Запитання 4. Етапи роботи з особистими та речовими джерелами, елементи збирання речових джерел. : Історія, предмет і система криміналістики - О.А. Кириченко, В.Д. Басай : Книги по праву, правоведение

Запитання 4. Етапи роботи з особистими та речовими джерелами, елементи збирання речових джерел.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 
РЕКЛАМА
<

Узагальнення існуючих дефініцій криміналістики дає підстави стверджувати, що майже у всіх випадках етапи роботи з речовими джерелами інформації знаходили те чи інше своє термінологічне відоб­раження. Друга річ, що, по-перше, головним чином, у цьому відношенні йдеться річ лише про речові джерела; по-друге, акцент уваги на особи­стих джерелах не робився в жодному з визначень криміналістики; і, нарешті, по-третє, перелік і термінологічне оформлення етапів роботи з джерелами інформації надзвичайно різноманітне і у більшості випадків далеко неповне, неточне і змішане з огляду назв етапів роботи з речо­вими джерелами та елементів їх збирання (78.С.780-809).

Так, навіть найбільш повний перелік етапів роботи з джерелами інформації, що був запропонований Р.С.Бєлкіним та Ю.І.Краснобає-вим і сприйнятий багатьма вченими, зокрема О.О.Закатовым, В.Г.Лу­кашевичем, М.І.Порубовим, М.В.Салтевським, Т.О.Седовой та інш. -"собирание, исследование, оценка и использование доказательств или иной информации" (78.С.191, 710-809), не може бути визнаний достат­ньо вдосконаленим.

Що ж стосується інших варіантів розв'язання цієї проблеми, то в дефініції криміналістики, яку запропонував О.М.Васильєв йдеться про

19

 

"обнаружение, собирание и исследование доказательств", А.І.Вінберг -"обнаружение, собирание, фиксация и исследование доказательств", А.В.Іщенко - "обнаружение, исследование и использование доказа­тельственной информации", І.П.Крилов - "обнаружение, собирание, сохранение, фиксация и исследование доказательств", Г.А.Матусовсь-кий - "обнаружение, фиксация, изъятие и исследование следов преступ­ления", М.І.Порубов - "возникновение, выявление, исследование и использование фактических данных"; В.Г.Танасевич - "выявление, собирание и исследование фактических данных" та інш (78.С.174-179, 780-809).

Велика група вчених, зокрема, А.В.Дулов, М.К.Камінський, В.П.Колмаков, I.Ф.Пантелеев, М.П.Яблоков та інш., вважає за мож­ливе зовсім не торкнутися цього питання у запропонованих ними ви­значеннях криміналістики (78.С178-179), із чим погодитися не можна.

Узагальнення відповідного практичного аспекту роботи із джере­лами інформації свідчить про те, що ця процедура щодо роботи із осо­бистими джерелами починається з того, що такі джерела треба спочат­ку встановити між великої кількості інших людей. Правоохоронців цікавлять лише ті люди, які, по-перше, зберегли у пам'яті фактичні дані, що мають значення для боротьби з певним злочином; по-друге, були осудні на час сприйняття цих фактичних даних і є осудними на час роботи з ними; і, по-третє, можуть за своїм станом здоров'я адекватно передати відомості про ці фактичні дані шляхом відповідного спілку­вання з ними.

Після цього постає питання про отримання від особистого джере­ла відомостей про такого роду фактичні дані шляхом проведення з ним тих чи інших позапроцесуальних чи процесуальних дій або їх комбі­націй. З процесуальних дій, у першу чергу, треба назвати допит, очну ставку, впізнання, відтворення обстановки та обставин події, в певній мірі - обшук, виїмку та деякі інші слідчі чи судові дії. Можуть виникну­ти сумніви про можливість отримання інформації від особистого джере­ла у перебігу таких слідчих дій, як обшук, виїмка тощо. Проте саме гласне чи краще негласне стеження за психологічним станом особи, у приміщенні якої здійснюється, наприклад, обшук, може підказати, де саме знаходиться те речове джерело, яке розшукується.

Найбільш поширеними позапроцесуальними діями, за допомогою яких можна здобути інформацію від особистих джерел є отримання від них письмового пояснення або заяви.

Коли інформація від особистого джерела вже буде отримана, її тре­ба дуже ретельно оцінити з точки зору дотримання певного порядку проведення цієї процедури, яку саме значимість ці фактичні дані мо-

20

 

жуть мати, чи можна їх застосувати у перебігу боротьби з певним зло­чином тощо. І тільки після цього можна бути визначитися з тим, із якою саме метою інформація може бути використана - криміналістичною чи ордистичною, якщо в першому значенні, то в якості доказів чи тільки орієнтовної інформації тощо.

Таким чином, етапами роботи з особистими джерелами інформації є:

Встановлення особистого джерела.

Отримання від нього інформації шляхом проведення з ним певних

позапроцесуальних та процесуальних дій чи їх комбінацій.

Оцінка отриманої інформації.

Використання цієї інформації з криміналістичною (доказовою,

орієнтовною) чи ордистичною метою.

Звичайно, що певне значення для ефективного проведення всіх названих етапів роботи з особистими джерелами має знання особли­востей утворення та отримання такої інформації від джерел певних ка­тегорій, наприклад, дітей; людей, які мають психічні чи певні фізичні вади; фахівців того чи іншого напрямку та інш. Так, водій-очевидець зможе більш детально запам'ятати обставини дорожньо-транспортної пригоди, ніж звичайна людина, яка не вивчала правил дорожнього руху і ніколи не керувала транспортним засобом.

Першим етапом роботи з речовими джерелами інформації є їх зби­рання, яке, у свою чергу, може бути поділено на декілька елементів:

1.             Знаходження речових джерел, а воно у свою чергу поділяється на:

а)             пошук вірогідних місць знаходження речових джерел або вірогі­

дних їх носіїв, приміром, вірогідних носіїв мікрооб'єктів, ультрамікро-

об'єктів чи ультраоб'єктів;

б)            виявлення речових джерел у цих місцях або на їхніх вірогідних

носіях.

Фіксація речових джерел, у тому числі й документування_роботи

з ними.

Вилучення речових джерел.

Пакування речових джерел.

Зберігання речових джерел, оскільки треба знати як зберегти

навіть належним чином упаковані речові джерела певної природи чи

виду. Так, якщо субстанції грунту з одягу запідозрюваного та зразки

грунту з місця скоєння злочину будуть зібрані зі значним розривом у

часі або будуть до дослідження зберігатися у різних умовах (наприк­

лад, у холодильнику та при звичайній кімнатній температурі), то вис­

новок про їх різне мікробіологічне наповнення може бути зумовлене саме

цими порушеннями.

Транспортування речових джерел.

21

 

Збирання речових джерел робиться заради отримання за їхньою допомогою необхідної інформації, що здійснюється у першу чергу шля­хом дослідження. Великі можливості у цьому відношенні мають різні види огляду (процесуального: слідчого, експертного, судового; позап-роцесуального), відтворення обстановки та обставин події, звичайна та примусова виїмка та обшук. Нетрадиційними способами отриман­ня інформації від речових джерел може стати пред'явлення їх для впізнання та деякі інші процесуальні чи позапроцесуальні дії, складо­вою частиною яких може стати огляд чи особисте дослідження цього джерела. Взагалі розрізняють дві основні форми дослідження речових джерел інформації - особисте та експерте, сутність яких розглядається окремо (див. лекція 5, запитання 2).

