§ 3. Вчення про криміналістичну версію : Криміналістична тактика и методика розслідування злочинів - Шепітько : Книги по праву, правоведение

§ 3. Вчення про криміналістичну версію

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 
РЕКЛАМА
<

Пізнання — це діяльність, метою якої є отримання істинного знання про будь-який об'єкт. Розслідування злочинів має пізна­вальний характер. Його специфіка полягає в тому, що пізнання у цій сфері людської діяльності здійснюється у формі доказування.

Збирання доказів здійснюється через проведення слідчих дій, а дослідження і оцінка доказів полягають у з'ясуванні змісту, відомостей про факти, перевірку цих відомостей, встановлення їх вірогідності.

Своєрідність процесу пізнання при розслідуванні злочинів по­лягає насамперед у тому, що предметом його є суспільне небезпечні і протиправні вчинки, а їх дослідження у більшості випадків усклад­нюється відсутністю повної картини вчинення злочину. У розпо­рядженні слідчого є тільки окремі сліди, аналізуючи які він пови­нен відновити картину події у всій її складності. Розумова і проце­суальна діяльність слідчого відбувається в умовах, коли не відомі природні причинні зв'язки, знищені або замасковані сліди, зв'я­зок між речами і подіями нерідко постає у перекрученому вигляді, сутність явищ у деяких випадках є викривленою. Це й визначає характер пізнавальної діяльності слідчого.

Змістом пізнання при розслідуванні злочинів є розумова діяль­ність, яка базується на загальних законах мислення. Формою ж, у якій здійснюється пізнання у даній конкретній галузі, є специфіч­на діяльність, що визначається кримінально-процесуальним зако­ном, який регулює процес збирання доказів.

За своєю гносеологічною природою пізнання при розслідуванні злочинів тотожне пізнанню взагалі. Пізнання у процесі розсліду­вання відповідає загальним законам гносеології.

Чуттєвий ступінь пізнання у галузі розслідування злочинів не носить такого безпосереднього характеру, як у галузях знань, що мають своїм предметом фізичні, хімічні, біологічні явища. Про без­посереднє сприйняття тут можна говорити тільки стосовно резуль­татів події, що відбулася, які виступають у вигляді слідів злочину в широкому розумінні цього слова. До таких слідів належать як слі­ди у буквальному розумінні — сліди рук, ніг, знарядь злому, тран­спорту, так і сліди, виражені в інших формах: показання свідків, обвинувачених та ін. Але й така обмежена безпосередність сприйнят­тя події злочину створює необхідні передумови для її пізнання.

Процес пізнання у розслідуванні здійснюється за допомогою категорій аналізу і синтезу, причини і наслідку, сутності і явища, тотожності і відмінності та ін. Застосування їх у кожній галузі знання має особливості, які визначаються співвідношенням загально­го діалектичного методу і спеціальних методів окремих наук.

Діалектичні категорії аналізу і синтезу, сутності і явища у про­цесі пізнання при розслідуванні злочинів набувають своєї специфі­ки. Зокрема, аналіз у процесі розслідування виступає в різних фор­мах, залежно від того. які функції він виконує. Аналіз події злочину по її слідах, що проводиться при огляді місця події, виступає як умов­не, розумове розчленування, відокремлений розгляд обстановки, обставин, слідів та ін. Аналіз при підготовці і проведенні допиту полягає у вивченні конкретних матеріалів, які є у розпорядженні слід­чого, формуванні питань, визначенні тактичної лінії допиту та ін.

Специфіка застосування категорії сутності і явища при пізнанні у галузі розслідування також визначається предметом досліджен­ня. Сутність окремих явищ, що є результатом злочинної дії, не тіль­ки не виступає на поверхні, а й маскується, постає у перекручено­му вигляді, старанно вуалюється. Такі труднощі у пізнанні сутності окремих явищ при розслідуванні мають місце у випадках, коли слі­ди злочину приховані, обстановка події злочину інсценована.

Найчастіше на початковому етапі слідчий має (більший чи мен­ший) комплекс даних, що характеризують результати злочинної дії. Ці дані виступають як наслідок певних причин, встановити які і входить до завдання слідчого.

Однією з особливостей пізнавального процесу при розсліду­ванні злочину є встановлення істини, тобто з'ясування усіх обста­вин злочинної події. Встановлення об'єктивної істини відбуваєть­ся шляхом побудови слідчих версій різного роду і значущості.

