3.1. Поняття та види принципів кримінально-правової кваліфікації

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 

Класифікація пра-               Кримінально-правова

вил кримінально- кваліфікація, як і будь-яка

правової кваліфі- цілеспрямована свідома

кації        діяльність людини, підпо-

рядковується певним пра­вилам. Вони за рівнем їх узагальнення (з врахуван­ням співвідношення останніх, яке виражається філософськими категоріями загального, одинично­го і особливого) можуть бути класифіковані на:

загальні, що поширюються на криміналь­

но-правову оцінку будь-якого діяння;

типові — які стосуються кваліфікації пев­

них видів злочинних діянь (попередньої злочин­

ної діяльності, злочинів, вчинених у співучасті,

повторних злочинів тощо);

конкретні — котрі застосовуються при ква­

ліфікації окремих видів злочинів (крадіжки,

тілесні ушкодження, хуліганство тощо).

 

Принципи кримінально-правової кваліфікації            99

В основі вказаних правил знаходяться положення пер­шого виду, вони визначають зміст і типових, і конкретних правил кваліфікації, за своїм значенням є її принципами.

Потрібно зазначити, що у науці кримінального права думка про те, що серед правил кваліфікації слід виділяти ті з них, які відіграють роль принципів, знаходить певну підтримку. Так, О. І. Рарог вказує: оскільки найбільш за­гальні правила кваліфікації, які мають методологічне зна­чення, існують об'єктивно, постановка питання про прин­ципи кваліфікації злочинів видається цілком право­мірною1. Водночас, цей автор констатує, що не усіма вченими проводиться різниця між принципами і окреми­ми правилами, які використовуються при кваліфікації2. Л. Д. Гаухман, розглядаючи питання про види правил ква­ліфікації злочинів, пропонує диференціювати їх на за­гальні, окремі та одиничні3. При цьому загальні правила кваліфікації він не іменує принципами, проте зазначає, що вони базуються на принципах та загальних положен­нях кримінального права, використовуються при кваліфі­кації усіх без винятку злочинів4.

Що ж до того, які положення слід відносити до принципів кваліфікації (її загальних правил), то у теорії кримінально­го права немає більш-менш чітко виражених позицій. Зуст­річаються думки, відповідно до яких принципами кваліфі­кації визнаються нехай і важливі, принципові моменти, але котрі не мають відношення до кваліфікації, а є принципами кримінальної відповідальності чи взагалі належать до сумі­жних галузей права, зокрема, кримінального процесу. Ви­дається, що вказане багато у чому зумовлено відсутністю єди­ного підходу до поняття кримінально-правових принципів. Тому, перш ніж вести мову про те, що вважати принципами кримінально-правової кваліфікації, доцільно з'ясувати оз­наки та поняття таких принципів.

1              Рарог А. И. Квалификация преступлений по субъективным при­

знакам. — С. ЗО.

2              Там само. — С. 29—30.

Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений: закон, теория, прак­тика. — С. 270. 4 Там само.

 

100          Глава 3

Ознаки принципів              Визначаючи поняття принципів

кримінально-пра- кримінально-правової кваліфікації нової кваліфікації (частиною з яких є принципи ква­ліфікації злочинів), слід назвати їх істотні, необхідні і достатні ознаки.

Насамперед, це системний характер принципів, який відображає те, що принципи кримінально-правової квалі­фікації несуперечливі, узгоджені між собою, можливі про­тиріччя між ними усуваються за допомогою звернення до того принципу, котрий є головним у даній системі.

Наукова обгрунтованість принципів — ознака, яка вказує, що вони відображають об'єктивно існуючі законо­мірності функціонування права. Отже, принципами мо­жуть визнаватися не будь-які положення, а лише ті, що мають свою основу у інших правових категоріях. Нарешті, вказівка на наукову обгрунтованість принципів означає, що вони вільні від ідеологічних установок.