Наступним, третім, етапом роботи з речовими джерелами є оцінка тієї інформації, що була отримана за їхньою допомогою, після чого наступає вже черга останнього, четвертого, етапу - використання інформації з криміналістичною чи ордистичною метою.

Таким чином, етапами роботи з речовими джерелами інформації є:

Збирання речових джерел.

Отримання від речових джерел інформації шляхом їх огляду, осо­

бистого та експертного дослідження або проведення щодо них інших

процесуальних чи позапроцесуальних дій або їх комбінацій.

Оцінка отриманої у перебігу цього інформації.

Використання цієї інформації з криміналістичною (доказовою,

орієнтовною) чи ордистичною метою.

Важливе значення для проведення всіх вказаних етапів роботи з речовими джерелами, у тому числі всіх елементів їх збирання, має знан­ня механізму виникнення речового джерела певного виду чи природи. Зокрема, знання про механізм утворення слідів запаху людини можуть допомогти у якісному та ефективному не тільки збиранні та дослідженні цих слідів, а й у правильній оцінці та використанні отриманої за їхньою допомогою інформації.

Документування є однією з форм фіксації речових джерел у пере­бігу їх як збирання, так і під час проведення інших етапів роботи з ними та із особистими джерелами інформації. З огляду на це, під документу­ванням розуміється словесна і графічна фіксація, у тому числі фото-, кіно-, аудіо-, відео- та інші способи документування всієї роботи із осо­бистими і речовими джерелами інформації і перебігу боротьби h злочи­нами та іншими правопорушеннями (проступками, правовими спора­ми і деліктами).

Звичайно, що різний кількісний і термінологічний склад суб'єктів боротьби із тими чи іншими правопорушеннями визначає й відповідні

22

 

особливості документування роботи із речовими та особистими джере­лами. У перебігу боротьби зі злочинами застосовуються такі різновиди документування:

І. Процесуальне, яке, у свою чергу, поділяється на:

1.             Протокольне, а воно, крім цього, на:

а)             слідче, яке веде дізнавач чи слідчий у перебігу досудового

слідства;

б)            судове, що здійснюється судом (фактично - секретарем суду, хоча

за якість і повноту судового протоколювання несе відповідальність

голова судового засідання).

2.             Експертне, яке здійснюється експертом у перебігу досліджень у

вигляді висновку експертизи.

II. Позапроцесуальне, що веде ордист або інший суб'єкт боротьби із злочинами поза кримінально-процесуальною формою чи із порушен­ням її вимог.

Розгляд питання про етапи роботи з речовими джерелами інфор­мації пов'язаний із упорядкуванням термінології та різновидів їх носіїв. Так, носії, на яких на час проведення процесуальної чи іншої дії знахо­дяться речові джерела і останні можуть бути на них виявлені в поза-лабораторних умовах, іменуються реальними носіями.

Коли ж для виявлення на носії речових джерел потрібні лабораторні умови, у силу чого наявність на ньому цих джерел у перебігу проведення слідчих чи судових дій лише припускається, то ми маємо вже вірогідні носії.

Всі носії, на яких речові джерела знаходяться на час проведення про­цесуальної чи позапроцесуальної дії із завданням їх збирання, іменують­ся первинними носіями. Проте носії, на які речові джерела переносяться з первинного носія з метою їх вилучення та іншого збирання, вже бу­дуть вторинними носіями.

Таким чином, всі носії речових джерел інформації можуть бути под­ілені за різними класифікаційними основами, зокрема, за:

1.             Умовами виявлення на них речових джерел на:

а)             реальні носії;

б)            вірогідні носії.

2.             Часом появи на них речових джерел на:

а)             первинні носії;

б)            вторинні носії.

Наведений варіант суттєвого і термінологічного визначення етапів роботи з особистими та речовими джерелами може бути представлений і таким чином. Умовно встановлення особистих джерел та отримання від них інформації, а також збирання та дослідження речових джерел

23

 

може бути названо таким словосполученням, як "збирання інформації", яку після цього вже треба оцінити і можна буде використати з певною метою.

Таким чином, етапи роботи з особистими та речовими джерелами термінологічно були б однакові: збирання, оцінка та використання інформації. Проте для особистих джерел збирання інформації має под­ілятися на такі два елементи такого етапу, як установлення особисто­го джерела та отримання від нього інформації, а для речового джере­ла - збирання і дослідження самих джерел інформації. В такому випад­ку треба погодитися з термінологічним збігом назви одного з етапів та одного із елементів етапу роботи з речовими джерелами - спочатку зби­рання самих речових джерел, а потім (після їх дослідження) й збирання вже за їхньою допомогою інформації.

Розглянувши основні складові визначення предмета криміналісти­ки у вигляді стадій та складових частин методики боротьби зі злочи­нами, поняття та різновидів інформації, що має значення для боротьби зі злочинами, джерел цієї інформації, їх різновидів та етапів роботи з ними, можна перейти до формулювання й самої дефініції криміналістич­ної науки, визначення її системи та місця поміж інших галузей науко­вих знань.

Запитання 5. Перша і друга концепції визначення предмета і системи криміналістики, її місця поміж інших галузей юридичної науки.

Детальне вивчення існуючих визначень криміналістики та відпо­відної криміналістичної практики (78.С. 159-198, 710-809), дає підста­ви для висновку про те, що більш доцільно під криміналістикою розум­іти методичну галузь юридичної науки, котра на основі пізнання зако­номірностей роботи з особистими та речовими джерелами інформації, що має значення для боротьби зі злочинами, розробляє гласні технічні засоби та прийоми їх застосування, тактичні прийоми проведення ок­ремих процесуальних і гласних позапроцесуальних дій чи їх комбінацій, а також: гласні методичні рекомендації із попередження, виявлення, припинення, розкриття та досудового розслідування злочинів, судово­го розгляду кримінальних справ і виконання судових рішень.

Як бачимо, в цьому варіанті визначення предмета криміналістики деталізовані лише найважливіші поняттєутворюючі ознаки цієї на­уки — стадії та складові частини методики боротьби зі злочинами, про-

24

 

те детальний виклад різновидів особистих і речових джерел інформації та етапів роботи з ними лише значно ускладнив би цю дефініцію і тому не викликається необхідністю.

Проте в межах навчального курсу криміналістики дефініція цієї науки може виглядати ще більш стислою. Криміналістика - це мето­дична галузь юридичної науки, котра на основі пізнання закономірнос­тей роботи з особистими та речовими джерелами інформації, що має значення для боротьби зі злочинами, розробляє складові частини гласної методики проведення цієї боротьби на всіх її стадіях.

Такий підхід обумовлений тим, що у навчальному курсі криміна­лістики до викладу даного стислого визначення предмету цієї науки має бути детально розглянута концепція про стадії і складові частини методики боротьби зі злочинами, особисті і речові джерела інформації, їх різновиди, етапи та елементи роботи з ними, тобто про всі поняттє-утворюючі ознаки предмету криміналістичної науки, деталізація яких в її дефініції вже буде виглядати зайвою.

Обидва запропоновані визначення предмета криміналістики доз­воляють чітко відмежувати дану галузь юридичної науки від будь-якої іншої, але це ще не вирішує остаточно всі пов'язані з цим проблеми. Зокрема, залишається відкритим запитання, яка саме галузь юридич­ної науки повинна розробляти схожі складові частини методики бо­ротьби з іншими, ніж злочини, правопорушеннями (проступками, пра­вовими спорами і деліктами), оскільки і технічні засоби, і тактичні прийоми, і методичні рекомендації повинні знайти відповідне втілення у перебігу розробки методики боротьби з будь-якими правопорушен­нями (проступками, спорами, деліктами): конституційними, адмініст­ративними, дисциплінарними, цивільно-правовими та господарсько-правовими.