Однією з форм пізнання невідомого є гіпотеза. За своєю приро­дою версії с різновидом гіпотез. На відміну від наукових гіпотез вер­сії не мають на меті створення наукових теорій, а їх перевірка здій­снюється у термін, встановлений для розслідування.

Версія — обґрунтоване припущення про наявність і обстави­ни розслідуваної події, про дії конкретних осіб і наявність у цих діях складу певного злочину.

Роль версій у пізнанні в процесі розслідування надзвичайно ве­лика. У зв'язку з цим існують дві проблеми, вирішення яких визна­чає ефективність розслідування, досягнення об'єктивної істини.

Перша проблема — пізнавальна роль версії, її функція як мето­ду пізнання у конкретній галузі, якою є судочинство.

Друга проблема — методи побудови версій у різних ситуаціях розслідування: а) при обмеженні доказової інформації; б) при від­сутності доказової інформації; в) при її значному обсязі.

Пізнавальна функція версії полягає: а) у систематизації доказо­вого матеріалу; б) його аналізі; в) обгрунтованому висуненні при­пущення, яке визначає найбільш швидкий і ефективний шлях вста­новлення істини.

Методами побудови версій є їх логічні основи — індуктивний метод, дедуктивний метод, аналогії. Побудова слідчих версій прохо­дить такі етапи:

1) аналіз фактичного матеріалу;

2) висловлення припущення (саме версії);

3) виведення наслідків версії;

4) перевірка виведених наслідків (у цьому разі підтверджується

або спростовується слідча версія).

Розглянемо етапи формування версій на прикладі з слідчої практики. До прокуратури надійшло повідомлення про те, що на окраїні міста знайдено труп жінки. В результаті огляду місця події було вста­новлено: напівзанурений у яму з водою труп молодої жінки, сліди тачки, які не доходять до ями і обриваються за два метра від неї. Інших слідів не виявлено. При огляді трупа поза і стан одягу приве­ли слідчого до думки про те, що мало місце зґвалтування. Однак це припущення відпало при судово-медичному дослідженні трупа, у процесі якого експерт встановив, що потерпіла перебувала на вось­мому місяці вагітності і була спроба перервати вагітність шляхом механічного втручання. В результаті судово-медичного дослідження слідчий одержав певну сукупність фактів, які дозволили зробити деякі висновки. На цей час була з'ясована особа потерпілої і встанов­лено, що вона була незаміжня, тяжілася своєю вагітністю і неодноразово висловлювала бажання звернутися до послуг “тітки Ганни”.

Аналізуючи ці дані, слідчий висунув версію: під час проведення аборту сталася смерть і особа, яка вчинила злочин, бажаючи приховати скоєне, вивезла труп до місця, де його було виявлено. Після того як слідчий висунув таку версію, він став теоретично ви­удити з неї необхідні наслідки. До них належали такі:

1) місцем проведення аборту була квартира “тітки Ганни”;

2) у квартирі можуть бути виявлені сліди злочину і речі потер­пілої;

3) у “тітки Ганни” повинна бути тачка, на якій тіло потерпілої було перевезено до місця його виявлення;

4) до злочину причетні інші особи, які допомагали “тітці Ганні”

у транспортуванні тіла.

Перевірка названих наслідків провадженням слідчих дій — огляду та обшуку будинку, проведенням експертиз — підтвердила правильність висунутої версії.

Слідча версія у її закінченому вигляді завжди є наслідком індукції або дедукції. Індуктивні висновки — умовивід від окремого до загального — найчастіше застосовуються у випадках, коли слідча версія випливає з аналізу доказів, виявлених при провадженні ок­ремих слідчих дій. Тоді від встановлення окремих причин поход­ження доказів шляхом індуктивного мислення слідчий приходить до загального припущення про характер і причини події злочину. Індукція у цьому разі може бути неповною (при умовиводі дослід­жуються не всі факти, явища, а лише їх частина) або повною, яка передбачає висновки, що ґрунтуються на знанні необхідних ознак і причинних зв'язків подій, фактів, явищ. Так, від окремих доказів шляхом аналізу і розгляду їх у взаємозв'язку слідчий приходить де загального висновку про причетність суб'єкта до злочину.

При використанні методу індукції у процесі побудови версії слідчий повинен передбачати помилки, які можуть виникнути  процесі індуктивного умовиводу. До них належать помилки не вірного висновку як результат помилкових посилань і висновків “після цього — значить внаслідок цього”.

