5.1.   Загальні положення кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 

Поняття співучасті             Поняття співучасті у злочині

у злочині               міститься у ст. 26 КК: «Співучастю

у злочині є умисна спільна участь

декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочи­ну». Порівняно з визначенням, яке було у законі раніше (ч. 1 ст. 19 КК України 1960 p.), його новизна полягає у наступному:

додатково підкреслено, що співучасть можлива лише

при вчиненні умисного злочину. Щоправда, теорія та прак­

тика і у період дії КК 1960 р. виходили з того, що співу­

часть можлива тільки в умисних злочинах. Висловлені ра­

ніше у юридичній літературі пропозиції про необхідність

конструювання співучасті щодо злочинів, вчинених з не­

обережності, не знайшли підтримки;

чітко визначено, що співучасть передбачає участь

декількох суб'єктів злочину. Тим самим усунено підстави

для позицій, згідно з якими визнавалося, що вчинення

злочину групою осіб (при зґвалтуванні, грабежі, розбої)

має місце і тоді, коли лише один учасник такої «групи»

підлягав кримінальній відповідальності (про що детальні­

ше буде йтися далі).

Ознаки співучасті у            Конкретизуючи і розвиваючи

злочині  законодавче визначення співучасті,

у теорії кримінального права виді­ляють ознаки співучасті.

До об'єктивних ознак співучасті у злочині належать: 1) участь у вчиненні злочину декількох суб'єктів зло­чину. Це означає, що, принаймні, два учасники злочину

 

Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті              205

наділені ознаками загального суб'єкта злочину — є особа­ми фізичними, осудними, такими, що досягли віку, з яко­го може наставати кримінальна відповідальність;

двома або більше суб'єктами виконується один і той

же злочин. Тобто, кожен з учасників злочину вчиняє не

окреме посягання, а єдине на всіх; виконання кількома

особами окремих злочинів, навіть якщо вони збігаються у

місці і часі, не є співучастю;

злочин вчиняється спільно. Тільки взаємні пого­

джені зусилля співучасників призводять до вчинення зло­

чину. Спільність вчинення злочину, в свою чергу, підтвер­

джується такими ознаками:

дії кожного із співучасників є взаємодоповнюючи­

ми. Лише завдяки поведінці кожного з учасників вико­

нується посягання у цілому;

наслідки злочину, вчиненого у співучасті, єдині для

всіх співучасників. За спільний злочинний результат несе

відповідальність кожен із співучасників;

між дією або бездіяльністю кожного із співучасників,

діяльністю виконавця злочину і наслідками злочину, вчи­

неного у співучасті, існує причинний зв'язок. Інакше

кажучи, без поведінки окремих співучасників (організа­

тора, підбурювача, пособника) не міг би вчинити посяган­

ня виконавець, а без його діяння не був би досягнутий

спільний злочинний результат.

Відсутність спільності посягання, коли кожна особа діє не погоджено, не вносячи свій вклад у єдиний результат, коли злочин може бути вчинений незалежно від участі у ньо­му окремих осіб, свідчить про те, що має місце не співучасть в одному злочині, а вчинення декількох самостійних пося­гань або ж поведінка тих чи інших осіб не є злочинною.

Спільність вчинення злочину при співучасті ілюструє схема 6.

Суб'єктивні ознаки співучасті випливають з того, що співучасть можлива лише при вчиненні умисних злочинів, і діяльність співучасників також має бути умисною. Тому загальне поняття умислу стосовно злочинів, вчинюваних у співучасті, має бути модифіковане, а самі ознаки умис­лу, а тим самим і суб'єктивні ознаки співучасті, поляга­ють у такому:

 

206

 

Глава 5

 

 


Дія або бездіяльність

окремих співучасників

Діяльність,

спрямована на те, щоб

викликати певні дії або

бездіяльність співучасників

("підбурення до пособнищва",

"пособництво пособнику"

тощо)

 

Суспільно

Дія або    \

небезпечні

бездіяльність \

наслідки

виконавця     1

спільного

злочину     /

посягання

 

Схема 6. Спільність вчинення злочину за співучасті

1) кожен із співучасників усвідомлює суспільно небез­печний характер своєї дії або бездіяльності та дії чи без­діяльності інших співучасників. Це передбачає взаємну поінформованість учасників злочину про те, що злочин вчиняється ними спільно з іншими співучасниками. При­чому не обов'язково, щоб кожен із співучасників знав всіх інших учасників злочину, їх завдання — у спільному по­сяганні. Досить розуміти свою власну роль, знати про зло­чинні діяння ще хоча б одного з учасників1;

1 Тер-Акопов А. А. Преступление и проблемы нефизической причин­ности в уголовном праве. — М.: ЮРКНИГА, 2003. — С. 138.

 

Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті              207

2)             кожен із співучасників передбачає суспільно небез­

печні наслідки спільного посягання. При співучасті зло­

чин у цілому виконується виконавцем, і суспільно небез­

печні наслідки спричиняються його діями. Однак діяння

виконавця стає можливим завдяки поведінці всіх співу­

часників, і наслідки злочину — результат зусиль всіх

співучасників. Тому кожний співучасник повинен перед­

бачати наслідки не лише власної поведінки, а й наслідки,

заподіяні спільним вчиненням злочину.

Так, група осіб вчинила крадіжку колективного майна з проник­ненням у склад. При цьому І. для того, щоб запобігти спрацьовуван­ню сигналізації, накинув металеву перемичку на шини трансформа­тора. Внаслідок цього останній згорів. У подальшому відповідно до розподілу ролей І. у склад не проникав, залишився біля нього на ча­тах, інші ж учасники групи вчинили розкрадання на суму 5000 грн. Умислом І. повинні охоплюватися наслідки не лише його власних дій у вигляді шкоди від псування трансформатора, а й наслідки роз­крадання, співучасником якого він був. Так само умислом інших співучасників повинна охоплюватися шкода, заподіяна І. для того, щоб забезпечити успішне здійснення ними розкрадання.

