка перед­бачає норму, найменшу за обсягом — інакше кажучи — спеціальну щодо спеціальної чи найбільш спеціальну.

Постає питання щодо кваліфікації у тих випадках, коли скоєне не охоплюється ознаками жодної із спеціальних норм. Звичайно говорять, що в таких випадках слід звертатися до загальної, яка відіграє роль резервної — служить для засто­сування у тих випадках, які не підпадають під спеціальні. Правило ж кваліфікації для таких випадків наступне: якщо діяння не охоплюється жодною із статей, що передбачають спеціальні норми, то воно кваліфікується за статтею про загальну норму. При цьому слід застосовувати статтю, яка передбачає найближчу за обсягом загальну норму (середню з відображених на схемі В). Коли посягання не охоплюється найближчою за обсягом нормою — застосовується стаття про норму, більш широку за обсягом.

Так у ч. 1 ст. 157 КК передбачена відповідальність за пере­шкоджання здійсненню виборчого права чотирма способами, прямо вказаними у диспозиції цієї статті (кожний з яких сто­сується впливу на волю та свідомість учасників виборчого про­цесу), а також іншим чином. Виходячи з того, що поняття, по­значені термінами, наведеними у так званому відкритому пере­ліку, повинні бути однорідними, прямо вказаними у КК, можна стверджувати, що перешкоджання здійсненню виборчого права іншим чином також повинно полягати у впливі на конкретного виборця, його волю та свідомість. Оскільки кваліфікований склад злочину має містити ознаки основного складу цього ж зло­чину, то є підстави вважати, що перешкоджання здійсненню ви­борчого права, вчинене службовою особою з використанням вла­ди або службового становища (ч. 2 ст. 157 КК), також повинно полягати у застосуванні насильства, обману, погроз, підкупу або впливу на учасника виборчого процесу іншим чином. Якщо ж перешкоджання здійсненню виборчого права з боку службової особи не пов'язано з впливом на конкретного виборця, то скоєне не охоплюється спеціальною нормою, передбаченою ч. 2 ст. 157 КК, а повинно кваліфікуватися за статтями, які передбачають загальні норми про службові злочини — як перевищення влади

 

422          Глава 7

або службових повноважень за ст. 365 КК або зловживання вла­дою чи службовими повноваженнями за ст. 364 КК.

Однак потрібно зважати на те, що статті про загальні норми не виступають резервними щодо статей, які перед­бачають так звані привілейовані норми (їх ще називають нормами про привілейовані склади злочинів чи нормами про привілейовані види злочинів — детальніше про це буде сказано далі). Тому, якщо скоєне не охоплюється стат­тею, яка передбачає привілейовану норму, то стаття, яка передбачає більш широку за обсягом норму, не засто­совується — в такому випадку відповідні діяння повинні взагалі не визнаватися кримінально караними, що буде обгрунтовано далі у розділі, присвяченому кваліфікації злочинів, вчинених при кваліфікуючих та привілеюючих ознаках.

Наприклад, в окремих статтях Особливої частини КК перед­бачена відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне в стані сильного душевного хвилювання (ст. 123 КК) чи у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі переви­щення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124 КК). Заподіяння при цих же обставинах легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження не означає, що скоєне слід ква­ліфікувати за статтями, які передбачають «прості» види цих зло­чинів — ст. 125 або ст. 122 КК.

Застосування статті про спеціальну норму тим самим виключає можливість застосування статті про загальну норму і, навпаки, оскільки при цьому буде порушено прин­цип недопустимості подвійного інкримінування. Тобто, одночасна кваліфікація за статтями Особливої части­ни КК, які передбачають загальну та спеціальну норми, не допускається. Така кваліфікація можлива лише у ви­падках реальної сукупності злочинів.

Нарешті, принципово важливим є положення про те, що для кваліфікації не має значення:

1)             співвідношення санкцій загальної та спеціальної

норм;

2)             наявність у статті про загальну норму кваліфікуючих

ознак, які не передбачені статтею про спеціальну норму.

