2. Тактичний прийом як елемент криміналістичної тактики : Криміналістична тактика и методика розслідування злочинів - Шепітько : Книги по праву, правоведение

2. Тактичний прийом як елемент криміналістичної тактики

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 
РЕКЛАМА
<

Тактичний прийом є основним елементом криміналістичної тактики. В юридичній літературі визначення поняття тактичного прийому до цього часу є спірним, що викликає неоднозначне його розуміння і тлумачення.

У криміналістиці існують два основних напрямки у поглядах на сутність тактичного прийому. Одні автори розглядають тактичний прийом як своєрідну наукову рекомендацію (О. М. Васильєв). Інші визначають його як спосіб дії чи лінію поведінки (Р. С. Бєлкін). У визначенні поняття тактичного прийому необхідно вказувати, що це саме спосіб дії. Підставою для цього є такі міркування:

1) визначення поняття тактичного прийому як наукової реко­мендації містить вказівку на джерело його формування, але не відбиває самої сутності прийому;

2) в етимологічному розумінні “прийом” означає “спосіб здій­снення чого-небудь”, рекомендація ж — це тільки порада, по­бажання;

3) спосіб передбачає практичну реалізацію прийому, тоді як ре­комендація існує лише абстрактно.

Тактичним прийомом може виступати не будь-який, а лише найбільш раціональний і ефективний спосіб здійснення процесу­альної дії у певних обставинах його реалізації. Раціональність і ефективність способу дії (тактичного прийому) є його істотними ознаками. Разом з тим зазначені ознаки ще не дозволяють відокре­мити тактичний прийом від інших способів дії (організаційних, підготовчих, технічних та ін.).

Відокремлення тактичного прийому від інших способів дії криється в його психологічній сутності, особливостях психологіч­ного механізму його реалізації. Такий механізм реалізації тактич­ного прийому припускає: 1) його психологічну спрямованість, пов'язану з викриттям неправди, актуалізацією забутого, відтво­ренням події, що трапилася, знаходженням прихованого тощо; 2) без­посередню чи опосередковану взаємодію між слідчим (суддею) і його респондентами; 3) психологічний ефект від використання прийому (що пов'язано з одержанням об'єктивних показань, ви­криттям слідів і знарядь злочину, встановленням місцеперебуван­ня тайника тощо).

Визначення поняття тактичного прийому передбачає урахуван­ня і такої його ознаки, як ситуаційна обумовленість. Слідча ситу­ація справляє чималий вплив як на обрання тактичних прийомів, так і на доцільність їх застосування в тих чи інших умовах.

З урахуванням сказаного тактичний прийом можна визначити як спосіб здійснення про­цесуальної дії, спрямований на досягнення її конкретної мети, заснований на психологічному механізмі його реалізації, і най­більш раціональний і ефективний у певних ситуаціях.

Тактичний прийом виконуватиме свої функції тільки в тому разі, якщо він відповідатиме низці вимог. До їх числа відносяться: 1) за­конність; 2) етичність; 3) науковість; 4) вибірковість; 5)пізнавальна цінність.

Законність як принцип застосування тактичних прийомів поля­гає в тому, що за своїм характером, змістом і цілеспрямованістю ці прийоми повинні повністю відповідати духу і букві закону. Тактич­ний прийом може застосовуватися лише в рамках тих слідчих і су­дових дій, порядок здійснення яких визначений кримінально-про­цесуальним законом. Відповідність тактичного прийому вимогам законності означає також й те, що він не може суперечити закону. Так, у процесі провадження такої слідчої дії, як пред'явлення для впізнання, способом дії, що порушує вимоги закону, може бути пред'явлення осіб або предметів серед меншого числа, що вказане в нормі закону (ст.ст. 174, 175 Кримінально-процесуального кодек­су України (далі — КПК)). Такі дії не можна визнати тактичним прийомом, що відповідає вимозі законності.

Допустимість тактичного прийому пов'язана не тільки з його законністю, а й з етичністю. Етичність тактичних прийомів поля­гає в тому, що вони не можуть містити в собі елементів неправди­вої інформації, уведення особи в оману, вчинення такого впливу на психіку людини, що потягне за собою негативні наслідки. Недопу­стимими є тактичні прийоми, засновані на насильстві, погрозах, обмані, використанні аморальних спонукань, культурної відста­лості, релігійних упереджень тощо.

Важливою вимогою, що ставиться до тактичних прийомів, є їх науковість, під якою розуміють відповідність прийому науковим даним, що лежать в основі його формування. Розробка тактичних прийомів грунтується на даних різних наук — психології, логіки, педагогіки, лінгвістики, кібернетики та ін. Проте вимога науко­вості не вичерпується цим. Вона перш за все визначає природу так­тичного прийому. Наукова обгрунтованість передбачає: 1) нау­ковість прийому за джерелом його походження; 2) відповідність прийому сучасному стану науки; 3) можливість наукового передба­чення результатів використання прийому.

Наступною вимогою до тактичних прийомів виступає їх вибір­ковість як спроможність вирішувати тактичні завдання в певних ситу­аціях. Ситуативний характер прийомів, їх залежність від обставин, що виникають у ході провадження попереднього чи судового слідства в цілому або при проведенні окремих слідчих (судових) дій, обумовлює необхідність опрацювання найрізноманітніших тактичних прийомів.

Вимогою до тактичного прийому є й його пізнавальна цінність. Тактичні прийоми за своїм призначенням і спрямованістю сприя­ють пізнанню, переслідують мету одержати доказову інформацію (знайти сліди чи знаряддя злочину, одержати показання від свідка чи обвинуваченого, встановити особу злочинця чи жертви тощо).

Важливою проблемою в криміналістичній тактиці є визначен­ня характеру взаємозв'язку і розмежування тактичних прийомів та процесуального порядку провадження слідчих і судових дій. З цьо­го приводу в юридичній літературі висловлені дві протилежні точ­ки зору. Прибічники однієї з них (Р. С. Бєлкін) вважають, що у кримінально-процесуальному законі можуть міститися тактичні прийоми. Вони зазначають, що тактичний прийом, який став нор­мою закону, не втрачає свого криміналістичного змісту. Інші кри­міналісти (В. О. Коновалова) стверджують, що у кримінально-про­цесуальному законі не можуть міститися ніякі тактичні рекомен­дації чи прийоми.

На наш погляд, у кримінально-процесуальному законі не можуть міститися тактичні прийоми, бо, по-перше, тактичний прийом Грун­тується на процесуальних нормах і не повинен суперечити їм; по-друге, процесуальна норма, навіть альтернативна, не може бути тактичним прийомом через те, що вона має розпорядчий або обо­в'язковий характер у певних межах; по-третє, тактичний прийом є більш гнучким, його застосування визначається ситуаційною обу­мовленістю, яку законодавець у деталях передбачити не може, а може представити та приписати тільки загальний процесуальний порядок; по-четверте, тактичний прийом не може бути застосований в “усіх випадках” — лише при певних умовах, обставинах, відпові­дних ситуаціях його застосування буде оптимальним.


<