Лише в такому разі можна вести мову про наявність цієї суб'єктивної ознаки співучасті;

3)             кожен із співучасників бажає або свідомо допускає

настання суспільно небезпечних наслідків спільного по­

сягання. При вчиненні злочину в співучасті кожний з учас­

ників злочину діє умисно, але вид умислу, мотиви та мета

дій можуть не збігатися. У теорії кримінального права не

досягнуто єдності думок про вид умислу при вчиненні зло­

чину в співучасті. Висловлюється позиція, що співучасть

характеризується лише прямим умислом. Обґрунтовуючи

її, М. І. Ковальов пише: співучасник, усвідомлюючи, що

його дії сприяють вчиненню злочину, не може свідомо до­

пускати, що у ньому бере участь. Якщо він сприяє злочи­

ну або підмовляє до нього, то він цього бажає1. Видається,

при цьому не враховується, що вид умислу визначається

ставленням до кінцевих наслідків посягання, а не моти-

1 Уголовное право. Общая часть: Учебник для вузов. — М.: Изд. группа ИНФРА-М-НОРМА, 1997. — С. 235.

 

208

 

Глава 5

 

вами і метою дій особи, її бажанням викликати певну по­ведінку іншого співучасника чи сприяти їй. Тому більш переконливою вважається позиція тих криміналістів, які зазначають, що співучасть є там, де винний або бажає, або свідомо допускає настання наслідків спільного посягання, тобто діє або з прямим, або з непрямими умислом. Зміст умислу при співучасті показано на схемі 7.

 

Злочини, при вчинен­ні яких співучасть не може мати місця

Виділення ознак співучасті доз­воляє виявити й ті випадки, коли скоєння злочину декількома особа­ми не є співучастю, і, відповідно, кожна особа відповідає за злочин, вчинений індивідуаль­но. До них належать:

Зміст умислу за співучасті

своєї дії або бездіяльності

 

Особа усвідомлює

суспільно небезпечний

характер:

 

дії або бездіяльності інших співучасників

 

своєї власної дії або бездіяльності

 

Особа передбачає

суспільно небезпечні

наслідки:

 

викликані поведінкою

виконавця - наслідки

спільного вчинення злочину

 

бажає настання наслідків своєї власної дії або бездіяльності

 

Особа бажає

або свідомо допускає

наслідки:

L

 

бажає або свідомо допускає

настання наслідків спільного

вчинення злочину

 

Схема 7. Зміст умислу за співучасті

 

Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті              209

1)             вчинення злочину лише однією деліктоздатною

особою. Співучасть у злочині передбачає поєднання волі і

свідомості декількох осіб, кожна з яких підлягає кримі­

нальній відповідальності. Кримінальний закон надає зна­

чення волевиявленню лише осіб, наділених ознаками

суб'єкта злочину, які діють винно. Участь же у вчиненні

злочину тільки однієї деліктоздатної особи із залученням

неосудних, малолітніх, осіб, які діють без вини, не є співу­

частю. Разом з тим при кваліфікації дій винного слід вра­

ховувати, що об'єктивна сторона злочину виконувалася не

однією особою (про що детальніше буде йтися далі).

Інша ситуація має місце тоді, коли злочин вчиняється декількома особами, але всі співучасники, крім одного, не притягаються до кримінальної відповідальності чи звільняються від неї у зв'язку з процесуальними перепо­нами — відсутністю згоди на притягнення певних осіб до кримінальної відповідальності, імунітетом від криміналь­ної юрисдикції нашої держави, відсутністю скарги потер­пілого у справах про злочини приватного обвинувачення, звільненням від кримінальної відповідальності тощо. Якщо в раніше розглянутому випадку вже на момент вчи­нення злочину були відсутні вольові діяння двох чи більше осіб, то у даному разі саме посягання вчиняється з участю декількох осіб, і є всі підстави визнавати його вчиненим у співучасті;

2)             спільне вчинення кількома особами необережного

злочину. Неможливість співучасті у злочинах, які вчиня­

ються з необережності, однозначно випливає з поняття

співучасті, що міститься у ст. 26 КК. Спроби обгрунтува­

ти співучасть у необережних злочинах мали місце і в історії

кримінального права, і порівняно недавно1, однак вони не

знайшли підтримки. Зараз у теорії кримінального права

належно обґрунтовано, що неможливою є:

необережна співучасть у необережному злочині;

умисна співучасть в необережному злочині;

1 Дет. див.: Галиакбаров Р. Р. Борьба с групповыми преступления­ми. Вопросы квалификации. — Кубань: Кубанский гос. аграрный ун-т, 2000. — С. 13, 39—42.

14 — 6-529

 

210

 

Глава 5

 

— необережна співучасть в умисному злочині1.

Водночас випадки, коли суспільно небезпечні наслідки заподіюються завдяки необережним діянням декількох осіб, непоодинокі. Таке необережне співзаподіяння буває, принаймні, двох видів, які можуть бути названі «послідов­не» і «паралельне».

У першому випадку діяння однієї особи створює умови для необережного заподіяння шкоди іншою особою. Наприк­лад, одна медсестра у шафу з ліками кладе отруйний препа­рат, а інша, вважаючи його ліками, вводить хворому, від чого настає смерть. У іншому разі одночасні порушення декіль­кох осіб тягнуть за собою суспільно небезпечні наслідки.

Так, двоє водіїв керують автомобілями з несправними галь­мами й допускають зіткнення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І—

Необережне співзаподіяння

 

 

 

 

 

 

 

 

 

"Послідовне"

 

 

г—

"Паралельне"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Створення умов для діяння

 

 

 

іншої особи

 

Діяння однієї особи

+

Діяння іншої особи

 

+

 

 

Діяння, яке

 

 

 

безпосередньо заподіює шкоду

 

 

 

 

 

 

Суспільно небезпечний наслідок

 

Суспільно небезпечний наслідок

 

Схема 8. Необережне співзаподіяння

 

 

 

1 Орловський Р. С Кримінальна відповідальність за пособництво злочину: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — Харків, 2000. — С. 10— 11; Іншу позицію відстоює А. П. Козлов (див.: Козлов А. П. Соучастие. Традиции и реальность. — С. 15—25).

