Запитання 3. Поняття криміналістичної інформації, її різновиди і джерела, сутність та основні групи особистих і речових джерел. : Історія, предмет і система криміналістики - О.А. Кириченко, В.Д. Басай : Книги по праву, правоведение

Запитання 3. Поняття криміналістичної інформації, її різновиди і джерела, сутність та основні групи особистих і речових джерел.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 
РЕКЛАМА
<

Розробка окремих складових частин методики боротьби зі злочи­нами має на меті одержання у кінцевому підсумку таких фактичних

12

 

даних (інформації), які б мали певне значення для належного прове­дення цієї боротьби. Проте порядок отримання такої інформації дає підстави поділити її на таких два основних різновиди, як:

Криміналістична інформація, тобто будь-які фактичні дані, що

мають значення для боротьби зі злочинами і одержані за допомогою

складових частин гласної методики її здійснення.

Ордистична інформація - будь-які фактичні дані, які мають зна­

чення для боротьби зі злочинами та отримані за допомогою складових

частин негласної методики.

Крім того, спосіб отримання криміналістичної інформації може бути покладений в основу поділу її ще на два різновиди:

Доказова інформація, тобто будь-які фактичні дані, що мають

значення для боротьби зі злочинами і одержані за допомогою складо­

вих частин гласної методики її здійснення у порядку, передбаченому

діючим кримінально-процесуальним законодавством.

Орієнтовна інформація — будь-які фактичні дані, що мають зна­

чення для боротьби зі злочинами і одержані за допомогою складових

частин гласної методики її здійснення, але з порушенням порядку, пе­

редбаченого діючим кримінально-процесуальним законодавством, чи

у позапроцесуальній діяльності.

Розробка нової системи процедурних юридичних наук може ство­рити основу для відповідного вдосконалення концепції інформації, яка має значення для боротьби із злочинами та іншими правопорушення­ми (проступками, правовими спорами й деліктами), про що більш де­тально мова піде окремо (див. лекція 1, запитання 5). Існуюче ж норма­тивне врегулювання процедури застосування складових частин глас­ної методики боротьби зі злочинами передбачає можливість отриман­ня криміналістичної інформації у вигляді лише доказів та орієнтовної інформації. Остання в літературі іменується по-різному, але частіше за все словосполученням "оперативно-тактична інформація" (78.С.518 та інш.), що на сьогодні не може бути визнано достатньо обгунтованим у силу дуже широкого семантичного тлумачення змісту цього словоспо­лучення.

Фактична ж відсутність належного нормативного врегулювання процедури застосування негласної методики боротьби зі злочинами робить неможливим видовий поділ ордистичної інформації, яка в да­ному випадку повинна тимчасово розглядатися як неподільна су­купність фактичних даних, використання яких має також носити лише допоміжний характер щодо пошуку нових джерел доказів та належної організації роботи з ними.

13

 

Криміналістична інформація (як й ордистична інформація) може бути отримана від таких джерел:

I.              Особисті джерела, тобто осудні люди, у пам"яті яких збереглися

такі фактичні дані, що мають значення для боротьби зі злочинами, і які

здатні тим чи іншим способом адекватно передати правоохоронцям ці

фактичні дані.

Кримінально-процесуальними різновидами особистих джерел інформації є, перш за все, свідок (очевидець), потерпілий, підозрюва­ний (обвинувачений, підсудний, засуджений, в'язень), у певній час­тині — цивільний позивач та цивільний відповідач, а в деяких випад­ках - й експерт. Зрозуміло, що схожі групи особистих джерел інформації існують у будь-якій процедурно-правовій системі, а їх найменування ще до початку нормативно-процедурної форми ведення боротьби із певними правопорушеннями, як правило, узгоджуються з цими їх гру­пами. Так, ще до початку кримінального процесу ми маємо справу із свідками, потерпілим чи підозрюваним, хоча такий статус ці люди оф­іційно отримають лише після порушення кримінальної справи та їх відповідного допиту, а підозрюваний - навіть після його затримання у порядку ст.106 чи ст.115 КПК України.

II.            Речові джерела, у вигляді:

Речових джерел інформації — трасосубстанцій, тобто будь-яких

речових джерел, що втягнуті у сферу злочинної діяльності (знаряддя

злочину, об'єкти злочинних дій, у першу чергу, ті, що зберегли на собі

сліди події злочину; гроші, коштовності та інші речі, що здобуті зло­

чинними діями; тощо), або інших речових джерел будь-якого агрегат­

ного стану, що можуть мати значення для боротьби зі злочинами, на­

самперед, своїми морфологічними і субстанційними властивостями (суб­

станції) чи трасологічними ознаками (траси)6.

