§ 2. Особливості криміналістичної характеристики і розслідування злочинів, вчинених шляхом кредитно-фінансових операцій

1. Криміналистична характеристика злочинів

В умовах формування ринкових відносин кредитно-фінансова діяльність повинна виконувати важливу функцію у сфері економі­ки. Особливу роль у цій діяльности відіграє одна з основних функцій банку — кредитування суб'єктів господарської діяльності й грома­дян. Крім банків кредиторами можуть виступати й інші кредитно-фінансові установи (фонди, асоціації, ломбарди та ін.).

Кредитно-банківська діяльність регулюється низкою законодав­чих актів, основу яких складає Закон України “Про банки і банківсь­ку діяльність”. Маючи великі можливості позитивного впливу на розвиток економіки, кредитна система в той же час відчуває на собі негативний вплив неврегульованості певних правових положень, недоліків кредитно-фінансових технологій, документообігу, недо­статнього рівня професіоналізму працівників кредитної галузі, а також існування можливості зловживань як з боку працівників кредитно-фінансових установ, так і позичальників. Вказані обста­вини загострюють криміногенну обстановку, сприяють зростанню злочинних посягань на кредитно-фінансові ресурси.

Норми КК про відповідальність за заволодіння майном шляхом обману чи зловживання довір'ям (ст.ст. 83, 143), деякі супутні посадові злочини (ст.ст. 165, 168, 172 та ін.) в умовах формування нових кредитних відносин виявилися недостатніми для криміналі­стичного захисту законних інтересів сторін у цих стосунках. Виник­ла необхідність доповнити КК нормами про відповідальність за злочини, що так чи інакше пов'язані з посяганнями на фінансові ресурси кредитних установ: ухилення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів (ст. 1482); фіктивне підприємництво (ст. 1484); шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 1485); прихо­вування банкрутства (ст. 1562); фіктивне банкрутство (ст. 1563). Із вказаних норм слід виділити ст. 1485 КК “Шахрайство з фінансо­вими ресурсами”, в якій особливо підкреслено спеціальний харак­тер складу злочину, що передбачає відповідальність за надання гро­мадянином — підприємцем або засновником чи власником суб'єк­та підприємницької діяльності, а також посадовою особою суб'єкта підприємницької діяльності завідомо неправдивої інформації дер­жавним органам, банкам або іншим кредиторам з метою одержан­ня субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків за відсутності ознак розкрадання.

Щодо криміналістичної характеристики кредитно-фінансових злочинів, доцільно виділити основні її елементи і розглянути їх на графічній моделі (рис. 20).

Дана схема може бути використана як базова модель для роз­гляду системи взаємозв'язку елементів криміналістичної характе­ристики інших злочинів, вчинених у галузі господарської діяльності. Особливістю криміналістичної характеристики даних злочинів є мета злочину і особа злочинця (ці два елементи графічно поєднані). Залежно від мети злочину посягання на фінансові ресурси можуть бути кваліфіковані або за ст. 1485 КК (при існуванні на момент об­ману мети обернення майна на користь винного або інших осіб), або за ст.ст. 83 чи 143 КК (стосовно приватного кредитного утворення).

З усіх елементів криміналістичної характеристики кредитно-фі­нансових злочинів необхідно особливо виділити способи їх вчинення.

Способи злочинів у кредитно-фінансовій сфері, що склалися в кримінальній практиці, можна класифікувати залежно від особи злочинця (кредитор, позичальник), який діє самостійно або в змові.

Першу групу складають способи посягань позичальника на фінансові ресурси кредитно-фінансових установ.

Спосіб 1. Громадянин-підприємець (який зареєстрований як підприємець за місцем проживання та має документи на здійснення підприємницької діяльності), власник, засновник, посадова особа підприємства-позичальника надають кредитно-фінансовій установі фіктивну інформацію (договір виконання робіт, послуг, постачання) з неіснуючим або фіктивно створеним суб'єктом господарювання (з внесенням свідомо фіктивних свідчень до техніко-економічного обґрунтування кредиту, з фальсифікованими даними балансу, на­данням фіктивних документів на майно, що віддано у заставу, та ін.) з метою одержання кредиту та його розкрадання. З метою при­ховання злочину винні особи вдаються до фіктивного банкрутства, ліквідації, реорганізації підприємства, надання підробних і фіктив­них документів тощо.

Спосіб 2. Громадянин-підприємець або засновник чи власник суб'єкта підприємницької діяльності, посадова особа суб'єкта під­приємницької діяльності надає свідомо фіктивну інформацію кре­дитно-фінансовій установі з метою одержання кредиту для його ви­користання в підприємницькій діяльності: купівлі основних засобів, сировини, матеріалів, різноманітної продукції, інвестування та ін.