Проте тільки шляхом використання окремих складових частин криміналістичної методики у перебігу боротьби з іншими правопору­шеннями даної проблеми не вирішити, тому що це фактично неможли­ве без належного адаптування складових частин цієї методики щодо процесу боротьби з кожним із різновидів правопорушень. А в такому випадку, по-перше, завдання з адаптування криміналістичної мето­дики до умов проведення боротьби з кожним із різновидів правопору­шень (проступків, спорів, деліктів) все ж такі має бути покладено на ту чи іншу галузь юридичної науки. По-друге, адаптовані криміналі­стичні методики - це вже нові різновиди методик боротьби із правопо­рушеннями, які будуть виходити за межі завдань запропонованого визначення предмета криміналістичної науки.

25

 

Саме з огляду на це, ще у 1994 р. було запропоновано створити нову галузь юридичної науки - "Цивілістика", на яку б покладалося завдання з розробки складових частин гласної методики боротьби із цивільно-правовими та господарсько-правовими спорами і деліктами (ПО.С.ЗЗ).

Але і в такому випадку поза межами методичного забезпечення боротьби із правопорушеннями залишалися конституційні, адмініст­ративні та дисциплінарні правопорушення. Тому більш прийнятною треба визнати другу концепцію предмета і системи криміналістики, згідно якої на цю галузь юридичної науки покладалося б завдання з розробки складових частин методики боротьби із будь-якими право­порушеннями (проступками, спорами, деліктами).

Причому оскільки боротьба з однією групою правопорушень (конституційні, кримінальні, цивільно-правові, господарсько-правові) передбачає тільки судовий розгляд відповідної справи, а з іншою гру­пою правопорушень (адміністративні, дисциплінарні) - переважно чи тільки позасудове провадження, то й визначені вище стадії здійснення цієї боротьби із злочинами (див. лекція 1, запитання 1) не можуть бути адаптовані без істотної зміни щодо інших різновидів правопорушень. Зокрема, можна говорити про попередження, виявлення та припинен­ня будь-яких правопорушень. Проте розкриття і досудове розслідуван­ня щодо інших, ніж злочини, правопорушень перетворюється у досу-дову підготовку відповідної справи, порядок розгляду якої, як це вже підкреслювалося, може бути судовим і позасудовим. Але саме у пере­бігу розгляду справи й установлюється сутність правопорушення, що і є аналогом розкриттям та розслідуванням відповідного правопору­шення.

Завершується ж боротьба із будь-яким правопорушенням виконан­ням рішення відповідного органу: судового чи позасудового, наприк­лад, службовця, якому законом надано право розглядати справи про дисциплінарні проступки чи окремі категорії адміністративних про­ступків тощо.

З урахуванням цього, мабуть, недоцільно в дефініції криміналістики за другою концепцією деталізувати також і виклад стадій боротьби із правопорушеннями.

Таким чином, за другою концепцією предмета під криміналісти­кою більш обгрунтовано розуміти галузь методичної юридичної науки, яка на основі пізнання закономірностей роботи з особистими і речови­ми джерелами інформації, що має значення для боротьби з будь-якими правопорушеннями (проступками, спорами, деліктами), розробляє гласні технічні засоби та прийоми їх застосування, тактичні прийоми

26

 

проведення окремих процесуальних і гласних позапроцесуальних дій чи їх комбінацій і гласних методичних рекомендацій з проведення цієї бо­ротьби на всіх її стадіях.

Проте постановка питання про практичне втілення цієї концепції предмета криміналістики ще не є достатньо підготовленою. Адже ж новітнє визначення предмета криміналістичної науки й за першою кон­цепцією істотно порушує традиційні погляди на це, а тому вимагає певного часу для того, щоб стати загально визнаним, що без прове­дення широкої дискусії, у тому числі у перебігу спеціальних науково-практичних конференцій, зробити буде дуже важко. Тільки після того, як більшість вчених та практиків зрозуміють необхідність цих змін, коли видання нових підручників з криміналістики буде здійснюватися хоча б переважно за першою концепцією, можна буде перейти й до прак­тичного втілення в життя й другої концепції предмету криміналістики.

З огляду на це, питання про систему навчального курсу криміна­лістики, яке і в традиційному аспекті ще залишається достатньо дис­кусійним, більш доцільно викласти лише за першою концепцією пред­мета криміналістики, вказавши також й на можливі шляхи впорядку­вання найбільш дискусійних із цього приводу питань.

Новітню систему навчального курсу криміналістики доцільніше представити таким чином. Курс криміналістики треба поділити на чо­тири частини, відповідні розділи і теми. Проте частина І. "Теороло-гія", яка має об'єднати загально теоретичні для всього навчального курсу криміналістики положення, будь-яких розділів у собі не містить і складається лише з низки відповідних тем, зокрема, таких, як: "Істо­рія, предмет і система криміналістики", "Загальна характеристика і класифікація методів криміналістики", "Основи ідентифікації, групоф-ікації та інших спеціальних методів", "Основи мікрооб'єктології" тощо.

Проте першу частину криміналістики доцільно йменувати саме словосполученням "Теорологія", оскільки семантичне значення слова "Методологія", яке все частіше використовується останнім часом у відповідних назвах цієї частини підручників з криміналістики (156.С.З-103; 178.С.1-129 та інш.), відповідно можна тлумачити як вчення про методи. Проте приведений перелік тем цієї частини свідчить про більш широке її тематичне наповнення. Тут доцільно викладати й основи мікрооб'єктології, тому що поділ речових джерел інформації на макро-об'єкти і мікрооб'єкти та пов'язані з цим проблеми пронизують всі існу­ючі частини криміналістики (див. лекція 4, запитання 1). Так, у другій частині вже більш обгрунтовано викладати проблеми використання технічних засобів збирання, особистого та експертного дослідження мікрооб'єктів; в третій частині - особливості тактичних прийомів зби-

27

 

рання, особистого та експертного дослідження мікрооб'єктів у перебігу окремих процесуальних та позапроцесуальних дій тощо; і, на кінець, у четвертій частині - особливості роботи з мікрооб'єктами у перебігу боротьби з окремими видами чи групами злочинів. Словосполучення ж "Теоретичні основи", яким названа перша частина криміналістики в деяких інших виданнях (173.С.4-86 та інш.), хоча й семантично то­тожно змісту цієї частини навчального курсу криміналістики, проте не таке лаконічне, ніж словосполучення "Теорологія".

Частина II. "Техніка" більш доцільно поділити на два розділи. Розділ 1 іменується "Загальні положення техніки" і містить в собі всього декілька тем: "Поняття і система техніки, її основні категорії", "Поняття, різновиди і комплекти технічних засобів боротьби зі злочинами" тощо.

Перелік тем розділу 2 цієї частини — "Основні галузі техніки", по­винен бути більш широким, наприклад, "Основи фотокінозйомки і зву-ковідеозапису", "Слідознавство", "Зброєзнавство", "Одорологія", "Можливості встановлення виконавця і засобів виконання доку­ментів", "Можливості встановлення змін змісту та інших обставин ви­готовлення документів", "Фоноскопія", "Пластикодокументи", "Ком-п'ютеродокументи", "Габітоскопія", "Інформатика" тощо.