Речових джерел інформації - документів, тобто будь-яких речо­

вих джерел, що втягнуті чи не втягнуті у сферу злочинних дій і можуть

мати значення для боротьби зі злочинами у силу особливого характе­

ру і способу фіксації в них письмової чи образної інформації про люди­

ну або інші речові джерела інформації.

6 Поняття субстанцій і трас та їх класифікація детально розглядаються окремо (див. лекція 8, запитання 3). Проте виклад різновидів трасосубстанцій за особливо­стями роботи з ними доцільно провести саме зараз, оскільки ці положення повинні вже бути розробленими кримінально-процесуальною наукою і знайомими для курсантів, слухачів чи студентів ще до вивчення курсу криміналістики. Завданням кримінально-процесуальної науки є й висвітлення особливостей роботи з кожним із процесуальних різновидів трасосубстанцій, в межах навчального курсу якої новітня концепція речових джерел інформації, нажаль, ще не вивчається, а тому зараз й виникає потреба також викласти і ці положення даної концепції.

14

 

Речові джерела інформації - трасосубстанції, за особливостями ро­боти з ними поділяються на:

Макрооб'єкти (у майбутньому при умові виконання відповід­

ного нормативно-процедурного врегулювання роботи з ними — ре­

чові докази), тобто такі трасосубстанції, що за своїми розмірними ха­

рактеристиками та іншими властивостями можуть бути безпосередньо

візуально сприйняті суб'єктами боротьби зі злочинами без залучення

спеціальних знань і застосування будь-яких технічних засобів і методів,

що збільшують гостроту зору людини. Практично така назва речо­

вих джерел інформації не вживається, оскільки вони іменуються вже

звичними словами, наприклад, "ніж", "взуття", "транспортний засіб"

тощо. З урахуванням цього будь-яких незручностей із застосуванням

норм діючого кримінально-процесуального законодавства у частині

роботи з такого роду трасосубстанціями не існує, зокрема, ст.79 КПК

■України щодо ретельного огляду цих трасосубстанцій, опису у відпо­

відних процесуальних документах ознак зовнішньої будови, що їх інди­

відуалізують, фотографування та залучення до справи постановою

слідчого чи ухвалою суду; ст.313 КПК України щодо їх пред'явлення

учасникам судового розгляду для звернення уваги суду на ті чи інші

їхні особливості, що мають значення для вирішення справи тощо.

Мікрооб'єкти (мікроречові докази)   — трасосубстанції,   факт

наявності яких в силу їх незначних розмірних характеристик у зви­

чайних умовах спостереження ще може бути встановлений, проте ви­

явлення морфологічних ознак, що їх індивідуалізують (їх форми, коль­

ору, характеру їх поверхні та інш.), потребує використання засобів і

методів, що збільшують гостроту зору людини, а також більш дрібні

трасосубстанції, розмірні характеристики яких дозволяють працюва­

ти з ними за допомогою позалабораторної збільшувальної техніки і без

залучення спеціальних знань. До цих трасосубстанцій також в повній

мірі можуть бути застосовані вимоги діючого кримінально-процесуаль­

ного законодавства (ст.79, 313 та інш. КПК України), але при умові

застосування відповідних позалабораторних збільшувальних засобів,

що й обумовлює необхідність термінологічного виокремлення цієї гру­

пи трасосубстанцій у самостійний вид.

Ультрамікрооб'єкти (ультрамікроречові докази) — трасосуб­

станції, безпосередня робота з якими можлива в силу подальшого змен­

шення їх розмірних характеристик уже за допомогою лише лаборатор­

ної збільшувальної техніки чи із залученням спеціальних знань. З ог­

ляду на це, існуючі норми КПК України доцільно вдосконалити, по­

клавши на слідчого завдання із належного збирання у присутності

понятих лише вірогідних носіїв ультрамікрооб'єктів та призначення

15

 

експертизи із завданням виявлення та іншого збирання і дослідження самих ультрамікрооб'єктів, опису у висновку експертизи ознак, що їх індивідуалізують, та залучення вже ультрамікроречових доказів до висновку експертизи в якості додатків. Саме через висновок експерти­зи й повинно реалізуватися доказове та інше криміналістичне значен­ня ультрамікроречових доказів.