Стабільність, як ознака принципів кримінально-пра­вової кваліфікації, свідчить про те, що відповідні положен­ня витримали перевірку часом, апробовані у ході теоретич­них пошуків та у практиці правозастосування. Вони не мо­жуть змінюватися вольовим шляхом у зв'язку з потребами сьогодення1. За великим рахунком, принципи криміналь­но-правової кваліфікації взагалі незмінні і єдині у будь-якій правовій системі. Сьогодні вони такі ж, як і ті, з котрих виходили правники Древнього Риму; в Україні вони ана­логічні тим, якими керуються у будь-якій іншій державі2.

1              На цю ознаку окремих видів кримінально-правових принципів вже

зверталася увага у юридичній літературі. Зокрема О. В. Кобзєва, зазна­

чала, що принципи, які стосуються формування і тлумачення кримі­

нально-правових норм з оціночними ознаками, змінюються лише тоді,

коли змінюються соціально-політичні та економічні відносини у

суспільстві (див.: Кобзєва Е. В. Оценочные признаки в уголовном зако­

не. — Саратов: Изд. ГОУ ВПО «Саратовская государственная академия

права», 2004. — С.126).

2              У літературі зазначається, що принципи кримінального права —

явище інтернаціональне. Вони, як основні, керівні начала мають одна­

ковий зміст практично в усіх національних правових системах (див.:

Гацелюк В. А. Реализация принципов уголовного права Украины: про-

бемы и перспективы. — РИО ЛАВД, 2003. — С. 19).

 

Принципи кримінально-правової кваліфікації

 

101

 

У визначенні принципів слід відобразити традиційну для позначення саме цієї правової категорії ознаку — це положення найбільш загальні. Отже, принципи — ті ідеї, які поширюються на всі питання кваліфікації, стосують­ся кваліфікації усіх злочинів. Вони стосовно детальніших правил відіграють роль загального.

Названі вище ознаки характеризують об'єктивні нача­ла у принципах кримінально-правової кваліфікації. Суб'єктивне їх начало позначається через вказівку на те, що це правила, які застосовуються свідомо.

Специфіку принципів кримінально-правової кваліфі­кації порівняно з іншими видами правових принципів можна показати через вказівку на сферу їх дії. Аналізо­вані принципи стосуються змісту кримінально-правової кваліфікації.

З урахуванням викладених вище положень може бути запропоноване таке формулювання. Принципи кримі­нально-правової кваліфікації — це система науково об­ґрунтованих, стабільних, таких, що застосовуються свідомо, найбільш, загальних правил, на підставі яких здійснюється вибір статті кримінального закону, кот­ра передбачає скоєне діяння, доводиться необхідність застосування саме даної статті і процесуально закрі­плюється висновок, що діяння охоплюється саме обра­ною статтею.

 

Види принципів кри­мінально-правової кваліфікаці

Принципи кримінально-право­вої кваліфікації не закріплені у за­коні1, тому їх види, систему та зміст розкриває лише теорія кри­мінального права.

У кримінально-правовій літературі це питання, як вже зазначалося, не знайшло певного вирішення, його висвіт­лення взагалі знаходиться на початковій стадії. Можна

1 У цьому полягає одна з відмінностей принципів кримінально-пра­вової кваліфікації від інших видів принципів кримінального права, для яких характерним є або пряме закріплення у законі, або ж те, що вони виводяться зі змісту кримінального закону (дет. див.: Гацелюк В. А. За­знач, праця. - с. 13-16).

 

102          Глава 3

вказати лише двох вчених, які зупинялися на тому, які ж положення належать до найбільш загальних — принци­пових для кваліфікації.