Мабуть, не буде зайвим додатково пояснити, що тема "Зброєзнав­ство" має об'єднати виклад проблем, що пов'язані з використанням вогнепальної і холодної зброї, а також вибухових пристроїв і речовин, як різновиду кримінальної зброї.

В темах, що пов'язані з документами, більш доцільно розкрити положення й таких традиційних тем, як почеркознавство і техніко-кри-міналістичне дослідження документів, і поширити розгляд цих проблем за рахунок включення й інших видів письмодокументів (машинопис­них, друкованих тощо) та інших різновидів документів (ізодокументів, фотодокументів, кінодокумеНтів, відеодокументів, голографодоку-ментів, електрографодокументів та електроннодокументів. Проблеми дослідження аудіодокументів повинні висвітлюватися в окремій темі "Фоноскопія". Доцільно окремо викласти й проблеми комп'ютеродо-кументів, оскільки цей матеріал має достатню для цього специфічність.

Останнім часом з'явилися підручники криміналістики, в яких особ­ливу увагу приділено проблемам роботи з пластиковими картками та іншими різновидами пластикодокументів (210.С.211-225), паперовими грішми (210.С. 197-210) та інш., що треба визнати достатньо актуальним.

В темі "Інформатика" треба викласти положення інформаційно-довідкового забезпечення боротьби із злочинами, зокрема, проблеми організації і функціонування криміналістичної реєстрації та обліку, в той час як проблемам ордистично-довідкових та ордистичних обліків місце у навчальному курсі ордистики.

28

 

В частині III. "Тактика" треба передбачити три розділи, перший з яких — "Загальні положення тактики", має вмістити декілька тем, зок­рема, "Поняття, система і джерела тактики", "Поняття тактичного прийому, дії, рішення, комбінації і ситуації, їх класифікація", "Основи взаємодії учасників процесу боротьби зі злочинами", "Вчення про версії", "Основи планування та організації процесу боротьби зі злочи­нами" тощо.

Окремі автори три останні та деякі інші теми цього розділу розмі­щують в першій частині криміналістики (156.С.70-104; 163.С.61-74, 98-108; 195.С.100-119 та інш.) чи й зовсім відокремлюють у додаткову са­мостійну частину криміналістики (174.С.187-227 та інш.). Але з цим погодитися не можна, оскільки вказані теми не мають теорологічного, тобто загальнотеоретичного, характеру для всього навчального кур­су криміналістики та їх узагальнююче значення проявляється у відно­шенні тільки таких частин криміналістичної науки, як "Тактика" і "Методика".

Другий розділ третьої частини криміналістики найбільш обгрун­товано іменувати "Тактика проведення окремих процесуальних і по-запроцесуальних дій чи їх комбінацій" і об'єднати в ньому теми щодо тактики проведення не тільки слідчих дій, як це має місце в деяких підручниках криміналістики навіть останніх років видання (156.С.325-425; 173.С.261-412 та інш.), а й судових дій та окремих, найбільш важ­ливих, позапроцесуальних дій. З огляду на це, теми даного розділу третьої частини криміналістики повинні іменуватися більш широко, наприклад, "Тактика огляду", "Тактика відтворення обстановки та обставин події", "Тактика обшуку і виїмки", "Тактика допиту та оч­ної ставки", "Тактика пред'явлення для впізнання", "Тактика затри­мання та арешту", тощо, та об'єднувати собою матеріал щодо такти­ки проведення цих дій у перебігу як досудового, так й судового слідства.

В заключному, третьому, розділі тактики більш доцільно виклас­ти положення щодо тактики підготовки матеріалів, призначення та проведення експертиз, назвавши цей розділ "Тактика призначення та проведення експертиз" і передбачивши в ньому принаймні три теми: "Загальні положення тактики призначення і проведення експертиз", "Тактика отримання зразків на окремі різновиди експертних дослід­жень" і "Тактика призначення і проведення окремих видів експертиз". Причому в двох останніх темах повинні бути деталізовані тактичні особливості отримання зразків, іншої підготовки матеріалів, призна­чення та проведення найбільш складних та актуальних експертиз, наприклад, почеркознавчої експертизи, одорологічної експертизи, фоноскопічної експертизи, вибухово-технічної експертизи, експертизи

29

 

окремих різновидів мікрооб'єктів та інш. Саме необхідність розгляду даної криміналістичної проблеми в межах декількох тем робить доціль­ним представити її у вигляді окремого розділу.

Проте у деяких підручниках криміналістики дана проблема пред­ставлена лише першою темою, в той час як положення відносно такти­ки отримання зразків, призначення і проведення вказаних різновидів експертних досліджень традиційно викладаються в другій частині на­вчального курсу криміналістики. Ці положення, зокрема, можна знай­ти в таких темах, як "Почеркознавство", "Одорологія", "Фоноскопія", "Експертиза матеріалів, речовин і виробів з них" тощо (163.С.218-219, 228-230, 235-236; 178.С.292-293, 322-336, 364-367; 195.С.244-245, 280-281, 294-295 та інш.).

Заключна частина IV курсу криміналістики — "Методика", та­кож має поділятися на три розділи. В розділ 1 цієї частини — "Загальні положення методики боротьби зі злочинами", доцільно об'єднати такі теми, як: "Поняття, джерела, система і структура методики боротьби зі злочинами", "Основи розшукової та пошукової діяльності учасників процесу боротьби зі злочинами", "Основи подолання протидії боротьбі зі злочинами" тощо.

У розділі 2 четвертої частини навчального курсу криміналістики -"Методики боротьби з окремими видами і групами злочинів", більш обгрунтовано викласти традиційні методики боротьби зі злочинами окремих груп чи різновидів, зокрема, "Методика боротьби із вбивства­ми і заподіянням тілесних пошкоджень", "Методика боротьби із стате­вими злочинами і розбещенням неповнолітніх", "Методика боротьби із крадіжками", "Методика боротьби із грабежами і розбоями" тощо, конкретизація переліку яких повинна будуватися з урахуванням май­бутньої юридичної та регіональної спеціалізації фахівців.

Проте розділ 3 четвертої частини - "Методики боротьби зі злочи­нами при особливих обставинах", має включати виклад тих особли­востей методики боротьби зі злочинами, які визначає не вид, а інша криміналістично значуща характеристика злочинного посягання, на­приклад, "Особливості методики боротьби із злочинами, що скоєні організованими угрупованнями", "Особливості методики боротьби із комп'ютерними злочинами", "Особливості методики боротьби із зло­чинами неповнолітніх", "Особливості методики боротьби із злочина­ми психічно хворих осіб", "Особливості методики боротьби із злочина­ми "по гарячих слідах" тощо.

Конкретний перелік тем цього розділу четвертої частини навчаль­ного курсу криміналістики також має визначатися певним напрямком підготовки юридичних кадрів, відомчими та регіональними особливо­стями майбутньої роботи фахівців, яких готує той чи інший навчаль­ний заклад.

ЗО

 

Таким чином, в загальному вигляді система навчального курсу криміналістики за першою концепцією її предмета, тобто пов'язаною із боротьбою лише зі злочинами, може бути представлена так:

Частина І "Теорологія" (окремі теми).

Частина II "Техніка", розділ 1 "Загальні положення техніки" (ок­ремі теми), розділ 2 "Основні галузі техніки" (окремі теми).

Частина III "Тактика", розділ 1 "Загальні положення тактики" (окремі теми), розділ 2 "Тактика проведення окремих процесуальних і позапроцесуальних дій чи їх комбінацій" (окремі теми), розділ 3 "Так­тика призначення та проведення експертиз" (окремі теми).