 

Подолання конкуренції і колізії статей закону в ході кримінально-правової...        423

Інакше кажучи, при наявності аналізованого виду кон­куренції неприпустимо ігнорувати позицію законодавця, який диференціював відповідальність, можливо при цьо­му не в повній мірі врахував реальну суспільну небезпеку того чи іншого виду злочину, встановив неадекватну санк­цію. За загальним правилом виділення спеціальних норм спрямоване на посилення відповідальності, однак можли­во, що фактично це означає її пом'якшення. Проте повто­римо, застосовувати у таких випадках потрібно все одно статтю, яка передбачає спеціальну норму.

Повертаючись до наведеного вище прикладу із перешкоджан­ням здійсненню виборчого права можна стверджувати, що таке перешкоджання, яке полягає у застосуванні до учасника вибор­чого процесу насильства службовою особою, повинно кваліфіку­ватися зач. 2 ст. 157 КК, яка передбачає спеціальну норму, а не як перевищення влади або службових повноважень за ч. 2 ст. 365 КК, хоча санкція останньої незрівнянно суворіша.

Видається цілком правильним висновок, що у випад­ку кваліфікації злочинів при конкуренції загальної та спеціальної кримінально-правових норм слід користува­тися тільки й виключно сутнісним критерієм — подолан­ням цього виду конкуренції із використанням розробле­ного правовою наукою правила незалежно від розмірів санкцій, наявної практики правозастосування, якщо вона суперечить теоретично обґрунтованим положенням1.

Поняття конкурен-             Аналіз Особливої частини КК свід-

ції статей, які пе- чить, що вона передбачає випадки, редбачають кілька коли статті, що передбачає загальну спеціальних норм       норму, кореспондують дві чи більше

статті про спеціальні норми. Причому, статті, які передбачають спеціальні норми, можуть бути:

— підпорядковані за обсягом — одна із них є ширшою, а інша, відповідно, вужчою. При цьому, ширша за обсягом

1 Марія О. К. Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально-правових норм. — С. 177—178.

 

424          Глава 7

відіграє роль спеціальної стосовно тієї, яка найширша (є за­гальною), водночас вона є загальною щодо тієї, яка вужча за обсягом — на схемі це ситуація В. Тобто, в таких випадках є, принаймні, два зв'язки статей про загальну та спеціальну норми, щонайменше дві пари таких статей, утворених, од­нак, лише трьома статтями, оскільки одна із них є елемен­том двох конкуренцій, але щоразу це конкуренція статей про загальну і спеціальну норми. При такому співвідношенні між конкуруючими статтями, які передбачають спеціальні норми, питання конкуренції вирішується на підставі вик­ладених вище правил про конкуренцію статей, які передба­чають загальну і спеціальну норми;

— не пов'язані між собою — кожна із них є цілком са­мостійною і перебуває у підпорядкуванні за обсягом лише зі статтею, яка містить ознаки загальної норми — на схемі ця ситуація показана як Б. Це, так би мовити, конкурен­ція статей, які передбачають спеціальні норми у чистому вигляді. Саме щодо такого виду конкуренції існують і ма­ють застосовуватися специфічні правила її подолання, які і будуть предметом подальшого аналізу.

Таким чином, конкуренція статей, які передбачають кілька спеціальних норм, характеризується тим, що:

одне діяння охоплюється ознаками принаймні трьох

статей Особливої частини КК — одна із них передбачає

загальну норму, а дві чи більше — спеціальні;

статті, які передбачають спеціальні норми, не пов'я­

зані між собою, але кожна із них знаходиться у підпоряд­

куванні за обсягом з тією, що передбачає загальну норму;

у кримінальному законі відсутня стаття, яка б пе­

редбачала вчинення діяння, що підпадає під ознаки одно­

часно усіх конкуруючих статей, які передбачають спеці­

альні норми.

Види   конкуренції              В теорії кримінального права

статей, які передба- переважно виділяють види конку-чають кілька спеці- ренції між собою статей, які перед­альних норм, та пра- бачають спеціальні норми з враху-вила їх вирішення       ванням наявності чи відсутності

кваліфікуючих, особливо кваліфі­куючих чи привілеюючих ознак. При цьому:

 

Подолання конкуренції і колізії статей закону в ході кримінально-правової...        425

стаття, яка передбачає відповідальність за основний вид

злочину, відіграє роль такої, що містить загальну норму;

статті, що містять ознаки, з врахуванням яких ди­

ференційована відповідальність, відіграють роль статей

про спеціальні норми.