Так, Л. Д. Гаухман зазначає, що загальних правил ква­ліфікації злочинів небагато1. Серед тих, які базуються на Конституції РФ та принципах, закріплених у КК РФ, він називає 1) скоєне має безпосередньо бути передбачене кри­мінальним законом як злочин; 2) вчинене повинно місти­ти конкретний склад злочину; 3) офіційна кваліфікація злочину, яка лежить в основі обвинувачення, має базува­тися на точно встановлених фактичних даних, доведених за правилами, передбаченими в КПК РФ2. До правил, які базуються на інших загальних правилах, встановлених у КК, автор відносить: 1) злочин кваліфікується за кримі­нальним законом, котрий діє під час його вчинення; 2) ча­сом скоєння злочину визнається час вчинення суспільно небезпечної дії (бездіяльності), незалежно від часу настан­ня наслідків; 3) за КК РФ кваліфікується злочин, вчи­нений на території РФ3. Вважаємо, що положення, які Л. Д. Гаухман називає загальними правилами кваліфікації злочинів, насправді не є такими. Адже — це положення, що стосуються принципів кримінальної відповідальності, дії кримінального закону в часі та просторі тощо, але аж ніяк не кваліфікації, під якою цей вчений розуміє у ціло­му ті ж правові явища, що й інші науковці — співставлен-ня, порівняння, у кінцевому підсумку, суміщення фактич­них ознак діяння та ознак, передбачених законом4.

Ближче підійшов до вирішення питання про види принципів кваліфікації (однак, виходячи з традиційної позиції — кваліфікації злочинів, а не кримінально-пра­вової кваліфікації) О. І. Рарог. До принципів кваліфікації злочинів від відносить її: 1) об'єктивність; 2) істинність; 3) точність; 4) повноту5. Погоджуючись з необхідністю

1              Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений: закон, теория, прак­

тика. — С. 271.

2              Там само. — С 275—278.

3              Там само. — С. 279—283.

4              Там само. — С 27.

5              Рарог А. И. Квалификация преступлений по субъективным при­

знакам. — С. 30—43.

 

Принципи кримінально-правової кваліфікації            103

виділення більшості з таких принципів, разом з тим за­значимо, що їх перелік можна і потрібно уточнити. Адже, по-перше, О. І. Рарог назвав не всі принципи кваліфікації, а, по-друге, виділення такого принципу, як істинність, видається безпідставним, оскільки це процесуальна вимо­га, а не характеристика кримінально-правової кваліфі­кації як складової правозастосовної діяльності.

Таким чином, можна констатувати, що задовольнити­ся існуючими у спеціальній літературі дослідженнями з приводу переліку видів принципів кримінально-правової кваліфікації не можна. Визначити, які положення є прин­ципами кримінально-правової кваліфікації, можна, базу­ючись на аналізі норм Конституції України, криміналь­но-правових положень Загальної та Особливої частин, міжнародно-правових актів, ратифікованих нашою держа­вою, виходячи з загальновизнаних теоретичних постулатів та позицій, яких дотримується правозастосовна практи­ка. Такі принципи не лише відображають домінуючі по­гляди з питань встановлення статті КК, якою передбачене вчинене діяння, з приводу встановлення (доведення) відпо­відності між фактом і положенням закону, а й містять ви­моги, адресовані до законодавця, учасників правозастосов­ної діяльності. Вони повинні бути відомими і зрозуміли­ми особам, дії яких кваліфікуються, всім громадянам.

Так, теза про те, що принципом кримінально-право­вої кваліфікації є принцип законності, випливає з наступ­них положень:

філософські категорії «зміст і форма», «абстрактне

і конкретне», якими виражається співвідношення прин­

ципів кримінально-правової кваліфікації та інпіих видів

кримінально-правових принципів, дають підстави тверди­

ти, що кваліфікація, як вид застосування закону, є фор­

мою його вияву, проявом конкретного у правовому регу­

люванні суспільних відносин. Звідси випливає, що

здійснюватися вона повинна лише на підставі закону і у

точній відповідності з ним;

норми Конституції закріплюють положення про те,

що вся діяльність державних органів, які застосовують

закон (а, отже, і у частині кримінально-правової кваліфі-

 

104          Глава 3

кації), здійснюється, виходячи із засад неухильного до­тримання законності;