 

Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті              2И

Однак і при «послідовному», і при «паралельному» співзаподіянні шкоди відсутня спільність посягання, не­має об'єднання волі і зусиль учасників. Тому в таких ви­падках кожний відповідає за свої дії самостійно. Причо­му при «послідовному» співзаподіянні той, хто створив умови для подальшої поведінки безпосереднього заподію-вача, як правило, не підлягає кримінальній відповідаль­ності через відсутність причинного зв'язку, адже у його розвиток втручається самостійний фактор — діяльність іншої особи. При «паралельному» заподіянні можлива си­туація, коли діяння кожної з осіб недостатньо для спри­чинення наслідків, їх породжує лише спільна поведінка. Так, у одній із справ про забруднення водойм було вста­новлено, що масова загибель риби сталася від забруднен­ня озера отрутохімікатами, які потрапили до нього з вини головних агрономів двох колгоспів. Причому кількості забруднюючих речовин, яка потрапила у воду внаслідок діяння кожного з них окремо, недостатньо для заподіян­ня такої шкоди. За таких обставин необережне співзаподі-яння не може тягти кримінальної відповідальності, адже вона не може наставати за чужі дії, а між діями кожної особи і наслідками, які настали, немає причинного зв'яз­ку. Зовсім інша оцінка мала б місце при умисному запо­діянні шкоди при тих же обставинах. Тоді зусилля кож­ного з учасників посягання доповнювали б один одного, мав би місце єдиний злочинний результат, який інкрімі-нується кожному із співучасників;

3) використання необережності іншої особи для вчи­нення злочину. При співучасті всі співучасники повинні дія­ти умисно. Тому відсутня співучасть у випадках використан­ня для вчинення злочину необережності іншої особи.

Наприклад, сторож засинає під час чергування, а злодій, скориставшись цим, вчиняє крадіжку.

Підстав вважати їх співучасниками крадіжки немає, оскільки кожний вчиняє окремі, не пов'язані між собою посягання (сторож — порушення обов'язків щодо охоро­ни майна, а злодій — крадіжку чужого майна);

14*

 

212          Глава 5

4)             відсутність сумісності посягання — зв'язку між

діями осіб, які вчиняють злочин. Якщо дії декількох осіб

суто випадково збігаються у часі і місці, відсутнє об'єднан­

ня зусиль для вчинення єдиного злочину, то співучасті

немає, кожен відповідає за своє посягання самостійно.

Так, після пошкодження продуктопроводу, вчиненого однією особою з метою викрадення бензину, до нього прийшли десятки жителів найближчого села, кожний з яких набирав пальне для себе. У даному випадку викрадення чужого майна вчиняється без співучасті — відсутні її об'єктивні ознаки.

Так само немає співучасті і у ситуації, коли хтось при­єднується до посягання іншої особи, що становить собою закінчений злочин — посягає на об'єкт, який є «беззахис­ним» внаслідок першого злочину.

Наприклад, потерпілий від розбійного нападу лежить непри­томний, а перехожий викрадає в нього речі, якими не заволодів розбійник;

5)             відсутність двостороннього суб'єктивного зв'яз­

ку між особами, з участю яких вчиняється злочин.

Можливі ситуації, коли об'єктивно одна особа сприяє іншій у вчиненні злочину. Наприклад, надаються знаряд­дя , які згодом поза волею власника використовуються при вчиненні посягання. Або виконавець користується сприян­ням пособника, не усвідомлюючи, що таке сприяння на­дається іншою особою. Очевидно, при цьому відсутні суб'єк­тивні ознаки співучасті. Зокрема, через брак поінформо­ваності про вчинення злочину декількома особами немає усвідомлення суспільно небезпечного характеру діяння не лише свого, а й інших співучасників злочину. Тому відповідні посягання не кваліфікуються, як вчинені у співучасті, однак постає питання про оцінку дій кожної з осіб. Якщо кваліфікація дій того, хто діяв, не усвідомлю­ючи факт співучасті, особливих проблем не викликає, то оцінка дій особи, котра використовує таку неусвідомлену співучасть, потребує окремого аналізу, який буде зробле­но згодом.

 

Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті              213

6) неможлива співучасть і у злочинах з подвійною формою вини, кваліфікованих за наслідками. У цих зло­чинах ставлення до основного (за іншою термінологією проміжного) наслідку є умисним. У цілому такий злочин також визнається умисним, що і є підставою припустити можливість співучасті стосовно цих посягань. Разом з тим співучасть — це умисна участь у вчиненні умисного зло­чину. Суб'єктивні ознаки співучасті поширюються на умисне ставлення до посягання у цілому, яке виконуєть­ся в результаті погодження дій всіх співучасників, вклю­чаючи і ставлення до наслідків спільно вчиненого злочи­ну. Тобто, спільна участь можлива тільки щодо наслідків, які заподіюються умисно. Звідси випливає, що наслідки, заподіяні через необережність одного із співучасників, не можуть інкримінуватися іншим особам, які брали участь у злочині. Інакше це означатиме визнання співучасті у необережному злочині.