Вирішення питань конкуренції в такому випадку зво­диться до вибору статті, яка містить спеціальну норму. Адже не викликає сумніву, що стаття, яка містить загаль­ну норму — про основний вид злочину, не повинна засто­совуватися за наявності спеціальних норм.

Кожному з існуючих видів конкуренції статей, які пе­редбачають спеціальні норми, відповідають свої правила вирішення такої конкуренції. Вони зводяться до того, якій статті слід віддати перевагу, якщо у скоєному є одночасно кілька кваліфікуючих, особливо кваліфікуючих чи при-вілеюючих ознак, або ж одночасно наявні як ознаки, з вра­хуванням яких посилюється відповідальність, так і озна­ки, які призначені пом'якшувати відповідальність.

Перший з видів конкуренції статей, які передбачають спеціальні норми, — це конкуренція статей (щодо чинно­го КК — завжди частин статей) про простий, кваліфіко­ваний та особливо кваліфікований склади злочину. В те­орії кримінального права та правозастосовній практиці домінує позиція, згідно з якою в таких випадках застосо­вується частина статті кримінального закону, яка пе­редбачає найбільш тяжкий вид злочину. Інакше кажучи, має перевагу частина статті про:

кваліфікований вид злочину — над тією, яка перед­

бачає простий вид злочину;

особливо кваліфікований вид злочину — над тією,

що передбачає кваліфікований вид злочину;

найбільш тяжчу особливо кваліфікуючу ознаку.

Наприклад, якщо зґвалтування вчинене повторно (ч. 2 ст. 152 КК), групою осіб (ч. З ст. 152) та воно спричинило особливо тяжкі наслідки (ч. 4 ст. 152 КК), то в цілому інкримінується лише ч. 4 ст. 152 КК.

Одночасно діє правило про те, що один злочин, вчине­ний при наявності кількох кваліфікуючих, особливо ква-

 

426          Глава 7

ліфікуючих ознак, не може кваліфікуватися за сукупні­стю різних частин однієї статті Особливої частини кри­мінального закону. Тобто, конкуренція статей чи частин статті про різні види одного і того ж злочину не може пе­рерости у їх сукупність.

Правила кваліфікації при конкуренції статей (частин статей), які передбачають різні за ступенем тяжкості види злочину, відображають недоліки чинного (і раніше, і за­раз) кримінального закону і є компромісом між принци­пами кримінально-правової кваліфікації та принципами призначення покарання. Очевидно, що повнота кваліфі­кації передбачає врахування та відображення у формулі кваліфікації усіх фактично наявних кваліфікуючих, особливо кваліфікуючих ознак, тобто вказівку на усі час­тини чи пункти статті, які передбачають відповідні озна­ки. У той же час така кваліфікація за умов, коли в диспо­зиції статті Особливої частини КК окремо кожна ознака складу злочину не позначена цифрами чи буквами, коли в кримінальному законі не відображено, наскільки повин­но посилюватися покарання за наявності тих чи інших ознак, означає, що один злочин був би штучно перетворе­ний у сукупність; потрібно було б окремо призначати по­карання за злочин, вчинений при наявності кожної із ознак, та остаточно визначати покарання за правилами, призна­ченими для випадків множинності злочинів. Щоб цього не робити (а заодно і не порушувати принцип недопусти­мості подвійного інкримінування — бо вчиняється один злочин при кількох ознаках, а не кілька злочинів кожен зі своєю кваліфікуючою ознакою), скоєне кваліфікують лише за частиною статті про найбільш тяжкий вид злочи­ну. При цьому виникає юридична фікція, що більш тяж­ка кваліфікуюча чи особливо кваліфікуюча ознака погли­нає менш тяжку. В певній мірі це пом'якшується тим, що у формулюванні звинувачення відображаються усі вста­новлені кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки вчиненого злочину.

Наступний вид конкуренції статей, які передбачають спеціальні норми, — це конкуренція статей про привілей­ований та особливо привілейований склади злочинів.

 

Подолання конкуренції і колізії статей закону в ході кримінально-правової...        427

Вирішується така конкуренція відповідно до правила про необхідність застосовувати статтю про найбільш при­вілейований склад злочину.

