2. Тактичний прийом як елемент криміналістичної тактики

Тактичний прийом є основним елементом криміналістичної тактики. В юридичній літературі визначення поняття тактичного прийому до цього часу є спірним, що викликає неоднозначне його розуміння і тлумачення.

У криміналістиці існують два основних напрямки у поглядах на сутність тактичного прийому. Одні автори розглядають тактичний прийом як своєрідну наукову рекомендацію (О. М. Васильєв). Інші визначають його як спосіб дії чи лінію поведінки (Р. С. Бєлкін). У визначенні поняття тактичного прийому необхідно вказувати, що це саме спосіб дії. Підставою для цього є такі міркування:

1) визначення поняття тактичного прийому як наукової реко­мендації містить вказівку на джерело його формування, але не відбиває самої сутності прийому;

2) в етимологічному розумінні “прийом” означає “спосіб здій­снення чого-небудь”, рекомендація ж — це тільки порада, по­бажання;

3) спосіб передбачає практичну реалізацію прийому, тоді як ре­комендація існує лише абстрактно.

Тактичним прийомом може виступати не будь-який, а лише найбільш раціональний і ефективний спосіб здійснення процесу­альної дії у певних обставинах його реалізації. Раціональність і ефективність способу дії (тактичного прийому) є його істотними ознаками. Разом з тим зазначені ознаки ще не дозволяють відокре­мити тактичний прийом від інших способів дії (організаційних, підготовчих, технічних та ін.).

Відокремлення тактичного прийому від інших способів дії криється в його психологічній сутності, особливостях психологіч­ного механізму його реалізації. Такий механізм реалізації тактич­ного прийому припускає: 1) його психологічну спрямованість, пов'язану з викриттям неправди, актуалізацією забутого, відтво­ренням події, що трапилася, знаходженням прихованого тощо; 2) без­посередню чи опосередковану взаємодію між слідчим (суддею) і його респондентами; 3) психологічний ефект від використання прийому (що пов'язано з одержанням об'єктивних показань, ви­криттям слідів і знарядь злочину, встановленням місцеперебуван­ня тайника тощо).

Визначення поняття тактичного прийому передбачає урахуван­ня і такої його ознаки, як ситуаційна обумовленість. Слідча ситу­ація справляє чималий вплив як на обрання тактичних прийомів, так і на доцільність їх застосування в тих чи інших умовах.

З урахуванням сказаного тактичний прийом можна визначити як спосіб здійснення про­цесуальної дії, спрямований на досягнення її конкретної мети, заснований на психологічному механізмі його реалізації, і най­більш раціональний і ефективний у певних ситуаціях.

Тактичний прийом виконуватиме свої функції тільки в тому разі, якщо він відповідатиме низці вимог. До їх числа відносяться: 1) за­конність; 2) етичність; 3) науковість; 4) вибірковість; 5)пізнавальна цінність.

Законність як принцип застосування тактичних прийомів поля­гає в тому, що за своїм характером, змістом і цілеспрямованістю ці прийоми повинні повністю відповідати духу і букві закону. Тактич­ний прийом може застосовуватися лише в рамках тих слідчих і су­дових дій, порядок здійснення яких визначений кримінально-про­цесуальним законом. Відповідність тактичного прийому вимогам законності означає також й те, що він не може суперечити закону. Так, у процесі провадження такої слідчої дії, як пред'явлення для впізнання, способом дії, що порушує вимоги закону, може бути пред'явлення осіб або предметів серед меншого числа, що вказане в нормі закону (ст.ст. 174, 175 Кримінально-процесуального кодек­су України (далі — КПК)). Такі дії не можна визнати тактичним прийомом, що відповідає вимозі законності.

Допустимість тактичного прийому пов'язана не тільки з його законністю, а й з етичністю. Етичність тактичних прийомів поля­гає в тому, що вони не можуть містити в собі елементів неправди­вої інформації, уведення особи в оману, вчинення такого впливу на психіку людини, що потягне за собою негативні наслідки. Недопу­стимими є тактичні прийоми, засновані на насильстві, погрозах, обмані, використанні аморальних спонукань, культурної відста­лості, релігійних упереджень тощо.

Важливою вимогою, що ставиться до тактичних прийомів, є їх науковість, під якою розуміють відповідність прийому науковим даним, що лежать в основі його формування. Розробка тактичних прийомів грунтується на даних різних наук — психології, логіки, педагогіки, лінгвістики, кібернетики та ін. Проте вимога науко­вості не вичерпується цим. Вона перш за все визначає природу так­тичного прийому. Наукова обгрунтованість передбачає: 1) нау­ковість прийому за джерелом його походження; 2) відповідність прийому сучасному стану науки; 3) можливість наукового передба­чення результатів використання прийому.

Наступною вимогою до тактичних прийомів виступає їх вибір­ковість як спроможність вирішувати тактичні завдання в певних ситу­аціях. Ситуативний характер прийомів, їх залежність від обставин, що виникають у ході провадження попереднього чи судового слідства в цілому або при проведенні окремих слідчих (судових) дій, обумовлює необхідність опрацювання найрізноманітніших тактичних прийомів.

Вимогою до тактичного прийому є й його пізнавальна цінність. Тактичні прийоми за своїм призначенням і спрямованістю сприя­ють пізнанню, переслідують мету одержати доказову інформацію (знайти сліди чи знаряддя злочину, одержати показання від свідка чи обвинуваченого, встановити особу злочинця чи жертви тощо).

Важливою проблемою в криміналістичній тактиці є визначен­ня характеру взаємозв'язку і розмежування тактичних прийомів та процесуального порядку провадження слідчих і судових дій. З цьо­го приводу в юридичній літературі висловлені дві протилежні точ­ки зору. Прибічники однієї з них (Р. С. Бєлкін) вважають, що у кримінально-процесуальному законі можуть міститися тактичні прийоми. Вони зазначають, що тактичний прийом, який став нор­мою закону, не втрачає свого криміналістичного змісту. Інші кри­міналісти (В. О. Коновалова) стверджують, що у кримінально-про­цесуальному законі не можуть міститися ніякі тактичні рекомен­дації чи прийоми.

На наш погляд, у кримінально-процесуальному законі не можуть міститися тактичні прийоми, бо, по-перше, тактичний прийом Грун­тується на процесуальних нормах і не повинен суперечити їм; по-друге, процесуальна норма, навіть альтернативна, не може бути тактичним прийомом через те, що вона має розпорядчий або обо­в'язковий характер у певних межах; по-третє, тактичний прийом є більш гнучким, його застосування визначається ситуаційною обу­мовленістю, яку законодавець у деталях передбачити не може, а може представити та приписати тільки загальний процесуальний порядок; по-четверте, тактичний прийом не може бути застосований в “усіх випадках” — лише при певних умовах, обставинах, відпові­дних ситуаціях його застосування буде оптимальним.