§ 2. Особливості криміналістичної характеристики і розслідування злочинів, вчинених шляхом кредитно-фінансових операцій : Криміналістична тактика и методика розслідування злочинів - Шепітько : Книги по праву, правоведение

§ 2. Особливості криміналістичної характеристики і розслідування злочинів, вчинених шляхом кредитно-фінансових операцій

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 
РЕКЛАМА
<

1. Криміналистична характеристика злочинів

В умовах формування ринкових відносин кредитно-фінансова діяльність повинна виконувати важливу функцію у сфері економі­ки. Особливу роль у цій діяльности відіграє одна з основних функцій банку — кредитування суб'єктів господарської діяльності й грома­дян. Крім банків кредиторами можуть виступати й інші кредитно-фінансові установи (фонди, асоціації, ломбарди та ін.).

Кредитно-банківська діяльність регулюється низкою законодав­чих актів, основу яких складає Закон України “Про банки і банківсь­ку діяльність”. Маючи великі можливості позитивного впливу на розвиток економіки, кредитна система в той же час відчуває на собі негативний вплив неврегульованості певних правових положень, недоліків кредитно-фінансових технологій, документообігу, недо­статнього рівня професіоналізму працівників кредитної галузі, а також існування можливості зловживань як з боку працівників кредитно-фінансових установ, так і позичальників. Вказані обста­вини загострюють криміногенну обстановку, сприяють зростанню злочинних посягань на кредитно-фінансові ресурси.

Норми КК про відповідальність за заволодіння майном шляхом обману чи зловживання довір'ям (ст.ст. 83, 143), деякі супутні посадові злочини (ст.ст. 165, 168, 172 та ін.) в умовах формування нових кредитних відносин виявилися недостатніми для криміналі­стичного захисту законних інтересів сторін у цих стосунках. Виник­ла необхідність доповнити КК нормами про відповідальність за злочини, що так чи інакше пов'язані з посяганнями на фінансові ресурси кредитних установ: ухилення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів (ст. 1482); фіктивне підприємництво (ст. 1484); шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 1485); прихо­вування банкрутства (ст. 1562); фіктивне банкрутство (ст. 1563). Із вказаних норм слід виділити ст. 1485 КК “Шахрайство з фінансо­вими ресурсами”, в якій особливо підкреслено спеціальний харак­тер складу злочину, що передбачає відповідальність за надання гро­мадянином — підприємцем або засновником чи власником суб'єк­та підприємницької діяльності, а також посадовою особою суб'єкта підприємницької діяльності завідомо неправдивої інформації дер­жавним органам, банкам або іншим кредиторам з метою одержан­ня субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків за відсутності ознак розкрадання.

Щодо криміналістичної характеристики кредитно-фінансових злочинів, доцільно виділити основні її елементи і розглянути їх на графічній моделі (рис. 20).

Дана схема може бути використана як базова модель для роз­гляду системи взаємозв'язку елементів криміналістичної характе­ристики інших злочинів, вчинених у галузі господарської діяльності. Особливістю криміналістичної характеристики даних злочинів є мета злочину і особа злочинця (ці два елементи графічно поєднані). Залежно від мети злочину посягання на фінансові ресурси можуть бути кваліфіковані або за ст. 1485 КК (при існуванні на момент об­ману мети обернення майна на користь винного або інших осіб), або за ст.ст. 83 чи 143 КК (стосовно приватного кредитного утворення).

З усіх елементів криміналістичної характеристики кредитно-фі­нансових злочинів необхідно особливо виділити способи їх вчинення.

Способи злочинів у кредитно-фінансовій сфері, що склалися в кримінальній практиці, можна класифікувати залежно від особи злочинця (кредитор, позичальник), який діє самостійно або в змові.

Першу групу складають способи посягань позичальника на фінансові ресурси кредитно-фінансових установ.