Так, у випадку коли вбивство вчинене в стані сильного ду­шевного хвилювання (ст. 116 КК) та одночасно при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК), скоєне кваліфікується за ст. 118 КК.

Відповідне положення було відображене у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 28 червня 1991 р. «Про практику застосування судами законодавства, яке забез­печує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних по­сягань», де зазначалося, що дії осіб, які вчинили вбивство або заподіяли тяжкі тілесні ушкодження при перевищенні меж не­обхідної оборони, і одночасно перебували в стані сильного душев­ного хвилювання, що раптово виникло, належить кваліфікува­ти відповідно за статтями 97, 104 КК України, тобто за більш м'яким законом, а не за статтями 95, 103 КК України. В чинних постановах Пленуму Верховного Суду України з питань застосу­вання законодавства у справах про необхідну оборону та про зло­чини проти життя і здоров'я це положення не відтворене, однак його правильність не викликає сумніву.

Вказане базується на тому, що наявність декількох по­м'якшуючих обставин не повинна погіршувати становище винного порівняно з тим, якщо була б лише одна з них.

Нарешті, аналізованим видом конкуренції є конкурен­ція статей про привілейований та кваліфікований скла­ди злочинів. Тут діє правило, згідно з яким повинна зас­тосовуватись стаття Особливої частини кримінально­го закону, що передбачає привілейований склад злочину.

Зокрема, вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК) двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК) або ж вчине­не способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115КК), має кваліфікуватися як привілейований склад умис­ного вбивства, а не як кваліфікований вид цього злочину.

При вирішенні цього питання слід враховувати, що у самому кримінальному законі жодних вказівок з приводу

 

428          Глава 7

вирішення такої конкуренції немає, а всі сумніви при зас­тосуванні кримінально-правових норм, зокрема про прі­оритет однієї з конкуруючих норм, повинні тлумачитися на користь обвинуваченого (підсудного, засудженого).

Поняття конкурен-             В кримінально-правовій літера-

ції цілого і частини, турі таку конкуренцію визначають

цілого і частин     як вид конкуренції кримінально-

правових норм, при якому вчине­ний злочин підпадає під дію, принаймні, двох (або більше) кримінально-правових норм, одна з яких, норма про ціле охоплює вчинене в цілому та разом, а інша (інші) норма (норми) про частини визнає як самостійні злочини лише частини вчиненого суспільно небезпечного посягання1. Ви­дається, що наведене положення вимагає уточнення. По-перше, як вже обґрунтовувалося вище, конкурують між собою не правові норми, а статті Особливої частини кри­мінального закону. По-друге, у цьому визначенні не відоб­ражається, що стаття (чи, відповідно з іншою позицією — норма) про ціле може передбачати посягання, яке повністю охоплюється частинами, а може включати у себе лише частину, передбачену іншою статтею КК. Тому в першому випадку ціле складається лише з частин — має місце зло­чин, який одночасно передбачений і статтею про ціле і статтями, які встановлюють відповідальність за його час­тини.

Класичним прикладом може бути ч. 2 ст. 121 КК, яка перед­бачає заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ч. 1 ст. 121 КК) та вбивство через необережність (ч. 1 ст. 119 КК).

У такому разі доцільно вести мову про конкуренцію цілого та його частин. У другому ж випадку в Особливій частині кримінального закону передбачається стаття (за чинним КК — це завжди частина статті), в якій встанов­лена відповідальність за діяння, які передбачені лише

1 Марін О. К. Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально-правових норм. — С. 188.

 

Подолання конкуренції і колізії статей закону в ході кримінально-правової...        429

цією статтею та іншою чи іншими статтями Особливої ча­стини. Тобто, ціле не повністю вичерпується частинами, точніше слід говорити про якусь одну частину цілого.

Так, стаття про розбій (ст. 187 КК) охоплює вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном — що передбачене лише цією статтею Особливої частини КК і жодною іншою, а також вчинен­ня діянь, у яких виражається насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи чи погроза такого насильства, — ця частина розбою одночасно становить собою злочини, передбачені ч. 2 ст. 125, статтями 122, 129 КК.

Щодо такої конкуренції, то її краще назвати конкурен­цією цілого і частини.