Частина IV "Методика", розділ 1 "Загальні положення методи­ки" (окремі теми), розділ 2 "Методики боротьби з окремими видами і групами злочинів" (окремі теми), розділ 3 "Методики боротьби зі зло­чинами при особливих обставинах" (окремі теми).

Система навчального курсу за другою концепцією її предмета, тобто пов'язаною із боротьбою зі всіма різновидами правопорушень (злочини, проступки, правові спори і делікти), має містити додаткові розділи в другій, третій та четвертій частинах навчального курсу. В них мають викладатися особливості застосування відповідно гласних технічних засобів, гласних тактичних прийомів проведення певних процесуальних чи позапроцесуальних дій або їх комбінацій, а також гласних методичних рекомендацій по здійсненню боротьби з кожним із різновидів правопорушень (конституційні, кримінальні, адміністра­тивні, дисциплінарні та інші трудові, цивільно-правові, господарсь­ко-правові) на всіх стадіях її проведення.

Наприклад, по завершенню викладу положень другого розділу техніки за першою концепцією предмета криміналістики повинні йти такі підрозділи, як: "Особливості застосування технічних засобів у бо­ротьбі із конституційними правопорушеннями", "Особливості засто­сування технічних засобів у боротьбі із адміністративними правопо­рушеннями", "Особливості застосування технічних засобів у боротьбі із дисциплінарними та іншими трудовими правопорушеннями", "Особ­ливості застосування технічних засобів у боротьбі із цивільними та господарськими правопорушеннями".

Визначення місця криміналістики поміж інших галузей юридичної науки більш доцільно провести на підставі нової концепції предмета та системи юридичних наук у цілому, яка, нажаль, ще не є загально визнаною і тому виникає потреба зараз викласти її основні положення.

Детальний аналіз предмета дослідження окремих галузей юридич­ної науки дає підстави дійти висновку про те, що юридичні науки в цілому вирішують такі основні групи завдань:

31

 

 

 

І. Розробка філософських і теорологічних основ, матеріальних, про­цедурних, методичних та інших умов для забезпечення належної пра­вової регламентації щодо:

Безделіктного врегулювання відповідних сторін суспільного

життя.

Ведення боротьби із різного роду правопорушеннями (злочини,

проступки, правові спори і делікти).

II. Створення цих же умов для ефективного та раціонального здійснення цієї ж правової регламентації щодо:

Безделіктного врегулювання відповідних сторін суспільного

життя.

Боротьби з кожним із різновидом правопорушень.

Таким чином, предмет юридичних наук в цілому має скласти роз­робка філософських і теорологічних основ, матеріальних, процедурних, методичних та інших умов щодо забезпечення належної правової рег­ламентації відповідних сторін суспільного життя і боротьби із різно­го роду правопорушеннями (злочини, проступки, правові спори і делік­ти), а також: ефективного і раціонального здійснення цієї правової рег­ламентації, в тому числі й у перебігу боротьби із кожним із різновидів правопорушень.

Звідси система юридичних наук у кінцевому підсумку має бути представлена таким чином:

Теорологічні юридичні науки, тобто наукові галузі, що розробля­

ють філософські, історичні та інші теорологічні основи всієї системи юри­

дичних наук (філософія права, теорія держави і права, історія держави

і права, історія політичних і правових вчень та інш.).

Матеріальні юридичні науки, тобто науки, що розробляють ок­

ремі галузі матеріального права (конституційне право, кримінальне

право, адміністративне право, трудове право, цивільне право, госпо­

дарське право).

Процедурні юридичні науки, тобто наукові галузі, що розробля­

ють нормативну процедуру боротьби із окремими видами правопору­

шень: злочинів, проступків, правових спорів і деліктів (загальна тео­

рія інформації^ процесуальні юридичні науки: конституційний процес,

8 Зараз на стадії становлення знаходиться дисципліна "Теорія доказів", сутність якої зводиться до теоретичних засад використання лише доказової інформації та тільки у кримінальному судочинстві. Проте дана теорія має розробляти теоретичні засади роботи із будь-якою інформацією, яка має значення для боротьби із правопору­шеннями, а не тільки із доказовою, та щодо боротьби із будь-якими правопорушен­нями, а не тільки зі злочинами. З огляду на це й пропонується створити "Загальну теорію інформації", яка може мати дві частини: "Загальна частина" та "Особлива частина". Причому у другій частині доцільно передбачити шість розділів про теоре­тичні засади роботи з інформацією у перебігу боротьби щодо кожного із різновидів правопорушень: злочинів, конституційних, адміністративних, дисциплінарних, інших трудових, цивільних та арбітражних правопорушень.

32

 

кримінальний процес, цивільний процес і господарський процес; ре­гламентні юридичні науки: адміністративний регламент, трудовий ре­гламент, ордистичний регламент, виправно-трудовий регламент і су­дово-виконавчий регламент).

Поділ процедурних юридичних наук на процесуальні і регламентні проведено в залежності від того, судовий чи позасудовий або переваж­но позасудовий порядок передбачено для розгляду справ про відповідні правопорушення. З урахуванням цього запропоновано існуючий Ко­декс України про адміністративні правопорушення поділити на два: Адміністративний кодекс України та Адмінорегламентний кодекс Ук­раїни, в першому з яких мають бути кодифіковані матеріальні норми адміністративного законодавства, а в другому - процедурні норми. Аналогічно існуючий Кодекс України про працю має бути представ­лений у вигляді Трудового кодексу України та Трудорегламентного кодексу України, відповідно — кодекс матеріальних та кодекс проце­дурних норм трудового законодавства.

З метою логічного завершення системи матеріальних та процедур­них кодексів пропонується розробити ще два відповідних кодекси -Конституційний кодекс України і Конституційно-процесуальний ко­декс України, які зараз представлені чисельними розрізненими норма­тивними актами.

З огляду на ці ж причини й існуючий Виправно-трудовий кодекс України пропонується перейменувати у "Виправнотрудорегламентний кодекс України", а всю решту процедурних норм щодо виконання су­дових та інших рішень по справах про інші, ніж злочини, правопору­шення об'єднати у такому кодексі, як "Виконавчорегламентний кодекс України", або розташувати у заключних розділах відповідних проце­дурних кодексів - Кон.ПК України, АРК України, ТРК України, ЦПК України та ГПК України. Причому для найменування останнього процедурного кодексу (відповідної галузі юридичної науки) краще залишити стару назву "Арбітражно-процесуальний кодекс України" ("арбітражний процес"). З огляду на це, й господарське право (Госпо­дарський кодекс України) як галузь матеріальної юридичної науки (відповідний кодекс) краще іменувати "Арбітражне право" ("Арбітраж­ний кодекс України").

Методичні юридичні науки, тобто наукові галузі, що розробля­

ють окремі складові частини методики боротьби з кожним із різновидів

правопорушень: злочинів, проступків, правових спорів і деліктів (кри­

міналістика, ордистика).

Регулятивні юридичні науки, тобто такі наукові галузі, основ­

ним завданням яких є розробка належного нормативно безделіктного

33

 

врегулювання необхідних сторін суспільного життя (податкове право, бюджетне право, пенсійне право, сімейне право, житлове право, водне право, земельне право, надрове право, лісне право тощо).

6. Допоміжні юридичні науки, тобто наукові галузі, що створю­ють інші умови щодо ефективного та раціонального правового врегу­лювання певних суспшьних відношень або здійснення боротьби з тими чи іншими правопорушеннями (кримінологія, юридична медицина, юридична психіатрія, юридична психологія, юридична бухгалтерія, юридична статистика, юридична кібернетика, юридична педагогіка та інш.).