Спосіб 1. Громадянин-підприємець (який зареєстрований як підприємець за місцем проживання та має документи на здійснення підприємницької діяльності), власник, засновник, посадова особа підприємства-позичальника надають кредитно-фінансовій установі фіктивну інформацію (договір виконання робіт, послуг, постачання) з неіснуючим або фіктивно створеним суб'єктом господарювання (з внесенням свідомо фіктивних свідчень до техніко-економічного обґрунтування кредиту, з фальсифікованими даними балансу, на­данням фіктивних документів на майно, що віддано у заставу, та ін.) з метою одержання кредиту та його розкрадання. З метою при­ховання злочину винні особи вдаються до фіктивного банкрутства, ліквідації, реорганізації підприємства, надання підробних і фіктив­них документів тощо.

Спосіб 2. Громадянин-підприємець або засновник чи власник суб'єкта підприємницької діяльності, посадова особа суб'єкта під­приємницької діяльності надає свідомо фіктивну інформацію кре­дитно-фінансовій установі з метою одержання кредиту для його ви­користання в підприємницькій діяльності: купівлі основних засобів, сировини, матеріалів, різноманітної продукції, інвестування та ін.

Спосіб 3, Посадова особа, як правило державного підприєм­ства, організації, установи, філії та структурних підрозділів, одер­жавши законний пільговий грошовий кредит, використовує його не за призначенням, а шляхом передачі під відсотки комерційній структурі з відповідними штрафними санкціями. Одержувач кредиту використовує його в комерційному обігу.

Спосіб 4. Посадові особи (див. спосіб 3) підприємства, отримав­ши звичайний або пільговий кредит, переадресують його на свій розсуд певному контрагенту під виглядом відсутності можливості розрахуватися за одержаний кредит і надають право розрахунку за кредит комерційній організації. Варіант 1. Комерційна структура одержує за підприємство всю продукцію у постачальника, реалізує її за більш високою ринковою ціною, розраховуючись з банком за наданий підприємству кредит, різниця між ціною продажу про­дукції та сумою повернутого кредиту і відсотків по ньому матері­алізується та привласнюється посадовими особами підприємства та комерційною структурою. Варіант 2. Комерційна структура одер­жує за підприємство тільки частину продукції, але вже за ринковою ціною в розмірі кредиту і відсотків по ньому, реалізує одержану продукцію та розраховується за підприємство з банком за нада­ний кредит. При цьому у постачальника перебуває частина кре­дитних коштів, що є власністю підприємства, які: а) на прохан­ня посадових осіб підприємства перераховуються комерційній структурі для матеріалізації, при цьому товарно-матеріальні цін­ності привласнюються і на підприємстві не оприбутковуються; б) підприємство-постачальник видає у відповідності з передаточним актом продукцію, яка привласнюється і на підприємстві не оп­рибутковується; в) підприємство-постачальник видає у відпо­відності з передаточним актом продукцію, яка оприбутковується на підприємстві, привласнюється і знищується за фіктивними до­кументами.

Другу групу складають способи посягання працівників кредит­но-фінансових установ на фінансові ресурси, що зберігаються в цих установах на рахунках клієнтів.

 

Спосіб 5. Посадова особа кредитно-фінансової установи без повідомлення клієнта знімає кредитні грошові кошти з його розра­хункового рахунку (якщо кредитні кошти перебувають на розра­хунковому рахунку якийсь час без руху) і використовують в інте­ресах банку. Частіше за все ця операція відбувається, коли банк у результаті невдалих операцій потрапляє в скрутне фінансове ста­новище. Коли виникає необхідність у перерахуванні коштів, пра­цівники кредитно-фінансових установ вживають заходів щодо приховання зловживань: знімають грошові кошти в необхідній кількості з рахунку іншого клієнта або відтягують строк перера­хування під приводом того, що: установа перебуває на картотеці; вичерпано щоденну можливість перерахування коштів; були не­вірно оформлені платіжні документи та ін.