Таким чином, можна виділити два основних види кон­куренції за змістом відповідних норм:

конкуренція статей, які передбачають злочин в ціло­

му та його певну частину (конкуренція цілого і частини);

конкуренцію статей, які передбачають злочин в ціло­

му та всі його частини (конкуренція цілого і частин).

Графічно названі види конкуренції можна показати так.

 

/         ст.

187

КК

/            \

 

 

\

 

 

/ ст. 122, / 4.2 ст. 125, Чст. 129 КК   1

 

 

V

 

 

У

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Схема 28. Конкуренція цілого і частини, цілого і частин

 

430          Глава 7

Таким чином, конкуренцію статей, які передбачають норми про ціле і частини, ціле і частину можна визначити так — це вид конкуренції статей , при якій вчинений зло­чин передбачений кількома (принаймні, двома) статями Особливої частини кримінального закону, з яких одна охоплює все посягання, а інші — його частину або ж всі частини.

В теорії кримінального права до конкуренції статей, які передбачають норми про ціле і частину чи частини, відносять:

конкуренцію статей про складені злочини та їх еле­

менти;

конкуренцію статей про закінчений злочин та попе­

редню злочинну діяльність;

конкуренція статей про співучасть у злочині та «са­

мостійний злочин ».

Загальні правила Кваліфікація при конкуренції

кваліфікації при кон-    цілого і частини або частин здійсню-

куренції цілого і ча-    ється відповідно до таких правил:

стини, цілого і час-             1) повинна застосовуватися

тин          стаття Особливої частини КК, яка

найбільш повно охоплює всі ознаки вчиненого посягання (що охоплює посягання в цілому);

2) статті, які передбачають лише частину вчинено­го посягання, не інкримінуються, якщо існує стаття, яка охоплює все посягання.

Ці загальні правила діють щодо усіх видів конкуренції, які виділяються з врахуванням співвідношення змісту ста­тей Особливої частини КК. Вони базуються на цілому ряді принципів кримінально-правової кваліфікації. Зокрема, принципи повноти і точності кваліфікації вимагають засто­совувати статтю кримінального закону, яка найбільш повно охоплює фактичні ознаки вчиненого посягання і яка спе­ціально створена законодавцем для відповідних випадків.

Кваліфікація скла-               До аналізованого виду конку-

дених злочинів     ренції відносяться насамперед ви-

падки конкуренції статей, які пе­редбачають так звані складені злочини, та статей, які рег-

 

                і

 

Подолання конкуренції і колізії статей закону в ході кримінально-правової...        431

ламентують відповідальність за посягання, що є їх елемен­тами. Складені злочини (або врахована законодавцем су­купність злочинів) мають місце тоді, коли законодавець в диспозиції однієї статті Особливої частини кримінально­го закону передбачає відповідальність за діяння, які і так криміналізовані, причому відповідальність за них встанов­лена в інших статтях.

У таких випадках в одній статті (частині, пункті статті) Особливої частини КК передбачається відповідальність за посягання, кожне з яких охоплюється іншою статтею КК.

Наприклад, ч. 2 ст. 194 КК — умисне знищення чужого май­на, що спричинило загибель людей, — це сукупність посягань, які передбачені ч. 1 ст. 194 КК та ч. 2 ст. 119 КК, інакше кажу­чи: ч. 2 ст. 194 = ч.1 ст. 194 + ч. 2 ст. 119 КК.

Такого роду статті відображають реальну криміноген­ну ситуацію — наявність в реальному житті посягань, в яких поєднується заподіяння шкоди, передбаченої водно­час окремими статтями (частинами, пунктами статей) Особливої частини КК. Це також спрощує застосування кримінального закону — адже при кваліфікації таких ви­падків, визначенні їх правових наслідків потрібно зверта­тися не до двох чи більше статей Особливої частини, а лише до однієї. Крім того, інкримінування статті про складений злочин дозволяє точно врахувати волю законодавця щодо караності відповідного посягання, в якому поєднані озна­ки двох чи більше злочинів — у статтях про складені зло­чини звичайно встановлене більш суворе покарання, ніж те, яке могло б бути призначене при визнанні сукупності злочинів. Водночас, існування статей про складені злочи­ни породжує конкуренцію між цими статтями та стаття­ми, які регламентують відповідальність за окремі злочи­ни, що утворюють «складений».