Додатково треба пояснити, що майже всі окремі галузі юридичної науки мають на меті розробити відповідне нормативне врегулювання тих чи інших сторін суспільного життя, в тому числі й у перебігу бо­ротьби із відповідним різновидом правопорушень. Але нормативне врегулювання, що розроблене матеріальними, процедурними та мето­дичними юридичними науками, забезпечує ефективне та раціональне ведення боротьби із будь-якими правопорушеннями, в той час, як зав­данням регулятивних юридичних наук є розробка вже безделіктного нормативного врегулювання відповідних сторін суспільного життя, що й обумовлює саме таку назву юридичних наук цієї групи.

Більш того, деякі діючі найменування галузей юридичної науки із семантичної точки зору мають не дуже вдалий варіант вимови, зокре­ма, кримінальне право та кримінальний процес. Це ж стосується й за­конодавчого словосполучення "підрозділи кримінальної міліції", "кри­мінальне судочинство" тощо, оскільки їх застосування поряд з іншими схожими словосполученнями типу "кримінальне угрупування", "кри­мінальна країна" та інш. може породити не дуже бажані тлумачення. З огляду на це, краще говорити про підрозділи анти(проти)криміналь-ної міліції", "анти(проти)кримінальний процес", "анти(проти)кримі-нальне судочинство", "анти(проти)кримінальне право", "Антикрим-інальний кодекс України (АКК України)", "Антикримінально-проце-суальний кодекс України (АКПК України)" та інш.

З наведеної системи юридичних наук вбачається, що криміналі­стика входить до четвертої групи юридичних наук - методичні юри­дичні науки, де окрім неї є ще тільки одна галузь юридичної науки -ордистика, з якою вона і має розробити складові частині відповідної методики боротьби з будь-якими правопорушеннями. Тобто запропо­нована система юридичних наук передбачає місце криміналістики за другою концепцією її предмета, коли на неї покладається завдання з розробки складових частин гласної методики боротьби з будь-якими правопорушеннями, а не тільки зі злочинами, що передбачає вже пер-

34

 

ша концепція предмета криміналістики. В такому ж випадку в цій групі юридичних наук мали б з'явитися й інші наукові галузі, такі як цивіл-істика тощо.

Але в будь-якому випадку найбільше точок дотику криміналісти­ка має і буде мати саме з ордистикою. Словосполучення "ордистика", нажаль, ще не є загально відомим, а тому потребує свого пояснення. Справа в тому, що, як уже підкреслювалося (див. лекція №1, запитан­ня 1), ще в середині минулого століття від криміналістики відмежувало­ся окреме вчення про особливості застосування окремих частин неглас­ної методики боротьби зі злочинами і проведення з цією метою відпові­дної діяльності. Це вчення згодом отримало три розповсюджені назви -"теорія оперативно-розшукової діяльності", "оперативно-розшукова діяльність" та "ОРД" (254-257; 259; 260; 313; 314 та інш.; див. додат.1).

Але ж зараз дана сукупність знань фактично досягла рівня само­стійної галузі юридичної науки, про що свідчить, зокрема:

а)             той обсяг накопиченого матеріалу, який дає можливість сфор­

мувати теорологічні та інші основи цієї науки;

б)            наявність специфічного викладання, навчання та практичного

використання її положень, які мають статус таємності і потребують у

силу цього відповідний рівень допуску лише певних категорій науко­

во-педагогічних та практичних працівників і майбутніх спеціалістів;

в)             вихід даної галузі знань з ваківської наукової спеціалізації "кри­

мінальний процес, криміналістика та судова експертиза" у самостійну

наукову спеціалізацію 21.00.06 - "оперативно-розшукова діяльність"9;

г)             наявність спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій за

цим науковим напрямком та інш.

Виходячи з цього, ще у 1994 р. було запропоновано дану само­стійну галузь юридичної науки назвати більш прийнятним і лаконіч­ним словосполученням "оердологія", походження якого пояснювалося від уже звичної абревіатури "ОРД" (тобто від звуків "о", "ер" і "д") та грецьк. "logos" (у перекладі - "вчення", "наука") і мало тлумачення -

'Хоча з огляду на тісні міждисциплінарні зв"язки між криміналістикою та орди­стикою, з однієї сторони, а також криміналістикою та антикримінальним процесом, ордистикою та ордистичним регламентом - з іншої, виведення ордистики із ваківської спеціальності - 12.00.09, де вона раніше фактично була, треба вважати помилковим і таким, яке заважає вільному та ефективному розвитку цих тісно пов"язаних галузей юридичної науки. В кращу сторону може змінитися дане становище у випадку відкриття у спеціалізованих юридичних навчальних закладах нової кафедри - "Кафед­ри правової процедури та методики боротьби з правопорушеннями". Словосполучення "правова процедура боротьби із правопорушеннями" може об"єднати на одній кафедрі антикримінальний процес та ордистичний регламент, а "методика боротьби із правопорушеннями" - криміналістику та ордистику. Саме таку пропозиція щодо створення нової кафедри й планується подати через адміністрацію Київського інституту внутрішніх справ до МВС України.

35

 

"наука про оперативно-розшукову діяльність" (68.С.68). Згодом у цьо­му відношенні було запропоновано чимало альтернативних слово­сполучень і похідних від них слів: "оердеологія", "ордеологія", "ордо-логія", "ордознавство", "оердознавство", "оердеознавство", "ордо-лог", "ордознавець", "ордист", "конфідентист", "ордологічна діяльність", "ордознавча діяльність", "ордистична діяльність", "ордо­логічна інформація", "ордознавча інформація", "ордистична інформа­ція" тощо10 (95.С.29-30 та інш.). Проте випробування цих словоспо­лучень у перебігу вузівського навчального процесу дало підстави ствер­джувати про недоцільність в даному значенні словосполучення "ор-дологія", оскільки воно, по-перше, співзвучне із назвою такої галузі юридичної науки, як "кримінологія", а не "криміналістика". Проте саме з останньою ордистика і має найбільше точок дотику (див. лекція 1, запитання 5). По-друге, в такому випадку ордологію часто плутають з одорологією - частковим вченням, яке має розробляти проблеми ро­боти зі слідами і зразками запаху людини на основі нюху спеціально підготовленого собаки-детектора (95).

Що ж стосується словосполучення із застосуванням другої його частини "-знавство", то вже звично таким чином позначати не окрему галузь, а всю сукупність юридичних наук, наприклад, таким словос­полученням, як "правознавство". Недоцільно йменувати дану галузь юридичної науки й словом "конфідендистика", оскільки семантичне значення похідного слова "конфіденційний" полягає в позначенні не стільки негласної інформації чи діяльності, скільки невідомої для третіх осіб інформації чи діяльності, що притаманно не тільки боротьбі із пра­вопорушеннями, а й іншим сферам суспільного життя, наприклад, ме­дичному спілкуванню із тяжко хворим тощо".

З урахуванням викладеного, найбільш обгрунтованим у цьому відношенні є словосполучення "ордистика" та похідні від нього сло­восполучення.