Наведене, однак, інколи не враховується на практиці. Пока­зовою є, так звана «Справа Білозора» (цю справу, яка свого часу отримала широкий громадський резонанс, чомусь називають за прізвищем потерпілого, тоді як звичайно кримінальні справи ідентифікують за обвинуваченими. Тому її слід було б називати «справою Воронова і Калініна»1). Розглядаючи цю справу, коле­гія суддів Львівського апеляційного суду встановила, що в одно­му з епізодів, які інкримінувалися обвинуваченим, Воронов і Калінін, «за попереднім зговором між собою, маючи умисел на заподіяння потерпілому Білозору тяжких тілесних ушкоджень, про що свідчить неодноразовість нападів на нього та нанесення йому травмуючих дій неодноразово», напали на Білозора та іншо­го потерпілого у цій справі Гнатовського. При цьому «Калінін, сприяючи Воронову і діючи як пособник вчинюваного ним зло­чину, вдарив Гнатовського, зчепився з ним, утримуючи таким

1 Оскільки прізвища обвинувачених у цій справі загальновідомі, вони широко згадувалися у пресі (див: Миць Г. Хто захистить честь народного артиста України Ігоря Білозора? // Високий замок. — 25 січня 2003; Узарашвілі О. За вбивство Ігоря Білозора 8 і 10 років ув'яз­нення // Високий замок. — 29 січня 2003 р.), то вважаємо за можливе назвати їх у цій праці.

 

214          Глава 5

чином потерпілого та позбавляючи його можливості прийти на допомогу Білозору, тобто, посприяв злочину шляхом усунення перешкод». У цей же час Воронов наносив удари Білозору, від одного з яких той упав і, вдарившись головою об тротуар, отри­мав тяжке тілесне ушкодження, від чого згодом настала його смерть. У вироку суд констатував, що Воронов мав умисел на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень і діяв з необережності стосовно смерті потерпілого, та засудив його у цьо­му епізоді за ч. З ст. 101 КК України 1960 р. Дії ж Калініна були кваліфіковані за ч. 6 ст. 19 — ч. З ст. 101 того ж КК. При цьому суд не вдавався до аналізу суб'єктивного ставлення обвинуваче­ного до смерті потерпілого, яка настала від дій іншої особи. Цей вирок був залишений в силі ухвалою Верховного Суду України1, хоча головуючий у справі суддя Львівського апеляційного суду Т. М. Марітчак висловив свою окрему думку (через незгоду з ква­ліфікацією), вказавши, що вирок постановляється більшістю складу колегії суддів, які його «переголосували».

Не заглиблюючись у оцінку кваліфікації скоєного Вороно­вим (хоча тут також існують немалі підстави для сумнівів), звер­немо увагу на те, що є предметом безпосереднього розгляду в цьо­му розділі, на кваліфікацію дій Калініна. Фактично і Львівський апеляційний суд, і Верховний Суд України визнали можливість співучасті щодо посягання, наслідки якого заподіяні через не­обережність. Це прямо суперечить поняттю співучасті, яке було закріплене і раніше чинним, і нині діючим КК України.

Співвідношення спів-         У статтях Особливої частини

участі у злочині і де- кримінального законодавства вста-якихпосягань,перед- новлена відповідальність за пося-бачених статтями гання, які «нагадують» діяльність Особливої частини співучасників злочину тим, що по­лягають у впливі на інших осіб чи

наданні їм сприяння. Мова йде про злочини, об'єктивна сторона яких полягає у «втягненні» (ст. 304 КК), «схи­лянні» (ст. 315 КК), «примушуванні» (ст. 280 КК), «зак­ликах» (ч. 2 ст. 109, статті 436, 295 КК), «втручанні» (статті 343, 344, 376), «впливі» (ст. 343 КК), «придбанні

1 Апеляційний суд Львівської області. Вирок у справі № 1-27/2002 р. від 7 серпня 2002 p.; Верховний Суд України. Ухвала від 28 січня 2003 р.

 

Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті              215

або збуті майна» (ст. 198 КК), «організації або утриманні місць» (статті 317, 322 КК) тощо. У зв'язку з цим виникає потреба відмежувати відповідні діяння від підбурювання до певних злочинів, їх організації чи пособництва у них. При цьому важливими є такі положення.

Співучасть у злочині передбачає, по-перше, вплив на конкретну особу, котра повинна виступити як виконавець чи інший співучасник злочину. Діяння ж, які полягають у закликах, схилянні тощо, можуть бути адресовані як до певної особи, так і до невизначеного їх кола. Тобто, при цьому відсутній не лише двосторонній, а навіть і односто­ронній зв'язок між особами.

По-друге, співучасть — це спільне вчинення певного злочину. Не існує співучасті взагалі, вона завжди конкрет­на, стосується злочину, який повинен бути виконаний у той чи інший час, у тому чи іншому місці, полягати у вчиненні обумовлених співучасниками діянь тощо. Розглядувані ж посягання спрямовані на те, щоб викликати бажану пове­дінку особи, яка зовсім не обов'язково має полягати у вчи­ненні визначеного у часі і місці діяння. Наприклад, втягу­ючи неповнолітнього в злочинну діяльність — навчаючи його прийомам кишенькових крадіжок — винний звичай­но не знає, коли будуть застосовані отримані «знання», де і щодо кого буде вчинено злочин. Особа, яка придбала май­но, завідомо здобуте злочинним шляхом, може й не знати про те, де і коли, у кого, ким воно викрадене. До того ж сама собою поведінка, яку прагне викликати винний, може й не бути злочинною, а становити адміністративний проступок.

По-третє, співучасть — це участь у злочині декількох суб'єктів злочину, тобто тих, хто підлягає кримінальній відповідальності. Інакше кажучи, співучасть має місце тоді, коли в одному злочині є збіг декількох злочинців. Діяння, про які йде мова, можуть вчинятися і стосовно осіб, котрі не підлягають кримінальній відповідальності, зокрема, малолітніх.

Нарешті, по-четверте, закон визначає співучасть як успішну, результативну діяльність. Скоєне кваліфі­кується як посягання, вчинене у співучасті за умови, що виконавець вчинив дії, які є злочинними. У той же час

 

216          Глава 5

аналізовані діяння тягнуть кримінальну відповідальність незалежно від того, наскільки ефективними вони були, безвідносно до того, вдалося чи ні винному викликати відповідну поведінку в тих, кого він схиляв, втягував, примушував, закликав, звертався чи не звертався хтось у відповідні «місця».

