§ 1. Сутність взаємодії в методиці розслідування : Криміналістична тактика и методика розслідування злочинів - Шепітько : Книги по праву, правоведение

§ 1. Сутність взаємодії в методиці розслідування

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 
РЕКЛАМА
<

Проблеми взаємодії правоохоронних та контролюючих органів у діяльності по виявленню та розслідуванню злочинів розробля­ються науками кримінально-правового циклу: кримінальним проце­сом, криміналістикою, теорією оперативно-розшукової діяльності.

Зрозуміло, що криміналістика вивчає таку взаємодію відповід­но до свого предмета дослідження — під кутом зору закономірно­стей слідоутворення, виявлення, фіксації, дослідження слідів злочи­ну в широкому розумінні, використання їх в процесі доказування по кримінальних справах. Завдання криміналістики в даному ви­падку полягає в тому, щоб встановити, яким чином побудувати взаємодію правоохоронних органів, щоб забезпечити найбільш повну та ефективну їх участь у розслідуванні слідів злочину.

Питання взаємодії слідчого та оперативно-розшукових органів у розкритті злочинів розглядаються в різних розділах криміналісти­ки: в загальнотеоретичному плані — як проблема, що має загальне значення для вирішення тактичних і методичних завдань розсліду­вання в цілому, та окремо — в криміналістичній тактиці та криміна­лістичній методиці. Однак найбільш повне та предметне вираження дана проблема має отримувати в методиці розслідування злочинів, де на основі загальнотеоретичних положень криміналістики питання взаємодії реалізуються в окремих методиках розслідування.

Термін “взаємодія” в КПК відсутній, але він застосовується в інших законах: “Про оперативно-розшукову діяльність” (ст. 4, п. 4 ст. 7), “Про організаційно-правові основи боротьби з організова­ною злочинністю” (розділ V). У зв'язку з цим даний термін та саме поняття “взаємодія” відрізняється від таких близьких до них за змістом понять, як “взаємозв'язок”, “узгоджені дії”, “координація”, “сприяння”, “виконання доручень та вказівок”, “надання допомо­ги” та інші, зміст яких роз'яснюється у відповідних правових нор­мах або випливає з їх змісту.

У даній главі йтиметься головним чином про взаємодію слідчо­го з правоохоронними органами, які наділені правом проведення оперативно-розшукових заходів, спрямованих на розкриття та розслідування злочинів.

Взаємодія слідчого з оперативно-розшуковими органами відпо­відно до ч. З ст. 114 КПК здійснюється головним чином у процесі попереднього слідства. Однак, виходячи із змісту ч. 4 ст. 97, ч. 2ст. 190, ч. 4 ст. 191 КПК, воно можливе й до порушення кримінальної справи, а відповідно до ч. 2 ст. 138, ч. 1 ст. 139 КПК — і після зу­пинення попереднього слідства.

Оперативно-розшукові заходи носять переважно пошуковий характер, здійснюються спеціальними негласними методами та за­собами та мають на меті своєчасне виявлення злочинів і осіб, які їх вчинили, знарядь злочину, викраденого майна, встановлення фактичних даних, важливих для розслідування, а також обставин, що сприяли вчиненню злочинів. Така діяльність Грунтується на положеннях пп. 2, 9 ст. 10, п. 10 ст. 11 Закону “Про міліцію”, ст. 8 Закону “Про оперативно-розшукову діяльність”; ст.ст. 13-15 Зако­ну “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” та ін.

У криміналістиці є декілька визначень взаємодії органів розслі­дування злочинів, узагальнюючи які

взаємодію правоохоронних та інших державних органів і поса­дових осіб у процесі розкриття і розслідування злочинів мож­на розглядати як узгоджену діяльність різних ланок однієї або декількох організаційних систем, спрямовану на досягнення загальної мети з найменшими витратами сил, засобів і часу.

Взаємодія як найбільш організована і ефективна форма бороть­би правоохоронних органів зі злочинністю характеризується дея­кими основними властивостями. У зв'язку з цим вона розглядаєть­ся як вищий ступінь консолідації сил і засобів правоохоронних та контролюючих органів, наділених законом відповідними повнова­женнями (серед яких один з основних видів — взаємодія слідчого та оперативно-розшукових органів), у різних сполученнях участі залежно від виду злочину, що розслідується, складності завдань, що вирішуються, необхідності використання відповідних засобів, прийомів та методів.

Основу взаємодії складає обов'язкова участь відповідних пра­воохоронних та контролюючих органів у розкритті злочинів з ви­діленням для цього необхідних, специфічних для кожного органу джерел інформації, сил та засобів.

 

Слід зазначити, що така взаємодія не зводиться лише до об­міну процесуальною, оперативно-розшуковою та іншою служ­бовою інформацією, передбаченою відповідними законодавчи­ми актами. Йдеться також про реалізацію цієї інформації шля­хом проведення спільних дій, обговорення отриманих резуль­татів, планування подальших заходів, спрямованих на розкрит­тя злочинів.

У боротьбі зі злочинністю правоохоронні органи становлять єдину систему. Однак єдність системи як основна вимога ефектив­ної діяльності потребує оптимальної цілеспрямованості та узгод­женості усіх її елементів, тобто структур різної відомчої приналеж­ності та підпорядкованості.

Необхідно особливо відзначити повернення до ідеї співробіт­ництва правоохоронних органів з громадськими формуваннями по охороні громадського порядку, застосування накопиченого рані­ше досвіду роботи в цьому напрямку, створення нових видів таких формувань, залучення їх до участі в боротьбі зі злочинністю.

Вид системи взаємодії, що вивчається криміналістикою, відби­ває лише частину системи: “слідчий — оперативно-розшукові орга­ни”. До реальної системи взаємодії, що здійснюється в практичній діяльності, входять органи прокуратури, органи внутрішніх справ, Служби безпеки, деякі державні органи України (Національний банк, Міністерство фінансів, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків та торгівлі, Державна митна служба, Фонд державного майна, Антимонопольний комітет, Державний комітет у справах охорони державного кордону, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба та ін.), а також експерти, фахівці та консультанти відповідних галузей знань, аудитори, представники підприємств, установ та організацій, об'єднань гро­мадян, громадські формування по охороні громадського порядку. Особливе місце в даній системі посідають спеціальні підрозділи органів внутрішніх справ та Служби безпеки України по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією (рис. 15).


<