Спосіб 3, Посадова особа, як правило державного підприєм­ства, організації, установи, філії та структурних підрозділів, одер­жавши законний пільговий грошовий кредит, використовує його не за призначенням, а шляхом передачі під відсотки комерційній структурі з відповідними штрафними санкціями. Одержувач кредиту використовує його в комерційному обігу.

Спосіб 4. Посадові особи (див. спосіб 3) підприємства, отримав­ши звичайний або пільговий кредит, переадресують його на свій розсуд певному контрагенту під виглядом відсутності можливості розрахуватися за одержаний кредит і надають право розрахунку за кредит комерційній організації. Варіант 1. Комерційна структура одержує за підприємство всю продукцію у постачальника, реалізує її за більш високою ринковою ціною, розраховуючись з банком за наданий підприємству кредит, різниця між ціною продажу про­дукції та сумою повернутого кредиту і відсотків по ньому матері­алізується та привласнюється посадовими особами підприємства та комерційною структурою. Варіант 2. Комерційна структура одер­жує за підприємство тільки частину продукції, але вже за ринковою ціною в розмірі кредиту і відсотків по ньому, реалізує одержану продукцію та розраховується за підприємство з банком за нада­ний кредит. При цьому у постачальника перебуває частина кре­дитних коштів, що є власністю підприємства, які: а) на прохан­ня посадових осіб підприємства перераховуються комерційній структурі для матеріалізації, при цьому товарно-матеріальні цін­ності привласнюються і на підприємстві не оприбутковуються; б) підприємство-постачальник видає у відповідності з передаточним актом продукцію, яка привласнюється і на підприємстві не оп­рибутковується; в) підприємство-постачальник видає у відпо­відності з передаточним актом продукцію, яка оприбутковується на підприємстві, привласнюється і знищується за фіктивними до­кументами.

Другу групу складають способи посягання працівників кредит­но-фінансових установ на фінансові ресурси, що зберігаються в цих установах на рахунках клієнтів.

Спосіб 5. Посадова особа кредитно-фінансової установи без повідомлення клієнта знімає кредитні грошові кошти з його розра­хункового рахунку (якщо кредитні кошти перебувають на розра­хунковому рахунку якийсь час без руху) і використовують в інте­ресах банку. Частіше за все ця операція відбувається, коли банк у результаті невдалих операцій потрапляє в скрутне фінансове ста­новище. Коли виникає необхідність у перерахуванні коштів, пра­цівники кредитно-фінансових установ вживають заходів щодо приховання зловживань: знімають грошові кошти в необхідній кількості з рахунку іншого клієнта або відтягують строк перера­хування під приводом того, що: установа перебуває на картотеці; вичерпано щоденну можливість перерахування коштів; були не­вірно оформлені платіжні документи та ін.

Спосіб 6. Посадові особи кредитно-фінансових установ без повідомлення клієнта знімають кредитні кошти з його рахунку для використання в комерційному обігу шляхом: надання кредиту іншим підприємствам, організаціям, установам; надання фінансо­вої допомоги; участі в угодах на валютній біржі та ін. У разі необ­хідності винні вживають заходів щодо приховання зловживань, аналогічні тим, що передбачені у способі 5.

Третя група способів посягань на кредитно-фінансові ресур­си пов'язана із злочинною змовою представників кредитора та позичальника.

Спосіб 7. Працівник кредитно-фінансової установи видає неза­конний кредит (без належної перевірки платоспроможності, мож­ливості повернення та ін.) позичальнику, з яким перебуває у змові. За допомогою кредитора відтягується строк повернення кредиту (підроблення документів, надання фіктивної інформації про не­можливість повернення кредиту та ін.).

Спосіб 8. Працівник кредитно-фінансової установи незаконно надає пільговий кредит позичальнику, який суму у розмірі різниці у відсотках між звичайним та пільговим кредитом перераховує на певний рахунок.

Спосіб 9. Працівники кредитно-фінансових установ у змові з позичальником створюють підприємство з метою одержання кредиту. Одержані безготівкові кредитні кошти переводяться в готівку в самій кредитно-фінансовій установі за допомогою пра­цівників цієї установи шляхом фіктивного договору позики, ма­теріальної допомоги тощо. Вказаними особами відтягується строк повернення кредиту (підроблення документів, надання фіктивної інформації про неможливість виконання зобов'я­зань у строк з різних причин). Після проведення такої операції можлива зміна засновників, власників, посадових осіб позичаль­ника.

Одним із важливих компонентів наслідків кредитно-фінансових злочинів є їх сліди-ознаки, що відображуються в діях, у сталих зв'язках між учасниками кредитних операцій і особливо в докумен­тах. Такі сліди як факти створюються на стадіях: 1) видачі та одер­жання кредиту, 2) його використання та 3) повернення.

1. Видача кредиту кредитором — одержання кредиту позичаль­ником.

