50. Поняття необхідної оборони та умови її правомірності. Конституційні положення щодо захисту життя та здоров’я людини від протиправних посягань. Перевищення меж необхідної оборони та уявна оборона. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 1 „Про судову практику у справах про необхідну оборону”. : Кримінальне Право України - Кузнецов В.В., Савченко А.В., Плугатир В.С. : Книги по праву, правоведение

50. Поняття необхідної оборони та умови її правомірності. Конституційні положення щодо захисту життя та здоров’я людини від протиправних посягань. Перевищення меж необхідної оборони та уявна оборона. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 1 „Про судову практику у справах про необхідну оборону”.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 
РЕКЛАМА
<

Положення ст. 27 Конституції України передбачають право кожної людини захищати своє життя і здоров’я, життя й здоров’я інших людей від протиправних посягань.

Необхідною обороною визнається правомірний захист особи, суспільства та держави від суспільно небезпечних посягань, шляхом завдання необхідної та достатньої в цій обстановці шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони (ч. 1 ст. 36 КК).

Правомірність необхідної оборони визначається умовами, які прийнято ділити на дві групи: а) стосовні до посягання; б) стосовні до захисту.

Посягання повинно бути: по-перше, суспільно небезпечним, тобто діянням, передбаченим як злочин у в КК; по-друге, посягання має бути наявним, тобто таким, коли існує безпосередня загроза нападу (абз. 2. п. 2 постанови), або напад уже почався, або закінчився, та для особи, що захищається, це незрозуміло; по-третє, посягання має бути дійсним, тобто існуючим об’єктивно, в реальній дійсності, а не тільки в уяві того, хто захищається. Якщо ж посягання існує тільки в уяві особи, що захищається, питання про відповідальність за завдані ушкодження особі, яка помилково прийнята за нападаючого, вирішується за правилами уявної оборони.

Уявною обороною визнається заподіяння шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання немає і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання (ч. 1 ст. 37 КК).

Захист повинен бути: по-перше, спрямованим на оборону правомірних інтересів особи, суспільства, держави, і законодавство дає досить широкі для цього можливості; по-друге, шкода від захисних дій повинна спричинятися тільки особі, яка здійснює посягання; по-третє, захист не повинен перевищувати меж необхідної оборони, дії особи, що захищається повинні відповідати характерові та ступеню суспільної небезпеки.

Перевищенням меж необхідної оборони визначається умисне заподіяння особі, що посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК). Перевищення меж необхідної оборони тягне за собою кримінальну відповідальність лише у двох випадках; у разі умисного вбивства (ст. 118) та умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст. 124).

Правомірним слід вважати застосування зброї чи будь-яких інших засобів чи предметів незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає, якщо воно здійснене для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення (абз. 2 п. 3 постанови).