Ультраоб'єкти (ультраречові докази) - трасосубстанції, що у

силу своїх мізерних розмірних характеристик не доступні навіть мікрос­

копічному морфологічному аналізу, а тому потребують вже застосу­

вання опосередкованих методів якісного і кількісного дослідження та

залучення для цього спеціальних знань. Таким чином порядок роботи

слідчого з ультраоб'єктами повинен бути схожий за порядком роботи

з ультрамікрооб'єктами, проте експерт ультраоб'єкти вже безпосеред­

ньо оглянути та задокументувати у висновку експертизи не зможе і

повинен піддати детальному опису лише процедуру застосування до

них опосередкованих методів якісного чи кількісного аналізу та залу­

чити ультраоб'єкти до висновку експертизи як додатки у вигляді уль-

траречових доказів.

Параоб'єкти (параречові докази)7 — трасосубстанції, безпосе­

редня робота з якими суб'єктів проведення боротьби зі злочинами не

припустима не через мізерні розмірні характеристики цих речових дже­

рел, а у силу наявності у них небезпечних для життя і здоров'я людини

властивостей (радіоактивності, отруйності тощо). У цій ситуації слідчий

також повинен зібрати лише вірогідні носії параоб'єктів, в якості яких

може розглядатися й місце пригоди або інше місце знаходження цих

трасосубстанцій в цілому. Проте подальший порядок роботи з пара-

об'єктами має бути схожий на порядок роботи з ультрамікрооб'єкта­

ми, місце, характер упаковки та порядок зберігання яких уже визна­

чається тільки експертом.

Латентнооб'єкти (латентноречові докази) — трасосубстанції,

безпосередня робота з якими суб'єктів проведення боротьби зі злочи­

нами неможлива не через мізерні розмірні характеристики чи небезпечні

властивості цих речових джерел, а у силу наявності у них ознак латен­

тності (колірні чи яскраві особливості, прихованість за шаром інших

речовин чи у силу особливостей поверхні їх носія тощо), усунення яких

потребує залучення спеціальних знань. Указані характеристики ла-

тентнооб'єктів схожі з ультрамікрооб'єктами, що обумовлює й

відповідні особливості роботи з ними.

7 Перша частина цього словосполучення походить від грецьк. слова "para-", яка перекладається як "що знаходиться поблизу" чи "що виникає у силу близького знаходження з чимось", що може й тлумачитися як "речові джерела інформації, що походять на макрооб'єкти (речові докази)".

16

 

Проте поняття "латентнооб'єкти" та "латентноречові докази" за обсягом не є тотожними, оскільки залучення до висновку експертизи латентноречових доказів можливе лише за умови застосування спец­іальних знань, за допомогою тільки яких і можна подолати латентні ознаки цієї групи речових джерел інформації. Але якщо латентні озна­ки речового джерела можуть бути усунені і без залучення спеціальних знань і ніяких інших перешкод для безпосередньої роботи слідчого чи суду з ними не існує, то у даному випадку ми будемо мати з кримінал­істичної точки зору латентнооб'єкти і у нормативно-процедурному відношенні в залежності від розмірів - речові докази чи мікроречові до­кази, а не латентноречові докази.

Взагалі, латентні ознаки можуть мати як макрооб'єкти, так й будь-який з інших різновидів речових джерел інформації: мікрооб'єкти, уль-трамікрооб'єкти чи ультраоб'єкти, порядок усунення яких і визначить їх відношення до певної групи речових джерел доказів:

Латентноречові докази, які потребують для усунення їхніх ла­

тентних ознак залучення спеціальних знань.

Речові докази, мікроречові докази чи ультрамікроречові докази,

коли для усунення латентних ознак речового джерела можливе і без

залучення спеціальних знань, але із застосуванням щодо мікроречо-

вих доказів позалабораторних збільшувальних засобів та ультрамікро-

речових доказів - лабораторних збільшувальних засобів.

Але якщо латентні ознаки мають ультраречові докази, то усунен­ня цих ознак не має практичного значення, оскільки цей різновид тра­сосубстанцій у будь-якому випадку у силу своїх мізерних характерис­тик не може бути безпосередньо сприйнятий навіть за допомогою мікрос­копу, а тому потребує застосування вже лише опосередкованих методів якісного чи кількісного аналізу. При наявності ж латентних ознак у параоб'єктів, то при будь-якому порядку усунення цих ознак такого роду трасосубстанції будуть виступати лише в якості параречових доказів, оскільки сама наявність безпечних для людини властивостей зумовлює необхідність враховувати, перш за все, ці властивості, які вже самі по собі вимагають експертної форми дослідження.