міжнародно-правові акти, підписані чи ратифіко­

вані від імені України, які нині визнаються частиною її

національного законодавства, засновуються на визнанні

того, що будь-яка правозастосовна діяльність має здійсню­

ватися відповідно до принципу законності як при їх зас­

тосуванні, так і при застосуванні внутрішнього законодав­

ства;

визнання того, що Україна — правова держава (чи,

принаймні, йде шляхом створення такої держави) перед­

бачає: вся правозастосовна діяльність здійснюється відпо­

відно до принципу законності. Саме закон є вищим кри­

терієм правильності рішень, які приймаються у ході пра-

возастосування. Застосування права не лише здійснюється

на підставі закону, а й регламентоване ним. Врешті-решт,

всі як загальні положення, відповідно до яких здійснюєть­

ся кримінально-правова кваліфікація (її принципи), так і

конкретні правила кваліфікації випливають з окремих

правових норм чи їх сукупності. При виникненні супереч­

ностей між тими чи іншими принципами пріоритет пев­

ним з них надається, виходячи саме з положень закону.

Принцип стабільності кримінально-правової кваліфі­кації виводиться, виходячи з того, що:

положення чинного законодавства і кваліфікація

співвідносяться як можливість і дійсність. Остання може

змінюватися лише за умови зміни можливості, яка лежить

в основі даної дійсності. Тому, поки не змінено чинне за­

конодавство, статті якого є підставою кваліфікації, виз­

наються незміненими фактичні обставини справи, не вста­

новлені помилки чи зловживання у ході кваліфікації, вона

сама також повинна бути незмінною, стабільною;

головний принцип кваліфікації - принцип закон­

ності передбачає, що на основі норм закону повинна відбу­

ватися не лише кримінально-правова оцінка діяння, а й

зміна кваліфікації. Виходячи з прагнення забезпечити

стабільність зафіксованих у процесуальних документах

висновків про оцінку діяння, чинне законодавство перед­

бачає певну процедуру зміни кваліфікації, ускладнюючи

 

Принципи кримінально-правової кваліфікації            105

і утруднюючи її по мірі переходу до більш пізніх стадій кримінального процесу;

—            гуманізм права, прагнення забезпечити повну реа­

лізацію законних прав та інтересів учасників процесу по­

лягає у тому, що зміна кваліфікації, яка призводить до

погіршення становища особи, діяння котрої підлягає

оцінці, можлива лише за умови повторення необхідних

процесуальних дій, повернення справи на попередню ста­

дію кримінального процесу.

Принцип офіційності кримінально-правової кваліфі­кації має свою основу в наступних положеннях:

кримінально-правова кваліфікація — результат

взаємодії необхідності і випадковості у кримінально-пра­

вовому регулюванні суспільних відносин. При цьому ква­

ліфікація — не наслідок випадкового збігу обставин, а не­

обхідний результат застосування закону. Застосування

норм чинного законодавства — це прерогатива спеціаль­

но на те уповноважених державних органів. Тому кваліфі­

кація виступає як форма державно-владної діяльності, як

діяльність офіційна;

правова оцінка вчиненого є одним з важливих завдань

держави, виступає не правом, а обов'язком її компетентних

органів. Відомо, що проблема караності злочинів розгля­

дається з двох різних позицій. Перша стосується захисту

індивіда від держави і виражена у постулаті nulla poena sine

lege. Друга — має відношення до захисту суспільства від зло­

чинця і формулюється як nullum criemen sinepoena. Обидва

аспекти вказаної проблеми мають безпосереднє відношен­

ня до кримінально-правової кваліфікації. Адже її проведен­

ня спрямоване як на визначення правомірності вчиненого

з точки зору кримінального закону і надання можливості

індивіду діяти відповідним чином без остраху криміналь­

ної відповідальності, так і на забезпечення кримінального

переслідування тих, хто скоює злочини. При цьому очевид­

но, що передумовою застосування стосовно особи будь-яких

правових заходів, передбачених кримінальним законом, є

кваліфікація скоєного від імені держави;

