10. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу України (справа про зворотну дію кримінального закону в часі). : Кримінальне Право України - Кузнецов В.В., Савченко А.В., Плугатир В.С. : Книги по праву, правоведение

10. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу України (справа про зворотну дію кримінального закону в часі).

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 
РЕКЛАМА
<

Відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Закріплений в Конституції України  принцип  неприпустимості зворотної  дії в часі законів та інших нормативно-правових актів узгоджується з міжнародно-правовими актами, зокрема Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (ст. 15), Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (ст. 7). Суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на  правовідносини, які виникли до набрання  ними чинності, за умови, якщо вони  скасовують  або  пом'якшують відповідальність особи. Але їх реалізація з використанням підзаконних нормативно-правових актів неможлива в окремих галузях права, зокрема в кримінальному праві.

Згідно з ч.2 ст. 58 Конституції України  ніхто не може  відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. З  цього  конституційного припису випливає, що діяння як певне правопорушення може визнаватись тільки законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом. Такий висновок підтверджується положеннями п. 22 ч.1 ст. 92 Конституції України про те, що виключно законами визначаються "засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них".

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має, найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України).

Відповідно до положення ч.2 ст. 4 КК злочинність і караність діяння визначаються законом,  який діяв на час його вчинення. За змістом ч.1 ст.5 КК закон, що усуває караність діяння або  пом'якшує  покарання,  має зворотну дію в часі. Приписи цих норм Кодексу відповідають положенням викладеним в ст. 58 Конституції України. Зворотна дія кримінального закону означає поширення його на осіб, які вчинили діяння до набрання чинності таким законом. Зіставлення положень ст.ст. 8, 58, 92, 152, п.1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України та ст. 5 КК дає підстави дійти висновку, що виключно кримінальними законами України визначаються діяння, які є злочинами, та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Відповідно і зворотна дія в часі реалізується через кримінальні закони у випадках, коли вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи.

Кримінально-правова норма має зворотну дію в часі в тій її частині, в якій вона  пом'якшує або скасовує  відповідальність особи.  Це стосується випадків, коли в диспозиції норми зменшено коло предметів посягання; виключено із складу злочину якісь альтернативні суспільно-небезпечні наслідки; обмежено відповідальність особи шляхом конкретизації в бік звуження способу вчинення злочину; звужено зміст кваліфікуючих ознак тощо.

Конституція України встановила, що діяння, які є злочинами, та відповідальність за них визначаються виключно законами України (п. 22 ч.1 ст.92), а не підзаконними актами. Кримінальний закон, який визначає діяння як злочин, може містити посилання на положення інших нормативно-правових актів. Якщо ці положення в наступному змінюються, загальний зміст кримінального закону, в даному випадку - диспозиція його норм, змін не зазнає. Протилежне означало б можливість зміни кримінального закону підзаконними актами, зокрема постановами Верховної Ради України, указами Президента України та  актами Кабінету Міністрів України, що суперечило б вимогам п. 22 ч.1 ст. 92 Конституції України (п.1 висновку Рішення КС).

Положення абз.2, і 3 примітки до статті 81 КК - 1960 р. (185 КК - 2001 р.) є нормами-дефініціями для кримінально-правових норм, які встановлюють кримінальну відповідальність за розкрадання державного або колективного  майна у великих та особливо великих розмірах. Ці розміри розкрадання визначаються на підставі критеріїв, встановлених абз. 2 і 3 примітки до ст. 81 КК з урахуванням мінімального розміру заробітної плати, встановленого законодавством, чинним на момент  закінчення або припинення злочину. Встановлення нормативно-правовими актами іншого мінімального розміру заробітної плати не тягне за собою зміни кваліфікуючих ознак злочинів, передбачених частинами четвертими статей 81, 82, 84, частиною третьою статті 83, частиною другою статті 86 та статтею 86-1 КК. Положення ч.2 ст.6 КК - 1960 р. (ч.1 ст. 5 КК - 2001 р.) щодо зворотної дії закону в часі на ці випадки не поширюється, і кримінальні справи не повинні переглядатись, якщо інше не передбачено законом. (п.3 висновку Рішення КС).

 Це питання є актуальним, в зв’язку з вступом в дію з 1 січня 2004 р. Закона України від 22 травня 2003 р. “Про податок з доходів фізичних осіб”.

У п. 22.5 ст. 22 Закону, вказано, якщо норми відповідних законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 грн., крім норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації правопорушень або злочинів, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону для відповідного року (з урахуванням положень п. 22.4 ст. 22 Закону).

Тому, згідно п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 травня 2004 р. № 9 „Про деякі питання застосування судами України адміністративного та кримінального законодавства у зв’язку з набранням чинності Законом України від 22 травня 2003 р. “Про податок з доходів фізичних осіб”. для вирішення питання про наявність складу адміністративного правопорушення або злочину в діяннях, які були вчинені до 1 січня 2004 р., а також для їх кваліфікації положення Закону не застосовуються. У таких випадках розрахунки провадяться виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в розмірі 17 грн.

Тобто Пленум, ґрунтуючись на Рішенні Конституційного Суду України, фактично визнав, що в таких ситуаціях закон не має зворотної сили.

 


<