Факти: видача кредитів підприємствам, організаціям, що не передбачені як позичальники; складання документів із свідомо фальшивими свідченнями (інтелектуальна фальшивка); наявність у документах слідів виправлень, підчисток, травлення тощо (мате­ріальна фальшивка); надання неіснуючої адреси; сприяння у на­данні звичайного або пільгового кредиту; позаслужбові зв'язки між позичальником та працівниками банку, що здійснюють фінансові, правлінські та контрольні функції (надання кредиту, створення пільгових умов кредитування і повернення кредиту, послаблення контролюючих функцій та ін.); нецільове надання кредиту.

2. Використання кредиту позичальником.

Факти: нецільове використання кредиту і матеріальних ціннос­тей позичальником; демпінгові розрахунки з покупцями продукції, виконавцями робіт та послуг; встановлення документів з фіктивни­ми свідченнями; безтоварне оформлення документів: неоприбутку-вання на склад товарно-матеріальних цінностей; відсутність доку­ментації сдачі — отримання поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг; виявлення у позичальника листів, претензій на недопоставлену продукцію, кредиторську заборгованість; вико­ристання необлікованих бланків суворої звітності і заміна їх інши­ми бланками; завищення списання на видаток матеріальних цінно­стей під виглядом втрат на природні збитки, відходи, псування та інші втрати; оприбуткування не одержаних товарів; складання фіктивних документів на списання малоцінних товарів на видаток; нестача матеріальних цінностей; встановлення підроблених підписів в актах на списання товарно-матеріальних цінностей.

3. Повернення кредиту позичальником.

Факти: заплутування звітності; надсилання листів про немож­ливість повернення кредиту; закриття офісу позичальником; роз­продаж майна позичальником; підготовка або від'їзд позичальни­ка в іншу державу; існування у звітних документах даних, що вик­ривлюють свідчення про виконання позичальником обов'язків щодо повернення кредиту.

2. Розслідування злочинів.

Серед питань розслідування злочинів, які розглядаються, виділити: 1) питання, які необхідно з'ясувати під час розслідува 2) види документів, які містять інформацію про кредитні опері

1. Питання, які необхідно з'ясувати під час розслідування. ливим джерелом свідчень про вчинені кредитні операції є пр; ники кредитно-фінансовіх установ (кредитної, операційної сл' і представники позичальника. Працівники кредитної служби жуть мати певні свідчення, зокрема: хто і коли звернувся з про ням про надання кредиту; чи знайома ця особа з позичальни: в яких стосунках з ним перебуває; в яких стосунках перебува* рівництво кредитної установи з позичальником; чи здійснював небудь з працівників кредитної установи протекцію у наданні диту; які документи були надані позичальником для одержа кредиту, хто безпосередньо працював з документами позичал; ка; які документи було надано для забезпечення кредиту; де ходяться ці документи і хто має право доступу до них; хто в рішення про надання кредиту; куди було перераховано кред; кошти; хто повинен здійснювати контроль за використанням : диту і хто фактично його здійснював; які документи складаю' кредитором для реєстрації наданого кредиту і контролю за І ким складаються і ведуться такі документи, де вони знаходяті хто має право доступу до них; хто з працівників кредитної устан брав участь в інвентаризації предмету застави; коли були повері кредитні кошти; чи були свідчення про неплатоспроможність зичальника, гаранта; чи надходили свідчення про розпродаж й на позичальником, закриття офісу; ким, коли і які заходи вжива ся для забезпечення кредиту; хто і коли готував претензійні докуі“ ти в суд.

Позичальник має такі свідчення: хто і коли приймав рішеї про необхідність одержання кредиту; хто і чому запропонував д кредитну установу; чи пропонувались інші варіанти і ким; в я: стосунках з працівниками кредитної установи перебуває позича ник; які документи були надані для одержання кредиту і коли; існує власне майно і в яку суму воно оцінюється; які докумеї підтверджують право власності на майно і де вони знаходяті умови їх зберігання; хто має до них доступ; яким майном забез чувався кредит; документи на право власності на це майно; ко] ким була укладена кредитна угода; чи передбачалося виконаї укладеного договору; хто приймав рішення про використання к диту; кому і коли були перераховані кредитні кошти; що (сиро на, готова продукція, товари та ін.) одержано, ким і за якими, кументами і де вони знаходяться; хто, коли і куди здійснював пе­ревезення; у відповідності з якими документами здійснювалося пе­ревезення; де знаходяться перевезені предмети; хто, коли, відпові­дно до яких документів одержував продукцію (приймав виконані роботи, надані послуги); ким і коли оприбутковувалася продукція по бухгалтерії; якими документами і ким, коли оприбутковувала­ся продукція на складі, де знаходяться ці документи; яку продукцію одержували і в якій кількості; яку продукцію оприбутковували і в якій кількості; ким, куди (кому) і відповідно до яких документів здійснювався відпуск продукції; ким і коли було здійснено повер­нення кредиту, відповідно до яких документів.