Можливі ситуації, коли передбачені статтями Особли­вої частини КК розглядувані посягання одночасно містять також ознаки співучасті у злочині.

Наприклад, у справі Ю. встановлено, що він протягом кількох тижнів навчав двох неповнолітніх — Л. та Д. способам таємного проникнення у житло громадян, розповідав про найбільш ймовірні місця приховування цінностей, інструктував, що слід робити зло­дію, коли його несподівано застануть на місці крадіжки. Коли Л. та Д., на думку Ю., досягли належного рівня підготовки, він орга­нізував вчинення ними квартирної крадіжки.

У таких випадках скоєне слід кваліфікувати за сукуп­ністю статей, які встановлюють відповідальність за співучасть у конкретному злочині та котрі передбача­ють відповідальність за відповідні діяння, подібні до співу­часті. У наведеному вище прикладі — це ч. З ст. 27 — ч. З ст. 185, ст. 304 КК України.

Класифікація спів-              У житті зустрічаються різні про-

участі та її значен- яви спільного вчинення злочину.

ня для кваліфікації Таку різноманітність відображає

злочинів співучас- також кримінальне законодавство.

ників      Тому для подальшого з'ясування

поняття співучасті у злочині доціль­но її класифікувати за різними підставами. У цій праці слід зосередитися на тих класифікаціях, які враховуються при кваліфікації скоєного.

Насамперед, розрізняється співучасть за формою її відображення і врахування (вираження) у криміналь­ному законі. Положення про співучасть у злочині містять­ся як в Загальній частині кримінального закону, так і в його Особливій частині. Співучасть, передбачену Загаль­ною частиною, називають ще співучастю у власному (у

 

Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті              217

вузькому) розумінні слова. Вона характерна тим, що ок­ремі учасники злочину (підбурювач, організатор, пособ­ник) не виконують складу посягання, передбаченого стат­тями Особливої частини, тому виникає потреба обґрунту­вати відповідальність за таку злочинну діяльність. При цьому загальновизнано, що у даних випадках караність посягання визначається сукупністю положень, які містяться і у Загальній частині (ст. 27 КК), і в Особливій частині (що стосуються спільно вчинюваного посягання, об'єктивну сторону якого завершує виконавець злочину). Специфіку суспільної небезпеки такої співучасті слід вра­ховувати, виходячи перш за все з небезпеки посягання виконавця, у межах санкції статті, яка передбачає вчине­ний ним злочин. При цьому всі злочини, вчинені у співу­часті, яка передбачена Загальною частиною КК, можуть бути скоєні і без співучасті — одноособово.

Стаття Особливої частини регламентує співучасть (її прийнято називати співучастю особливого роду) в тих ви­падках, коли об'єднання декількох осіб для вчинення зло­чину суттєво збільшує суспільну небезпеку сумісної зло­чинної діяльності1 настільки, що це потрібно врахувати при побудові санкції кримінально-правової норми. Відповідні злочини можуть бути вчинені лише у співу­часті, вона для цих посягань є необхідною ознакою. Отже, злочини, щодо яких Особливою частиною КК передбаче­но їх вчинення у співучасті, не можуть бути скоєні однією особою. Це стосується і тих випадків, коли відповідні нор­ми передбачають діяльність декількох осіб, які спільно виконують об'єктивну сторону злочину (для їх позначен­ня закон використовує вказівку на вчинення злочину «гру­пою осіб», «групою осіб за попередньою змовою», «органі­зованою групою», а також окремими видами злочинних організацій), так і тих, коли одна особа спонукає інших до злочинної діяльності, керує їх злочинами, надає сприян­ня (а у відповідних статтях передбачена відповідальність за «організацію», «керівництво», «фінансування», «поста­чання» тощо).

1 Див.: Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая. — К.: Наукова думка, 1985. — С. 243.

 

218          Глава 5

У цих випадках, як зазначав М. Д. Шаргородський, у діях кожної особи, які сумісно вчинили злочин, є склад, передба­чений статтею Особливої частини, для кваліфікації їх діянь в інституті співучасті немає необхідності1. Це твердження (точніше, його остання частина) потребує уточнення. Для кваліфікації співучасті, передбаченої статтями Особливої частини, немає потреби посилатися на відповідний інститут, передбачений Загальною частиною (ст. 27 КК), однак немає й підстав вести мову, що у таких випадках взагалі немає не­обхідності в інституті співучасті. Адже кваліфікація співу­часті, встановленої статтями Особливої частини, передбачає врахування специфічних положень, які вироблені стосовно саме такої співучасті — співучасті особливого роду.

Тому положення про співучасть, які передбачені у За­гальній частині, не поширюються на всі випадки спільної умисної участі двох або більше осіб у вчиненні злочину. Принаймні, вони не стосуються співучасті, регламентова­ної статтями Особливої частини.

Співучасть може бути класифікована і за ступенем згуртованості учасників спільно вчинюваного злочину, організованості, стійкості їх об'єднання. Така класи­фікація у теорії кримінального права називається класи­фікацією за формою співучасті. Чинним КК вона відобра­жена у ст. 28. Детальніше про неї буде йтися далі при роз­гляді питань, які стосуються кваліфікації з врахуванням форми співучасті.

У плані кваліфікації має сенс також виділення видів співучасті за характером ролей, що їх виконують ок­ремі співучасники2. Ступінь, тобто міра активності, інтен­сивності участі у вчиненні злочину визначається не тим, що особа робить, яку роль виконує у злочині, а як вона це робить. Тому в конкретних посяганнях пособник може відігравати головну роль, прикладати великі зусилля для спільного вчинення злочину, а підбурювач — другорядну.

1              Шаргородский М.Д. Некоторые вопросы общего учения о соучас­

тии // Правоведение. — 1960. — № 1. — С. 84.

2              Важко погодитися з твердженням Б. А. Курінова, що поділ співу­

часників на види базується на ступені участі особи у злочині (див.: Ку-

ринов Б. А. Научные основы квалификации преступлений. — С. 138).

