§ 3. Закон про кримінальну відповідальність : Кримінальне право України - Авторський колектив : Книги по праву, правоведение

§ 3. Закон про кримінальну відповідальність

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 
РЕКЛАМА
<

Законодавство (закон) України про кримінальну відповідаль­ність становить Кримінальний кодекс України.

Основні ознаки законодавства України про кримінальну від­повідальність:

єдиним джерелом кримінального права є Кримінальний ко­

декс України, який відповідає Конституції і загальновизна­

ним нормам та принципам міжнародного права;

Кримінальний кодекс приймається вищим законодавчим ор­

ганом державної влади — Верховною Радою України, або

всеукраїнським референдумом;

злочинність і караність діяння, а також інші кримінально-

правові наслідки визначаються тільки КК України;

законодавство   про  кримінальну  відповідальність  містить

норми права, які розраховані на невизначені кількість випа­

дків та коло суб'єктів;

вид та міра кримінального покарання, встановлені у нормах

законодавства про кримінальну відповідальність признача­

ються виключно судом.

Таким чином законодавство (закон) про кримінальну від­повідальність — це правовий акт, який приймається Верхов­ною радою України або всеукраїнським референдумом, має ви­щу юридичну силу, відповідає Конституції України та загаль­новизнаним нормам і принципам міжнародного права, визна­чає злочинність, караність та інші кримінально-правові нас­лідки діяння, норми якого є обов'язковими правилами поведінки

Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року "У спра­ві за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України Щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції Укра­їни (справа про депутатську недоторканність)" // Офіційний вісник України, 1999 p., № 44. — Ст. 2193.

 

12            Глава 1.

для осіб та розраховані на невизначену кількість випадків і коло суб'єктів.

Терміни "законодавство про кримінальну відповідальність" і "кримінальне законодавство (кримінальний закон)" використо­вуються більшістю правознавців як синонімічні. Однак, не вдаючись у полеміку стосовно розмежування і надання пере­ваги одному із цих термінів, потрібно зазначити, що ст. З КК вказує нам саме на термін "законодавство України про кримі­нальну відповідальність", а тому при характеристиці даного питання, нами має бути надана перевага саме законодавчо за­кріпленому терміну.

Законодавство про кримінальну відповідальність виконує певні функції:

охоронна — тобто норми КК встановлюють вичерпний перелік злочинних діянь і окреслюють види та міри покарань, що за­стосовуються судом до осіб, які їх вчинили. Таким чином зако­нодавство встановлює кримінально-правову заборону на пору­шення охоронюваних ним суспільних відносин; регулятивна функція полягає у встановленні законодавчих приписів компетентним органам державної влади щодо звіль­нення особи від кримінальної відповідальності чи від покаран­ня при наявності позитивної посткримінальної поведінки осо­би або за наявності інших законних підстав; превентивна функція закріплена у ч. 1 ст. 1 КК, як завдання запобігання злочинам. Тобто сама наявність кримінально-пра­вової заборони вчинення злочинних діянь під загрозою притя­гнення до кримінальної відповідальності створює передумови для попередження вчинення злочинів їх потенційними суб'єк­тами.

Норми Особливої частини КК мають однорідну структуру. Зок­рема, вони складаються із таких елементів як диспозиція і санкція.

Диспозицією є частина крішінально-правової норми яка ви­значає злочинне діяння. Диспозиції поділяються на види: проста (наприклад ч. ] ст. 369 "Давання хабара"), описова (наприклад ч. 1 ст. 201 "Контрабанда"), бланкетна (наприклад ст. 236 "Порушення правил екологічної безпеки"), відсилочна (напри­клад ч. 1 ст. 192 "Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою" відсилає до ст. 190 "Шахрайство", вказуючи, що заподіяння значної майнової шкоди шляхом об­ману або зловживання довірою може мати місце за відсутності

 

Основні положения кримінального права   13

ознак шахрайства), змішана (наприклад ч. 1 ст. 206 "протидія законній господарській діяльності").

Санкцією є частина норми; яка встановлює вид та міру покарання за вчинений злочин.

Санкції поділяються на відносно визначені та альтернативні.

Відносно визначена санкція має один вид покарання і за­значає його межі. Даний вид санкцій поділяється на санкції з верхньою і нижньою межею (наприклад ч. 1 ст. 115 КК) та са­нкцію з верхньою межею (наприклад ч. 2 ст. 323 КК). Нижня межа відповідного виду покарання в таких санкціях визнача­ється нормами Загальної частини, які визначають той чи ін­ший вид покарання (наприклад відповідно до ч. 2 ст. 63 КК мінімальний термін для такого виду покарання як позбавлення волі на певний строк — 1 рік).