Такого роду помилки можуть призвести не тільки до неправильної побудови версій, а й до невірного визначення шляхів розслідування злочину. Логічна помилка “поспішності узагальнення” полягає тому, що висновок від окремого до загального ґрунтується не на повному і всебічному аналізі необхідних причинних зв'язків, до висновків слідчий приходить, виходячи з вивчення частини ознак. У практиці розслідування такі помилки зустрічаються при конструюванні версії коли в процесі аналізу слідчий не враховує певні чинники.

Побудова версій дедуктивним шляхом передбачає як початковий момент загальні положення, встановлені у процесі розслідування злочину. Дедуктивний метод може мати місце при явно недостатній кількості виявлених по справі доказів. У цьому випадку пр побудові версій виходять не з аналізу певних доказів, а із загального припущення. Так, при розслідуванні пожежі у будинку суду слідів підпалу не було встановлено. В результаті огляду був виявлений обвуглений труп сторожа суду та залишки напівобгорілих Кримінальних справ у шафах канцелярії. Слідчий міг будувати такі версії

1) підпал вчинений з метою знищення кримінальної справи;

2) підпал вчинений з метою помсти судді;

3) підпал вчинений з метою вбивства сторожа з будь-яких сп нукань;

4) пожежа виникла через несправність електропроводки.

Тут всі названі версії ґрунтуються не на конкретних доказах виявлених по справі, а на загальних положеннях методики розслідування пожеж, яка на підставі наукового аналізу і узагальнення досвіду слідчої практики рекомендує перелік можливих (типових) версій при розслідуванні злочинів цієї категорії.

При схожій ситуації події злочину або окремих його обставин зі злочинами, які раніше розслідувалися, слідчі версії можуть ви­никати за аналогією. Висунення слідчих версій за аналогією може привести до позитивних результатів при розслідуванні злочинів.

Джерелами аналогії при конструюванні версій можуть бути:

1) оперативні та слідчі дані щодо складу та методів вчинення розкритих злочинів;

2) оперативні та слідчі матеріали щодо однотипних нерозкритих злочинів;

3) загальні теоретичні положення, які грунтуються на узагаль­ненні слідчої практики і дозволяють намітити певну кількість версій щодо конкретної категорії злочинів;

4) теоретичні узагальнення та власний досвід слідчого у розк­ритті злочинів.

У процесі конструювання слідчих версій за аналогією велико­го значення набуває аналіз способу вчинення злочину, оскільки він містить найбільш виразні сторони злочину.

Криміналістичні версії можуть бути класифіковані за двома підставами:

І) за обсягом понять версії поділяються на загальні (пояснюють зміст та сутність всієї події) та окремі (поясняють зміст окре­мих фактів).

. Різновидом загальних версій є типові версії, що відбивають видові ознаки злочину та найбільш типовий механізм події. Так, за наявності ознак крадіжки існують типові версії — кра­діжка чи інсценування; при виявленні пожежі — підпал, по­рушення правил пожежної безпеки; при виявленні трупа — вбивство, самогубство, нещасний випадок та ін.;

2) за сферою використання версії підрозділяються на слідчі, оперативно-розшукові, судові та експертні. Ці версії, як правило, взаємопов'язані і можуть випливати одна з другої. Так, слідча версія може випливати з експертної, оперативно-розшукова — з слідчої і навпаки. Ілюстрацією цього положення може бути такий приклад. У дворі будинку пізно ввечері був знайдений труп чоловіка. При його огляді судово-медичний експерт звер­нув увагу на факти крепітації і висловив припущення про пад­іння чоловіка з висоти. Огляд під'їздів поблизу дозволив вияви­ти в одному з них на вікні горища нитки, схожі на одяг потер­пілого. Обшук у квартирі 5-го поверху (сліди ніг вели туди) і огляд дозволили встановити, що злочин був вчинений саме там. Молоді люди пиячили і посварились, один вдарив другого по голові пляшкою з-під шампанського, після чого труп викину­ли з вікна горища, щоб приховати дійсну подію. Слідчі версії перевіряються у процесі розслідування по можли­вості одночасно (кожна версія має свої специфічні та спільні з інши­ми версіями питання). При вирішенні питань про послідовність слідчих дій важливо у першу чергу планувати первісні та невід­кладні слідчі дії, а потім дії, якими одночасно перевіряється кілька версій.


<