ГЛАВА 5 Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 

Актуальність питань, які стосуються квалі­фікації злочинів, вчинених у співучасті, визна­чається рядом обставин як теоретичного, так і практично-прикладного характеру.

Положення щодо співучасті у злочині, відпо­відальності співучасників традиційно містяться у законодавстві. їм присвячений окремий розділ VI Загальної частини КК. Причому в КК 2001 р. вони регламентовані більш детально, ніж у рані­ше діючому кримінальному законодавстві Украї­ни. Однак при цьому деякі питання розкриті не досить чітко чи суперечливо. Наприклад, у ч. 2 ст. 29 КК однозначно вказано, що організатор, підбурювач та пособник злочину підлягають відповідальності за тією ж статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. У наступній час­тині цієї ж статті визначено, що окремі ознаки складу злочину можуть інкримінуватися не всім співучасникам. Зокрема, ознаки, що характери­зують особу окремого співучасника, ставляться у вину лише цьому співучаснику. При цьому не

 

202          Глава 5

вказується, яким же чином можна реалізувати дані поло­ження, враховуючи, що стаття про злочин, вчинений ви­конавцем, часто не передбачає ознак, якими наділені організатори, підбурювачі, пособники злочину і, навпаки. Тому виникає суперечність між вимогами, закріпленими у ч. 2 та ч. З ст. 29 КК. Має місце неузгодженість поло­жень про співучасть, які регламентовані статтями Загаль­ної частини КК, та відповідних положень, що містяться у статтях його Особливої частини. Як вирішувати такого роду колізії (а їх перелік можна продовжувати), у самому законі не визначено, теоретичні положення стосовно цьо­го поки що відсутні. Разом з тим без їх вирішення ефек­тивне застосування кримінального закону в цій частині, по суті, неможливе. Вказане свідчить про актуальність теоретичної розробки і вивчення відповідних положень.

Вчинення злочинів у співучасті досить часто зустрічаєть­ся у правозастосовній практиці. У цілому приблизно трети­на всіх злочинів — це злочини, у вчиненні яких брали участь дві чи більше особи. А щодо особливо тяжких і тяжких зло­чинів, насильницьких та корисливих посягань співучасть зустрічається ще частіше. За деякими даними, дві третини грабежів та розбоїв, випадків кваліфікованого хуліганства виконуються у співучасті. Тому питання кваліфікації зло­чинів, вчинених у співучасті, часто постають у повсякденній діяльності слідчих, прокурорів, адвокатів, суддів.

При цьому доводиться констатувати, що при їх вирі­шенні допускається немало помилок, свідченням чого є значна кількість змін у кваліфікації скоєного. Вищесто­ящі інстанції часто змінюють чи скасовують процесуальні документи саме через те, що неправильно визначається вид співучасника та форма співучасті, її вбачають там, де на­справді має місце лише збіг у часі та місці окремих пося­гань, не враховуються індивідуальні особливості окремих співучасників та їх вплив на кваліфікацію дій інших співу­часників тощо. Доводиться констатувати, що Верховний Суд України допускає непослідовність у своїх вказівках стосовно кваліфікації дій співучасників, що, у свою чер­гу, перешкоджає однозначності і стабільності при засто­суванні кримінально-правових норм.

 

Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті              203

Не можна залишати поза увагою й того, що у публічних виступах керівників правоохоронних відомств нерідко зу­стрічаються вислови, які свідчать про явне нерозуміння ними суті злочинів, вчинених у співучасті, можливостей очолюваних ними відомств у протидії організованим фор­мам співучасті. Так, колишній міністр внутрішніх справ України Ю. І. Смирнов невдовзі після свого призначення на посаду, підводячи підсумки одного з етапів діяльності МВС, повідомив, що в Україні існує певна кількість орга­нізованих злочинних угруповань, і пообіцяв: до кінця дру­гого кварталу 2001 р. вони будуть ліквідовані (поміж іншо­го, цікаво, що ж міністр розумів під «ліквідацією»?). Тро­хи згодом, підводячи підсумки роботи органів внутрішніх справ за 9 місяців 2002 p., він вказав, що в Україні «призу­пинена діяльність 627 організованих злочинних угрупо­вань », 100 їх лідерів засуджено »х. Навряд чи наведене вище заслуговує на коментування.

Теоретичне дослідження питань кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті, характеризується, з одного боку, наявністю великої кількості опублікованих праць, з дру­гого — значними розбіжностями у вирішенні окремих питань. Ще століття тому відомий російський криміналіст М. С. Таганцев зазначав, що питання про співучасть нале­жить чи не до найбільш складних і заплутаних у теорії кримінального права. За роки, що минули відтоді, вони не стали більш зрозумілими і чіткими. З цього приводу в юридичній літературі вказують, що, незважаючи на май­же 200-річну історію вивчення даного інституту, в теорії кримінального права і по сьогодні спостерігаємо значні розбіжності в думках щодо актуальних питань співучасті. Недостатньо чітка регламентація їх у кримінальному за­коні призводить до неоднозначності судових рішень і чис­ленних помилок при кваліфікації та призначенні покаран­ня2. Більше того, спроби регламентувати певні положен­ня у КК призвели до того, що спори з окремих позицій

1              Чікалін В. Усе залежить від кадрового потенціалу // Урядовий

кур'єр. — 2002. — 19 жовт. — С 7.

2              Козлов А. П. Соучастие. Традиции и реальность. — СПб.: Изда­

тельство «Юридический центр Пресс», 2001. — С. 7.

 

2Глава 5

кваліфікації дій співучасників стали ще гострішими, з'я­сувалися прогалини у теоретичній розробці низки питань. Викладене дає підстави констатувати актуальність проблеми, обраної для дослідження, необхідність її по­дальшої теоретичної розробки.