 

Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті              219

І це залежить не від виду співучасника — тобто від харак­теру його участі у злочині, а від ступеня такої участі. До того ж, саме за ступенем участі може оцінюватися роль у вчиненні злочину «однойменних» співучасників. Види співучасників — виконавця, організатора, підбурювача, пособника виділяє закон у ст. 27 КК. Такий поділ звичай­но застосовується лише щодо співучасті, передбаченої За­гальною частиною кримінального права. Хоча і при харак­теристиці співучасті особливого роду користуються відпо­відною термінологією. Виконавцем злочину називають також суб'єкта злочину, вчиненого однією особою.

Вид співучасника має відображатися при кваліфікації шляхом посилання на відповідну частину цієї статті. Слід зазначити, що характер поведінки учасників спільного злочину враховується лише при кваліфікації співучасті, передбаченої Загальною частиною КК. Для співучасті, передбаченої у Особливій частині кримінального закону, специфічним є те, що незалежно від характеру виконува­них ролей кожен учасник такого злочину прирівнюється до виконавця. Це, однак, не виключає того, що і у пося­ганнях, відповідальність за спільне вчинення яких перед­бачена статтями Особливої частини КК, можуть брати участь інші співучасники, відповідальність котрих регла­ментується ст. 27 КК. Наприклад, може бути організатор крадіжки, вчинюваної за попередньою змовою групою осіб чи пособник бандитизму. Однак в організованих формах співучасті організатор та підбурювач до злочину виступа­ють як учасники організованої групи чи злочинної органі­зації, їх дії повністю охоплюються статтями Особливої частини і не кваліфікуються з посиланням на ст. 27 КК.

В інтересах кваліфікації видається доцільним класи­фікувати співучасть у злочині наступним чином (схема 9).

Підстава криміналь-           У теорії кримінального права

ної відповідальності поширена думка, що співучасть не

за злочини, вчинені створює якихось особливих підстав

у співучасті          кримінальної відповідальності.

Вона передбачає застосування за­гальних принципів відповідальності за кримінальним пра-

 

220

 

Глаї

 

Виконавець

Підбурювач

 

 

 


Організатор

 

 

 

Необхідна співучасть

 

Альтернативна співучасть

 

Пособник

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Залежно від того, чи може бути вчинений злочин без співучасті

 

За характером ролей

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Види співучасті

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

За формою вираження в кримінальному законі

 

За ступенем згуртованості учасників

 

Співучасть як інститут Загальної частини

 

Співучасть

особливого

роду

 

Організована

Організована група

 

Проста

 

 

 

Група, що діє за

попередньою

змовою

 

Злочинна організація

 

Група осіб

 

Передбачені

Особливою частиною

організаторські,

підбурювальні,

пособницькі дії

 

 

 

Схема 9. Класифікація співучасті

 

Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті              221

вом1. Це означає, що на посягання співучасників поши­рюються вироблені у теорії кримінального права та на практиці положення, що стосуються врахування стадії вчинення злочину, помилки тощо. Підставою криміналь­ної відповідальності визнається склад злочину, наявний у посяганні особи, яка вчинила злочин.

У статтях Особливої частини склади злочинів описані, виходячи з того, що вони вчинені однією особою, яка до того ж власними діяннями виконує об'єктивну сторону посягання. Прийнято вважати, що при вчиненні злочину в співучасті всі ознаки складу злочину наявні лише у діянні виконавця. В діянні пособника, організатора, підбу­рювача злочину відсутні всі ознаки складу відповідного злочину, вказані у диспозиції статті Особливої частини. Вони особисто не виконують передбачене нею суспільно небезпечне діяння, а лише вчиняють підбурювальні, організаторські або пособницькі дії, вказані у ст. 27 КК. При цьому не використовується притаманний для певно­го посягання спосіб вчинення злочину, посягання спів­учасника не характеризується відповідними часом, місцем, обстановкою скоєння злочину. Якщо певні інстру­менти, пристрої для виконавця виступають знаряддями (засобами) вчинення злочину, то для пособника, організа­тора, підбурювача вони є предметом, стосовно якого вчи­няється діяння. Злочинні наслідки настають тому, що по­сягання виконується завдяки спільному вчиненню злочи­ну всіма співучасниками, а безпосередньою їх причиною є

1 Курс советского уголовного права: В 6 т. — Т. II. — М.: Наука, 1970. — С. 456; Куриное Б. А. Научные основы квалификации преступ­лений. — С. 135; Галиакбаров Р. Р. Борьба с групповыми преступлени­ями. Вопросы квалификации. — С. 29; Гуторова Н. О. Вчинення зло­чину організованою групою осіб (кримінально-правовий аспект): Авто-реф. дис. ... канд. юрид. наук. — Харків, 1996. — С. 17; Орловський Р. С'. Кримінальна відповідальність за пособництво вчиненню злочину: Авто-реф. дис. ... канд. юрид. наук. — Харків, 2000. — С 14; Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Ста-шиса, В. Я. Тація. — 2-е вид., перероб. і доп. — С. 219; Кримінальне право України: Загальна частина / За ред. М. І. Мельника, В. А. Кли-менка. — 3-є вид., перероб. та доп. — К.: Юридична думка, 2004. — С 160.

 

222

 

Глава 5

 

діяння виконавця. Підбурювач, організатор, пособник осо­бисто не заподіюють шкоду предмету злочину чи потерпі­лому, які названі у диспозиції статті Особливої частини. Інші, крім виконавця, співучасники можуть бути не на­ділені ознаками спеціального суб'єкта злочину, в їх пося­ганні можуть бути відсутні мотив і мета, які є обов'язко­вими ознаками складу злочину. Таким чином, інші спів­учасники склад злочину виконують лише сукупними діяннями, завдяки тому, що їх поведінка поєднується з діянням виконавця.

Наведене можна проілюструвати схемою, яка розвиває раніше викладену схему про спільність вчинення злочи­ну при співучасті (схема 10).

