§ 2. Процес формування показань : Криміналістична тактика и методика розслідування злочинів - Шепітько : Книги по праву, правоведение

Популярное за неделю

adhdportal.com
загрузка...

§ 2. Процес формування показань

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 
РЕКЛАМА
<

Сприйняття, запам'ятовування, відтворення є взаємопов'язани­ми етапами формування показань. Правильне розуміння цих про­цесів сприяє ефективному застосуванню тактичних прийомів допиту, правильній оцінці показань.

Першим етапом у формуванні показань є сприйняття. Сприй­няття — це не тільки сума відчуттів, але й діяльність мислення. Відчуття є суб'єктивним за змістом, джерелом, а тому відчуття і сприйняття певним чином залежать від розвитку нервової системи, стану організму в цілому, рівня розвитку людини.

Сприйняття має різноманітні відтінки і характер залежно від  і    г особи сприймаючого (емоційного ставлення, інтересу до того, що сприймається, спрямованості уваги). До чинників, які в той чи інший спосіб впливають на сприйняття, його емоційне забарвлення, і належить темперамент. Правильність сприйняття залежить від суб'­єктивних і об'єктивних чинників: суб'єктивні — це стан органів відчуття людини, її суб'єктивна можливість правильно сприйняти, а об'єктивні — умови сприйняття, погода, освітлення, тривалість події, за якою спостерігають, тощо.

Розглядаючи об'єктивні чинники, що впливають на правиль­ність сприйняття, не можна відокремити їх від суб'єктивних особли­востей особи, яка “забарвлює” сприйняття. До таких особливостей належать спрямованість сприйняття та його емоційність. Спрямо­ваність сприйняття залежить від того, було воно навмисним чи ні. Ненавмисне сприйняття характеризується тим, що людина не го­тується попередньо до нього, воно виникає раптово і триває, доки діє відповідний подразник. Навмисне ж сприйняття характери­зується цілеспрямованістю, а тому є повнішим і пов'язане з так званою професійною увагою. Сприйняття особою предметів чи явищ, пов'язаних з її професією, часто є більш правильним і містить найменший відсоток помилок.

Другим етапом формування показань є запам'ятовування, як здатність утворювати умовні зв'язки, зберігати і відновлювати їх сліди. Як і сприйняття, воно має вибірковий характер. Людина запам'ятовує не все, що сприймає, а тільки те, що викликає в неї глибокі переживання чи має якесь істотне значення.

Експерименти з перевірки пам'яті свідчать про те, що вона з часом може перекручувати сприйняту подію. Повну розповідь про те, що спостерігалося, можна одержати тоді, коли свідок допи­тується через найкоротший від події проміжок часу.

У слідчій практиці переважно зустрічаються показання осіб, які не ставили собі за мету обов'язково запам'ятовувати факти для ви­кладу їх потім на допиті. Цією обставиною і визначаються склад­ність відтворення зафіксованого, уривчастість, неповнота відомостей і деталей події.                                             

Так, очевидець дорожньо-транспортної події часто обмежує свою увагу фактами, які найсильніше впливають на його психіку. Наприклад, свідок — очевидець наїзду автомашини на велосипе­диста — показав, що він не запам'ятав ні обставин наїзду, ні зовні­шнього вигляду автомашини. Він запам'ятав тільки, як з неї на велосипедиста упав ящик (ящик, падаючи, вдарив велосипедиста залізним кутом, перевертаючись, вдарив ще раз і придавив його, розтрощивши голову і плече). Свідок зосередив увагу на потерпі­лому, а тому його показання в цій частині виявилися найповніши­ми. Спрямованість уваги в цьому разі сприяла кращому запам'ято­вуванню окремих обставин.

Дослідження мимовільного запам'ятовування, як і досвід прове­дення допитів, свідчить про те, що особи запам'ятовують не тільки те, що справляє яскраве враження, а й фонові обставини, на які не спрямована безпосередня увага. Тут доцільно застосовувати так­тичні прийоми допиту з використанням асоціативних зв'язків. До них належать:

а) постановка додаткових запитань, заснованих на аналізі показань осіб і використанні можливих асоціацій у допиту­ваного в момент спостереження події;

б)постановка нагадуючих запитань (витяги з показань допитуваного чи відомостей з інших матеріалів справи з метою відновлення в пам'яті обставин спос­тереженої події);

в) пред'явлення в ході допиту речових доказів;

г) допит на місці події.

Третім етапом формування показань є відтворення сприйнято­го. Воно залежить від низки умов, у тому числі фізичного і психіч­ного стану особи в момент відтворення. Особливого значення тут набуває здатність особи висловлювати свої думки. Ця здатність у кожної людини є індивідуальною і залежить від її культурного рів­ня, інтелекту, словникового запасу. Тут значну роль відіграють вислови, які використовує слідчий при допиті, окремі фрази, сло­ва, формулювання запитань.

У психології відомі два типи відтворення: а) вільне відтворен­ня смислового змісту з відхиленням від форми; б) відтворення зміс­ту із збереженням його форми. Цей поділ важливо встановити в показаннях з метою їх правильної оцінки і визначення тактики до­питу. Так, відтворення змісту із збереженням форми виявляється в детальному і послідовному викладі події, без виділення її головних і другорядних рис. Відтворення ж змісту без форми полягає у вик­ладі суті події.


<