Спосіб 6. Посадові особи кредитно-фінансових установ без повідомлення клієнта знімають кредитні кошти з його рахунку для використання в комерційному обігу шляхом: надання кредиту іншим підприємствам, організаціям, установам; надання фінансо­вої допомоги; участі в угодах на валютній біржі та ін. У разі необ­хідності винні вживають заходів щодо приховання зловживань, аналогічні тим, що передбачені у способі 5.

Третя група способів посягань на кредитно-фінансові ресур­си пов'язана із злочинною змовою представників кредитора та позичальника.

Спосіб 7. Працівник кредитно-фінансової установи видає неза­конний кредит (без належної перевірки платоспроможності, мож­ливості повернення та ін.) позичальнику, з яким перебуває у змові. За допомогою кредитора відтягується строк повернення кредиту (підроблення документів, надання фіктивної інформації про не­можливість повернення кредиту та ін.).

Спосіб 8. Працівник кредитно-фінансової установи незаконно надає пільговий кредит позичальнику, який суму у розмірі різниці у відсотках між звичайним та пільговим кредитом перераховує на певний рахунок.

Спосіб 9. Працівники кредитно-фінансових установ у змові з позичальником створюють підприємство з метою одержання кредиту. Одержані безготівкові кредитні кошти переводяться в готівку в самій кредитно-фінансовій установі за допомогою пра­цівників цієї установи шляхом фіктивного договору позики, ма­теріальної допомоги тощо. Вказаними особами відтягується строк повернення кредиту (підроблення документів, надання фіктивної інформації про неможливість виконання зобов'я­зань у строк з різних причин). Після проведення такої операції можлива зміна засновників, власників, посадових осіб позичаль­ника.

Одним із важливих компонентів наслідків кредитно-фінансових злочинів є їх сліди-ознаки, що відображуються в діях, у сталих зв'язках між учасниками кредитних операцій і особливо в докумен­тах. Такі сліди як факти створюються на стадіях: 1) видачі та одер­жання кредиту, 2) його використання та 3) повернення.

1. Видача кредиту кредитором — одержання кредиту позичаль­ником.

Факти: видача кредитів підприємствам, організаціям, що не передбачені як позичальники; складання документів із свідомо фальшивими свідченнями (інтелектуальна фальшивка); наявність у документах слідів виправлень, підчисток, травлення тощо (мате­ріальна фальшивка); надання неіснуючої адреси; сприяння у на­данні звичайного або пільгового кредиту; позаслужбові зв'язки між позичальником та працівниками банку, що здійснюють фінансові, правлінські та контрольні функції (надання кредиту, створення пільгових умов кредитування і повернення кредиту, послаблення контролюючих функцій та ін.); нецільове надання кредиту.

2. Використання кредиту позичальником.

Факти: нецільове використання кредиту і матеріальних ціннос­тей позичальником; демпінгові розрахунки з покупцями продукції, виконавцями робіт та послуг; встановлення документів з фіктивни­ми свідченнями; безтоварне оформлення документів: неоприбутку-вання на склад товарно-матеріальних цінностей; відсутність доку­ментації сдачі — отримання поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг; виявлення у позичальника листів, претензій на недопоставлену продукцію, кредиторську заборгованість; вико­ристання необлікованих бланків суворої звітності і заміна їх інши­ми бланками; завищення списання на видаток матеріальних цінно­стей під виглядом втрат на природні збитки, відходи, псування та інші втрати; оприбуткування не одержаних товарів; складання фіктивних документів на списання малоцінних товарів на видаток; нестача матеріальних цінностей; встановлення підроблених підписів в актах на списання товарно-матеріальних цінностей.

3. Повернення кредиту позичальником.

Факти: заплутування звітності; надсилання листів про немож­ливість повернення кредиту; закриття офісу позичальником; роз­продаж майна позичальником; підготовка або від'їзд позичальни­ка в іншу державу; існування у звітних документах даних, що вик­ривлюють свідчення про виконання позичальником обов'язків щодо повернення кредиту.