2. Документи, що містять інформацію про кредитні операції, можна поділити на дві основні групи: 1) ті, які вилучаються під час вирішення питання про порушення кримінальної справи, і 2) ті, що містять певну інформацію про кредитно-фінансові операції.

До першої групи належать:

а) документи, безпосередньо пов'язані із злочинною подією, в тому числі ті, що є предметом злочинного посягання (фальшиві документи, документи із слідами виправлень, що приховують не­законні операції та ін.);

б) документи, що встановлюють певні обставини, пов'язані з подіями, про які одержано повідомлення (статистична, аналітична та інша документація);

в) матеріали перевірок, проведених установами Національно­го банку України, податкової адміністрації, контрольно-ревізійної служби — акти ревізій, івентаризацій, відомчих експертиз та ін.).

До другої групи належать:

а) документи для відкриття розрахункового рахунку в банку: засновницькі документи позичальника (статут, положення, уста­новчий договір, рішення), надані банку; свідоцтво про реєстрацію позичальника у виконавчому комітеті за місцем знаходження; до­говір з позичальником про банківське обслуговування; копії кар­ток зі зразками підписів керівника і бухгалтера; довідки з податко­вої адміністрації про постанову на облік; довідка статистичного управління про присвоєння кодів;

б) документи позичальника, надані банку для одержання кре­диту: прохання про надання кредиту із зазначенням суми, строку повернення і забезпечення його; коротка характеристика угоди, розрахунку економічної ефективності угоди; копія договору-кон-тракту, для здійснення якого береться кредит; детальний розраху­нок економічної ефективності угоди, для якої береться кредит; копії інших договорів та угод, пов'язаних з договором, для якого береться кредит (оренди, купівлі-продажу, проведення робіт тощо); бух­галтерські статистичні звіти (про фінансові результати, декларації про прибуток та ін.); договір-поручительство (гарантійний лист);

в) документи і свідчення, що підтверджують забезпечення по­вернення кредиту і платоспроможність позичальника: документи, що підтверджують право власності на земельні ділянки, право оренди земельних ділянок, обладнання, транспортних засобів та ін.; виписки з рахунків позичальника, розрахунковий рахунок яко­го знаходиться в іншій кредитній установі; бухгалтерські звіти (ба­ланси, декларації про прибутки та ін.); забов'язання-поручитель-ство погашення кредиту; повідомлення позичальника про прийнят­тя гарантійного листа як забезпечення кредиту; документи, що підтверджують кредитоспроможність гаранта; договір застави; документи, що підтверджують право власності на заставлене май­но; виписка з балансу з розшифровкою балансової вартості пред­мету застави; страховий поліс на страхування посівів у випадку надання кредиту під заставу майбутнього врожаю; договір іпоте­ки, засвідчений нотаріально із забороною на відчуження; акт інвен­таризації об'єкту незавершеного будівництва, відданого під заста­ву; акт оцінки реальної вартості цінних паперів, відданих під зас­таву; акт передачі банку цінних паперів для зберігання; договір страхування заставленого майна, що знаходиться у позичальника та здається ним в оренду;

г) документи про використання кредиту: книга запису застав; повідомлення кредитної установи про здачу позичальником зас­тавленого майна в оренду; виписки із розрахункового рахунку позичальника про наявність і рух грошових коштів; платіжне до­ручення на переведення грошових коштів; товаротранспортні документи на постачання продукції; договори, листи про відпуск продукції; платіжні документи на оплату продукції; видатковий касовий ордер та інші документи, пов'язані з переведенням коштів у готівку та її використанням; лист постачальнику про переадресу­вання залишків коштів позичальника іншій комерційній структурі; доручення на одержання продукції; доручення автотранспортного підприємства на одержання продукції та інші товаротранспортні документи на одержану продукцію; журнали реєстрації платіжних доручень і вихідних документів в автотранспортному підприємстві, що здійснює перевезення продукції; документи складського обліку та зберігання;

ґ) документи на повернення кредиту: платіжне доручення пози­чальника про повернення боргу у розмірі кредиту та відсотків по ньому або распорядження банку про списання коштів з рахунку позичальника після завершення строку зобов'язань за кредитним договором; додаткова угода про збільшення строків за кредитним договором разом зі змінами договору-поручительства; додаткова угода про збільшення відсоткових ставок за кредит у випадку не­повернення кредиту (відсотків) у строк; лист про неспроможність виконання зобов'язань; претензія (з повідомленням про одержан­ня); заява до суду про визнання позичальника банкрутом; рішення суду про визнання позичальника банкрутом; матеріали, що свідчать про фіктивне банкрутство, шахрайскі дії позичальника.