31. Осудність як обов’язкова ознака суб’єкта злочину. Поняття осудності та її значення. : Кримінальне Право України - Кузнецов В.В., Савченко А.В., Плугатир В.С. : Книги по праву, правоведение

31. Осудність як обов’язкова ознака суб’єкта злочину. Поняття осудності та її значення.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 
РЕКЛАМА
<

Питання про осудність особи виникає тільки у зв’язку з вчиненням нею злочину. У ч. 1 ст. 19 вказано, що „осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними”.

Здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об’єктивних ознак злочину (об’єкта, суспільно небезпечного діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення, його суспільно небезпечних наслідків). Здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) повинна бути пов’язана зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля взаємозалежні і лише в сукупності визначають характер поведінки особи в конкретній ситуації.

Стан осудності - це норма, типовий стан психіки людини, характерний для її певного віку. Здебільшого, стан осудності презюмується, бо він характерний для переважної більшості людей. Тому на практиці питання про встановлення осудності виникає тільки за наявності сумнівів у психічній повноцінності особи, яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння. Із станом осудності пов’язане й досягнення (реалізація) мети покарання. Відповідно до ч. 2 ст. 50 покарання „має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами”. Тільки осудна особа здатна правильно усвідомлювати сутність скоєного злочину, а тому розуміти обґрунтованість і справедливість призначеного покарання. Лише за таких умов призначене покарання багато в чому визначає подальшу поведінку засудженого, спонукає його не вчинювати нових злочинів.

Такий стан психіки особи визначає її право вибору, свободу волі. У разі скоєння декількох злочинів питання про осудність розглядається відносно періоду скоєння кожного суспільно небезпечного діяння. Висновок про осудність робиться судом на основі оцінки психічного стану особи під час вчинення нею діяння, тобто стан осудності (чи неосудності) має межі часу і визначені параметри. Встановлення осудності особи в період здійснення нею злочину не виключає можливості наявності у неї того чи іншого психічного розладу в минулому чи в момент скоєння нею злочину, але ступінь змін психіки в даному випадку не позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними під час вчинення діяння. Важливість установлення осудності особи обумовлена тим, що осудність є передумовою вини, а без доведення вини не може бути кримінальної відповідальності й покарання.

Однак на практиці мають місце випадки, коли особа під час вчинення злочину була осудною, але після його вчинення до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Згідно з законом (ч. 3 ст. 19) до такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона (на відміну від особи, визнаної неосудною) може підлягати покаранню на загальних засадах (ч. 4 ст. 95).