Статті про складені злочини є, принаймні, двох видів: 1) які передбачають прості види відповідних злочинів. Тобто, в результаті додавання ознак, що встановлені в статті про складений злочин, та ознак, передбачених стат­тею, що встановлює самостійний злочин, створюється про­стий вид злочину.

 

432          Глава 7

Це, наприклад, має місце щодо розбою, про що вже говори­лося вище;

2) в яких посягання, передбачене самостійною статтею Особливої частини кримінального закону, відіграє роль кваліфікуючої чи особливо кваліфікуючої ознаки — при вчиненні злочину, передбаченого іншою статтею Особли­вої частини в поєднанні з ознаками іншого злочину, утво­рюється кваліфікований або особливо кваліфікований вид злочину.

Так, заподіяння в ході розбійного нападу тяжкого тілесного ушкод­ження дає підстави кваліфікувати скоєне за ч. 4 ст. 187 КК.

В основі кваліфікації складених злочинів лежать на­ведені вище правила, які щодо даної ситуації інтерпрету­ються так: посягання, передбачене статтею про складе­ний злочин, кваліфікується лише за статтею про такий злочин; статті Особливої частини, які передбачають діяння, що входять до складеного злочину, не застосову­ються за сукупністю зі статтею про складений злочин.

При вирішенні питань конкуренції цього виду вини­кає і так звана проблема «поглинання» (або, як ще кажуть, включення, охоплення) однією статтею інших статей Особ­ливої частини кримінального закону. Видається, що одна стаття Особливої частини поглинає (охоплює, передбачає) діяння, які встановлені іншою статтею, і, відповідно, що має місце конкуренція цілого і частини, можна говорити тоді, коли одна стаття більш широка за змістом — містить вказівки на вчинення діяння або заподіяння наслідків, які є ознаками, закріпленими в іншій статті. Якщо ж стаття про складений злочин не охоплює собою повністю ознак, передбачених іншою статтею, то має місце не конкурен­ція статей, а сукупність злочинів — скоєне повинно ква­ліфікуватися за двома чи більше статтями Особливої час­тини КК.

Наприклад, примушування священнослужителя шляхом фізичного або психічного насильства до проведення релігійного обряду (ч. 2 ст. 180 КК), якщо це насильство виразилося у погрозі

 

Подолання конкуренції і колізії статей закону в ході кримінально-правової...        433

вбивства або заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкоджен­ня, має кваліфікуватися не як складений злочин, а за сукупністю ч. 2 ст. 180 КК та відповідними частинами ст. 129 або ст. 122 КК.

Кваліфікація злочи-            В теорії та на практиці немає од-

нів, «складених» з по- нозначних підходів щодо кваліфі-

сягань, щодо яких кації у тих випадках, коли стаття

виділені кваліфіку- про складений злочин охоплює со-

ючі ознаки            бою злочин, відповідальність за який

диференційована — щодо якого ви­ділені кваліфікуючі чи особливо кваліфікуючі ознаки. Тут постає питання, охоплює стаття про складений злочин лише простий вид іншого злочину чи вона включає і кваліфіко­вані та особливо кваліфіковані види цього ж злочину.

Найчастіше це питання постає щодо тих злочинів, кваліфіку­ючою ознакою яких передбачене заподіяння тяжкого тілесного ушкодження або вчинення службовою особою з використанням свого службового становища. Наприклад, неясно, як потрібно ква­ліфікувати втручання у діяльність державного діяча, вчинене з використанням службового становища працівником правоохорон­ного органу, — лише за ч. 2 ст. 344 КК (виходячи з того, що дії, вчинені особою з використанням свого службового становища, охоплюють посягання, передбачені будь-якою частиною ст. 364 КК), чи за сукупністю ч. 2 ст. 344 та ч. 2 або ч. З ст. 364 КК.

