§ 7. Викриття неправди в показаннях : Криміналістична тактика и методика розслідування злочинів - Шепітько : Книги по праву, правоведение

Популярное за неделю

Кубики популярных брендов по отличным ценам. Доставим завтра, выбирайте
epos-ural.ru
adhdportal.com

§ 7. Викриття неправди в показаннях

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 
РЕКЛАМА
<

У ході допиту свідків (потерпілих) або обвинувачених (підозрюваних) в їх показаннях можливе виникнення перекручень, які є на­слідком свідомої неправди. Попередження, виявлення та усунення     \ таких перекручень є важливим завданням слідчого при допиті.

Практичне значення мають запропоновані у криміналістичній літературі критерії відповідності показань допитуваного дійсності. Зокрема, такі критерії включають: 1) компетентність допитувано­го (коли характер його показань, його особливості дозволяють зробити висновок про те, що він не здатний вигадати повідомлене);

2) його непоінформованість (незнання допитуваним тих обставин, які мали бути відомі і не могли бути забутими, якщо його показан­ня є вірними); 3) рівень мовлення допитуваного (відповідність мов­них особливостей показань його культурному рівню, професійній належності, лексичному запасу); 4) унікальність показань (якщо повідомлення має свою індивідуальність, то більш обґрунтовано вважати його правдивим); 5) емоційна насиченість показань (прав­диві показання мають порівняно більшу кількість суто особистих, емоційних моментів, посилань і вказівок на переживання); 6) кри­терій невідповідностей (сумлінний допитуваний описує фрагменти і деталі події, не завжди і не в усьому узгоджує їх між собою; допи­туваний, який повідомляє неправду, робить спроби усунути невідпо­відності). Запропоновані критерії мають орієнтуючий характер.

У криміналістичній теорії зазначається необхідність спостере­ження в процесі допиту за поведінкою обвинуваченого або свідка та його психофізіологічними реакціями. Виявити неправду у показан­нях таке спостереження не дозволяє, однак воно реєструє зовнішні прояви, які відбивають динаміку стану допитуваного у ході допи­ту, різне реагування на те чи інше запитання або пред'явлений до­каз. Ці зовнішні прояви не мають доказового значення, виконують орієнтуючу функцію.

У процесі попередньої оцінки показань можливо виявлення не­гативних обставин, які при допиті можуть виступати у двох фор­мах: а) відсутності у показаннях допитуваного даних, які повинні мати місце; б) наявності у показаннях даних, яких не повинно бути. Так, у разі наявності даних, яких не повинно бути, негативні обста­вини при допиті можуть проявлятися у вигляді обмовок та винної поінформованості допитуваного. Значення негативних обставин у допиті полягає в тому, що вони виступають специфічними сигна­лами неправди у показаннях і потребують використання відповід­них тактичних прийомів.

Виявлення неправди у показаннях обвинувачених або свідків передбачає їх попереднє дослідження шляхом зіставлення таких показань з різними даними, які є у розпорядженні слідчого (зістав­лення окремих елементів у показаннях допитуваних, зіставлення з показаннями інших осіб тощо).

Повідомлення неправди свідками чи обвинуваченими — це вольовий і свідомий акт, спрямований на перекручення істини.

Отже, для запобігання і встановлення неправди слідчий повинен знати її можливі мотиви. Засобами усунення мотивів неправди при допиті є тактичні прийоми, розроблені на підставі методу переко­нання. Таким чином неправда може бути відвернута на стадії вста­новлення психологічного контакту з допитуваним. Використання тактичних прийомів, спрямованих на встановлення психологічного контакту, сприяє побудові безконфліктної ситуації допиту і одер­жанню правдивих показань. Проте усунути мотиви неправди і одер­жати об'єктивні показання за допомогою даної системи прийомів не завжди можливо.