До альтернативних відносяться санкції у яких зазначаєть­ся два або більше види покарань, з яких обирається судом ли­ше один (наприклад ст. 212 КК).

Для з'ясування змісту закону здійснюється його тлумачення. Тлумачення кримінального закону прийнято класифікувати за окремими критеріями:

За суб'єктом:

офіційне (легальне) — здійснюється органом, уповноваже­

ним на це законом (Конституційний Суд України);

судове — здійснюється судовими органами;

доктринальне (наукове) — тлумачення науковими або прак­

тичними працівниками у монографіях, статтях,  наукових

коментарях.

За обсягом тлумачення:

буквальне (тлумачення, яке точно відображає текстуальний

зміст кримінально-правової норми);

обмежувальне (має місце тоді, коли закону надається більш

вузький зміст, ніж це випливає з його буквального змісту);

розширювальне (надання закону більш широкого змісту, ніж

це випливає з його змісту).

За прийомами тлумачення:

філологічне (це тлумачення закону, яке здійснюється шляхом

етимологічного або синтаксичного аналізу його змісту);

систематичне (полягає у з'ясуванні змісту норми шляхом

співставлення її місця в системі законодавства);

 

14            Глава 1.

•               історичне (з'ясування змісту закону з урахуванням законо­

мірностей формальної та діалектичної логіки).

Застосуванню закону про кримінальну відповідальність пе­редує визначення його чинності у просторі та часі.

До принципів чинності кримінального закону у просторі відносяться:

територіальний (відповідно до ст. 6 КК особи, які вчинили

злочини на території України, підлягають кримінальній від­

повідальності за цим Кодексом. Злочин вважається вчине­

ним на території України, якщо його було почато, продов­

жено, закінчено або припинено на території України);

принцип громадянства (відповідно до ч. 1 ст. 7 КК грома­

дяни України, а також особи без громадянства, що постій­

но проживають в Україні, які вчинили злочини за її межа­

ми, підлягають кримінальній відповідальності за цим Коде­

ксом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами

України, згода на обов'язковість яких надана Верховною

Радою України);

універсальний (зміст і значення цього принципу полягає у

єдності інтересів України та інших держав у боротьбі зі

злочинністю у світі. Зокрема, між державами укладаються

конвенції, які після їх ратифікації втілюються у нормах КК

з метою боротьби із злочинними діяннями на території від­

повідних держав);

реальніш (відповідно до ст. 8 КК іноземці або особи без

громадянства, що не проживають постійно в Україні, які

вчинили злочини за її межами підлягають в Україні відпо­

відальності  за  цим  Кодексом  у  випадках,  передбачених

міжнародними договорами або якщо вони вчинили перед­

бачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і

свобод громадян України або інтересів держави. Особливо

тяжким злочином, відповідно до ч. 5 ст. 12 КК є злочин, за

який передбачене покарання у виді позбавлення волі  на

строк понад десять рокі, в або довічного позбавлення волі).

Чинне законодавство України про кримінальну відповідаль­ність закріпило у ст. 10 поняття екстрадиції, тобто видачу осіб, які вчинили злочин, однією державою (яка запитується) іншій державі (яка запитує) у зв'язку з тим, що такі особи зна­ходяться на території держави яка запитується, але вчинили злочин на території країни яка запитує, або є її громадянами.

 

Злочин і склад злочину     15

Екстрадиція здійснюється з метою виконання покарання або з метою притягнення до кримінальної відповідальності та від­дання до суду.

Стосовно чинності кримінального закону в часі необхідно відмітити, що відповідно до ч. 2 ст. 4 КК злочинність і кара­ність діяння визначаються законом про кримінальну відповіда­льність, який діяв на час вчинення цього діяння.

Для того, щоб кримінальний закон міг бути застосований, він повинен набрати чинності. Відповідно до ч. 1 ст. 4 КК Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не перед­бачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Законодавство про кримінальну відповідальність передбачає положення про зворотну дію закону у часі. Закон, який скасо­вує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідаль­ність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули по­карання, але мають судимість. Дане законодавче положення за­кріплене у відповідності із ст. 58 Конституції України, де йдеться про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшу­ють або скасовують відповідальність особи. Відповідно до ч. 2, З ст. 5 КК, закон про кримінальну відповідальність, що встано­влює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідаль­ність, не має зворотної дії в часі. Закон, який частково пом'як­шує відповідальність, а частково її посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом'якшує відповідальність.


<