Видається, що елементами складених злочинів висту­пають лише прості види посягань, передбачених іншими статтями Особливої частини КК. Така позиція базується на тому, що типова суспільна небезпека того чи іншого посягання виражена саме в частині статті, яка передбачає простий вид злочину. Відповідальність же за складені зло­чини законодавець диференціює з врахуванням ознак, які вказуються у диспозиції статті про такий злочин; на вирі­шення питань відповідальності за складений злочин не повинні впливати ознаки, що посилюють відповідальність за елементи складеного злочину. Відповідно, кваліфіко­вані та особливо кваліфіковані види злочинів не поглина­ються диспозицією статті про складений злочин і скоє­не повинно кваліфікуватися за сукупністю.

28 — 6-529

 

434          Глава 7

Для того ж, щоб уникнути подвійного інкримінуван­ня, за наявності сукупності скоєне не слід кваліфікува­ти за частиною статті про кваліфікований або особли­во кваліфікований вид складеного злочину.

Наприклад, при заподіянні державному або громадському діячу в зв'язку з їх державною або громадською діяльністю тяж­кого тілесного ушкодження способом, що має характер особли­вого мучення, кваліфікація за сукупністю за ч. 2 ст. 346 та ч. 2 ст. 121 означатиме, що тяжке тілесне ушкодження інкриміно­ване двічі. Тому застосовувати тут доведеться ч. 1 ст. 346 та ч. 2 ст. 121 КК.

Кваліфікація при Загальне правило, що кожна на-

конкуренції статей, ступна стадія одного і того ж злочи-

які передбачають ну поглинає (включає у себе) попе-

незакінченузлочин- редню злочинну діяльність, озна-

ну діяльність та за- чає, що конкуренція статей про

кінчений злочин більш ранню і більш пізню стадію

одного і того ж злочину вирішуєть­ся на користь статті, яка передбачає пізнішу стадію.

У тому випадку, коли готування до певного злочину становить одночасно інший закінчений злочин, то пере­вага надається статті, яка передбачає такий закінче­ний злочин.

Наприклад, контрабанда наркотичних засобів з метою їх на­ступного збуту становить собою одночасно і закінчений злочин, передбачений ст. 305 КК, і готування до вчинення злочину, відпо­відальність за який встановлена ст. 307 КК. При такій конку­ренції скоєне належить кваліфікувати як закінчений злочин.

У той же час, коли в ході готування чи замаху вчиняєть­ся інший закінчений злочин, який менш небезпечний, ніж той, щодо якого має місце відповідна попередня стадія, то за загальним правилом скоєне кваліфікується за стат­тею, яка передбачає відповідальність за готування чи замах до більш небезпечного злочину.

 

Подолання конкуренції і колізії статей закону в ході кримінально-правової...        435

Так, заподіяння в ході замаху на вбивство тілесного ушкод­ження кваліфікується не як закінчений злочин, передбачений статтями 121, 122 чи 125 КК, а як замах на злочин, передбаче­ний відповідною частиною ст. 115 КК.

Можлива і зворотна ситуація — коли закінчений зло­чин становить собою готування до іншого злочину.

Наприклад, готуючись до умисного вбивства, винний вчиняє придбання вогнепальної зброї.

У таких випадках ситуації конкуренції статей Особли­вої частини кримінального закону немає — скоєне квалі­фікується як сукупність злочинів — закінченого і готуван­ня до іншого злочину.

Кваліфікація при Діяння, які становлять собою

конкуренції статей, співучасть у злочині, передбачено-

які передбачають му певною статтею Особливої части-

співучасть у злочині ни кримінального закону, можуть

та «самостійний» бути передбачені іншою його стат-

злочин   тею як «самостійний» злочин (той,

який вчиняється поза співучастю —

відповідальність за який настає і при вчиненні певних дій одноособово).

Так, фінансування не передбаченого законом воєнізованого формування водночас передбачене і ч. З ст. 260 КК як «само­стійний» злочин, і становить собою пособництво у злочині, пе­редбачене ч. 5 ст. 27 — ч. 1 ст. 260 КК.

У такому випадку скоєне, зазвичай, кваліфікується за статтею, яка передбачає «самостійний» злочин.

Як співучасть діяння кваліфікується тоді, коли вона становить собою більш небезпечне посягання.

Наприклад, матеріальне сприяння створенню терористичної групи, дії якої призвели до загибелі людини, має кваліфікува­тися не за ч. 4 ст. 258 КК, а як співучасть у злочині, передбачено­му ч. Зет. 260 КК.

28*