2. Розслідування злочинів.

Серед питань розслідування злочинів, які розглядаються, виділити: 1) питання, які необхідно з'ясувати під час розслідува 2) види документів, які містять інформацію про кредитні опері

1. Питання, які необхідно з'ясувати під час розслідування. ливим джерелом свідчень про вчинені кредитні операції є пр; ники кредитно-фінансовіх установ (кредитної, операційної сл' і представники позичальника. Працівники кредитної служби жуть мати певні свідчення, зокрема: хто і коли звернувся з про ням про надання кредиту; чи знайома ця особа з позичальни: в яких стосунках з ним перебуває; в яких стосунках перебува* рівництво кредитної установи з позичальником; чи здійснював небудь з працівників кредитної установи протекцію у наданні диту; які документи були надані позичальником для одержа кредиту, хто безпосередньо працював з документами позичал; ка; які документи було надано для забезпечення кредиту; де ходяться ці документи і хто має право доступу до них; хто в рішення про надання кредиту; куди було перераховано кред; кошти; хто повинен здійснювати контроль за використанням : диту і хто фактично його здійснював; які документи складаю' кредитором для реєстрації наданого кредиту і контролю за І ким складаються і ведуться такі документи, де вони знаходяті хто має право доступу до них; хто з працівників кредитної устан брав участь в інвентаризації предмету застави; коли були повері кредитні кошти; чи були свідчення про неплатоспроможність зичальника, гаранта; чи надходили свідчення про розпродаж й на позичальником, закриття офісу; ким, коли і які заходи вжива ся для забезпечення кредиту; хто і коли готував претензійні докуі“ ти в суд.

Позичальник має такі свідчення: хто і коли приймав рішеї про необхідність одержання кредиту; хто і чому запропонував д кредитну установу; чи пропонувались інші варіанти і ким; в я: стосунках з працівниками кредитної установи перебуває позича ник; які документи були надані для одержання кредиту і коли; існує власне майно і в яку суму воно оцінюється; які докумеї підтверджують право власності на майно і де вони знаходяті умови їх зберігання; хто має до них доступ; яким майном забез чувався кредит; документи на право власності на це майно; ко] ким була укладена кредитна угода; чи передбачалося виконаї укладеного договору; хто приймав рішення про використання к диту; кому і коли були перераховані кредитні кошти; що (сиро на, готова продукція, товари та ін.) одержано, ким і за якими, кументами і де вони знаходяться; хто, коли і куди здійснював пе­ревезення; у відповідності з якими документами здійснювалося пе­ревезення; де знаходяться перевезені предмети; хто, коли, відпові­дно до яких документів одержував продукцію (приймав виконані роботи, надані послуги); ким і коли оприбутковувалася продукція по бухгалтерії; якими документами і ким, коли оприбутковувала­ся продукція на складі, де знаходяться ці документи; яку продукцію одержували і в якій кількості; яку продукцію оприбутковували і в якій кількості; ким, куди (кому) і відповідно до яких документів здійснювався відпуск продукції; ким і коли було здійснено повер­нення кредиту, відповідно до яких документів.

2. Документи, що містять інформацію про кредитні операції, можна поділити на дві основні групи: 1) ті, які вилучаються під час вирішення питання про порушення кримінальної справи, і 2) ті, що містять певну інформацію про кредитно-фінансові операції.

До першої групи належать:

а) документи, безпосередньо пов'язані із злочинною подією, в тому числі ті, що є предметом злочинного посягання (фальшиві документи, документи із слідами виправлень, що приховують не­законні операції та ін.);

б) документи, що встановлюють певні обставини, пов'язані з подіями, про які одержано повідомлення (статистична, аналітична та інша документація);

в) матеріали перевірок, проведених установами Національно­го банку України, податкової адміністрації, контрольно-ревізійної служби — акти ревізій, івентаризацій, відомчих експертиз та ін.).