чинне процесуальне законодавство визначає коло

органів, які здійснюють кримінально-правову оцінку діян-

 

106          Глава 3

ня особи від імені держави, встановлює їх повноваження, передбачає порядок закріплення результатів криміналь­но-правової кваліфікації у процесуальних документах. З відповідних норм випливає, що лише така (офіційна) кваліфікація має правове значення. Тому вказаний прин­цип прямо випливає з головного принципу кримінально-правової кваліфікації — принципу законності;

існуюча практика застосування кримінального за­

кону полягає у тому, що кваліфікація, здійснена в не­

офіційному порядку, не тягне за собою правових наслідків.

Вона лише сприяє виробленню відповідної позиції праців­

ників компетентних органів;

зроблений вище аналіз суб'єктів кримінально-пра­

вової кваліфікації показує неприйнятність того положен­

ня, коли у ряді випадків чинний кримінальний закон, по

суті, покладає обов'язок провести кримінально-правову

оцінку діянь чи то інших осіб, чи то власної поведінки на

окремих громадян.

Принцип повноти кримінально-правової кваліфікації виділяється, оскільки:

в кваліфікації знаходить свій прояв діалектика не­

обхідності і випадковості. Кваліфікація, як явище необхід­

не, повинно відображати необхідність кримінально-пра­

вової оцінки вчиненого діяння у повному обсязі. Якщо ж

піддати оцінці лише частину вчиненого особою діяння

(діянь), оцінити його з позицій не всіх існуючих кримі­

нально-правових норм, а тільки окремих з них, то не­

обхідність не отримає свого прояву в кваліфікації;

необхідність забезпечення повноти кваліфікації ви­

пливає також з принципу законності. Він може вважати­

ся реалізованим, коли закон застосований у повному об­

сязі, всі норми, які поширюються на дане діяння, врахо­

вані при оцінці відповідної поведінки особи;

системний характер права передбачає, що при квалі­

фікації повинні знайти свій розвиток інші правові принци­

пи. Закріплення у кримінально-процесуальному законо­

давстві принципу всебічності, повноти і об'єктивності дос­

лідження обставин справи (ст. 22 КПК) передбачає, що й

кваліфікація здійснюватиметься на тих же засадах. Адже,

 

Принципи кримінально-правової кваліфікації            107

якщо не забезпечувати повноту кваліфікації, то втрачає зміст повнота встановлення фактичних обставин справи.

Принцип точності кримінально-правової кваліфікації базується на таких положеннях:

злочинець повинен бути притягнутий до криміналь­

ної відповідальності і покараний саме за вчинений ним

злочин1;

необхідність кримінально-правової кваліфікації

діянь, які стали відомі правоохоронним органам, перед­

бачає, що така кваліфікація має бути проведена у відповід­

ності із законом. Наявність у чинному КК багатьох норм

означає, що необхідність можна вважати реалізованою

лише за умови, що з них усіх вибрана саме та, яка перед­

бачає скоєне діяння;

головний принцип кримінально-правової кваліфі­

кації (принцип законності) включає обов'язок відповідних

органів застосовувати закон у точній відповідності з його

змістом, виходити з того, що злочином може визнаватися

лише діяння, прямо передбачене кримінальним законом.

Тобто особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор,

суддя можуть інкримінувати винному не будь-яку норму

з наявних у чинному законодавстві, а лише ту, яка прямо

передбачає скоєне діяння;

магістральні шляхи розвитку кримінального зако­

нодавства (створення узагальнюючих норм та диференціа­

ція кримінальної відповідальності) призводять до наяв­

ності багатьох норм, які передбачають вчинене діяння.

При цьому жодні з них не дублюються. Тому кваліфіка­

ція передбачає вибір з усіх існуючих норм однієї конкрет­

ної (а при сукупності злочинів — декількох норм);

точність кваліфікації спрямована на те, щоб забез­

печити реалізацію законних інтересів як держави, так і

окремих осіб, пов'язаних з правильною кримінально-пра­

вовою кваліфікацією діяння.

