§ 1. Поняття і мета покарання : Кримінальне право України - Авторський колектив : Книги по праву, правоведение

§ 1. Поняття і мета покарання

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 
РЕКЛАМА
<

Ч. 1 ст. 50 КК визначає поняття покарання так: покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за ви­роком суду до особи визнаної винною у вчиненні злочину, і по­лягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засу­дженого.

Аналіз поняття покарання дозволяє виділити його ознаки:

покарання є заходом примусу;

застосовується від імені держави за вироком суду;

застосовується до особи, визнаної винною у вчиненні зло­

чину;

полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод

засудженого.

Покарання виступає тим засобом, за допомогою якого здій­снюється вплив на поведінку громадян, що примушує їх до ви­конання обов'язку неухильно додержуватися Конституції та законів України. Примусовість покарання означає обов'язок засудженого притерпіти всі ті обмеження його прав і свобод, які складають зміст того покарання, яке призначене йому у вироку суду за вчинений ним злочин. Покарання є особливою формою примусу, а тому його слід відмежовувати від таких засобів кримінально-правового впливу як застосування приму­сових заходів медичного характеру (ст. 92 КК) та примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК).

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Судові рішення ухва­люються судами іменем України. Виходячи з цього лише суд, як орган державної влади, має право, встановивши вину особи у вчиненні злочину, прийти до висновку про необхідність за­стосування до неї покарання та у своєму вироку встановити його вид, строк та розмір. Застосування покарання від імені держави визначає його публічний характер.

Застосування покарання до особи, визнаної винною у вчи­ненні злочину, грунтується на положеннях ст. 62 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КК, якими в нашому законодавстві закрі­плено презумпцію невинуватості Особа вважається невину­ватою у вчиненні злочину і не може бути піддана криміналь-

 

62            Глава 8.

ному покаранню, доки їі вину не буде доведено в законному по­рядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Застосуван­ня покарання до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, базується також на принципі особистісного характеру покаран­ня. Тобто покарання може бути призначено та виконано тіль­ки стосовно самого винного і не може бути покладено на ін­ших осіб, навіть на близьких родичів (наприклад, конфіскації підлягає лише майно, яке є виключно власністю засудженого).

Зміст покарання полягає у передбаченому законом обме­женні прав та свобод особи, засудженої за вчинення злочину. Ст. 63 Конституції України передбачено, що засуджений кори­стується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду. Відповідні обмеження визначаються видом, строком, розміром покарання. Вони можуть виражатися в обмеженні свободи пе­ресування, вільного вибору місця проживання (при арешті, об­меженні або позбавленні волі), права вільно обирати вид тру­дової діяльності (при позбавленні права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю), майнових обмеженнях (при виправних роботах, конфіскації, штрафі) та інших.

Мета покарання — це той результат, якого прагне досяг­ти держава, застосовуючи до особи, винної у вчиненні злочи­ну, певні, визначені законом заходи примусу. Мета покарання визначена в ч. 2 ст. 50 КК, де вказано, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також за­побігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і ін­шими особами.

Із змісту даного визначення випливають такі цілі покарання:

кара щодо засудженого;

його виправлення;

спеціальне попередження — запобігання вчиненню нових

злочинів самим засудженим;

загальне попередження — запобігання вчиненню злочинів

іншими особами.

Кара, тобто відплата винному за вчинений ним злочин ви­ступає не лише однією із цілей покарання, але й однією з його ознак, що визначає зміст покарання. Однак досягнення мети кари можливе лише у випадку призначення покарання, яке відповідає тяжкості вчиненого злочину. Покарання полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1 ст. 50 КК), що і являє собою відплату за вчинене. Кара

 

Поняття, система і види покарань

 

63

 

як ознака покарання знаходить своє вираження у відповідній нормі Загальної частини КК, в якій описані ознаки певного виду покарання, а також у санкції норми кримінального зако­ну, якою передбачено відповідальність за вчинений особою злочин. Кара як ціль покарання виражається лише у призна­ченні особі, яка вчинила злочин конкретної міри покарання та її виконанні. Досягнення мети кари, як відплати винному за вчинене необхідно для захисту суспільства, для задоволення почуття справедливості потерпілого і суспільства, проти яких вчинено злочин.

Виправлення засудженого — це такий вплив каральних за­ходів на засудженого, в результаті якого відбуваються певні зміни його особи, які усувають його суспільну небезпечність, формують схильність до правомірної поведінки та повагу до закону головним чином через страх перед покаранням, неба­жанням знову його відбувати. Досягнення такої мети прийнято називати юридичним виправленням, яке є достатнім з точки зо­ру кримінального закону. Однак це не означає, що вплив захо­дів покарання вичерпується цим. Виправлення передбачає та­кож докорінну перебудову психічного складу особи засудже­ного, формування переконань, які передбачають повагу до правил і норм людського співжиття.

Спеціальне попередження (спеціальна превенція) передба­чає, що застосування покарання зробить неможливим або зна­чно ускладнить можливість вчинення нових злочинів засудже­ним. Досягнення цієї мети забезпечується завдяки тим обме­женням прав і свобод засудженого, які складають зміст відпо­відного покарання. Так, позбавлення волі, відповідний режим відбування цього покарання та пов'язані з цим обмеження ви­ключають можливість вчинення багатьох злочинів; виконання покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю робить неможливим вчинен­ня злочинів пов'язаних із використанням відповідної посади або здійсненням певної діяльності. Мета спеціального попере­дження тісно пов'язана з метою виправлення. Формування у особи поваги до норм закону та усунення його суспільної не­безпечності веде до того, що засуджений під час виконання покарання, а також після його відбування не буде вчиняти но­вих злочинів, в чому і полягає зміст спеціальної превенції.

Загальне попередження (загальна превенція) передбачає по­передження вчинення злочинів іншими особами. Застосування

 

64            Глава 8.

покарання до засудженого повинно утримувати інших осіб, схи­льних до протиправної поведінки, від вчинення злочинів, щоб уникнути відповідних наслідків у вигляді застосування покаран­ня. Досягнення мети загального попередження забезпечується самим існуванням кримінального закону, санкції норм якого по­переджують про покарання, засудженням осіб, винних у вчи­ненні злочину, до покарання, яке відповідає тяжкості вчиненого злочину та обставинам справи. Саме невідворотність покарання, а не його суворість здійснює вплив на нестійких осіб та сприяє досягненню мети загального попередження.

Ч. З ст. 50 КК встановлено, що покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Дана норма відтворює положення ч. 2 ст. 28 Конституції Ук­раїни, згідно з якою ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гід­ність поводженню чи покаранню.


<