Ігнорування ж необхідності розробки щодо роботи з кожною з на­званих різновидів трасосубстанцій особливої нормативно-процедур­ної регламентації на практиці призводить як мінімум до двох наступ­них небажаних наслідків:

1. Фальсифікації протоколів слідчого чи судового огляду тих різно­видів речових джерел доказів, які у силу їх особливостей фактично ог­лянути слідчий і поняті або суд не можуть.

І        МВсГУкраїїїи

І  Уиівереігст внутрішніх

І               сярав

 Б

 

2. Невиконання вимог чинного КПК України щодо цих же груп і різновидів речових джерел доказів (78.С.236).

Речові джерела інформації - документи, з точки зору характеру і способу фіксації в них вербальної чи образної інформації про людину або інші речові джерела доказів можуть наступних різновидів:

Письмод оку менти, що подані рукописними, машинописними,

комп'ютерними, друкарськими та іншими текстами письмової мови, у

необхідних випадках із відповідними реквізитами: штампами, печат­

ками та іншими посвідченнями.

Образодокументи у вигляді різного роду планів, таблиць, схем,

малюнків, картин та інших художніх зображень різної інформації.

Фотодокументи, що представлені фотоплівками, діафільмами,

діапозитивами, фотокартками тощо.

Кінодокументи  у вигляді кіноплівок та іншої кінопродукції.

Відеодокументи, що представлені різного роду відеозаписом.

Голографодокументи у вигляді різного роду голограм.

Аудіодокументи, що представлені магнітофонними, диктофон­

ними та іншими стрічками тощо.

Електрографодокументи у вигляді ксерокопій, факсокопій та

інших електрографічних копій письмо-, образо- і деяких інших різно­

видів документів.

Електроннодокументи, що представлені електронними запис­

ничками, пейджерами тощо.

Пластикодокументи, тобто різного роду пластикові банківські

картки, посвідчення та інші подібні документи.

Комп 'ютеродокументи у вигляді твердих або гнучких дисків

(дискет), лазерних дисків, сідеромів та інших зберігачів комп'ютерної

інформації

Інші різновиди документів, що можуть з'явитися у міру розвит­

ку інформаційних технологій.

Таким чином, криміналістична інформація може бути отримана від двох різновидів її джерел - особисті та речові, робота з якими може бути поділена на певні етапи. Проте оскільки більш детальне вивчення сут­ності трас та субстанцій, їх різновидів і класифікації, як вже підкреслю­валося, передбачається окремо (див. лекція 8, запитання 1 і 3), то зараз вияснення цих запитань доцільно завершити узагальненням у цьому відношенні запропонованих в літературі дефініцій криміналістики.

В існуючих визначеннях криміналістики більшість авторів (Р.С.Бєлкін, О.М.Васильєв, А.І.Вінберг, О.О.Закатов, А.В.Іщенко, О.Н.Колесниченко, Ю.І.Краснобаев, І.П.Крилов, В.Г.Лукашевич, М.М.Медведев, С.П.Митричев, С.М.Потапов, Т.О.Седова, М.О.Се-ліваной, Б.М.Шавер, О.Р.Шляхов та інш.) цю науку пов'язують лише

18

 

з доказами (78.С.780-809). Інші вчені застосовували у цьому відношенні більш заплутані формулювання. Наприклад, Ю.Ф.Бердичевський в дефініції криміналістики акцентував увагу на "информации о преступ­лении и лицах, их совершивших"; М.І.Порубов - "фактических дан­ных о следах преступной деятельности"; В.Г.Танасевич - "фактичес­ких данных, на основе которых устанавливаются общественно опас­ные деяния и вина лиц, их совершивших" та інш. (78.С.780-809).

Чимало вчених, наприклад І.Ф.Герасимов, О.Я.Гінзбург, Р.Г.Дом-бровський, А.В.Дулов, М.К.Камінський, В.П.Колмаков, Ю.І.Красно­баев, І.Ф.Пантелеев та інш., й зовсім обійшли у запропонованих ними визначеннях предмету криміналістики це питання (78.С.780-809).

Як нам вбачається, найбільш правильним було б в дефініції крим­іналістики акцентувати увагу лише на інформації в загалі, що має значення для боротьби зі злочинами, проте з обов'язковою деталіза­цією основних різновидів джерел цієї інформації - особисті та речові джерела, попередньо розглянувши концепцію етапів роботи з ними.


<