Тому обґрунтованим є твердження, що склад злочину в діянні підбурювача, організатора, пособника злочину пе­редбачений як відповідною частиною ст. 27 КК, так і стат­тею Особливої частини про злочин, вчинений виконавцем. Звідси випливає висновок, важливий для кримінально-правової оцінки дій вказаних співучасників — їх посяган-

 

 


Час вчинення злочину

 

 

Місце вчинення злочину

Спосіб вчинення злочину

Предмет злочину

\/

Заі^альні ознаки суб'єкта

 

Дія або бездіяльність

Знаряддя, засо­би вчинення злочину

 

 

 

 

 

Мотив злочину

 

Потерпілий від злочину

 

Мета злочину

 

Ознаки спеціа­льного суб'єкта

 

 

 

 

 

 

Ознаки, не вказані у диспозиції

статті Особливої частини, а

передбачені в ст. 27 КК

 

Ознаки, вказані у диспозиції статті Особливої частини

 

Схема 10. Склад злочину в діянні співучасників

 

Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті              223

ня належить кваліфікувати за ч. З (4, 5) ст. 27 КК та стат­тею Особливої частини про злочин, вчинений виконавцем. Посягання виконавця за пануючою у теорії криміналь­ного права та на практиці позицією кваліфікуються лише за статтею Особливої частини незалежно від того, вчине­ний злочин одноособово чи у співучасті. Разом із тим така кваліфікація у випадку співучасті далеко не бездоганна, оскільки не відображає той факт, що злочин вчинений не однією особою, що посягання виконавця стало можливим тільки завдяки відповідним діям інших співучасників. Є підстави вважати, що склад злочину, вчиненого вико­навцем (а тим більше, співвиконавцем) при співучасті, пе­редбачений не лише відповідною статтею Особливої час­тини, а й ст. 27 КК. Інакше неможливо обгрунтувати на­явність причинного зв'язку в цих злочинах. Такий зв'язок виходить за межі того, що передбачене лише статтею Особ­ливої частини. Тому дії і виконавця та співвиконавця зло­чину, вчиненого у співучасті, належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 27 КК і відповідною статтею Особливої частини.

Випадки, коли пося-           Оскільки всі співучасники спіль-

гання співучасників но вчиняють один і той же злочин, кваліфікуються за то, за загальним правилом, всі вони різними статтями несуть відповідальність за однією і Особливої частини      тією ж статтею Особливої частини.

У теорії кримінального права най­більш поширеною є думка, що вітчизняне кримінальне право стоїть на засадах так званої акцесорної теорії спів­участі, відповідно з якої дії всіх співучасників кваліфіку­ються за статтею Особливої частини, що інкримінується виконавцю злочину.

Разом з тим виконавець та інші співучасники далеко не завжди відповідають за однією і тією ж статтею Особ­ливої частини. Вчинення ними одного і того ж злочину не обов'язково означає, що цей злочин передбачений однією і тією ж статтею кримінального закону. Від викладеного вище правила про те, що кваліфікація всіх співучасників визначається кваліфікацією діяння виконавця злочину, допускаються відступи. Вони обумовлені пануванням у

 

224          Глава 5

вітчизняному кримінальному праві принципу суб'єктив­ного інкримінування і тим, що кваліфікація дій кожного учасника злочину має індивідуальний характер.

Можливі ситуації, коли виконавець та інші співучас­ники або декілька співвиконавців неоднаково усвідомлю­ють суспільно небезпечний характер своєї дії чи бездіяль­ності. Таке усвідомлення може, насамперед, стосуватися наявності кваліфікуючих ознак посягання. Якщо певні обставини не охоплювалися виною особи, то вони, будучи обов'язковими ознаками складу злочину, не можуть бути враховані при кваліфікації її діяння.

Так, підбурювач до вбивства жінки, яка завідомо для винно­го перебувала у стані вагітності, не повідомляє виконавцю про цю обставину. Умислом останнього не охоплюється наявність цієї ознаки складу злочину, передбаченої п. 2ч. 2 ст. 115 КК. Оче­видно, виконавець злочину в силу положень, закріплених в ст. 11 КК, не може нести відповідальність за цей вид умисного вбив­ства при обтяжуючих обставинах.

За різними статтями Особливої частини також кваліфі­куються діяння співучасників тоді, коли окремі з них до­пускають помилку у визначенні фактичних обставин справи. Відомо, що помилка впливає на оцінку дій лише тієї особи, яка її допустила, і не може враховуватися при кваліфікації посягання інших співучасників.

Так, у літературі описаний приклад крадіжки комп'ютера двома злодіями При цьому один з них думав, що він належить державній організації, а, отже, вважав свої дії крадіжкою дер­жавного майна, вчиненою у значних розмірах. А, на думку іншо­го, комп'ютер був власністю громадянина. Своє посягання він оцінював як крадіжку приватного майна, що завдала значної шкоди потерпілому. Оскільки при кваліфікації необхідно вра­ховувати спрямованість умислу винного, то дії першого злодія були кваліфіковані як крадіжка, вчинена за попередньою змо­вою групою осіб (за ч. 2 ст. 185 КК), а другого — як крадіжка, вчинена за попередньою змовою групою осіб і така, що заподіяла значну шкоду потерпілому (за ч. З ст. 185 КК).

 

Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті              225

При цьому дії того з них, хто допустив помилку у виз­наченні об'єкта посягання, кваліфікуються як замах на вчинення того злочину, який він прагнув виконати.