Побудова системи тактичних прийомів, спрямованої на викрит­тя неправди в показаннях допитуваного, передбачає необхідність урахування його процесуального становища та форми неправди­вого повідомлення. Можна виділити шість підсистем, характерних для допиту обвинуваченого (підозрюваного), які мають таку спря­мованість:

викриття неправди при повному запереченні обвинуваченим своєї вини і висуненні ним своєї версії;

2)викриття неправ­ди у ситуації часткового визнання обвинуваченим своєї вини;

3)подолання замовчування обвинуваченим фактів, які інтересу­ють органи розслідування;

4)викриття неправдивої заяви про алібі;

встановлення обмови;

6) встановлення самообмови.

Кожна з названих підсистем включає комплекс найбільш до­цільних тактичних прийомів. Наприклад, підсистема тактичних прийомів, спрямована на викриття неправдивої заяви про алібі, перед­бачає:

а) постановку деталізуючих запитань щодо перебування до­питуваного у вказаному місці;

б) постановку контрольних запи­тань щодо фактів, точно встановлених у справі;

в) оголошення фрагментів показань осіб, на яких послався обвинувачений (підоз­рюваний), стосовно суперечностей, що виникли;

г) оголошення показань осіб, які спростовують заяву про алібі;

г) пред'явлення доказів, які підтверджують перебування допитуваного у місці вчи­нення злочину;

д) оголошення висновку експерта, результатів ок­ремих слідчих дій, які свідчать про можливість перебування допи­туваного на місці злочину.

Розглянемо функціональне призначення і ефективність окремих тактичних прийомів цієї підсистеми в ході її використання. Так, при розслідуванні квартирної крадіжки як підозрюваний був допи­таний Г., який мешкав у сусідньому будинку. На допиті Г. заявив, що він нічого не знає про вчинений злочин, бо тоді, коли сталася крадіжка, він перебував у спортивному таборі за містом. Тактика викриття неправди була заснована на використанні групи тактич­них прийомів допиту. Зокрема, слідчий поставив деталізуючі запи­тання щодо тих заходів, які проходили у таборі в той час, коли була вчинена крадіжка (такими заходами були відвідування басейну і обід). Відносно відвідування басейну допитуваному були постав­лені такі запитання: Чи відвідував Г. басейн? Коли він прийшов туди? Чи організовано проходило плавання? Хто керував спорт­сменами? З ким він спілкувався? Про що вони розмовляли? Як дов­го він там пробув? З ким він покинув басейн? Відносно обіду: Чи ходив Г. на обід? Чи не було спізнення з приготуванням їжі? Що було подано на обід? За яким столом він сидів? Хто обідав з ним за одним столом? Про що вони говорили? Хто першим вийшов з-за столу? Після фіксації відповідей допитуваного слідчий оголосив показання К. і С., на яких посилався підозрюваний Г., як осіб, що можуть підтвердити його дані. Хоча у цілому ці показання підтверджували факт присутності Г. і в басейні, і на обіді, але в деталях їх показання мали істотні розбіжності. Слідчим були оголошені ті фрагменти показань, які суперечили показанням Г. Підозрюваний пояснив їх наявність тим, що “ніхто не ставив за мету запам'ятати нікому не потрібні дрібниці”.

Наступним тактичним прийомом, використаним у допиті, було оголошення показань вихователя табору В., який шукав Г. близь­ко 12-ї години на території табору в той день і не міг знайти його, а зустрівся з ним лише о 14-й годині.

Становить інтерес і прийом, заснований на результатах огляду місця події. Так, попередньо у допитуваного було з'ясовано, що він ніколи не заходив до квартири, де було вчинено злочин, а після цього слідчий повідомив йому про виявлені в процесі огляду місця події сліди рук Г., роз'яснив їх значення.

Таким чином, тільки використання всього комплексу тактич­них прийомів підсистеми сприяло спростуванню заяви про алібі і одержанню правдивих показань про обставини вчиненого злочину.


<