За першою концепцією предмету під ордистикою розуміється са­мостійна галузь методичної юридичної науки, котра на основі пізнання закономірностей роботи із особистими і речовими джерелами інфор-

10 В одному із пленарних виступів на науково-практичній конференції "Опера-тивно-розшукова діяльність як основа підвищення ефективності боротьби із органі­зованою злочинністю і корупцією та забезпечення безпеки діяльності працівників органів внутрішніх справ в сучасних умовах", що проходила 23-24.11.2001 р. у Львів­ському інституті внутрішніх справ, було повідомлено, що О.П.Снігірьов запропону­вав у цьому відношенню словосполучення "опердологія". Нажаль, семантичне поход­ження цього словосполучення не роз'яснювалося, а тому не виключно, що складова частина "опер" походить від слова "оперативний", "д" і "діяльність", "о" — буква-з'єднання, і "логія" — "logos", тобто вчення, наука. Проте його дуже поганий вимов, мабуть, не викликає сумнівів.

36

 

мації, що має значення для боротьби зі злочинами, повинна розробити негласні технічні засоби та прийоми їх застосування, тактичні прийо­ми проведення окремих негласних заходів чи їх комбінацій та негласні методичні рекомендації з попередження, виявлення, припинення, розк­риття і досудового розслідування злочинів, судового розгляду криміналь­них справ і виконання судових рішень.

Проте перша концепція предмета ордистики має ті ж недоліки, що й криміналістика, оскільки для розробки складових частин негласної методики боротьби з іншими, ніж злочини, правопорушеннями також треба створювати додаткові галузі методичних юридичних наук, що не є достатньо обгрунтованим. Враховуючи ті обставини, що не мож­на заперечити вже фактично існуюче використання складових частин негласної методики у перебігу боротьби із іншими, ніж злочини, пра­вопорушеннями, краще за все цю тенденцію взяти під державний кон­троль і покласти завдання з розробки складових частин негласної ме­тодики боротьби з будь-якими правопорушеннями на ордистику.

Проте, виходячи із будь-якої концепції визначення предмету кри­міналістики та ордистики, можна констатувати наявність багатьох спільних сторін у цих юридичних наук, які у силу цього і належать до однієї групи методичних юридичних наук. Саме виходячи з цих об­ставин, треба визнати, що методичні юридичні науки у вигляді орди­стики знаходиться на першому місці по тісноті зв"язків із криміналі­стикою. По-перше, криміналістика і ордистика розробляють тотожній перелік складових частин методики боротьби з правопорушеннями -

"Мали місце випадки й відверто антинаукового підходу до ведення даної дискусії. Зокрема, В.Л.Грохольский, О.Ф.Долженков, І.Р.Шинкаренко та деякі інші автори спочатку висловлювали лише укори в тому, що розробкою наукових основ ордистики займаються криміналісти, а не ордисти. В.Л.Грохольський у даному випадку пішов ще далі: організував шалений тиск на К.В.Антонова що б той зняв своє ім"я із числа співавторів пленарного докладу із наукових основ ордистики на одній із науково-практичних конференцій Одеського інституту внутрішніх справ. А коли ці дії не досягли своєї мети, В.Л.Грохольський й зовсім виключив текст цього докладу із опублікованих матеріалів конференції. Причому неодноразові звернення О.А.Ки-риченка до адміністрації ОІВС про поновлення тексту докладу в матеріалах кон­ференції не дали позитивного результату. Більш того, в подальшому саме В.Л.Гро­хольський був призначений на посаду проректора з наукової роботи цього інституту. Будь-які коментарі тут зайві. Останнім часом з'явилися й випадки необгрунтова­ного зняття оргкомітетами науково-практичних конференцій, наприклад, "Стан судової реформи в Україні: проблеми і перспективи", яка мала місце в Національній юридичній академії України ім.Ярослава Мудрого 18-19.04.2002 p., Кримінально-правові та економічні проблеми запобігання боротьби із злочинами у сфері підприєм­ницької діяльності" - в Луганській академії внутрішніх справ 25-26.04.2002 р. та інш., наукових доповідей О.А.Кириченка відповідно "Деякі проблеми загальної теорії доказів", "Криміналістичне забезпечення боротьби із економічними злочинами" та інш. Одночасно виступи інших їх учасників з аналогічних проблем були включені в програми проведення цих конференцій. При цьому окремі доповідачі допускали й навіть завуальований плагіат окремих концепцій О.А.Кириченка.

37

 

технічні засоби, тактичні прийоми та методичні рекомендації, різниця між якими полягає тільки у тому, що для криміналістики вони гласні, а ордистики — негласні.

По-друге, криміналістика та ордистика розробляють перелічені складові частини методики боротьби зі злочинами та іншими право­порушеннями щодо всіх без винятку стадій її проведення. Змінюється лише доля криміналістичної та ордистичної участі на кожній із стадій боротьби зі злочинами. Так, у перебігу попередження, виявлення, при­пинення і розкриття злочинів та виконання судових рішень традицій­но переважають ордистичні засоби, а при досудовому слідстві та судо­вому розгляді кримінальних справ, навпаки, — криміналістичні засо­би боротьби зі злочинами. Проте без належного ордистичного забезпе­чення досудового слідства та, особливо, судового розгляду криміналь­них справ про злочині, які скоєні організованими угрупуваннями, у тому числі про корупцію, наркобізнес, замовні вбивства, хабарництво, розкрадання у великих розмірах, тощо, не можна сподіватися на успіх. Розширення ж меж криміналістичного забезпечення попередження, ви­явлення, припинення і, навіть, розкриття злочинів може значно підви­щити ефективність проведення цих стадій боротьби зі злочинами. Най­більшу ж ефективність можна досягти відповідним поєднанням засто­сування складових частин криміналістичної та ордистичної методики боротьби зі злочинами на всіх стадіях її проведення.

По-третє, криміналістика та ордистика мають один й той же пе­релік джерел інформації та етапів роботи з ними, на пізнанні законо­мірностей проведення якої обидві науки і розробляють складові части­ни своїх методик по боротьбі зі злочинами.

На другому місці по тісноті зв'язків з криміналістикою займають процедурні юридичні науки і, перш за все, кримінально-процесуальна наука, яка має розробити нормативну процедуру застосування скла­дових частин криміналістичної методики боротьби зі злочинами у пе­ребігу здійснення досудового слідства і судового розгляду криміналь­них справ. Це і не дивно, оскільки криміналістика зародилася в над­рах науки кримінального процесу і розвивалася у напрямку напов­нення нормативної процедури ведення досудового слідства і судового розгляду кримінальних справ відповідним технічним, тактичним і ме­тодичним супроводженням. Поступово таке супроводження було пред­ставлено окремими складовими частинами гласної методики боротьби зі злочинами і, перш за все, на тих стадіях її ведення, які охоплювали досудове слідство та судовий розгляд кримінальних справ.

Виходячи з цього, застосування складових частин гласної мето­дики боротьби зі злочинами на досудовому слідстві та й у перебігу судо-

38

 

вого розгляду кримінальних справ повинно було здійснюватися в ме­жах розробленої кримінальним процесом нормативної процедури, по­рушення якої призводило до переходу доказів у ранг тільки орієнтов­ної інформації, а також до низки інших небажаних наслідків.

Якщо ж виходити з другої концепції предмета криміналістики, то схожі зв'язки з нею будуть мати й інші процедурні галузі юридичної науки, які мають розробляти нормативну процедуру застосування складових частин гласної методики боротьби із відповідними право­порушеннями. Зокрема, конституційно-процесуальна наука має роз­робляти нормативну процедуру застосування гласних технічних за­собів, гласних тактичних прийомів та гласних методичних рекомен­дацій з попередження, виявлення, припинення, розкриття та досудо-вого розслідування конституційних правопорушень, іншої досудової підготовки матеріалів про конституційні проступки, спори чи делікти, судовий розгляд конституційних справ та виконання судових рішень по них.