Вчинення посягання з альтернативним чи неконкрети-зованим умислом також може бути підставою кваліфікації посягання окремих співучасників за різними статтями Особливої частини. У разі вчинення закінченого злочину діяння всіх співучасників кваліфікуються з врахуванням фактично заподіяної шкоди, і всі несуть відповідальність за однією і тією ж статтею Особливої частини. Коли ж зло­чин не завершений, і при цьому умисел одних співучасників неконкретизований або альтернативний, а інших — конк­ретизований чи безальтернативний, а відповідальність у законі диференційована залежно від характеру та розміру заподіяної шкоди, то це впливає на кваліфікацію. Діяння тих співучасників, які беруть участь у незавершеному по­сяганні, діючи з неконкретизованим чи альтернативним умислом, кваліфікуються за статтею Особливої части­ни, що передбачає найменш небезпечний вид злочину. Спів­учасники, які вчиняють посягання з конкретизованим чи безальтернативним умислом, відповідають за статтею Особливої частини, що передбачає фактично заподіяну шкоду.

За різними статтями Особливої частини співучасники несуть відповідальність і тоді, коли має місце ексцес у діях когось з них. Всі співучасники відповідають у межах змо­ви. Діяння особи, яка допустила ексцес (не обов'язково виконавця, як про це переважно пишуть у літературі), кваліфікують відповідальність також за статтями, що передбачають такий ексцес.

Також за різними статтями Особливої частини кваліфі­куються посягання співучасників тоді, коли має місце відхилення дії. Зрозуміло, що шкода, заподіяна «відхиле­ною дією», охоплюється умислом або необережністю тільки тієї особи, яка виконувала таку дію. Тому лише ви­конавець злочину може нести відповідальність за злочи­ни, вчинені у зв'язку з відхиленням дії.

Індивідуальні особливості, які характеризують особу певного учасника спільного злочину і впливають лише на

15 — 6-529

 

226          Глава 5

його відповідальність, за загальним правилом, не можуть враховуватися при кваліфікації дій інших співучасників

(хоча це положення потребує конкретизації і буде висвіт­лене окремо). Тому статті Особливої частини, які перед­бачають врахування таких особливостей, інкримінують­ся лише певному співучаснику, і за ними не кваліфікуєть­ся посягання інших учасників того ж самого злочину. Так, за ст. 117 КК можуть бути кваліфіковані діяння лише ма­тері новонародженої дитини, інші ж співучасники такого вбивства відповідають не за привілейований, а за простий чи кваліфікований вид вбивства. Не інкримінуються іншим співучасникам норми, які передбачають відпові­дальність з врахуванням повторності посягання, наявності рецидиву.

Нарешті, за різними статтями Особливої частини діяння співучасників можуть кваліфікуватися у зв'язку з тим, що одні з них досягли віку, з якого може настава­ти кримінальна відповідальність за злочин, вчинюваний у співучасті, а інші — ні.

Загальні правила 3 викладеного вище випливає,

кваліфікації злочи-    що при кваліфікації злочинів, вчи-

нів, вчинених у спів-    нених у співучасті, необхідно:

участі     1) встановити, чи має місце спів-

участь;

2)             визначити вид співучасті і встановити, кваліфікуєть­

ся вона з посиланням на ст. 2 7 КК чи лише за статтею Особ­

ливої частини;

встановити вид співучасника і при необхідності

здійснити посилання на ст. 27 КК (та визначити частину

цієї статті);

встановити форму співучасті та при необхідності

здійснити посилання на ст. 28 КК (та визначити частину

цієї статті);

з'ясувати, який злочин вчинено співучасниками і

якою статтею Особливої частини він передбачений;

визначити: всі співучасники відповідають за однією

і тією ж статтею Особливої частини чи за різними; і якщо

так, то за якими саме.

 

к-аліФікація злочинів, вчинених у співучасті

 

227

 

 

 

Кваліфікація як

■отуваїшя або

замаху при

даному виді

умислу

Співучасник,

який діє з конкретизова­ним, без-алыернатив-ним умислом

 

Кваліфікація як готування або

замаху до найменш тяж­кого злочину

Співучасник,

який діє з альтернатив­ним чи

некопкретизо-ваиим умислом

 

 

Кваліфікація з врахуванням допущеного ексцесу

 

Кваліфікація в межах "змови" (за статтею про злочин, про спільне вчи­нення якого змовилися співучасники)

т

 

т

Співучасники,

 

Співучасники,

які допустили

 

які не

ексцес

 

допустили

 

 

ексцес

 

 

 

У зв'язку з наявністю альтернативного

умислу при співучасті

у незакіичеиому

злочині

 

У зв'язку зрізним віком, з якого може

наставати

кримінальна

відповідальність

 

При "відхиленні дїГ

 

У зв'язку з

ексцесом співучасників

 

Випадки, коли діяння співучасників кваліфікуються

за різними статтями Особливої частини КК

 

У зв'язку з наявністю у співучасника ознак, які впливають лише

на ного відповідальність

 

У зв'язку з

відмінностями в

усвідомленні

кваліфікуючих ознак

злочину

 

У зв'язку з помилкою

окремих співучасників

 

 

 

Кваліфікація дій

співучасника з

врахуванням його

індивідуальних

ознак

Кваліфікація дій

співучасника за

статтею Особливої

частини, шо не

передбачає

індивідуальних

ознак

 

 

 

 

 

 

 

 

Передба-

 

Передба-

 

 

чення

 

чення

 

 

вчинення

 

вчинення

 

 

простого

 

кваліфіко-

 

 

виду

 

ваного виду

 

 

злочину

 

злочину

 

 

 

 

 

 

Кваліфікація за

 

Кваліфікація за

статтею, яка

 

статтею, яка

передбачає

 

передбачає

простий вид

 

кваліфікований

злочину

 

вид злочину

 

Кваліфікація дій

співучасника, котрий

допустив помилку, за

статтею Особливої

частини, яка

передбачає злочин,

що його бажав

вчинити винний

Кваліфікація дій

співучасника, який не

допустив помилку, за

статтею Особливої

частини, що передбачає

фактично вчинений злочин

 

Схема 11. Випадки, коли діяння співучасників кваліфікуються за різними статтями Особливої частини КК

Діяння кожного із співучасників кваліфікуються ок­ремо. До того ж самостійній кваліфікації підлягає кожний з вчинених у співучасті чи без неї злочинів.

15*

 

228          Глава 5