До другої групи належать:

а) документи для відкриття розрахункового рахунку в банку: засновницькі документи позичальника (статут, положення, уста­новчий договір, рішення), надані банку; свідоцтво про реєстрацію позичальника у виконавчому комітеті за місцем знаходження; до­говір з позичальником про банківське обслуговування; копії кар­ток зі зразками підписів керівника і бухгалтера; довідки з податко­вої адміністрації про постанову на облік; довідка статистичного управління про присвоєння кодів;

б) документи позичальника, надані банку для одержання кре­диту: прохання про надання кредиту із зазначенням суми, строку повернення і забезпечення його; коротка характеристика угоди, розрахунку економічної ефективності угоди; копія договору-кон-тракту, для здійснення якого береться кредит; детальний розраху­нок економічної ефективності угоди, для якої береться кредит; копії інших договорів та угод, пов'язаних з договором, для якого береться кредит (оренди, купівлі-продажу, проведення робіт тощо); бух­галтерські статистичні звіти (про фінансові результати, декларації про прибуток та ін.); договір-поручительство (гарантійний лист);

в) документи і свідчення, що підтверджують забезпечення по­вернення кредиту і платоспроможність позичальника: документи, що підтверджують право власності на земельні ділянки, право оренди земельних ділянок, обладнання, транспортних засобів та ін.; виписки з рахунків позичальника, розрахунковий рахунок яко­го знаходиться в іншій кредитній установі; бухгалтерські звіти (ба­ланси, декларації про прибутки та ін.); забов'язання-поручитель-ство погашення кредиту; повідомлення позичальника про прийнят­тя гарантійного листа як забезпечення кредиту; документи, що підтверджують кредитоспроможність гаранта; договір застави; документи, що підтверджують право власності на заставлене май­но; виписка з балансу з розшифровкою балансової вартості пред­мету застави; страховий поліс на страхування посівів у випадку надання кредиту під заставу майбутнього врожаю; договір іпоте­ки, засвідчений нотаріально із забороною на відчуження; акт інвен­таризації об'єкту незавершеного будівництва, відданого під заста­ву; акт оцінки реальної вартості цінних паперів, відданих під зас­таву; акт передачі банку цінних паперів для зберігання; договір страхування заставленого майна, що знаходиться у позичальника та здається ним в оренду;

г) документи про використання кредиту: книга запису застав; повідомлення кредитної установи про здачу позичальником зас­тавленого майна в оренду; виписки із розрахункового рахунку позичальника про наявність і рух грошових коштів; платіжне до­ручення на переведення грошових коштів; товаротранспортні документи на постачання продукції; договори, листи про відпуск продукції; платіжні документи на оплату продукції; видатковий касовий ордер та інші документи, пов'язані з переведенням коштів у готівку та її використанням; лист постачальнику про переадресу­вання залишків коштів позичальника іншій комерційній структурі; доручення на одержання продукції; доручення автотранспортного підприємства на одержання продукції та інші товаротранспортні документи на одержану продукцію; журнали реєстрації платіжних доручень і вихідних документів в автотранспортному підприємстві, що здійснює перевезення продукції; документи складського обліку та зберігання;

ґ) документи на повернення кредиту: платіжне доручення пози­чальника про повернення боргу у розмірі кредиту та відсотків по ньому або распорядження банку про списання коштів з рахунку позичальника після завершення строку зобов'язань за кредитним договором; додаткова угода про збільшення строків за кредитним договором разом зі змінами договору-поручительства; додаткова угода про збільшення відсоткових ставок за кредит у випадку не­повернення кредиту (відсотків) у строк; лист про неспроможність виконання зобов'язань; претензія (з повідомленням про одержан­ня); заява до суду про визнання позичальника банкрутом; рішення суду про визнання позичальника банкрутом; матеріали, що свідчать про фіктивне банкрутство, шахрайскі дії позичальника.


<