Аналогічно адмінорегламентна наука має розробляти норматив­ну процедуру застосування складових частин гласної методики бо­ротьби із адміністративними проступками, трудорегламентна наука -дисциплінарними проступками та іншими трудовими спорами та дел­іктами, цивільно-процесуальна наука - цивільними правопорушен­нями (спорами, деліктами), і, нарешті, господарсько-процесуальна наука (арбітражно-процесуальна наука) - господарськими правопо­рушеннями (спорами, деліктами).

Проте нормативну регламентацію застосування складових частин негласної методики боротьби зі злочинами та із усіма іншими право­порушеннями і проведення із цією метою ордистичної діяльності має розробляти така новітня процедурна галузь юридичної науки, як ор-дистичний регламент або ордорегламентна наука, нормативним про­дуктом якої має стати "Ордорегламентний кодекс України". Зараз ця нормативна регламентація розпорошена поміж низки нормативних актів, перш за все, в Законах України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційні основи боротьби із організованою зло­чинністю", "Про міліцію" тощо, але все ж таки переважно у низці підза-конних нормативних актів. З огляду на це, новітній Ордорегламент­ний кодекс України має складатися із декілька частин, які б мали різний рівень таємності, в залежності від рівня таємності тих ордистичних за­ходів, нормативна регламентація проведення яких викладена в тій чи іншій частині кодексу.

Указана система процедурних юридичних наук та їх кінцевого продукту — відповідних процедурних кодексів, може надати підстави

39

 

для подальшого вдосконалення поняття і різновидів криміналістичної та ордистичної інформації (див. лекція 1, запитання 3), коли б фактичні дані, що мають значення для боротьби з тими чи іншими правопору­шеннями і добуті за допомогою складових частин гласної методики та із додержанням відповідних процедурних норм (Кон.ПК України — Кон­ституційно-процесуального кодексу України, КПК України - Криміналь­но-процесуального кодексу України, ЦПК України — Цивільно-проце­суального кодексу України, ГПК України — Господарсько-процесуаль­ного кодексу України, АРК України — Адмінорегламентного кодексу Ук­раїни, ТРК України - Трудорегламентного Кодексу України), повинні розглядатися в якості основних доказів із збереженням їх поділу на:

а)             прямі основні докази:

б)            непрямі основні докази.

Будь-які ж фактичні дані, що мають значення для боротьби із тими чи іншими правопорушеннями і добуті за допомогою складових частин негласної методики з додержанням вимог ОРК України - Ордорегламен-тного кодексу України, можуть бути визнані вже в якості допоміжних доказів.

Проте порушення вимог вказаного нормативного врегулювання процедури застосування складових частин гласної і негласної методики боротьби з тими чи іншими правопорушеннями призводить до появи відповідно орієнтовної та хибної чи спотвореної інформації.

У кінцевому підсумку, криміналістична інформація поділялася б на основні (прямі, непрямі) докази та орієнтовну інформацію, а ордистич-на інформація - допоміжні докази та хибну (спотворену) інформацію.

У такому разі можна б було встановити правило, згідно якого об­винувальний вирок або інше рішення суду (другого органу), що обме­жує права чи свободи громадянина, не може бути постановлено лише на основі непрямих основних чи допоміжних доказах; орієнтовна інформація - має бути використана лише з метою пошуку джерел та оцінки основних чи допоміжних доказів чи з іншою допоміжною ме­тою; а хибна (спотворена) інформація не може бути представлена у перебігу боротьби з правопорушеннями та її отримання має визнава­тися суспільно безпечним діянням і тягти за собою певну відпові­дальність. Мабуть, істотне порушення прав людини та інші тяжкі на­слідки отримання хибної інформації (здійснення ордистичної діяльності суб'єктами, які за законом не мають права цього роботи, наприклад, комерційні організації чи інші особи на їх замовлення тощо) повинно тягти за собою настільки сувору кримінальну відповідальність, щоб виключити чи хоча б значно зменшити кількість таких фактів.

На третьому місці по тісноті зв'язків з криміналістикою знаходять­ся матеріальні юридичні науки, оскільки, зокрема, у науки криміналь-

40

 

ного права вона запозичила класифікацію суспільно безпечних діянь за родовим та видовим об'єктом, на основі якої побудована система особливої частини Кримінального кодексу України та часткових ме­тодик боротьби з окремими видами чи групами злочинів. Склад того чи іншого злочину має велике значення для розробки його криміналі­стичної характеристики, коли звертається увага як на основні, так й допоміжні кваліфікуючі ознаки.

Коли ж стати на позиції другої концепції предмета криміналісти­ки, то схожі зв'язки ця наука набуде з усіма іншими без винятку мате­ріальними юридичними науками: конституційне право, адміністратив­не право, трудове право, цивільне право та господарське право, оск­ільки в основу розробки методики боротьби із відповідними різновида­ми правопорушень має бути покладений його склад та інші матері­ально-правові ознаки.

Четвертий рівень по тісноті зв'язків з криміналістикою мають зай­няти майже всі допоміжні юридичні науки, але, перш за все, криміно­логія, юридична психологія, юридична бухгалтерія, юридична кібер­нетика тощо. Так, криміналістика та кримінологія пов'язані з попе­редженням злочинів, проте перша з наук має розробляти складові час­тини методики попередження злочинів, в той час як завданням другої з них є розробка відповідних пропозицій щодо вдосконалення боротьби зі злочинами на основі вивчення причин скоєння злочинів, типології злочинців та потерпілих, динаміки та закономірностей розповсюджен­ня окремих видів злочинів тощо. Зрозуміло, що досягнення обох цих наук можуть стати основою для відповідного вдосконалення тих за­собів боротьби зі злочинами, які повинні розробляти кожна з них.

Положення юридичної психології мають велике значення для роз­робки тактичних прийомів проведення процесуальних та позапроце-суальних дій чи їх комбінацій із отримання інформації від різних кате­горій особистих джерел, зокрема, малолітніх, осіб, які мають психічні чи фізичні вади, тощо.

Завданням юридичної медицини є розробка гласних технічних засобів і методів і тактичних прийомів із підготовки матеріалів, при­значення та проведення дослідження речових джерел інформації, які є частинами тіла людини чи пов'язані з ними механізмом та іншими об­ставинами заподіяння різного роду їх пошкоджень або інших змін. Істо­рично положення юридичної медицини та криміналістики складали одну галузь юридичної науки (див. лекція 1, запитання 1) і лише пізніше положення юридичної медицини, на той час судової медицина, вишли за межі криміналістики і склали предмет самостійної наукової галузі, яка у силу покладений на неї завдань вже стала галуззю саме юри-

41

 

дичної, а не медичної науки. Проте міждисциплінарний характер по­ложень юридичної медицини зберігається й до цього часу.

Поряд з цим юридична медицина все частіше вирішує завдання, які вже виходять за межі боротьби тільки зі злочинами. Наприклад, без юридично-медичного дослідження із встановлення батьківства не може бути прийнято рішення по відповідній цивільній справі. Велике зна­чення можуть мати результати юридично-медичних досліджень й по трудових справах про звільнення робітника з ініціативи адміністрації за появу на робочому місці у стані сп'яніння або особи, яка понад чо­тирьох місяців була непрацездатною, тощо.

За такою схемою можна прослідити зв'язки криміналістики із юри­дичною психіатрією, юридичною статистикою, юридичною бухгалте­рією  та іншими допоміжними юридичними науками.

 


<