1 У юридичній літературі зазначається, що в кримінальному праві це положення є аксіомою. Вона настільки очевидна, що не розглядається навіть як принцип кримінального права (див.: Клепицкий И. А. «Отмы­вание денег» в современном уголовном праве // Гос. и право. — 2002. — №8. — С. 33.

 

108          Глава 3

Підставою для виділення як самостійного принципу індивідуальності кримінально-правової кваліфікації є:

співвідношення законодавства та його застосування

(кваліфікації) як сутності і явища, абстрактного та кон­

кретного. Кваліфікація, будучи явищем, проявом конкрет­

ного, характеризується такими ознаками, які дають мож­

ливість відрізнити його від інших явищ й іншого конкрет­

ного. Тому кваліфікації притаманна індивідуалізація, у ній

знаходять свій вияв ознаки, специфічні саме для даного

посягання. Якщо у ході кваліфікації не сформульована

індивідуальна правова оцінка кожного діяння окремо, не

диференційована роль кожної особи у вчиненні злочину, то

є підстави вважати: явище правової оцінки не відбулося;

необхідність індивідуалізації кримінально-правової

кваліфікації базується, як і всі інші її принципи, на прин­

ципі законності. Кримінальний та кримінально-процесу­

альний закон передбачає окрему правову оцінку діянь

кожної особи і кожного діяння. Законом визначені межі

індивідуалізації при кримінально-правовій кваліфікації

скоєного. Вони визначаються тим, наскільки диферен­

ційована відповідальність;

принцип індивідуалізації кваліфікації ґрунтується

також на такому принципі кримінального права, як спра­

ведливість. Одним з аспектів справедливості у криміналь­

ному праві є притягнення до відповідальності за власні дії,

з врахуванням характеру дій, вчинених кожною особою

окремо. Це, у свою чергу, передбачає окрему кваліфіка­

цію дій кожної особи;

вказаний принцип кваліфікації безпосередньо ви­

пливає з конституційного положення про те, що юридич­

на відповідальність кожної особи має індивідуальний ха­

рактер (ч. 2 ст. 61 Конституції України).

Принцип недопустимості подвійного інкримінування (недопустимості кваліфікації за певною нормою, якщо діяння вже охоплене іншою нормою з числа поставлених у вину цій же особі) при кримінально-правовій кваліфі­кації ґрунтується на наступних положеннях:

—            кваліфікація — явище стосовно норм чинного законо­

давства — сутності. Оскільки сутність у предметі лише одна

(хоча вона може проявлятися у багатьох явищах), то очевид-

 

Принципи кримінально-правової кваліфікації            109

но, що одному явищу може відповідати тільки одна норма. Тим самим кваліфікація діяння за певною нормою виклю­чає застосування щодо цього ж діяння іншої норми, якщо скоєне повністю отримало кримінально-правову оцінку;

вказаний принцип кримінально-правової кваліфі­

кації базується на конституційному положенні, згідно з

яким ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної

відповідальності одного виду за одне й те саме правопору­

шення (ч. 1 ст. 61 Конституції України);

в основі даного принципу лежить правова аксіома

поп bis in idem, відома протягом всього періоду існування

і розвитку юриспруденції.

Нарешті, принцип об'єктивності кримінально-право­вої кваліфікації виділяється з врахуванням співвідношен­ня об'єктивного і суб'єктивного у підставах кваліфікації та безпосередньо при її проведенні.

Таким чином, є підстави твердити, що кримінально-правова кваліфікація повинна здійснюватися з дотриман­ням наступних принципів:

законність;

офіційність;

об'єктивність;

точність;

індивідуальність;

повнота;

вирішення спірних питань на користь особи, дії якої

кваліфікуються;

недопустимість подвійного інкримінування;

стабільність.